.

Європейська регіональна інтеграція як противага американському глобалізму (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3529
Скачать документ

Реферат на тему:

Європейська регіональна інтеграція як противага американському
глобалізму

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є інтенсивний
розвиток процесів глобалізації із залученням національних економік у
світову господарчу систему, зростанням взаємозалежності країн,
інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами і капіталом, що
веде до появи нових тенденцій у сфері фінансово-господарських відносин.
Тому стратегічно важливим напрямом стає розробка ефективної національної
економічної політики з урахуванням необхідності інтеграції країн у
світову спільноту як рівноправних учасників глобального ринкового
процесу. Домінування на міжнародному ринку транснаціональних компаній
переважно американського походження породило проблему нерівноправності у
доступі до ресурсів та їх рівномірного розподілу між країнами-членами
світової спільноти. Це зумовило необхідність пошуку шляхів захисту
економічних інтересів країн, які мають значно меншу ресурсно-фінансову
базу, а отже – менші конкурентні можливості порівняно з корпораціями
США, які до того ж підтримує уряд цієї країни за допомогою усіх можливих
засобів.

У таких умовах теоретичне обґрунтування сутності, видів, напрямів і
тенденцій глобалізаційних процесів, аналіз їх ролі у розвитку світової
економічної системи та розробка механізму оптимізації їх впливу на
економіку країн, що розвиваються, набуває суттєвого значення для
розвитку ринкової економіки в Україні та її інтеграції до світового
співтовариства як рівноправного члена. Усе це зумовлює актуальність
даної роботи.

Варто зазначити, що проблеми, які виникли у зв’язку з глобалізаційними
процесами, знайшли своє відображення у наукових роботах багатьох учених.
Значний внесок у розробку даної тематики здійснили Деніелс Джон Д.,
Радеба Лі X., Луцишин З.О., Роланд Айзен, М. Пітер ван дер Гук, Уткін
А.І., Делягін М. та ін.

Попри наявність численних публікацій з питань глобалізації сучасного
світу, на нашу думку, недостатньо приділена увага розмежуванню понять
глобалізації та глобалізму, вивченню особливостей впливу як глобальних,
так і, що важливо, глобалістських тенденцій на країни з перехідною
економікою, країни, що розвиваються, а також на розвинені країни з
невеликою часткою світового валового продукту. Мало уваги приділено
питанню регіональної інтеграції як одного з шляхів покращання
конкурентних позицій наведених типів країн.

У зв’язку зі сказаним метою даної роботи є спроба розмежувати поняття
глобалізації та глобалізму, провести аналіз позитивних і негативних
сторін глобалізаційних процесів щодо країн з перехідною економікою,
країн, що розвиваються, а також розвинених країн з невеликою часткою
світового валового продукту, і нарешті – обстоювання регіональної
інтеграції як одного із напрямів розвитку соціально-економічної
співпраці із забезпеченням економічних інтересів країн-учасниць на
прикладі Євросоюзу.

Більш ніж десять років тому термін „глобалізація” був відомий лише
вузькому колу експертів. Нині цей термін став поширеним настільки, що
ним оперують усі, хто хоч найменше причетний до сфери економіки,
соціології чи політики. Проте потрібно чітко розмежувати поняття
глобалізації, як процесу створення рівних можливостей для компаній на
світовому ринку, від поняття глобалізму, як прагнення домінувати в
світі.

У сучасній економічній науці поняття глобалізації розглядають як
посилення взаємозалежності національних економік, переплетення
соціально-економічних процесів, що відбуваються в різноманітних регіонах
світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності [4]. Якщо
вдатися до історичного аналізу поняття глобалізації, то „наштовхуємося”
на ряд думок щодо його визначення. Досі тривають суперечки серед
науковців. Наприклад, Херст і Томпсон, Перратон і Балдвін/Мартін
говорять про ступінь інтеграції світової економіки, який можна визначити
як глобалізацію [5]. Загальноприйняте бачення процесу глобалізації з
погляду економіста полягає у визначенні його як підвищення ступеня
інтеграції світової економіки, що відбувається у трьох напрямах:

– через розвиток світової торгівлі;

– за допомогою руху міжнародних факторів виробництва, зокрема руху
інтернаціоналізованого капіталу;

– завдяки міжнародному розповсюдженню новітніх технологій, зокрема
інформаційних і комунікаційних.

