Реферат на тему:
Зайнятість і безробіття сільського населення
Напруженість проблем зайнятості та безробіття в Україні є складовою
системної кризи в державі, що обумовлена катастрофічним станом
економіки, руйнацією соціальної сфери (особливо на селі), майновим
розшаруванням суспільства, зубожінням мільйонів людей.
За статистичними даними та соціологічними дослідженнями, на сьогодні
бідні й убогі складають 70 % сільського населення. Середньомісячна
заробітна плата в доларовому еквіваленті в нашій країні досягла лише
57,9 доларів США у 2001 році, в 2002 році – 70,6, а за перше півріччя
2003 року – 79,5 доларів. Якщо врахувати, що за світовими мірками межа
абсолютної бідності становить 4 долари США на людину в день, а на
вищевказану зарплатню потрібно ще й утримувати сім’ю, то Україна за
рівнем зарплати входить до групи країн, що розвиваються і безнадійно
відстають від стандартів Європи. За індексом людського розвитку ООН
(складовими якого є рівень добробуту, освіти, очікувана тривалість життя
населення), Україна, що десять років тому займала серед 173 країн 45-те
місце, опустилася на 102-гу позицію.
Значний вклад в аналіз причин і розробку шляхів вирішення проблем
безробіття в сільській місцевості зробили такі вітчизняні вчені: О.А.
Бугуцький, М.Х. Вдовиченко, П.І. Гайдуцький, О.І. Здоровцов, І.Г.
Кириленко, Е.М.Лібанова, М.К. Орлатий, І.В. Прокопа, С.М. Рижук, П.Т.
Саблук, В. Стешенко, Л.О. Шепотько, К.І. Якуба та інші. Вони не лише
теоретично обґрунтували фактори зниження безробіття, але й дали
конкретні практичні пропозиції, що були використані при розробці цілого
ряду нових законів та указів, що прямо або опосередковано впливають на
соціально-економічні умови життя працівників АПК, а відтак і на
показники зайнятості сільського населення.
Підвищення рівня безробіття викликало зниження рівня життя, боляче
вдарило по дітях, молоді, людях похилого віку. Злиденність є основною
причиною зростання кількості самогубств, абортів, утримання від
народження дітей. Але прийняті Верховною Радою та Урядом за останні роки
закони, ряд концепцій, програм та додаткових заходів щодо реформування
аграрного виробництва, розвитку соціальної сфери села, посилення
боротьби з безробіттям повною мірою не виконуються і не мають відчутного
впливу на сферу зайнятості в країні. Тому вивчення даної проблеми можна
та необхідно розширювати і поглиблювати.
Починаючи з 2000 року в сільському господарстві України намітились
позитивні тенденції стабілізації і розвитку. Але вони поки що майже не
відобразилися на умовах життя селян. Адже не потрібно забувати, що
протягом 1990–1999 років обсяг виробництва сільськогосподарської
продукції зменшився на 51,5 %. Це свідчить про глибину кризових
процесів, а відтак необхідний досить тривалий час, щоб позитивні
зрушення на селі стали помітні і відчутні кожним сільським жителем.
Майже не зростають реальнi доходи сiльського населення, головним
джерелом доходів селян залишаються надходження вiд низькопродуктивної
працi в особистих пiдсобних господарствах. Практично припинилося
оновлення матерiальної бази соцiальної iнфраструктури, майже не
вiдновлюється дiяльнiсть пiдприємств сфери обслуговування. Це все
негативно позначається на соцiально-демографiчнiй ситуацiї українського
села, що більше підвищує показники безробіття. Тому завданням даної
роботи є вивчення структури, стану та динаміки проблем зайнятості в
агропромисловому комплексі України, а також виявлення тенденцій та
прогнозування показників зайнятості, обґрунтування шляхів подолання або
зниження рівня безробіття.
Однією із причин бідності сільського населення та демографічної кризи на
селі є безробіття. Зменшення обсягів виробництва сiльськогосподарської
продукції та недооцiнка соцiальних аспектiв реформування сільського
господарства зумовили скорочення попиту на робочу силу. Iз 6,5 млн
працездатних селян, 0,4 млн – незайнятi та безробiтнi, 2,9 млн – зайнятi
лише в особистих пiдсобних господарствах. В агроформуваннях нового типу
зайнято лише 2 млн селян – це вдвічі менше, нiж на початку 1990-х років
[4, с. 7].
