.

Соціально-професійний статус номенклатури науково-методологічних установ Наркомосу (1922 – 1930 рр.) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
245 2748
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціально-професійний статус номенклатури науково-методологічних установ
Наркомосу (1922 – 1930 рр.)

В історіографічних працях, особливо дисертаційних роботах, існує вимога
стосовно актуальності дослідження, яку зазвичай ототожнюють з прикладним
значенням історичного досвіду минулого для сучасності. Дослідження – це,
насамперед, процес наукового пізнання, відтак актуальними, очевидно,
мають, бути його результати. Вивчення соціально-професійного статусу
службовців науково-методологічних установ Наркомату освіти УРСР в
контексті актуальності може досягти своєї мети, якщо співставити функції
підрозділів з їх інтелектуальним забезпеченням, тобто проаналізувати
особливості використання наукового потенціалу суспільства. З іншого
боку, важливо з’ясувати статус номенклатури, виявити її функції, щоб
дійти висновку про наявність чи відсутність умов для самореалізації
представників науки. Безумовно, що знання про функціонування системи
управління освітою, наукою і культурою у 1920-х рр. сприятимуть пошуку
її оптимальних форм в Україні початку XXI ст., бодай з позиції
критичного переосмислення негативного і позитивного досвіду.

Історіографія проблеми становлення і функціонування номенклатури в
Україні періоду 1920 – 30-х рр. налічує небагато праць, але неухильно
формує своєрідний напрямок історичних досліджень, пов’язаний з історією
повсякденності соціальних груп. Варто назвати дисертації Л.В.Тютюнника
[1], В.Г.Шарпаного [2], праці В.М.Даниленка [3], М.С.Дорошка [4],
В.В.Липинського [5], у яких висвітлено діяльність окремих підрозділів та
самого Наркомосу УРСР на чолі з М.О.Скрипником, показано специфіку
формування партійно-радянської номенклатури. Характерною ознакою
згаданих праць є відносна ідеалізація перших посадових осіб,
персоніфікований підхід і розгляд проблеми в конaтексті розвитку системи
освіти. Поза увагою залишаються питання персонального складу та функції
ключових органів влади, наркоматів, їхніх підрозділів. Саме поняття
номенклатура ототожнюється з тоталітарним партійно-державним режимом,
відтак персоналії виглядають функціонерами тоталітарного типу з
адміністративно-силовими функціями.

Становлення системи освіти в Україні відбувалося шляхом усунення її
дореволюційних та уенерівських організаційних форм, а також адаптації
радянської вищої і загальноосвітньої школи, формування центрального
апарату та його місцевих органів. Перший етап припадає на 1920 – 1922
рр., коли виникла схема, структура і система освіти, зафіксована,
головним чином, у кодексі законів про освіту [6]. Ця проблема загалом
досліджена [7], хоча є чимало нез’ясованих концептуальних питань, але не
вони є предметом даної наукової розвідки. Маємо на меті відстежити вплив
радянізації на функціональну спрямованість науково-методологічних
підрозділів Наркомосу, виявити діалектичну і політико-ідеологічну
зумовленість організаційних форм науки та методології, але у контексті
кадрового забезпечення.

Формування монопартійної системи влади в УРСР, яке активізувалося
внаслідок так званої самоліквідації партії боротьбистів навесні 1920 р.,
позначилося на ідеологічних та концептуальних основах функціонування
системи освіти та особливо виховання, які базувалися на політичних
принципах більшовизму та марксизму. З іншого боку, рух об’єднання
навколо організації унітарної держави загострив проблему
національно-культурної самобутності українців. Поступкою боротьбистам,
що визнали радянську державу і стали до співпраці з нею, виявилася
українізація. Боротьбистське ядро керівних органів культурно-освітніх
установ, особливо нарком Г.Ф.Гринько, спираючись на принципи
самовизначення, вибудувало в Україні самодіяльну систему освіти, яка
суттєво вирізнялася від РРФСР. Єдність освіти в Україні стала запорукою
самодіяльності і самої номенклатури, що мала повноважний
республіканський статус. Вона діяла в межах конституційних норм, але не
порушувала загального політико-ідеологічного дискурсу комуністичної
партії. У зв’язку з цим, цілком логічною є позиція Гринька на початку
непу стосовно перспектив діяльності Наркомосу. “Складність завдань в
тому і полягає, – наголошував він у 1921 р., – що необхідність поступок
приватнокапіталістичним відносинам в галузі господарства, повинна
супроводжуватися максимальним посиленням політичного, ідейного і
просвітницького керівництва з боку пролетаріату та партії” [8]. Якщо
функціонування главків соціального виховання і професійної освіти
вирізняли систему освіти з-поміж інших республік, особливо РРФСР, то у
галузі політосвіти дорослих і діяльності науково-методологічних установ
існувало чимало спільного й однорідного.