Глобалізація стимулює розвиток тісного взаємозв’язку у світі: руху
інформації, капіталу, товарів та людей через державні кордони у дедалі
швидшому темпі та обсязі, взаємопроникнення культур, способів життя,
посилення здатності домовлятися і жити у злагоді попри культурні
відмінності. Глобалізація вважається процесом об’єктивним, ненаправленим
результатом багатьох процесів та тенденцій, які назріли у національних
державах. Проте існує думка, що глобалізація – це не такий уже
ненаправлений і стихійний процес, адже у ньому є лідери і аутсайдери, у
цьому процесі одні беруть участь охоче, інші – успішно йому опираються,
хтось має з нього користь, а хтось „платить” [3].

Є серйозні підстави для того, щоб говорити про наявність як позитивних,
так і негативних наслідків цього процесу [6], а також про необхідність
дослідження методів виходу із „пастки глобалізації”, до якої можна
потрапити внаслідок непідготовленості та відсутності наукового
передбачення шляхів розвитку [7].

Завдяки глобалізації країни, що розвиваються, отримують додаткові
фінансові ресурси, крім внутрішніх, проте надходження таких ресурсів
характеризується крайньою нестабільністю. Після різкого зниження чистого
припливу приватного капіталу в країни, що розвиваються, з 1998 року цей
показник частково відновився і в 2003 році досяг рівня 92,5 млрд дол.
США. За даними Світового банку, 140 країн світу є біднішими, ніж
найменша з 29 найбагатших ТНК. Тобто перевагами глобалізації
скористалися, головним чином, багаті, „більш глобальні” країни, бідні ж
стали ще біднішими, приреченими на роль постачальників сировини та
дешевої робочої сили, а також приречені на погіршення умов навколишнього
середовища. Протести проти цієї зловісної сутності лунають не тільки з
„бідного” світу. Протестують також і у багатому білому світі, і навіть у
американському, де відбувся один з найголосніших протестів – у Сіетлі
1999 року під час самміту СОТ.

Стало фактом те, що глобалізація об’єктивно веде до розмивання і
знецінення регулюючих функцій національної держави, яка вже не може, як
раніше, захищати національну економіку від небажаних
зовнішньоекономічних дій. Національні держави все більше втрачають
можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі
макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри і експортні субсидії,
курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку.

Відповідно в другій половині минулого століття виникла необхідність
знайти нові механізми регулювання глобальної економіки. Пошуки
механізмів регулювання глобалізаційних процесів проходять у межах
Організації Об’єднаних Націй з її розгалуженою системою економічних
органів, і в Міжнародного валютного фонду, у Всесвітньому банку, і у
СОТ.

Глобалізація відкрила можливості для більш активного економічного
зростання. Проте показники зростання як промислово розвинених країн, так
і країн, що розвиваються, в тому числі – з перехідною економікою,
склалися різні, в результаті чого виявився факт, що поряд із
параболічним (з прискореною у часі швидкістю зростання) заглибленням у
глобалізацію людство (вірогідно, також параболічно) заглиблюється у
простір конфліктів, природою яких є така сама стара, як світ, нерівність
людського існування і глобалістські намагання “сильних світу цього”, які
завжди були основою і незмінним супутником глобалізації.

