Реферат на тему:
Вплив зовнішньої торгівлі на соціально-економічний розвиток України
Оскільки Україна сьогодні є частиною світового господарства, необхідно
чітко усвідомлювати, що інтегрування її в сучасні цивілізаційні процеси
у ролі повноправного їх учасника може відбуватися лише за умови вибору
чітко визначеної науково обґрунтованої стратегії розвитку.
З переходом до ринку відкритість економіки України зросла. Відповідно
збільшився вплив зовнішніх факторів – на динаміку сукупного попиту та
сукупної пропозиції. Особлива увага приділяється такому структурному
елементу загальної теорії рівноваги, як зовнішня торгівля.
Аналізом відносин з іншим світом збагатив Вальрасову версію загальної
рівноваги Дж. М. Кейнс, завдяки якому тотожність сукупного попиту та
сукупної пропозиції, або рівноваги між виробленим та реалізованим ВВП
набула наступного вигляду:
У = С + І + Q + NX,
де У – вироблений ВВП,
С – споживчі витрати,
І – інвестиційний попит,
Q – державні витрати,
NX – чистий експорт (NX= X – ІМ),
Х – експорт,
ІМ – імпорт.
Сукупний попит являє собою величину обсягу продукції, яку споживають
макроекономічні суб’єкти при певному рівні цін і збільшується на
величину попиту закордону, якщо експорт перевищує імпорт. І, навпаки,
внутрішній попит зменшується, якщо імпорт перевищує експорт. Тому при
визначенні стратегії зовнішньоекономічного розвитку необхідно чітко
усвідомити особливості взаємозв’язку між зовнішнім економічним
середовищем та внутрішніми соціально-економічними процесами. Такий
аналіз повинен складатися з двох частин – визначення основних тенденцій
розвитку зовнішньої торгівлі України та характеристики її впливу на
соціально-економічний розвиток країни і на сукупний попит та пропозицію
зокрема.
У теорії макроекономіки експорт і імпорт розглядаються окремо, оскільки
вони по-різному впливають на динаміку ВВП. Величина експорту збільшує
внутрішній попит (як проміжний, так і кінцевий). Імпорт – це та
величина, на яку збільшується внутрішня пропозиція товарів та послуг.
Вважається, що експорт безпосередньо не залежить від ВВП країни, а
визначається попитом на світовому ринку (за умови достатності внутрішніх
резервів). Величина імпорту, навпаки, визначається динамікою
внутрішнього попиту: чим більший ВВП, тим більший імпорт. Разом із
збільшенням внутрішнього виробництва готової продукції зростає
залежність від імпортної сировини, устаткування, матеріалів,
енергоносіїв. Зростання купівельної спроможності населення також сприяє
збільшенню попиту на імпортні товари. І навпаки, зменшення ВВП, означає
зменшення попиту на імпорт. Така залежність дійсна лише для відкритої
ринкової економіки. Планові економіки, в силу свого політичного устрою,
не можуть використовувати переваги зовнішньої торгівлі. Загальна
закономірність полягає в тому, що при зростанні ВВП і незмінному
експорті, чистий експорт має тенденцію до скорочення. Навіть якщо
спочатку чистий експорт мав позитивне сальдо, то з зростанням ВВП і,
відповідно, імпорту, він може бути від’ємною величиною, за умови
незмінної величини експорту. На певному етапі це призводить до
стримування зростання ВВП. При падінні ВВП чистий експорт має тенденцію
до зростання, тим самим стримуючи загальне падіння національного
продукту. Падіння виробництва та скорочення платоспроможного попиту
населення зменшує внутрішній попит на товари як виробничого, так і
кінцевого призначення. При незмінності попиту зовнішніх ринків,
скорочення імпорту веде до зростання чистого експорту.
Таким чином, можна зробити висновок, що оскільки імпорт – вилучення
агрегатного попиту, то збільшення за його рахунок внутрішньої пропозиції
є позитивним явищем за умови перевищення внутрішнього попиту над
пропозицією і він сприяє насиченню внутрішнього ринку і зниженню цін. В
умовах недостатнього сукупного попиту, збільшення імпорту веде до
занепаду національного виробництва.
