.

Тенденції розвитку військової культури у Збройних Силах України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
284 2131
Скачать документ

Реферат на тему:

Тенденції розвитку військової культури у Збройних Силах України

Розвиток військової культури – невід’ємна умова гуманізації всіх сфер
військової діяльності, формування та задоволення соціальних потреб та
інтересів військовослужбовців, членів їхніх сімей, їх духовного та
культурного збагачення. Цей процес у Збройних Силах України проходить
досить складно. Він залежить від багатьох суб’єктивних та об’єктивних
факторів,  у першу чергу, від створення системи культурно-виховної і
просвітницької роботи, військових засобів масової інформації,
військово-оркестрової служби та відповідної системи підготовки кадрів.

Говорити про високу зрілість культури можна тоді, коли вона:

1) здатна ставити і розв’язувати провідні загальнолюдські проблеми, що
включають корінні запити людського буття, які не обмежуються суто
локальними інтересами; коли її ідеали, цілі й програми збігаються з
об’єктивним напрямом історичного поступу і виражають потреби суспільного
прогресу; коли вона висуває художників, вчених і діячів культури,
здатних виразити ці потреби та ідеали з такою мірою істини й
досконалості, що їх творчість набуває міжнародного значення:

 2) досягає такого рівня розвитку, щоб її можна  було розглядати як
цілісну систему, всі елементи якої міцно пов’язані між собою,
продуктивно функціонують, підтримують на належному рівні її
життєздатність і спроможність самозбереження;

3)  дієво включена в міжнародний культурний процес, коли її духовні
цінності ефективно діють на міжнародній арені, а її творчі сили беруть
активну участь у культурному житті всього світу, в розв’язанні так
званих глобальних проблем людства – політичних, правових, екологічних;

4) має багатий духовний і матеріальний потенціал, здатний зумовити її
успішний розвиток, коли їй властива здатність до самовідтворення на
вищому рівні [1,  606].

Сучасний стан розвитку української військової культури характеризується
розмиванням і поступовою деградацією культурних і духовних цінностей у
суспільному житті, руйнуванням цілісної мережі військових установ
культури та цілісного інформаційно-культурного простору, неефективним
використанням наявних культурних і творчих ресурсів. Ситуація, що
склалася у цій сфері життя суспільства, дає підстави говорити,  що
культура i мистецтво у Збройних Силах України опинилися у складних
умовах.

Перераховані чинники обумовлюють необхідність наукового дослідження
основних тенденцій розвитку військової культури на сучасному етапі.

Серед тих, хто  тією чи іншою мірою вивчав питання військової культури
слід назвати А. Папікяна, В. Темко,  В. Корзуна.  Проголошення
незалежності України спонукало піднесення національного духу, викликало
нові сподівання. У цей період у Збройних Силах було досягнуто значних
успіхів щодо поширення української мови. Основним змістом культурного
оновлення в армії стала самовіддана праця органів державного та
військового управління, багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з
реконструкції тяжко здеформованої культури. До обігу було залучено
велику кількість документів, які перебували під арештом або  були забуті
чи просто невідомі.

Значний імпульс розвитку військової культури дала підприємницька і
комерційна діяльність у сфері культури: розширилась поліграфічна
діяльність, з’явилися  нові підручники, відеопродукція, інтенсивно
розширився і покращав радіотелевізійний ефір – з’явилися  програми
національно-культурного змісту. Важливим є створення університетів
українознавства при будинках офіцерів.

Загалом, серед військових  все більше усвідомлюється потреба в культурі
як фактора, що здатний вплинути на поступ в цілому. Опрацьовано програму
розвитку культури у Збройних Силах України.

Нові суспільно-політичні умови змінили функції закладів культури. Крім
таких традиційних, як організація культурного відпочинку, відродження
художньої самодіяльності, фольклорних колективів, розвитку творчих
здібностей військових, вони стали сприяти вихованню моральності та
естетичних смаків, формувати потреби в прекрасному. У ці роки
відбувалось усвідомлення військовим керівництвом, що джерелом й
ініціатором розвитку національної української ідеї і національної
самосвідомості є інтелігенція (як гуманітарна, так і
природничо-технічна).

