Реферат на тему
Генеза управлінського континіуму: від ентропії до цінності
Статус керівника установи освіти передбачає прийняття ним канонізованих
характеристик теорії управління як імпліцитних якостей. Розглянемо
генезу, витоки теорії управління (включаючи езотеричні та ін.) та
формування курівника.
Теорія пасіонарності та ландшафтності. Сергій Андрійович Подолинський,
український дослідник, став відомим завдяки своїй монографії ”Праця
людини і її відношення до розподілу енергії” (1880 р.). Він писав:
знаючи, що різні види енергії зовсім з неоднаковою легкістю
перетворюються одна в одну, а саме: нижчі у вищі, то ми маємо
припускати, що вдосконалення життя людського повинне заключатися,
головним чином, у кількісному збільшенні енергетичного бюджету кожної
людини.
В.І. Вернадський запровадив поняття ”жива речовина” для визначення
сукупності всіх живих організмів біосфери. Маючи певний хімічний склад,
масу, енергію, жива речовина переробляє косну (тверду, рідинну,
газоподібну) речовину планети і стає таким чином геологічною силою, яка
формує біосферу. Суспільна організація матерії породжує і нову форму
енергії – ноосферну і біосоціальну. Перетворення біосфери на ноосферу
вчений вбачав у науковій думці, свідомості як регулятора біохімічної
енергії. Ноосфера діє як нагромаджувач, синтезатор енергії людського
розуму, праці, ідей, ресурсів природи.
В.І. Вернадський одним із перших зрозумів, що ”вищою формою
біогеохімічної енергії є енергія культури”. Він відмічав, що процес
переходу до ноосфери із стихійного стає все більш усвідомленим, оскільки
людство як геологічна сила в еволюції планети біологічно діє у вигляді
єдиного цілого, принцип єдності всіх людей виступає як закон природи: У
світі реально існують тільки особистості, що створюють і виказують
наукові думки, проявляють наукову творчість – духовну енергію. Ними
створені невагомі цінності – наукова думка та наукове відкриття – у
подальшому змінюють, визначеним раніше чином, хід процесів біосфери,
природи, що нас оточує.
Разом з тим, нагромадження і витрата енергії людиною в процесі
інтелектуальної та фізичної праці перебувають у дисбалансі, що викликає
суперечності науково-технічного прогресу: протиріччя між носіями
загального, високоінтелектуального знання та працівниками матеріального
виробництва, а також те, що досягнення НТП створюються інтелектуальною
працею, а їх використання відбувається на фізичному рівні. Результатом
цього виступає витрата енергії, а в особистому плані – вседозволеність,
бездуховність, споживацтвво.
Розуміння ноосфери як уособлення розуму робить культуру фундаментальною
економічною категорією, шо визначає матеріалізацію соціальної енергії
мас, підпорядкованості економіки інтересам людства. Людина як
особистість – це планетарне явище, а мислячий мозок – закономірний
продукт розвитку матерії та Всесвіту. Нагромадження негативного
(ентропійного) досвіду людства у вигляді загострення глобальних проблем
доводить необхідність становлення планетарної економіки. Антиентропійні
процеси формуються в результаті розумової діяльності людини, яка прагне
одухотвореного світу. За Вернадським, людина повинна мислити і діяти не
лише в аспекті окремої особистості, сім’ї або роду, держави чи їх
спілок, а у планетарному аспекті. Створення ноосфери завершиться мирним
зв’язком всього людства на основі економічного і культурного життя.
Л.М. Гумільов (1886-1921), спираючися на погляди С. Подолинського,
розділив людей на три енергетичні категорії: гармонійного типу
(переважна більшість людей); енергонадлишкового типу (пасіонарії);
енергодефіцитного типу. Долю людської цивілізації вирішують пасіонарії,
які народжуються для великих справ. Пасіонарність – це ознака, що
виникає внаслідок мутації (пасіонарного поштовху) і створює всередині
популяції невелику кількість людей, які володіють підвищеним прагненням
до дії. У латинській мові ”passio” – це терпіння, страждання, страсть,
афект. Пасіонарії володіють здатністю до цілеспрямованої наднапруги.
