.

Методологія обґрунтування аксіологічної парадигми (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
402 6316
Скачать документ

Реферат на тему

Методологія обґрунтування аксіологічної парадигми

Аксіологія, яка надзвичайно активізувалася наприкінці ХХ століття,
виступає складовим компонентом гуманітарної парадигми. Проте у ХХІ
столітті ціннісний смисл людського життя у всіх його функціональних
виявах набрав особливого, надзвичайного значення.

Освіта – органічна частина духовного життя суспільства. Саме в цій
системі створюється майбутнє, продукуються і передаються соціокультурні
та особисті цінності. Таке високе призначення виховання і навчання
підростаючого покоління вимагає підготовки фахівців в умовах
гуманістичного освітнього простору, фундаментом якого може бути
педагогічна аксіологія. Дослідники (І.А. Бех, В.О. Огнев’юк,
В.І. Андрєєв, Є.В. Бондаревська, І.Ф. Ісаєв, С.В. Кульневич,
В.А. Сластьонін і ін.) вважають за можливе при підготовці фахівців для
освітніх установ у рамках вивчення педагогічних дисциплін спеціально
виділити, як методологічну основу, аксіологічний підхід, який додасть
процесові підготовки майбутніх вчителів ціннісну спрямованість.

Аксіологічний підхід – це філософсько-педагогічна стратегія, яка показує
шляхи розвитку професійного мистецтва, використання педагогічних
ресурсів для розвитку особистості і проектує перспективи вдосконалення
системи освіти. Ціннісний (аксіологічний) підхід – специфічний.
Філософа, соціолога може цікавити не тільки те, що відображається в
свідомості, чи те, з яких причин дане явище виникло і за якими законами
розвивається, але й те, яке воно має чи може мати значення для людей,
для їх життя і благополуччя. Таким чином, в основі аксіологічного
підходу лежить принцип функціонального значення, чи цінності.

Володіючи широким контактним полем, аксіологія тісно взаємодіє з усіма
науками про людину і суспільство. Маючи у своєму змісті можливості
виходу на всі аспекти соціальної дійсності, аксіологічно організована
освіта повинна усвідомлюватися як явище, здатне виявлятися за особливих
умов багаторівневої сучасної освіти.

В. Віндельбанд писав: ”З того часу, як Лотце енергійно висунув вперед
поняття цінності і поставив його на чолі як логіки, так і метафізики,
часто здійснюються спроби встановити ”теорію цінностей” як новий вид
філософської основної науки”.

Досить гостро постає зараз проблема особливого педагогічного статусу
аксіологічного підходу, глибоке усвідомлення його компетентного
застосування в освітній системі. В.О. Огнев’юк ініціює проблему
виокремлення провідних ідей для створення аксіологічної концепції оцінки
систем навчання і виховання.

У своїй монографії ”Освіта в системі цінностей сталого людського
розвитку” В.О. Огнев’юк закликає формувати нову ціннісну парадигму
суспільства. Це є особливо важливим для українського суспільства. Цю
парадигму автор називає ”людинобіосфероцентричною.” Разом з тим він
вважає, що говорити про утвердження людинобіосфероцентричної
аксіологічної парадигми в суспільстві й, зокрема, освіті поки що не
доводиться. Суспільство лише робить перші несміливі кроки в напрямі
людинобіосфероцентризму.

Теоретичну модель аксіологічної освіти в Україні можна представити як
поєднання:

а) сукупності вимог до соціально-гуманітарної освіти трьох рівнів:
міжнародних, регіональних, освітньо-галузевих вимог та їх форм;

б) принципів освітньої політики;

в) освітніх норм до складу і структур змісту освіти, до методології,
методів і методик освіти, до організації освіти, до кадрів
(професорсько-викладацького складу), до системи і рівня контролю тих,
хто набуває знань, умінь і навичок.

Діаграма 1

На наш погляд, послідовне і грамотне впровадження ціннісного підходу як
аксіологічної парадигми – це лакмусовий папірець, який дає точну
відповідь на питання, у якому напрямку буде розвиватися освіта (та й
суспільство).

Основна спрямованість аксіологічної парадигми управління освітою – це
конституювання людини як вищої цінності буття; розробка і запровадження
державних, філософських, соціальних та галузевих морально-правових схем
гарантій неухильності людської цінності в освіті та житті за будь-яких
умов.

