.

Суспільні та державні потреби (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5144
Скачать документ

Реферат на тему:

Суспільні та державні потреби

У період розбудови українська держава повинна орієнтуватися на
стратегію сталого розвитку, в результаті якого, зокрема, буде
забезпечене гарантоване задоволення всіх членів суспільства в динамічних
потребах у життєвих цінностях, у тому числі в ресурсах. Ресурси, як
відомо, поділяються на фінансові, матеріальні, інформаційні. Їх
структура й обсяги споживання взаємопов’язані. Зміни потреб у
матеріальних засобах домашніх господарств впливають на потреби у
промислових ресурсах, в інших видах ресурсів і навпаки.

Потреби належать до складних, багатогранних суспільних явищ. З наукового
погляду вони є однією з найзагальніших категорій, одночасно популярних і
разом з тим наукомістких. У комплексі з іншими чинниками впливають вони
на попит споживачів на необхідні ресурси, тому вивчаються маркетологами
підприємств при визначенні перспектив розвитку виробництва.

Закономірно, що ця категорія вивчається широким колом наук, потребує
подальших різнобічних досліджень, оскільки змінюються
соціально-економічні умови життя людей, політична ситуація в країні,
структура виробництва продукції промислового й домашнього споживання,
міжнародні економічні зв’язки тощо.

Дослідженню теоретичних і практичних проблем, що стосуються потреб,
присвячені наукові праці як українських учених, зокрема А.В. Головача,
В.Є.Козака, В.С. Марцина, так і зарубіжних – Ф. Котлера, Б.М. Воронцова,
К.Маркса, Б.М. Мочалова.

В економічній теорії потреби розглядаються в системі суспільних
відносин, що формуються відповідно до відтворення матеріальних умов
життєдіяльності людей [3. – С. 4–5]. На нашу думку, суспільні відносини
виходять за межі відтворення матеріальних умов життя. Тому категорію
потреб необхідно розглядати більш широко.

Крім того, у наукових працях згаданих та й інших авторів не приділяється
належна увага висвітленню ресурсних аспектів потреб взагалі, державних
зокрема.

Метою написання статті є розробка системи понять, що дозволяють всебічно
охарактеризувати потреби в ресурсах, а також взаємозв’язок між
державними та суспільними фінансовими, матеріальними та іншими
потребами.

Досліджуючи з наукового погляду широке коло питань щодо потреб,
пропонується користуватися й відповідною системою понять, що їх
визначають:

1) суть конкретної потреби у ресурсах;

2) суб’єкт потреби у ресурсах (індивід, колектив, суспільство, клас,
держава);

3) об’єкт потреби (цінність, ресурс, що застосовується в процесі
задоволення потреб);

4) походження потреби у ресурсах (природна, викликана товарною
пропозицією);

5) носій потреби у ресурсах (ті властивості об’єкта, що задовольняють
суб’єкта, наприклад, носієм потреби кам’яного вугілля є його здатність
перетворюватися у тепло);

6) спосіб задоволення потреби (споживання електроенергії, експлуатація
транспорту, що працює на газовому пальному);

7) процес задоволення людиною потреб (подача електроенергії на виробниче
підприємство, газу в житлові будинки);

8) види потреби, що визначаються за різними ознаками (поточні,
перспективні, ретроспективні; економічні, соціальні, фізіологічні);

9) функції потреб (забезпечення людського організму ресурсами для
фізичного існування, задоволення духовних запитів людини; виробничі,
трудові, захисні, політичні тощо);

10) сфери задоволення потреб (домашнє господарство – в електроенергії,
газі природному, продуктах харчування, вирощених на власному городі;
виробничі підприємства – робота, заробітна плата для працездатного
населення);

11) період задоволення потреб (постійно, періодично, разово).

Окремо зазначимо, що в системі об’єктів потреб потрібно особливо
виділяти ресурси. Саме вони і забезпечують життєдіяльність як кожної
людини, колективу, підприємства, так і суспільства в цілому. Тому в
усьому світі йде найбільш активна боротьба за грошові, матеріальні та
науково-технічні ресурси.

