Реферат на тему
Організація нормування праці в інформаційному виробництві
План
1 Методи нормування праці та класифікація витрат робочого часу
2. Методи вивчення витрат робочого часу і встановлення норм виробітку1
Методи нормування праці та класифікація витрат робочого часу
Нормування праці має на меті встановлення міри витрат праці та
результатів роботи у вигляді всебічно (технічно, економічно,
організаційно, соціально-психологічно та фізіологічно) обґрунтованих
норм часу та норм виробітку, норм обслуговування та норм чисельності.
Норма часу встановлює максимально допустимі витрати часу (секунди,
хвилини, години), необхідні для виконання одиниці роботи (операції) у
конкретних виробничих умовах за найбільш повного та раціонального
використання можливостей ОТ і застосування передового виробничого
досвіду.
Норма виробітку — це обсяг роботи на певну операцію, виражений в
натуральних одиницях вимірювання (документ, документорядок, показник,
дія), який має бути виконаний в одиницю часу (за годину, зміну) в
конкретних виробничих умовах.
Між величинами норми часу та норми виробітку існує зворотна залежність:
із збільшенням норми часу зменшується норма виробітку, і навпаки.
Норма обслуговування встановлює кількість одиниць обладнання, виробничої
площі, робочих місць, працюючих тощо, яка має обслуговуватися одним
працівником у певних організаційно-технічних умовах.
Норма чисельності — означає чисельність працівників певного
кваліфікаційного складу, яка необхідна для виконання деякого обсягу
робіт або обслуговування об’єктів (наприклад, однієї або декількох ЕОМ в
одну, дві або три зміни).
Нормування праці має багатоаспектний характер. Донедавна часу в
нормуванні праці найбільше уваги приділялось технічним факторам —
параметрам обчислювального обладнання, характеристикам технологічного
процесу оброблення даних тощо. Через це набув поширення термін —
«технічне нормування праці».
Нині наголошують на всебічному обґрунтуванні норм, тобто не тільки
технічному, а й ергономічному, організаційному,
соціально-психологічному, фізіологічному.
Ступінь обґрунтованості норм багато в чому залежить від
використовуваного методу нормування. Найпоширеніші два методи:
дослідно-статистичний (сумарний) та аналітичний.
Дослідно-статистичний метод базується: на використанні статистичних
звітних даних про фактичні витрати на таку саму роботу в минулому; на
оцінці нормувальника, виходячи з власного досвіду; на порівнянні роботи,
на яку встановлюється норма, з аналогічною, на яку норму вже
встановлено. Розроблені таким чином норми не враховують передового
досвіду організації виробництва. Тому цей метод рекомендується
застосовувати тільки для дослідних, тимчасових робіт.
Аналітичний метод, що є основним методом нормування праці, дає змогу
обґрунтувати встановлену норму з урахуванням досягнутого рівня
використання засобів ОТ, передової технології, наукової організації
праці. За цим методом визначається норма часу не тільки для всієї роботи
в цілому, а й для кожної окремої операції.
Основний зміст нормування праці зводиться до такого:
дослідження витрат робочого часу;
вивчення та узагальнення передових форм і методів організації праці;
розроблення нормативів для встановлення обґрунтованих норм часу за
результатами аналізу технологічних процесів;
класифікація і тарифікація робіт і працівників;
розроблення пропозицій щодо раціональної організації робочих місць та
обслуговування їх;
установлення всебічно обґрунтованих норм часу (виробітку), відрядних
розцінок і контроль за виконанням норм.
Для визначення величини нормованого часу за його окремими складовими
елементами, побудови раціонального балансу робочого дня та з метою
пошуку можливостей підвищення продуктивності праці використовується
типова класифікація витрат робочого часу.
Взаємозв’язок елементів робочого часу наведено на рис. 18.1.
Усі витрати робочого часу поділяються на нормовані та ненормовані.
Нормований час включає:
час на підготовчо-заключні операції (Тпз);
оперативний час (Топ);
час на обслуговування робочого місця (Тоб);
час на регламентовані перерви (Трп);
Рис. 18.1. Класифікація витрат робочого часу
Час на підготовчо-заключні операції включає витрати часу на підготовку
до виконання певної роботи, а також дії, пов’язані з завершенням її:
ознайомлення з роботою (інструктаж, уточнення, виниклих неясностей),
розкладування документів, підготовку машини до роботи. Це одноразові
витрати на виробниче завдання, вони не залежать від обсягу роботи, що
виконується за конкретним завданням.
Оперативний час витрачається на безпосереднє виконання заданої роботи, а
також на виконання допоміжних дій, необхідних для виконання операції
технологічного процесу. Витрати оперативного часу повторюються з кожним
конкретним обсягом робіт. Оперативний час поділяється на основний та
допоміжний.
