Реферат на тему:
Роль фіскальної політики у формуванні інноваційного типу розвитку
національної економіки
Обмеженість і неефективність використання зовнішніх інвестицій в
інноваційних цілях економічного розвитку України вимагає пошуків
внутрішніх резервів для модернізації виробничої сфери та економічного
зростання в цілому. Серед факторів ініціювання економічного зростання
пострадянських країн необхідно визначити державні споживчі витрати,
спрямовані на розширення сукупного попиту, оптимізацію розподілу
національного доходу засобами фіскальної політики, інвестиції в
технологічний розвиток реального сектора економіки, експорт продукції
переробних галузей, регулювання інфляційних процесів засобами монетарної
політики, структурні секторальні зміни тощо. Роль фіскальної політики
держави у захисті національних інтересів важко переоцінити в умовах,
коли українська економіка подає перші ознаки пожвавлення в оточенні
тенденцій перерозподілу світових ресурсів через фінансові боргові
зобов’язання на користь таких світових фінансових центрів, як
Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк
реконструкції і розвитку (ЄБРР) та країн “великої сімки”.
Епоха “інформаціональної глобалізаційної економіки”, яка висвітилась у
другій половині ХХ століття, характеризується змаганням окремих країн і
геополітичних блоків за розподіл ресурсів та частку світового валового
продукту на підставі конкурентоспроможності національних економік (ТНК
національного походження) на світовому ринку. Глобальна економіка, яка
виникла з інформаціонального виробництва та конкуренції характеризується
взаємозалежністю, асиметрією, регіоналізацією її суб’єктів, зростаючою
диверсифікацією в кожному регіоні, своїм виборчим залученням та
сегментацією, яка виключає окремі регіони та нації з свого обігу.
Глобальна конкуренція обумовлюється факторами, притаманними новій
фінансовій економіці, яка представляє мережну структуру, побудовану на
інформаційних технологіях і експансії потоків віртуального фінансового
капіталу.
Чотири загальні фактори визначають форму і результат конкурентної
боротьби: технологічна потужність економіки; доступ до великих,
інтегрованих та багатих ринків; різниця між національними виробничими
витратами та цінами на світових ринках; політичні можливості
національних та міжнародних інститутів керувати стратегіями росту
економіки країн або регіонів, які знаходяться в їх юрисдикції.
Технологічна потужність національних економік включає наукову базу
виробничих та управлінських процесів, науково-дослідний та
конструкторський потенціал, людські ресурси, необхідні для створення
інновацій, адекватне використання нових технологій і ступені їх
розповсюдження. Конкурентоспроможність окремих виробничих секторів
визначається технологічним рівнем кожного сектора, так само як і
здатність окремих країн конкурувати на світовому ринку залежить від
наявного технологічного потенціалу економіки та її окремих галузей.
Доступ на такі привабливі ринки світу, як Європейський Союз, США або
Північноамериканська зона вільної торгівлі (NAFTA), залежить від ступеня
інтеграції національної економіки до окремої економічної зони, зокрема
через спільні підприємства або транснаціональні корпорації (ТНК).
Різниця між національними виробничими витратами та цінами цільових
світових ринків обумовлює конкурентоспроможність економіки, якщо витрати
на оплату праці, податки, оренду, підтримку екологічних стандартів
обумовлюють потенціальний прибуток, пов’язаний із більш низькими
виробничими витратами, тільки за умови можливості виходу товаровиробника
на великий та багатий зовнішній ринок. Але за такним світовим рівнем
розповсюдження нових технологій, конкурентна стратегія низьких
виробничих витрат повинна працювати лише в умовах
інформаціонально-технологічної парадигми розвитку економіки. Тобто
різниця між ціною та витратами не є субститутом технологічних
потужностей. Виграшна формула полягає в об’єднанні високих технологій,
висококваліфікованого менеджменту з більш низькими, ніж у конкурента,
виробничими витратами, що виключає можливість таких країн, як Україна,
конкурувати лише на підставі низьких виробничих витрат. Нарешті,
політичні можливості національних інститутів обумовлюють конкурентні
переваги на світовому ринку як окремих фірм, так і економіки в цілому.
