Реферат на тему:
Роль земських установ у проведенні столипінської аграрної реформи на
Правобережній Україні (1906 – 1914 рр.)
Роль земських установ у проведенні столипінської аграрної реформи на
Правобережній Україні ( 1906 – 1914 рр.) недостатньо досліджена в
історичній літературі, не зважаючи на значну кількість наукових праць з
реалізації цієї реформи у даному регіоні. Тому є необхідність звернутися
до економічної діяльності земств, проаналізувавши при цьому джерела та
історіографію проблеми.
Значний інтерес викликають, насамперед, опубліковані джерела, серед яких
необхідно назвати огляди Волинської, Київської та Подільської губерній
за 1906 – 1914 рр., що містять важливий фактичний матеріал щодо
агрономічних заходів земств та землевпорядних комісій (створення
прокатних станцій сільгоспмашин та знарядь, сільгоспскладів тощо),
діяльності земських черепичних майстерень та ін. З іншого боку,
статистична інформація цих оглядів потребує критичного аналізу у
порівнянні її з архівними джерелами та різними статистичними збірниками.
Хід агрономічних заходів у названому регіоні (зокрема, організація
показових полів, заходи з поліпшення тваринництва, розповсюдження
сільськогосподарських знань) доповнюють дані із “Справочных сведений о
деятельности земств по сельскому хозяйству (по данным на 1911 год)”
(Пг., 1914). Важливі дані про об’єми земської торгівлі залізом та
сільгоспмашинами і знаряддями на Правобережжі у 1912 р. містить збірник
статистичних даних “Земская торговля железом и с. – х. машинами и
орудиями в 1901 – 1912 гг.”(Х., 1913). Періодичними виданнями, що
висвітлювали на своїх сторінках діяльність земств у галузі агрономії,
промисловості, торгівлі та її результати, були: “Известия Главного
Управления Землеустройства и Земледелия”; “Ежегодник Главного Управления
Землеустройства и Земледелия по департаменту земледелия”; “Земское
дело”; “Хуторянин”; “Киевская земская газета”; “Известия Волынского
губернского земства” тощо.
Економічна діяльність земств досліджувалась у працях дореволюційних і
радянських істориків, присвячених діяльності земств, розвитку сільського
господарства, промисловості і торгівлі цього періоду. У дореволюційній
історіографії необхідно виділити працю Б.Б.Веселовського, який детально
проаналізував, зокрема, господарську діяльність земств, їхні бюджети
[3]. Розглядаючи проблему створення синдикатів у російській
промисловості, Л.Б.Кафенгауз підкреслює зростання цін на покрівельне
залізо у 1906 – 1908 рр.; вважає, що об’єднання земств по закупівлі
заліза ставило своїм завданням здешевлення його, а не боротьбу з
синдикатами [17]. І.А.Прилежаєв аналізує діяльність Київського
товариства західних земств; показує динаміку обсягів виробництва
сільгоспмашин та знарядь в губерніях Правобережжя, забезпеченість селян
різними видами сільгосптехніки [25]. Г.Циперович, досліджуючи процеси
утворення та розвитку синдикатів і трестів у дореволюційній Росії,
зокрема, акцентує увагу на такій галузі промисловості, як металообробна;
висвітлює боротьбу земств проти підвищення монополіями цін на залізо,
причини виникнення синдикату у сільгоспмашинобудуванні [33]. В
монографії Б.А.Кругляка досліджується, зокрема, торговельна діяльність
кооперативів та земств, яка, на думку автора, нерідко приносила
позитивні результати [19]. Лещенко М.Н. і Сесак І.В. вважають, що
земські установи у своїй агрономічній діяльності не змогли досягти
значних результатів [19]. Серед праць радянських істориків, присвячених
столипінській аграрній реформі, що висвітлювали окремі аспекти даної
проблеми, можна виділити монографії І.І.Литвинова, С.М.Дубровського,
Л.І.Гайдай [21; 13; 5].
Дослідник політичної діяльності земств, японський історик М.Кімітака
стверджує, що їх роль була значною у взаємовідносинах з державними
установами, особливо у період Першої світової війни, що сприяло
збільшенню їх повноважень і навіть захисту ними місцевої економіки [15,
36].
