Реферат на тему:
Орієнтир історика –– «це приклад особистостей, життя і діяльність яких
випало досліджувати» (професор Валерій Солдатенко)
Долі людські… Як не схожі вони одна на одну!… Як глибоко індивідуальні,
неповторні.
Людина неспокійної вдачі, великої творчої енергії, невтомності,
надзвичайно яскравий, неповторно-самобутній український дослідник,
незаперечний науковий авторитет, талановитий вчений, історик за покликом
серця, прекрасний Вчитель, Людина з великої літери – це ті слова, якими
можна охарактеризувати мрійливого юнака шістдесятих, а нині – відомого
вченого, визнаного фахівця, доктора історичних наук, професора Валерія
Федоровича Солдатенка.
Романтик у душі, він з юначим азартом пише про себе і своє покоління:
“Юність мого покоління припала на світанок космічної ери. Мало який
хлопчак тоді не задирав голову догори, не вдивлявся пильно в зоряне небо
і подумки не бачив себе серед тих, хто штурмує галак¬тичні далі,
відкриває нові світи, ступає на невідомі планети.
Ми ще зовсім не знали, якими якостями для того треба володіти. Воно й
природно. Батьки, вчителі, оточуючі поволі готували нас, щоб, одержавши
знання, певний фах, ми зайняли своє місце в дорослому житті, стали
суспільно корисними, одним словом, несли свою земну місію”[1, 5].
Бажання бути суспільно корисним, як його улюблений герой – В.
Винниченко, В.Солдатенко несе упродовж усього життя.
Валерій Федорович народився 13 квітня 1946 р. в м. Селідово Донецької
області. Батько-фронтовик був зразком, ідеалом для сина. “І хоча зросла
кількість науково-фантастичних книг, які ми жа¬дібно поглинали, – напише
згодом В. Солдатенко, – незрівнянно більше все ж було тих, герої яких
сфор¬мувалися, діяли, боролися, творили не у вузькому, по суті
родинному, колі екіпажів космічних станцій чи то серед дивовижних
іноплане¬тян, а серед наших земних попередників. То ми й засинали з
розкри¬тими томиками світової, російської, української класики і в снах
ба¬чили себе на місці нездоланного Прометея, легендарного Данко,
шля¬хетного Овода, безстрашного Робін Гуда, невловимого Кармалюка… І
незмінно були на боці тих, хто понад усе цінував правду,
справед¬ливість, незалежність, волю, хто, не задумуючись, жертвував
власним спокоєм, добробутом заради спільного блага, сміливо кидався на
захист слабких, бідних, знедолених”[1; 5]. Такі ідеали сформували у
юнака бажання стати істориком. У 1965 р. В. Солдатенко вступив на перший
курс історичного факультету Київського державного університету ім. Т.
Шевченка. Після його закінчення (1970 р.) навчався в аспірантурі,
працював асистентом, старшим викладачем, доцентом цього ж університету.
Захистив кандидатську дисертацію (1973 р.). Науковим керівником був І.
Курас.
У 1976–1984 рр. – старший науковий співробітник Інституту історії партії
при ЦК Компартії України. У 1981 р. Солдатенко стає наймолодшим доктором
історичних наук, йому ледь виповнилося 34 роки. Для тих часів це був
майже неймовірний успіх. Коло наукових інтересів В. Солдатенка було
зосереджене на питаннях історії більшовицьких організацій України
початку XX ст. і у 1917–1918 рр.; історії партійно-радянської преси
цього періоду. За незначний проміжок часу видав кілька монографій, став
співавтором ряду колективних праць, отримав звання професора, очолював
(1984–1988 рр.) кафедру історичного досвіду КПРС Київської вищої
партійної школи, згодом (1988–1991 рр.) – завідувач відділу
історико-політичних досліджень Інституту політичних досліджень ЦК
Компартії України. З 1992 р. – завідувач відділу етноісторичних
досліджень Інституту політичних і етно-національних досліджень НАН
України.