Узагальнено зазначимо, що суспільні потреби потрібно розуміти як
сукупність матеріальних, духовних, інформаційних, виробничих та інших
потреб людей, що закономірно сформувалися під впливом комплексу
відповідних чинників. Вони, до речі, формують і вимоги до суспільного
виробництва, положення відповідної державної політики, поведінку
особистостей тощо. Кожній людині притаманні власні риси потреб й
одночасно риси потреб колективів, суспільства.

Матеріальні, інформаційні потреби за об’єкти мають відповідні ресурси.
Але для отримання таких ресурсів чи то людиною, чи то підприємством
потребуються фінансові ресурси, які слугують обмінним засобом. Ідеться
про реалізацію функції купівлі-продажу.

Суспільні, як колективні й особисті (індивідуальні), потреби нами
поділяються на ретроспективні (ті, що були в минулому періоді), поточні,
перспективні. Зазначимо, що на обсяги всіх цих видів потреб впливали чи
впливають різні чинники. Одну частину з них потрібно називати загальними
(спільними), другу – специфічними. До загальних чинників при визначенні
потреб у життєвих ресурсах, наприклад, варто віднести чисельність і
структуру населення країни чи її регіону, споживчі смаки людей, їх
стать, вік. Специфічними чинниками для формування обсягу і структури
перспективних потреб необхідно вважати, наприклад, період випередження,
ріст чисельності населення, перспективне житлове будівництво.

Поточні суспільні потреби в ресурсах, на нашу думку, визначаються чи
формуються комплексом діючих чинників:

1) соціальних (структура населення, його національні та побутові
особливості; заходи щодо формування споживчих смаків населення, у тому
числі за допомогою реклами);

2) економічних (товарні пропозиції, грошові доходи та їх розподілення,
рівень і співвідношення цін на товари та послуги, обсяги задоволення
потреб з різних джерел);

3) демографічних (чисельність населення, його статево-віковий склад,
склад сімей, міграція людей);

4) природних (фізіологічні потреби організму в тих чи інших поживних
речовинах, географія проживання населення, сезонність споживання
потреб).

Перспективні суспільні потреби нами пропонується поділити на:

– абсолютні (ідеалізовані або ті, які враховують потреби людей у
ресурсах, наприклад, організму людини в поживних речовинах, національні
смаки людей, їх місцеві традиції тощо, і не залежать від обсягів
товарних пропозицій, цін на них; зауважимо, що сьогодні для більшості
збіднілого населення вони не забезпечені платоспроможним попитом);

– дійсні (зважено враховують як ідеальні потреби, так і можливості їх
задоволення на аналізовану перспективу).

Оскільки суспільні потреби реалізуються і своєрідно проявляються через
колективні й особисті, то останнім притаманні впливові чинники
суспільних, а також і власні ознаки поділу на види, різновидності тощо.
Власні ознаки можуть, до речі, формувати й більш загальні ознаки
суспільних, оскільки у суспільстві індивідууми живуть серед собі
подібних, відповідно їх потреби тотожні, подібні. Уподобання у своїй
кількість суб’єктів потреб перетинаються. Крім того, особисті потреби
інтегруються відповідно до законів суспільного буття.

До особистих потреб необхідно віднести потреби фізіологічні, у праці,
навчанні, грошових ресурсах та ін. Проте між потребами існує
багатогранний зв’язок. Так, потреба у праці визначається необхідністю
задоволення ряду інших потреб, зокрема, потребами у грошових ресурсах.
Задоволення фізіологічних потреб вимагає придбання об’єктів для
задоволення таких потреб. Знову ж таки, придбання таких об’єктів можливе
за наявності відповідних грошових ресурсів тощо.

Особисті потреби в ресурсах, необхідні для підтримки чи розширення поля
діяльності, необхідно поділяти за такими власними ознаками, як,
наприклад, стать, вік, освіта, прагнення до власності, здатність до
підприємницької діяльності, життєві запити у роді діяльності, кар’єрі,
положенні.