Важливе значення в роки столипiнської аграрної реформи мало надання
агрономічної допомоги селянським господарствам з боку земських управ та
землевпорядних комiсiй. До компетенції земств входили господарчі питання
на місцевому рiвнi, встановлені ще вiд часів реформи 1864 р. У
Київській, Волинській та Подільській губерніях до 1911 р., де функції
земств виконували губернські управи у справах земського господарства.
Щодо землевпорядних комiсiй, то їх сприяння агрономiчним заходам у
селянських господарствах, які переходили до відрубно-хутірської системи
господарювання, було найтiснiшим чином пов`язане з їхніми головними
функціями. Загальне завiдування справою у губернiях було зосереджене в
руках Агрономiчної наради при губернськiй землевпоряднiй комiсiї, на
чолi якої стояв губернський агроном. Особлива увага земств та
землевпорядних комісій приділялась одноосiбним господарям, якi
переходили на хутори та вiдруби – їм надавалась певна пiдтримка у
прагненнi до рацiональної системи ведення своїх господарств.
Про органiзацiю агрономiчної допомоги на мiсцях можна довiдатися,
наприклад, з “Огляду Волинської губернiї за 1909 р.” Постановою
губернського комiтету передбачалося: 1) подiлити всю територiю
Волинської губернiї на 6 агрономiчних районiв; 2) у кожному районi
органiзувати агрономiчнi ради, до складу яких входили б мiсцевi дiячi;
3) для органiзацiї агрономічної допомоги населенню у кожному районi
ввести посаду порайонного агронома; 4) асигнувати на чергові заходи по
сільському господарству – 8700 крб., на прокатні станції та показові
поля – 3600 крб., на розповсюдження поліпшеного насіння – 2400 крб., на
органiзацiю сільськогосподарської виставки – 1200 крб., на поширення
сільськогосподарських знань – 1500 крб., поточну сiльгоспстатистику –
3400 крб. На агрономічну допомогу одноосібним господарям Волинської
губернії на 1910 р. було виділено 113200 крб. У 1912 р. ця сума
збільшилась до 226561 крб., в т. ч. на організацію сільгоспскладів –
22400 крб., розвиток тваринництва – 24600 крб., прокатні станції – 44043
крб. тощо. У Київській губернії, де агрономiчна дiяльнiсть губернської
управи (пiзнiше земств) розпочалася з 1908 р., у 1911 р. було влаштовано
111 показових полів, на яких отримувалися врожаї значно вищі, ніж на
сусідських селянських полях. Це, безперечно, зацікавлювало селян у
перейнятті досвіду правильніі обробки – ґрунту. За даними Липовецької
повiтової управи (Київська губернiя), наприклад, у селянина Григорiя
Пилипчука в с.Романiв-Хутiр було вiдкрито у 1911 р. показове поле площею
6 дес., на якому були: чотирипільна сівозміна, пар, озим, коренеплоди,
яр та запольна ділянка з посівом кормових трав. У цьому ж селі iснували
у 1913 р. прокатна станція та зерноочисний пункт, злучний пункт, три
показові сади [4]. З архівних даних також дізнаємося, зокрема, про
вартість прокату сільгоспмашин та знарядь у Волинській губернії в 1909
р.: рядкова сівалка – 50 коп. за добу, віялка – 30 коп., борона чеська –
5 коп., молотарка – 2 крб. [7, арк. 16 зв.].
У 1909 – 1910 рр. Головним управлінням землеустрою та землеробства було
надано Київському земству безвідсоткові позики: 18 тис. крб. на
організацію показових полів з прокатними станціями, 30 тис. крб. на
обігові кошти земських сільгоспскладів, 8 тис. крб. на агрономічний
персонал [31, арк. 28]. У Волинськiй губернiї губернське земство
асигнувало для поліпшення тваринництва на 1911 р. 18740 крб., на
влаштування заводської стайнi у Житомирському повiтi – 1500 крб.;
планувало органiзувати 12 злучних пунктiв. У Подiльськiй губернiї у 1909
р. було влаштовано злучні пункти у чотирьох повiтах; на купiвлю бугаїв у
1911 р. було виділено у Летичiвському повiтi – 250 крб., а в Лiтинському
– 200 крб. [28,1334 – 1343; 24,28].
