.

Правові засади підприємництва в інформаційній сфері (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4805
Скачать документ

Реферат на тему:

Правові засади підприємництва в інформаційній сфері

План

1. Визначення, основні умови і принципи підприємництва

2. Види підприємницької діяльності

3. Організаційно-правові форми бізнесу

4. Переваги та вади організаційно-правових форм бізнесу

1. Визначення, основні умови і принципи підприємництва

Сучасна економічна наука визначає підприємництво, з одного боку, як
особливий вид діяльності, що вирізняється самостійністю у виборі
факторів і методів діяльності, присутністю фактора ризику, орієнтацією
на досягнення комерційного успіху, з іншого — як тип господарської
поведінки, для якого є характерним: ініціативність, постійний пошук
нових можливостей, новаторських і нетрадиційних рішень; готовність до
обґрунтованого ризику; гнучкість і здатність до самооновлення;
цілеспрямованість і наполегливість.

Згідно із Законом України «Про підприємництво» підприємництво — це
безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з
виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання
прибутку, здійснювана фізичними та юридичними особами, зареєстрованими
як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому
законодавством.

Створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної
особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою
діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені
законом у правоздатності або дієздатності;

юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про
власність»;

об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах
угоди про розподіл продукції.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій
громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду,
державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного
нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані
здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці також особи, яким суд
заборонив займатися певною діяльністю. Особи, які мають непогашену
судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть
бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками
підприємницької організації, а також займати в підприємницьких
товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади,
пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Законом України «Про підприємництво» визначено такі умови для
підприємства:

1) наявність права власності на засоби виробництва, його продукт та
дохід;

2) наявність певної сукупності прав і свобод (щодо вибору виду
господарської діяльності, фінансування, організації та управління, збуту
продукції);

3) ринково-конкурентний спосіб господарювання: наявність відповідного
ринкового середовища, що забезпечує виконання першої та другої умов;

4) стабільність державної економічної та соціальної політики (державна
підтримка підприємництва);

5) наявність сприятливої суспільної думки щодо підприємництва;

6) наявність розвиненої інфраструктури підприємництва (інноваційні
центри, центри впровадження, центри підготовки підприємців,
консультаційні центри);

7) правова захищеність підприємця, включаючи захист інтелектуальної
власності;

8) дебюрократизація процедури регулювання господарської діяльності
державними органами (зменшення кількості звітів, спрощення правил
реєстрації)

В Законі встановлено принципи, згідно з якими може здійснюватися
підприємницька діяльність. Це

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

можливість самостійно формувати програму діяльності, вибирати
постачальників і споживачів продукції та послуг, установлювати ціни
згідно з чинним законодавством;

вільний найм працівників (умови праці необхідно створювати самостійно);

можливість залучати та використовувати матеріально-технічні, фінансові,
природні, трудові та інші ресурси, використання яких не заборонено і не
обмежено законодавством.

право вільного розпорядження прибутком, що залишився після внесення
платежів, установлених законодавством;

підприємці — юридичні особи можуть самостійно здійснювати
зовнішньоекономічну діяльність, використовувати належну їм частку
валютної виручки на свій розсуд.

Світовою практикою, крім зазначених вище, вироблені та набули поширення
й інші принципи ведення підприємницької діяльності:

саморегулювання або очищення своїх лав від недобросовісних ділків,
повага до закону;

задоволення потреб суспільства;

розвиток ділової активності, чесної, здорової конкуренції;

гарантія повернення грошей у разі незадоволення клієнта (це один з
найголовніших принципів).

Багато фірм на Заході складають Кодекси ділової етики, — визначають
принципи, правила та норми господарської поведінки. Наприклад, чесність,
дотримання законів, забезпечення найвищої якості продукції, забезпечення
норм безпеки праці, відмова від неправильної і неточної інформації в
рекламі своєї продукції, дотримання всіх фінансових і виробничих
зобов’язань, захист навколишнього середовища, участь у
соціально-економічному розвитку своїх регіонів, відмова від підкупу та
хабарів, доступ громадськості та державних організацій до будь-якої
інформації про діяльність компанії тощо.