Так, ще у Стародавній Греції проголошення демократичних свобод призвело
до небувалого злету у розвитку науки і техніки, проте грецьке
суспільство залишалося рабовласницьким, що і призвело до його загибелі і
формування нового суспільного устрою. Проводячи аналогію із сьогоденням
зазначимо, що демократичні свободи, які були проголошені в Англії, США,
Франції та у інших розвинених країнах у ХІХ ст., стосувалися лише певних
верств населення. Наприклад, пограбування колоній англійцями та праця
негрів-рабів на плантаціях США не вважалися порушенням демократичних
свобод людини. Сьогодні ця тенденція зберігається у підтриманні різних
стандартів життя у різних регіонах світу, що проявляється у різниці в
оплаті праці працівників корпорацій, коли представник материнської
країни або країни походження корпорації, наприклад США „Дженерал
Моторз”, отримує у кілька разів вищу заробітну плату, ніж його колега із
країни-реципієнта [10].

Яскравим прикладом світового домінування була і Римська імперія. Саме її
як зразок глобалізму доцільно порівнювати із сьогоднішнім світовим
гегемоном на міжнародній економічній арені – Сполученими Штатами
Америки. Розвал і зникнення із політичного простору Радянського Союзу
стали причиною утвердження економіко-політичної гегемонії США в світі.
Розуміючи різнорідність проблем світового розвитку і, відповідно,
багатоманітність американських інтересів, керівники США сприяли
створенню цілого ряду проамериканськи налаштованих світових організацій.
Наприклад, військово-політичні питання вирішувала ООН, питання підтримки
світової фінансової системи – МВФ і Світовий банк, розвитку світової
торгівлі – Генеральна угода за тарифами і торгівлею (ГАТТ), поглиблення
якого породило в 1993 році ВТО [9].

Таким чином, Рузвельт ще більше 60 років тому демонстрував принципово
новий тоді і як ніколи актуальний зараз підхід до інтеграції як
інструменту глобальної конкуренції. Завдяки його зусиллям після Другої
світової війни вищою формою функціонування ринку експансії стала саме
інтеграція – створення єдиного простору для конкуренції за єдиними
правилами. Інтеграція з більш слабим партнером – найвитонченіша і
делікатна форма його поглинання, при якій вдається уникнути
неекономічного насильства та інших аморальних дій [8].

Висновки напрошуються досить неоднозначні. З одного боку, глобалізація –
невідворотний об’єктивний процес посилення взаємозалежності економік
держав світу, що дає переваги через обмін знаннями і досвідом для
збільшення ефективності праці, а з іншого – призводить до посилення
конкурентної боротьби, до поступового стирання національних кордонів, що
тягне за собою зменшення ролі національних держав, а відтак і до
стирання культурних відмінностей між народами. У дійсності ж у процесі
глобальної інтернаціоналізації, як уже зазначалося, найбільшу вигоду
отримують американські компанії, які підтримуються урядом США, у той час
як присутність інших корпорацій на світовому ринку зменшується. Наслідки
кризи монополізму можна було спостерігати у період Великої депресії.
Саме тому тепер потрібно знайти альтернативи монополізації міжнародного
середовища американськими корпораціями. Одним із можливих варіантів
пропонується процес регіональної інтеграції з метою мобілізації ресурсів
для створення противаги американській експансії. Саме такою рушійною
силою може стати об’єднана Європа [9].

Значний опір глобальній інтеграції чинять не ті, хто найбільше страждає
від неї: у них просто не залишається ресурсів для захисту, а часто і для
усвідомлення власних інтересів. Відстоювати своє майбутнє можуть лише
ті, хто сильні, інші, певним чином відособлені від США розвинені країни,
чиє відставання від лідера відносно невелике. У другій половині XX
століття в окремих найрозвиненіших регіонах (секторах) глобальної
економіки розпочався процес регіональної інтеграції. Економічні зв’язки
між групами країн стають дедалі інтенсивнішими, вони набувають
комплексного характеру. Регіональна інтеграція визріла як якісно нова,
вища форма інтернаціоналізації господарського життя. Виникнення
регіональної економічної інтеграції відбувалося на основі розширення і
зміцнення міжнародних економічних відносин, поглиблення міжнародного
поділу праці, посилення інтернаціоналізації виробництва і всього
економічного життя.

