Реферат на тему
Інформаційна політика України
Стан і розвиток інформатизації в Україні
Загалом ситуація в Україні щодо інформатизації національної економіки та
інших сфер діяльності людини є незадовільною — констатує Закон України
«Про концепцію Національної програми інформатизації». Рівень
інформатизації українського суспільства порівняно з розвинутими країнами
Заходу становить лише 2—2,5%. Загальний рiвень упровадження
iнформацiйних технологiй в Українi не можна вважати навiть близьким до
задовiльного. За загальновизнаною методикою, цей показник оцiнюється у
витратах на iнформацiйнi технологiї на душу населення за рiк. Так, у США
цей показник (за даними Європейської експертно-аналiтичної групи з
питань iнформацiйних технологiй — European Information Technology
Observatory), становить 1100 євро, в Японiї — 700, у країнах Захiдної
Європи — 500, у провiдних країнах Схiдної Європи (Чехiя, Угорщина,
Словенiя, Естонiя та iн.) — близько 90, Польщі — 40, у Росiї (у
докризовий перiод) — 20, Румунiї та Болгарiї — близько 10 євро. В
Українi цей показник ще менший.
Через загальну кризу та технологічне відставання галузі, які займаються
створенням і використанням засобів інформатизації та відповідної
елементної бази, опинилися у скрутному становищі. З виробника сучасних
машин Україна перетворилася на споживача застарілих іноземних моделей
засобів обчислювальної техніки (ЗОТ), що спричинило падіння вітчизняного
науково-технічного потенціалу і нездатність виробляти
конкурентоспроможні зразки ЗОТ та елементної бази. Виробництво
вітчизняних засобів обчислювальної техніки та запасних частин до них на
кінець 1996 р. становило 36% від рівня 1995 р.
За даними Держкомстату України, парк обчислювальних машин станом на 1
січня 1997 р., становив близько 264 тис. одиниць (у 1995 р. — 180 тис.),
але майже половина його — застарілі моделі персональних
електронно-обчислювальних машин (ПЕОМ) типу IBM PC XT 286 та їм подібні,
21% — типу ІВМ РС ХТ 386, 26% — типу ІВМ РС ХТ 486. З 1996 р. у
загальному парку машин з’являються нові типи ЕОМ. Так, з 32,2 тис. нових
ПЕОМ 50% — типу ІВМ РС ХТ 486 і 30 % — сучасні ПЕОМ типу «Pentium».
На 1 січня 1999 р. парк обчислювальної технiки нараховував близько 409
тис. одиниць проти 264 тис. у 1996 р. та 331 тис. у 1997 р., що
становить в середньому 25% щорiчного приросту. За останнiй рiк балансова
вартiсть ЕОМ зросла на 0,25 млрд грн. i становить 2,3 млрд грн. Це
сталося здебільшого через збiльшення (на 77,8 тис. одиниць) парку ПК.
Спостерiгалося незначне
(19 млн грн.) зниження загальної вартостi великих ЕОМ.
У структурi наявного парку обчислювальної технiки абсолютну перевагу
(99%) мають персональнi обчислювальнi машини, середнi ЕОМ типу «СМ»
становлять 0,9%, а великi ЕОМ — лише 0,1% (0,7% — у 1996 р. і 0,3% — у
1997 р.). Серед власникiв комп’ютерної технiки лiдерами є Мiнiстерство
освiти i науки — 84 тис. одиниць (20,5%), банкiвська система — 59 тис.
(14,4%) і Державний комiтет промислової полiтики — 39 тис. одиниць
(9,5%). В акцiонерних товариствах вiдкритого типу, створених на базi
державних пiдприємств, нараховується 26 тис. комп’ютерiв (6,4%), на
пiдприємствах України, заснованих фiзичними особами, та у мiжгалузевих
об’єднаннях, утворених на добровiльних засадах, — по 14,8 тис. одиниць
(3,6%).
Значно поповнився парк комп’ютерної технiки: за даними на
1 сiчня 1999 р. у цiлому 8,9 тис. пiдприємств та органiзацiй придбали
60,3 тис. одиниць, або на третину бiльше, нiж у попередньому роцi.
Переважну бiльшiсть становили ПК (99,8 %), у тому числi типу Pentium
(76,7%). Отже, оновлення парку ПК здiйснювалося в основному шляхом
придбання сучасних моделей.