Основним принципом сучасного західного підприємництва є те, що
потенційний виробник через проведення маркетингових досліджень спочатку
знаходить потенційного покупця продукції, яку він може і готовий
виробляти, а потім її виготовляє (після відповідної підготовки
виробництва).

Найбільшого поширення набули дві моделі підприємницької поведінки –
класична та інноваційна.

Класична модель зорієнтована на максимізацію віддачі від ресурсів, що
має фірма. За цією моделлю схема дій підприємця приблизно така:

Оцінювання наявних ресурсів.

Вивчення можливостей досягнення мети.

Використання можливостей, що дають максимальну віддачу від наявних
ресурсів.

Інноваційна модель припускає використання будь-яких можливостей, навіть
коли власних ресурсів для цього недостатньо. Схема дій така:

Формулювання мети.

Вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних
можливостей.

Оцінювання своїх ресурсів і зіставлення їх із знайденими можливостями.

У разі дефіциту власних ресурсів — пошук додаткових джерел у зовнішньому
середовищі.

Діяльність відповідно до найбільш вигідної альтернативи із залученням як
своїх, так і зовнішніх ресурсів.

У підприємницькій діяльності останнім часом все більшого поширення
набуває контрактна форма господарських відносин між товаровиробниками.
Тобто практично кожній угоді купівлі/продажу між виробниками і
споживачами передує складання письмового або усного контракту, що має
юридичну силу. Така форма господарювання принципово змінює самі ринкові
відносини, перетворюючи їх на сферу прямих зв’язків між виробниками і
споживачами.

У зв’язку із цим практично зникає ризик щось виробити і не продати.
Контрактна форма дає змогу складати попередні плани виробництва,
забезпечення його сировиною, робочою силою, фінансами і навіть плани
проведення наукових досліджень і використання їх результатів у
виробництві. Тобто на рівні фірми процес виробництва стає планомірним і
багато в чому виводиться за межі дії ринкових відносин. У практиці
відносин між великими фірмами та малим бізнесом затвердилася така
контрактна форма, як субпідряд.

Для успіху справи надзвичайно важливою є соціально-психологічна складова
самого феномену підприємництва. Соціологи підрахували, що тільки 6%
людей можуть бути підприємцями. Західні дослідники виділяють такі вимоги
до особи підприємця:

постійне підвищення свого професійного рівня;

критичний підхід до оцінювання своєї діяльності, здатність до визнання
власних помилок;

оптимізм;

незалежність;

уміння розпочинати та провадити власну справу, генерувати нові ідеї та
використовувати їх;

готовність до інновацій;

здатність до ризику та вміння долати спротив середовища;

уміння обґрунтовувати рішення, що приймаються;

уміння налагоджувати добрі відносини з колективом;

постійне піклування про підлеглих;

здатність до дій у найбільш сприятливий для них час;

терплячість у досягненні мети;

гнучкість.

Помилки, яких припускаються підприємці, найчастіше полягають у такому:

ігнорування власної інтуїції;

встановлення низької ціни на продукцію та недостатнє вивчення ринку
збуту;

побоювання нововведень;

невміння уважно слухати;

зневага до піклування про підлеглих і клієнтуру;

ігнорування позитивного впливу дружніх стосунків з людьми;

поспішність у прийнятті рішень;

недооцінювання здібностей людини.

