Реферат на тему
Акмеологічна цінність особистості
У вітчизняній психології проблема періоду зрілості особистості вперше
була досить чітко сформульована в 1928 р. М.М. Рибніковим. Саме він
запровадив до наукового вжитку термін акмеологія. Це назва науки про
період розквіту життєвих сил людини (від. гр. akme – вершина, вістря,
означає вищу ступінь чого-небудь, що квітне, розквітає). Вона
сформувалась на перетині природничих та гуманітарних дисциплін.
Акмеологія, за О.О. Бодалєвим, – наука, яка виникла на перетині
природничих, суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін, вона вивчає
феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на етапі її
дорослості, особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому
розвитку. Активно цю проблему досліджують В. Онищенко, І. Васильєв.
О.О. Бодалєв та Л.О. Рудкевич вважають, що час виходу на рівень акме
людини як індивіда, як особистості і як суб’єкта творчої діяльності дуже
часто не збігається, тому можна говорити лише про відносний збіг.
Поняття ”акме” є одним з головних в акмеології. І хоча термін ”акме” все
частіше використовується, він витлумачується неоднозначно. В одних
випадках автори, говорячи про акме, мають на увазі здоров’я людини або
пік у розвитку її як особистості, або пік, коли людина як суб’єкт,
займаючись якоюсь діяльністю, домоглася в ній найвищих результатів.
Інші автори, використовуючи поняття ”акме” у проведених ними
дослідженнях, не обмежуючись припущеннями про досягнення людиною вершини
в розвитку як індивіда, особистості або суб’єкта, спираються лише на
зовнішні свідчення про вихід її на рівень піків у реалізації своїх
іпостасей. Вони прагнуть виявити й описати внутрішню сутнісну
симптоматику явища акме, зовнішні форми об’єктування.
І, нарешті, М.М. Рибніков та Б.Г. Ананьєв включають термін ”акме” у
назву розділу психології розвитку, який виявляє феноменологію,
закономірності і механізми розвитку людини на етапі її дорослості.
Називаючи цей розділ психології розвитку акмеологією, вони в такий
спосіб наполегливо підкреслюють, що саме на стадії дорослості людина,
яка нормально формувалася на попередніх стадіях онтогенезу, звичайно
виявляє себе як зрілий індивід, багата своїми зв’язками з дійсністю
особистість і активний діяч – професіонал. А вершини, на які
піднімається у своєму індивідуальному, особистісному і суб’єктивному
розвитку доросла людина, представники цієї наукової школи звичайно
називають кульмінаціями або іноді оптимумами.
Найбільш значним теоретичним внеском у розвиток теорії життєвого шляху,
пов’язаним з ім’ям С.Л. Рубінштейна, було розуміння ролі особистості як
активної діяльної сили, суб’єкта, що творить своє життя.
С.Л. Рубінштейн констатував, що тільки ”у творчості твориться і сам
творець. Є тільки один шлях для створення великої особистості: велика
праця над великим твором”. І дійсно, яку б сферу діяльності ми не взяли,
люди, які найбільш яскраво її представляють, прославили, неординарними
створіннями себе не вважали, й одночасно вони, як правило, були
особистостями з великої букви. За С. Рубінштейном, кожний попередній
етап розвитку особистості готує наcтyпний. Він також зробив припущення
про існування поворoтниx етапів у житті людини, які починаються з
прийняття рішень, що зумовлюють подaльше розгортaння життєвогo шляху на
більш-менш тривалий період. Саме ці поворотні eтaпи С. Рубінштейн
позначав терміном ”події життя”.
Г. Данилова розробила дієву акмеологічну модель професіоналізму
педагога, у якій органічно поєднані її складові:
1) компетентність (досконала);
2) особистісна орієнтація (досконала);
3) морально-духовна культура;
4) акмеологічна професійна позиція педагога.
У свою чергу Ш. Бюлер визначила чотири типи ставлення людини до власного
життя на пізніх його етапах:
1) бажання відпочити та розслабитися, задоволення цим станом;
2) відчуття продовження активногo життя і намагання зберегти цю
активність;
3) незадоволеність життям і тим, що досягнyто; відсутність сил,
можливостей, сили волі продовжувати боротьбу;
4) стрес внаслідок недостатнього розумногo способу життя у минулому,
відчуття вини та каяття.
Б. Ананьєв зі своїми учнями встановив, що досягненню людиною рівня акме
у певній галузі діяльності, пов’язаній, наприклад, з пізнанням, зі
спілкуванням, тим або іншим видом професійної праці, передують далеко не
рівноуспішні періоди входження в неї, коли більш-менш помітні
уповільнення і навіть спади, а також помилкові ходи в плануванні і
здійсненні задумів змінюються перспективними знахідками і виходом на
якісно новий, більш високий рівень вирішення ними проблеми реалізації
задуманого.
Він дослідив так звані кризи розвитку, коли відбуваються спочатку
приховані, а потім вже явні істотні перебудови в ціннісній картині світу
людини, у стратегії і тактиці вирішення життєвих завдань різної
складності.
О. Бодалєв показником досягнутого рівня акме вважає практику: наскільки
зроблене людиною дійсно працює або буде працювати на соціальний і
технічний прогрес, на збереження планети Земля, на духовне і фізичне
здоров’я людства, на благо її Батьківщини, на збільшення цінностей
життя.