З рiзних причин 3,4% обчислювальної технiки, узятої на баланс, не було
введено в дiю. Данi, що характеризують парк обчислювальної технiки в
Українi, наведено у додатках 6—8.
Системи та мережi зв’язку є однiєю із складових iнформацiйної
iнфраструктури, основним компонентом для забезпечення iнформатизацiї.
Розвиток зв’язку визначає можливостi реалiзацiї доступу користувачiв до
iнформацiйних мереж, систем i ресурсiв, отримання широкого спектру
iнформацiйних послуг. Ефективнiсть забезпечення органiв державного
управлiння, суб’єктiв господарювання рiзних форм власностi, засобiв
масової iнформацiї та населення країни iнформацiйними послугами та
послугами електрозв’язку багато в чому залежить вiд ефективного
поєднання рiзних систем зв’язку.
В Україні має місце технічне відставання телекомунікаційних систем,
мереж передавання даних, що мають недостатню пропускну здатність і
надійність зв’язку, низьку якість і незначний обсяг послуг. Переважна
більшість установ користується для передавання даних комутованими
каналами загального користування. Існує розвинута мережа аналогових
ліній передачі, які на сьогоднішній день вичерпали свої технічні
можливості. Сучасні системи зв’язку, що базуються на методах передавання
цифрової інформації, забезпечують якісніший і надійніший зв’язок. Такі
системи дають змогу організувати стандартні канали передачі зі швидкістю
64 Кбіт/с, а потужніші — потоки в 2 Мбіт/с і більше.
Станом на 1999 р. в Українi створено цифрову мережу мiжнародного та
мiжмiського зв’язку, збудовано волоконно-оптичнi кабельнi лiнiї зв’язку,
що можуть забезпечити передавання даних зі швидкістю 155 Мбіт/с, якi
з’єднують Україну з усiма сусiднiми державами. На 100 жителiв України
припадає 19,6 телефонiв, за цим показником Україна посідає третє мiсце
серед країн СНД. За рiк у країнi вводиться понад 300 тис. номерiв АТС,
15% з них — операторами недержавної форми власностi. Системою мобiльного
стiльникового зв’язку охоплено територiю, на якiй проживає 63% населення
України (200 тис. абонентiв стiльникового зв’язку). Стримує розвиток
систем і мереж зв’язку те, що:
iснуючi мережi мiсцевого зв’язку загального користування — переважно
аналоговi i базуються на електромеханiчному комутацiйному обладнаннi
(близько 80%), кабель же вичерпав свiй ресурс i потребує замiни. Це
утруднює забезпечення передавання цифрової iнформацiї, частка якої у
загальному обмiнi iнформацiєю зростає;
фiнансування розвитку зв’язку на 60% забезпечується власними коштами
пiдприємств, решту становлять позиченi та залученi кошти;
вiтчизняне обладнання не вiдповiдає свiтовому рiвню.
В Україні створена і розвивається національна система загального
користування UKRPAC, яка зареєстрована в міжнародному союзі
електрозв’язку і має присвоєний їй міжнародний код ідентифікації DNIC.
Розвитком та експлуатацією в Україні національної мережі передавання
даних UKRPAC займається спільне українсько-німецьке підприємство
«Інфоком».
Національна мережа передавання даних UKRPAC з комутацією пакетів
відповідає міжнародним стандартам і здійснює високоякісне передавання
даних і документальних повідомлень, використовуючи як існуючі аналогові
канали ТЧ на швидкостях від 28800 біт/с, так і перспективні цифрові
канали на швидкостях від 64 Кбіт/с до 2,048 Мбіт/с і більше. За базовий
протокол доступу та взаємодії з вузлами мережі UKRPAC взято протокол
Х.25 МККТТ. Мережа базується на комплексі комутаційного устаткування INS
фірми Hugnes Network Systems (США) і забезпечує взаємодію абонентів
України з абонентами більш як 90 аналогічних мереж країн світу. UKRPAC
має безпосередні зв’язки (шлюзи) з мережами RоSprint (Росія — США),
DATEX-P (Німеччина), РосПАК (Росія).
