.

Організація та охорона праці в інформаційному виробництві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6542
Скачать документ

Реферат на тему:

Організація та охорона праці в інформаційному виробництвіПлан

1 Міжнародний досвід з розроблення нормативних документів для
користувачів ВДТ

2Система управління охороною праці в структурах інформаційного бізнесу

1 Міжнародний досвід з розроблення нормативних документів для
користувачів ВДТ

Питаннями охорони праці в міжнародному масштабі та розроблення
конвенцій, рекомендацій з різних соціально-правових проблем займається
Міжнародна організація праці (МОП), метою діяльності якої є досягнення
найвищого рівня безпеки та гігієни праці в усіх галузях і професіях.
Безперечно, це повною мірою стосується й інформаційного бізнесу та
користувачів комп’ютерів — з огляду на поширення цієї професії в усьому
світі.

Однією з перших країн у світі, яка звернула увагу на наявність
негативного впливу на здоров’я людини роботи з комп’ютерами і почала
проводити дослідження умов праці з ВДТ та їх впливу на користувачів,
була Швеція.

У результаті проведеної роботи, за участю Шведського інституту з питань
захисту від випромінювань, Національної Ради з техніки безпеки і гігієни
праці, Шведського національного комітету з вимірювань і випробовувань та
інших (понад 20) шведських наукових організацій, було розроблено
стандарт МРR II 1990, який вважається базовим.

Стандарт МРR II встановлює максимально допустимий рівень двох груп
характеристик відеотерміналів: візуальних ергономічних (яскравість,
нелінійність, чіткість, колір, коефіцієнт відбиття, не ортогональність
та ін.) та емісійних (потужність дози рентгенівського випромінювання,
напруженість електромагнітного поля за електричною та магнітною
складовою в різних діапазонах частот, електростатичний потенціал).

Стандарт MPR II є загальноприйнятим для європейських країн з 1990 р.
Якщо продукція відповідає нормам стандарту, на ній ставиться знак
відповідності MPR II (рис. 17.2).

У 1992 р. було розроблено більш вимогливий стандарт ТСО 92 (ТСО —
Шведська профспілка службовців). У ньому визначено не тільки припустимі
рівні шкідливих випромінювань, а й норми енергозбереження. Якщо
продукція відповідає цьому стандарту, ставиться знак відповідності (рис.
17.3).

Рис. 17.2. Знак відповідності

стандарту MPR II Рис. 17.3. Знак відповідності

стандарту TCO 92

Пізніше з’явився ще один стандарт Шведської конфедерації профспілок —
ТСО 95 з жорсткішими вимогами щодо характеристик відеотерміналів,
зокрема неіонізуючого електромагнітного випромінювання. Окрім того, ТСО
95 регламентує характеристики ВДТ щодо енергозбереження та містить
екологічні вимоги, відповідно до яких у конструкціях пристроїв не
повинні міститися галогенові пластмаси, фреони, що пов’язано з охороною
озонового шару планети. Пакувальні матеріали не повинні містити хлоридів
і бромідів і підлягати вторинній нетоксичній переробці.

Порівняння вимог стандартів MPR II і ТСО 95 щодо випромінювання
відеотерміналів наведено в табл. 17.1.

Таблиця 17.1.

Допустимі рівні випромінювання відеотерміналів комп’ютерів (витяг)

Параметр МРR II (на відстані

0,5 м навкруги ВДТ) ТСО 95 (на відстані 0,3 м від центра екрана

та 0,5 м навкруги ВДТ)

Напруженість електромагнітного випромінювання

за електричною складовою

5 Гц — 2 кГц 25 В/м 10 В/м

2—400 кГц 2,5 В/м 1,0 В/м

Щільність магнітного потоку

5 Гц — 2 кГц 250 нТл 250 нТл

2—400 кГц 25 нТл 25 нТл

У новому шведському стандарті — ТСО 99 питання ергономіки,
енергозбереження та екології також посідають чільне місце.

На шведські стандарти спираються практично всі провідні фірми —
виробники відеотерміналів.

Значний вклад в розроблення загальних єдиних нормативних документів для
користувачів ВДТ роблять й такі міжнародні організації:

— Міжнародна організація зі стандартизації (International Organization
for Standardization, ISO);

— Комітет з ергономіки міжнародної організації зі стандартизації (The
ergonomics committee in ISO);

— Європейська організація зі стандартизації (European Standardization
Organization) Європейської економічної комісії (CEN).

Серед низки розроблених ними нормативних документів найпоширенішими є:

— ISO 9001 — визначає якість і рівень виробництва апаратури;

— ISO DIN 9995 — установлює принципи розміщення елементів клавіатури для
роботи з текстом в офісних системах;

— IEC 950 — визначає норми безпеки електротехнічного обладнання;

— BS 7179 та ISO 9241-3 (більш сучасний) — регламентують ергономічні
вимоги до умов праці та охорони здоров’я користувачів ВДТ.

