.

Методологічні засади вдосконалення економічного механізму зростання податкових надходжень (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2443
Скачать документ

Реферат на тему:

Методологічні засади вдосконалення економічного механізму зростання
податкових надходжень

Збільшення обсягів податкових надходжень у державний бюджет – основна
передумова соціально-економічного зростання держави. Це дуже складна,
багатогранна проблема, вирішення якої пов’язане з реформуванням
державної промислової, фінансово-кредитної, бюджетної, податкової
політики, із гармонізацією процесів ринкового і державного регулювання
на макро- та мікроекономічному рівнях, з успішною адаптацією
господарства до ринкових відносин. Вона вимагає широкого підходу до
комплексного дослідження економіки суб’єктів господарювання із
акцентуванням уваги на активізації їх податкової діяльності. Саме тому
основний акцент при цьому було зроблено на проблемі збільшення
податкових надходжень від суб’єктів оподаткування як складовій основної
проблеми розширеного відтворення виробництва – підвищення прибутковості
та конкурентоспроможності його базової ланки – підприємства (фірми).

Для комплексного її вирішення авторами було визначено кілька
концептуальних методологічних моментів дослідження. По-перше,
економічний механізм збільшення обсягів податкових надходжень від
суб’єктів господарювання (далі – СГ) розглядається як похідна категорія
від економічного механізму підприємства в цілому при умові його
вдосконалення. По-друге, ключовим моментом у забезпеченні останнього є
покращання стану внутрішнього середовища СГ і його зв’язків та стосунків
із зовнішнім. До того ж останнє розглядається на двох концептуально
вагомих рівнях: національному і глобальному. По-третє, при обґрунтуванні
стратегії задіяння економічного механізму збільшення податкових
надходжень від суб’єктів господарювання важливою є її
суб’єктно-індивідуалізована визначеність. Це зумовлено індивідуальною
своєрідністю кожного СГ в її якісних і кількісних вимірах. По-четверте,
збільшення податкових надходжень від суб’єктів господарювання без
зростання їх податкового навантаження вимагає розширення бази їх
оподаткування. По-п’яте, таке розширення можливе при задіянні ефективної
політики розвитку підприємства у всіх її основних напрямах.

Важливим для змістовної цілеспрямованості дослідження та його
структуризації є висвітлення сутності самого поняття „економічний
механізм збільшення податкових надходжень від СГ”. Це поняття є похідним
від наукової категорії загальної економічної теорії – „економічний
механізм”. Воно характеризує економічні аспекти функціонування і
розвитку будь-якого процесу чи явища як складових економічної системи
країни. Під економічним механізмом у найбільш загальному його тлумаченні
розуміється система засобів, прийомів, дій щодо забезпечення
функціонування тих чи інших економічних об’єктів і розвитку відповідних
економічних відносин. У контексті даної проблеми говориться в першу
чергу про економічний механізм функціонування СГ. Такий механізм являє
собою систему певних методів, засобів і прийомів, спрямованих на
забезпечення прибутковості та конкурентоспроможності суб’єктів
господарювання. Слід зазначити, що саме від ефективного функціонування
на інноваційних засадах будь-якого СГ залежить підвищення продуктивності
праці, зростання обсягів виробництва, а значить, і розширення бази його
оподаткування. Вважаємо, що саме це дозволяє збільшити
податкоспроможність будь-якого підприємства без зростання податкового
навантаження на нього.

У спеціальній літературі визначенню сутності поняття „економічний
механізм підприємства” ще не приділяється достатньої уваги. У той же час
ґрунтовне його розкриття, чітка ідентифікація та розуміння змісту дуже
важливі для забезпечення економічної безпеки підприємства, розробки
стратегії його розвитку та обґрунтування політики її реалізації,
ствердження позицій на внутрішньому та успішне просування на зовнішні
ринки, активне виконання його бюджетозабезпечуючої функції. Звичайно,
залежно від типу суб’єктів господарювання, їх галузевої спрямованості та
„відомчої” приналежності змінюється і сутність економічного механізму їх
функціонування та вдосконалення. У той же час, при всій багатобарвності
підприємств (фірм), їх функціонального та масштабно-інноваційного
різноманіття, диференціації орієнтирів їх розміщення, ресурсо-, енерго-,
працемісткості та рентабельності основні засади вдосконалення механізмів
їх функціонування в умовах побудови ліберальної економіки є спільними.
До них можна віднести:

1) підвищення адаптаційного потенціалу СГ;

2) задіяння збалансованої багатоаспектної політики підприємства з
пріоритетами інноваційно-маркетингового характеру;

3) реалізацію їх економічної діагностики;

4) нарощування матеріально-технічного і фінансового капіталу СГ та
підвищення інтелектуального рівня його людського капіталу;

5) укріплення позицій підприємств на внутрішньому та зовнішніх ринках з
урахуванням загострення конкурентних відносин.