Структура імпорту також впливає на динаміку національного виробництва.
“Позитивним” вважається імпорт, який стимулює інвестиційні процеси і
сприяє модернізації національної економіки. Це, в першу чергу, наукове
устаткування, технології у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау.
Неефективність структури українського імпорту визначається наявністю в
ньому товарів, які в достатній кількості виробляються або можуть
вироблятися в Україні. Це продукція машинобудування, а також товари
народного вжитку, продукти і сировина для їх виробництва.
Ірраціональність імпортної структури проявляється в її енергомісткості.
Найбільшу питому вагу в імпортних закупках займає паливно-енергетична
продукція – 38,6 % від загальних обсягів імпорту товарів та послуг (див.
табл. 1).
Негативний вплив імпорту на динаміку ВВП може бути компенсований
динамікою експорту. При високому рівні безробіття та недовикористанні
виробничих потужностей, що характерно для депресійного стану економіки,
збільшення чистого експорту веде до розширення сукупного попиту і,
відповідно, до зростання реального обсягу національного виробництва і
зайнятості при сталих цінах. Так, постійне падіння виробництва та
скорочення платоспроможності населення значно зменшили попит
внутрішнього ринку України на товари як виробничого, так і кінцевого
призначення. Попит зовнішніх ринків до кризи 1998 року, навпаки,
постійно зростав, і навіть його скорочення в період світової
фінансово-економічної кризи 1998–1999 рр. мало тимчасовий характер.
Таблиця 1
Імпорт паливно-енергетичної продукції
№ з/п Назва
товарів за
ТН ЗЕД 1996 1997 1998 1999 2000
млн.
дол.
США в % до загал. обсягу імпорту млн.
дол.
США в % до загал. обсягу
імпорту млн.
дол.
США в % до загал. обсягу
імпорту млн.
дол.
США в % до загал.
обсягу
імпорту млн.
дол.
США в % до загал.
обсягу імпорту
1 Газ природний
5707,4
30,35
4988,4
26,90
3523,8
21,88
3255,7
25,12
3323,9
21,70
2 Нафта сира 1868,8 9,94 1788,6 9,64 1054,6 6,55 884,4 6,82 1055,5 6,89
3 Продукти переробки нафти
1925,4
10,24
2401,5
12,95
801,7
4,98
815,6
6,29
1270,3
8,29
4 Вугілля кам’яне, брикети
468,3
2,49
353,0
1,90
371,0
2,30
207,1
1,60
262,3
1,71
5 Всього: паливно-енергетична продукція
9969,9
53,01
9531,5
51,39
5751,1
35,71
5162,8
39,84
5912,0
38,60
6 Загальний обсяг імпорту
18807,9
Х
18546,3
Х
16106,5
Х
12959,3
Х
15316,8
Х
Сьогодні зростання експорту відбувається за рахунок попиту закордону на
продукцію металургійної галузі та сільського господарства. Тому
недостатність внутрішнього попиту компенсувалась попитом ззовні. У
сучасних умовах близько 40 % трудових ресурсів задіяно у виробництві
експортної продукції.
Отже, зовнішня торгівля є одним із вагомих стабілізуючих факторів
національної економіки. В умовах економічного спаду за рахунок експорту
товарів і послуг компенсується недостатність сукупного попиту.
На відміну від імпорту, який, як зазначалось вище, залежить від динаміки
внутрішнього попиту, експорт (при достатніх ресурсах) визначається
попитом зовнішніх ринків і залежить від динаміки економік зарубіжних
країн. Якщо зарубіжні економіки знаходяться на підйомі і їх ВВП зростає,
відповідно зростатиме й попит на товари і послуги ззовні. І, навпаки,
спад в економіці зарубіжних країн негативно впливає і на експорт
України. Так, різке погіршення кон’юнктури на зовнішніх ринках під дією
фінансово-економічної кризи 1998–1999 років спричинило скорочення попиту
на основні товари українського експорту.