Сфера наукових інтересів – історія суспільно-політичного, революційного,
національно-визвольного рухів перших десятиліть ХХ ст. в Україні.
Вивчає генеалогію української ідеї, суспільно-політичної думки, досвід
вітчизняного державотворення, соборництва, дипломатичної та військової
історії. Розробляє проблеми історіографії та методології наукових
досліджень, сучасного українознавства, політології.
Під керівництвом В. Солдатенка здійснено комплексну розробку проблеми
“Українська ідея і суспільно-політичні рухи в Україні в ХVІІ-ХХ
століттях”. Результати досліджень видрукувані у серії монографій під
загальною назвою “Українська ідея”: “Перші речники” (К., 1994),
“Постаті на тлі революції” (К., 1995), “Українська ідея: історичний
нарис” (К., 1995), “Українська ідея та її творці” (К., 1999),
“Українська революція і державність” (К., 1998), “Соборність України” (у
двох книгах. – К., 2000, 2002), “Події і особистості революційної доби”
(К., 2003) та ін.
Спробу вийти на якісно вищий рівень здійснено у п’ятій книзі –
“Українська ідея: історичний нарис” (К., 1995), одним з авторів якої є
В.Солдатенко. Вона є першим в історіографії комплексним дослідженням
національної ідеї від витоків і першопочатків зародження окремих
елементів до початку ХХ століття – часу перетворення на систему цілісних
наукових поглядів і концепцій.
У процесі вивчення української ідеї через розмаїття думок щодо її
сутності і змісту, через різнобарв?я характеристик чітко вимальовуються
спільні позиції, які дедалі чіткіше окреслюють її найголовніші
складники, начебто вибудовують її внутрішню структуру. До таких
обов’язкових, визначальних, системоутворюючих елементів-складників можна
віднести три базові ідеї – ідею української державності, ідею
української соборності та ідею української осібності (відрубності). Саме
через ці магістральні, стрижневі лінії логічно здійснювати поглиблення
досліджень дрібніших складових моментів української ідеї. Саме вони
можуть бути найпоказовішими, найважливішими, найсуттєвішими орієнтирами
для перевірки (і в минулому, і в подальшому) дієвості української ідеї.
Це повністю підтверджується уже проведеними дослідженнями про
взаємозв’язок, взаємовпливи національної ідеї і українських суспільних
рухів на початку ХХ ст.
Доля склалася так, що впродовж десятків років науковий інтерес Валерія
Федоровича Солдатенка був пов’язаний з революційною добою 1917–1920
років. Цілком справедливо він вважається одним з визнаних фахівців з
історії української революції. У концентрованому, систематизованому
вигляді результати його досліджень опубліковані в індивідуальних
монографіях: “Українська революція: концепція та історіографія” (К.,
1997), “Українська революція: концепція та історіографія (1918–1920
рр.)” (К., 1999), “Українська революція. Історичний нарис” (К., 1999); у
книгах, виданих у співавторстві, – “Соборництво і регіоналізм в
українському державотворенні” (співавтор – І. Курас, К., 2001),
“Військовий чинник у боротьбі за політичну владу в Україні в
1917–1918рр.” (співавтор – Л. Хало, К., 2002) – загальним обсягом
близько 160 друк. арк. За монографію “Українська революція: концепція та
історіографія” у двох томах (К., 1997, 1999) В.Солдатенко у 2000 р. був
удостоєний премії НАН України ім. М. Костомарова.
У монографії “Українська революція: концепція та історіографія” він
вперше в історіографії аналізує процес розробки і розвитку концепції
національно-демократичної революції, основою якої була українська ідея.
Через призму праць натхненників, ідеологів, організаторів революції, що
водночас стали її першими історіографами, подана оцінка процесу боротьби
за реалізацію положень української ідеї (революційної концепції),
буремних подій 1917–1920 рр.