Основний (технологічний) час (Тосн) витрачається оператором на
безпосереднє виконання технологічної операції.
Допоміжний час (Тдоп) — це час для виконання додаткових дій, необхідних
для здійснення основної роботи (перелистування оброблювальних
документів, їх підгинання та підкладування, встановлення машинного носія
тощо).
Час на обслуговування робочого місця включає витрати часу на догляд за
обчислювальним обладнанням і підтримуванням його в належному стані. Він
поділяється на технічний та організаційний час обслуговування.
Час технічного обслуговування (Тоб.т) витрачається на догляд за
обладнанням під час виконання конкретної роботи (періодичні перевіряння
та наладження машини, заміна картриджу, заправлення паперу тощо).
Час організаційного обслуговування (Тоб.орг) включає витрати на догляд
за робочим місцем протягом усієї зміни, тобто на прибирання робочого
місця, чищення машини.
Час на регламентовані перерви включає час на відпочинок та особисті
потреби і час перерв з організаційно-технічних причин. Витрати часу на
регламентовані перерви об’єктивно зумовлені характером взаємодії
обчислювального обладнання та операторів і регламентуються
санітарно-гігієнічними нормами і правилами роботи обчислювальних
центрів.
Ненормований (непродуктивний) час (Тнп) — це втрати робочого часу з
організаційно-технічних причин (Тнп.орг), які виникають через
несвоєчасне забезпечення роботою, через несправність машини тощо і з
вини працівника (Тнп.пр), наприклад, через спізнення на роботу, прогули,
інші витрати часу, що не передбачені внутрішнім розпорядком, Кодексом
законів про працю і не підлягають нормуванню. До ненормованого,
непродуктивного часу відносять також витрати часу на виробництво
бракованої продукції (Тбрак).
2. Методи вивчення витрат робочого часу і встановлення норм виробітку
У практиці нормування праці використовують два основних методи вивчення
витрат робочого часу, а саме:
фотографію робочого дня:
хронометраж операцій.
Перший метод застосовується для визначення напрямів витрат робочого часу
протягом робочого дня. Фотографія робочого дня дає змогу не тільки
виявити невиправдані втрати часу, а й визначити причину таких втрат,
недоліки в організації праці та виробничому (технологічному) процесі.
Фотографія робочого дня може бути індивідуальною, якщо спостереження
проводиться на одному робочому місці, та груповою, якщо спостереження
проводиться одночасно за декількома працівниками.
Рекомендується проводити самофотографію робочого дня з метою вивчення
причин втрат робочого часу.
Проведенню фотографії робочого дня передує певна організаційна
підготовка: нормувальник заздалегідь знайомиться з організацією робочого
місця, характером виконуваної роботи, а також попереджає оператора про
день спостереження та пояснює мету проведення акції.
Результати фотографії робочого дня заносять у листок спостереження, в
якому окрім загальних реквізитів (ПІБ оператора, дата спостереження
тощо) описують характер витрат робочого часу та ідентифікатор — згідно з
типовою класифікацією (рис. 18.1), поточний час і тривалість часу на
кожний вид витрат.
На основі листків спостережень виконують зведення однойменних витрат
часу. Потім складають баланс робочого часу за видами витрат і номерами
спостережних листків. Аналізують структуру витрат робочого часу,
розробляють заходи з ущільнення робочого дня: усунення причин
непродуктивних (ненормованих) витрат, зменшення часу на
підготовчо-заключні операції, обслуговування робочого місця,
регламентованих перерв.
Після цього складають нормативний баланс (з урахуванням заходів) і
визначають нормативи витрат робочого часу за кожною складовою.
На добре організованому підприємстві — витрати на підготовчо-заключні
операції не повинні бути більше 5—8% оперативного часу, а витрати на
обслуговування робочого місця та регламентовані перерви — 5—6%, тобто ?
= 10—14%.
Детальне вивчення оперативного часу (основного і допоміжного)
здійснюється за методом хронометражних спостережень. Для проведення
хронометражу спостережувана операція поділяється на складові елементи.
Їх заносять до хронокарт і помічають фіксажні точки, зазвичай з
визначеним, чітко зафіксованим зоровим або слуховим сприйняттям
(наприклад, момент доторкання руки оператора до клавіатури).
Хронометраж може бути суцільним і вибірковим. Вибірковий хронометраж
здійснюється із замірюванням окремо взятих елементів операції.
Хронометраж рекомендують проводити не раніше як через 0,5—1 годину після
початку роботи, але не пізніше як через 1,5 години після початку роботи.
Після проведення необхідної кількості спостережень за кожним елементом
операції результати хронометражу обробляються, розраховується тривалість
кожного елементу операції, якщо фіксувався поточний час у кожній
фіксаційній точці.
У результаті за кожним елементом отримують хронометражний ряд
(хроноряд), послідовність цифр, які означають тривалість.