До загальних ознак особистих потреб варто включити:

1) розповсюдженість (загальні, поширені, місцеві, локальні, виняткові);

2) за місцем задоволення (виробництво, підприємство, заклад, фермерське
господарство, побут);

3) за значенням для людини (необхідні для підтримки існування, необхідні
для діяльності);

4) прогресивності (перспективні, прогресивні, застійні, застарілі);

5) реалізації (реальні у задоволенні, нереальні, ідеальні);

6) передбачуваності (поточні, очікувані, імовірні);

7) часу існування (постійні, нові);

8) керованості (керовані з боку суспільства, держави, розвиваються
стихійно).

Особисті потреби породжені виконанням людиною фізіологічних,
антропометричних, психофізичних та інших функцій. У той же час
здійснюють виробничо-трудові, виховні, оборонні та інші функції як члени
трудових колективів в умовах виробничих підприємств (інших підприємств,
установ, закладів, організацій). Оскільки і виробничі підприємства, і
їхні колективи мають спільні риси й одночасно відрізняються, то й
колективні потреби різні за видами, мають спільні та відмінні ознаки.
Разом з тим, ці потреби впливають на особисті, їх формують, регулюють
тощо.

Особисті й колективні потреби інтегруються, узагальнено формують
суспільні. Суспільним потребам також властиві власні ознаки
класифікації. Відповідно до таких ознак суспільні потреби в ресурсах
пропонується поділити: за природою, за носієм, за видом, за
призначенням, за динамічністю, за поширенням, за національною ознакою,
за нагальністю тощо.

Разом із суспільними в окрему категорію необхідно виділяти державні
потреби, оскільки вони мають відмінні ознаки, свої види та інші
характеристики. Державним потребам притаманні загальні властивості,
ознаки та інші характеристики потреб. До таких належать класифікаційні
ознаки: політичні, економічні, соціальні, фінансові тощо. Разом з тим,
серед державних потреб необхідно виділити такі, що мають своєрідне
походження, цільове призначення, характерні особливості поширення тощо.
Такі потреби викликані виконанням державою властивих їй конституційних
функцій (законотворчість, державне управління, регулювання економіки,
справляння податків, збереження природних ресурсів, забезпечення прав
людини, боротьба з правопорушеннями).

Серед власних ознак державних потреб можна назвати такі, як їх суб’єкт,
функції, спосіб формування та ін.

На відміну від суспільних, державні потреби потрібно розуміти як потреби
держави, необхідні для виконання нею своїх конституційних функцій. Для
виконання таких функцій держава „повинна мати у своєму розпорядженні
певну величину фінансових ресурсів, що створюються в її
народногосподарському комплексі. З цією метою вона здійснює свою
фінансову діяльність шляхом законодавчого визначення форм мобілізації
доходів і витрат з метою досягнення економічного і соціального прогресу
у державі” [1. – C. 142]. Зазначимо, що частина потреб держави у
фінансах належить і до не пов’язаних із зазначеним прогресом. До таких
слід відносити політико-адміністративні потреби, як пропонується їх
називати. До них належать потреби утримання державного апарату
управління і влади, державних силових структур, зовнішньовідомчих
структур, участі в міжнародних організаціях, сплати внесків та ін.

Крім того, частина державних фінансів спрямовується в народне
господарство для примноження матеріально-технологічних і грошових
ресурсів підприємств, зокрема у формі дотацій окремим галузям, в освіту,
науку, тобто для задоволення економічних потреб різних галузей
економіки.

До потреб держави також належать: здійснення економічних функцій;
збільшення надходження платежів до бюджетів; економічної безпеки
держави; оптимального управління державою; збереження цілісності
держави; недоторканості кордонів держави; зростання людських ресурсів;
зниження злочинності тощо.

Безумовно, що названі потреби взаємопов’язані з суспільними,
відображають певні сторони вимог суспільства до системи державного
управління і разом з тим впливають на колективні та особисті, зокрема,
через регулювання економіки, соціальної політики, демографічних
процесів.