В одній із доповідей Подільської губернської земської управи (березень
1910 р.) підкреслювалося, що розвиток та поліпшення тваринництва
перебувають у залежності від наявності пасовищ, кормів, обов’язкової
ветеринарної допомоги та страхування худоби, впорядкування та полегшення
збуту продуктів тваринництва, ознайомлення сільського населення з
досягненнями спеціалістів сільського господарства у цій галузі, вибору
порід. Наприклад, Літинська повітова управа передбачала на 1910 р. такий
план розвитку тваринництва: 1) влаштування 5 злучних пунктів; 2)
введення посади інструктора з проблем тваринництва; 3) щорічна
організація земством виставок рогатої худоби та коней з преміюванням за
кращі зразки. Визнавалася бажаність розведення у повіті м’ясо – молочної
породи. Дані про розвиток тваринництва у селян Правобережної України у
1912 р. вказують на те, що найбільш забезпеченими рогатою худобою були
селянські господарства Волинської губернії (тут був найбільший відсоток
заможних та середняків) [12, арк. 2,3,13]. На організацію
сільгоспскладів та продаж насіння витрати Київського губернського
земства у 1909 – 1913 рр. зросли з 22 тис. крб. до 124,4 тис. крб.,
Подільського – з 5 тис. крб. до 112 тис. крб. [34,8].
Земства також надавали допомогу селянам у розвитку бджільництва
(наприклад, в с.Бабушки Житомирського повіту). Дослідник О.А.Буравський
зазначає, що у діяльності земських установ на Волині значним був внесок
поляків, що пояснювалося малою кількістю тут російських землевласників.
Наприклад, у Луцькому повіті до земства входила 1/3 осіб польського
походження [2,108 – 109].
o
o
o
?????¤?¤?$?????&?ло прискоренню процесів купівлі-продажу даної
продукції. Цікавим, зокрема, є листування товариства з Київським союзом
установ дрібного кредиту (1913) щодо заохочення Південно – російським
товариством землеробства та сільгосппромисловості (1913), товариством
Гельферіх-Саде про умови постачання сільгоспмашин (1914) агрономічним
бюро Л.І.Здроєвського та К.В. Грабовського (1914), Катеринославською
губернською землевпорядною комісією (1915). Так, в одному з листів до
товариства Гельферіх-Саде зазначалося, що Київське товариство захiдних
земств по продажу сільгоспмашин планує довести їхню закупівлю до значних
розмірів [32].
Підвищення цін на покрівельне залізо призвело до створення у 1908 р.
анти синдикатської організації “Залізний союз земств”, яка основним
своїм завданням ставила спільні закупівлі покрівельного заліза за більш
низькою ціною. Цей факт примусив синдикат “Покрівлю” знизити ціни на 5 –
15 коп. за пуд заліза [33,218]. На 1 липня 1909 р. спільні закупівлі
земствами покрівельного заліза досягли 13 млн. пудів від заводів, які не
входили до синдикату [17,197]. На листопад 1912 р. між земствами було
розподілено покрівельного заліза більше 1900 тис. пудів на суму до 4
млн. крб.; на 1913 р. планувалось – відповідно 2700 тисів пуд. заліза на
суму до 5,5 млн. крб. За даними Статистичного Бюро Ради
гірничопромисловців Півдня Росії, земськими складами було відпущено всіх
металевих виробів: у 1906 р. на 12 млн. крб., 1909 р. – 13 млн. крб.,
1911 р. – на 16,4 млн. крб. [29,117; 16,322].
У зв‘язку з переходом на нову систему господарювання у селян виникала
необхідність в отриманні позик на перенесення будівель та їх зведення з
таких матеріалів. Цьому сприяло і заснування в губерніях Правобережної
України земських кас дрібного кредиту. Крім того, наприклад, на Волині у
розвитку даної справи велику роль відіграли особливі наради, які
відбувалися протягом 1910 – 1911 рр. Завдяки їхній роботі було вирішено
надавати хуторянам додаткову позику до 75 крб. виключно на влаштування
вогнетривких дахів [8, арк. 33]. Витрати земств на цю справу у 1912 р.
були такими: по Київській губернії – 350 тис. крб., Подільській – 506,5
тис. крб. [26,2].
Велику роль у забезпеченні села цим матеріалом зіграли земські склади,
які торгували різними будматеріалами, необхідними для селян. У
Волинській губернії у 1911 р. існувало 24 таких склади, які мали 77,6
тис. пудів покрівельного заліза (найбільшу кількість заліза мали
Житомирський (9,2 тис. пуд.), Дубинський (8 тис. пуд.) та Чуднівський (7
тис. пуд.)). З цих повітів найбільша кількість одноосібних господарств
нараховувалась у Житомирському повіті [8, арк. 27; 30, арк. 115]. У 1914
р. на Волині існувало вже 36 таких земських складів [22,69].