Стандарт ISO 9241 має назву «Ергономічні вимоги, пов’язані з
використанням дисплеїв для робіт в установах» (Ergonomic requirement for
office work with visual displey terminals). Документ розроблено
технічним комітетом Міжнародної організації зі стандартизації у
співпраці з Міжнародною електротехнічною комісією (International
Electrotehnical, ІЕС). Він має 17 розділів. Визначення допустимого
впливу на людину викладено у розділі 3 «Вимоги до дисплеїв». Вироби, що
відповідають стандарту, не маркіруються, а факт відповідності
зазначається у документації — ISO-9241-3 (цифра 3 означає відповідність
розділу 3 стандарту). Стандарт визначає параметри зображення символів
екрана. Якість зображення передусім визначається частотою горизонтальної
розгортки (кількість ліній, що виводяться на екран монітора за 1
секунду) і частотою кадрів.

На сьогодні ISO 9241-3 — «Вимоги до дисплеїв» найбільше враховує
результати наукових досліджень щодо впливу ВДТ і регламентує роботу
користувачів відповідно до рекомендацій науковців. Цей стандарт має такі
розділи:

Загальний вступ;

Порадник з використання;

Вимоги до подання даних;

Вимоги до клавіатури;

Вимоги до розміщення обладнання на робочому місці;

Вимоги до навколишнього середовища;

Вимоги до відблиску екрана;

Вимоги до кольорового зображення;

Вимоги до неклавіатурних пристроїв уведення;

Принципи організації діалогу;

Порадник з використання ВДТ;

Вимоги до подання інформації;

Порадник для користувача;

Діалогове меню;

Діалогові команди;

Управління діалогом;

Форма наповнення діалогів.

2Система управління охороною праці в структурах інформаційного бізнесу

Згідно з національним законодавством з охорони праці власник
зобов’язаний створити на кожному робочому місці, в кожному структурному
підрозділі умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також
забезпечити дотримання прав робітників, гарантовані законодавством з
охорони праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління
охороною праці (СУОП) (рис. 17.4), для чого:

1) створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які
забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує
інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання
покладених на них функцій. Служба охорони праці створюється відповідно
до типового положення про цю службу, затвердженого Державним комітетом
України з нагляду за охороною праці. Служба охорони праці
підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється
до основних виробничо-технічних служб. На підприємствах виробничої сфери
з кількістю працюючих менше 50 осіб функції цієї служби можуть
виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку;

2) розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для
досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує
прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації
та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з
охорони праці тощо;

3) забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків,
професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених
комісіями за підсумками розслідування цих причин;

4) організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації
робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в
порядку і строки, встановлювані законодавством, вживає за їх підсумками
заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих
факторів;

5) розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти
про охорону праці, що є чинними у межах підприємства та встановлюють
правила виконання робіт і поведінки працівників на території
підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках,
робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих
нормативних актів про охорону праці, забезпечує безплатно працівників
нормативними актами про охорону праці;

6) здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних
процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та
іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та
індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо
охорони праці;

7) організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з
працівниками у галузі охорони праці;

8) у разі відсутності у нормативних актах про охорону праці вимог, які
необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці
на певних роботах, власник зобов’язаний вжити заходів (після узгодження
їх з органами державного нагляду), які забезпечать безпеку робітників;

9) у разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних
випадків вжити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити, за
необхідності, професійні аварійно-рятувальні формування.

Організація та координація робіт з охорони праці на підприємстві
передбачає розподіл керівних обов’язків з питань охорони праці й
підготовку взаємодії всіх структурних підрозділів та осіб з системою
управління охороною праці (СУОП).

Відповідальність за охорону праці, за дотримання законодавства про
працю, правил і норм з цих питань покладено на керівника підприємства,
головного інженера, а також керівників усіх підрозділів і структур.

Загальне керівництво та організацію роботи з охорони праці здійснює
служба охорони праці в особі старшого інженера (інспектора) з охорони
праці (за чисельності до 50 осіб).

Керівники всіх структурних підрозділів організують навчання працюючих з
питань трудового законодавства, техніки безпеки, виробничої санітарії і
безпечних прийомів праці, а також перевірку знань з цих питань;
проводять широку пропаганду безпечних методів праці; забезпечують
безпеку виробничого обладнання, будівель і споруд; створюють нормальні
санітарно-гігієнічні умови праці та оптимальні режими праці й відпочинку
працюючих.