До потреб держави здійснення економічних функцій варто віднести
забезпечення суспільства необхідними ресурсами. Потреби в ресурсах, на
нашу думку, можна подати матрицею раціональних величин споживання
конкретних ресурсів на душу населення. Усі ресурси потрібно поділити на
однорідні групи (паливно-енергетичні ресурси, продукти харчування,
електронна побутова техніка тощо). По цих групах визначаються потреби:

де Пр – раціональна потреба в р-групі ресурсів, натуральних одиниць на
душу в рік;

і – види ресурсів, наприклад, корисні копалини, електроенергія, газ,
тканини, продукти харчування;

(і = 1,2,3, …, n);

к – різновиди і-ресурсів (вугілля буре, газ природний, тканини шерстяні,
м’ясні продукти харчування);

к = 1,2,3, …, m);

f

h

t

v

‚oeoeoeoeoeeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoe

Кс – коефіцієнт-сумірник, що слугує для перерахунку ресурсів, які
вимірюються різними одиницями, в умовно-натуральні одиниці.

Коефіцієнти-сумірники застосовуються, якщо виникає потреба звести
воєдино кілька різновидів однієї споживчої властивості. Обсяги такого
явища виражають в умовно-натуральних одиницях. Це стосується, наприклад,
паливно-енергетичних ресурсів (вугілля, природного газу, нафти, торфу,
дров), видобуток і споживання яких переводиться в умовне паливо 7 000
ккал. Сумірником можуть бути й вартості, грошові витрати на придбання
ресурсів.

Потреби в ресурсах для виробничого споживання визначаються при складанні
міжгалузевого балансу. Тому цей баланс доцільно опубліковувати у
виданнях Держкомстату для того, щоб цю інформацію могли використовувати
маркетологи. Тоді б у них підвищився інтерес до державної статистики, а
статистика могла б розширити число інформаційних послуг з боку держави.

До потреб держави варто включити формування видатків для інвестицій в
окремі галузі народного господарства, зокрема галузі економічної
інфраструктури, субсидій державним підприємствам тощо.

До державних також належать такі потреби:

1) інвестиції в людський капітал, тобто у державних і приватних
капіталовкладеннях в освіту, зокрема професійну підготовку на
виробництві;

2) державних фінансах;

3) законослухняності населення і керівників підприємств;

4) податкоспроможності підприємств;

5) підвищення обороноздатності країни та відповідне забезпечення армії
воєнною технікою;

6) підвищення економічної незалежності країни;

7) інформаційні та багато інших.

Для державних потреб характерне переважання потреб з нематеріальною їх
сутністю (законослухняність, грамотність, здоров’я населення,
правопорядок, політичний розвиток, національна безпека) й відповідно
нематеріальних носіїв. До нематеріальних слід також відносити потреби у
державних фінансах (грошових ресурсах, фінансових послугах).

Потреби у державних фінансах – поняття комплексне, оскільки складається
з потреб:

1) сукупності бюджетів держави (державного і місцевих);

2) централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення;

3) фінансів підприємств, організацій державної та комунальної власності;

4) державного кредиту;

5) державного особистого і майнового страхування.

Перш за все зазначимо, що потреби держави у грошових ресурсах для
державного фінансування визначаються його спрямованістю (витратами),
зокрема, на виконання соціальної функції: забезпечення суспільного
добробуту. Тому держава створює фонди грошових ресурсів і спрямовує їх
на задоволення соціальних потреб.

У зв’язку з цим більшість централізованих і децентралізованих фондів
цільового призначення – місткі за обсягами коштів і мають, як правило,
соціальну спрямованість. До централізованих належать: Пенсійний фонд,
Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості (у минулому).
Потреби у них визначаються необхідністю формування специфічної системи
грошових ресурсів соціального призначення, для вирішення тих завдань, що
за об’єктивних причин не можуть бути задоволені через ринкові механізми,
за рахунок доходів окремих верств населення тощо.

Як зазначає О.М. Василик, „ … у більшості країн світу державою все
більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали
назву суспільних благ і послуг. Ці блага і послуги є неречовими,
нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість
життя. Суспільні блага і послуги включають асигнування на національну
безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту, охорону
здоров’я, науку, спорт тощо” [1. – C. 13]. На нашу думку,
словосполучення „соціальні питання” потрібно замінити на „соціальні
потреби”, тоді можна говорити за носія потреб. А оскільки суспільні
блага і послуги розуміються як носії потреб, то асигнування необхідно
вважати джерелом витрат на отримання таких носіїв.