Динаміка чистого експорту спрацьовує як компенсаційний механізм в умовах
підйомів і спадів національної економіки. Так, при зростанні ВВП
збільшується потреба в імпортній сировині, енергоносіях, обладнанні,
технологіях, споживчих товарах. Експорт за таких умов виступає як засіб
заробляння іноземної валюти і компенсації від’ємного сальдо зовнішньо
торгівельного обороту. В умовах спаду національної економіки зменшується
потреба в імпорті, а експорт компенсує недостатність внутрішнього попиту
і стає фінансовим джерелом для майбутніх імпортних надходжень.
Ефективність експорту визначається питомою вагою в його структурі
імпортної компоненти. Наприклад, якщо експортна продукція має високу
імпортоємність (енергоносії, сировина, технології тощо), то збільшення
експорту буде спричиняти і збільшення імпорту. А тому збільшення ВВП за
рахунок чистого експорту буде незначним. Це стосується у першу чергу
продукції з низьким рівнем доданої вартості. Враховуючи дану залежність,
можна зробити висновок про неефективну структуру українського експорту,
який складається переважно з товарів низького ступеня переробки, товарів
сировинного характеру і наявності високої питомої частки імпортної
компоненти в експортованих товарах.
Так, основний приріст експорту товарів і послуг у 2000 році досягнуто за
рахунок збільшення питомої ваги продукції металургії та хімічної
промисловості. Імпортоємність цих галузей дуже висока. Вони споживають
більше половини всіх енергоресурсів (переважно імпортних) і становлять
відповідно 44,9 % та 10,7 % українського експорту. Тому позитивний ефект
від експорту продукції таких галузей з відрахуванням платежів за спожиті
енергоресурси дуже низький.
В умовах обмеженості ресурсів (енергетичних, сировинних, фінансових)
прогресуючий розвиток експорто-орієнтованих галузей із низькою часткою
доданої вартості відбувається за рахунок галузей із підвищеним ступенем
обробки (доданої вартості), але менш орієнтованих на експорт. Це
негативно впливає на динаміку ВВП. Україна може значно прискорити
створення передумов для ефективної міжнародної інтеграції її економіки
через концентрацію ресурсів на тих сегментах економічної структури, які
визначають майбутнє світової економіки і дають можливість реалізації не
наздоганяючого, а випереджаючого розвитку. Йдеться про пріоритетний
розвиток високотехнологічних галузей, до яких, згідно з міжнародною
статистикою, відносяться аерокосмічна, комп’ютерна, фармацевтична,
виробництво нових матеріалів, наукових приладів, продукції
електромашинобудування.
Український ринок пройшов фазу експорту традиційних продуктів, яка
характеризує поверхневу інтеграцію країни в світове господарство.
Сьогоднішню ситуацію на внутрішньому ринку визначає витіснення цілого
ряду імпортних товарів широкого вжитку продукцією національних
виробників. Разом з тим, цю позитивну тенденцію, яка є результатом
зрушень у харчовій та, частково, легкій промисловості, повинні
супроводжувати аналогічні процеси в експортозаміщенні: традиційні товари
повинні витіснитися або новими більш складними виробами, або більш
досконалими аналогами чи субститутами.
Довготривале перебільшення імпорту над експортом негативно впливає на
грошовий обіг, валютний курс і, зрештою, на економіку. Стихійний
механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичне цінове
регулювання, який практикувався до 30-х років ХХ ст., запропонований ще
Д. Юмом та Д. Рікардо у XVIII ст., в сучасних умовах діє слабо.
Макроекономічна політика стабілізації передбачає наявність
урівноваженого платіжного балансу країни як умови цінової і валютної
стабільності та економічного зростання у довгостроковій перспективі. В
умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності зрівноваження
балансу міжнародних розрахунків потребує активного втручання і
цілеспрямованих заходів держави.
Одним із методів ліквідації дефіциту або надлишку платіжного балансу є
припинення або обмеження потоку торгівлі та капіталу за допомогою митних
тарифів і квот.
Таке регулювання потоків експорту-імпорту є лише косметичним засобом
усунення нерівноваги. Для відновлення рівноваги платіжного балансу на
довгострокову перспективу існують інші засоби, які полягають в
формуванні ефективної структури виробництва. Так, держава намагається
сприяти розвитку наукомістких конкурентоспроможних на світовому ринку
галузей, підтримувати національних експортерів продукції з високим
вмістом доданої вартості, сприяти урізноманітненню експорту та його
географічній диверсифікації.