Як транспортну мережу для виконання міжбанківських операцій та як засіб
побудови власних інформаційних мереж UKRPAC використовують більшість
банків України, World Bank, Українська міжбанківська валютна біржа,
Міжнародна фінансова корпорація, багато інших державних і комерційних
організацій. Устаткування цієї мережі розміщено у вузлах комутації, що
знаходяться в усіх обласних центрах України, а також у Сімферополі,
Севастополі, Бердянську, Мелітополі, Кременчуку, Кривому Розі, Токмаку.
Це забезпечує простий і надійний доступ до мережі на всій території
України.
Електронні мережі перестали бути прерогативою урядових структур і
великих корпорацій. Деякі технології та послуги використовуються малими
і середніми підприємствами.
Нині в Українi функцiонує ряд територiально розгалужених комп’ютерних
мереж галузевого i корпоративного призначення, а також мережi, оператори
яких надають iнформацiйнi послуги широкому колу користувачiв — як
державним чи корпоративним установам, так i окремим пiдприємствам,
органiзацiям або громадянам. До мереж першого типу належать, зокрема,
корпоративнi мережi Укрзалiзницi, Мiненерго, Укртелекому. До другого
типу можна вiднести вже згадувану мережу UKRPAC, комерційні мережi
УкрСат, SOVAMNET, RELKOM, TELEPORT, GlasNet, SprintNet, мiжнародну
банкiвську мережу S.W.I.F.T. (Society for Worldwide Interbank Financial
Telecommunication — Корпоративне товариство міжнародних міжбанківських
фінансових телекомунікацій з обмеженою відповідальністю), а також
аматорську некомерційну мережу FIDONET.
Прiоритетнi напрями розвитку зв’язку, основнi принципи управлiння i
регулювання у цiй сферi, основнi пiдходи до забезпечення потреб оборони
та безпеки держави, засади iнвестицiйної полiтики, науково-технiчного i
нормативного забезпечення та державної пiдтримки галузi визначено у
Концепцiї розвитку зв’язку в Українi до 2010 року [57]. Реалiзацiя
положень Концепцiї дасть змогу задовольнити потреби у зв’язку,
забезпечити надання сучасних iнформацiйних послуг, створити
iнфраструктуру iнформатизацiї з рисами, характерними для iнформацiйного
суспiльства.
Ведуться роботи із забезпечення доступу до глобальної міжнародної
інформаційної мережі Iнтернет, яка сьогоднi охоплює понад 150 країн
свiту. За даними фахiвцiв, її послугами на початок 1999 р. було охоплено
153 млн користувачiв. Iншим характерним показником розвитку мережi
Iнтернет є кiлькiсть хостiв, яка кожнi пiвроку збiльшується у 1,2—1,5
раза. Для українського сегменту мережi Iнтернет цей показник за
результатами обстеження за п’ять з половиною рокiв дорiвнює 1,67. (Для
порiвняння можна зазначити, що для Росiйської Федерацiї цей показник
становить 1,95, Естонiї — 1,4, Латвiї — 1,98, Литви — 1,86.) Данi про
розвиток мережi Iнтернет у країнах—республiках колишнього СРСР на сiчень
1999 р. наведено у додатку 9.
В Українi кiлькiсть користувачiв мережi Iнтернет становить близько 120
тис., у Росiйськiй Федерацiї — до 1 млн.
Якщо у 1998 р. сумарна пропускна спроможнiсть зовнiшнiх каналiв
українського сегменту Iнтернет становила 6,1 Мбiт/с, то на 1 лютого 1999
р. вона зросла до 17,2, а на 1 вересня цього ж року — до 30 Мбiт/с. У
бiльшостi випадкiв доступ кiнцевих користувачiв до ресурсiв мережi
Iнтернет здiйснюється за допомогою телефонної мережi загального
користування. Внаслiдок того, що обладнання бiльшостi АТС застарiло i не
призначене для передавання цифрових даних, якiсть послуг досить низька.
Крiм обмеженої пропускної спроможностi каналiв, факторами, якi на
сьогоднi стримують розвиток українського сегменту мережi Iнтернет, є
порiвняно висока вартiсть оренди каналiв зв’язку i незначнi фiнансовi
можливостi операторiв, що надають послуги, а також низька
платоспроможнiсть користувачiв.
Iстотною характеристикою мережi Iнтернет є її iнформацiйна наповненiсть.