На початку квітня 1921 р. у складі Укрпрофосвіти Наркомосу УРСР виник
Науковий комітет, на якого були покладені обов’язки керівного центру
організації науково-дослідної роботи. Протягом 1-ої половини 1921 р.
його співробітники здійснили реставрацію існуючих в Україні наукових
установ, а з 2-ої половини почали засновувати дослідні кафедри, що
становили самостійну одиницю, яка височіла над інститутами, готуючи
“молоду професуру, просякнуту завданнями радянського будівництва” [9].
Посилаючись на марксизм, котрий було визнано “методологічною
передумовою” наукового пізнання, засновники науково – дослідних кафедр
намагалися перетворити науку “в одну з найважливіших продуктивних сил
суспільної людини” [9]. Отже, теоретично – методологічні пріоритети
виявилися однозначно прозорими – марксизм. Організаційні ж та
функціональні форми й завдання української науки підлягали модернізації.
Всеукраїнська академія наук, яка “виникла в період петлюрівщини і
гетьманщини та значною мірою не відійшла від своєї київської школи і
повинна зазнати подальшої реорганізації”, зберегла кадровий склад старої
інтелігенції, маючи у 1923 р. 37 студентів (з них 25 киян), 111 штатних
та 275 позаштатних працівників [9, 5].

До номенклатури наукових кафедр та підрозділів (саме так називали тоді
перелік дослідних установ) належали відомі вчені. Так, Науковий комітет
Голов профосвіти Наркомосу УРСР у жовтні 1921 р. очолив С.Ю.Семківський,
а членами були Д.І.Багалій, І.А.Красуський, М.І.Палієнко, С.Є.Сабинін,
М.І.Котов, А.П.Машкін, О.О.Алов, О.І.Супруненко, А.П.Шук [70], тобто
науковці, фахівці з прикладних дисциплін.

У 1922 р. заступник наркома освіти Я.П.Ряппо власноруч написав проект
положення про Центральний методологічний комітет Наркомосу, що мав
перейматися питаннями педагогічної і наукової організації
культурно-освітньої та навчально-виховної роботи установ, готувати
навчальні плани та програми [11]. Концентрація науково-методологічної
справи у подібних комітетах свідчила про встановлення державного
контролю та ідеологічного стандарту в царині освіти, науки і культури. У
трьох ключових главках Наркомосу (соцвиху, профосвіти та політосвіти)
також передбачалося заснувати Науково-педагогічні методологічні
комітети, представники яких уособлювали Центрметодком НКО УСРР,
оперативним органом управління якого було бюро [11, Арк. 164]. Головою
Науково-педагогічного і методологічного комітету Головсоцвиху НКО УРСР
восени 1922 р. був О.І.Попов, його заступником – А.І.Гендрихівська,
членом комітету – Я.Т.Білик [12], які представляли педагогічну науку,
але одночасно належали до номенклатури підрозділів Наркомосу. Вони
читали лекції в Харківському ІНО, очолювали навчальні заклади.
Методологічний комітет Головпрофосвіти паралельно очолював Науковий
комітет на чолі з С.Ю.Семковським [12]. При Головполітосвіті також діяв
методкомітет у складі 3-х осіб. Відомого історика України Д.І.Багалія,
котрий працював у Науковому комітеті на посаді заступника голови з 1
вересня 1921 р., звільнили 4 жовтня 1923 р., у зв’язку з скороченням
штату [73]. У 1923 р. головою Центрметодкому та методкому
Головпрофосвіти був комуніст А.П.Машкін, а членом президії Наукового
комітету – позапартійний О.В.Палладін, до Наукпедметодкому Головсоцвиху
обрали Є.А.Равич-Щербу [13, Арк. 13]. Науковий комітет очолював
безпартійний професор С.Ю.Семківський, а його заступником став у грудні
1922р. член партії О.О.Беліков, серед заступників О.І.Попова були –
безпартійна Гендрихівська та партійний Я.Г.Білик, якого запропонували на
посаду заступника 1 листопада 1922 р. [14].Серед вищої керівної ланки
номенклатури НКОУРСР, яка налічувала у 1923 р. 44 особи, було 24
комуністи, але не партійність визначала функціональну спрямованість
підрозділу, а його роль і місце в системі, конкретні завдання.
Безпартійні службовці, у тому числі керівники методкомів, досить активно
запроваджували принципи і методи комуністичного виховання і, відповідно,
– навчання. За службовим становищем вони були найманими працівниками.
Інтелектуальний потенціал кадрового складу Наркомосу, судячи з їх анкет
та особових справ, був вагомим, тому що переважна більшість здобула вищу
освіту до 1917 р. в університетах Європи, України та Росії.