„?`„?gd:Qg
Ffo
ют на валютних ринках. Вплив валютного курсу на зовнішньоекономічну
діяльність здійснюється за наступною схемою. Підвищення курсу
національної валюти робить імпортні товари відносно дешевшими, що сприяє
імпорту. Зниження курсу, навпаки, створює вигідні умови для експорту
товарів та залучення іноземного капіталу оскільки національні товари,
фінансові активи підприємства та нерухомість стають дешевшими, ніж
імпортні.
Таким чином, з погляду платіжного балансу, обмінний курс визначається
сукупним попитом і пропозицією валюти, а його динаміка – станом
платіжного балансу.
Купівельна спроможність валют – ще один фактор, який визначає обмінний
курс. Теорія паритету купівельної спроможності, запропонована шведським
економістом Густавом Касселем на початку 20-их рр. ХХ сторіччя,
передбачає визначення обмінного курсу на основі паритету купівельної
спроможності (ПКС). Останній визначає потребу в певній валюті для
купівлі однакового обсягу товарів і послуг. Урівнюючи ціну корзин
однакових товарів і послуг у двох країнах визначають їх обмінний курс.
Індекс ефективності обмінного курсу в кожній країні визначається як
частка від ділення обмінного курсу (ОК) на паритет купівельної
спроможності (ПКС). Залежно від того, є цей індекс більшим чи меншим від
100 %, країна, що порівнюється, вважається дорогою або дешевою відносно
базової. Індекс ефективності обмінного курсу вимірює ціну іноземної
валюти в даній країні. Якщо він перевищує 100 %, це свідчить про
заниження курсу національної валюти проти паритету та виграш для
власників валюти іноземної, якщо нижче цієї величини – про завищення
курсу та програш при обміні. М. Меламед показав, що у 1993 році курс
національної валюти проти долара США було занижено у 5,6 раза. На
кожному доларі в українській валюті можна було отримати прибуток нормою
460 %. Отже, Україна була надзвичайно дешевою країною. За період
реалізації програми фінансової стабілізації індекс ефективності
обмінного курсу долара знизився більш як у три рази – до 1,8, а норма
прибутку від конвертації у гривню – майже у 6 разів. Тобто в Україні
відбувається поступове зближення обмінного курсу та ПКС внаслідок
зміцнення національної валюти.
Обмінний курс, на основі теорії паритету купівельної спроможності (ПКС),
виражається наступною формулою:
ОК= ПКС/ІРЦ,
де ОК – обмінний курс;
ПКС – паритет купівельної спроможності;
ІРЦ – індекс порівняного рівня цін.
Згідно з наведеною формулою, реальна стабільність національної валюти
забезпечується тоді, коли номінальна ревальвація обмінного курсу
перекривається відповідним підвищенням рівня цін, або коли девальвація
супроводжується його зниженням. Порушення умов узгодженості таких змін
на користь ревальвації національних грошей сприяє збільшенню імпорту
товарів і послуг, зміни на користь девальвації створюють умови для
активізації експорту.
Вивчаючи проблеми ревальвації обмінного курсу, необхідно зазначити, що
вона є позитивним фактором тільки тоді, коли існують реальні і стабільні
темпи економічного зростання. Для українських реалій потрібно
використовувати девальвацію як засіб макроекономічного регулювання,
спрямований на нарощування експортного виробництва і врівноваження
зовнішньоторгівельного балансу.