Ще на початку 1997 р. в Українi налічувалося до 250 Web-серверiв з
досить слабким iнформацiйним наповненням, а вже на серпень 1999 р. їх
кiлькiсть зросла до 1700. Якщо ж урахувати вiртуальнi Web-сервери, то їх
загальна кiлькiсть на цей час становить 3500—3600. Для досягнення
середньоєвропейського показника кiлькiсть серверiв потрiбно збiльшити у
20 разiв, а показника Нiмеччини — аж у 160 разiв.
На лютий 1999 р. на українських Web-серверах було розмiщено такi
iнформацiйнi ресурси: iнформацiя про пiдприємства, банки i бiржi — 42%
серверiв, iнформацiя для широкого кола користувачiв — 29,5, iнформацiя
про операторiв послуг Iнтернет i послуги, якi ними надаються, — 10,
електроннi версiї газет і журналiв — 8,5, iнформацiя про
науково-дослiднi iнститути i навчальнi заклади — близько 6, iнформацiя
про дiяльнiсть органiв виконавчої влади — 3% серверiв. З’явилися сервери
посольств зарубiжних країн, полiтичних партiй i навiть окремих
полiтикiв.
За останні два роки в Україні кількість користувачів українського
сегменту мережі Інтернет збільшилася більш як утричі. На кінець 2000 р.
становила, за різними оцінками, від 320 тис. До 370 тис. постійних
користувачів (менше 1% дорослого населення України) і близько 300 тис.
чоловік, які користувалися послугами Інтернет час від часу. Зростає і
обсяг інформаційних ресурсів, доступних у мережі Інтернет. Якщо на
початку 1999 р. такі ресурси розміщалися на 1,4 тис. веб-серверах, то
наприкінці 2000 р. — на 9,2 тис. веб-серверах. Різноманітнішими стали
веб-сайти. За кількістю хостів, під’єднаних до Інтернет, Україна посідає
28 місце в Європі і 45 — у світі. Станом на грудень 2000 р., доступ
користувачам до послуг Інтернет надавали понад 260 операторів
(провайдерів Інтернет-послуг).
Забезпечення iнформатизацiї стратегiчних напрямiв розвитку державностi,
безпеки та оборони означає передусiм створення вiдповiдних
автоматизованих, iнформацiйних, iнформацiйно-аналiтичних систем i мереж.
Нині в Україні дiють і вдосконалюються iнформацiйнi системи Верховної
Ради, Кабiнету Мiнiстрiв, Ради нацiональної безпеки i оборони,
Конституцiйного Суду, Верховного Суду, Генеральної прокуратури України;
створено автоматизовану систему мiжбанкiвських розрахункiв НБУ. Введено
в експлуатацiю першу чергу iнформацiйно-аналiтичної системи Рахункової
палати, яка є базовим елементом єдиної автоматизованої системи
державного контролю за виконанням державного бюджету. Завершується
створення у складi iнформацiйно-аналiтичної системи Рахункової палати
iнформацiйного сховища та комунiкацiйного вузла електронної пошти для
зв’язку з органами державної влади, установами та органiзацiями (друга
черга).
Перелiк i стислi характеристики основних iнформацiйних систем органiв
державної влади наведено у додатку 10.
У регiонах України функцiонують рiзноманiтнi iнформацiйнi та
телекомунiкацiйнi системи, призначенi для забезпечення виконання функцiй
адмiнiстративного управлiння, вирiшення питань, пов’язаних з фiнансами i
бюджетом, податками, наукою, освiтою, охороною здоров’я, соцiальним
захистом тощо. Перелiк ряду зазначених систем із розподiлом на
загальнодержавнi, вiдомчi та регiональнi наведено у додатку 11.
Слід зазначити, що у процесі створення інформаційних систем, баз і
банків даних повільно йде переорієнтація розробників і користувачів на
сучасні інструментальні засоби, такі як Oracle, Informix, Sybase тощо.
Здебільшого використовуються застарілі засоби типу Clipper, FoxPro та
ін. На низькому рівні перебуває «озброєність» розробників відповідними
інструментально-технологічними засобами підтримки інженерії, створення
складних, розподілених прикладних комп’ютерних систем.
Складовою стратегічних ресурсів країни та одночасно національної
інфраструктури є державні інформаційні ресурси.
