Реферат
на тему:
Проблеми, які виникають під час викладання української мови в школах з
угорською мовою навчання
Освіта – основа розвитку особистості і держави, запорука майбутнього
України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної,
наукової та культурної життєдіяльності суспільства. Саме тому, незалежно
від національності, всі громадяни України повинні мати право здобути
якісну освіту. Мережа навчальних
закладів має задовольняти освітні потреби кожної людини відповідно до її
інтересів та здібностей. З огляду на це, особливої ваги набуває питання
обов’язкового володіння громадянами України державною мовою.
:Мова й освіта (угор.) Використання державної мови у професійній
діяльності та повсякденному спілкуванні представниками національних
меншин, інтенсивність мовних контактів та взаємовпливів значною мірою
залежать від мови освіти. У нашій державі, крім шкіл з українською мовою
навчання, функціонують освітні заклади, викладання в яких ведеться
російською, угорською, румунською, кримськотатарською, молдовською,
польською та іншими мовами. В усіх цих школах українська мова вивчається
як державна. Вона є обов’язковим компонентом базового змісту освіти
національних меншин в Україні, окремим навчальним курсом.
Проблема методики викладання української мови як нерідної привертала
увагу і науковців, і педагогів-практиків, і письменників, і громадських
діячів. Свідченням цього є численні наукові праці, методичні розробки,
програми, підручники (серед авторів, зокрема, К.Повхан, Ж.Кошкіна,
С.Черничко, Н.Гуйванюк, П.Чучка, Ю.Герцог, Г.Даниш, О.Пінзеник та ін.).
Проте зміна суспільних реалій, освітніх орієнтирів ставить нові завдання
перед учителями-словесниками. Дослідити, які труднощі виникають при
навчанні державної мови у регіонах, де компактно проживають угорці, і
які можливі шляхи поліпшення ситуації, ставили собі за мету
співробітники НДІ українознавства МОН України під час роботи курсів
підвищення кваліфікації у Закарпатському угорському педагогічному
інституті імені Ференца Ракоці II. З огляду на це, в межах підготовки до
Міжнародного конгресу “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні
і світі” було проведено соціолінгвістичний моніторинг серед слухачів
курсів (учителів української мови і літератури). Результати опитування
дали змогу зробити певні узагальнення.
Вдамося до ретроспекції. У 1944 р. сучасна територія Закарпаття
потрапила до складу СРСР. Як слушно зазначає С. Черничко [1], зміна
влади і політичних умов вплинули і на характер мовних контактів.
Наприклад, за радянських часів у школах з угорською мовою навчання не
викладали українську мову, лише російську. Це призвело до того, що
частина угорського населення, яка проживає компактно, зовсім не мала
змоги оволодіти українською мовою, тільки російською. А радянська влада
з метою русифікації надавала всі переваги для функціонування російської
мови в різних сферах життєдіяльності суспільства.
Після проголошення незалежності України державну мову вивчають в усіх
школах Закарпаття, зокрема і в школах з угорською мовою навчання. Молоде
покоління угорського населення області (яке вивчало українську мову у
школі), володіє нею значно краще, ніж середнє і старше покоління.
Ж.О.Кошкіна [2], головний спеціаліст управління змісту освіти МОН
України, підкреслює, що новим типовим навчальним планом для
загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання з
вивченням мов національних меншин передбачено вивчення мов національних
меншин в інваріантній складовій з 1 по 12 класи. У загальноосвітніх
навчальних закладах з навчанням українською мовою мови національних
меншин можуть вивчатися як предмет або факультативне за рахунок
варіативної складової навчального плану. Вибір навчального плану, за
яким буде відбуватися навчання, як і вибір відповідної мови (румунської,
угорської, російської, польської та ін.) належить батькам та учням.
Програму “Українська мова” для загальноосвітніх навчальних закладів з
угорською мовою навчання підготували П.П.Чучка, Ю.В.Герцог, Г.П.Даниш,
О.М.Пінзеник та ін. Нові навчальні програми з мов національних меншин
укладено відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної
середньої освіти з урахуванням Загальноєвропейських рекомендацій до
мовної освіти. Ці програми спрямовані на реалізацію сучасних підходів до
мовної освіти і передбачають глибокі зміни усієї системи оволодіння
мовою відповідно до геополітичної та мовної ситуації, нових пріоритетів,
критеріїв, ціннісних орієнтацій, перспектив суспільного розвитку. Як
зазначається в нормативних документах МОН України, головною при цьому
стає орієнтація на задоволення потреб і культурних запитів особистості,
пов’язаних із практичною діяльністю, духовним життям, комунікативними
інтересами.