На рівень обмінного курсу впливає і рівень відсоткової ставки. Приплив
іноземного капіталу відбувається у випадку, коли рівень дохідності
вкладів у банківські депозити та цінні папери вищий ніж за кордоном. Але
необхідно враховувати і інфляційний чинник відсоткової ставки. Згідно з
ефектом Фішера, зростання номінальної відсоткової ставки в результаті
зростання реальної відсоткової ставки призводить до зростання курсу
національної валюти. Зростання номінальної відсоткової ставки в
результаті зростання очікуваних темпів інфляції є причиною падіння курсу
національної валюти. Тобто в довгостроковій перспективі зміна рівня
обмінного курсу дорівнює різниці відсоткових ставок між двома країнами
(rн – ri) та різниці очікуваних темпів інфляції в цих країнах (ін – іі)
ОКt+1 – ОКt
=
rн – ri = –
ОКt
де ОКt – обмінний курс у поточному році;
ОКt+1 – обмінний курс в майбутньому (форвардний курс);
rн – відсоткова ставка в даній країні;
rі – відсоткова ставка в іноземній країні;
– очікувані темпи інфляції в даній країні;
– очікувані темпи інфляції в іноземній країні.
Чинники, які визначають реальний валютний курс, умовно діляться на дві
групи. До тих, що знецінюють національну валюту, належать: дефіцит
платіжного балансу, загальний рівень цін, інфляційні очікування, імпорт
товарів і послуг, експортні тарифи і квоти, грошова маса в країні.
Зростанню курсу національної валюти сприяють: зростання ВВП, реальна
відсоткова ставка в країні, експорт товарів і послуг, імпортні тарифи і
квоти. Оскільки в практиці українського курсоутворення не враховується
динаміка вищезазначених чинників, а незалежно плаваючий валютний курс
визначається лише на основі співвідношення попиту і пропозиції на валюту
на валютному ринку, це призводить до валютної нестабільності та
макроекономічної розбалансованості економіки під впливом
короткотермінових (спекулятивних) чинників. Валютна інтервенція, яка має
на меті обмеження динаміки курсу національної валюти, ефективна лише при
тимчасовій незбалансованості розрахунків і не може протистояти
глобальній незбалансованості.
Більш ефективним, на нашу думку, є керований плаваючий валютний курс
(managed floating exchange rate), при встановленні якого центральний
банк бере до уваги такі макроекономічні показники, як стан платіжного
балансу, обсяги міжнародних резервів, рівень інфляції тощо. При
коригуванні валютного курсу враховується стратегія економічного розвитку
держави. Для сучасного стану економіки України найбільш ефективною є
політика помірної девальвації гривні для підтримки цінової
конкурентоспроможності економіки, стимулювання експорту, обмеження
некритичного імпорту, залучення іноземного капіталу, обмеження боргової
залежності та покращання стану платіжного балансу, що є особливо
актуальним в умовах високої відкритості економіки. В економічній
політиці України необхідно змінити сам підхід до проблеми взаємодії
економіки України та світового господарства. В основу економічної
політики, на нашу думку, потрібно покласти “експортоорієнтовану”
ідеологію. Ті чи інші економічні новації повинні оцінюватися саме з
погляду сприяння експорту. За певних умов можна користуватися навіть
заходами протекціоністського характеру. Так, на думку ряду експертів,
важливим висновком, який повинна зробити Україна, є відстоювання
необхідності тимчасового протекціонізму там, де швидка та необґрунтована
лібералізація торгівлі може призвести до швидкої втрати потужностей та
гальмування росту платіжного балансу.
Стратегія інтеграції України до світового ринку передбачає підвищення
ефективності зовнішньоекономічних зв’язків. Основними її напрямами є: в
першу чергу, структурна перебудова економіки, прискорений розвиток
високотехнологічних галузей та наукомісткої продукції; в умовах
обмеженості внутрішніх фінансових ресурсів, залучення закордонних
інвестицій та допомоги, при ефективному їх використанні та спрямовуванні
на розвиток експортного потенціалу і стратегічно важливих галузей
національної економіки, які б забезпечили вихід українських експортерів
на світовий ринок; проведення тактики “експортного прориву”, яка
передбачає в умовах обмеженості ресурсів нарощування експорту невеликої
групи конкурентоспроможних товарів; диверсифікація виробництва,
оновлення продукції – це ще один стратегічно важливий напрям розвитку,
що дає можливість національній економіці адекватно реагувати на зміну
міжнародної економічної кон’юнктури; оскільки більший вплив на динаміку
ВВП справляє експорт товарів із високим вмістом доданої вартості та
низькою імпортоємністю, сприяти формуванню даної структури експорту;
удосконалення структури імпорту, надання переваги технологічному та
такому, що стимулював би інноваційні процеси в країні; з метою
покращання стану платіжного балансу, скорочення імпорту товарів
непершорядного значення та розвиток імпортозамінюваних виробництв.