Майже в усіх галузях економіки за дванадцять минулих років відбулося
відчутне скорочення чисельності зайнятих працівників, наприклад, в
сільському господарстві та промисловості майже вдвічі, а в будівництві –
у 3,5 раза. Натомість дивним здається збільшення вдвічі штатів апарату
державного управління та сфери фінансування, кредитування і страхування.
Майже в чотири рази зросла чисельність зайнятих (але не від доброго
життя) в особистому підсобному господарстві.
На початку 2003 року офіційно зареєстроване безробіття в Україні
становило 3,8 %. У цілому в Україні нараховується близько 1 млн
безробітних. Найвищий рівень безробіття зареєстрований у Рівненській
(6,9 %), Тернопільській (6,9), Чернівецькій (6,6), Херсонській (6,0)
областях; найнижчий – в Одеській (2,0) та Донецькій (2,3) областях, а
також у містах Києві (0,5) і Севастополі (0,8 %) (табл. 1).
Таблиця 1
Кількість зареєстрованих безробітних по регіонах (на початок року, тис.)
*
Збільшується сукупна кількість безробiтних і в сільській місцевості, за
обстеженнями сільських домогосподарств вона становила в 2002 роцi
432,8 тис. осiб. За методологiєю Мiжнародної Органiзацiї Працi (МОП)
рiвень безробiття на селі в середньому досяг 6,6 % економiчно активного
населення (у вiцi 15–70 рокiв) (табл. 2) і лише близько 60 % з них
зверталися до державної служби зайнятостi.
Таблиця 2
Розподіл населення за економічною активністю та місцем проживання у
2001 році (у віці 15–70 років, тис.) *
Відмінності у даних табл. 1 і 2 пояснюються різними методологічними
підходами до оцінки зайнятості, а відтак і безробіття. У табл. 1 подано
кількість безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а в
табл. 2 – чисельність безробітних у визначенні Мiжнародної Органiзацiї
Працi (особи, які одночасно задовольняють три вимоги: не мали роботи,
протягом останніх чотирьох тижнів шукають роботу або намагаються
організувати власну справу, впродовж найближчих двох тижнів готові
приступити до роботи) [10, с. 360]. Звичайно, за методологією МОП
показники завжди вищі, тому що включають як зареєстрованих, так і
незареєстрованих у державній службі зайнятості, крім того в МОП
економiчно активним населенням вважаються громадяни у вiцi 15–70 рокiв,
а в службі зайнятості людей пенсійного віку не реєструють.
Навантаження на одне робоче місце в середньому по Україні становить 10
чоловік. Найбільша кількість людей претендує на одне робоче місце в
Рівненській області – 33. Трохи краща ситуація в Тернопільській та
Івано-Франківській областях – 29 чоловік. Найменше навантаження на
вакантну посаду в Донецькій і Харківській областях – 4 і 6 чоловік
відповідно.
За даними Держкомстату України, при скороченні трудових ресурсів села у
1990-ті роки майже на мільйон чоловік, чисельність зайнятих у
підприємствах і організаціях зменшилась на 2,6 млн. осіб. Найбільше
„викинуто” селян з громадського сектора сільського господарства – 1,2
млн. осіб, на 948 тис. скоротилося число зайнятих в інших галузях
матеріального виробництва та соціальній сфері села, на 502 тисячі –
маятникових мігрантів. Основна частина працездатних селян, звільнених з
підприємств та організацій, вимушено поповнює групу незайнятих або
зайнятих лише в особистому підсобному господарстві. Разом із
зареєстрованими безробітними їх нараховується понад 3,3 млн. осіб. Ще
приблизно 1 млн. осіб, за оцінками фахівців, становлять приховані
безробітні у сільськогосподарських підприємствах. Тобто понад 4 млн.
осіб з 6,5 млн. економічно активних жителів села не мають стабільного
місця роботи та надійних джерел доходів.
