Реферат на тему:
Моделювання виробничих процесів багатопрофільних підприємств лісової
галузі
Величина надходжень до бюджетів усіх рівнів від податків та інших
обов’язкових платежів прямо залежить від результатів діяльності
підприємств виробничої сфери. Підвищення ефективності їх діяльності
можна досягти з використанням методів економіко-математичного
моделювання.
Застосування системного підходу як методології дослідження виробничих
процесів та їх моделювання означає виконання таких процедур: виділення
системи та її структуризація; визначення цілей та альтернатив розвитку
системи; виділення критеріїв ефективності альтернатив; розробку моделей,
що виражають зв’язки між альтернативами, цілями і витратами. Така
методологія дозволяє отримати кількісну оцінку результатів та прогнозів
при тій чи іншій стратегії розвитку підприємств виробничої сфери,
оптимально розподілити та використати наявні у них ресурси. Системний
підхід передує безпосередньому моделюванню виробничих процесів та є
єдиним способом вираження якісних зв’язків, від яких залежать
управлінські рішення. Розробляти управлінські рішення на перспективу
найдоцільніше на основі результатів вирішення конкретних завдань з
позицій системного підходу. Вирішення ж локальних завдань не повинне
здійснюватись без зв’язку із системою. Реалізацією системного підходу в
плануванні є програмно-цільовий підхід. Найповніше вимоги системного
підходу реалізуються при застосуванні методів імітаційного моделювання.
Принцип системного підходу стосується як дослідження самої системи, так
і її моделі. Більше того, системний підхід повинен бути використаний
також і при формуванні математичного та інформаційно-програмного
забезпечення задач управління. Так, одним із завдань при вивченні та
моделюванні виробничих систем є, наприклад, упровадження концепції баз
даних у практику досліджень. Пояснюється це тим, що обсяги інформації
зростають, вирішення завдань необхідно проводити неодноразово, вихідні
дані одних задач дають інформацію для вирішення інших тощо. Питання
організації баз даних актуальне ще й тому, що ефективність управління
визначається якістю та доступністю інформації, що використовувалась при
прийнятті управлінських рішень.
При плануванні технологічних процесів виробництва необхідно враховувати
розвиток структурних частин системи та наявність інформаційно-логічного
зв’язку між ними. Тільки на основі системного підходу може і повинна
досліджуватись можливість оптимізації виробничої діяльності
багатопрофільних підприємств.
Використання економіко-математичних методів для вирішення завдань
оптимізації ускладнюється невідповідністю системи показників діючої
статистичної звітності вимогам інформаційного забезпечення
економіко-математичних моделей. Підготовка необхідної для розробки і
реалізації економіко-математичних моделей інформації вимагає значних
витрат, пов’язаних із проведенням обстежень, виборок, додаткових
розрахунків, тому що в існуючих звітах інформація знаходиться в
агрегованому вигляді і отримати з їх допомогою первинну інформацію
неможливо. Для подолання вказаних недоліків в інформаційному
забезпеченні та можливості застосування системного підходу в
економіко-математичному моделюванні виробничих процесів пропонується
розробляти комплекс економіко-математичних моделей, що містить систему
формування та трансформації інформації, спроможну забезпечити отримання
з первинної інформації нормативів різного ступеня агрегації, у тому
числі і макронормативів. Механізм розрахунку нормативів повинен створити
можливість формування їх як для окремого об’єкта (виробу, продукту
тощо), так і для групи однорідних об’єктів. Описати весь комплекс
виробничих процесів діяльності багатопрофільного підприємства з
допомогою лише лінійно-оптимізаційних моделей досить важко як через
невизначеність характеру інформації, так і через значний вплив
випадковостей на виробничу діяльність та її динамічний характер. При
намаганні практично скористатися такою моделлю часто виникають
принципові труднощі з вибором критерію оптимальності, так як у цих
ситуаціях велике значення має неформальна оцінка якості функціонування
системи, яку може дати лише група спеціалістів-експертів. Значні
труднощі виникають і в практичному використанні економіко-математичних
моделей, орієнтованих на відображення наслідків, породжених певною
невизначеністю в діяльності багатопрофільних підприємств. Для
знаходження чисельних розв’язків імовірнісних динамічних моделей
доводиться не лише значно зменшувати розмірність моделей, але і
спрощувати реальні схеми функціонування виробничих систем. Тому у
випадках, коли необхідно одночасно враховувати фактори невизначеності,
динамічну взаємну обумовленість розв’язків, комплексну взаємозалежність
між факторами, пропонується в комплекс моделей також включати
імітаційні, з допомогою яких можна імітувати поведінку реальної системи
із заданим ступенем деталізації або інтеграції. Імітаційне моделювання є
тим інструментом, що дозволяє не лише імітувати динаміку реального
об’єкта, але й оптимізувати його діяльність, використовуючи ефективні
методи управління, отримувати прогнозовані оцінки діяльності
підприємства.