На думку В. Ширяєва, О.В. Федорінова, аксіологічний підхід у сучасній
педагогічній дійсності найбільш виразно виявляється в рамках
поліпарадигмального (поліціннісного) підходу.

Визначимо деякі принципи, при дотриманні яких педагогічну цінність можна
вважати парадигмальним (поліпарадигмальним) явищем.

1. Визначаючи педагогічну цінність як конструкт, що являє собою
суб’єктивний засіб, створений самим педагогом, перевірений ним на
практиці та як такий, що допомагає прогнозувати і оцінювати результати
педагогічної дійсності, ми при цьому об’єднуємо дві функції педагогічної
цінності: функцію спілкування та функцію протиставлення.

2. Педагогічна цінність варіативна з причини наявності особливостей
функціонування індивідуальних значень конкретного педагога.

3. Педагогічна цінність сама по собі не є цінністю, бо її смисловий
потенціал залежить від характеру відносин у системі ”людина-людина”.
Таким чином, педагогічна цінність не існує поза системою взаємовідносин.

4. Парадигмальні (поліпарадигмальні) зміни ціннісного самовизначення
педагогічної дійсності можливі у рамках комунікації гуманітарної
спрямованості.

5. Процес передбачення результатів педагогічної діяльності в освітньому
просторі можливий за рефлексивного режиму роботи педагогів, який дає
можливість змін власної діяльності від визначення цілей до отримання
прогнозованих результатів.

Особливим чином в освітньому просторі повинен бути представлений світ
педагогічної культури. В теорії і на практиці важливо реалізувати
головні ідеї української етнопедагогіки, народної педагогіки, класичної
педагогічної спадщини, професійні аксіологічні орієнтації, позитивні
цінності, індивідуальні здібності: спілкування, взаємопорозуміння,
творчу спрямованість. Імовірно, такий підхід може привести до розвитку
природи багатогранних людських відносин, складної діалектики душі.

Методологічною основою педагогіки є масив філософських знань, які
включають різні філософські концепції: матеріалізм, екзистенціалізм,
феноменологію, прагматизм, неопозитивізм та інші. Викладання педагогіки
будується на основі осмислення професійної діяльності вчителя, зв’язку
педагогіки з практикою навчання і виховання, уваги до традицій і
врахування новітніх досягнень педагогічної науки, розвитку вітчизняної і
світової культури (кроскультурний аспект), творчого використання теорії
і практики освіти, варіативного підходу до вирішення педагогічних
проблем, діалектичного поєднання традицій і інновацій у педагогіці.

Вітчизняними та зарубіжними дослідниками (І.А. Зязюн, І.Д. Бех,
В.П. Андрущенко, М. Михальченко, Г.О. Балл, Т.В. Іванова, М.Б. Євтух,
В.Г. Кремень, О.В. Сухомлинська, В.І. Андрєєв, Є.В. Бондаревська,
В.А. Сластьонін і ін.) конституйовано такі метапринципи педагогіки:
аксіологічний, культурологічний, антропологічний, гуманістичний,
синергетичний і герменевтичний, кожен з яких має свій характерний зміст.

Метою освіти в Україні є всебічний розвиток людини як особистості та
найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і
фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей.

Загалом систему цінностей особистості можна коротко охарактеризувати
трьома ключовими поняттями: нелінійність, самоорганізація, відкритість
системи. Якраз такі системи вивчає міждисциплінарний напрямок наукових
досліджень – синергетика. Синергетика як нова парадигма, як підхід до
розуміння розвитку відкритих нелінійних систем важлива, на наш погляд,
перш за все, як стиль, спосіб мислення, як підхід до проблеми, що
аналізується.

На основі синергетичного світогляду вибудувана сучасна теоретична модель
формування особистості. В.А. Сластьонін, досліджуючи синергетичну
парадигму, робить висновок про її внутрішні, істотні зв’язки з
полісуб’єктною ідеологією освітнього процесу. Синергетика дозволяє
методологічно підсилити модель формування особистості, відійти від
маніпулятивної педагогіки, сприяє свободі самовираження та
самореалізації особистості в освітньому середовищі.