Серед принципів, на яких базуються новостворені навчальні програми,
можна виокремити практичну спрямованість та комунікативну орієнтацію
навчання; взаємопов’язаний розвиток усіх видів мовної діяльності; відбір
і структурування навчального матеріалу відповідно до вимог мовознавства
з урахуванням функціонального підходу, а також специфіки оволодіння
українською та рідною мовами.
Вивчення державної мови в школах національних меншин починається з
першого класу. На цей час діти вже володіють рідною мовою: мають певний
словниковий запас, уміють висловлювати свої думки. У процесі засвоєння
другої мови у свідомості учнів починають співіснувати дві мови, між
якими встановлюються певні контакти. Перенесення умінь і навичок
оперування рідною мовою на мову, що вивчається, є складовою людської
психіки, цей механізм дозволяє людині використати в своїй діяльності те,
чим вона вже оволоділа. К.Повхан у праці “Актуальні проблеми навчання
державної мови в школах з національними мовами викладання” [3, 87]
підкреслює, що, на жаль, це психологічне явище поки що ігнорується
укладачами програм, авторами підручників з державної мови для
неукраїнців. Більшість навчальної літератури, що видана для шкіл з
національними мовами викладання, побудована за аналогією до програм і
підручників для шкіл з українською мовою навчання.
Досвід учителів-практиків свідчить, що перенесення знань, умінь і
навичок з рідної мови в окремих випадках полегшує опанування другої мови
(виникає явище транспозиції), а в інших – ускладнює (інтерференція). З
огляду на це виявлення і правильне використання всього того, що
допомагає успішному засвоєнню виучуваної мови, і вчасне попередження
того, що викликає труднощі, є запорукою ефективного навчання державної
мови неукраїнців. За типологічною класифікацією українська мова належить
до групи флективних мов, а угорська – до аглютинативних, за
генеалогічною класифікацією українську зараховують до індоєвропейської
мовної сім’ї, а угорську – до фінно-угорської [4, 69]. Ці мови
характеризуються глибинними структурними і генеалогічними відмінностями,
і можливість їх впливати одна на одну незначна.
Порівняльний аналіз української та угорської мов свідчить, що в обох
мовах є як подібний, так і абсолютно відмінний матеріал. До того ж, ці
явища спостерігаються на всіх мовних рівнях. Так, у школах з угорською
мовою навчання поняття про голосні та приголосні, види речень за метою
висловлювання, тобто матеріал, що збігається в українській та угорській
мові, можна подавати учням стисліше, адже він відомий учням з курсу
рідної мови, тому їм досить лише нагадати засвоєне. Проте ознайомлення з
категорією роду, явищем, не властивим угорській мовній системі, треба
розпочинати з перших уроків української мови. Саме тому під час
визначення змісту курсу державної мови для шкіл з національними мовами
навчання треба виходити із системи і нормативів самої української мови –
тобто мови, яка є предметом вивчення, але при розробці його структури
слід враховувати співвідношення систем української і рідної мов учнів
(тотожність та відмінність, характер і форми інтерференції та
транспозиції рідної мови), попереджувати тим самим можливі мовні
помилки. Педагоги наголошують, що діти, які мешкають у місті, а також у
тих селах, де є паралельні угорські та українські класи, тобто у
двомовних школах, засвоюють українську мову швидше. Отже, чи не одним з
вирішальних чинників є мовне оточення. І вчителеві у місцях компактного
проживання угорців часто доводиться створювати це мовне оточення самому,
адже діти ні вдома, ні на вулиці не чують української. А це доволі
складне завдання під силу лише педагогу, який добре володіє і державною
мовою, і рідною мовою учнів.
h
???????о рішення про створення в області вищого навчального закладу, де
б закарпатські угорці могли здобувати вищу освіту. 1994 р. до
Міністерства освіти України було подано відповідні документи й отримано
ліцензію-дозвіл на діяльність вузу. У 2001 р. у Берегові відбувся перший
випуск спеціалістів у Закарпатському угорському педагогічному інституті
(ЗУПІ). Нині там навчається 957 студентів за спеціальностями: вихователь
дошкільного навчального закладу, вчитель початкових класів, учитель
географії, історії, англійської мови і літератури. Відкриваються нові
факультети і спеціальності. Серед студентів, в основному, угорці, що
мешкають на Закарпатті. В Інституті особливо акцентують увагу на
вивченні української мови (на цей курс відведено втричі більше годин,
ніж, скажімо, на угорську), адже представники угорської національної
меншини, на жаль, недосконало володіють державною мовою, а дехто й
зовсім нею не користується.
