.

Ціннісний характер педагогічної взаємодії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
425 4138
Скачать документ

Реферат на тему

Ціннісний характер педагогічної взаємодії

Ціннісні взаємодії у педагогічній системі ”вчитель – учень”, ”вчитель –
керівник” можуть мати різні модифікації, але в основному вони
здійснюються в рамках двох парадигм виховання: авторитарної та
індивідуально-розвиваючої (гуманістичної). В авторитарній системі
взаємодій домінує мета (результат) діяльності, а не особистість учня.
Тому стосунки між вчителем і учнями є чітко субординаційними
(односпрямованими): у їх основі – примус. Зміст поведінки вчителя в
такому випадку пов’язаний з діями наказу, підпорядкування, примусу, що
реалізуються через такі неконструктивні засоби впливу, як заборона та
покарання. Звичайно, така взаємодія призводить до конфронтації учасників
педагогічного процесу, у результаті чого в учня зникає бажання
навчатися, з’являється ворожість до вчителя і відраза до школи.

В особистісно орієнтованій педагогіці пріоритетом є особистість учня,
яка виступає реальною цінністю професійного кредо вчителя. Практичне
втілення цієї цінності визначає гуманно-моральну організацію
педагогічної діяльності, що породжує атмосферу щирості, співчуття,
підтримки. Причому подібні відносини мають двосторонній характер,
поширюючись на особистість як учня, так і вчителя, оскільки ці учасники
певною мірою рівноправні як суб’єкти динамічної взаємодії, за допомогою
якої вчитель не тільки мотивує і програмує процес розвитку учня, але і,
відчуваючи вплив на свою особистість з боку учнів, змінюється сам. Тому
цілком природно, що за умов особистісно-орієнтованої системи стосунків
найважливішими атрибутами є творчість, самостійність, ініціатива,
співробітництво, уміння переборювати труднощі. Але вирішальну роль у
становленні і розвитку педагогічних відносин відіграють все-таки
особистість і професіоналізм учителя, а також традиції та особлива
атмосфера освітньої установи, ”дух школи”.

У цьому ряді факторів, які визначають характер взаємин педагога з
вихованцями, особистість педагога займає виняткове місце. Зрозуміло, чим
багатший духовно, культурно розвинутий, професійно мобільний вчитель як
особистість, тим сильніший відгук і яскравіший слід, який залишає він у
душах вихованців, тим більше в нього можливостей для пробудження у своїх
вихованцях добрих почуттів. Тому в процесі особистісного становлення
учнів це, безумовно, вирішальний фактор, недарма К.Д. Ушинський
відзначав, що особистість можна виховати тільки особистістю.

Особливе місце в діяльності педагога займає невербальна система
спілкування і самовизначення як комплекс умінь і навичок, які
забезпечують педагогові свободу професійного самовираження і гарантують
досягнення високих результатів. Ці уміння відображають подвійний
характер професійної поведінки педагога, який полягає в управлінні собою
і управлінні іншими, тобто учнями. Тому система невербальних засобів
спрямована, з одного боку, на самого вчителя, а саме на фізіологічну
(поза, міміка, жести) і психологічну (психічні процеси, емоції) сторони
його поведінки, з іншого боку – на учнів у всьому різноманітті їх
психологічних проявів. Причому регуляція учителем власної поведінки для
педагогічної діяльності є не ціллю, а в широкому смислі засобом, який
викликає в учнів заздалегідь передбачені або ситуативно виправдані
реакції у вигляді станів і дій, що додає ціннісного характеру освітньому
середовищу.

На думку фахівців, основою формування комунікативної стратегії і
тактики, ціннісної картини освіти є немовні явища: жести, міміка, поза,
пластика і т.д.

Учителеві важливо мати уяву про основні системи невербального
самовираження, які розглядаються в спеціальних розділах науки, що вивчає
комунікативну поведінку людини.

Найважливішою серед систем невербальної поведінки людини є оптична
система, яка пов’язана із зоровим сприйняттям фізичних даних людини і
рухами особи, рук і ніг, усього тіла.

Сукупність рухів людини, тобто мова її тіла, позначається терміном
кінесика.

До неї включають три групи явищ: фізіогноміку (конституція особи,
тулуба, кінцівок і т.д.); рух очей, обличчя, кінцівок (погляд, міміка,
жести); рух, розміщення тіла в просторі (проксеміка: поза, хода,
пластика).