Діяльність уряду не обмежується лише протекціонізмом у сфері міжнародної
торгівлі і технологічного розвитку, державні ринки (наприклад, у сфері
ВПК та телекомунікації), субсидії, пільгові кредити (на розвиток
науково-дослідних та конструкторських розробок, навчання та підтримку
експорту), пільговий режим оподаткування експортних галузей мають велике
значення для конкурентної позиції фірм і секторів в умовах глобалізації
економіки.
Для України, яка прагне інтегруватися у світове економічне
співтовариство, насамперед, Світову організацію торгівлі (СОТ) та
Європейський Союз, важливо не лише вийти з економічної кризи, але й
перейти до нового інноваційного типу виробництва. Стосовно цього
фіскальний механізм ініціювання економічного зростання спрямований не
лише на поповнення державного бюджету, але й є реальним інструментом
ініціювання економічної активності за умови його спрямованості на
підтримку цільових завдань розвитку. Розглядаючи перспективи інтеграції
української економіки, необхідно зазначити, що вихід українських фірм на
розвинений світовий ринок на базі існуючих технологій можливий лише з
боку видобувних галузей та сільськогосподарської сировини, але із
суттєвими державними витратами, з одного боку, спрямованими на зменшення
виробничих витрат продукції низької доданої вартості для підтримки
конкурентних позицій виробника на сировинних ринках низької
технологічної продукції, з іншого – витрат на підвищення технологічної
потужності економіки в обробних галузях кінцевої продукції (наприклад,
літакобудування, військова техніка). Відповідні державні витрати повинні
підкріплюватися збільшенням податкових надходжень до бюджету. Тому до
певного часу за даним рівнем технологій економіка має працювати у
закритому режимі для нарощування внутрішньої ділової активності і
технологічного прориву наукоємних галузей. Для розширення податкової
бази важливо витягнути з “тіні” доходи фізичних та юридичних осіб. У
цьому процесі значну роль відіграє концепція оподаткування прибутків,
яку доцільно пов’язувати не з експонентним (1) або лінійним (2) темпами
підвищення норми податку, а з параболічним (3) зростанням відповідно до
зростання чистого прибутку (рис. 1). Але існує деяка величина Т* ставки
податку, за якої при наявних умовах господарювання прибуток не
висвітлюється. Ця частина прибутку перекидається до економічного
простору з більш сприятливим режимом оподаткування за межі держави або
взагалі вибуває з грошового обігу (“мертвий” грошовий запас найчастіше
фізичних осіб), тобто, щоб вивести економіку з тіньового сектора,
необхідно встановлювати ставку податку на рівні Т*.
Податкова ставка, % доходу
Рис. 1. Концепція оподаткування прибутків
За даними Інституту світової економіки і світових відносин (ІСЕСВ) РАН,
зменшення ставки податку на прибуток на 5 процентних пунктів (далі п.п.)
може збільшити випуск продукції в середньому на 3 %, аналогічне зниження
ставок з ПДВ та сукупних відрахувань до позабюджетних фондів може
обумовити більш виразну реакцію виробників – збільшення випуску на 5 та
4 % відповідно. Запропонована модель податкової поведінки виробників
розглядає потенційний розмір державних фіскальних втрат у випадку
зменшення ставки на n процентних пунктів:
А = П – П(T – n) = nП/T, (1)
де А – державні фіскальні втрати;
П – сума платежів одного з типів податку (на прибуток, ПДВ, соціальні
відрахування);
T – ставка податку;
N – зниження ставки податку, п.п.
Компенсація вказаних втрат за рахунок розширення податкової бази
розраховується з припущення її пропорційного зростання відносно
збільшення обсягу випуску в (1+q) разів:
В = qП(T – n)/T,
(2)
де В – розмір компенсації прямих фіскальних втрат держави;
П(T – n)/T – обсяг платежів, які б здійснило підприємство за умови
зменшення ставки податку в n разів та колишньому обсязі випуску.