Нацiональною програмою iнформатизацiї на 1999 рiк передбачено виконання
завдання щодо створення нацiональної системи iнформацiйних ресурсiв, яке
складається з таких проектiв:
система iнформацiйних ресурсiв органiв державної влади;
метабаза нацiональних iнформацiйних ресурсiв;
база даних населення України;
автоматизована система ведення державного земельного кадастру;
актуалiзованi картографiчнi iнформацiйнi ресурси України;
бази даних науково-технiчної iнформацiї;
нацiональний банк даних із системою iнформацiйних послуг;
мiжгалузевi бази даних родовищ i запасiв корисних копалин України;
система баз даних будiвельного комплексу;
мережа розподiлених гiдрометеорологiчних баз даних;
нацiональна система електронного iнформацiйно-бiблiотечного ресурсу;
нацiональна система розповсюдження перiодичних видань в електронному
форматi.
У зв’язку з тим, що зазначенi проекти не були профiнансованi через
Програму, частина з них виконується недостатнiми темпами, реалiзацiя
iнших ще не розпочалася.
За останній час було створено такі державні інформаційні ресурси: бази
даних «Законодавчі та нормативні акти України», «Податки України»
(внесено близько 10 тис. документів), «Ресурси України» (постійно
актуалізується інформація про 260 тис. підприємств та організацій
України), «Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України»
(внесено з присвоєнням унікального коду, понад 600 тис. суб’єктів
господарської діяльності) та багато інших.
Створення i накопичення iнформацiйних ресурсiв, з одного боку, є
результатом інформаційної дiяльностi, а з іншого — складовою програм і
проектiв рiзних рiвнiв, зокрема галузевих.
Наприклад, для забезпечення своєї дiяльностi у Мiнпрацi накопичено або
розпочато накопичення значних за обсягом iнформацiйних ресурсiв, якi
входять до складу вiдповiдних iнформацiйних систем, зокрема:
оброблення документацiї одержувачiв пенсiй та допомоги — 8,5 млн
записiв;
адресної соцiальної допомоги «Наша сiм’я» — 2,12 млн записiв;
оброблення документацiї одержувачiв субсидiй на житлово-комунальнi
послуги «Наш дiм» — 2,9 млн записiв (за експертною оцiнкою);
iнформацiйно-довiдкова система «Зайнятiсть» (iдентифiкацiйнi данi, данi
про професiйний досвiд, трудова дiяльнiсть за останнiм мiсцем роботи
тощо) — 10,5 млн записiв (за експертною оцiнкою).
Міністерство внутрішніх справ у своєму розпорядженнi також має
iнформацiйні системи з накопиченням вiдповiдних ресурсiв. Це зокрема:
«Статистика» (кримiнальна статистика) — 40 тис. записiв;
«Арсенал» (зареєстрована зброя) — 1,2 млн записiв;
оперативно-довiдкова картотека — 3,4 млн записiв.
Електронна газета «Все — всім» об’єднує декілька десятків баз даних, що
включають науково-методичну, банківську, комерційну, законодавчу та іншу
інформацію яка подається українською (у понад 66% баз даних), російською
(у 26%) та іноземними (у 8% баз даних) мовами.
Послуги iз забезпечення громадян, пiдприємств, установ та органiзацiй
нормативно-правовою iнформацiєю надають, зокрема, акцiонерне товариство
«Iнформтехнологiя» (Комп’ютерна правова система «Нормативнi акти
України» з обсягом iнформацiї близько 50 тис. документiв),
iнформацiйно-аналiтичного центру «Лiга» (Комп’ютерна правова бiблiотека
«Закон» з обсягом iнформацiї близько 50 тис. документiв).
На жаль, діяльність державних установ та організацій щодо формування та
використання інформаційних ресурсів є неузгодженою, що призводить до
виникнення певних труднощів у формуванні єдиного інформаційного
середовища і, як наслідок, до низького рівня інформаційного та
аналітичного забезпечення діяльності державних органів. У 23
міністерствах і відомствах вже існують або створюються електронні
інформаційні ресурси, в яких зацікавлені органи виконавчої та
законодавчої влади. Невизначеність правової та фінансово-економічної
основи діяльності різних суб’єктів у сфері інформатизації призводить до
інформаційного монополізму управлінських і комерційних структур на
відкриті інформаційні ресурси загального користування, знецінення
товарної вартості інформаційних ресурсів держави, а також обмеження
права на використання інформаційних ресурсів держави для більшості
громадян.