До інших централізованих фондів відноситься також Інноваційний фонд,
збори до якого з 2000 року не справляються (але до Державного бюджету
України надходить заборгованість до цього фонду). Щодо централізованих
фондів взагалі, зауважимо, що процес їх скорочення нібито з метою
зниження навантаження на фінанси підприємств є передчасним, оскільки
державний бюджет не покриває потреби в грошових ресурсах для
фінансування програм соціального і науково-технічного прогресу, іншого,
економічно важливого призначення. Позабюджетні фонди місцевих органів
самоврядування належать до децентралізованих. Потреба у зазначених
фондах, що мають цільове призначення, як доповненнях до інших надходжень
до Державного бюджету України, визначається необхідністю задоволення
специфічних потреб науки, окремих галузей економіки, окремих верств
населення тощо.

Потреба у державних кредитах, що надаються у різних формах фізичними і
юридичними особами, об’єктивна, оскільки держава не завжди може за
рахунок обов’язкових платежів забезпечити фінансові потреби, тому
змушена залучати кошти зазначених суб’єктів.

Поряд зі створенням власних фондів фінансових ресурсів держава повинна
регулювати наповнення фондів грошових ресурсів підприємств
(підприємницьких структур), а також населення, відповідно до законодавчо
визначених вимог своєї фінансово-економічної політики. Таке регулювання
здійснюється через введення чи скасування податків, зборів, податкових
пільг, диференціацію податкових ставок, обмеженням чи не обмеженням цін
на відповідні товари і послуги, установленням системи платних послуг,
регулюванням ліцензійної діяльності тощо.

Таким чином, держава вирішує комплекс проблем, зокрема задоволення
соціальних потреб населення через укріплення фінансів підприємств, отже,
і зростання його доходів від роботи з найму на підприємствах та
соціального спрямування таких доходів. Крім того, зазначеним
регулюванням забезпечується задоволення потреб у державних фінансах
через вилучення частини доходів підприємств і підприємців до державного
й місцевих бюджетів тощо.

Потреби держави у грошових ресурсах визначаються і необхідністю
доповнення фондів фінансових ресурсів підприємств коштами відповідних
фондів державного рівня для вирішення широкого кола народногосподарських
проблем, таких як фінансування геологорозвідувальних робіт, підтримка
вітчизняного товаровиробника (спрямування бюджетних коштів на придбання
обладнання, техніки, промислових і продовольчих товарів відповідно до
вимог Закону України „Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні
кошти”), фінансова підтримка сільськогосподарського виробництва.

Такі державні фонди (видатки) створюються у складі державного бюджету,
позабюджетних фондів. Поєднання фінансових ресурсів підприємницьких
структур і держави, особливо у базових галузях – необхідна умова
забезпечення коштами здійснення заходів активного, дієвого і суттєвого
перетворення економіки, підвищення її ресурсного забезпечення та
ефективності його використання.

До напрямів використання державних фінансових ресурсів необхідно
відносити видатки з державного бюджету на розвиток економіки, які
здійснюються у формі капітальних інвестицій, фінансування окремих
загальнодержавних комплексних, у тому числі науково-технічних програм
(зі створення нових видів техніки, новітніх технологій, освоєння надр).

Виходячи з того, що потреба в металі визначається за розрахунками потреб
підприємств-споживачів цього ресурсу різних галузей, то показник цієї
потреби можна використати для визначення потреби в руді, потрібної для
отримання необхідної маси металу:

Звідси перспективні потреби у запасах руди необхідно визначати за
формулою:

де Пм – потреба в металі (визначається відповідними методами);

Н – коефіцієнт споживання металу по роках;

а – коефіцієнт вилучення металу з руди при її видобутку;

в – коефіцієнт вилучення металу з руди при її збагаченні;

с – коефіцієнт вилучення металу з руди в металургійному переділі;

і – періоди випередження ( і = 1,2,3, …).