Повний пасіонарний цикл окремого етносу складає 1500 років.
Критерієм розвитку етносу, на думку Л. Гумільова, є його ставлення до
ландшафту зони проживання. Якщо етнос цілеспрямовано перетворює ландшафт
– він розвивається, якщо не перетворює ландшафт і знаходиться у
рівновазі з оточуючим середовищем – то не розвивається. Ось чому
більшість етносів потестарного історичного періоду вже не існує. Як
відзначає Л.М. Гумільов: римський приклад не єдиний спосіб загибелі
”цивілізації”. Візантія загинула мужньо і трагічно. Отже, загибель можно
вибирати. Усі системи, що виникають при пасіонарному поштовхі,
розпадаються, але кожна по-своєму.
Етноси, як і всі органічні системи, за своєю природою відносяться до
енергетичних, які при розширенні підкоряють інші етноси, нав’язуючи їм
свої цінності та стереотипи поведінки.
Видатний англійський письменник Дж. Оруел також висловив своє бачення
стосовно теорії нерівності людей. Він вважав, що впродовж всієї
зафіксованої історії і, як видно, з кінця неоліту у світі були люди
трьох сортів: вищі, середні і нижчі. Групи розподілялися
найрізноманітнішими способами, мали різні найменування; їх численні
пропорції, а також взаємні відношення від віку до віку змінювалися; але
незмінною залишалася фундаментальна структура суспільства. Навіть після
колосальних зрушень і незворотних, здавалося б, змін структура ця
відновлювалася…
Цілі цих трьох груп абсолютно несумісні. Ціль вищих – залишитися там, де
вони є. Мета середніх – помінятися місцями з вищими, ціль нижчих – коли
у них є мета, бо для нижчих те і притаманне, що вони задавлені тяжкою
працею і лише коли-не-коли спрямовують погляд за межі повсякденного
життя, – відмінити все, що різнить, і створити суспільство, де всі люди
повинні бути рівними. Таким чином, впродовж всієї історії знову і знову
спалахує боротьба… Тривалий час вищі начебто міцно утримують владу, та
рано чи пізно настає момент, коли вони гублять або віру у себе, або
здатність ефективно управляти, або ж як те, так і інше. Тоді їх скидають
середні, які перетягли нижчих на свій бік тим, що розіграли роль борців
за свободу та справедливість. Досягнувши власної цілі, вони зіштовхують
нижчих до попереднього рабського стану, а самі стають вищими… Із трьох
груп тільки нижчі неспроможні досягти своїх цілей, навіть на якийсь час
(повстання рабів). Проте, ніякий ріст добробуту, ніяке пом’якшення
культури стосунків, ніякі революції та реформи ані на міліметр не
наблизили людську рівність. З точки зору нижчих, всі історичні зміни
означали не що інше, як зміну господарів.
У кінці ХІХ ст. виникли вчення, які розглядали історію розвитку людської
цивілізації як циклічний процес і доводили, що нерівність є неодмінним
законом людського життя.
Саме тому з точки зору нових груп, які готуються захопити владу,
рівність людей стала уже не ідеалом, якого треба прагнути, а небезпекою,
яку треба попереджати.
Синергетична теорія розвитку складних органічних та соціальних систем
використовує запропоновану екологами К-стратегію. Ця стратегія
проявляється особливо виразно у взаємодії двох популяцій системи ”хижак
– жертва”. Типовою поведінкою для популяції жертв (r) є збільшення
народжуваності, а для популяції хижаків (К) – вдосконалення способів
лову жертв, тобто збільшення коефцієнту К.