Імітаційне моделювання охоплює значну кількість моделей, точніше певний
підхід до моделювання, методологічний принцип. Для цього доцільно при
побудові моделі йти не від математичного методу, намагаючись так описати
реальність, щоб цей метод використати, а від об’єкта дослідження, щоб
якомога точніше відобразити його функціонування та розвиток. Тому
математична основа імітаційної моделі є синтезом різноманітних
математичних моделей і методів.
З допомогою імітаційного моделювання можна досліджувати існуючі системи
та системи, що знаходяться в стані проектування. При вивченні існуючих
систем мета дослідження може полягати в прогнозуванні поведінки системи,
у перевірці впливу намічених реорганізацій у системі на процеси, що в
ній відбуваються. Мета дослідження систем на стадії їх проектування
методами імітаційного моделювання полягає в передбаченні поведінки
системи і в підборі її параметрів.
У процесі управління виробництвом при апріорній оцінці ефективності
варіантів рішень, що приймаються, імітаційне моделювання дозволяє
підходити до виробничого процесу системно, враховувати залежність цього
процесу від зовнішніх факторів, оцінювати протікання технологічного
процесу послідовно за декількома критеріями (за техніко-економічними
показниками) залежно від ситуації, яка склалася, та актуальністю
критерію в даний момент.
За допомогою імітаційного моделювання проводяться окремі експерименти з
моделями економічних систем. Використання ЕОМ значно полегшує та
прискорює ці експерименти та дозволяє проводити дослідження як у
статичному, так і в динамічному режимах.
Перевагою імітаційного моделювання також є те, що з допомогою
імітаційних моделей можна побудувати моделі, які не викривлятимуть
досліджуване явище (процес, об’єкт), так як нема необхідності
пристосовуватися до певного аналітичного методу. Крім того, при
недостатній інформації про поводження системи в минулому, тобто при
наявності неповних експериментальних даних про її поводження, значення
деяких змінних чи законів їх розподілу може бути замінено
правдоподібними гіпотезами про ймовірнісний розподіл цих змінних або
оцінку відповідних трендів. У цьому випадку відсутні фактичні
спостереження замінюються згенерованими на ЕОМ.
Одним з інструментів, що поєднує в собі простоту опису виробничої
системи та її математичну обґрунтованість, є імовірнісно-автоматне
моделювання. Метод автоматного моделювання є унікальною розробкою групи
вчених Інституту кібернетики НАН України. Автоматна модель дозволяє з
тією чи іншою точністю імітувати поведінку економічної системи.
Автоматна імітаційна модель може бути побудована з урахуванням
можливості оцінки ефективності за кількома критеріями. Такі ситуації
часто виникають на практиці при оптимізації виробничих процесів [1].