У той же час усі програми, документи, що приймалися Урядом України, не
залишали надії Збройним Силам України на реалізацію довгострокової
програми розвитку військової культури, пріоритетного існування
військових установ і підрозділів культури.  Виразно окреслилась
тенденція до скорочення державної дотації на утримання театрів,
ансамблів пісні і танцю, будинків офіцерів, клубів та бібліотек
військових частин, військово-оркестрової служби, військових ЗМІ, як
наслідок – їх тотальне розформування та передача в інші військові та
державні установи. На програму “Культурно-виховна робота з особовим
складом та членами сімей військовослужбовців Збройних Сил України” шифр
(2101120) в 2004 р. було виділено 28249,5 тис. грн., що склало 56% від
мінімальної потреби, та на 4% менше ніж у 2003 р., а у 2005 році –
81,6%, при цьому 37% з цієї суми припадало на заробітну плату та грошове
утримання, питома вага цих витрат в оборонному бюджеті складала менше
1%. Такий стан справ призвів до занепаду інфраструктури КВПР Збройних
Сил. На сьогодні, з 41 будівлі будинків офіцерів чотири знаходяться в
аварійному стані, 16 – потребують капітального ремонту, 17 – поточного.
У військах (силах) понад 45% технічних засобів пропаганди відпрацювали
встановлений термін експлуатації і підлягають списанню та утилізації.
Бібліотечний фонд 350 бібліотек морально застарів, у них – лише 5% книг,
виданих державною мовою.

Недостатнім є забезпечення бібліотек періодичними виданнями [2].

У військах (силах) службовці військових частин і досі не мають
можливості ознайомитися з публікаціями зарубіжної військової періодики
[3]. Кінопрокат у клубах військових частин практично не здійснюється,
наявний військовий кінофонд не може запропонувати показ сучасних
кінофільмів. Та і тематика відеофільмів не сприяє
військово-патріотичному вихованню воїнів [4].

Більшість військових установ та підрозділів культури потребують
комп’ютеризації та інформатизації навчально-виховного процесу.

Обмежені бюджетні асигнування не дозволяють змінити той стан, у якому
перебувають творчі колективи, працівники військових закладів культури.
Відсутність сучасної музикальної апаратури і транспорту у творчих
колективах унеможливлює розвиток гастрольної діяльності.

Виразно відчувається тенденція нерівномірного доступу особового складу
та працівників Збройних Сил України до культурних послуг. Найменший
показник впливу закладів культури на одну особу – у Сухопутних військах.
Далі – Військово-морські сили України та Повітряні сили. Найвищий
показник мають військові частини Центрального апарату Міністерства
оборони та Генерального штабу Збройних Сил України. Спостерігається
негативна тенденція і щодо територіального розподілу військових установ
та підрозділів культури в самих видах збройних сил – він нерівномірний. 
Прикладом є Сухопутні війська. Діяльність Драматичного театру Західного
оперативного командування розповсюджується тільки на війська (сили)
західного регіону.

oeor

t

ot

Aикаль управління сферою культури. І як наслідок – ліквідація
структурного підрозділу Міністерства оборони України – відділу культури
та духовності Департаменту гуманітарної політики. Це  свідчить про
недовершеність існуючої структура культурно-виховної і просвітницької
роботи.

Тенденція конверсії будинків офіцерів, в яких облаштовують магазини,
церкви, погіршує загальну соціально-культурну ситуацію в Україні.
Місцева влада не робить нічого, щоб будинки офіцерів, клуби та
бібліотеки розформованих частин використовувалися за призначенням.

Скорочення Збройних Сил України призвело до ситуації, коли військові
заклади культури залишаються у місцях, де немає військ (сил). Поетапний
перехід збройних сил на комплектування на контрактній основі теж 
істотно впливає на організацію культурно-виховної і просвітницької
роботи.

Функції військових органів управління під час переходу від умов мирного
часу до умов бойового застосування змінюються. Протиріччя у чинній
нормативно-правовій базі виховної роботи і морально-психологічного
забезпечення військ призводять до зміни суті її функцій. Досвід
організації культурно-виховної і просвітницької роботи в Іраку
переконливо засвідчує, що, по-перше, при веденні бойових дій (операцій)
її функції значно ширші, аніж вони визначені у наявних керівних
документах, а, по-друге, нині  організаційно-штатна структура системи
культурно-виховної і просвітницької роботи та її матеріально-технічні
засоби у частинах і підрозділах не відповідають сучасній інформаційній
складовій збройної боротьби (електронні ЗМІ, Internet, мобільний
телефонний зв’язок, волоконні і безпровідні мережі передачі даних).

Своєрідний кадровий вакуум у галузі  військової культури настав у 2004р.
Досвідчені офіцери, що займались виховною роботою, звільнялися у запас,
а на їх місце  призначалися офіцери, у яких не було достатньо
професійних навичок. До того ж, в органи з гуманітарних питань потрапило
196 офіцерів з командних посад, що аж ніяк не сприяло покращенню
розвитку військової культури[5]. Загальна кількість працівників
військових культурно-просвітницьких установ у 2005 р. зменшилася у
порівняні з 2004 р. на 303 особи.

Окреслені вище тенденції вимагають внесення змін у нормативно-правову
базу культурно-виховної і просвітницької роботи у Збройних Силах
України. Доцільно розробити і втілити в життя новий нормативний документ
стосовно організації єдиної системи культурно-виховної і просвітницької
роботи в Збройних Силах України, завдяки якому були б виправлені, в
першу чергу, помилки методологічного характеру.