К-стратегія передбачає, що індивід ”хижака” все більш підвищує свою
здатність навчатися на досвіді і зберігати накопичену інформацію у
власній та соціальній пам’яті. Інакше кажучи, індивіди стають все більш
складними, відповідно у них збільшується в часі період визрівання і
навчання. У свою чергу це означає, що індивіди стають все ”ціннішими” та
вразливішими впродовж більш тривалого періоду. Розвиток ”соціальних” та
”сімейних” зв’язків є логічним змістом К-стратегії. З цієї точки зору
інші фактори стають все більш істотними, і логістичне рівняння, що
вимірює успіх за кількістю індивідів, вже гірше відображає справжній
стан справ.
Приклад К-стратегії закликає з обережністю ставитися до моделювання
розвитку та управління складними системами: в складних системах
дефініції самих сутностей і взаємодій між ними у процесі еволюції можуть
набувати змін. Не лише кожен стан системи, але й саме визначення системи
у тому вигляді, як її описує модель, зазвичай нестабільне або навіть
метастабільне.
Як визначив Е. Фромм, роботодавець використовує робітника, що працює за
наймом; торговець — своїх покупців. Кожен є предметом споживання для
когось.
У прогресуючому соціумі постійно зростає множинність зв’язків між
членами організованих систем та між системами. Окремо взятий індивід не
може виявляти однакову компетентність з різних питань. Тому він прагне
знайти ”фахівця” з таких питань. З цього приводу А. Тоффлер пише, що ”у
людей так багато можливостей вибору, що вони не можуть ефективно
приймати рішення. Вони бажають, щоб інші приймали рішення, а вони підуть
за ними”.
Для здійснення ефективного управлінння біосоціальними системами
необхідно знати будову їх основного елемента – людини. Людина –
біологічна істота, створена біосферою Землі, вона розвивається за
земними циклічними біологічними законами. Знаючи ці закони та основні
чинники, можна програмувати сталий розвиток як соціальної системи, так і
гармонійний розвиток окремої людини.
Доцільно розглянути еволюційно-генетичну теорію Друнвало Мельхіседека
(США).
На Землі зараз існує дві раси. Перша – євреї. Свого часу вони не були
допущеними до наступного еволюційного рівня, тому коло за колом вони
рухаються у межах своєї первинної програми. Вони володіють
(неусвідомлено) ідеями та уявленнями, що лежать за межами наших знань.
Інша раса з’явилася разом із євреями і вважається такою, що прийшла з
Марсу. Для Землі та її жителів ця раса постійно створює проблеми,
оскільки її представники не мають емоційного поля, тобто почуттів і
керуються лише логічними посиланнями. Як правило, вони є членами урядів
та фінансовими магнатами.
Ще 15 тисяч років тому люди харчувалися лише м’ясом собі подібних
біологічних істот. Пізніше до раціону більшості стала включатися
рослинна їжа. На зміну дієти організм людини відповів мутаціями ДНК і
крові.
Сучасні генетичні зміни мають велике значення для долі всього людства.
Ознакою цього стала поява ”індиго-дітей”. Вперше це було зафіксовано у
1984 році. Вони мають видозмінену печінку (генетична реакція на характер
їжі). Але основне – вони володіють унікальними розумовими здібностями.
Їх ІQ у середньому сягає 130-160 одиниць. Ці діти володіють високими
екстрасенсорними здібностями.
Інша ознака – поява дітей із надзвичайною імунною системою, здатною
протистояти СНІДУ та іншим більш ”традиційним” хворобам.
Зараз таких дітей (людей) лише 1%, тобто загалом їх вже 60 000 000.
На думку Д.Мельхіседека на Землі є п’ять різних рівнів життя, через які
проходить людство.
1-й рівень: набір хромосомів 42 + 2, зріст людини 1,2 – 1,8 м.
2-й рівень: набір хромосомів 44 + 2, зріст людини 1,5 – 2 м.
3-й рівень: набір хромосомів 46 + 2, зріст людини 2,1 – 3 м.