Усе це спричинюється, зокрема, повільним освоєнням перспективних ІТ, до
того ж ускладненим через недостатність і неповноту системи стандартів у
сфері інформатизації, гармонізованих з міжнародними, через що різко
зменшується конкурентоспроможність вітчизняних технічних і програмних
продуктів на світовому ринку. Нині в Україні кількість стандартів з ІТ
становить близько 4% загальної кількості державних стандартів, тоді як в
інших країнах — понад 10%. До того ж, темпи розвитку міжнародної
стандартизації у галузі ІТ є випереджувальними відносно інших галузей і
щорічно зростають на 10—15%. На сьогодні міжнародною організацією зі
стандартизації (ISO) розроблено та прийнято понад 1400 міжнародних
стандартів з ІТ, стільки ж стандартів розробляється. А в Україні за
період з 1992—1997 рр. розроблено та впроваджено лише близько 100
державних стандартів з ІТ, переважно термінологічних. Таку негативну
тенденцію відставання України від міжнародного рівня розвитку
стандартизації у сфері інформатизації треба виправляти.
В останні роки в Україні активно формуються важливi складовi
Нацiональної програми iнформатизацiї — галузевi та регiональнi програми
i проекти iнформатизацiї, а також програми i проекти iнформатизацiї
органiв мiсцевого самоврядування. Зокрема, розроблено та затверджено
програми iнформатизацiї мiст Києва та Севастополя, Донецької,
Вiнницької, Житомирської та Одеської областей, розроблено галузевi
програми iнформатизацiї Вищого Арбiтражного суду, Мiнкультури, МВС тощо.
Загальною рисою галузевих програм є спрямованiсть на полiпшення
державного управлiння шляхом iнформатизацiї дiяльностi вiдповiдних
органiв виконавчої влади, а їх особливостi проявляються у формах
iнформацiйного забезпечення суб’єктiв, що дiють у галузi, та способах
надання стороннiм користувачам доступу до iнформацiйних ресурсiв.
Iз галузевих найбiльш помiтними стали програми iнформатизацiї органiв
внутрiшнiх справ, культури i мистецтв, агропромислового комплексу,
iнформатизацiйна частина програми реформування державної статистики.
Зазначенi програми було започатковано ще до прийняття Закону України
«Про Нацiональну програму iнформатизацiї», нині вони виконуються згiдно
з постановою Кабiнету Мiнiстрiв України «Про затвердження Положення про
формування та виконання Нацiональної програми iнформатизацiї» вiд 31
серпня 1998 р. № 1352, розробленою на виконання цього Закону. Фактично
зроблено певний крок до iнтеграцiї галузевих програм iнформатизацiї, що
ранiше виконувалися окремо одна вiд одної. Цi програми схваленi
науково-технiчною радою Нацiональної програми iнформатизацiї та
рекомендованi її Генеральним державним замовником для згодження.
Вiдсутнiсть фiнансування Програми затримує процеси iнформатизацiї країни
та використання досягнень у регiональнiй та галузевiй iнформатизацiї.
Крiм того, затримка з виконанням загальнодержавних завдань i проектiв
призводить до гальмування розвитку галузевих i регiональних
iнформацiйних систем, ускладнює вирiшення питань забезпечення їх
сумiсностi, iнтегрованостi тощо.
Загальнi обсяги фiнансування Нацiональної програми iнформатизацiї
визначаються щорічно і уточнюються Законом України «Про затвердження
Завдань Нацiональної програми iнформатизацiї». Так, на 1998—2000 рр.
обсяги фінансування встановлено в розмiрi (млн грн.), 87,78, у тому
числi в 1998 р. — 15,00; 1999 р. — 10,00; 2000 р. — 29,78; 2001 р. —
33,00. Однак з рiзних причин фiнансування Програми у 1998 р. не було
розпочато, а у 1999 р. — видiлено лише 0,30 млн грн: на проект «Створити
iнформацiйно-аналiтичну систему Рахункової палати». Аналогічна ситуація
була й в інші роки.
Окремi проекти iнформатизацiї поряд з тими, що входили до складу
Програми, фiнансувалися за рахунок галузевих і мiсцевих бюджетiв. Дані
про стан виконання деяких галузевих програм інформатизації наведено у
додатку 12, зміст та обсяги фінансування двох регіональних програм
інформатизації — міст Києва і Севастополя — у додатку 13. Особливiстю
програми iнформатизацiї м. Севастополя є те, що її фiнансування
здiйснюватиметься за рахунок прибуткiв вiд застосування сучасних
технологiй енергозберiгання (без залучення бюджетних коштiв).