Функції методологічних комітетів главків вирізнялися
організаційно-системними завданнями і повноваженнями останніх. Методком
Головпрофосвіти займався вирішенням практичних проблем розвитку вищої
школи, а Головсоцвиху та Головполітосвіти – соціальним захистом та
вихованням дітей, ідеологічним впливом на суспільство. Наявність
перелічених підрозділів, незважаючи на їх конкретні функції,
засвідчувала все-таки єдність організаційних форм системи освіти. Саме
вона та принципова позиція керівництва Наркомосу УРСР стримували
централізаторські тенденції з боку російського наркомосу. Наприкінці
листопада – на початку грудня 1923 р. відбулася третя нарада наркомів
освіти союзних республік, яка продемонструвала серйозні наміри уряду
РРФСР перебрати на себе роль головного уніфікатора системи освіти. Якщо
з питань профосвіти та соцвиху не було досягнуто принципових
домовленостей, то в галузі науки погодилися на активний обмін
літературою. Нарком освіти РРФСР А.В.Луначарський прагнув тоді більшого:
встановлення організаційних форм управління науковими установами з
адміністративним центром у Москві, щоб союз міг управляти і
контролювати” [14].Український нарком освіти В.П.Затонський визнав
доцільним лише загальні напрямки розвитку науки та вищої школи для
республіки, а схему і мережу, бюджет уважав за необхідне визначати
самостійно. Ідею заснування загальносоюзної Академії наук делегати
визнали “невдалою”, позаяк українська тоді мала б стати
“національно-республіканською” [14]. Позицію України активно обстоювали
Я.П.Ряппо, голова Головсоцвиху НКО УРСР Л.Р.Менжинська, хоча доводилося
захищати й особисто самих себе, тому що експерименти з освітою в Україні
дехто з учасників наради називав “відхиленням від марксизму” [14].
Безумовно, що ліквідація університетів в Україні не сприяла підвищенню
знань студентів та підготовці кваліфікованої професури, але з
марксизмом, судячи з діяльності наукпедкомів трьох ключових главків
Наркомосу УСРР, у республіканської номенклатури було все гаразд.

Реорганізація Наркомосу УРСР, яка відбулася згідно постанови ВУЦВКу та
РНК УРСР від 1 квітня 1925 р., стосувалася раціоналізації його апарату
шляхом установлення максимальної єдності і погодженості роботи окремих
його підрозділів. Головні управління колегіального типу, якими були три
главки, трансформували в управління з одноособовим керівництвом [75]. На
окремого керівника установи було легше впливати, ніж на колегіальний
орган. Основні функції зосереджувалися в апараті Наркомосу, хоча його
колегія залишилася. При колегії Наркомосу створювався Державний
науково-методологічний комітет, а при головних управліннях – відповідні
методологічні комітети.

?правах управління, а методкоми реформованих головних управлінь
(соцвиху, профосвіти, політпросвіти) – на правах його секцій. Відбулася
своєрідна внутрішня централізація науково-методологічної роботи. ДНМК
ставив перед собою головне завдання: “здійснення в усіх учбово-виховних
закладах народної освіти єдиного методу навчання й виховання,
обґрунтованого на засадах марксистської педагогіки й методології” [16].
Методологічні принципи зберегли, виокремивши їх більш прозоріше і
категоричніше. На місцях (в губерніях та округах) діяли
учбово-методологічні комітети при губвідділах освіти та окружні
методнаради, що скликалися раз на місяць. ДНМК керував центральною
педагогічною пресою та контролював роботу її місцевих органів. Склад
ДНМК становили 9 осіб: голова (заступник наркома), заступник, 7 членів,
з них 4 постійних – голови методкомів главків та Наукового комітету.