Діалектика наукового підходу до проектування діяльності керівника
досліджена О.В. Євдотюк і передбачає пошук нових методологічних шляхів,
що можуть створити інваріантну основу сучасної освітньої парадигми.
Аксіологічна модель управління освітою на синергетичних засадах лише
формується. Проте вже досягнута можливість окреслити її основні
компоненти.

По-перше, відкритість освіти і творчий характер навчання. Світоглядна
інтерпретація ідей синергетики може слугувати основою відкритого і
цілісного сприйняття та усвідомлення світу.

По-друге, розгорнення інтеграції різних способів оволодіння людиною
світу мистецтва, філософії, міфології, науки, релігії та ін. Сучасна
освіта як засіб освоєння світу повинна забезпечити поєднання різних
способів його сприйняття і тим самим збільшити творчий потенціал людини
для вільних і осмислених дій, цілісного відкритого пізнання і
усвідомлення дійсності.

Інтеграція різних способів освоєння людиною світу до цього часу не
знайшла необхідного відображення у сучасній освіті. Система освіти поки
що сліпо копіює постійно зростаючу диференціацію науки, намагаючись
охопити абсолютно все.

По-третє, розвиток і включення у процес освіти сучасних
природничо-наукових, зокрема синергетичних уявлень про відкритість
світу, цілісність і взаємозв’язок людини, природи і суспільства;
когерентність і нелінійність розвитку; хаос і випадковість як
конструктивні начала. Розвиток у такому випадку розуміється не як
однолінійний, односпрямований процес, пов’язаний з необхідністю, а як
процес, що містить у собі можливість ”вибору” одного з багатьох шляхів,
”вибору”, який визначається випадковістю. Людині властива свобода волі,
яка полягає у здатності до вибору. Мірою свободи вибору є діапазон
допустимих варіантів поведінки, які дозволяються індивіду суспільства.

Безлад, нестабільність, хаос не є, з точки зору синергетики, чимось
нищівним, деструктивним, відхиленням від магістрального шляху еволюції,
а виступають необхідним її етапом, конструктивним началом, яке веде до
організації нових, більш складних структур навчального процесу.

По-четверте, вільне користування різними інформаційними системами, які
сьогодні відіграють не меншу роль у світі, ніж безпосереднє спілкування
з викладачем. Синергетична теорія переконливо довела, що розвиток
можливий лише у відкритих (дисипативних) системах, які постійно
обмінюються з навколишнім середовищем речовиною, енергією та
інформацією.

Люди, на відміну від тварин, можуть переносити інформацію не лише за
допомогою генетичного коду, але й за допомогою навчання, яке у
тваринному світі обмежене. Саме тому, вважає Г. Хакен, така значна
частина нашої культури спирається на навчання як новий засіб передачі
інформації з покоління в покоління.

Комунікація розуміється як:

а) засіб зв’язку будь-яких об’єктів матеріального і духовного світу;

б) спілкування – передача інформації від людини до людини;

в) передача і обмін інформациєю у суспільстві з метою впливу на нього

По-п’яте, особистісна спрямованість процесу освіти, коли за вихідне
береться не соціум як цілісна систем’а, а людина з її неповторністю, як
постійне джерело стихійності, невпорядкованості, і в той же час –
джерело розвитку. У відкритому світі людська індивідуальність є основою
суспільних зв’язків людей. Складність і різноманітність завдань, що
постають перед суспільством, потребують індивідуальної ініціативи, а
отже, індивідуальної різноманітності. Саме тому вільний розвиток
індивідуальності є умовою розвитку суспільства. Для відкритої системи
освіти це положення виступає основоположним фактором, тоді як класична
модель освіти передбачає жорсткі норми, що уніфікують людську
індивідуальність. Адже вона спрямована на організацію освіти групи,
колективу.

По-шосте, синергетична модель освіти припускає зміну ролі вчителя:
перехід до спільних дій з учнем у нових ситуаціях у відкритому,
змінному, незворотному світі. Результати досліджень показали, що
більшість педагогів зазнають труднощів: а) при перебудові особистої
позиції у відношеннях з тим, хто навчається, від авторитарного
управління до спільної діяльності і співпраці; б) при переході від
орієнтації на репродуктивні учбові завдання до орієнтації на продуктивну
і творчу розумову діяльність.