Все це повинно сприяти підвищенню його інвестиційної привабливості,
економічної активності в конкурентному середовищі, адаптації до ринкових
умов господарювання та успішному виконанню його функцій. Враховуючи
важливість останнього положення, вважаємо за необхідне детальніше
зупинитися на визначенні цього наукового поняття та його змістовній
структуризації. Адже вся практика становлення і розвитку суспільного
виробництва свідчить, що його ефективність безпосередньо залежить від
таких чотирьох моментів, які пов’язані з суб’єктами господарювання:

1) успішна адаптації СГ до еволюціонуючого зовнішнього середовища;

2) забезпечення розширеного відтворення економічного потенціалу суб’єкта
господарювання на інноваційній основі;

3) ефективне виконання функцій управління;

4) успішне виконання функцій самого СГ.

Нам здається принциповим акент на чіткому розподілі функцій СГ на
управлінські та „підприємницькі”. Саме тому важко погодитись із тією
переважною увагою, яка в останній час приділяється у спеціальній
літературі із проблематики економіки підприємства функціям управління.
Адже для більш чіткого їх виконання дуже важливе визначення і глибоке
розуміння основних функцій самого підприємства як суб’єкта
господарювання. Формально визначення цих понять досить близькі. Їх
розрізняють у першу чергу як види діяльності: управлінської та
виробничо-підприємницької.

Так, під функціями управління розуміються спеціалізовані види
управлінської діяльності, що характеризуються однотипністю і цільовою
спрямованістю та об’єднують планування, організацію, регулювання, облік,
контроль і мотивацію до праці. Від чіткості виконання цих функцій
залежить не тільки досконалість організаційних структур управління та
його ефективність (так би мовити „мистецтво для мистецтв”). Це важливо
для вдосконалення діяльності самого суб’єкта господарювання, його
прибутковості тощо. У свою чергу, ефективність управління СГ базується
на масштабному та коректному задіянні таких засобів і механізмів, які
спрямовані на забезпечення основної місії конкретного СГ, його функцій
та цілей.

Щодо функцій суб’єктів господарювання, то їх визначають по-різному,
зокрема як спеціалізовані види фінансово-господарської діяльності СГ,
спрямовані на виробництво конкурентоспроможної продукції (послуг). У
літературі немає єдиної думки щодо їх змісту та класифікації. Погляди на
сутність цього поняття перетерпіли суттєву еволюцію під час розвитку
продуктивних сил країни, змін макро- і мікроекономічних умов
господарювання та досліджень (пізнання) в галузі економіки підприємства.

В основі функціонування підприємства, формування внутрішнього середовища
СГ і його відносин із зовнішнім лежить безпосередній процес виготовлення
товарів чи послуг, на якому спеціалізується даний суб’єкт
господарювання, та підпорядковані йому допоміжні процеси.

Формування взаємовідносин СГ із зовнішнім середовищем – дуже складний за
структурою цих відносин процес, який об’єднує:

1) суб’єктно-об’єктні, управлінські відносини в системі державного
регулювання;

2) матеріально-технічні зв’язки підприємства з отримання засобів і
предметів праці;

3) „збутові” зв’язки з відповідними контрагентами з реалізації
продукції;

4) фінансові, центробіжні та центрострімкі зв’язки із зовнішнім
середовищем;

5) складні „екологічні” зв’язки із оточуючим природним середовищем та
інші.

Різноманітність і численність внутрішніх і зовнішніх зв’язків суб’єктів
господарювання лежить в основі багаточисельності та різноманітності його
функцій, які в першу чергу зумовлені місією підприємства (фірми).
Вважаємо, що узагальнена місія СГ – бути ключовою структурно формуючою
ланкою економіки та задовольняти потреби суспільства у
найрізноманітніших споживчих вартостях – матеріальних і духовних товарах
і послугах. Залежно від характеру товарів і послуг ця місія
конкретизується для кожного конкретного суб’єкта господарювання.