Діяльність Науково-педагогічного комітету Головсоцвиху розпочалася
згідно положення від 9 березня 1925 р., основним завданням якого стало
керування “всією науково-педагогічною й методичною працею установ
соціального виховання УРСР” [16, 6]. Він займався науковою розробкою,
формуванням та об’єднанням усієї методологічної роботи відділів
Головсоцвиху та системи соцвиху на місцях з метою “соціального виховання
дітей на принципах марксистської педагогіки та комуністичного
суспільства” [76]. Зміст його діяльності свідчив про конкретну прикладну
роботу працівників різної кваліфікації і фаху, позаяк ішлося про
загальні принципи та основні методи соціального виховання і педагогічної
техніки, про плани педроботи в дитячих установах, про складання списків
рекомендованих і заборонених до використання книг, про їх рецензування,
про підготовку методологічних інструкцій, наказів, збірників, про
скликання з’їздів, конференцій, проведення конкурсів і лекцій, про
підвищення кваліфікації працівників соцвиху, про підбір учителів, про
визначення типів дитячих установ тощо. Штатних працівників Наукпедкому
налічувалося 7 (голова, заступник, 5 співробітників), а до системи
належали усі інспектори, завідувачі кабінетами соціальної педагогіки,
дослідними станціями. Поточною роботою Наукпедкому керувала президія у
складі голови, заступника, 5 членів і відповідального секретаря, яка
координувала діяльність методологічних постійних комісій (у справі
перепідготовки вчителів, дитруху, охорони дитинства, нормального
дитинства, дефективного дитинства) і тимчасових, які створювали для
вирішення поточних проблем. Співробітники Наукпедкому Головсоцвиху
розробляли методичні інструкції для підвищення кваліфікації кадрів
соцвиху [77].

На засіданні ДНМК 12 жовтня 1926 р. ішлося про заснування
науково-дослідного інституту педагогіки, яким переймалася спеціальна
організаційна комісія у складі О.І.Попова, О.М.Мізерницького, Я.П.Ряппо,
І.П.Соколянського, С.Ю.Семковського [78]. Штатними рецензентами
Наукпедкому були В.О.Арнаутов, О.С.Залужний, Я.Ф.Чепіга (букварі),
Т.Л.Гарбуз, Д.С.Слабвенко, М.Н.Езерський (читанки), М.І.Яворський,
А.А.Річицький, А.А.Хвиля, М.С.Волобуєв, В.О.Арнаутов
(суспільствознавство, історія), І.П.Соколянський, О.С.Залужний,
П.Ю.Волобуєв, О.І.Попов (педагогіка), В.П.Протононов (рефлексологія,
педологія), М.М.Биковець, В.М.Дюшен (дитяча література) [18, Арк. 187 –
288]. Вони були рецензентами-предметниками, а також ідеологами і
організаторами установ соцвиху. На початку січня 1928 р. Управління
соціального виховання Наркомосу УСРР очолював В.О.Арнаутов, а його
заступниками були І.П.Соколянський та М.І.Яворський. Персональний склад
Наукпедкому Головсоцвиху становили М.Н.Озерський, П.Т.Мостовий,
В.І.Яковлєв, В.І.Таран, А.І.Гончар, О.М.Трекова [79], які не належали до
фундаторів цієї справи, але уособлювали відповідну категорію
номенклатури. Найвищу методологічну установу, якою залишався ДНМК,
представляли Є.О.Ястржемський, М.С.Михайловський, А.М.Мандрика,
І.А.Кудоноцев, І.С.Веркіт, а управління наукових установ очолював
Ю.І.Озерський, який, судячи з нотатків академіка С.О.Єфремова [20],
разом з наркомом Скрипником “орудував” в Академії наук. Перелічені особи
з ДНМК значно поступалися співробітникам Наукпедкому Головсоцвиху в
освіті і досвіді роботи.

