.

Культурно-креативний компонент аксіологічної парадигми (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
279 2121
Скачать документ

Реферат на тему

Культурно-креативний компонент аксіологічної парадигми

Педагогічна аксіологія, вивчаючи особливості цінностей у межах нової
освітньої парадигми, підкреслює, що їх феномен полягає в тому, що саме
цінності надають стійкості системі освіти, особистості педагога і
вихованця, визначають принципи їх поведінки, спрямовують інтереси й
потреби особистості у життєвому та освітньому просторі, регулюють
мотиваційну сферу педагогічної дійсності.

Предметом педагогічної аксіології є розвиток культури особистості в
освітньому просторі та повсякденних реаліях соціального буття.

Культурологічна концепція (М.І. Михальченко , О.В. Семашко, Т.В.
Іванова) національної освіти пред’являє вчителеві основну ідею, зміст
якої зводиться до того, що необхідно прагнути виховувати людину культури
через збереження культури як середовища, яке живить і вирощує
особистість через діалог культур та наповнення освіти смислами. Вихідне
положення концепції пов’язане з ціннісним ставленням до людини як
самоцілі, до пошуку ”людини в людині”. Саме тому провідним в організації
освіти особистості повинен бути культурологічний підхід. У рамках
культурологічного підходу транслюється система ставлення до учня,
вчителя, освіти в площині культури.

Учень, відповідно до культурологічної концепції, – це суб’єкт освіти,
здатний до культурного саморозвитку, а педагог – з’єднувальна ланка між
дитиною і культурою, людина, яка веде до світу культури (цінностей).

Освіта – це процес засвоєння культури через особистісні смисли,
співпрацю і діалог. Таким чином, створюється освітній простір, де
відбувається (здійснюється) становлення людини культури, прилучення до
цінностей культури, де вищою цінністю є людина.

У цій частині аксіологічної парадигми освіта розглядається як єдиний
фактор збереження людського потенціалу, соціального і духовного
здоров’я, процес, який стимулює саморозвиток особистості, формування
індивідуального людського образу.

Освіта як суспільне та приватне благо. Цінність блага виявляється у
здатності сприяти задоволенню цілісної системи потреб особистості й
отримує своє вираження в оцінці. Благо являє собою найбільш істотну
основу прекрасного як на рівні цінності, так і на рівні оцінки, хоча
саме по собі воно ще не є ні самим прекрасним, ні його сутністю.

Виробництво і постачання освітніх послуг має товарний характер дуже
обмеженою мірою тільки тоді, коли освіта здобувається повністю на
платній основі. За своїм характером освітнім послугам більше підходить
термін ”благо”. Благо не обов’язково є результатом праці людини
(наприклад, навколишнє середовище), але має велике значення для
життєдіяльності окремої людини і суспільства в цілому. З приводу
постачання благ у суспільстві починають виникати соціально-економічні
відносини. Таким чином, виробництво і постачання освітніх послуг може
здійснюватися в товарній та нетоварній формах:

1) процес формування соціально свідомих громадян та кваліфікованих
працівників для потреб сучасного виробництва передбачає необхідність
існування такої системи освіти, яка б певною мірою була доступна всьому
населенню. У цьому аспекті освіта виступає, як вважає І.С. Каленюк,
суспільним благом і передбачає переважно нетоварні або обмежено товарні
форми реалізації;

2) виробництво освітньої продукції як прибуткова сфера комерційної
діяльності або сфера виробництва додаткової вартості передбачає і
товарний характер реалізації.

Розглянемо коротко, в чому полягає відмінність між двома сферами, що
таке суспільні блага та особливість освіти як суспільного блага. Взагалі
виділяється три види благ: приватні, змішані та суспільні. Переважна
більшість благ є приватними – це власне і є товари, вони розподіляються
на індивідуальній основі. Споживання їх однією особою приводить до
зменшення споживання їх іншими людьми. Споживання приватного товару
виключає споживання його іншою особою, і користь від такого споживання
отримує лише ця людина. Для розподілу цих благ найбільше підходить
ціновий механізм, який пов’язує виробників приватних благ (обсяги
виробництва, асортимент продукції, якість тощо) і споживачів (їх смаки,
уподобання і платоспроможний попит).

Суспільні блага задовольняють потреби всього суспільства і споживаються
всіма його членами рівномірно порівну, їх споживання неможливо обмежити,
— це може бути небажано з точки зору ефективної пропозиції цих благ.
Розглянуті вище особливості суспільних благ можуть бути названі як
несуперництво в споживанні та невиключеність. Споживачі не конкурують за
доступ до споживання, тому що збільшення кількості споживачів не впливає
на якість благ, що отримує окремий споживач. Невиключеність означає, що
виробник цього блага не може виключити з його споживання одного або
групу споживачів, він не має реального вибору надавати це благо тим, хто
платить, чи всім бажаючим. Постачальник суспільного блага у змозі
відокремити свої взаємовідносини з кожним із споживачів окремо. До таких
благ належить національна оборона, безпека, пожежна служба та інше.