У найбільш узагальненому вигляді класифікація функцій підприємства, на
нашу думку, виглядає так:

А. Внутрішні функції

І. Базові функції

1. Управлінсько-виробнича ефективність, виконання якої забезпечує
конкурентоспроможність і прибутковість підприємства, нарощування
економічного потенціалу СГ.

2. Фінансова – забезпечення процесів розширеного відтворення виробництва
СГ на інноваційному рівні.

ІІ. Похідні функції

1. Соціальна – забезпечення зайнятості і доходів власних працівників,
підвищення рівня їх купівельної спроможності та добробуту.

2. Екологічна – зниження техногенного тиску на навколишнє середовище.

Б. Зовнішні функції

І. Участь у забезпеченні збалансованості попиту і пропозиції на
відповідному ринку.

ІІ. Фінансове забезпечення бюджетних надходжень.

ІІІ. Зовнішньоекономічна – участь у розвитку міжнародної економічної
інтеграції країни.

IV. Соціально-економічна – участь у підвищенні платоспроможності
населення, забезпечення відповідності оплати праці її обсягам та якості,
підвищення рівня зайнятості у відповідному регіоні, покращання умов
життя населення; участь у формуванні виробничої, соціальної та ринкової
інфраструктури у відповідному місті (регіоні) та інші.

В економічній науці існують різні теорії та концепції щодо економіки
підприємства, в яких робиться наголос у першу чергу на його виробничих
функціях. Більш-менш загальноприйнятним є виділення серед складових
виробничої функції таких, що забезпечують рух матеріалів, фінансів,
інформаційних потоків, зайнятість робочої сили, запровадження
інвестицій, інновацій та маркетингу. Саме ці функції реалізують задіяння
ринкових механізмів конкуренції на мікроекономічному рівні.

І тут виникає важливе питання. Від яких чинників залежить успішне
виконання СГ своїх численних, як видно із вищевикладеного, та
різноманітних функцій?

На нашу думку, це залежить від підвищення ефективності його діяльності,
що в свою чергу в найбільш узагальненому вигляді зумовлене:

а) удосконаленням його внутрішнього середовища, його структури,
організації і стану його складових;

RjR SAUxY?Z?[z\?goooooooooooooooooooooooooooo

dh`„Agd?

б) станом його зовнішнього середовища. Удосконалення зовнішніх зв’язків,
забезпечення економічної безпеки СГ повинно відбуватися з урахуванням
зовнішніх умов і викликів. При цьому необхідно зазначити, що якщо на
стан зовнішнього середовища суб’єкти господарювання безпосередньо
впливати не можуть, то врахування макроекономічної ситуації на
національному та глобальному рівні є важливою передумовою реалізації
стратегії розвитку будь-якого суб’єкта господарювання.

Залежність фінансово-господарської діяльності підприємства (фірми) від
зовнішнього середовища є закономірною. Адже воно визначало і визначає
значною мірою розвиток продуктивних сил країни, а значить і умови
функціонування всіх складових її економічної системи, стан внутрішнього
середовища всіх СГ.

Протягом цивілізаційного розвитку, при змінах у способах виробництва,
типах економічних систем і виробничих відносин дуже змінювалося і
зовнішнє середовище підприємництва в цілому. У зв’язку із значущістю
цього чинниках при визначенні стратегії розвитку СГ доцільно більш
детально визначити погляди авторів щодо сутності цієї важливої в теорії
економіки підприємства категорії. Адже зараз у спеціальній літературі
зовнішнє середовище тлумачиться по-різному, переважно як сукупність
підприємств-постачальників, покупців та конкурентів на ринку, в
контексті формування, в першу чергу, виробничо-технологічних зв’язків
конкретних підприємств. У той же час ефективність внутрішнього
середовища суб’єктів господарювання залежить від багатьох зовнішніх
чинників, таких як: макроекономічна ситуація, характер, динаміка і
спрямованість соціально-економічного розвитку, стан податкової,
фінансово-кредитної та бюджетної політики держави тощо.

У Великому економічному словнику є визначення більш загального щодо
зовнішнього середовища поняття – „экономическая среда”, яке розуміється
як „…совокупность экономических условий развития бизнеса предприятия”.
Економічне середовище, на думку автора Словника, передбачає наявність
свободи переміщення ресурсів, існування суттєвих стимулів до праці [2].