2. Види підприємницької діяльності

Згідно із Законом України «Про підприємництво» розрізняють три види
підприємницької діяльності. Це:

1. Вільна підприємницька діяльність — підприємець має право без усяких
обмежень здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить
чинному законодавству;

2. Ліцензійна підприємницька діяльність — може здійснюватися тільки за
спеціальним дозволом (ліцензією). Ліцензія — це документ, що видається
Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої
влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом
підприємницької діяльності. Обмеженню (ліцензуванню) підприємницької
діяльності підлягають тільки ті види підприємницької діяльності, які
безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє природне
середовище та безпеку держави. Для здійснення підприємницької
діяльності, що ліцензується, необхідно отримати відповідну ліцензію та
дотримуватися певних умов і правил здійснення даного виду діяльності
(ліцензійних умов). Перелік видів діяльності, яка підлягає ліцензуванню,
наведено в Законі України «Про підприємництво». Ліцензія або відмова має
надаватися в 30-денний термін після подання заявки.

3. Державна підприємницька діяльність — може здійснюватися лише
державними підприємствами (зброя, наркотики, грошові знаки, вибухівки,
цінні папери, горілка та ін.).

За функціональними характеристиками виділяють такі види підприємницької
діяльності:

виробництво продукції;

виконання роботи;

надання послуг;

торговельна діяльність;

комерційне посередництво.

В інформаційному обслуговуванні мають місце підприємницькі структури
всіх видів діяльності, виділених за їх функціональними характеристиками:

створення програмного забезпечення;

оброблення даних, робота з БД;

консультації з питань автоматизації, технічне обслуговування та ремонт
офісної та комп’ютерної техніки;

торгівля інформацією, комп’ютерною технікою, програмними засобами;

посередництво при продажу.

Сучасна і західна література поділяє підприємницьку діяльність за
ознакою виконуваних функцій, а саме на:

ресурсну (мобілізація капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних
ресурсів);

організаційну (організація виробництва, збуту, маркетингу, реклами);

творчу (новаторство, генерація та виконання ідей на підприємстві).

За формою власності на засоби виробництва виділяють такі основні типи
підприємництва:

малий бізнес — повна особиста власність або оренда засобів виробництва;

партнерство — спільна власність або колективна власність;

корпоративне підприємництво — акціонерна власність.

Підприємництво в інформаційній сфері набуває останнім часом все більшого
розвитку. Це підтверджується темпами зростання. Як уже зазначалось, у
західних країнах інформаційний бізнес зародився наприкінці 60-х років, у
70-і сформувався як самостійна галузь, а у 80-і став одним з найбільш
багатогалузевих комплексів зі своєю інфраструктурою. Тільки за чотири
роки з (1986—1990 рр.) відбулося подвоєння обороту і світове споживання
інформаційних технологій у 1990 р. досягло 2 трлн дол. За рівнем
зайнятості у багатьох країнах, зокрема США, Японії, інформаційне
виробництво перевищило матеріальне виробництво.

Світова практика показує, що перспективними для підприємницької
діяльності в інформаційній сфері, крім програмних і технічних засобів,
є:

оперативна інформація про загальну кон’юнктуру у вигляді біржових
котирувань (оцінювання цінних паперів, курсів валют, кредитних ставок,
економічна і демографічна інформація);

статистична інформація як основа об’єктивного статистичного аналізу та
прогнозування довгострокових тенденцій;

комерційна інформація про учасників ринку, тобто про підприємства та їх
продукцію;

ділові новини про події, що відбуваються на ринку;

інформація про перспективи розвитку науки і техніки та можливі
результати цього розвитку;

інформація про правові умови господарської діяльності;

— правова інформація.

3. Організаційно-правові форми бізнесу

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах,
визначених законами України, на вибір підприємця.

Однією з основних організаційно-правових форм підприємницької діяльності
є підприємства. Вони поділяються на такі види, визначені Законом України
«Про підприємства в Україні»:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу;

господарське товариство;

підприємство, засноване на власності об’єднань громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної
територіальної громади;

державні підприємства, засновані на державній власності, у тому числі
казенні.

Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства
України. Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб’єкт,
який має права юридичної особи та здійснює виробничу,
науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання
відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші
рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак
для товарів і послуг.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності
його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено
до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства з
чисельністю працюючих до:

у промисловості та будівництві — 200 осіб;

в інших галузях виробничої сфери — 50 осіб;

у науці та науковому обслуговуванні — 100 осіб;

у галузях невиробничої сфери — 25 осіб;

у роздрібній торгівлі — 15 осіб.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються
законодавством України.

