Реферат на тему:
До питання про базові макроекономічні тотожності
Україна увійшла у ХХІ століття у стані економічного піднесення.
Водночас перед країною, як і світом у цілому, постали нові виклики,
пов’язані зі стрімким розширенням відкритості, зростаючими ризиками
посилення політичної та соціальної конфронтації, подальшим накопиченням
екологічного та гуманітарного „забруднення” (у вигляді нелегальної
міграції, незаконної торгівлі людьми, наркотиками, зброєю тощо).
У сучасному глобалізованому світі жодна країна не може бути відділена чи
відокремлена від економічних і політичних процесів. Як практично кожна
країна вносить вагомий внесок у формування сучасної системи світу, так і
зовнішнє (для кожної країни зокрема) середовище безпосередньо впливає на
вироблення та впровадження заходів внутрішньої політики, спрямованих на
економічне прискорення. Тому невідкладним завданням держави є чітке
осмислення стратегії поступу в глобальному середовищі, розуміння
чинників і передумов створення надійної системи національної безпеки,
невід’ємною складовою якої є сталий економічний розвиток.
Також потрібно брати до уваги, що в останні роки почастішала та
поглибилась критика міжнародних фінансових інститутів (які у 80-90-х
роках відігравали роль дороговказу для більшості країн, що розвиваються,
і країн з трансформаційною економікою) у зв’язку з тим, що такі визнані
світові інститути недостатню увагу приділяли саме координації та
глобальним викликам. Зокрема, розширююча економічна відкритість
спричинила певну ейфорію, викликану тезою, що розширення торгівлі
сприяє зростанню, що, в свою чергу, відвернуло увагу від ризиків швидких
перетоків короткострокових капіталів (це виявилося одним із найвагоміших
чинників кризових проявів кінця тисячоліття), які (ризики) пов’язані зі
швидкою фінансовою лібералізацією в умовах нерозвиненості ринкових
фінансових інститутів у країнах, що розвиваються.
Тому головним у діяльності держави стає формування і підтримка
ефективності функціонування політичних, економічних і суспільних
інститутів. Нова роль держави полягає у встановленні необхідної
нормативної бази та інституційної структури, яка б підтримувала і
гарантувала розвиток підприємництва, встановлення надійних партнерських
зв’язків, захист національного виробника від недобросовісної конкуренції
на зовнішніх ринках. Такі результати можуть бути досягнуті лише за умови
реалізації виваженої, спочатку стабілізаційної політики, а далі політики
економічного зростання, невід’ємною складовою яких є стимулююча
монетарна політика. Водночас монетарне стимулювання актуалізує питання
забезпечення валютної і цінової стійкості, що є базисом зміцнення всього
економічного організму країни загалом.
Отже, актуальним є розгляд окремих базових концепцій впливу
зовнішньоекономічного середовища на формування монетарної політики,
виявлення монетарних ризиків, пов’язаних зі стрімким залученням країни у
сучасний відкритий глобалізований світ.
Уже стало аксіомою твердження, що економічна та фінансова позиція країни
у світі у багатьох аспектах є визначальною у виробленні рішень
економічної політики. Торговельні і фінансові потоки (зовнішній сектор),
через які країна включена у міжнародні інтеграційні процеси,
відображаються у платіжному балансі, де у систематизованому вигляді
зводяться дані стосовно економічних операцій національної економіки з
рештою світу за певний період (звичайно за рік). При цьому торговельні
потоки (зібрані у рахунку поточних операцій платіжного балансу)
відокремлені від фінансових рахунків і рахунків, на яких відображаються
потоки капіталів.
Сальдо рахунка поточних операцій платіжного балансу (САВ) постфактум
еквівалентно різниці між обсягами заощаджень (різниці між валовим
національним доходом у розпорядженні та споживанням) S та обсягами
інвестицій І, тобто:
САВ = S – І .
Отже, якщо поглинання (споживання плюс інвестиції) країни перевищує
сукупний дохід країни, то така різниця мусить покриватися за рахунок
зовнішнього сектора, що відображається як дефіцит рахунка поточних
операцій платіжного балансу.
Важливість платіжного балансу проявляється також у його безпосередньому
зв’язку з грошовим і борговим секторами. Згідно з міжнародною практикою
рахівництва, сальдо рахунка поточних операцій завжди відповідає чистим
вимогам до решти світу (що є наслідком системи подвійних записів,
відповідно до якої сума всіх так званих кредитових записів повинна
дорівнювати сумі всіх дебетових). Тобто рахунок поточних операцій
платіжного балансу країни врівноважується її (країни) нефінансовими та
капітальними потоками, що перетинають кордон країни, і резервними
активами:
DNFAВ + DFI = – CAB або DNFA + DFI + CAB = 0,
де DNFAВ – зміна в чистих міжнародних активах банківської системи,
включаючи міжнародні резерви країни;
DFI – зміна в закордонних заборгованостях плюс чисті прямі іноземні
інвестиції (чистий приплив капіталів).
?
dh`„a$gdN7z
лів (у тому числі прямих іноземних інвестицій чи нових запозичень за
кордоном), або за рахунок втрати валютних резервів країни.