Завданням служби охорони праці на підприємстві є:

1) навчання працівників безпеці праці, пропаганда питань охорони праці;

2) забезпечення безпеки будівель і споруд, виробничого обладнання та
виробничих процесів;

Рис. 17.4. Схема управління охороною

праці на підприємствах

3) нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

4) забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту;

5) забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих;

6) організація лікувально-профілактичного обслуговування працюючих;

7) санітарно-побутове обслуговування працюючих;

8) професійний відбір працюючих з окремих спеціальностей.

(1) Навчання працівників безпеці праці проводять відповідно до Типового
положення про навчання з питань охорони праці, затвердженого наказом
Держкомітету з нагляду за охороною праці України від 17 лютого 1999 р. №
27

На підприємствах на основі цього Положення, з урахуванням специфіки
виробництва та вимог державних міжгалузевих і галузевих нормативних
актів про охорону праці, розроблюються і затверджуються наказами
керівників відповідні положення підприємств про навчання з питань
охорони праці, формуються плани-графіки проведення навчання та перевірки
знань з питань охорони праці, з якими мають бути ознайомлені працівники.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань
працівників з питань охорони праці згідно з вимогами Типового положення
покладається на керівника підприємства, в структурних підрозділах — на
керівників цих підрозділів, а контроль — на службу охорони праці.

Відповідно до Закону «Про охорону праці» і Типового положення, навчання
проводять на всіх підприємствах незалежно від характеру і ступеня
небезпеки виробництва під час:

підготовки нових працівників;

перепідготовки та підвищення кваліфікації;

проведення різних видів інструктажів безпосередньо на підприємстві.

У разі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників
вивчення питань з охорони праці здійснюється в закладах освіти всіх
рівнів, незалежно від їх галузевого підпорядкування і форм власності.
Зміст та обсяги навчання регламентуються типовими навчальними планами і
типовими навчальними програмами або навчальними програмами нормативних
дисциплін з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності, які
затверджуються Міністерством освіти і науки України за узгодженням з
Держнаглядохоронпраці.

Усі працівники, які приймаються на постійну чи тимчасову роботу, і під
час подальшої роботи повинні проходити безпосередньо на підприємстві
навчання у формі інструктажів з питань охорони праці, надання першої
допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та
дій у разі виникнення аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих. За
характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці
поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводять з метою ознайомлення нових працівників
підприємства із загальними положеннями з техніки безпеки і виробничої
санітарії, виробничої обстановки і правилами внутрішнього трудового
розпорядку на підприємстві. Цей інструктаж проводиться спеціалістом
служби охорони праці, а в разі відсутності такої служби — іншим
фахівцем, на якого наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці
обов’язки і який в установленому порядку пройшов навчання і перевірку
знань з питань охорони праці. Вступний інструктаж проводиться в кабінеті
охорони праці або у спеціально обладнаному для цього приміщенні з
використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних
посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням
особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу
затверджуються керівником підприємства.

Первинний інструктаж проводять до початку роботи безпосередньо на
робочому місці з метою ознайомлення з конкретною виробничою обстановкою
і безпечними прийомами праці на даному робочому місці. Такий інструктаж
проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за чинними на
підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних
робіт, а також з урахуванням вимог орієнтовного переліку питань
первинного інструктажу згідно з Типовим положенням.

Керівник підрозділу проводить інструктаж з усіма новоприйнятими,
переведеними із одного підрозділу в інший, відрядженими працівниками, що
беруть безпосередню участь у виробничому процесі, учнями, що прибули на
виробниче навчання або практику.

Повторний інструктаж здійснюється з метою перевірки і підвищення рівня
знань правил та інструкцій з охорони праці. Він проводиться з
працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними
галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням
конкретних умов праці, але не рідше:

на роботах з підвищеною небезпекою — одного разу на три місяці;

для решти робіт — одного разу на шість місяців.

Позаплановий інструктаж проводять з працівниками на робочому місці або в
кабінеті охорони праці у разі:

— введення в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону
праці, а також внесення змін і доповнень до них;

— зміни технологічного процесу, заміни або модернізації устаткування,
приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших
факторів, що впливають на стан охорони праці;

— порушень працівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що
можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

— виявлення особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за
охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, які виконуються
працівником;

— перерви в роботі виконавця робіт більш як на 30 календарних днів — для
робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником
або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового
інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і
обставин, що спричинили потребу у проведенні його.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками за виконання разових
робіт, не передбачених трудовою угодою; ліквідації аварії, стихійного
лиха; проведення робіт, на які оформляються наряд-допуск, розпорядження
або інші документи. Такий інструктаж проводиться індивідуально з окремим
працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового
інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться
працівниками.

Якщо протягом робочого дня характер і умови праці змінюються декілька
разів, то і цільовий інструктаж проводять стільки ж разів.

Під час технічного навчання і підвищення кваліфікації на
виробничо-технічних курсах, курсах цільового призначення, у школах з
вивчення передових прийомів і методів праці тощо учні одночасно
підвищують свій рівень знань з техніки безпеки праці.