За даними вибіркових обстежень, третина підприємств могла б працювати не
зменшуючи обсягів виробництва продукції з меншою чисельністю
працівників. При цьому чисельність зайвих працівників складає в
середньому 25 % зайнятих. Переважна більшість сільськогосподарських
підприємств утримує надлишкову кількість працівників, щоб зберегти
кваліфіковану робочу силу та зменшити видатки на виплату вихідної
допомоги при скороченні кадрів. Для цього керівники підприємств
застосовують скорочений режим робочого дня чи тижня, неоплачувані
відпустки, тимчасове призупинення деяких видів виробництва. У результаті
використання цих заходів формальні обсяги зайнятості зберігаються, але
така „зайнятість” уже не забезпечує працівникам достатніх ресурсів для
існування та відтворення робочої сили. Якщо терміново не вжити певних
заходів з ліквідації масового безробіття серед селян, особливо сільської
молоді, то неминуча нова хвиля міграції найактивнішої частини сільських
жителів.
Шукають заробітку за кордоном, як правило, наймолодші й найактивніші.
Офіційна статистика щодо цього мовчить, тому що люди не виписуються з
місця постійного проживання, а працюють за кордоном тимчасово. Але
зароблені кошти швидко „проїдаються” і заробітчани знову змушені шукати
щастя на чужині. Близько 70 % з них їдуть за кордон повторно, а дехто й
при нагоді залишається на постійне проживання. І це трагедія – рвуться
родинні нитки, розпадаються сім’ї.
Найбільше на заробітки виїжджає молодих людей, з вищою та середньою
професійною освітою. За даними соціологічного опитування [7, с. 7],
найчисельнішою виявилася група 17–27-річних (41,7 % мігрантів). Трохи
менше тих, кому 28–38 і 39–49 років, – відповідно 28,3 і 26,7 %. А людей
віком за 50 – усього 3,3 %. Інтелектуальні втрати України за роки
незалежності складають близько 500 докторів наук, переважно молодих і
здібних. Це складає близько 20 % докторів наук віком до 50 років в
цілому по державі. Найбільше мігрантів із вищою освітою – 36,7 %, з
незакінченою вищою – 13,3 %, із середньою спеціальною – 26,7 %,
середньою – 15 %. Країна постійно втрачає також і менш кваліфіковану
робочу силу, що від’їжджає на тимчасові заробітки за кордон.
oeUEE3/4eeeeeeeeeeeeeeee
w
ропейськими мірками) пропонують свою робочу силу. У структурі тих, хто
виїжджає з сільської місцевості, особи молодше працездатного і
працездатного віку складають переважну більшість, а серед осіб, які
прибувають на постійне проживання у село, переважають люди похилого
віку. У Західній Україні є цілі села, де не залишилось зовсім людей
працездатного віку – одні діти та пенсіонери – всі інші на заробітках.
Заробітки за кордоном не такі вже й великі. Соціологічне опитування [7,
с. 7] показало, що 26,7 % опитаних мали 100–200 доларів США за місяць,
по 200-300 доларів одержували 43,9 %, 300–400 доларів – 21,7 % і лише
8,3 % відповіли, що заробляли 400 і більше доларів на місяць.
Новим видом міграції з кримінальним забарвленням стала торгівля жінками,
в основному молодого та середнього віку, процес, який призводить до ще
одного виду демографічних втрат населення України. В основі цього
негативного процесу лежать соціальні негаразди у суспільстві.
А взагалі в нинішніх соціально-економічних умовах трудова міграція має
також і деякі позитиви. Позитивним при цьому є те, що люди не чекають
від держави „подачок”, а самі шукають собі хоча й нелегальну, але роботу
і певний заробіток, тому можуть утримувати свої сім’ї. Дехто навіть
покращує свої житлові умови, дає дітям освіту. Дивно, але країна з
„розваленою” економікою умудряється не лише не померти з голоду, а ще й
забезпечувати своє майбутнє – воістину наш народ унікальний!
Оскільки наша держава не в силах поки що впоратися з проблемою трудової
міграції: робоча сила всерівно перетікатиме туди, де більше платять, то
необхідно хоча б намагатися захистити наших громадян за кордоном, як це
роблять інші країни. Україна повинна домагатися укладання двосторонніх
міждержавних угод на легальне працевлаштування своїх громадян. Тоді
кожен тимчасовий мігрант відчуватиме себе за кордоном впевненіше, не
боятиметься, що будь-якої хвилини його можуть вислати за межі держави.
Крім того, він матиме право на мінімальну соціальну допомогу і медичне
обслуговування. Україна від цього матиме позитивний імідж на міжнародній
арені, про неї інакше судитимуть і прості громадяни зарубіжних країн, в
яких на сьогодні наша держава асоціюється з проституцією та нелегальною
міграцією.