Актуальним залишається питання залучення iноземних і вiтчизняних
iнвестицiй у проекти iнформатизацiї. Незважаючи на деякi зрушення у
цьому напрямi (наприклад, створено першу чергу комп’ютерної
iнформацiйної мережi освiти, науки i культури за рахунок iноземних
джерел спонсорського фiнансування), залишаються нереалiзованими
можливостi активiзацiї цього процесу, що iстотно гальмує розвиток
процесу iнформатизацiї в Українi.
У недержавному секторi економiки спостерiгається активiзацiя iнвестицiй
у реалiзацiю проектiв, де застосовуються комп’ютернi iнформацiйнi
технологiї рiзного призначення.
Мiжнародна дiяльнiсть у сферi iнформатизацiї орiєнтується на
забезпечення рiвноправного взаємовигiдного спiвробiтництва i
спрямовується на забезпечення iнтеграцiї нацiональної iнформацiйної
iнфраструктури у свiтовий iнформацiйний простiр, на створення умов для
взаємного використання нацiональних iнформацiйних ресурсiв України та
iнформацiйних ресурсiв iнших країн, участь у реалiзацiї спiльних
проектiв.
З урахуванням Угоди про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та
Європейським Союзом вiд 1 березня 1998 р. Держкомзв’язку та Генеральною
дирекцiєю ХIII Європейської комiсiї пiдписано протокол намiрiв, згiдно з
яким проводитиметься обмiн iнформацiєю з питань законодавства у галузi
зв’язку, розширюватиметься спiвробiтництво з питань розвитку
iнформацiйного суспiльства в Українi i розроблятиметься Спiльна
декларацiя про iнформацiйне суспiльство.
Спiвробiтництво у галузi зв’язку i сферi iнформатизацiї з країнами СНД
здiйснюється як на двостороннiй, так i на багатостороннiй основi,
зокрема через Комiсiю регiональної спiвдружностi iз зв’язку. Однак
механiзм спiвпрацi з цими країнами у сферi iнформатизацiї потребує
вдосконалення.
Українськi установи, органiзацiї, пiдприємства, окремi науковцi та
фахiвцi постійно беруть участь у мiжнародних симпозiумах, конференцiях,
виставках з питань iнформатизацiї як за кордоном, так i в Українi.
З метою розвитку мiжнародних економiчних контактiв, залучення iноземних
iнвестицiй i технологiй у сферу iнформатизацiї Україна постійно бере
участь у Мiжнароднiй виставцi iнформацiйних i телекомунiкацiйних
технологiй «Цебiт», яка щорічно проходить у м. Ганноверi (Нiмеччина). На
виставцi демонструються розробки пiдприємств Державного комiтету
промислової полiтики, експонати Мiнiстерства освiти i науки,
Мiнiстерства палива та енергетики, наукових установ Нацiональної
академiї наук України, а також компанiй недержавної форми власностi.
Зокрема, у 1999 р. за кiлькiстю експонентiв Україна посiла 11 мiсце, а
її рейтинг був досить високим.
Значна увага приділяється проблемі iнформацiйної безпеки, яка
вирiшується як у кожному конкретному проектi iнформатизацiї, так i
системно — у рамках Програми.
Вiдносини у сферi технiчного захисту iнформацiї врегульовано Указом
Президента України «Про Положення про технiчний захист iнформацiї в
Українi» вiд 27 вересня 1999 р. № 1229. Положенням визначаються правовi
та органiзацiйнi засади технiчного захисту важливої для держави,
суспiльства та особи iнформацiї і регламентується порядок здiйснення її
щодо органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, органiв
управлiння Збройних Сил України та iнших вiйськових формувань,
вiдповiдних пiдприємств, установ, органiзацiй.
Указом Президента України «Про впровадження системи стратегiчного
планування i прогнозування» вiд 30 квiтня 1999 р. № 460 у складi
Нацiонального iнституту стратегiчних дослiджень утворено Центр
iнформацiйних ресурсiв i технологiй, на який покладено органiзацiю
iнформацiйного забезпечення та науково-аналiтичного супроводження
дiяльностi Ради нацiональної безпеки i оборони з питань впровадження
системи стратегiчного планування i прогнозування у сферi iнформацiйної
безпеки, iнформацiйних ресурсiв, технологiй, пiдготовки кадрiв тощо.