Аналіз діяльності структурних елементів системи культурно-виховної і
просвітницької роботи викрив одну важливу закономірність –  залежність
культурних послуг від рівня потреб споживача. Тенденція згортання роботи
у відстеженні попиту на певні послуги та його різновиди значно стримує
розвиток культури у Збройних Силах України. Ця робота в сучасних умовах
повинна проводитися на науковому рівні, із застосуванням
науково-технічних методів та інформаційних технологій, що, у свою чергу,
вимагає додаткових коштів та підготовку відповідних фахівців.

Сьогодні одним із основних засобів в освоєнні здобутків української
куль¬тури виступають засоби масової комунікації (радіо, телебачення,
преса, кіно). Тенденція скорочення чисельності працівників військових
редакцій газет негативно позначається на розвитку культури у Збройних
Силах. Тільки у 2005 р. редакційний штат газети “Слава і честь” було
скорочено 27 чоловік, а газети “Армія України” – на 23 працівників.
Значних витрат потребує реклама КВПР у засобах масової інформації, проте
коштів на неї сьогодні немає.

Передумовою розвитку військової культури у бага¬тьох її сферах є
зростання національної культурної самосвідомості. Тенденція скорочення у
вищій військовій школі спеціалізованих кафедр культури, зменшення у
навчальних планах годин, відведених на вивчення дисциплін
культурологічного циклу на кафедрі педагогіки факультету підготовки
фахівців гуманітарних питань Національної академії оборони України,
відсутність у керівних документах Головного Управління освіти,
Управління гуманітарного та соціального розвитку вимог до якостей та
рівня культурно-педагогічної підготовки офіцерів різних військових
спеціальностей, у кваліфікаційних характеристиках з командних,
інженерних та інших негуманітарних спеціальностей відповідних положень,
які вимагають особливої культурологічної підготовки, високого
загальнокультурного рівня майбутніх офіцерів, роблять систему підготовки
військових кадрів як підсистему військової культури неефективною.

Передбачаючи перехід до європейської моделі організації
морально-психологічного виховання, відмови від структур, які займаються
організацією виховної роботи у військах (силах), необхідно вже зараз
суттєво змінити зміст підготовки офіцерського складу.

Аналіз основних тенденцій розвитку військової культури на сучасному
етапі дозволяють зробити наступні пропозиції удосконалення цього
процесу:

1. Вітчизняний досвід становлення та розвитку культурно-виховної і
просвітницької роботи у Збройних Силах підтверджує необхідність
створення єдиної системи, спроможної ефективно вирішити завдання
організації культурологічного забезпечення за умов як мирного, так і
воєнного часу.

2. Важливим чинником розвитку військової культури виступає створення
належної нормативно-правової бази для  її організації.

3. Процес реформування військової культури об’єктивно вимагає належного
науково-теоретичного обґрунтування, забезпечення та супроводу.

4. Механізмами, які допоможуть удосконалити культурно-виховну і
просвітницьку роботу в Збройних Силах України, поліпшити стан військової
культури в майбутньому, можуть бути:

– пріоритетність фінансування з бюджету військової культури і мистецтва;

– участь суб’єктів ринкової економіки у розвитку і наданні фінансової
підтримки військовим закладам культури і мистецтва, особливо
театрально-видовищним закладам та пільгове оподаткування підприємств,
які здійснюють фінансування;

– благодійні внески і пожертвування громадських організацій, окремих
ociб;

– раціональне співставлення бюджетного фінансування і комерційних засад
у діяльності військових культурно-мистецьких закладів;

– зміцнення матеріально-технічної бази культурно-виховної і
просвітницької роботи;

– посилення соціального захисту її працівників.

5. Особливим є питання оплати праці та надання пільг членам творчих
колективів, працівникам культури. Доречно втілювати у практику принцип
прийому на роботу творчих працівників на контрактній основі, що
сприятиме росту професіоналізму, створить перешкоду плинності творчих
кадрів.

6. Враховуючи суспільне значення культури у розвитку суспільства,
необхідний також особливий контроль з боку парламенту, Міністерства
оборони України, Міністерства культури і мистецтв, муніципальної влади
за процесом конверсії військових закладів культури.

Література:

Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович, І. А.
Зязюн, О. М. Семашко та ін.; За ред. М. М. Заковича. – К.: Т-во
“Знання”, КОО, 2000. – 622 с.

Росляк Р. Скарбниці мудрості та знань // Народна армія. – 2003. – 30
вересня.

Горішняк В. Феєрверк армійського гумору // Військо України. – 2001. – №
5–6. – С. 48.

Росляк Р. Чутки про смерть військового кінопрокату перебільшені, але
певне підґрунтя під собою все ж мають // Народна армія. – 2003. – 2
жовтня.

Гевко І. Головна увага – стану військової дисципліни, законності та
правопорядку // Армія України. – 2004. – 12 жовтня.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020