Чергова реорганізація Наркомосу УРСР відбулася за постановою РНК УРСР
від 20 травня 1930 р., яку здійснювали з метою встановлення
загальноідеологічного та методичного керівництва всією системою освіти,
централізованого планування діяльності всієї культурно-освітньої справи,
керування науково-дослідною роботою, проведення організаційного
регулювання системою комуністичного виховання, організації контролю за
літературно-мистецькими процесами та видавничою діяльністю. Змінилася
організаційна структура, тому замість управлінь виникли сектори, утому
числі науково-методичний. Ідею про скасування управлінь та формування
секторів запропонував нарком НК РСІ В.П. Затонський, написавши власноруч
постанову колегії його наркомату “Про реорганізацію Наркомосу” [21], 15
липня 1930 р. Двома місяцями поспіль існувало Управління соцвиху, яке
очолював П.М. Лукашенко, особа далека від цієї справи, а його
заступником залишався професор І.П. Соколянський, будучи одночасно і
головою Наукпедкому [21, Арк. 52 – 58]. Функції ДНМК виявилися дещо
обмеженими внаслідок реорганізації апарату Наркомосу. Там працювали
випадкові особи, крім ветерана соцвиху А.М. Мандрика, але він був
рядовим співробітником.

Методологічний комітет Головпрофосвіти, заснований 9 березня 1925 р.,
керував протягом п’яти наступних років усією навчальною та методичною
роботою установ системи профосвіти в Україні, займався науковою
розробкою та виявленням нових організаційних форм. Його методологічна
діяльність та зміст роботи з функціональної точки зору співпадав з
Головсоцвихом, крім комуністичного виховання, а решта питань стосувалася
конкретних програм, посібників тощо. Методологічний комітет
Головпрофосвіти мав справу з прикладними предметами, тому ідеологічні
аспекти мали менше застосування, а головний акцент спрямовувався на
методику викладання, хрестоматійність знань та їх засвоєння. Водночас
три секції (суспільствознавства, мови й літератури, педагогічна)
вирізнялися войовничим матеріалізмом та високим рівнем ідеологізації, її
забезпечували інспектори, консультанти, “методкори”. Структурні
підрозділи установи (бюро, пленум) копіювали схему партійно-радянських
інституцій. Управління профосвіти очолював на початку 1928 р. Г.П.
Радченко, а членами методкому були Г.С.Шумило, Л.В.Кутепов,
С.Л.Зенкевич, О.З.Олександров, О.В.Гаськевич [22], тобто, порівняно з
першою половиною 1920-х рр., цей склад поступався професійно-освітнім
рівнем. Реорганізація Наркомосу послабила регулятивні функції не лише
методкому, але і самого Головпрофосу. По-перше, частина вищих навчальних
закладів індустріально-технічного спрямування потрапила до
підпорядкування галузевих наркоматів, по-друге, сектори Наркомосу
(науково-методичний та науково-дослідної роботи) не мали такого
постійного й ефективного контакту, як галузі навчальних закладів 1920-х
рр., а головне – в управління профосвіти прийшли нові керівники і
почалися чергові реформаційні процеси. У липні 1930 р. там працювали
М.А.Пляченко, І.Н.Макаренко, П.М.Білецький, О.П.Феоктістов, М.М.Шатунов,
Ю.А.Рачинський, С.З.Ткаченко, Н.М.Машкевич-Сінько, а методологією
прикладної науки займалися С.О.Зінкевич, Е.Й.Шварцман, В.І.Таран,
Д.М.Скуратівський [23]. При наркомові діяла науково-методична рада, а
заступники наркома (В.Д.Кузьменко, О.А.Полоцький, Є.Ф.Гірчак) фактично
одноосібне керували виокремленими сферами роботи: перший координував
апарат, другий переймався методологічним сектором, третій – розвитком
соцвиху, четвертий – секторами літературного контролю науково-дослідної
справи [23, Арк. 52 – 58].

Управління політосвіти, яке 9 березня 1925 р. також мало власний
методологічний комітет, займалося здійсненням завдань політичного
виховання радянського суспільства. Воно мало міцні контрольні функції,
слідкувало за видавничою справою і періодичною пресою [24]. Головою
методкому Головполітосвіти у січні 1928 р. був А.А. Іванівський [25].
Унаслідок реорганізації Наркомосу виникло Управління у справах
літератури та видавництв (головліт), яке у липні 1930 р. очолив Н.М.
Калюжний, а його заступником був завідуючий контрольним відділом
П.С.Ломанов [26]. Функціональною складовою управління стали
політконтролери та політредактори.

