Реферат на тему:
Україні – україномовний інформаційно-культурний простір
Постійні скарги патріотично налаштованих українців та й статистика
свідчать, що за часи незалежності Української держави не відбулося
очікуваного поступу у справі розширення функціонування української мови
та зростання числа громадян України, які спілкуються українською мовою.
Навіть майбутні філологи-україністи спілкуються в університетах
російською мовою: за статистикою, лише один київський студент із десяти
спілкується українською мовою. Така картина і в школах, але ж це діти,
які виросли вже при українській Незалежності.
Українська Верховна Рада на початку жовтня 2005 року не пропустила у
порядок денний законопроект народного депутата І.Юхновського про захист
української мови. А інформаційно-культурний простір України заполонений
російськомовними газетами, книгами, теле- й радіопрограмами, аудіо-відео
продукцією. Виходить, українська держава не виконує своєї головної
функції – створити умови для самозбереження українського етносу, не
допустити його подальшої асиміляції. Наші два перші гаранти конституції
віддали у розпорядження космополітів не тільки всі “злачні місця” –
найприбутковіші підприємства, але й українські засоби масової
інформації. І тепер усе складається так: не добили української мови
російські царі та генсеки, то її добиває українська держава. Іменем
української держави, отже, продовжується лінгвоцид в Україні. Парадокс?
Філологи добре знають, що людина говорить так, як вона мислить. А
українців зранку до ночі спонукають мислити не своєю рідною мовою, а
мовою свого історичного ворога – російською. Українці, поспішаючи вранці
на роботу, а ввечері з роботи, вимушені читати російськомовні газети,
книги-бойовики, а ввечері дивитися російськомовні передачі з
телеекранів. І молодь наша також мусить розважатися увечері на
дискотеках під російськомовну попсу. Отже українці постійно втягуються у
лоно російської мови – мислять російською, спілкуються нею. Апеляція до
свідомості, до совісті, до гордості пересічного українця нічого не
принесе. Користі від закликів любити свою мову, бо вона, мовляв,
мелодійна, солов’їна і т.п., як переконують останні років двадцять, –
кіт наплакав. Чому?
Пересічна людина (а філологи це добре знають) використовує лише одну
функцію мови – комунікативну. Інших функцій – пізнавальної,
акумулятивної, експресивної, естетичної – пересічні мовці просто не
знають і взагалі тим не переймаються. Людина розмовляє певною мовою не
тому, що вона ту мову любить, а тому, що це те саме, що дихати,
дивитися, рухатися. Національно несвідомій людині байдуже, якою мовою
вона спілкується. Мовлення пересічного мовця повністю залежить від
оточення, від мовно-культурного простору, а він у нас, із ласки
української влади, російськомовний. Тому для припинення подальшого
зросійщення українців завданням номер один є заміна російськомовного
інформаційно-культурного простору в Україні на україномовний. Себто
потрібно створити такі умови, які допоможуть повернути несвідомих
зросійщених українців у лоно рідної української мови, повернути
непомітно й безболісно для них через панівний україномовний
інформаційно-культурний простір. А для того, щоб зменшити галас так
званих захисників “русскоязичного насєлєния”, потрібно глибоко
обґрунтувати необхідність утвердження україномовного
інформаційно-культурного простору.
?????¤?¤?$?????Ae?Оскільки українці вже 350 років потерпають від
насильницького зросійщення, то українська держава мусить на весь Світ
голосно й відкрито заявити, що українці є етносом, який постраждав від
лінгвоциду, здійснюваного російськими режимами. Весь український
обдурений люд і весь Світ мають зрозуміти, усвідомити, чому українські
патріоти добиваються українізації українського суспільства, чому
виступають проти офіційності російської мови в Україні. Адже йдеться не
про наше честолюбство, не про ущемлення прав росіян чи російськомовних
людей, а йдеться про те, чи бути українському етносу взагалі. Йдеться
про встановлення справедливості, про ліквідацію згубних наслідків
кількасотлітнього лінгвоциду в Україні. Для всіх цих цілей якнайкраще
прислужиться Закон про надання українському етносу статусу такого, що
постраждав від зросійщення. Власне, такого Закону ми повинні були б
зажадати від Верховної Ради ще на початку 90-х років.
Цей Закон став би суттєвим підкріпленням конституційної норми про
державність української мови у нашій країні. Цим Законом треба було б
поставити на місце тих громадян України, у чиїх руках перебуває наш
інформаційно-культурний простір – олігархів-власників телеканалів,
радіопрограм, газет, закладів аудіо-відеопродукції та ін., зобов’язавши
їх випускати і популяризувати свою продукцію лише українською мовою.
Адже це знущання над українством, коли кілька родин
товстосумів-космополітів володіє переважною більшістю українських ЗМІ,
згубно впливає на свідомість пересічного українця. І хіба олігархам не
все одно, якою мовою спілкуватимуться їхні нащадки – чужою для них
російською чи такою ж чужою для них українською?
Десята стаття Конституції, якою завжди захищаються українські патріоти,
постійно перебуває під прицілом як російських шовіністів з їхньою
вимогою ввести до тієї статті ще й пункт про надання офіційного статусу
російській мові, так і багатьох шукачів президентських та нардепівських
посад на виборах. Законом про надання українському етносу статусу
постраждалого від зросійщення варто було б заборонити їм спекулювати на
виборах мовним питанням, ятрити рани постраждалих від зросійщення
українців, як і протиставити галасу довкола надання російській мові
офіційного статусу законні права постраждалих українців стати кінець
кінцем самими собою на своїй предковічній Землі. Права людини – то дуже
добре, але є ще й право цілого етносу відродитися після російської
кількасотлітньої неволі. Годі вже українцям бути вимушеними духовними
нахлібниками російської нації.
Законом про надання українському етносу статусу постраждалого від
зросійщення можна було б врегулювати цілий ряд поки що несприятливих
положень про видання і поширення української книги. І навпаки, Закон цей
мав би припинити отой вал російськомовної книги з Росії. Варто також
підсилити положення про роль української мови у державних установах та
навчальних закладах.
Антиукраїнські сили у Верховній Раді та російські шовіністи, блокуючи
всі наші намагання розширити функціонування української мови, роблять
вигляд, що нібито нічого злого проти української мови російські режими і
не затівали. Тож у Закон про надання українському етносу статусу
постраждалого від зросійщення потрібно було б закласти і всю інформацію
про дії та акти царської та російсько-більшовицької імперій, направлені
на убивство української мови: від указів Єлізавети і Петра І до постанов
ЦК КПРС і Верховної Ради СРСР.
Запропонований Закон – то перехід українства від плачів та незграбного
захисту до наступу за своє законне право ліквідувати наслідки
350-літнього лінгвоциду, проведеного російськими режимами в Україні,
право українців стати самими собою, а не підщепою для росіян, право – не
щезнути з лиця Землі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