Таким чином, синергетична модель освіти включає відкритість освіти,
інтеграцію усіх способів освоєння людиною світу, включення синергетичних
уявлень у процес освіти, користування різноманітними інформаційними
системами, особистісну спрямованість процесу навчання, зміну ролі
викладача у нових ситуаціях у відкритому, дуже рухливому і незворотному
світі.

У новітній літературі перелік визначень людської особистості поповнився
новим її виміром — ”синергетична людина”, тобто така, яка прагне жити за
законами цілісності, відтворює себе у просторі і часі як сутність, що
самоідентифікується, самовідтворюється і самопокладається. Саме ціннісна
свідомість надихає індивідуальну активність людей, дає змогу особистості
долати фатальну зумовленість власної поведінки зовнішніми факторами,
розривати обійми наявних, у тому числі несприятливих обставин свого
життя. Ціннісна свідомість зумовлює і спосіб включення людини в різні
форми суспільної діяльності, і характер, спрямованість людської
активності.

Аксіологічний метапринцип виокремлюється з аксіології як філософське
вчення про цінності. Останнім часом ”ціннісний погляд” на світ
затвердився у вітчизняній науці настільки широко і ґрунтовно, що його
можна вважати одним з домінуючих у тематиці дослідницьких проектів
гуманітарних наук. Це пояснюється тим, що цінності в природі і реальному
бутті людини виступають в ролі специфічної призми, яка переломлює різні
соціально-психологічні процеси. У цьому зв’язку за системою цінностей і
ціннісних орієнтацій можна досить точно виявляти функціональну
спрямованість і соціальну важливість будь-якого суспільного процесу як
системи.

Звідси цілком природним є застосування аксіологічного підходу і до
вивчення педагогічних явищ і процесів, тому що цінності визначають
сутність освіти і виховання людини. Саме цінності і формування
ціннісного ставлення до світу в широкому значенні являють собою
змістовне ядро і стратегічну спрямованість виховання в найбільш яскравих
моделях і концепціях, розроблених І.Д. Бехом, І.А. Зязюном,
І.А. Зимовою, В.А. Караковським, В.М. Коротовим, Б.Т. Лихачовим,
З.А. Мальковою, Н.Д. Нікандровим, В.Д. Шадриковим та іншими.

У зв’язку з цим виховний процес безпосередньо пов’язаний із природним
введенням різноманітних аксіологічних орієнтирів у духовно прагматичну
систему ставлення людини до самої себе, до інших людей, до природи. При
цьому вихователь не просто пред’являє вихованцям певні цінності, але
створює умови для спільного з учнями їх відкриття (розуміння і
переживання), що є найважливішою психологічною передумовою
інтеріоризації їх вихованцями.

Природно, що зміст категорії цінності обумовлений як соціально, так і
історично. У процесі становлення людства і окремих етносів змінювався
характер ставлення людей до навколишнього світу, до самих себе, до інших
людей, до праці як необхідного способу самореалізації, і одночасно з цим
змінювалися і вектори стосунків, які визначають цінності суспільної
свідомості. Однак безсумнівно те, що ціннісні пріоритети завжди були
пов’язані з людиною, змістом її життя і діяльності, яке відбувається у
певному етнокультурному контексті.

Пріоритетним для нашого суспільства і для сучасного виховання можуть
бути такі визнані цінності, як людина, життя, родина, батьківщина,
праця, колектив у найрізноманітніших варіантах їх
соціально-психологічних проявів на гносеологічному, онтологічному і
практичному рівнях.

У цьому зв’язку актуальним є моделювання аксіологічної системи на базі
”міжособистісних” стосунків. Наприклад, сьогодні все частіше
маніфестується така похідна цінність, як соціальна мобільність, з
формуванням якої окремі дослідники пов’язують надію на вихід нашого
суспільства з кризи. Одночасно багато педагогів звертаються до специфіки
національних і загальнолюдських цінностей – соціальних, духовних і
психологічних, – намагаючись визначити плідні шляхи і відшукати
відповідні їм механізми ефективного формування у сучасних учнів
ціннісних орієнтацій. У цьому випадку виховання програмується як процес,
спрямований на засвоєння найбільш актуальних для сучасного українця
національних і загальнолюдських цінностей.

Вітчизняний дослідник Т.І. Левченко відзначає високий ”статус”
аксіологічного плюралізму української системи освіти та її відмову від
однієї панівної ідеології. На її думку, наразі філософія освіти
досліджує чільне місце педагогічної аксіології стосовно всієї системи
освіти.