Якщо формули (1) і (2) справедливі для кожного з типів податків і
податкова база розширюється для кожного з них, тоді загальна величина
компенсації при зниженні ставки податку на прибуток буде визначатися за
формулою:
С = qП1(T – n)/T + qП2 + qП3. (3)
Оскільки йдеться про відносно малі зміни ставки податку, автори,
незважаючи на деякі спрощення, виходили з припущення, що пропорції між
показниками (частки прибутку, доданої вартості та заробітної плати в
загальному обсязі випуску) постійні і не змінюються при зміні ставок
податку та обсягів виробництва. Таким чином, загальний баланс податкових
надходжень можна розрахувати за формулою:
DП = С – А. (4)
Якщо ця різниця негативна, то доходи держави в результаті зменшення
ставки податку зменшуються і навпаки. Подальші модельні розрахунки
визначили, що зниження ставки податку на прибуток (30 %) на 5 п.п.
стають для держави виграшем: розширення виробництва приводить до
збільшення податкових надходжень у розмірі 0,5 % річного обсягу випуску
продукції. Щодо маніпуляцій із зниженням ставок з ПДВ (20 %) та
надходжень до позабюджетних фондів (36 %), то тут зростання виробництва
не компенсує прямих фіскальних втрат від зниження податкової ставки на 5
п.п. Підсумкове зменшення надходжень до казни становить 1,3 % (з ПДВ) та
0,6 % (з позабюджетних фондів) обсягу річного випуску.
Реакція виробників на посилення податкового тиску є більш виразною, ніж
на його послаблення. При підвищенні ставок на 5 п.п. на прибуток держава
отримує абсолютний програш у 1,3 % вартості річного випуску та зростання
надходжень до державного бюджету від ПДВ (на 0,6 %) та позабюджетних
фондів на 0,5 % вартості річного випуску. Але якщо взяти до уваги, що
багато факторів, здатних вплинути на обсяг надходжень до бюджету,
залишилися поза увагою аналізу, то можна прийти до висновку, що зниження
податкового тиску може надати стимули до довгострокового розширення
господарської активності і, відповідно, більш масштабного зростання
випуску, що значно зменшить прямі фіскальні втрати держави. Крім того,
полегшення податкового тягаря за інших рівних умов здатне вивести з
“тіні” значну частку економічної активності, що також розширить
податкову базу та послужить компенсацією у вигляді додаткових надходжень
до казни. Зміна режиму оподаткування може також вплинути на податкову
дисципліну підприємств щодо регулярного і повного виконання податкових
зобов’язань перед державою.
Ступінь впливу зміни податкової ставки на обсяги інвестування суттєво
посилюють її вплив на обсяги випуску. Респондентські запити
товаровиробників показали, що при зменшенні ставки податку на прибуток
на 5 п.п., капітальні вкладення збільшаться на 5 % (на 2 п.п.
збільшення випуску продукції), а за умови збільшення ставки –
скоротяться на 12 %. Визначена різна стратегія господарювання
підприємств: частина підприємств притримується стратегії активного
короткострокового зростання – для них зменшення податкової ставки є
сигналом для розширення інноваційних витрат не тільки за рахунок
отриманих від зменшення податків фінансових ресурсів, але й за рахунок
несплати боргів, у тому числі й відсотки з несплачених податків за
податковими зобов’язаннями. Інші притримуються середньо- та
довгострокових перспектив зростання: тільки близько 1/3 вилучених від
полегшення податкового тягаря коштів використовувалося б на інновації.
Стверджується, що така поведінка обумовлена фінансовим станом
підприємств, який не дозволяє задовольняти поточні вимоги з боку
держави, тобто накопичування заборгованості є елементом особливого типу
раціональної поведінки підприємств. Більша частка пені в податковій
заборгованості припадає на галузі, які несуть максимальний фіскальний
тягар, що призводить до значних труднощів зі сплатою податків. Вихід із
цього кола неплатежів може полягати в обмеженні розміру пені дисконтною
ставкою банківського відсотку, що є цілком обґрунтованим економічною
теорією кредиту.
Реакції підприємств у межах галузі на кардинальне зменшення податкового
тиску (варіант – “дворічні канікули”) вказує на те, що більшість
галузей, які випускають кінцеву продукцію, надає перевагу “канікулам” з
ПДВ з погляду потенційного зростання випуску продукції, і демонструє
високу чутливість інвестиційних рішень до змін податку на прибуток.