Отже, регіональна інтеграція – це позитивний процес зміцнення
економічних взаємозв’язків, взаємне переплетіння національних однотипних
і приблизно однорівневих економік країн певного регіону, формування
спільного економічного простору. Нині глобалізація сприяє створенню
нових регіональних інтеграційних утворень і еволюції у бік вищої
інтеграційної цілісності старих. Хоча у світі нині є певна кількість
регіональних економічних угруповань. Усі вони, крім Європейського Союзу,
не пішли далі утворення торгової спільноти (зони вільної торгівлі чи
митного союзу). Крім того, ці утворення суттєво відрізняються один від
одного загальнорегіональним рівнем економічного розвитку. Тому їх
об’єднання у процесі глобальної інтеграції – справа досить далекого
майбутнього [5].

Орієнтуючись перш за все на підтримку внутрішньої єдності і забезпечення
власних інтересів, найближчі конкуренти США – розвинені країни Європи,
стихійно виробили політику не глобальної, а довгострокової регіональної
інтеграції. За такої інтеграції в глобальній конкуренції беруть участь
не окремі країни, сил яких явно недостатньо для неї, а цілі групи країн,
що підтримують і взаємно доповнюють один одного [2].

???????????? ????????підтримці інших країн регіону, є Іспанія, і, меншою мірою, Ірландія і Греція. З постсоціалістичних країн блискуче використовує нову можливість Словенія [2]. Надаючи відстаючим країнам реальний історичний шанс, регіональна інтеграція відіграє значну роль у розвитку всього людства. Вона підтримує відносно високий рівень його внутрішньої різноманітності, а тим самим – і стійкості (адже відомо, що стійкість всякого виду прямо пропорційна ступеню його внутрішньої різноманітності). Проте через ці ж причини сама ідеологія регіональної інтеграції вступає в „лобову, непримиренну суперечність” із тією, що сповідується США і насаджуваною ними ліберальною ідеологією глобальної інтеграції. Це ідеологічне протистояння підтримує стратегічне напруження між США і Євросоюзом, нітрохи не менше ніж звичайна економічна конкуренція. Регіональна інтеграція успішна, лише якщо її „двигуном” стають сильні учасники глобальної конкуренції. Адже, чим слабкіше суспільство того або іншого регіону, тим більше проникні його економічні межі для глобальної конкуренції – і тим менш ефективна регіональна інтеграція. Саме тому вона досягла успіху лише в Північноамериканській зоні вільної торгівлі (НАФТА) і в Європі; спроби, що робилися в Латинській Америці, Південно-Східній Азії на постсоціалістичному і пострадянському просторі і навіть в Африці приносили або обмежені плоди, або розчарування [16]. Разом з тим, криза розвинених економік світу та невизначеність їх перспектив (у першу чергу перспектив США), що зберігається з весни 2000 року, сприяє інтенсифікації регіональної конкуренції, оскільки успішні економіки, орієнтовані на експорт у розвинені країни, прагнуть компенсувати скорочення цього експорту за рахунок поглиблення регіоналізації. У 2002 році це активізувало зусилля з розгортання регіональної інтеграції, в першу чергу в Європі – у межах Євросоюзу, що розширюється, в Південно-Східній Азії – у межах АСЕАН і на пострадянському просторі – у межах СНД. Посилення регіоналізації підкріпило країни, що розвиваються, частка яких у світовому ВВП за 2002 рік виросла більш ніж на 2,5% ВВП, а в світовому експорті – більше ніж на 12 процентних пунктів (в основному, проте, за рахунок подорожчання нафти) [12]. Інтеграція в Європейському Союзі досягла найбільшої зрілості. Інтеграційні процеси в ЄС поступово підсилюються в двох напрямах: підвищується ступінь конвергенції країн і взаємного переплетення їхніх економік; продовжується