Тривале перебування в стані безробіття призводить до втрати набутих
професійних навичок, поступової декваліфікації робочої сили, зниження
мотивації до продуктивної праці, а також невпинного погіршення рівня
життя та зниження соціального статусу людини. В Україні нараховується
близько 20 млн. осіб (понад 40 % населення), яких відносять до
маргінальних груп. Це безробітні більше 1 року; працівники, які
перебувають у вимушених відпустках; зайняті та пенсіонери, доходи яких
нижчі за межу малозабезпеченості; жебраки та бродяги; зневірені особи.
Процес маргіналізації суспільства є джерелом соціальної нестабільності
та громадської непокори в країні.
Постійне зменшення показників народжуваності призводить до
демографічного старіння населення України – частка осіб похилого віку у
2002 році склала в цілому по Україні понад 20 %, а в селах – навіть 1/3
всього населення. Частка осіб пенсійного віку в структурі демографічного
навантаження (кількість непрацездатних осіб пенсійного віку, що припадає
на 1000 чоловік працездатного віку) за останні десять років збільшилася
з 380 до 409 осіб (у сільській місцевості – 578, а в містах – 342
особи).
З усіх домогосподарств України більше чверті (28,1 %) складаються з осіб
непрацездатного віку. Працюючі (у тому числі пенсіонери) є у 67,5 % усіх
домогосподарств, з них у половині випадків (46,4 %) працює одна особа, у
43,9 % – дві та у 9,7 % – три і більше осіб. Більш ніж у третині
(32,5 %) домогосподарств немає осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю
або найманою працею, тобто не працює ніхто. У містах кількість
домогосподарств, де є працюючі – в 2,5 раза більша, ніж таких, де їх
немає: 72,3 % проти 27,7 %, а на селі лише в 1,3 раза – 56,8 % проти
43,2 %. Коефіцієнт економічного навантаження на працюючого члена
домогосподарства (відношення загальної кількості членів домогосподарства
до числа працюючих осіб у його складі) в середньому по Україні становить
2,48, у містах – 2,27, на селі – 3,07 [6, с. 22].
У сільській місцевості на 1 січня 2003 року проживало 6 101,3 тисяч
пенсіонерів, або 42 % від кількості тих, які перебували на обліку в
органах соціального захисту [11, с. 394]. Тобто селяни, що складають
всього 32,7 % населення України, мають у своєму складі 42 % від
загальної кількості українських пенсіонерів. Відповідно на 1000
сільських жителів припадає 389 пенсіонерів, а на 1000 міського населення
лише 256.
Негативні зміни спостерігаються не тільки в кількісних, але і в якісних
показниках розвитку населення. Погіршення стану здоров’я українських
громадян, негативно впливає на формування нових контингентів робочої
сили та демографічних перспектив нації. Зростають показники
захворюваності населення на паразитарні та інфекційні хвороби. У 2002
році хворих на туберкульоз лише офіційно зареєстровано 138,6 тисяч,
причому 82 % з них – це люди працездатного віку. Збільшуються обсяги
соціально небезпечних хвороб: в Україні на кінець 2002 року на обліку в
медичних закладах було 86,6 тис. наркоманів, 668,9 тис. хворих на
алкоголізм, 1,2 млн. психічно хворих осіб, 798,8 тис. онкологічних
хворих, 39,5 тис. ВІЛ-інфікованих та 1,7 тис. хворих на СНІД [11, с.
525–531]. Спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІД,
якщо не вживати запобіжних заходів, то до 2015 року ВІЛ буде інфіковано
майже 1,5 млн. осіб, а розповсюдження його стане практично
неконтрольованим. Надзвичайну тривогу викликає те, що найбільша частина
ВІЛ-інфікованих – це молодь, серед якої 15 % – діти та підлітки.
Основною причиною безробiття, бiдності, а відтак і демографічних проблем
стала економiчна криза 90-х рокiв, зокрема спад обсягів виробництва та
зниження доходiв підприємств і домогосподарств. Ці проблеми не стали
предметом належної уваги з боку вiдповiдних центральних і місцевих
органів виконавчої влади та мiсцевого самоврядування.
Політико-економічні трансформації в Україні здійснювалися без урахування
соціальних наслідків для суспільства, а реформування економіки
проводилося без відповідного наукового обґрунтування.