На підставі визначених обсягів покриття потреби в металі з різних джерел
(обсяги виплавки з руд освоєних родовищ, використання вторинних
ресурсів, зокрема металобрухту, замінників металу, імпорт тощо)
розраховується перспективна потреба у мінеральній сировині.

За даними визначеної перспективної потреби в руді та показників наявних
балансових запасів визначається відповідними методами, зокрема
балансовим, необхідний приріст видобутку руди.

Таким чином, розраховуються показники гірничих підприємств з видобутку
корисних копалин. З цими показниками здійснюється ув’язка показників
геологорозвідувальних робіт. Обсяг геологорозвідувальних робіт
розраховується за кошторисом затрат.

В основі визначення обсягів затрат на геологорозвідувальні роботи у
грошовому вимірі лежать обсяги робіт у натуральному вимірі (буріння
свердловин, гірничопрохідні, геофізичні, топографічні роботи та інші),
змінні норми, потреби у видах і кількості технічних і нетехнічних
засобів, ціни на них, розцінки на виконані роботи та інші, у тому числі
платежі із зобов’язань перед державою. За обсягами затрат визначаються
потреби у грошових ресурсах, у тому числі їх фінансування за рахунок
коштів з державних фондів.

До таких належать фонди фінансування інноваційної діяльності. У зв’язку
з цим скасування збору до державного і галузевих інноваційних фондів як
грошових ресурсів для запровадження інновацій в Україні передчасне.
Оскільки більшість підприємств необхідних ресурсів для активної
інноваційної діяльності не мають. Держава також достатніх сум грошей
такого цільового призначення також не має. До того ж Україна повинна
будувати економіку інноваційного типу. Тому відміна справляння збору до
державного інноваційного фонду з метою нібито зменшення числа платежів
до бюджету, на нашу думку, об’єктивно є передчасною. У цій відміні були
зацікавлені бізнесмени комерційних і фінансових структур, а не
підприємці, які займаються вдосконаленням технологій виробництва.

Зазначимо також, що всі названі та не названі державні потреби
поєднуються і реалізовуються через задоволення особистих, колективних та
суспільних потреб в межах суспільного виробництва і за його межами. Між
особистими, колективними, суспільними та державними потребами існує
тісний взаємозв’язок. Так, фінансові потреби задовольняються, зокрема,
через джерела формування грошових коштів.

Аналогічно до названих, особистих і колективних постійно проходить
трансформація потреб державного рівня (державних потреб), породження
нових. До останніх, зокрема, відносяться потреби регулювання ринкових
відносин, проведення приватизації державного майна, створення нових
аграрних відносин на селі. Разом з тим, частина державних потреб
залишається властивою всім соціальним устроям (охорони кордонів,
економічної безпеки, коштів для пенсійного забезпечення).

Оскільки задоволення потреб держави у грошових ресурсах здійснюється в
найбільших обсягах за рахунок податків, зборів та інших обов’язкових
платежів, що вносяться фізичними та юридичними особами в обмін на весь
комплекс послуг (науково-технічного, виробничого, правозахисного,
соціального та іншого роду), що надає їм держава, тому при грамотній
системі надання згаданих державних послуг юридичні та фізичні особи
повинні бути зацікавлені у рості фінансових ресурсів держави, отже, у їх
поповненні, бо такі ресурси сприяють суспільному збагаченню через
збагачення всіх членів суспільства, а також підприємств різних форм
власності.

Для цього необхідно створити дієвий механізм поповнення фондів державних
фінансів за рахунок коштів господарюючих юридичних і фізичних осіб, який
би сприяв зростанню коштів цих осіб, а разом з тим і стимулював їхні
платежі державі.

Обґрунтовані визначення можуть бути використані для розробки теорії
потреб фінансових ресурсів.

Література:

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – 416 с.

2. Державне регулювання економіки / Михасюк І., Мельник А., Крупка М.,
Залога З. / За ред. д-ра екон. наук, проф., акад. АН Вищої школи України
В. Р. Михасюка / Львівський національний університет ім. І. Франка. –
Львів: Українські технології, 1999. – 640 с.

3. Экономика и планирование потребностей и потребления: Межвузовский
сборник. – М.: МИНХ им. Г.В. Плеханова, 1984. – 162 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020