Література:
1. Алле М. Экономика как наука: Пер. с франц. – М., 1995.
2. Афонцев С. Экономическая политика и модели экономического развития //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”. –
2002. – № 4.
3. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. – К., 1997.
4. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах
глобалізації // Економіка України. – 2001. – С. 311.
5. Гунський Б. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.:
Наукова думка, 1997.
6. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність національної економіки України.
Стратегія розвитку України: теорія і практика. – Київ, 2002.
7. Иноземцев Л. Неизбежность постиндустриального мира. К вопросу о
полярности современного мироустройства // Постиндустриальный мир и
Россия. – М.: РАН, Эдиториал УССР. – 2000.
8. Иноземцев В. Восставшая из пепла: европейская экономика ХХ века //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Наука, 2002. – № 1.
9. Коллонтай В. Эволюция западных концепций глобализации // Мировая
экономика и международные отношения. – 2002. – № 1.
10. Косолапов Н. Глобализация, миропорядок ХХІ века в России.
Постиндустриальный мир и Россия / Под. ред. В. Хароса, В. Красильщикова.
– М.,2001. – 250 с.
11. Марчук Е.К. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження
// Стратегічна панорама. – 1999. – № 4.
12. Мочерний С. До питання про постіндустріальне суспільство //
Економіка України. – 2002. – № 9.
13. Новокшонов Л.В., Тридюнов Ю.В. Мировое хозяйство. – ЮРИСТО, 2000.
14. Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия // Мировая
экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”, 2001. – № 3.
15. Пахомов Ю. Україна і виклики глобалізації // День. – 2001. – 7
серпня.
16. Перес К. Технологические процессы и возможности для развития
качества динамической цели. – ЮНКТАД.ХТД/RT/1/9. – 1999. – 20 december.
– С. 50.
17. Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и
международные отношения. – 2002. – № 1.
18. Стратегія розвитку України: теорія і практика. – К., 2002.
19. Трансформація моделі економіки України / За ред. В.М. Гейця. – К.:
Лотос, 1999.
20. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ і стратегія розвитку. –
Київ, 2001.
21. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.,
Либідь, 2002.
22. Філіпенко С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. – К.:
Товариство “Знання” України, 2000.
23. Хаустов В., Панфілова Т. Інноваційні процеси в Україні: реалії і
перспективи // Економіст. – 2002. – № 3.
24. Чухно А.А. Економічна теорія. – К.: Вид-во “Вища школа”, 1993.
25. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх
значення для України // Економіка України. – 2001. – № 11, 12.
26. Экономическая энциклопедия / Под ред. Л.И. Абалкина. – М.:
Экономика, 1999.
27. Энциклопедический социологический словарь / Под общей редакцией Г.В.
Осипова. – М., 1995.
28. Яковець Ю. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і
перспективи взаємодії цивілізації у ХХІ столітті // Економіка України. –
2000. – № 3.
Наведено паливно-енергетичну продукцію з найбільшими обсягами. Джерело:
Україна за роки незалежності. – К., 1999. – С. 220–221. Послання
Президента України до Верховної Ради України. – К., 2000. – С. 301–307.
Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання / За
ред. В. Гейця. – К., 200. – С. 384.
Послання Президента України до Верховної Ради України. – К. 2000. – С.
173, 306.
Україна на порозі ХХІ століття: Уроки реформ та стратегія розвитку. –
Київ, 2001. – С. 156.
Киреев А. Международная экономика. – М.: МО, 2000. – Ч. 2. – С. 85.
Меламед М. Економічний портрет у міжнародному інтер’єрі // Вісник НБУ.
– 1997. – № 11. – С. 26.
Киреев А. Международная экономика. – М.: МО, 2000. – Ч. 2. – С. 97.
Джон Ітвелл, Майкл Елменн, Метс Карлссон та ін. Трансформація та
інтеграція: формування майбутнього Центральної та Східної Європи. – К.:
Стилос, 1998. – С. 184.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