Закарпатський угорський педагогічний інститут імені Ференца Ракоці II
разом із Закарпатським угорським педагогічним товариством запланував
провести курси вчителів – предметників з 4 до 23 липня 2005 р. в три
тури. Вперше цього року запроваджено курси підвищення кваліфікації для
вчителів української мови і літератури в угорськомовних школах. За
навчальним планом передбачені пленарні заняття, присвячені розгляду
стану сучасної освіти в Україні, державних критеріїв оцінювання знань
учнів, а також секцій ні (для вчителів –предметників): форми і методи
викладання української мови в національних школах, традиції та звичаї
українського народу при викладанні української мови і літератури в
угорськомовних школах, позакласна та позашкільна робота серед дітей в
угорськомовних школах через призму закарпатського фольклору. Ряд
секційних занять провели співробітники НДІ українознавства МОН України,
зокрема “Українська література XX століття” (доктор філологічних наук,
академік П.П.Кононенко), “Освіта України сьогодні” (доктор педагогічних
наук, академік Г.Г.Філіпчук), “Українознавча мовна освіта в школах
національних меншин” (кандидат філологічних наук А.Ю.Пономаренко).
Лекції викликали велике зацікавлення і дискусії, адже для вчителів
завжди актуальною є інформація про нові наукові досягнення і методичні
розробки, а сільському педагогові часто майже неможливо її отримати, бо
в окремих школах не вистачає навіть звичайних шкільних підручників,
художньої літератури українською мовою, а про якісь освітянські видання
вже й зовсім не йдеться. Слухачам курсів було запропоновано заповнити
анкети для батьків і для вчителів. Результати анкетування батьків
наведено в табл. 1.
Таблиця 1
АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ
1. Українська мова для Вашої дитини є рідною:
а) так; 33%
б) ні. 66%
2. Як змінилася мовна поведінка дитини (дітей) за час навчання у школі,
садочку:
а) стала (більше, менше, цілком) україномовною; 50%
б) русифікувалася; –
в) залишилася без змін; 50%
г) інший варіант –
3. Яким чином Ви б аргументували потребу вивчення української мови Вашою
дитиною:
а) щоб відчувала себе українцем; 33%
б) щоб була освіченою, культурною людиною; 50%
в) щоб дитина мала перспективу зростання кар’єри; 17%
г) маю власний погляд –
4. Як, на Вашу думку, потрібно дітям підвищувати рівень володіння
українською мовою у школі садочку:
а) збільшити кількість годин для ґрунтовнішого вивчення українознавчих
предметів; 50%
б) поліпшити якість підручників, розвиваючої чи художньої літератури;
50%
в) збільшити кількість україномовних радіо– і телепередач;
г) інший варіант
5. Якою мовою спілкується Ваша дитина з ровесниками у позанавчальний час
(для дітей шкільного віку), або в іграх (для дошкільнят):
а) спілкується лише українською;
б) надає перевагу іншій мові;
в) залежно від мовного оточення; 66%
г) інший варіант – рідною угорською мовою. 33%
6. Чи бажаєте Ви досконало оволодіти українською мовою? Якщо так, то яка
з названих причин є пріоритетною:
а) виховання у дитини почуття національної ідентичності;
б) необхідність підготовки дитини до навчання у державних закладах
освіти; 66%
в) потреба постійного власного вдосконалення чи зростання кар’єри; 33%
г) потреба підтримувати офіційне/неофіційне спілкування з колегами;
д) інший варіант.
7. Як змінилося, на Вашу думку, ставлення до української мови у молоді
протягом останніх 3–5 років:
а) залишилося без змін;
б) зміни є, але незначні; 100%
в) докорінно поліпшилось;
г) інша відповідь.