У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому
числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів
господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення і приватизації власності;

придбання майна іншого підприємства, організації;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств
і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою
виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не
суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об’єднуватися в:

асоціації — договірні об’єднання, створені з метою постійної координації
господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу
і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

корпорації — договірні об’єднання, створені на основі поєднання
виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського
капіталу для досягнення спільної мети;

концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових
організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної
фінансової залежності від одного або групи підприємств;

інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об’єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх
засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу
зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і
на них поширюється дія Закону України «Про підприємства в Україні».

Рішення про створення об’єднання (установчий договір) і статут цього
об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку,
визначеному чинним законодавством. Об’єднання є юридичною особою може
мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в
установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об’єднання
проводиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства.
Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до
його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями
об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Відносини, пов’язані з підприємствами в Україні, регулюються зазначеним
Законом, а також спеціальним законодавством, (податкове, митне, валютне,
фінансове, інвестиційне та ін.), що регулює окремі особливості, сторони
та види діяльності підприємств в Україні.

Крім підприємств заведено виділяти й такі організаційно-правові форми,
як організації та установи.

Організації також можуть здійснювати підприємницьку діяльність.
Відмінність підприємства від організації полягає в тому, що підприємства
переважно виробляють певну продукцію, товари, а організації, як правило,
виконують певну роботу, надають послуги.

Установи в основному надають послуги: культурно-просвітницькі,
навчальні, медичні, здійснюють спеціальні послуги (приватні школи тощо).

Господарськими товариствами за Законом України «Про господарські
товариства» визнаються підприємства, установи, організації, створені на
засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх
майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не
суперечить законодавству України. Залежно від форми об’єднання майна і
відповідальності розрізняють такі організаційні форми господарських
товариств:

товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ/LTD);

товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ);

повне товариство;

командитне товариство;

акціонерне товариство (АТ).

Найменування товариства має містити зазначення виду товариства, для
повних і командитних товариств — прізвища (найменування) учасників
товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства
зазначається в установчих документах товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це товариство, що має
статутний фонд, розділений на частини, розміри яких визначаються
установчими документами. Кожний учасник ТОВ вносить відповідну частку
(пай) і несе обмежену відповідальність за борги фірми у межах своїх
внесків.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — це товариство, уставний
фонд якого розділений на частини, розміри яких визначаються уставними
документами. Учасники ТДВ відповідають за його борги своїми вкладами у
статутний фонд, а у разі недостатності цих сум — додатково власним
майном у однаковому для всіх партнерів розмірі, кратному внеску кожного.
Граничний розмір відповідальності передбачається в установчих
документах.

Повне товариство (ПТ), або товариство з необмеженою відповідальністю —
це товариство, партнери якого займаються спільною підприємницькою
діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями
товариства всім своїм майном.

Командитне товариство (КТ) — це товариство, до якого входять один або
більше учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями
товариства усім своїм майном (повні товариші), а також один чи більше
учасників, відповідальність яких обмежується тільки вкладом у майно
товариства (командитні товариші).

Акціонерне товариство (АТ) — товариство, яке має статутний фонд,
поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і
несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.
Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах
належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій
становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути
менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи
із ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення
акціонерного товариства.

Розрізняють акціонерні товариства:

відкриті, акції яких можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки
та купівлі-продажу на біржах;

закриті, акції яких розподіляються між засновниками і не можуть
розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом
реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні
папери і фондову біржу, і з внесенням змін до статуту товариства.

Кожна з розглянутих організаційно-правових форм бізнесу має свої
переваги і вади. Знання їх є важливим для прийняття рішення щодо
конкретної організаційно-правової форми для бізнесу. Розглянемо їх,
згрупувавши за формою власності.

PAGE 1

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020