Специфічний механізм виробництва та розподілу суспільних благ може бути
пояснений існуванням, так званих, зовнішніх ефектів або екстерналій. В
умовах ринкового господарства будь-яка діяльність окремого суб’єкта
виробництва може мати наслідки для інших суб’єктів, які проявляться або
в неминучості здійснення додаткових витрат і подоланні цих наслідків
(негативні екстерналії), або ж, навпаки, будуть мати якісь певні вигоди,
за які вони не несли витрат (позитивні екстерналії).

Освіта, за своїм характером, має ознаки змішаного блага. З одного боку,
освіта належить до тих благ, витрати на постачання яких достатньо
великі. Виробництво таких благ, як приватних знижує їх загальний обсяг
та ефективність розподілу серед споживачів. Саме тому освіта належить до
тих благ, які переважно постачаються суспільством. З іншого боку, попит
громадян на освіту, як правило, значно перевищує можливості освітньої
системи. Попит може бути більшим в загальному обсязі – кількість
бажаючих вступити у вищі навчальні заклади набагато вища, ніж можуть
прийняти всі ВНЗ. Також попит може бути значною мірою диверсифікований і
тому не відповідати пропозиції – батьки можуть бажати більш якісної та
широкої освіти для своїх дітей. У таких випадках можливе надання освіти
як приватного блага за допомогою цін. Існування приватних навчальних
закладів є реальністю в більшості країн світу, хоча кількість їх значною
мірою варіює.

Крім того, освіта за своїм характером є особливим благом і має особливі
переваги. Вона продукує значні позитивні екстерналії для всього
суспільства і для кожного громадянина, що зумовлює необхідність її
суспільного фінансування. Саме тому визначення міри та співвідношення
державних і приватних форм фінансування повинно відбуватися не тільки
виходячи з позиції економічної доцільності та прибутковості, а й
керуватися політичними та соціальними цілями.

Забезпечення державою суспільного блага об’єднує такі проблеми:
по-перше, визначення обсягів його виробництва та, по-друге, визначення
ефективності діяльності держави в цій сфері. Що стосується кількісних
параметрів виробництва, то безкоштовне забезпечення державою ще не
означає необмежене надання цього блага в споживанні. Це може привести до
надмірного споживання і, як наслідок, до зниження якості цього блага.
Відносно освіти, необмежений доступ можливий лише на рівні початкової та
середньої освіти і є навіть обов’язковим. На рівні вищої освіти, держава
не може і не повинна бути гарантом її для всіх випускників середньої
школи і бажаючих отримати вищий ступінь.

Обмеження доступу до блага, в такому випадку, здійснюється за допомогою
цін, черг та відбору. Встановлення ціни на приватне благо, що
забезпечується державою, має на меті обмежити доступ до нього Ця ціна
буде нижчою, ніж ціна приватного виробництва. Додатковим стимулом
встановлення ціни, наприклад, на навчання в державному вищому
навчальному закладі, може бути залучення фінансових коштів з метою
підвищення ефективності функціонування освітньої установи.

Тип особистості, що створюється та проектується через цілі виховання
аналізованої концепції, – це людина культури, яка засвоїла
загальнолюдські і національні цінності, творчо підходить до вирішення
різних життєвих проблем і демонструє саморегульовану поведінку.

Основні цінності культурологічного підходу в педагогічній системі:
природно, це людина як суб’єкт культури, освіта як розвиваюче культурне
середовище; система особистісних і культурних смислів, діалог і
творчість як шляхи розвитку людини в культурі.

Розглянемо гносеологічний та семантичний зміст поняття ”педагогічна
культура” як основу аксіосфери педагога. Зауважимо, що воно відноситься
до таких, яким, у зв’язку з багатозначністю (полівалентністю), складно
дати визначення.

Культура у перекладі з латинської мови означає ”обробіток” – це
соціально-прогресивна діяльність людства в усіх сферах буття, що є
діалектичною єдністю процесів опредмечування (створення цінностей, норм)
та розпредмечування (освоєння культурної спадщини).

У проекті ”Декларації прав культури”, розробленому ЮНЕСКО, зазначається,
що культура є ”…визначальною умовою реалізації творчого потенціалу
особистості і суспільства, формою ствердження самобутності народу та
основою духовного здоров’я нації, гуманістичним орієнтиром та критерієм
розвитку. Поза культурою сьогодення і майбутнє народів, етносів та
держав позбавляється смислу”.