8. Чи відводять належну роль вихованню у підростаючого покоління
українознавчих поглядів та українськомовних смаків (грамотності) вчителі
/ вихователі:
а) безсумнівно; 33%
б) відводять, але недостатньо; 17%
в) українознавча освіта потребує поширення; 50%
г) інша відповідь.
9. Чи потребує, на Вашу думку, українська мова підтримки на державному
рівні у закладах освіти:
а) не потребує;
б) вимагає державницького підходу, який спостерігається в багатьох
європейських країнах (виховання мовної культури засобами масової
інформації та ін.); 83%
в) потребує вагомої матеріальної підтримки; 17%
г) маю іншу думку.
Як бачимо, українська мова для дітей респондентів переважно (66%) є
нерідною, тому у неформальній комунікації особливої ваги набуває мовне
оточення. А потребу вивчення української мови для своєї дитини батьки
аргументують так: щоб була освіченою, культурною людиною (50%), щоб
відчувала себе українцем (33%). Це промовистий факт, бо переважна
більшість опитаних – угорці. Усі респонденти у відповідях на різні
питання анкети наголошують на потребі поширення українознавчої освіти та
поліпшенні якості навчальної та розвивальної літератури.
Вчителі Берегівської угорської гімназії Є.Т.Панько, К.Є.Маргітич,
слухачі курсів підвищення кваліфікації Г.Б.Джанда, М.Я.Маргітич,
І.Ж.Борчик, Е.Ф.Бейриш, викладач Закарпатського угорського педагогічного
інституту Н.О. Коляджин, вчитель ЗОШ І – ІІІ ст. імені Ференца Келчеї
с.Пийтерфолво Виноградівського району Закарпатської області І.А.Орос
серед проблем, які виникають під час викладання української мови та
літератури в школах з угорською мовою навчання, виокремлюють такі:
1. Відсутність мовного середовища (відсутність дитячої преси, мала
кількість українсько-мовних книг, радіо- і телепередач).
2. Необхідність адаптації програм з української мови та літератури до
особливостей регіону. При цьому варто звернути увагу на специфіку
української та угорської мов.
3. Підручники, якими вчителі користуються відповідно до програми, мало
відповідають специфіці вивчення української мови та літератури в
угорськомовних школах.
4. Відсутність художньої літератури в шкільних бібліотеках.
5. Слабке забезпечення учителів методичною літературою.
6. Потреба фахової перепідготовки вчителів російської мови та
літератури. Після проголошення незалежності України українську мову в
школах з угорською мовою навчання стали викладати російські філологи,
які переважно не пройшли спеціальну перепідготовку.
7. Відсутність аудіо- й відеопродукції українською мовою (до шкільних
програм).
8. Школи не забезпечені українсько-угорськими та угорсько-українськими
словниками, що дуже ускладнює вивчення мови.
9. Зовсім відсутні підручники з української літератури для національних
шкіл.
Як свідчать результати дослідження, оволодіння державною мовою
представниками національних меншин залежить від конкретних соціальних
умов, наявності україномовного оточення, мовної практики поза школою,
мови спілкування в родині, регіоні мешкання. Серед важливих питань
української методичної науки одним із першочергових є розробка
лінгвістичного опису української мови як нерідної, створення
словників-мінімумів, підручників, визначення науково обґрунтованого
змісту навчання, необхідного і достатнього для забезпечення
комунікативної компетентності учнів у різних сферах спілкування.
Література:
Черничко С. Соціолінгвістичний аспект вивчення українсько-угорських
міжмовних контактів і освіта // Мова й освіта на початку XXI століття:
Збірник статей Міжнародної науково- практичної конференції. – Ужгород:
ПоліПрінт, 2005.–С. 153–165.
КошкінаЖ.О. Мова і література національних меншин // HYPERLINK
“http://www.novamova.com.ua/” http://www.novamova.com.ua/
Повхан К. Актуальні проблеми навчання державної мови в школах з
національними мовами викладання // Українська мова й література в школі.
– 1998. – № 1. – С.87–90.
Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Академія, 2001.
Кононенко П. Мова і майбутнє України // Українознавство. – 2003. – №1
(6).
Лісовий В. Введення у самобутні культурні світи – важливий принцип
гуманітарної освіти // Урок української. – 2004. – № 7. – С. 38–42.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