зростання кількості учасників інтеграційного угруповання. Усе це істотно впливає на структуру і динаміку міжнародного виробництва, ступінь відкритості економік. Країни-члени ЄС мають найвищий ступінь відкритості (показник, який визначається часткою експорту у ВНП) — 10,2 %, порівняно з 9 % та 8,2 % у Японії і США, відповідно. Виникають нові умови організації інвестиційних проектів, що змінюють не тільки ділове середовище для проведення трансакцій, але і механізми взаємодії суб’єктів регіональних економічних відносин [2]. Єдина валюта є кульмінацією становлення Спільного ринку. Вона дозволила країнам ЄС повною мірою отримати вигоди від переваг, закладених у конкуренції і раціональному міжнародному поділі праці. При цьому компанії, фірми, міжнародні корпорації отримали можливість більш вірогідно оцінювати витрати і доходи від своєї діяльності. Зникла необхідність враховувати ризик несподіваних курсових коливань при розрахунку витрат. Введення єдиної валюти істотно зменшило обмеження на проведення транскордонних операцій, особливо для міжнародних фірм малого і середнього розміру. Метою розширення інтеграційних процесів є поширення дії механізмів Спільного ринку на нову територію. Так, з 1 січня 1995 р. економічний простір ЄС став включати ринки 15 країн Західної Європи. Вступ Австрії, Фінляндії і Швеції в ЄС змінив конфігурацію переваг розміщення в регіоні й інтенсифікував корпоративну інтеграцію. Посилення експансії міжнародних фірм обумовлено не тільки прагненням збільшити контрольовану ними частку спільного ринку й адаптувати організаційну структуру до інституціональних перетворень, що відбуваються, але і сприятливою економічною кон’юнктурою. Однак головним стимулом організації інвестиційних проектів у ЄС є зростання конвергенції національних господарств (табл.1, рис.1) [2]. Таблиця 1 Економічні індикатори і критерії досягнення конвергенції Країни Темпи інфляції, у % за рік Сальдо бюджету, % до ВВП Державний борг, у % до ВВП Довго- строкова процентна ставка Діапазон курсового механізму 1996 1997 1998 1999 1996 1997 1998 1999 1996 1997 1998 1999 12 місяців до січня 1998 року Норматив 2,5 2,7 2,8 2,0 -0,3 7,9 Німеччина 1,2 1,5 1,4 0,9 –3,4 –2,9 –2,8 –1,5 60,4 61,9 62,4 61,1 5,6 +\– 5 % Франція 2,0 1,5 1,4 0,3 –4,2 –3,0 –3,0 –1,8 55,7 57,2 57,8 58,6 5,5 +\–15 % Італія 4,0 1,9 1,9 1,5 –6,7 –3,0 –2,8 –1,9 123,8 121,5 119,8 116,3 6,7 +\–15 % Великобританія – 1,8 2.3 2,5 –4,9 –2,2 –0,6 1,6 54,4 52,7 50,2 – 7,0 плав Іспанія 3,6 1,9 2,2 3,1 –4,4 –2,6 –2,4 –1,1 70,1 68,3 67,5 63,5 6,3 +\–15 % Нідерланди 1,4 1,9 1,7 1,3 –2,4 –0,5 –1,8 0,5 78,0 72,1 70,2 63,8 5,5 +\–15 % Бельгія 1,8 1,5 1,1 0,9 –3,2 –2,1 –1,8 –0,9 126,9 122,2 118,5 114,4 5,7 +\–15 % Швеція 0,8 1,9 2,1 0,5 –3,6 –1,4 0,0 1,9 77,7 75 9 72,3 72,5 6,6 плав Австрія 1,8 1,2 1.0 0,6 –4,0 –2,5 –2.5 –2.0 69,5 66,1 63,5 64,9 5,6 +\–15 % Данія 1,9 2,0 1,9 2,7 –1,6 0,5 1,2 3,0 66,7 63,5 59,6 – 6,2 +\–15 % Фінляндія 1,1 1,2 1,8 0,7 –2,6 –1,5 –0,3 1,9 58,7 58,6 56,5 47,1 5,9 +\–15 % Португалія 2,8 1.9 2,0 3,2 –3,2 –2,5 –2,5 –2,0 65,6 62,0 61,5 56,5 6,2 +\–15 % Греція 7,9 5,4 5,8 2,9 –7,4 –5,2 –4,6 –1,8 111,9 108,7 105,5 – 9,9 Плав Ірландія 2,1 1,2 2,7 5,6 –1,1 0,4 0,3 2,0 73,0 67,0 64,0 52,4 6,2 +\–15 % Люксембург 1,2 1,4 1,5 1,1 2,5 1,7 0,6 2,4 6,6 6,7 7,7 6,2 5,7 +\–15 % SHAPE \* MERGEFORMAT Рис.1. Співвідношення інфляції та процентних ставок 11 країн зони євро та Великобританії [13] Якщо проаналізувати наведені дані, то можна зробити висновок про те, що рівень розвитку в європейських країнах є різним (навіть і в середині самого ЄС) і процес механічного приєднання бажаючих вступити до ЄС не лише не буде