За аналізу хроноряду не враховують мінімальний та максимальний заміри,
тобто їх викреслюють. Після цього розраховують коефіцієнт стійкості
ряду, як відношення min/max значення з тих, що залишилися. Правильним
уважається хроноряд, в якому різниця між максимальним і мінімальним
замірами не більше 4—5%. Якщо заміри перевищують допустиме відхилення,
хронометраж слід повторити.
Після проведення фотографії і хронометражу окремих операцій або їх
елементів визначають усебічно обґрунтовані норми часу. Норма часу
встановлюється на основі спостережень за кваліфікованим оператором, щоб
норми були стимулом до підвищення продуктивності праці.
Спостереження за роботою відсталих працівників також слід проводити з
метою виявлення слабких сторін у їх діяльності і розроблення
організаційно-технічних заходів з ущільнення робочого дня.
У загальному вигляді норма часу розраховується за формулою:
Нч = Тпз + Топ + Тоб + Трп.
Розмір кожної із складових розраховується виходячи з
науково-обґрунтованих нормативів з кожної складової норми часу (tпз,
tоп, tоб, tрп) або із загального нормативу, який, як зазначалося,
становить 10—14% від оперативного часу:
Нч = Топ (1+ К/100),
де К — норматив.
Норма виробітку у загальному вигляді визначається за формулою:
Нвир= Т/Нч ,
де Т — тривалість робочого часу, для якого встановлюється норма
виробітку.
18.3. Нормування праці операторів ЕОМ
Нормування робіт малокваліфікованого персоналу — нескладна задача. Для
працівників, зайнятих уведенням даних, показниками виробітку можуть
бути: кількість уведеної інформації і частка допущених при цьому
помилок. Роботу операторів можна нормувати за ефективністю видачі,
кількістю помилок, кількістю повторних проколів тощо.
В Україні для нормування праці операторів на обчислювальних машинах та
обліку їх виробітку застосовують Єдині норми часу (виробітку) на роботи,
що виконуються на клавішних, перфораційних машинах та засобах підготовки
даних на машинних носіях. Єдині норми часу (виробітку) розроблені на
основі даних фотохронометражних спостережень, технічних характеристик
обчислювальних машин, результатів аналізу організації праці і заходів
щодо удосконалення їх. У Єдиних нормах ураховано повний продуктивний
час, тобто крім оперативного часу (основного і допоміжного), враховано
час на підготовчо-заключні операції, а також на обслуговування робочого
місця, відпочинок (включаючи регламентовані паузи) та особисті потреби в
розмірі 14% від оперативного часу. Виправлення помилок, допущених
операторами під час виконання роботи, нормами часу не враховується.
В Єдиних нормах ураховано характеристики вхідних даних і технічних
засобів обробки, організацію праці, характеристики результатів обробки і
вимоги, що висуваються до них.
Збірник Єдиних норм має чотири розділи:
Загальна частина;
Організація праці;
Приклад нормування роботи;
Нормативна частина.
У загальній частині наведено призначення збірника, перераховано основні
види робіт (операцій) обчислювального процесу за типами машин, на яких
вони виконуються, та одиниці вимірювання роботи (рядок документа,
таблиця, відомість).
За кожною технологічною операцією закріплено конкретні кваліфікації
виконавців — оператори І і ІІ категорій та оператори ЕОМ.
В Єдиних нормах враховано ситуації, за яких норма часу (виробітку)
збільшується/зменшується. Наприклад, у разі роботи з багаторядковими
первинними документами, заповнюваність яких не перевищує 50%, до норми
часу застосовують коефіцієнт 1,15.
Крім поправкових коефіцієнтів, наведених у загальній частині,
використовуються спеціальні коефіцієнти, що відповідають конкретним
роботам.
За одночасного використання декількох поправкових коефіцієнтів норма
часу помножується на добуток цих коефіцієнтів і відповідно коригується
норма виробітку.
Особливу увагу у збірнику приділено організації праці. Робоче місце
оператора має бути обладнане спеціальними, зручними для роботи меблями.
Раціональна організація робочих місць є важливим фактором, що забезпечує
високу продуктивність праці.
Нормативна частина містить детальний опис (склад) робіт кожного виду та
нормативні таблиці.
Норми часу (виробітку) для конкретних видів робіт і параметрів
інформації (наприклад, кількість символів, що містить документо-рядок,
значність одного реквізиту) визначається на перетині характеристик
підмету і присудку нормативної таблиці.
За впровадження на підприємстві більш досконалої технології ведення
роботи та організації праці, ніж це передбачено Єдиними нормами,
доцільно застосовувати прогресивніші місцеві норми часу і виробітку, що
відповідають досягнутому рівню трудових і технологічних процесів.
PAGE 1
PAGE
PAGE 523
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