Оскільки соматичні особливості людини задаються природою, то вони
сприймаються як належні, тому що ні сама людина, ні навколишні не в
змозі змінити конституцію співрозмовника або подовжити його кінцівки.
Сприйняття та оцінка фізичних даних відбувається з позицій суб’єктивного
смаку, який інтуїтивно фіксує природні риси людини за такими
орієнтирами, як ”гарний–негарний”, ”досконалий–недосконалий”,
”привабливий–відразливий”… Одна і та сама людина для різних людей може
бути уособленням і досконалості, і втіленням потворності. Тому учителеві
треба бути готовим до різних оцінок учнями його фізичного статусу і не
відчувати ”комплексу неповноцінності”. Окремі недоліки свого зовнішнього
вигляду можна замаскувати вміло підібраною косметикою, фасоном одягу і
т.д.

Інші аспекти фізичного прояву людини значною мірою визначаються її
фенотипом, тобто реальним станом її індивідуального розвитку.
Психофізіологічна і культурна основа людської поведінки в оптичній
системі представлена поглядом, мімікою і пантомімікою. Погляд виконує
винятково цінну комунікативну роль насамперед тому, що зір є найбільш
продуктивним сенсорним каналом. Так, за підрахунками І.М. Сєченова, зір
забезпечує людині до тисячі відчуттів на хвилину. Тому завдяки зору
людина отримує понад третину всілякої інформації про навколишній світ.
За спрямованістю погляду, його виразністю можна із значною вірогідністю
судити про щирість намірів співрозмовника, які можуть приховуватися за
пристойними словами і шанобливим розшаркуванням. Погляд є основним
знаком кінесики. Тому цілком природно, що для вчителя доброзичливе
спілкування з учнем у режимі ”віч-на-віч” є оптимальним способом
спілкування в рамках оптичної системи. При цьому треба пам’ятати про те,
що сильний і владний погляд, спрямований в очі співрозмовника, пригнічує
психіку останнього, особливо якщо це дитина.

Значну роль у спілкуванні виконує міміка, тобто вирази обличчя,
викликані психоемоційним станом людини. Існує спеціальна наука
фізіогноміка, яка досліджує відображення внутрішнього світу людини в
рисах її обличчя і формах тіла.

Велике значення в оптичній системі поведінки людини належить жестам,
тобто будь-яким рухам тіла, а не тільки рухам рук, як це нерідко
розуміють. Жести можна робити руками, пальцями, головою, плечима,
ногами, всім тілом. Кожен жест, виступаючи органічним проявом стану
людини і її комунікативного наміру, при мистецькому використанні
підсилює вплив на партнера. Оптимальною для педагога вважається
жестикуляція, яка задовольняє такі вимоги: природність, динамізм;
розмаїття жестів та ін.

Значне місце в кінесиці займає поза, тобто положення тіла, типове для
даної культури (почасти і професійної діяльності). Найбільш прийнятна
для вчителя ”відкрита поза”, яка свідчить про довірливе розташування до
партнера і готовність вести з ним позитивний діалог. Учителеві не
рекомендується займати ”закриту позу”, ознакою якої є зімкнуті руки, а
також ”позу домінування”, для якої характерна опора обома руками на стіл
і ”нависання” над ним.

Важливим елементом педагогічної кінесики є також хода, побутові дії, які
набрали характеру професійних (листання книги, закривання дверей,
розкладання на вчительському столі книг, записів і т.д.), зовнішній
вигляд учителя. Тут вчитель повинен виявляти природність і смак.

Жестові групи – важливий невербальний компонент у відносинах педагога та
учня. Вони вказують на те, як люди реагують на все, що відбувається
навколо них. І. Кант називав руку людини ”видимою частиною мозку”. На
чисто експресивному прояві діти можуть розпізнати, а точніше, визначити
радість – в 3 роки, біль – в 5-6 років, гнів або страх – в 7, жах – в
9-10, подив – в 11, зневагу – в 14 років. Розглянемо деякі групи жестів
та поз, які виражають різні позиції учня в складному процесі навчання.

Оціночні жести належать до оціночних і їх треба правильно розуміти та
інтерпретувати.

Пощіпування перенісся. Цей жест, як правило, супроводжується
заплющуванням очей, говорить про глибоку зосередженість. Цим жестом
учень сигналізує Вам про свої труднощі (не треба намагатися швидко
вивести його з цього стану).

Жести захисту

Кисті стиснуті в кулаки. У такому випадку, коли виникає сумнів що до
того, спокійний учень чи він знаходиться в стані захисту, зверніть увагу
на кисті його рук. Цей жест – сигнал про сильне хвилювання або навіть
агресію учня.

Жести нервозності

Покашлювання у більшості випадків свідчить про те, що учень нервує.
Постукування рукою по столу, ногою по підлозі, клацання ковпачком
ручки… – все це жести стурбованості.

