Реферат на тему:
Рідна мова – основа психічного розвитку дитини
“Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в
певній культурі, в певній традиції. В такім разі мова – це найясніший
вираз нашої психіки, це найперша сторона нашого психічного Я…
І поки живе мова – житиме й народ яко національність. Не стане мови – не
стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом”
[3, c.22].
Так І.Огієнко яскраво продемонстрував взаємозв’язок між мовою і психікою
людини: мова як засіб вираження психіки і як охоронець її психічної
індивідуальної неповторності. Складна психіка (від грец. foxz – душа)
людини, бо вона є продуктом складних фізіологічних процесів, які
проходять у мозку, і тісно пов’язана з її гено- і фенотипами. З-поміж
основних психічних процесів (відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення,
уява, мислення, мовлення, почуття, увага, воля) центральне місце
відводиться мовленню. “Поки жива мова народна в устах народу, доти живий
і народ”, – стверджував видатний український педагог К.Ушинський. А ще
він доводив, що “мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову
розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко
за межами історії” [5, c.270].
Духовне життя людини тісно пов’язане з відчуттями і почуттями,
сприйманням і запам’ятовуванням, мисленням і уявленням. Усі названі
психічні властивості виражаються і супроводжуються мовленням. І якщо
почуття ще якось можна зображати жестами чи мімікою, то мислення
невіддільне від мови, оскільки немає інших засобів, щоб виразити
результат мислительної діяльності. Зароджуючись у чуттєвому пізнанні і
спираючись на нього, мислення виходить далеко за його межі і являє собою
перехід суб’єкта від наявних до нових знань у формі наукових понять,
законів і закономірностей.
Мислення здійснюється за допомогою логічних операцій аналізу і синтезу,
конкретизації і абстрагування, порівняння і співставлення, узагальнення
і класифікації тощо. Усі мислительні операції здійснюються з допомогою
мови. Без слова практично неможливо здійснити аналіз чи синтез об’єктів,
перейти від конкретного до абстрактного. Зрештою, без мови не можна
сформувати судження й умовиводи, які є основними формами і результатами
мислительної діяльності.
Проблема психічного розвитку дитини привертала увагу багатьох відомих
вчених і педагогів, оскільки високий психічний розвиток дитини є основою
результативного навчання, а навчання, у свою чергу, є основним засобом
психічного розвитку. В розвитку дитини розглядається суперечність між
спадковими задатками організму і зовнішніми умовами його
життєдіяльності, між генотипом і фенотипом. Дитина народжується із
природними можливостями психічного розвитку (задатками), які є основою
генотипних здібностей. Дитина може успадкувати не лише великий розум чи
високу вченість, а й “щасливу і сильну нервову організацію, яка могутньо
сприятиме набуванню знань і утворенню великого розуму, але такий
щасливий спадкоємець може скористатися своєю спадщиною, а може і зовсім
не скористатися з неї або змарнувати її на дрібниці” [8, c.294].
“Виховання і взагалі життя з усіма своїми впливами на людину, – писав
видатний український педагог К.Д.Ушинський, – може сильно змінити
вроджені особливості її психічної діяльності” [8, c.122]. Він вважав, що
психічний розвиток дитини відбувається у нерозривному зв’язку із
навчанням і вихованням, бо поза навчанням і вихованням розвитку немає.
“Навчання тільки тоді добре, коли воно йде попереду розвитку…”, –
обґрунтовував відомий російський психолог Л.С.Виготський.
Отже, кожна дитина, народжуючись, має генетичні підстави сподіватися, що
суспільство створить належні умови для розвитку всіх її психічних
якостей і розумових сил. У своєму розвитку дитина проходить певні
періоди: немовлячий, дитячий, отрочий і юнацький. І кожен період
найбільш сприятливий (сенситивний) до розвитку тієї чи іншої психічної
якості. Наприклад, на другому і третьому роках життя дитина швидко
оволодіває мовою. Щоб мовлення дитини розвивалося успішно, потрібно:
– виділяти і акцентувати увагу дітей на окремих словах і
словосполученнях, співвідносити виділені слова з тими чи іншими
предметами;
– навчати дітей механізму вимови (артикуляції);
– проводити з дітьми звукобуквенний аналіз слів, вчити об’єднувати
однорідні предмети одним словом;
– стимулювати дітей об’єднувати групу слів (спочатку з двох, трьох), щоб
виразити певну думку.