З наведеного аналізу стану інформатизації в Україні можна зробити такі
висновки:
Головною характеристикою стану iнформатизацiї в Українi є усвiдомлення
суспiльством її ролi та значимостi для прискорення переходу до
iнформацiйної фази розвитку i забезпечення входження країни в число
iнформацiйно розвинутих держав світу.
Державна полiтика iнформатизацiї спрямовується на рацiональне
використання промислового та науково-технiчного потенцiалу,
матерiально-технiчних i фiнансових ресурсiв для створення сучасної
iнформацiйної iнфраструктури в iнтересах розв’язання комплексу поточних
і перспективних завдань розвитку України, забезпечення системного,
комплексного та узгодженого розвитку iнформатизацiї.
В Україні поступово формується інфраструктура інформаційного
суспільства.
Нацiональна програма iнформатизацiї перейшла вiд стадiї формування до
безпосереднього виконання в таких загальнонаціональних пріоритетних
напрямах, як iнформатизацiя соцiальної сфери, науки, освiти, культури, а
також створення загальнодержавної системи iнформацiйно-аналiтичної
пiдтримки дiяльностi органiв державної влади та органiв мiсцевого
самоврядування, iнформацiйно-аналiтичного забезпечення правоосвiтньої
дiяльностi, законотворення, нормотворення та правозастосування. Проте
завдання Програми недостатньо фінансуються, що обмежує виконання робiт
загальнодержавного значення.
У сферi iнформатизацiї поступово розвивається ринкове середовище,
помiтно активiзується цей процес у регiонах, здiйснюється мiжнародне
спiвробiтництво.
Продовжує розвиватися український сегмент свiтової мережi Iнтернет.
Має місце невiдповiднiсть iнформацiйного забезпечення управлiння
державою можливостям сучасних iнформацiйних технологiй.
До основних причин, що стримують процес iнформатизацiї в Україні можна
віднести:
1. Економічну кризу, яка спричинює недостатню державну фінансову
підтримку проектів інформатизації.
2. Слабкий розвиток, недостатню надійність і потужнiсть мереж зв’язку та
телекомунікацій.
Практичне припинення виробництва обчислювальної технiки на державних
пiдприємствах. Повільне (за наявності фундаментальних розробок) освоєння
перспективних мікроелектронних технологій.
Слабкий розвиток вiтчизняної iндустрiї програмних продуктiв.
Низькi темпи освоєння нових iнформацiйних технологiй.
Повiльне пiдвищення рiвня інформаційної культури, зокрема комп’ютерної
грамотностi населення.
Недостатньо розвинене правове середовище інформаційної діяльності.
Щодо останнього слід зазначити, що потребує розвитку та удосконалення
низка питань, пов’язаних з:
розробленням системи вітчизняних стандартів, гармонiзованих із
мiжнародними, необхідних для успішного впровадження нових ІТ;
розробленням і вдосконаленням механізму захисту авторських прав;
створенням системи iнформацiйної безпеки, реалiзацiєю державного
контролю за станом iнформацiйної безпеки в мережах передавання даних,
вирiшенням питань захисту нацiонального iнформацiйного простору,
забезпеченням безпеки iнформацiї та надiйностi функцiонування
вiдповiдних iнформацiйних систем i мереж, захистом персональних даних;
формуванням і використанням нацiональних iнформацiйних ресурсiв;
пiдтримкою вiтчизняної iндустрiї програмного забезпечення;
веденням електронного документообiгу;
обмiном електронною iнформацiєю;
лiцензуванням дiяльностi у сферi iнформатизацiї;
сертифiкацiєю засобiв iнформатизацiї та передавання даних.
Наявнiсть цих та iнших вад не тiльки стримує виконання окремих завдань
iнформатизацiї загальнодержавного, мiжгалузевого та iнших рiвнiв, а й
уповiльнює розвиток економiки, соцiальної сфери, освiти, культури,
науки. Низький рiвень iнформатизацiї означає загрозу iнформацiйнiй
безпецi суспiльства i держави. Тому заходи з усунення їх мають бути у
числі найпріоритетніших.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