Однією з таких складних економічних систем, де необхідно використовувати
методи імітаційного моделювання, є лісове господарство України.
dh`„1gdaE
ання середнього приросту становить майже 59 %. Це свідчить про те, що
лісове господарство України досягло високого ступеня інтенсифікації. У
той же час постійно збільшується потреба в деревині та інших лісових
ресурсах, що вимагає від лісової галузі розширеного відтворення,
використання інтенсивних факторів росту. Для того, щоб ліси всебічно і
раціонально використовувались в інтересах держави і народу, необхідно
залишити державну форму власності на ліси, у той же час провести ряд
реформ, одним з етапів яких є формування спеціального лісового бюджету,
основи фінансової системи, яка б забезпечувала відтворення лісових
ресурсів.
Фінансування лісового господарства повинне залишитись бюджетним, а
держава як власник лісів повинна отримувати такий лісовий дохід, який би
перевищував витрати на ведення лісового господарства. Існуюча система
формування лісового доходу не може вирішити ці завдання. Основу лісового
доходу складає плата за деревину, так звана попнева плата, тобто плата
за ліс на пні (той, що росте). Ця плата береться тільки за стиглий ліс,
який відводиться під рубки головного користування. Але ж більше половини
всієї заготовленої деревини отримується від рубок, пов’язаних із
веденням лісового господарства, і відпускається державою безкоштовно,
тобто плата в бюджет за користування ним не надходить. Існуюча система
оцінки лісу на пні залишається незмінною більше, ніж півсторіччя, і має
ряд суттєвих недоліків. Запас деревини на кожній відведеній для рубки
ділянці лісу, що росте, визначається з допомогою сортиментних таблиць,
допустима похибка яких становить 10 %. Віднесення дерев до ділових або
дров’яних базується на суб’єктивних факторах. Такси (ціни) на деревину
залежать від категорії (товста, середня, дрібна) ділової деревини, а
також віддалі до найближчої залізничної станції. Вони не враховують
фактичної вартості деревини і не дозволяють покрити всі витрати,
пов’язані з веденням лісового господарства.
Реформування системи сплати до бюджету плати за ліс, що росте, повинне
базуватись на фактичній оцінці вартості кожної ділянки лісу, відведеної
як для рубки головного користування, так і для інших суцільних рубок.
Частина ділянок повинна закріплятись за користувачами шляхом продажу
через аукціон.
При встановленні вартості ділянки необхідно враховувати такі основні
фактори: загальну масу деревини, якість деревини та доступність до
ділянки. Вичерпна лісівнича характеристика кожного виділу лісу міститься
в банку лісового фонду України. Розроблена і впроваджена у виробництво
система актуалізації об’ємних показників, що базується на використанні
математичних моделей росту насаджень і щорічної таксації тільки тих
ділянок, де проводились заходи, пов’язані з веденням лісового
господарства або відбулось пошкодження лісу шкідниками, пожежами,
стихійними явищами тощо. Інформація з банку даних лісового фонду може
бути використана для визначення об’ємних і якісних показників.
Актуальним залишається питання ціноутворення на ліс, що росте. До його
вирішення можна підійти різними шляхами, але це повинен бути системний
підхід, реалізація якого неможлива без побудови комплексу
економіко-математичних моделей. Механізм розрахунку нормативів повинен
створити можливість використання їх як для окремого об’єкта, так і для
групи однорідних об’єктів.
Початкова ціна ділянки повинна бути привабливою для потенційних покупців
і в той же час не бути нижчою за прибуток, який могло б отримати
державне лісогосподарське підприємство, реалізувавши зрубаний ліс у
круглому виді.
Ринкові ціни на всі сортименти круглої деревини відомі. Витрати на
заготівлю продукції можна розрахувати за моделлю:
де I – множина технологічних операцій;
;
J – множина статей витрат;
;
R – множина видів продукції;
;
– величина витрат на i-ту технологічну операцію за j-ою статтею
витрат для r-ого виду продукції.
Різницю між можливою виручкою та плановими витратами на заготівлю
деревини можна прийняти за початкову ціну ділянки лісу, що росте.