Дитина, яка народилася, застає рідну мову в готовому вигляді. Мама разом
з молоком передає своїй дитині перші звуки і слова, пестощі, любощі і
колискові пісні. Очевидно, що від того, які слова використовує мама,
розмовляючи із своїм малюком, з якою тональністю і пестливістю промовляє
до нього, залежать перші паростки розвивальної взаємодії. Розвиток
чутливості (нюх, смак, колір, температура) проходить спонтанно з перших
хвилин життя дитини, однак лише із розвитком мовлення воно набуває
цілеспрямовано-осмислених форм. Так, уже на другому році життя рефлекс
дитини на колір, позначений словом, виробляється у 7 – 8 разів швидше,
ніж на той самий колір, даний лише як сигнал першої сигнальної системи.
До предмета, який сприймають, колір приєднується не механічно, а вступає
з ним у складні відносини, що зміцнюються. Лише у дітей середнього
шкільного віку слово, яке означає колір, ніби зливається з його
сприйняттям, тобто має місце справжня єдність першої і другої сигнальних
систем [2, с.122 – 124].
Таким чином, позначення подразнень, які надходять через ознаки чуттів,
словом не лише посилює, поглиблює і прискорює розвиток відчуттів, а й
сприяє істотній перебудові пізнавальної діяльності дитини, надає їй
усвідомленого характеру.
У дітей різні види пам’яті починають функціонувати в різні періоди
дитинства: пам’ять на рухи помітна вже на першому місяці дитинства,
емоційна пам’ять проявляється з шести місяців, а після першого року
життя з’являється образна пам’ять. На другому році життя дитини особливо
починає функціонувати й розвиватися вербальна пам’ять (пам’ять на
слова). Засвоєння розмовної мови сприяє швидкому розвитку змістової
пам’яті. Уявлення (образи) раніше сприйнятих предметів становлять
основний зміст пам’яті дитини. Щоб відтворити образ у думці, дитина має
оволодіти мовою. Особливу роль у зображенні і відтворенні дитиною образу
відіграє спеціально дібране слово.
“Ой, яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.
І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна “звідкіля” і “звідки”, можна і “звідкіль”.
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль…” [4, c.77].
R
T
T
???????¤?¤?$???????0?Словесна пам’ять дитини досягає найбільшого
розвитку у 7 – 8-річному віці. У підлітка вона слабшає, а потім знову
підсилюється.
Швидкість і міцність запам’ятовування залежать:
– від змісту запам’ятовуваного матеріалу і задіювання оптимальної
кількості органів чуттів;
– від вміння використовувати раціональні способи і прийоми заучування та
відтворення матеріалу;
– від вчасного повторення.
Таким чином, мова відіграє велике значення в розвитку пам’яті: між
розвитком мови і розвитком пам’яті в дітей існує тісний взаємозв’язок.
“Дар слова… має величезне значення для здатності пам’яті” [7, c.149].
Мислення – стрижень будь-якої розумової діяльності дитини, воно
розвивається від практичних до теоретичних (словесних) форм і передбачає
оперування знаннями.
Конкретна образність дитячого мислення чітко виявляється в процесі
розвитку словесних форм мислення, які виражаються у поняттях, судженнях,
умовиводах. Усі форми мислительної діяльності виражаються словом. Тому з
розвитком мислення у дитини тісно пов’язаний розвиток її мови, бо “мова
не щось відірване від думки, а, навпаки, – органічний її витвір, який у
ній корениться й безперестанно з неї виростає, отже, той, хто хоче
розвивати в учня здібність мови, повинен розвивати в нього насамперед
здібність мислити. Розвивати мову окремо від думки неможливо; але навіть
розвивати її переважно перед думкою зовсім шкідливо” [6, c.262].
Феномен зв’язку мовлення і мислення полягає в тому, що неможливо
відокремити мовлення від мислительної діяльності і навпаки. Ці процеси
тісно взаємопов’язані і зінтегровані. Знайомлячись із першими словами,
дитина сприймає їх у вигляді асоціативних зв’язків із конкретними
образами. Власне з цього починаються перші елементарні мислительні
операції співставлення звукових образів із конкретними предметами.
Тільки з допомогою мови послідовно ускладнюється вид мислительних
операцій, а успішність мислення залежатиме від вміння дітей ставити
запитання, шукати взаємозв’язки між відомими й невідомими величинами,
які дають можливість знайти рішення; точно і цілеспрямовано відбирати
потрібні для розв’язання даної конкретної задачі поняття, правила й
прийоми, правильно їх використовувати.
Розвиток мислительної діяльності передбачає не лише засвоєння готових
форм знань, а й формування розумових вмінь на їх базі, тобто тих
мислительно-операційних знань, за допомогою яких можна самостійно
поставити і розв’язати проблемну задачу.