Рука або палець прикриває рот. Чарльз Дарвін описував це, як жест
подиву, але іноді учень поступає так і в тому випадку, коли сказав щось
”не те” та жалкує з цієї нагоди.

Жести підозри та скритності

Доторкування або легке потирання носа, як правило, вказівним пальцем –
це знак сумніву. Задайте учневі питання, на яке йому важко відповісти,
тоді Ви побачите, як швидко його вказівний палець починає рухатися до
носа. Різновид цього жесту – потирання за вухом або перед вухом
вказівним пальцем, потирання ока.

Жести відвертості

Жести нудьги

В акустичному аспекті поведінки необхідним інструментом впливу на учнів
є голос учителя, який розглядається з просодичної і екстралінгвістичної
позицій.

Просодику складають інтонаційні сторони звучної мови: сила та
інтенсивність, висота, тембр голосу, а екстра лінгвістику – звукові
вкраплення в мову у вигляді сміху, плачу, покашлювання і т.д. Вміння
вільно користуватися цими засобами забезпечує вчителеві додаткові
можливості впливу на учнів.

Такесика містить у собі різні форми і способи фізичного контакту, що
виявляється в рукостисканні, дотику, поцілунку, поплескуванні. Природно,
що не все перераховане рівною мірою виявляється в поведінці вчителя:
найчастіше він використовує простий дотик, який нейтралізує такі стани
дитини, як розгубленість, тривожність, страх і ін. За допомогою такесики
в поєднанні з іншими засобами спілкування вчитель може успішно
виказувати підтримку і схвалення, заміняти вибачення, підкреслювати
значення прохання і т.д. Однак робити це потрібно з дотриманням такту, з
огляду на безліч умов: вік, стать, довірливий характер знайомства,
характер стосунків, стан учня і т.д.

При спілкуванні на інтимній дистанції (за класифікацією Холла) часто
доцільними бувають невербальні* засоби (дотику, погладжування) з метою
зменшення рівня формалізації та психофізіологічної напруженості дитини
(учня). Дотики та погладжування необхідні людині, так само, як їжа та
тепло.

У книзі ”П’ять шляхів до серця дитини” (Г. Чепмен та Р. Кемпбелл) мова
йде про те, що свою любов до дитини можна виявити через дотик, слова
схвалення, час, проведений разом, подарунки, допомогу. Один із
найголосніщих та найвиразніщих голосів любові дорослих до дітей – дотик.
Інколи замість слів досить доторкнутися до дитини. Навіть коли ”мова
дотиків” – це не той шлях, що веде до серця вашої дитини, адже ласка
потрібна кожному.

За дослідженнями американських психологів, дитина у віці до одного року
не може обійтися без постійного відчуття тепла рук рідних їй людей.

У п’ять років дитина повинна відчути за добу не менш як 200 лагідних
дотиків батьків, рідних, вихователя.

Доросла жінка… Якщо за добу вона відчула менше 15 лагідних дотиків з
боку чоловіка, дітей та подруг, то вона почуває себе невпевнено,
роздратовано, у неї розвивається підозра, невроз.

Дорослий чоловік… Упевнено почуває себе при 8-12 дотиках за добу.

Треба пам’ятати, що, доторкуючись до людини, ми при цьому проникаємо в
її біополе, в чужий життєвий простір. Як писала Аушра Аугустінавічуте;
”напевно, ми більш усього наближаємося до істини, стверджуючи, що всі
види стосунків гарні при дотриманні безпечної дистанції”. Тому дотик має
свої певні правила:

перше не намагайтеся доторкуватися до учня, особливо до підлітка, коли у
нього немає настрою;

друге не дозволяйте собі високомірних та фамільярних дотиків, а саме:
поплескування по плечу або щоці, покуйовдження по голові… Це,
щонайменш, – нетактовно;

третє лагідний, покірливий дотик до дитини в кінці неприємної для неї
”виховної” бесіди додасть дитині приємної впевненості у Ваших
”батьківських” намірах.

Дистанція в спілкуванні (за Е.Холлом)

Інтимна. До 40-50 см. – духовна близькість, повне довір’я. Батьки, діти,
закохані.

Особиста. До 1,5 м. Довірливе обговорення особистих проблем.

Соціальна.

Формальна.

3-4 м – прийом у начальника.

Начальник-підлеглий.

Публічна.

Ольфакторна система спілкування пов’язана з урахуванням у процесі
взаємодії природних і штучних запахів. Сьогодні вже є наукові докази, що
запахи на несвідомому рівні забезпечують взаємний потяг людей. Оскільки
педагог постійно знаходиться поряд з учнем, то можна припустити, що їх
взаємодія відбувається і на рівні запахів. Тому вчителеві необхідно
ретельно дотримуватися гігієнічних вимог, а також користуватися
косметикою та парфумами з нерізкими, природними букетами ароматів.

Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що невербальна система
педагогічної діяльності – це сукупність розпоряджень, які, втілюючись в
специфічних вміннях, забезпечують встановлення контактів між вчителем і
учнями, регулюють взаємовідносини між ними, передають ціннісні
пріоритети і тим самим підвищують результативність педагогічного
процесу.

Повноцінний розвиток ціннісних орієнтацій учителя забезпечується за
рахунок освоєння системи цінностей (соціальних, матеріальних, духовних)
із включенням когнітивної, емоційної і діяльнісної підсистем, тобто
через синтез знань про об’єкт, емоційних оцінок об’єкта, дій з об’єктом.
У зв’язку з цим зміст освіти повинен складатися з відповідних блоків.

Рушійними силами ціннісного механізму при освоєнні дійсності є
варіативність, стимулювання інтересу до цінностей, співвіднесення
конкретної цінності з ціннісною системою, проблемність і діалогічність в
освоєнні аксіологічних орієнтирів.

Виховне значення цінностей визначається тим, що процес їх освоєння і
реалізації включає особистісні характеристики, смисловий склад освіти,
оптимізує взаємодію суб’єктів у педагогічному процесі. Усе це активізує
особистість і стимулює бажання займатися самовдосконаленням духовної
сфери людини.

Аксіосфера вчителя включає систему цінностей, які є внутрішніми,
емоційно освоєними особистістю орієнтирами її діяльності та відповідають
індивідуальним особливостям людини, рівню культури і вимогам
суспільства. Регулятивне значення ціннісних орієнтирів вчителя
знаходиться в прямій залежності від рівня духовності людини або
педагогічного колективу.

Література

Авер’янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення//
Віче.-2002.-№3.

Азарова Ольга /Газ.Управління освітою.-№24.- 2003.-С.9.

Айер А.Д. Язык, истина и логика/Аналитическая философия.Избранные
тексты.- М.,1993.–С.50-56.

Акофф Р. Планирование будущего корпорации.- М.:Прогресс,1985.-327с.

Алексеева В.Г.Молодой рабочий.-М.:1983.-С.17.

Альтшулер Д.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей:от озарения к
технологии.(Теория и практика решения изобретательских задач).– Кишенев:
Карта Молдовеняске,1989.–381с.

Ананьев Б.Г.Человек как предмет познания.–Л.:Изд-во ЛГУ,1968.–338с.

Андрущенко В.П. Модернізація освіти: політика і практика//Педагогіка і
психологія.-№ 3.-2002.-С.12.

Андрущенко В.П.Етнонаціональний фактор освіти//Етнокультурні аспекти
українського державотворення:історія і
сучасність.–Мелітополь,2001.–С.2-8.

АндрущенкоВ.П.,Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.–К.:
Генеза,1996.–368с.

Анисимов С.Ф. Духовные ценности: призводство и потребление. М.: 1988.

Анисимов С.Ф. Ценности реальные и мнимые. – М.: Мысль, 1970. – 181с.

Анисимов С.Ф.Теория ценностей в отечественной философии ХХ века. Весник
Моск. ун.-та, 1994.- серия 7.- №4. -С. 40.

Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект. – К.: Твім
інтер, 2003.- 391с.

Архангельский Л.М. Моральные ценности: сущность и реализация//
Современная цивилизация и моральные ценности. – М., 1982 – С.4.

Аспект самообразования личности школьника, методические рекомендации в
помощь классным руководителям, учителям и студентам педагогических
вузов. – Запорожье – 1991. – 46с.

Асташова Н.А. Учитель: проблема выбора и формирование ценностей.–М.:
Московский псих.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО ”МОДЕК”, 2000.–272с.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.- М.:
Юрид. лит., 1997.- 400с.

Афанасьев В.Г., Урсул А.Д. Эффективность социального управления:
системно-деятельностный подход// Информация и управление.
Философско-методологические аспекты / Отв. ред. Антипенко А.Г.,
Кремянский В.И. – М.: Наука, 1985.-284с.

Бадюл Світлана. Професійно-педагогічні цінності як психолого–педагогічна
основа процесу становлення майбутнього вчителя початкових класів //
Рідна школа. – 2002.- №6.- С.14-15.

Бакуменко В. Методологічна база державно–управлінських рішень// Вісник
УАДУ. -2000. – №1.- С. 5-19.

Балл Г.О. Особистісна свобода і гуманізація освіти// Практична
психологія та соціальна робота – 2001. – №1. – С.3.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020