М. Волошин, досліджуючи чинники, що виводять людину на рівень високого
акме, писав, що доля, коли їй треба виплавити з людини неординарну
особистість і великого творця в якій-небудь сфері діяльності, чинить
так: ”вона народжує її наділеною такими життєвими і дієвими
можливостями, що їй їх не позбутися і за десяток років. Тому джерело
усякої творчості лежить у смертельній напрузі, у зламі, у надриві душі,
у перекручуванні нормально-логічного плину життя, у проходженні верблюда
крізь голкове вушко”.
Природно, що в основі особистісного акме у різних людей лежать не ті
самі духовно-моральні цінності, що стали власними цінностями цих людей.
Але це залежить від конкретних особливостей розвитку особистості кожного
з них.
Безсумнівно, вважає О. Бодалєв, що на цілісність людини як особистості
завжди впливає високий рівень сформованості в неї совісті.
О. Бодалєв досліджував взаємозалежності, що існують між особливостями
акме людини і
1) соціально-економічними умовами суспільства, членом якого вона є;
2) конкретним історичним часом, у який вона живе;
3) її соціальною приналежністю;
4) конкретною соціальною ситуацією;
5) віком людини;
6) її статтю.
Перша половина життя, – вважав Карл Юнг, – це досягнення: навчання,
пошук роботи, одруження. Зате в другій половині життя настає час, коли
можна розвинути і власне внутрішнє неповторне ”Я”. ”Кожна особистість,
породжена в цьому світі, – писав М. Бубер , – являє собою щось особливе,
що ніколи не існувало колись, нове, оригінальне, унікальне. Кожен
зобов’язаний увесь час розуміти, що ніколи до цього на світі не жив
ніхто, подібний йому, і тому кожен покликаний здійснити свою власну
місію в цьому світі”.
Ідея світовідношення особистості. Цікавими є погляди Л. Сохань,
О. Бодалєва та О. Івушкіної на життєвий шлях особистості та її
світовідношення .
У внутрішньому світі людини відбуваються постійні зміни: переоцінка
цінностей, змінюються попередні позиції стосовно новоутворень, які
виникають у суспільстві, і подій, що відбуваються у безпосередньому
оточенні людини. Відбуваються зміни у ставленні до конкретних людей;
постійно йде перебудова ”Я-концепції”, конкретизуються плани вибудови
власної лінії життя, розрахованої на найближче і більш віддалене
майбутнє.
А звідси – основне завдання акмеології, яка разом з педагогікою та
психологією повинна з’ясувати, якими особливостями повинні володіти
мікроакме людини на кожній фазі її життєвого шляху, щоб відбулося її
велике акме (життєвий успіх, людське щастя).
Література
Авер’янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення//
Віче.-2002.-№3.
Азарова Ольга /Газ.Управління освітою.-№24.- 2003.-С.9.
Айер А.Д. Язык, истина и логика/Аналитическая философия.Избранные
тексты.- М.,1993.–С.50-56.
Акофф Р. Планирование будущего корпорации.- М.:Прогресс,1985.-327с.
Алексеева В.Г.Молодой рабочий.-М.:1983.-С.17.
Альтшулер Д.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей:от озарения к
технологии.(Теория и практика решения изобретательских задач).– Кишенев:
Карта Молдовеняске,1989.–381с.
Ананьев Б.Г.Человек как предмет познания.–Л.:Изд-во ЛГУ,1968.–338с.
Андрущенко В.П. Модернізація освіти: політика і практика//Педагогіка і
психологія.-№ 3.-2002.-С.12.
Андрущенко В.П.Етнонаціональний фактор освіти//Етнокультурні аспекти
українського державотворення:історія і
сучасність.–Мелітополь,2001.–С.2-8.
АндрущенкоВ.П.,Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.–К.:
Генеза,1996.–368с.
Анисимов С.Ф. Духовные ценности: призводство и потребление. М.: 1988.
Анисимов С.Ф. Ценности реальные и мнимые. – М.: Мысль, 1970. – 181с.
Анисимов С.Ф.Теория ценностей в отечественной философии ХХ века. Весник
Моск. ун.-та, 1994.- серия 7.- №4. -С. 40.
Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект. – К.: Твім
інтер, 2003.- 391с.
Архангельский Л.М. Моральные ценности: сущность и реализация//
Современная цивилизация и моральные ценности. – М., 1982 – С.4.
Аспект самообразования личности школьника, методические рекомендации в
помощь классным руководителям, учителям и студентам педагогических
вузов. – Запорожье – 1991. – 46с.
Асташова Н.А. Учитель: проблема выбора и формирование ценностей.–М.:
Московский псих.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО ”МОДЕК”, 2000.–272с.
Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.- М.:
Юрид. лит., 1997.- 400с.
Афанасьев В.Г., Урсул А.Д. Эффективность социального управления:
системно-деятельностный подход// Информация и управление.
Философско-методологические аспекты / Отв. ред. Антипенко А.Г.,
Кремянский В.И. – М.: Наука, 1985.-284с.
Бадюл Світлана. Професійно-педагогічні цінності як психолого–педагогічна
основа процесу становлення майбутнього вчителя початкових класів //
Рідна школа. – 2002.- №6.- С.14-15.
Бакуменко В. Методологічна база державно–управлінських рішень// Вісник
УАДУ. -2000. – №1.- С. 5-19.
Балл Г.О. Особистісна свобода і гуманізація освіти// Практична
психологія та соціальна робота – 2001. – №1. – С.3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