– E E
– E >
?????¤?¤?$?????d?Такий підхід виглядає досить продуктивним, допомагає
максимально наблизитись до істини, спростовує численні спроби підмінити
сутнісне наповнення тогочасної української ідеї кон’юнктурними
тлумаченнями і оцінками.
Гадається, заслуговують на увагу (не лише науковців, а й широкої
громадськості) підходи, реалізовані у фундаментальній книзі В.Солдатенка
“Українська революція. Історичний нарис” (К., 1999), де зроблено спробу
дослідити весь складний, суперечливий процес національно-демократичної
революції, проаналізувати у порівнянні всі п?ять головних форм
державності як втілення у життя різних суспільно-політичних моделей
перспективного розвитку і державницьких ідей. Мова йде про Українську
Народну Республіку доби Центральної Ради і Директорії, Гетьманську
Українську Державу, Західноукраїнську Народну Республіку, Українську
Соціалістичну Радянську Республіку. Кожна з названих форм розглядається
як невід?ємна складова нашого сукупного національного досвіду, як спроба
втілити в життя альтернативні варіанти (ідеї) суспільно-політичних
перетворень.
Валерій Федорович відзначає: “В юності, мабуть, усі ми свято вірили, що,
якщо не повторимо подвигів своїх улюблених героїв, то будемо щиро
прагнути насліду¬вати їх приклад…
З роками ідеали, природно, переоцінювались, деякі з них стави¬лись під
сумнів, а інші і взагалі втрачались. Звісно, нелегко розлу¬чатись з
прекрасними ілюзіями, переживати розчарування.
Однак, як же торжествує душа, все людське єство, коли, може, й не так
часто, та все ж доводиться переконуватись, що юнацькі життєві орієнтири
– то зовсім не утопічні марення, нерозумні омани!
Для мене, історика, – це, передусім, приклад тих особистостей, чий шлях
і земні діяння випало досліджувати” [1, 5-6]. З-під пера В. Солдатенка
вийшли біографічні нариси про М. Грушевського, В. Винниченка, Д.
Дорошенка, П. Христюка, М. Шаповала, С. Петлюру, І. Мазепу, Г.
П’ятакова, Є. Бош, М. Скрипника та інших активних учасників
суспільно-політичних процесів.
Проблема українізації знайшла своє відтворення у ще одній біографічній
монографії В. Солдатенка “Незламний. Життя і смерть Миколи Скрипника”
(К., 2002). Ця книга присвячена одній із найвизначніших особистостей
українства ХХ ст., феєрично обдарованій постаті суспільного руху з
велетенським самобутнім творчим набутком, людині з неповторно яскравою
і, водночас, настільки ж трагічною долею, палкому патріотові, безмежно
відданому інтернаціональній революції борцеві.
На основі ґрунтовної документальної бази у популярному викладі написана
ще одна монографія В. Солдатенка – “Георгій П’ятаков: миттєвості
неспокійної долі” (К., 2004). У ній мова йде про дуже складний,
суперечливий життєвий шлях надзвичайно обдарованої особистості, першого
керівника Компартії України, голови Тимчасового робітничо-селянського
уряду України, секретаря ЦК КП(б)У. Значна кількість статей присвячена
діячам національно-визвольного руху та українізації.
Свій інтерес до особистостей В.Солдатенко пояснює тим, що у період
1917–1920 рр. сталися гігантські істо¬ричні зрушення, які, у свою
чергу, “народили цілу когорту особис¬тостей-велетів. Один з них для мене
– Володимир Кирилович Винниченко”. Саме йому В. Солдатенко присвятив три
монографії: “Володимир Винниченко” (співавтор – С. Кульчицький, 2005),
“Володимир Винниченко: на перехресті соціальних і національних прагнень”
(К., 2005) та “Три Голгофи. Політична доля Володимира Винниченка”
(2005). І. Курас у відгуку на книгу “Володимир Винниченко: на
перехресті соціальних і національних прагнень” відзначив, що В.