У Подільській губернії у 1910 р. губернською управою було продано
покрівельного заліза 126,2 тис. пудів на суму 304 тис. крб., на
цементно-черепичне покриття витрачено 111,8 тис. крб.; у 1912 р. було
виділено на позики для закупівлі заліза та красильних матеріалів 320
тис. крб., на витрати по цементно-черепичному виробництву – 120 тис.
крб. Наприклад, Кам’янецьке повітове земство Подільської губернії
планувало у 1912 р. витратити на обладнання показової черепичної
майстерні 3,3 тис. крб., на купівлю 45 тис. пудів цементу – 25 тис.
крб., 15 тис. пудів заліза – 34,5 тис. крб.[26, 49 – 51; 11].
За сприяння Київського губернського земства у різних місцевостях
губернії в 1910 – 1912 рр. було відкрито 44 кустарні майстерні для
виробництва цементної та гончарної черепиці, які виготовили лише у 1911
р. більше 1 млн. шт. черепиці. [23, дод. 4].
Подільське губернське земство у 1912 р. виділило 15 тис. крб. на
обладнання 13 пересувних черепичних майстерень, 8 тис. крб. – на
розширення кустарних виробництв вогнетривких матеріалів [11, арк. 2, 22
зв.].
Необхідно зазначити, що сільськогосподарська кооперація в Україні в
основному організовувалась земствами. Її розвитку сприяв закон 7 червня
1914 р., за яким земства при організації кооперативів могли одержувати
державні позики для поповнення основного і обігового капіталів [1,279].
У Київському повіті на 1914 р. було відкрито 18 молочарських товариств,
причому за останні попередні роки кількість членів у кожному товаристві
зросла з 18 до 23 – 100, кількість корів – з 80 до 300 голів. З метою
полегшити товариствам збут продуктів з молока, земство влаштувало у
Києві спеціальні склади-магазини, через посередництво яких за 9 місяців
1913 р. було продано цих продуктів на 43 тис. крб.; на обладнання
молочного складу у Києві холодильниками та іншим приладдям київському
повітовому земству у 1914 р. було надано 10 тис. крб. У 1913 р.
молочарські товариства доставили 60 тис. пудів молока на 63,9 тис. крб.,
а склад не справлявся з його зберіганням [10, арк. 4, 6 зв.]. У
Київській губернії, як і в інших, діяльність земств спрямовувалася на
більш детальне вивчення умов діяльності товариств, інструктаж і контроль
на місцях, сприяння їх об’єднанню для спільної закупівлі товарів,
влаштування бесід, курсів та поширення літератури, пошук та підготовку
відповідних службовців тощо [9, арк. 6].
Необхідно підкреслити, що саме у розглядуваний період, у зв’язку з
індивідуалізацією землеволодіння та зростанням потреб як заможних, так і
інших прошарків селянського населення у цих товарах, торговельна
діяльність земств набуває більшої активності, ніж у попередні роки.
Земства наштовхувались у своїй торговельній діяльності на певні
труднощі: обмеженість ринку збуту, невеликі обігові кошти. Змушені самі
кредитуватись, земства шукали для себе таке коло постачальників товарів,
які б надавали їм кредит на найбільш пільгових умовах. З іншого боку, це
вело до підвищення постачальниками цін на товари та погіршення їхньої
якості. Враховуючи неможливість подальшого розвитку торгівлі без надання
покупцям пільгового кредиту, земства часто мали збитки та заборгованість
покупців. Така постановка торговельної справи земств часто оберталась
проти них самих, хоча вони й розуміли, що принципи організації всіх їх
торговельних операцій мали бути економічними, бажаним було нормування
цін на вироби головних заводів; постановка справи вимагала отримання
чистого прибутку для подальшого власного розвитку, утворення обігового
та запасного капіталів [18, 7].
Кошториси Київського земства на будівництво доріг також значно зросли: з
1904 до 1912 р. на нові роботи – з 2,4 млн. крб. до 5,3 млн. крб.,
дрібний ремонт – з 6,6 тис. крб. до 131 тис. крб., капітальний ремонт –
з 9 тис. крб. до 431 тис. крб. [34, 21].