сприяти поглибленню інтеграції, але значно ускладнить процеси створення економічного і валютного союзу. Основним наслідком участі у валютному союзі є втрата владними органами і структурами країни протекціоністських можливостей, пов’язаних із проведенням самостійної політики щодо обмінного курсу національної валюти для підтримки зовнішньоекономічної діяльності. Тому при переході до валютного союзу основним є питання щодо визначення передумов, необхідних для того, щоб країни-члени валютного об’єднання змогли досягти економічних цілей внутрішнього (повна зайнятість, економічне зростання і стабільність цін) і зовнішнього (рівновага платіжного балансу) характеру, причому без необхідності використовувати такий інструмент, як зміна валютного курсу. Тому основною передумовою участі у валютному союзі є досягнення достатньої конвергенції економік країн-членів, що передбачає зближення, вирівнювання національних економік, згладжування їхніх відмінностей за певними критеріями. Основними критеріями участі в Європейському валютному союзі є рівень: – інфляції, який не повинен перевищувати середній рівень інфляції трьох європейських країн із найнижчою інфляцією більш як на півтора відсотка; – процентних ставок, які не повинні перевищувати середні ставки трьох країн-членів ЄС із найменшими показниками більш ніж на 2 %; – обмінного курсу валют, який має бути сталим у діапазоні коливань в існуючому в ЄС механізмі стабілізації обмінних валютних курсів упродовж щонайменше двох років; – розміру річного дефіциту бюджету, який не повинен перевищувати 3 %; – акумульованого державного боргу, який повинен становити не більше 60 % від ВВП. Крім того, однією з передумов досягнення валютного союзу є скасування обмежень на перелив капіталів. Отже, валютний союз можна вважати найвищим ступенем економічної інтеграції, який значно посилить конкурентні позиції регіону, у даному випадку Європейського Союзу, на міжнародному ринку. Приєднання економічно розвинених партнерів до ЄС тільки підсилюватиме його, у той же час слабкі учасники стають тягарем і послаблюють конкурентоспроможність. Саме з таких позицій потрібно оцінювати можливості України щодо вступу до Європейської Співдружності, тому про участь нашої країни у ЄС говорити поки що зарано, але історичні та геополітичні обставини штовхають українську спільноту до Європейської спільноти. Підводячи підсумки дослідження проблеми регіональної інтеграції як опору американському глобалізму зазначимо, що, зважаючи на складність економіко-політичної ситуації у світі, доцільно відмітити наявність реального опору глобалізації в особі США з боку екстремістських угруповань. Світовий тероризм активізується проти основного свого противника – США, тоді як Європа, одночасно допомагаючи США у війні проти тероризму, стоїть ніби осторонь від таких процесів, у чому вбачається не стільки слабкість військового та економічного потенціалів Європи, скільки політичні мотиви, що виявляються як уникнення тих небезпек, що можливі від діяльності терористичних угруповань [4]. Євросоюз – це ще один „клуб багатих”, що виріс за доби і умов глобалізації, який також є експлуататорським і егоїстичним за суттю. З одного боку – це щедрий донор, який приймає під свій захист щоразу більше клієнтів, але з іншого – гордий хазяїн клубу, який диктує свої права новеньким і дбає передусім про лад і добробут у середині клубу, а не в усьому світі. Таким чином, можна зробити висновок про те, що боротьба з глобалізацією, яка розгорнулася по всьому світу, є виявом не протистояння певних суспільних кіл цьому процесу, а лише несприйняття масами його негативних наслідків. Шляхи опору американському