І саме тут важливою є мовленнєва підготовка дитини, вміння відчути
суперечність і на цій основі, правильно й лаконічно сформулювати
проблемну задачу.
Не менш важливо, якою мовою послуговується дитина: рідною мовою своїх
батьків чи мовою чужинецькою. Генетично батьки передають своїм дітям у
спадок словесні коди, за допомогою яких архівується інформація рідною
мовою. Перехід одного з поколінь на чуже мовлення не лише розриває
генетичні мовленнєві коди, а й спонукає дитину переборювати неймовірні
психічні труднощі переходу від коду предків до чужинецьких кодів. В
таких умовах дитина несе непоправні втрати у розвитку всіх психічних
властивостей, надто розумових якостей, національно-ментальних рис.
Недарма ж К.Д.Ушинський стверджував, що “Рідне слово є основою всякого
розумового розвитку й скарбницею усіх знань: з нього починається всяке
розуміння, через нього проходить і до нього повертається” [6, c. 262].
“Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п’є
духовне життя й силу з рідної груді рідного слова” [5, c.270].
Рідна мово, без тебе ніхто я,
Мов відірваний вітром листок.
(Петро Перебийніс)
До організації навчання рідною мовою закликав і перший президент
Української держави, видатний історик Михайло Грушевський: “… Треба
доконче вчити дітей рідною мовою, щоб наука добре йшла, – значить на
Україні треба вчити по школах українською мовою. Інакше український
народ, не вийде з теперішньої темноти, убожества і поневіряння” [1,
c.17]. Побажання М.Грушевського звучить актуально й сьогодні, на 14 році
незалежності.
З уст щойно обраної проукраїнської влади звучать дивні декларації, то
щодо надання російській мові статусу офіційної (О.Мороз), то щодо
створення російськомовних груп у ВНЗ України (П.Порошенко), то щодо
створення спеціальних російськомовних теле- і радіоканалів.
Їм найкраще відповісти поетичними рядками прекрасного поета Василя
Діденка (автора безсмертної пісні “На долині туман”):
Гей проповіднику, стривай!
Твої слова – старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай,
Я – син великого Тараса.
Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова – гарна зроду.
Я – не останній з могікан,
Я – син великого народу!
За останнім переписом українці складають 77,8% від всього нашого народу
(етнічні росіяни – 17,3%). В той же час серед зареєстрованих друкованих
засобів масової інформації на одне українське видання припадає чотири
російськомовних, на 100 українців припадає близько 50 примірників газет
рідною мовою, а на 100 росіян – у вісім разів більше. В системі вищої
освіти, залежно від професійного спрямування на один український
підручник припадає від 4 до 100 підручників російською мовою.
Катастрофічно для всього українського народу й українства загалом
виглядає ситуація в телерадіопросторі, який майже повністю окупований
російськомовними програмами. Українською мовою ведуть передачі лише
державні телерадіокомпанії, які становлять близько 4% від чинних
телерадіокомпаній. У вищих навчальних закладах півдня і сходу України
викладання ведеться переважно російською мовою.
Таким чином, новим можновладцям слід добре спланувати і зреалізувати
низку заходів для всебічного розвитку і функціонування не чужинецької, а
своєї рідної, української мови.
І у цьому потрібно беззастережно спиратися на наукову спадщину
К.Ушинського, який разом з передовими людьми свого часу боровся за
навчання дітей рідною мовою, а також за школи з українською мовою
навчання. Він психологічно обґрунтував необхідність навчання рідною
мовою. Дитина входить у духовне життя свого народу за допомогою його
мови. “Мало успіху матиме та школа, в яку дитина переходить з дому, наче
з раю в пекло, і з якої вона біжить додому, мов з темного пекла, де все
темне, чуже й незрозуміле, у світлий рай, де все ясне, зрозуміле й
близьке серцю” [6, c.52 – 53].
Література:
Грушевський М. Про українську мову і українську школу. – К.: Веселка,
1991. – 46 с.
Люблінська Г.О. Дитяча психологія. К: Вища школа, 1976. – 354 с.
Огієнко І. Українська культура. – К., 1919.
Підсуха О. Вибрані твори. Т.1. – К., 1978.
Ушинський К.Д. Твори. Т.1. – К.: Рад.шк., 1952.
Ушинський К.Д. Твори. Т.2. – К.: Рад.шк., 1952.
Ушинський К.Д. Твори. Т.4. – К.: Рад.шк., 1952.
Ушинський К.Д. Твори. Т.5. – К.: Рад.шк., 1952.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