Безпека будівель і споруд, виробничого обладнання та виробничих процесів
забезпечується шляхом приведення їх у відповідність до вимог нормативних
актів, стандартів, норм і правил органів державного нагляду, дотримання
всіх інших вимог з охорони праці.

Нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці забезпечують усуненням
причин виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів на робочих
місцях і застосуванням ефективних засобів колективного захисту.

Забезпечення засобами індивідуального захисту здійснюють у відповідно до
чинних норм і встановленого порядку їх видачі, зберігання та
використання.

Режими праці і відпочинку передбачають з урахуванням специфіки праці
робітників. У першу чергу забезпечують оптимальні режими особами, що
працюють з підвищеними фізичними і нервово-емоційними навантаженнями, в
умовах монотонності та із впливом небезпечних і шкідливих виробничих
факторів.

Лікувально-профілактичне обслуговування включає попередні та періодичні
медичні огляди працюючих, лікувально-профілактичне харчування і
проведення лікувально-профілактичних заходів щодо запобігання
захворюванням працюючих.

Санітарно-побутове обслуговування передбачає забезпечення працюючих
санітарно-побутовими приміщеннями і пристроями та їх функціонування
згідно з чинними нормами і правилами.

Професійний відбір за окремими спеціальностями передбачає визначення
професійної (фізіологічної та психо-фізіологічної) придатності працюючих
до безпечного виконання робіт.

Служба охорони праці:

Розробляє перспективні та щорічні плани фінансування заходів з охорони
праці;

Аналізує причини виробничого травматизму і розробляє заходи щодо
запобігання нещасним випадкам;

Здійснює контроль за станом охорони праці в структурних підрозділах;

Розробляє показники стану та організовує роботи з підвищення рівня
охорони праці на виробничих дільницях; здійснює облік, аналіз та
оцінювання роботи в цій сфері;

Готує пропозиції щодо норм на спецодяг, спецвзуття, захисні
пристосування, додаткові відпустки, робочий час і час відпочинку;

Організовує розроблення і забезпечення підприємства необхідними наочними
посібниками, літературою тощо;

Проводить заходи з підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів у
сфері охорони праці;

Вивчає, узагальнює і поширює позитивний досвід інших підприємств з
поліпшення умов праці на виробництві.

Заходи з охорони праці фінансуються:

за рахунок поточних експлуатаційних витрат — якщо витрати мають
некапітальний характер;

за рахунок фонду охорони праці підприємства, який утворюється шляхом
відрахувань з чистого прибутку;

з банківських кредитів — якщо витрати мають капітальний характер.

Фінансові витрати на охорону праці не оподатковуються.

Розміри фінансування і номенклатура заходів з поліпшення умов праці
визначаються трудовим колективом і включаються в трудовий договір.

Література:

Азеев А. А. и др. Организация и функционирование вычислительного центра.
— М.: Статистика, 1977. — 160 с.

Ансофф И. Стратегическое управление. М: Экономика, 1989, 518 с.

Аррендондо Лени. Искусство деловой презентации: Пер. с англ. —
Челябинск: Урал LTD, 1998. — 520 с.

Артамонов Г. Т. Информатика: теория и практика (заготовки к книге) //
НТИ, Сер.1. Организация и методика информационной работы, 1997, № 8,
с. 30—33; 1998, № 1, с. 29—34; № 4, с. 31—36; № 6, с. 31—35; № 12, с.
29—33; 1999, № 6, с. 36—43.

Бизнес в Европе: информационная индустрия. / Информатика.
Экспресс-информация. М. — ВИНИТИ, 1991. — № 45. — С. 2—9.

Бланк И. А. Управление формированием капитала. — К.: «Ника-Центр», 2000.
— 512 с.

Бове К, Аренс У. Ф. Современная реклама: Пер. с англ. / Общ ред.
Феофанова О. А. — Тольятти: Издательский дом Довгань, 1995. — 704 с.

Большой экономический словарь. Multilex 2/0 EKONOMICS.

CD-ROM.

Боэм Б. У. Инженерное проектирование программного обеспечения. — М.:
Наука, 1991. — 190 с.

Бузова Н. Н. Проблемы развития народнохозяйственного информационного
комплекса // Современные средства информатики. М.: Наука, 1986. — 277 с.

Бурлак Г. Н и др. Экономика, организация и планирование работы ВЦ / Г.
Н. Бурлак, С. Н. Помпеева, Л. С. Фельдман: Учебник. — 2-е изд., перераб.
и доп. — М.: Финансы и статистика, 1989. — 238 с.

Введение в информационный бизнес: Учеб. пособие / О. В. Голосов, С. А.
Охрименко, А. В. Хорошилов и др.; Под ред. В. П. Тихомирова, А. В.
Хорошилова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 240 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020