глобалізму у світі є різні. Китай, використовуючи величезні власні ресурси, особливо людські, а також історичні особливості відокремленого розвитку став центром Далекосхідної цивілізації, обмеживши вплив Америки шляхом заполонення ринку власною дешевою продукцією. На Близькому Сході опір глобалізму здійснюється терористичними угрупованнями. Європа ж пішла шляхом поглиблення регіональної інтеграції, що було чи не єдиним можливим вирішенням проблеми опору глобалізму США. Найтрагічніше, що самогубна в своєму руйнівному егоїзмі стратегія забезпечення процвітання США за рахунок „експорту нестабільності” продиктована об’єктивною необхідністю і тому не може бути змінена ні зовнішньою дією на США, ні усвідомленою діяльністю представників американської еліти. Адже вона є всього лише об’єктивно обумовленою формою реалізації основної суперечності сучасного етапу розвитку людства – глобалізації. Основна суперечність глобалізації, що викликає опір цьому процесу, – пряме погіршення умов існування основної (і при цьому що збільшується) частини людства за рахунок зростання добробуту його абсолютного (і при цьому що зменшується) меншини, тобто можна говорити про підміну поняття глобалізму на глобалізацію. Найбільшу загрозу глобалізація (в першу чергу, глобалізм як основа сучасного глобалізізаційного процесу) становить для країн, що розвиваються, оскільки саме вони відчувають гостру нестачу капіталів, ефективних інституцій, господарської інфраструктури, економічно вмотивованих рішень щодо реалізації існуючих можливостей. Таким чином, головне завдання країн з новостворюваними ринками полягає у мінімізації ступеня вразливості від зовнішніх впливів та від зміни позицій іноземних інвесторів, що спрямовують у ці країни значні потоки „летючих” капіталів. Література: 1. Тігіпко С. Україна у глобальному економічному процесі // Дзеркало тижня. – 2003. – № 39 (464).  2. Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової думки в умовах глобалізації. – К.: Видавничий центр „ДрУк”, 2002. – 320 с. 3. Погоріла Н. Глобалізація та Євросоюз: чотири погляди з України. – http://dialogs.org.ua/ru/material/full/1/1030 4. Международный менеджмент: Учебник для вузов. – СПб.: Издательство „Питер”, 2000. 5. Айзен Роланд. Глобалізація і нова економіка: загальні міркування // Журнал європейської економіки. – Том 2. (№1). – 2003. – С. 23. 6. Основи демократії: Навчальний посібник / За заг. ред. А. Колодій. – К., 2002. – С. 71–80. 7. Баймуратов М., Максименко С. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз // Право України. – 2001. – № 10. – С. 101–104. 8. Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. – 2-е издание, переработаное и дополненое. – М.: ИПРОГ, 2003. 9. Чесноков Андрій. Впливи процесу розширення ЄС на економіку України: кореляція негативних і позитивних чинників // Журнал європейської економіки.– Том 3 (№ 4). – 2004. – С.473. 10. Гончаров В.В. Руководство для высшего управленческого персонала в 2–х томах. Опыт лучших промышленных фирм США, Японии и стран Западной Европы. – 2–е доп. изд. – М.: МНИИПУ, 1997. 11. Хатами Мохаммад. Ислам, диалог и гражданское общество.– М., РОССПЭН, 2001. 12. Дениэлс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции : Пер. с англ. – 6–е издание. – М.: Дело ЛТД, 1996. 13. International Financial Statistics, Vol. LIII, No. 8 August 2000. – Prepared by the IMF Statistics Department, p.112–816, World Economic Outlook, October 2000 p.198–199. 1 2 3 4 5 6 7 % % Процентна ставка Інфляція 11 країн зони євро Великобританія 1999 2000 2001 1995 1996 1997 1998 1999 2000 3 2,5 2 1,5 1 0,5

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020