Погоджуючись із останнім положенням, вважаємо, що наявність (чи
відсутність) економічної свободи не є визначальною рисою економічного
середовища і залежить від типу економічної системи. Адже при
адміністративно-командному устрою не може йтися про економічні свободи.
До того ж наведене визначення не містить ніякої інформації щодо
сутності, складових економічного середовище. У зв’язку з цим доцільно
зазначити, що економічне середовище є ланкою зовнішнього для будь-якого
суб’єкта господарювання взагалі. Адже суттєві впливи та виклики на
процеси підприємництва мають не лише економічні, але й зовнішні
політичні, правові та інші чинники.

Говорячи про зовнішнє середовище, суб’єкт господарювання вчені відносять
його до факторів, що перебувають „поза контролем репрезентативної фірми
(в нашому контексті – ОГ) в довгостроковому періоді”. Це поняття
використовують у теоріях зростання підприємства та вважають екзогенно
обумовленим [6].

Найбільш прийнятним визначенням зовнішнього середовища організації
(підприємства) вважаємо те, що запропоновано авторами енциклопедичного
словника „Управление организацией” [5]. Там визначається, що зовнішнє
середовище – це „…совокупность политических, социокультурных,
природно-климатических, коммуникационных и экономических условий,
которые оказывают прямое или косвенное воздействие на деятельность
организации”.

Таке зазначення, на нашу думку, повністю підходить і для визначення
зовнішнього середовища суб’єктів господарювання. При безперечній
пріоритетності економічних умов усі інші зазначені вище складові –
політичні, комунікаційні та інші – також суттєво впливають на діяльність
суб’єктів господарювання. Однак вважаємо доцільним додати до наведеного
визначення окреслення рівнів формування зовнішнього для підприємства,
(фірми) середовища. Вважаємо, що якщо внутрішнє середовище СГ формується
на мікро економічному рівні, то зовнішнє формується в свою чергу на
таких рівнях:

1) в Україні – на обласному та національному;

2) у світі – на міждержавному і глобальному. Тобто в найбільш загальному
вимірі зовнішнє середовище суб’єкті господарювання доцільно розглядати
на чотирьох рівнях: обласному, національному, міждержавному та світовому
(чи глобальному).

Вважаємо, що у нестабільних умовах перехідної економіки України, коли ми
„відійшли” від командно-адміністративної системи, а ліберальна
економіка, за влучним визначенням академіка А.С. Гальчинського, є для
нас „відкладеною перспективою” [4], врахування глобальної ситуації для
України є особливо важливим. У такому контексті при запровадженні
ринкових умов господарювання на інноваційних засадах, при реформуванні
основних регуляторів виробничих відносин (інституційно-правових підвалин
державності країн), при фундаментальних змінах її економічної системи
зовнішнє середовище як поле формування важливих впливів на діяльність СГ
повинно розглядатись у найбільш широкими розумінні. А саме: воно включає
не тільки політичну, макроекономічну та правову ситуацію в країні, але й
такі сумарні глобальні процеси та прояви: міжнародна інтеграція,
формування потужних транснаціональних корпорацій, світових ринків
фінансів, інформації, послуг тощо.

У сучасних умовах особливу роль у ефективному виконанні зазначених вище
функцій підприємства відіграє його управління. У найбільш узагальненому
тлумаченні під управлінням у контексті теорії економіки підприємства
розуміється система, яка забезпечує ефективне функціонування і розвиток
суб’єктів господарювання та їх адаптацію до мінливого зовнішнього
середовища. Від ефективності системи управління СГ залежить і
ефективність його діяльності, в першу чергу ступінь прибутковості, а
значить і успішне виконання зовнішньої фінансової функції щодо виконання
податкових зобов’язань перед державою.

У складних умовах ринкових перебудовних процесів в Україні на початку
ХХІ століття управління господарюванням по своїй суті орієнтовано на
адаптивні рішення з урахуванням змін у зовнішньому середовищі, в першу
чергу, на національному рівні. Адже ефективність, а тому і прибутковість
та податкоспроможність СГ залежать значною мірою від глибини їх
адаптації до нових умов господарювання, макроекономічної ситуації в
країні тощо. Без такої адаптації неможливо забезпечити фінансову
стійкість суб’єктів господарювання, їх економічну безпеку та
ефективність їх діяльності.