Таким чином, роль земських установ у проведенні столипінської аграрної
реформи на Правобережній Україні була значною, не зважаючи на окремі
проблеми і складнощі в цій діяльності. Важливо підкреслити, що допомога
з їхнього боку поступово охоплювала різні верстви сільського населення
по наданню агрономічної допомоги, кредитуванню, організації та
діяльності кооперативів, забезпеченню селян будівельними матеріалами при
переході на хутори й відруби тощо.
Література:
Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – Прага, 1925. – 445 с.
Буравський О. Землеволодіння і господарське життя поляків Волині у
другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. // Над Дніпром і Віслою. Україна
і Польща в європейському вимірі – минуле і сучасність / Під ред.
І.Срібняка і З.Карпуса. – Київ – Торунь, 2002. – № 1. – С. 94 – 110.
Веселовский Б. Б. История земства за 40 лет: В 4 т. – СПб., 1909 – 1911.
Власюк І. Впровадження агрономічних заходів і системи дрібного кредиту в
селянських господарствах Правобережної України у 1906 – 1914 рр. //
Український історичний збірник 1999. – К., 1999. – С. 103 – 122.
Гайдай Л.И. Развитие капитализма в крестьянском хозяйстве Правобережной
Украины (1906 – 1914 гг. ): Дис. канд. ист. наук: 07. 00. 02 / АН УССР,
Ин-т истории. – К., 1978. – 183 с.
Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО), ф. 192, оп. 1, спр.
409.
ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 67.
ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 136.
Державний архів м.Києва, ф. 161, оп. 1, спр. 2.
Державний архів Київської області, ф. 1239, оп. 7, спр. 98.
Державний архів м.Кам’янець-Подільського (далі – ДАК), ф. 46, оп. 1,
спр. 273.
ДАК, ф. 233, оп. 1, спр. 407.
Дубровский С. М. Столыпинская земельная реформа. – М.: Узд-во АН
СССР,1963. – 599 с.
Земская торговля железом и с.-х. машинами и орудиями в 1901 – 1912 гг. /
Под ред. Н.Ф.фон-Дитмара. – Х., 1913. – 17 с.
Земский феномен: политологический подход. – Саппоро: Slavic Research
Center, Hokkaido University, 2001. – 202 с.
Земское дело. – СПб., 1913. – №4.
Кафенгауз Л. Б. Синдикаты в русской железной промышленности. – М., 1910.
– 266 с.
Киевская земская газета. – 18 января 1913 г.
Кругляк Б. А. Внутренняя торговля в России в конце Х1Х – начале ХХ в. –
Самара: Самарский ун-т, 1992. – 191 с.
Лещенко М. Н., Сесак І. В. Земські установи на Правобережній Україні
(1904 – 1917 рр.) // Укр. іст. журн. – 1986. – №5. – С. 104 – 112.
Литвинов И. И. Экономические последствия столыпинского аграрного
законодательства. – М. – Л.: ГИЗ, 1929. – 144 с.
Обзор Волынской губернии за 1914 г. – Житомир, 1915. – 86 с.
Обзор Киевской губернии за 1913 г. – К., 1913. – 216 с.
Отчёт о ходе агрономических мероприятий в Подольской губернии за 1909 г.
– Б. м. и г. изд. – 49 с.
Прилежаев И.А. Сельскохозяйственное машиностроение и потребление машин в
районе деятельности Киевского Товарищества Западных Земств. – К. , 1915.
– 41 с.
Сельское огнестойкое строительство. – СПб., 1913. – №6.
Там же. – СПб., 1914. – №1.
Справочные сведения о деятельности земств по сельскому хозяйству (по
данным на 1911 год). Вып. 13. Ч. 3. – Пг., 1914. – С. 753 – 1355.
Хуторянин. – Полтава, 1913. – №4.
Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі –
ЦДІАК), ф. 442, оп. 709, спр. 190.
ЦДІАК, ф. 442, оп. 710, спр. 260.
ЦДІАК, ф. 573, оп. 1, спр. 28, 30, 57, 65, 98.
Цыперович Г. Синдикаты и тресты в дореволюционной России и в СССР. – Л.:
Техника и пр-во, 1927. – 540 с.
Экономическая жизнь Подолии. – 1913. – №21.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