4-й рівень: набір хромосомів 48 + 2, зріст людини 9,1 – 10,7 м.
5-й рівень: набір хромосомів 50 + 2, зріст людини 15,2 – 18,3 м.
Паралельно відбувалася еволюція ставлення до методології духовності. А
саме: тисячоліттями духовна інформація зберігалася у таємниці.
Священослужителі, жреці різних релігій та культів були готові
пожертвувати своїм життям, заради того, аби весь останній світ не взнав
про жоден із цих тайних документів, чи про частину їх духовних знань.
Потім, раптом у 60-ті роки ХХ ст., всі духовні групи світу відкрили свої
архіви в один і той же історичний момент.
Для подальшої ілюстрації розглянемо суперрадикальні погляди сучасних
досліджень, виконаних за тематикою проблем управління в Академії проблем
безпеки, оборони і правопорядку (Москва). Ці дослідження присвячені
міжсистемному аналізу управління складними біосоціальними та
науково-виробничими системами.
На думку одного із авторів ідеї такого дослідження, Г.Шиліна, першим та
основним мотивом виникнення і розвитку всіх форм життя на Землі є
боротьба за сонячну енергію між збирачами ії та споживачами, які керують
першими.
Людина знаходиться на вершині біологічної піраміди, вона являє собою
гібрид, утворений в результаті схрещування травоїдного та хижого
приматів. Вона орієнтована на дві програми соціального споживання: як
хижак і як травоїдна.
Збирачі енергії є пращурами клітинної системи тіла Людини, а споживачі
енергії стали “засновниками” такої субстанції як мозок (ЦНС), який
управляє її тілом. Тому все людство, незалежно від кольору шкіри та
національної належності поділяється на людей архетипу А
(управлінці-споживачі енергії) та людей архетипу В (підлеглі-збирачі
енергії). Під архетипом* ми розуміємо елементи людської психіки, що
відображають загальні моделі чуттєвого досвіду і виробляються у ході
розвитку людської свідомості.
До речі, слав’янський архетип (В) являє собою біологічний вид травоїдних
збирачів, землеробів, рабів (за Г. Шиліним).
“Еґо” та “супереґо” – складові поняття, які прагнуть впорядкувати
біологічну боротьбу за енергію та відновлення людей хижого архетипу А з
людьми травоїдного архетипу В. Оскільки архетип А споконвічно несе у
собі керівну програму, то він створює всі стресові ситуації в житті
людей архетипу В, при цьому він вирішує надскладні завдання щодо
виправдання власної споживацької суті з метою запобігти невдоволення
великої кількості обманутих та пригнічених людей архетипу В.
Пірамідальний (стайно-стадний) механізм управління біологічним світом
Землі створено біосферою для синтезу в голові Людського Розуму, здатного
розгадати велику тайну Космосу.
В організації піраміди управління необхідно засвоїти важливу істину: для
збільшення (посилення) влади в піраміді необхідно постійно розширювати
її базис, тобто збільшувати кількість неусвідомлених елементів (архетип
В) в основі піраміди. Піраміда зростає за рахунок приєднання до своєї
основи слаборозвинутих, пригноблених народів.
Піраміда влади розвивається досить стабільно до того часу, доки її
основа не руйнується через неконтрольоване відновлення (розмноження)
маси людей архетипу В, які поглинають та розсіюють енергію без будь-якої
користі. “Дно” піраміди пожирає управлінську еліту в ході чергової
революції. Безперечно, аби ця піраміда була стійкою, в ній, за правилом
Паретто, повинна зберігатися пропорція: 80% – архетип В, 20% – архетип
А.