Саме адаптивність управління СГ забезпечує такі організаційні,
інноваційно-технологічні та інші перетворення підприємства, що
дозволяють йому швидко і адекватно реагувати на зміну зовнішнього
середовища та відповідати вимогам конкурентоспроможності, які весь час
ускладнюються та змінюються. Механізми адаптації в зв’язку з цим
відіграють у наш час важливу роль у вдосконаленні економічного механізму
функціонування суб’єктів господарювання в цілому та збільшення
податкових надходжень від них зокрема.

При цьому механізми адаптації повинні задіюватися в першу чергу при
уточненні місії даного підприємства (фірми), при розробці стратегії його
подальшого розвитку, в обґрунтуванні усіх основних аспектів політики
підприємства, яка визначає його поведінку в складних умовах формування
конкурентного середовища, економічного простору України на ринкових
засадах.

Вибір правильної стратегії розвитку підприємства та політики його
реалізації завжди був важливим для ефективної діяльності суб’єктів
господарювання. Зараз, виходячи з вимог часу, при наопрацюванні
передумов поступового переходу України до постіндустріального розвитку,
політика підприємства набуває більшої диверсифікації. Поряд з
традиційними аспектами (виробничо-технологічним, збутовим, кадровим,
соціальним) політика підприємства поступово запроваджує такі нові
напрями: інноваційний, податковий, маркетинговий, інвестиційний,
екологічний тощо.

Значно посилилась в умовах глобалізації і роль зовнішньоекономічної
діяльності підприємства. Вона нині спрямована на ствердження СГ на
зовнішні ринках, пошук країн-партнерів з розвитку міжнародної кооперації
виробництва, ринків збуту у так званих країнах третього світу для своєї,
неконкурентоспроможної в розвинених країнах, продукції. Звичайно,
зовнішньоекономічна діяльність повинна бути задіяна лише на
підприємствах, що беруть участь у міжнародному поділі праці. Це
дозволить їм поступово нагромадити фінансовий капітал для інноваційного
розвитку та підвищення на цій основі його конкурентоспроможності та
фінансової стійкості. Необхідно зазначити, що під інноваціями на
підприємстві розуміється не тільки задіяння більш сучасних, ресурсо-,
енерго-, працемістких, екобезпечних технологій, озброєння СГ
відповідними засобами виробництва, використання нових матеріалів, але й
удосконалення організаційної структури та підвищення інтелектуального
потенціалу підприємства. Дуже актуалізується нині і проблема
впровадження корпоративних форм організації господарювання, зокрема як
важливого напряму підвищення їх прибутковості та податкоспроможності.

У зв’язку із вищевикладеним постають питання: чи можна виділити чіткі
пріоритети в стратегії підприємства щодо його поведінки на ринку в
контексті збільшення обсягів податкових надходжень? Чи можна виділити
якісь окремі аспекти політики суб’єктів господарювання, які б найбільш
сприяли розширенню бази його оподаткування. Вважаємо, що важливим при
вирішенні цих питань є врахування таких моментів:

1. Тільки системна, за своєю суттю, адаптаційна політика з урівноваженим
задіянням усіх вищевказаних аспектів може призвести до ефективного
розвитку підприємства та виконання всіх його функцій.

2. Шляхи розширення бази оподаткування СГ значною мірою залежать від
галузевої спрямованості, техніко-економічних властивостей підприємства
та структури самої бази його оподаткування. Щодо останнього, то залежно
від переважання в ній прямих чи непрямих податків, зокрема податку на
прибуток, рентних платежів тощо, слід визначати і конкретні методи
збільшення прибутковості і податкоспроможності підприємства.

3. Враховуючи техніко-технологічний стан нашого виробництва та невисоку
конкурентоспроможність національної економіки в цілому, вважаємо
пріоритетними такі напрями стратегії розвитку суб’єктів господарювання:
інноваційний, інвестиційний та маркетинговий.

4. При визначенні політики конкретного підприємства (фірми) щодо
визначення механізмів підвищення його податкоспроможності концептуально
важливим є чітке розуміння стратегії подальшого соціально-економічного
розвитку нашої держави та ролі в цьому державного регулювання.

Література:

1. А.Б. Борисов Большой экономический словарь. – С. Пб.: Книжный мир,
2001. – С. 295.

2. Словник сучасної економіки Макміллана / Ред. Девід. В. Пірс. – К.:
Артек, 2000. – С. 188.

3. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.:
Либідь, 2002. – C. 432.

4. Управление организацией / Под ред. А.Г. Поршнева. – М.: Индра, 2001.
– С. 63.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020