На можливість надання автономного статусу аксіології посилаються
І. Котова та Є. Шиянов, за якими аксіологічний підхід органічно
притаманний гуманістичній педагогіці, оскільки людина розглядається в
ній як найвища цінність суспільства та самоціль суспільного розвитку. У
цьому зв’язку аксіологія, яка виступає більш загальною до гуманістичної
проблематики, може розглядатися як основа нової філософії освіти і,
відповідно, методології сучасної педагогіки.

Відзначимо українські цінності, які мають в рамках нашої країни статус
загальнозначимих:

історія та досягнення культури українського народу;

українські соціальні, моральні, естетичні цінності і традиції;

патріотичні цінності української історії, державності, кращих правових,
політичних та інших соціальних традицій;

земля, природа та природні багатства (цей ряд цінностей має не тільки
екологічний, але і морально-естетичний, патріотичний, духовний
характер);

цінності, які стосуються головного продукту освітньої системи – людини:

відповідальність за загальнозначимі цінності (про цю освітню цінність
вже говорилося вище);

вільне світобачення, самовизначення (слугує основою для обов’язкової
альтернативності концепцій, теорій, інтерпретацій у викладанні);

особистісна самореалізація в культурі та житті (слугує основою для
індивідуального підходу в освіті, спрямованого на розкриття творчих
здібностей та особистісних ресурсів студентів, а також для визначення
академічної свободи у виборі курсів);

загальнокультурна компетентність у головних сферах життя (слугує основою
для формування змісту соціально-гуманітарної освіти);

крос-культурний баланс (слугує основою для визначення пропорцій між
викладеним обсягом знань з української культури, культури народів
європейської цивілізації та культури інших цивілізацій).

Аксіологічним ядром у сучасному вихованні є така цінність, як
Батьківщина, вона нерозривно пов’язана з патріотизмом, любов’ю і повагою
до Батьківщини, гордістю за свою країну і свій народ, відповідальністю
перед сучасними і майбутніми поколіннями співвітчизників; колектив
(поєднання особистих інтересів із суспільними, взаємна підтримка і
допомога, обов’язковість і відповідальність); праця (ставлення до праці
як необхідного способу самореалізації людини, розуміння важливості
праці, ретельність та ініціатива); гуманізм як визнання людини вищою
цінністю, що пов’язано з проявом доброти, чуйності, розуміння,
милосердя; природа, яка містить могутній духовний і матеріальний
потенціал, вона – умова, джерело і середовище життя людини; здоров’я, як
процес збереження і розвитку біопсихосоціальних функцій людини, воно
створює основи оптимальної працездатності і соціальної активності.

Дослідження та феноменологічний аналіз соціально-суспільного контексту
сучасної освіти уможливлює спробу автора щодо виокремлення, визначення
аксіологічної парадигми як самостійно-інституційованого феномену за
межами, але в гносеогенетичному зв’язку та в родинному полі гуманітарної
парадигми.

Уперше словосполучення ”аксіологічна парадигма” було запроваджено
Н.Ю. Алєксашиною ще в 1997 році. Вона пророкувала: ”Постає питання про
зміну аксіологічних парадигм – замість ідеалу ”росту благополуччя”
називається ідеал ”духовності самообмеження”, який є засобом формування
нової системи цінностей, орієнтованих на духовність культури людини”.

Основна спрямованість аксіологічної парадигми – це конституювання людини
як вищої цінності буття; розробка і запровадження філософських,
соціальних та галузевих морально-правових схем гарантій неухильності
людської цінності за будь-яких умов.

Структурно-логічну архітектуру аксіологічної парадигми вибудовують
наступні компоненти:

теоретико-методологічний (філософський): культурне середовище людської
діяльності, започаткованої на принципах гуманізму;

соціально-педагогічний: знання про Всесвіт; людину та середовище її
ціннісно-діяльнісного існування; продукування та розвиток моральних
норм; аксіологія, акмеологія як необмежений та відкритий ареал
дослідження проблем людського самоцінного буття;

технологічний: аналіз та корекція досвіду ціннісної людської діяльності;
напрацювання і розвиток ”технологій” успішної та емоційно-позитивної
діяльності людини (результат – самореалізація, самоцінність, щастя).