Солдатенко справедливо сфокусував увагу на ключовому для всього життя й
творчості В. Винниченка моменті: невтомному пошуку шляхів самореалізації
українства через органічне поєднання кардинальних зрушень у національній
і соціальній сферах” [2, 344].
М. Жулинський у листі до В. Солдатенка написав: “Цінність Вашої книги
для мене полягає, передусім, у тому, що Ви обґрунтовано, переконливо
доводите, що В.Винниченко був і залишився до кінця днів своїх
українським патріотом, державником і все своє життя служив ідеї
незалежності України. І тому я поділяю Вашу позицію щодо несправедливого
вивищення С. Петлюри за рахунок приниження В. Винниченка. На мою думку,
Володимир Винниченко з усіх діячів УНР і Директорії є найбільш
принциповим і послідовним у національній справі, як політик він вище
стоїть за М. Грушевського, не кажучи вже про С.Петлюру” [2, 346]. Таку
думку поділяє значна частина українських науковців. У 2005 р. В.
Солдатенко був удостоєний Міжнародної премії імені Володимира
Винниченка.
Найскладніші проблеми, які викликають значний резонанс в українському
суспільстві, – чи то голод 1932–1933 рр., чи проблема федералізації, чи
історія створення Донецько-Криворізької республіки, чи проблема Криму,
чи суперечки навколо історії Крут – знаходять відгук у працях В.
Солдатенка. Ці публікації, в яких кожен абзац і кожне речення носять
виважений, вдумливий, обґрунтований характер, і дають можливість читачам
знайти відповіді на найболючіші питання.
З вересня 2004 р. В.Ф.Солдатенко працює в Науково-дослідному інституті
українознавства МОН України на посаді провідного наукового
співробітника. За цей час він продовжував вивчати революційні події в
Україні доби Директорії, що відображено в його монографії «Три Голгофи.
Політична доля В.Винниченка», а також такий малодосліджений аспект
революційної доби, як участь Галицької Армії у громадянській війні в
Наддніпрянській Україні. Він веде велику науково-організаторську роботу:
є членом спеціалізованих рад із захисту докторських і кандидатських
дисертацій в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН
України при історичному факультеті КДУ, а також членом редколегії
“Українського історичного журналу”, “Наукових записок” Інституту
політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, членом видавничої
ради журналу «Українознавство», тижневика “Історія України”, журналу
“Діалог”, ряду фундаментальних наукових, у тому числі енциклопедичних, а
також документальних видань. Здійснює керівництво аспірантами по
підготовці кандидатських дисертацій і є науковим консультантом при
підготовці докторських дисертацій. Упродовж останнього року три
співробітники його відділу, науковим консультантом яких був
В.Солдатенко, стали докторами наук.
Про свого улюбленого героя, об’єкта наукових пошуків – В.Винниченка –
В.Солдатенко пише: “Гадається, є достатньо підстав вважати природною,
висхідною, основоположною, так би мовити, базовою рисою цієї особистості
особливу енергетику, непогамовану жагу діяльності, прагнення за
будь-яких обставин бути суспільно корисним” [1, 229]. Ці ж самі слова ми
з глибокою переконаністю можемо сказати і про самого В. Солдатенка.
Щирим, неспокійним і незламним, багатогранним і невтомним ученим є і
залишається Людина з великої літери, професор Валерій Федорович
Солдатенко. Творчої наснаги на багато років, нових прекрасних книжок,
здібних аспірантів та докторантів Вам, дорогий Вчителю, Валерію
Федоровичу!
Література:
Солдатенко В. Ф. Володимир Винниченко на перехресті соціальних і
національних прагнень. – К., 2005.
Солдатенко В.Ф. Три Голгофи. Політична доля Володимира Винниченка. –
К.: Світогляд, 2005.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