Разом з тим, зміни з питань відрахувань до соціальних фондів могли б
привести до суттєвого збільшення заробітної плати робітників.
Структура власності та система контролю податкових надходжень суттєво
впливає на виробничу, фінансову, інвестиційну, інноваційну та кадрову
політику підприємств. За характером податкових реакцій державні,
акціонерні та менеджерські підприємства суттєво відрізняються.
Сприятливі зміни економічного середовища державні підприємства
використовують для подальшого нарощування обсягів виробництва, навіть
якщо продукція є збитковою й отримання за неї платні не гарантовано. При
цьому технологічні інвестиції зростають повільно. Більшість приватних
(менеджерських) підприємств дотримується іншої стратегії. На позитивні
податкові імпульси вони відповідають стрімкою активізацією
інвестиційного процесу, що, можливо, пов’язано з особливо жорсткими
обмеженнями на ринку капіталу. Акціонерні підприємства меншою мірою
схильні до екстенсивного розвитку, ніж державні, але не досягають того
рівня динамізму, що притаманний приватним підприємствам.
K///////eeeeeeeeeeeeeeeeeeee
K-N¬NueSz\EcDhthk\sa…A•Z–Література: 1. Алле М. Экономика как наука: Пер. с франц. – М., 1995. 2. Афонцев С. Экономическая политика и модели экономического развития // Мировая экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”. – 2002. – № 4. 3. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. – К., 1997. 4. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах глобалізації // Економіка України. – 2001. – С. 311. 5. Гунський Б. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наукова думка, 1997. 6. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність національної економіки України. Стратегія розвитку України: теорія і практика. – Київ, 2002. 7. Иноземцев Л. Неизбежность постиндустриального мира. К вопросу о полярности современного мироустройства // Постиндустриальный мир и Россия. – М.: РАН, Эдиториал УССР. – 2000. 8. Иноземцев В. Восставшая из пепла: европейская экономика ХХ века // Мировая экономика и международные отношения. – М.: Наука, 2002. – № 1. 9. Коллонтай В. Эволюция западных концепций глобализации // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. – № 1. 10. Косолапов Н. Глобализация, миропорядок ХХІ века в России. Постиндустриальный мир и Россия / Под. ред. В. Хароса, В. Красильщикова. – М.,2001. – 250 с. 11. Марчук Е.К. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження // Стратегічна панорама. – 1999. – № 4. 12. Мочерний С. До питання про постіндустріальне суспільство // Економіка України. – 2002. – № 9. 13. Новокшонов Л.В., Тридюнов Ю.В. Мировое хозяйство. – ЮРИСТО, 2000. 14. Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия // Мировая экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”, 2001. – № 3. 15. Пахомов Ю. Україна і виклики глобалізації // День. – 2001. – 7 серпня. 16. Перес К. Технологические процессы и возможности для развития качества динамической цели. – ЮНКТАД.ХТД/RT/1/9. – 1999. – 20 december. – С. 50. 17. Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. – № 1. 18. Стратегія розвитку України: теорія і практика. – К., 2002. 19. Трансформація моделі економіки України / За ред. В.М. Гейця. – К.: Лотос, 1999. 20. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ і стратегія розвитку. – Київ, 2001. 21. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К., Либідь, 2002. 22. Філіпенко С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. – К.: Товариство “Знання” України, 2000. 23. Хаустов В., Панфілова Т. Інноваційні процеси в Україні: реалії і перспективи // Економіст. – 2002. – № 3. 24. Чухно А.А. Економічна теорія. – К.: Вид-во “Вища школа”, 1993. 25. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України // Економіка України. – 2001. – № 11, 12. 26. Экономическая энциклопедия / Под ред. Л.И. Абалкина. – М.: Экономика, 1999. 27. Энциклопедический социологический словарь / Под общей редакцией Г.В. Осипова. – М., 1995. 28. Яковець Ю. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і перспективи взаємодії цивілізації у ХХІ столітті // Економіка України. – 2000. – № 3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