Крім того, лісогосподарське підприємство отримує додатковий прибуток від
переробки зрубаної деревини:
де r – індекс видів продукції;
Vy – ціна продукції r-го виду;
Sy – собівартість продукції r-го виду;
Gy – обсяг виробництва продукції r-го виду.
Для ефективного управління процесами виробництва необхідно мати механізм
прогнозування собівартості продукції.
Управління лісовим господарством в умовах ринкових відносин вимагає
нового підходу до переробки інформації і планування. Прийняття
управлінських рішень неможливе без імітації виробничих процесів з
використанням обчислювальної техніки.
Великий обсяг номенклатури продукції, отриманої в результаті переробки
деревини, а також різноманітність технологічних процесів вимагають
створення доступної для спеціалістів технології імітаційного моделювання
виробничих процесів.
Імітаційні моделі дозволяють здійснити вибір оптимальної технології
виробництва багатопрофільних підприємств і визначити з їх допомогою
витрати трудових ресурсів, ресурсів машин і агрегатів за кожною
технологічною операцією для виробництва одиниці продукції і в цілому на
одиницю продукції, а також собівартість виконання кожної технологічної
операції і повні витрати на одиницю продукції.
Література:
1. Алле М. Экономика как наука: Пер. с франц. – М., 1995.
2. Афонцев С. Экономическая политика и модели экономического развития //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”. –
2002. – № 4.
3. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. – К., 1997.
4. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах
глобалізації // Економіка України. – 2001. – С. 311.
5. Гунський Б. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.:
Наукова думка, 1997.
6. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність національної економіки України.
Стратегія розвитку України: теорія і практика. – Київ, 2002.
7. Иноземцев Л. Неизбежность постиндустриального мира. К вопросу о
полярности современного мироустройства // Постиндустриальный мир и
Россия. – М.: РАН, Эдиториал УССР. – 2000.
8. Иноземцев В. Восставшая из пепла: европейская экономика ХХ века //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Наука, 2002. – № 1.
9. Коллонтай В. Эволюция западных концепций глобализации // Мировая
экономика и международные отношения. – 2002. – № 1.
10. Косолапов Н. Глобализация, миропорядок ХХІ века в России.
Постиндустриальный мир и Россия / Под. ред. В. Хароса, В. Красильщикова.
– М.,2001. – 250 с.
11. Марчук Е.К. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження
// Стратегічна панорама. – 1999. – № 4.
12. Мочерний С. До питання про постіндустріальне суспільство //
Економіка України. – 2002. – № 9.
13. Новокшонов Л.В., Тридюнов Ю.В. Мировое хозяйство. – ЮРИСТО, 2000.
14. Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия // Мировая
экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”, 2001. – № 3.
15. Пахомов Ю. Україна і виклики глобалізації // День. – 2001. – 7
серпня.
16. Перес К. Технологические процессы и возможности для развития
качества динамической цели. – ЮНКТАД.ХТД/RT/1/9. – 1999. – 20 december.
– С. 50.
17. Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и
международные отношения. – 2002. – № 1.
18. Стратегія розвитку України: теорія і практика. – К., 2002.
19. Трансформація моделі економіки України / За ред. В.М. Гейця. – К.:
Лотос, 1999.
20. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ і стратегія розвитку. –
Київ, 2001.
21. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.,
Либідь, 2002.
22. Філіпенко С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. – К.:
Товариство “Знання” України, 2000.
23. Хаустов В., Панфілова Т. Інноваційні процеси в Україні: реалії і
перспективи // Економіст. – 2002. – № 3.
24. Чухно А.А. Економічна теорія. – К.: Вид-во “Вища школа”, 1993.
25. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх
значення для України // Економіка України. – 2001. – № 11, 12.
26. Экономическая энциклопедия / Под ред. Л.И. Абалкина. – М.:
Экономика, 1999.
27. Энциклопедический социологический словарь / Под общей редакцией Г.В.
Осипова. – М., 1995.
28. Яковець Ю. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і
перспективи взаємодії цивілізації у ХХІ столітті // Економіка України. –
2000. – № 3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