У плані технологічного запровадження аксіологічної парадигми щодо реалій
освітнього простору необхідно ще раз повернутися до чіткого визначення
її ареалу. Смисловим інструментарієм цієї парадигми виступає педагогічна
аксіологія – наука про цінності освіти, у яких представлена система
значень, принципів, норм, канонів, ідеалів, які регулюють взаємодію в
освітній сфері і формують компонент відносин у структурі особистості.

Функції, що визначають статус аксіологічної парадигми, дозволяють
виявити її специфіку. До таких функцій дослідники (Н.О. Асташова,
О.О. Бодалєв, О.В. Федоринов, Л.О. Рудкевич) відносять смислостворюючу,
оціночну, орієнтаційну, нормативну, регулятивну, контролюючу.

Полем діяльності аксіологічної парадигми є освіта, культура з усією її
інфраструктурою. Принаймні Б. Гершунський виокремлює чотири змістовних
аспекти освіти: освіта як цінність; освіта як система; освіта як процес;
освіта як результат.

Література

Авер’янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення//
Віче.-2002.-№3.

Азарова Ольга /Газ.Управління освітою.-№24.- 2003.-С.9.

Айер А.Д. Язык, истина и логика/Аналитическая философия.Избранные
тексты.- М.,1993.–С.50-56.

Акофф Р. Планирование будущего корпорации.- М.:Прогресс,1985.-327с.

Алексеева В.Г.Молодой рабочий.-М.:1983.-С.17.

Альтшулер Д.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей:от озарения к
технологии.(Теория и практика решения изобретательских задач).– Кишенев:
Карта Молдовеняске,1989.–381с.

Ананьев Б.Г.Человек как предмет познания.–Л.:Изд-во ЛГУ,1968.–338с.

Андрущенко В.П. Модернізація освіти: політика і практика//Педагогіка і
психологія.-№ 3.-2002.-С.12.

Андрущенко В.П.Етнонаціональний фактор освіти//Етнокультурні аспекти
українського державотворення:історія і
сучасність.–Мелітополь,2001.–С.2-8.

АндрущенкоВ.П.,Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.–К.:
Генеза,1996.–368с.

Анисимов С.Ф. Духовные ценности: призводство и потребление. М.: 1988.

Анисимов С.Ф. Ценности реальные и мнимые. – М.: Мысль, 1970. – 181с.

Анисимов С.Ф.Теория ценностей в отечественной философии ХХ века. Весник
Моск. ун.-та, 1994.- серия 7.- №4. -С. 40.

Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект. – К.: Твім
інтер, 2003.- 391с.

Архангельский Л.М. Моральные ценности: сущность и реализация//
Современная цивилизация и моральные ценности. – М., 1982 – С.4.

Аспект самообразования личности школьника, методические рекомендации в
помощь классным руководителям, учителям и студентам педагогических
вузов. – Запорожье – 1991. – 46с.

Асташова Н.А. Учитель: проблема выбора и формирование ценностей.–М.:
Московский псих.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО ”МОДЕК”, 2000.–272с.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.- М.:
Юрид. лит., 1997.- 400с.

Афанасьев В.Г., Урсул А.Д. Эффективность социального управления:
системно-деятельностный подход// Информация и управление.
Философско-методологические аспекты / Отв. ред. Антипенко А.Г.,
Кремянский В.И. – М.: Наука, 1985.-284с.

Бадюл Світлана. Професійно-педагогічні цінності як психолого–педагогічна
основа процесу становлення майбутнього вчителя початкових класів //
Рідна школа. – 2002.- №6.- С.14-15.

Бакуменко В. Методологічна база державно–управлінських рішень// Вісник
УАДУ. -2000. – №1.- С. 5-19.

Балл Г.О. Особистісна свобода і гуманізація освіти// Практична
психологія та соціальна робота – 2001. – №1. – С.3.

Коеволюція

Ментальність

Гуманізм

Гуманізм

Глобалізація

Первинна та вторинна соціалізація

Континіум управлінської науки (рефлексія)

Методологічні парадигми

Державне управління освітою

Синергетика освітньої системи

Громадянське суспільство, стейкголдери

Професійно-важливі якості

Соціальна цінність освіти

Соціальна цінність людини

Аксіологічна парадигма

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020