Соціальне спрямування реформ залишилось лише деклараціями. Проблема
подолання безробіття, бідності та демографічної кризи є комплексною і
вимагає відповідного вирішення на рівні держави, здійснення цілісної
системи заходів правового, економічного, соціального, медичного,
освітнього, культурного, організаційного та природоохоронного характеру.
У найближчому майбутньому на зайнятість сільського населення впливатиме
два основних, але протилежно направлених фактори:
1. Для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції (щоб
забезпечити продовольчу безпеку держави) необхідно буде збільшити
чисельність аграрних працівників.
2. Модернізація та технічне переоснащення сільськогосподарського
виробництва сприятимуть вивільненню 0,5–1,2 млн. працівників [8,
с. 122].
Якщо врахувати, що ще близько 1 млн. сільських жителів уже зараз
потребують працевлаштування, то в цілому близько 2 млн. сільських
трудівників у недалекому майбутньому вирішуватимуть проблему зайнятості.
А відтак необхідно поширити дію державної політики зайнятості і на
сільські населені пункти, де вона поки що майже не діє. Для цього
необхідно розробити механізм забезпечення роботою селян, які
вивільняються з сільськогосподарського виробництва, в інших галузях
виробництва, розміщених у сільській місцевості та в соціальній сфері
села; сприяти становленню та формуванню малого підприємництва,
забезпечувати оптимальне поєднання його з середнім і великим бізнесом;
формувати політику доходів, направлену на підвищення сукупного попиту як
сільських, так і міських жителів, що стимулюватиме розширення
виробництва сільськогосподарської продукції; впорядкувати трудову (в
першу чергу зовнішню) міграцію.
Оскільки вирішення вищевказаних проблем потребує значних грошових
коштів, а бюджети всіх рівнів не дозволяють виконати всі зазначені
заходи достатньо, то акцентувати увагу необхідно на економічних методах
регулювання високопродуктивної зайнятості. Формувати поведінку сільських
жителів щодо виду зайнятості можна шляхом регулювання податкового,
бюджетного та соціального законодавства.
Література:
1. Симоненко В. Бідність, зубожіння, здичавіння?! // Дзеркало тижня. –
2003. – 18–24 жовтня.
2. Власенко Н.С., Виноградова Л.Д., Калачова І.В. Гендерна статистика
для моніторингу досягнення рівності жінок і чоловіків. – К.: Інститут
держави і права ім В.М. Корецького НАН України, 2000. – 50 с.
3. Демьяненко С. Какая аграрная политика нужна Украине? // Зеркало
недели. – 2004. – 30 апрел. – 16 мая.
4. Державна програма розвитку соцiальної сфери села на перiод до
2005 року, затверджена Указом Президента України вiд 15 липня 2002 року
№ 640/2002. //http://www.gdo.kiev. ua/files/2002/29/1352.htm.
5. Кириленко І.Г. Про хід реформування та заходи щодо поліпшення
ситуації на селі // Економіка АПК. – 2003. – № 1. – С. 5.
6. Крючков Г.К., Андресюк Б.П., Сімонов В. Д. та інші. Державна програма
економічного і соціального розвитку України на 2002 pік
//http://www.zakon.gov.ua/data/ZP/html/8092_2001-09-17_1.html.
7. Носарєва Л. Заробити, проїсти – і знову на заробітки // Дзеркало
тижня. – 2002. – 20–26 квiтня.
8. Сільський сектор України на рубежі тисячоліть. У двох томах. – Том 1.
Потенціал сільського сектора / Шепотько Л.О., Прокопа І.В., Гудзинський
С.О. та ін. – К.: Інститут економіки НАН України, 2000. – 396 с.
9. Сільський сектор України на рубежі тисячоліть. У двох томах. – Том 2.
Соціальні ресурси сільських територій / Шепотько Л.О., Прокопа І.В.,
Гудзинський С.О., Яро-
вий В.Д. – К.: Ін-т економіки НАН України, 2003. – 466 с.
10. Статистичний щорічник України: 2001 / Держ. ком. статистики України;
За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Техніка, 2002. – 644 с.
11. Статистичний щорічник України за 2002 рік / Держ. ком. статистики
України; За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2003. – 664 с.
* Статистичний щорічник України за 2002 рік. – К.: Консультант, 2003. –
С. 425, 426.
* Статистичний щорічник України за 2002 рік. – К.: Консультант, 2003.
– С. 410.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