Е. Шрьодінгер писав, що існує тенденція забувати, що всі природничі
науки пов’язані з загальнолюдською культурою і, що наукові відкриття… не
мають смислу поза своїм культурним контекстом.

У наукових джерелах другої половини ХХ ст. наводиться безліч визначень
культури.

Вперше використав поняття ”культура” як самостійний термін для
визначення духовного світу людини у 1684р. німецький філософ
С. Пуфендорф.

Теоретики культури А. Кербер та К. Клахтон, аналізуючи визначення
культури, поділили їх на дев’ять груп: описові дефініції, історичні,
нормативні, ціннісні визначення, психологгічні дефініції, визначення на
базі теорій навчання, структурні, ідеологічні визначення, символічні
дефініції.

Ми зупинимося на ціннісних визначеннях культури, які пояснюють, що
культура – це ”…матеріальні та соціальні цінності групи людей, їхні
інститути, звичаї, поведінкові реакції”. Культура в цьому значенні
розглядається як складна ієрархія ідеалів та смислів. Наприклад,
Н.З. Чавчавадзе визначає поняття культури, в першу чергу, як
ціннісно-змістовне. На його думку, культура є не що інше, як світ
втілення цінностей.

У той же час М.К. Мамардашвілі був прибічником думки, що культура не є
сукупністю високих понять чи високих цінностей. Вона не є цим тільки
тому, що ніякі цінності, ніякі духовні досягнення і ніякі механізми не є
гарантією.З будь-яких висот культури завжди можна зірватися до безодні.

Цінності є продуктом культури. Наявність цінностей у феноменах культури
пояснюється тим, що вони є результатом творчої діяльності, тобто вільної
цілеспрямованої діяльності людини. Формування системи цінностей
безпосередньо залежить від наполегливої праці вчителя та його культури.

Література

Авер’янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення//
Віче.-2002.-№3.

Азарова Ольга /Газ.Управління освітою.-№24.- 2003.-С.9.

Айер А.Д. Язык, истина и логика/Аналитическая философия.Избранные
тексты.- М.,1993.–С.50-56.

Акофф Р. Планирование будущего корпорации.- М.:Прогресс,1985.-327с.

Алексеева В.Г.Молодой рабочий.-М.:1983.-С.17.

Альтшулер Д.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей:от озарения к
технологии.(Теория и практика решения изобретательских задач).– Кишенев:
Карта Молдовеняске,1989.–381с.

Ананьев Б.Г.Человек как предмет познания.–Л.:Изд-во ЛГУ,1968.–338с.

Андрущенко В.П. Модернізація освіти: політика і практика//Педагогіка і
психологія.-№ 3.-2002.-С.12.

Андрущенко В.П.Етнонаціональний фактор освіти//Етнокультурні аспекти
українського державотворення:історія і
сучасність.–Мелітополь,2001.–С.2-8.

АндрущенкоВ.П.,Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.–К.:
Генеза,1996.–368с.

Анисимов С.Ф. Духовные ценности: призводство и потребление. М.: 1988.

Анисимов С.Ф. Ценности реальные и мнимые. – М.: Мысль, 1970. – 181с.

Анисимов С.Ф.Теория ценностей в отечественной философии ХХ века. Весник
Моск. ун.-та, 1994.- серия 7.- №4. -С. 40.

Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект. – К.: Твім
інтер, 2003.- 391с.

Архангельский Л.М. Моральные ценности: сущность и реализация//
Современная цивилизация и моральные ценности. – М., 1982 – С.4.

Аспект самообразования личности школьника, методические рекомендации в
помощь классным руководителям, учителям и студентам педагогических
вузов. – Запорожье – 1991. – 46с.

Асташова Н.А. Учитель: проблема выбора и формирование ценностей.–М.:
Московский псих.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО ”МОДЕК”, 2000.–272с.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.- М.:
Юрид. лит., 1997.- 400с.

Афанасьев В.Г., Урсул А.Д. Эффективность социального управления:
системно-деятельностный подход// Информация и управление.
Философско-методологические аспекты / Отв. ред. Антипенко А.Г.,
Кремянский В.И. – М.: Наука, 1985.-284с.

Бадюл Світлана. Професійно-педагогічні цінності як психолого–педагогічна
основа процесу становлення майбутнього вчителя початкових класів //
Рідна школа. – 2002.- №6.- С.14-15.

Бакуменко В. Методологічна база державно–управлінських рішень// Вісник
УАДУ. -2000. – №1.- С. 5-19.

Балл Г.О. Особистісна свобода і гуманізація освіти// Практична
психологія та соціальна робота – 2001. – №1. – С.3.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020