Таким чином, висвітливши структуру та функції науково-методологічних
підрозділів системи Наркомосу УРСР за 1921 – 1930рр., слід визнати
наступне: для першої половини 1920-х рр. були характерні
адміністративно-організаційні функції, що віддзеркалювало загалом період
становлення системи освіти в Україні. Друга половина вирізнялася
поглибленням та активізацією навчально-методичних заходів, а початок
1930-х рр. – посиленням загальноідеологічного впливу з кардинальною
реорганізацією завдань Наркомосу і профосвіти, уніфікацією всієї системи
освіти. Кадровий склад втрачав професіональних фахівців на керівних
посадах главків та серед консультантів, а натомість з’являлися
адміністратори – виконавці політико-ідеологічних директив. Характерні
для середини 1920-х рр. елементи методики, особливо для прикладних
дисциплін, поступилися методології науки суто марксистського зразка.
Формування єдиної системи освіти в СРСР фактично зруйнувало весь
попередній досвід, відтак стала організаційно і функціонально залежною і
номенклатура освітніх установ.

Література:

Тютюнник Л.В. Проблеми деятельности опытных учреждений Наркомпроса
Украины (1922 – 1937 гг): Автореферат дисс.. канд. ист. Наук. – К.,
1992. – 24 с.

Шарпатий В.Г. Діяльність М.О. Скрипника на чолі Наркомосу освіти
Радянської України(1927 – 1933 рр.): Автореферат дис. канд. істор.наук.
– Запоріжжя, 1994. – 17 с.

Даниленко В.М., Кузьменко М.М. Соціальний тип та інтелектуально-освітній
рівень номенклатури скрипниківського наркомосу. Біографічні нариси. –
Севастополь: “Ветер”, 2003. – 56 с.

Дорошко Микола Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20 – 30-ті роки
XX століття: соціо-історичний аналіз. Монографія. – К.:
Видавничо-поліграф. центр “Київський університет”, 2004. – 154 с.

Липинський В.В. Становлення і розвиток системи освіти в УСРР у 20-ті
роки. – Донецьк, 2000. – 247 с.

Кодекс законов о народном просвещении УССР, утвержденный ВУЦИК 2 ноября
1922 г. на основании постановления 3-ей сессии VI созыва ВУЦИК от
16октября1922г. – X., 1922. – 148 с.

Майборода С.В. Державне управління вищою освітою в Україні: структура,
функції, тенденції розвитку (1917 – 1959 рр.). Монографія. – К.: В-во
УАДУ, 2000. – 305 с.

Деятельность центральных органов Наркомпроса. “НЗП” и голод // Путь
просвещения. – 1922. – № 1. – С. 408 – 409.

О деятельности Научного комитета Наркомпроса и научных организаций и
учреждений Украины (1921 – 1923 гг). – X., 1923. – С.З.

ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 2. – Спр.44. – Арк. 3 – 6.

Там само. – Оп. 3. – Спр. 12. – Арк. 163.

Там само. – Оп. 2. – Спр. 860. – Арк. 2.

ЦДАВО України. – Ф. 166 – Оп. 12. – Спр.9069. – Арк. 11.

ЦДАВО України. – Ф. 166 – Оп. 3. – Спр. 1. – Арк. 127.

Збірник чинного законодавства УСРР про народну освіту. Вид. 2-е зі
змінами й доповненнями (за ред. і передмова А.П.Ряппо). – X.,1927. – С.
8.

Матеріали Державного науково-методологічного комітету. № 1. – Харків,
1925. – С. 5.

Матеріали Державного науково-методологічного комітету, № 2. – Харків,
1926. – С. 4 – 8.

ЦДАВО України. – Ф. 539. – Оп. 4. – Спр.1402. – Арк. 6.

ЦДАВО України. – Ф. 166 – Оп. 8. – Спр.263. – Арк. 9 – 10.

Єфремов Сергій Щоденники, 1923 – 1929. – К., 1997. – С. 821.

ЦДАВО України. – Ф. 539. – Оп. 8. – Спр.242. – Арк. 21.

ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 8. – Спр.263. – Арк. 12 – 16.

Там само. – Ф. 539. – Оп. 8. – Спр. 242. – Арк. 27 – 28.

Матеріали Державного науково-методологічного комітету, № 1. – X., 1925.
– С. 10 – 11.

ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 8. – Спр.263. – Арк. 14.

26.Там само. – Ф. 539. – Оп. 8. – Спр. 242. – Арк. 58.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020