На думку Г. Шиліна, давні люди насильно отримали щеплення
матеріалістичного світогляду та світорозуміння від єгипетських жерців і,
на жаль, до цього часу не в змозі усвідомити благодать власної
свідомості та мислення. Причиною такої обмеженості є біологічне
невігластво та ненависть до фізичної праці. Так, наприклад, відсутність
у сугесторів (керівників – архетип А) фізичних навантажень в праці
замінюється “лицедійським” спортом, спрямованим на безцільне спалювання
сонячної енергії і травмування одним одного в різних бойових
єдиноборствах, які замінили бої самців у боротьбі за самку.
Малюнок 6
SHAPE \* MERGEFORMAT
До речі, етимологію поняття “культура” Г. Шилін вбачає в езотеричних
початках “культу Ра” (з російської). Ра (Амон) – давньоєгипетський бог
сонця.
Література
Авер’янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення//
Віче.-2002.-№3.
Азарова Ольга /Газ.Управління освітою.-№24.- 2003.-С.9.
Айер А.Д. Язык, истина и логика/Аналитическая философия.Избранные
тексты.- М.,1993.–С.50-56.
Акофф Р. Планирование будущего корпорации.- М.:Прогресс,1985.-327с.
Алексеева В.Г.Молодой рабочий.-М.:1983.-С.17.
Альтшулер Д.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей:от озарения к
технологии.(Теория и практика решения изобретательских задач).– Кишенев:
Карта Молдовеняске,1989.–381с.
Ананьев Б.Г.Человек как предмет познания.–Л.:Изд-во ЛГУ,1968.–338с.
Андрущенко В.П. Модернізація освіти: політика і практика//Педагогіка і
психологія.-№ 3.-2002.-С.12.
Андрущенко В.П.Етнонаціональний фактор освіти//Етнокультурні аспекти
українського державотворення:історія і
сучасність.–Мелітополь,2001.–С.2-8.
АндрущенкоВ.П.,Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.–К.:
Генеза,1996.–368с.
Анисимов С.Ф. Духовные ценности: призводство и потребление. М.: 1988.
Анисимов С.Ф. Ценности реальные и мнимые. – М.: Мысль, 1970. – 181с.
Анисимов С.Ф.Теория ценностей в отечественной философии ХХ века. Весник
Моск. ун.-та, 1994.- серия 7.- №4. -С. 40.
Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект. – К.: Твім
інтер, 2003.- 391с.
Архангельский Л.М. Моральные ценности: сущность и реализация//
Современная цивилизация и моральные ценности. – М., 1982 – С.4.
Аспект самообразования личности школьника, методические рекомендации в
помощь классным руководителям, учителям и студентам педагогических
вузов. – Запорожье – 1991. – 46с.
Асташова Н.А. Учитель: проблема выбора и формирование ценностей.–М.:
Московский псих.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО ”МОДЕК”, 2000.–272с.
Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.- М.:
Юрид. лит., 1997.- 400с.
Афанасьев В.Г., Урсул А.Д. Эффективность социального управления:
системно-деятельностный подход// Информация и управление.
Философско-методологические аспекты / Отв. ред. Антипенко А.Г.,
Кремянский В.И. – М.: Наука, 1985.-284с.
Бадюл Світлана. Професійно-педагогічні цінності як психолого–педагогічна
основа процесу становлення майбутнього вчителя початкових класів //
Рідна школа. – 2002.- №6.- С.14-15.
Бакуменко В. Методологічна база державно–управлінських рішень// Вісник
УАДУ. -2000. – №1.- С. 5-19.
Балл Г.О. Особистісна свобода і гуманізація освіти// Практична
психологія та соціальна робота – 2001. – №1. – С.3.
Державна еліта, VIP-персони, олігархи, керівники.
Працівники розумової праці (креативна сфера).
Працівники (виробнича сфера).
Ті, що граються в ілюзії (працівники культури, науки, інтелігенція).
Покидьки (дармоїди, злодії, працювати не бажають).
Шизофреніки (знаходяться в ілюзії, працювати не можуть).
Хворі та каліки.
Виродки.
ВЛАДА
БЕЗВЛАДДЯ
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