Через зовнішній сектор відбувається „координація” монетарної та
фіскальної політики із зовнішнім світом, причому така координація має
коротко- і довгостроковий прояви. А тому баланс рахунка поточних
операцій відображає не тільки прямі зміни в експорті та імпорті (у тому
числі спровоковані обмінним курсом) чи потоках фінансових активів, а
також зміни у рівні національного заощадження та інвестування (у тому
числі спричинені змінами процентних ставок чи ресурсами, які
використовуються на обслуговування зовнішніх боргів).
Відповідальність за монетарну політику в країні покладено на центральний
банк, який визначає і контролює пропозицію так званих резервних грошей,
або грошову базу. Враховуючи, що рахунки центрального банку країни також
мусять бути збалансованими, формування резервних грошей відбувається
відповідно до активів центрального банку країни – фактично кожен раз,
коли центральний банк отримує чи формує свої активи (зокрема, купівля чи
продаж державних цінних паперів на відкритому ринку, кредитування
держави чи комерційних банків, купівля-продаж іноземної валюти,
надходження чи повернення ресурсів міжнародних фінансових інститутів) і
проводить їх оплату шляхом створення зобов’язань, утворюються резервні
гроші.
Така ідеологія відображається через наступну ключову макроекономічну
тотожність, що зв’язує грошову базу (MВ) з чистими внутрішніми (NDA)*
та зовнішніми (NFA) активами центрального банку країни:
MВ = NFA+ NDA.
З цієї тотожності випливають такі наслідки:
– скорочення зовнішніх активів центрального банку (зокрема, проведення
валютних інтервенцій на підтримку національної валюти) за інших рівних
умов означає і скорочення пропозиції грошей;
– при скороченні чистих зовнішніх активів і бажанні утримати сталою
пропозицію грошей необхідним є нарощування внутрішніх активів (з
небезпекою розкручування інфляційної спіралі);
– приплив капіталів у економіку є чинником нарощування пропозиції грошей
з тенденціями до зміцнення національної валюти.
Звичайно, справедливі і „зворотні” твердження щодо зростання чистих
зовнішніх і внутрішніх активів, необхідності розширення грошової бази
тощо. Через пропозицію грошей центральний банк країни може впливати на
економічну активність у країні, що є серцевиною монетарної політики
загалом.
Активність центрального банку країни на валютних ринках відноситься до
так званих інтервенцій, і такі інтервенції можуть бути двох типів –
стерилізаційні та нестерилізаційні. Особливістю стерилізаційних
інтервенцій є те, що, купуючи чи продаючи іноземну валюту і впливаючи
при цьому на обсяги резервів, центральний банк не допускає суттєвих
коливань у пропозиції резервних грошей (що випливає з тотожностей).
Зазвичай, це досягається зміною внутрішніх активів, насамперед, через
так звані операції на відкритому ринку (відповідним чином продаж чи
купівля державних цінних паперів). У випадку нестерилізаційних
інтервенцій центральний банк просто проводить купівлю-продаж іноземної
валюти, не піклуючись особливо про динаміку грошової бази.
Подібний механізм спрацьовує у випадку дисбалансів у рахунку поточних
операцій платіжного балансу. Так, у випадку дефіциту (негативного сальдо
рахунка поточних операцій платіжного балансу, тобто імпорт перевищує
експорт) центральний банк змушений продавати валюту економічним агентам
для забезпечення імпортних платежів. Як наслідок (див. тотожності),
грошова база має тенденції до зниження. Якщо ж центральний банк воліє
стерилізувати ефект дефіциту, то необхідно розширити внутрішнє
кредитування на величину втрат резервів. Типовою стерилізаційною
операцією в такому випадку стає купівля державних облігацій у обсягах,
еквівалентних втратам міжнародних резервів, спровокованих платіжним
дефіцитом.
Таким чином:
D MВ = D NFA+ D NDA = 0, або D NDA = – D NFA.
Вказані макроекономічні тотожності є основними для визначення впливу
зовнішнього сектора на монетарний сектор, а також для аналізу сучасних
потреб стимулювання потоків товарів і капіталів, пов’язаних з ними
ризиків у глобалізованому світі, тобто необхідне врахування їх у заходах
економічної політики, спрямованої якнайшвидше на входження України у
сучасне світове економічне середовище.
Література:
1. Послання Президента України до Верховної Ради „Європейський вибір” –
Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку
України на 2002–2011 роки. – К., 2002.
2. Врублевський В., Хорошковський В. Нова Україна: виклики ХХІ століття
/ Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. – К.: Ін-т
соціології НАН України, 1999. – С. 70–85.
3. Вальдман Л. Об экономической ситуации в США. –
http://www.fark.ru/cgiin/-go.pl?to=http://www.polit.ru/event/2004/11/04/
aster.html&week=200446&id=19520_ view&uid=101
4. Глобализация: взгляд с периферии: Аналитический доклад / В.
Грановский и др. – К.: АГТ, 2002. – 62 с.
* У більшості випадків внутрішні активи центрального банку своєю
основною складовою відбивають вимоги економічної політики, яку здійснює
уряд країни.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
