.

Формування середнього класу як гаранта соціальної безпеки держави (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2826
Скачать документ

Реферат на тему:

Формування середнього класу як гаранта соціальної безпеки держави

Глибока економічна і соціальна диференціація, масова малозабезпеченість
і бідність, обмеження доступу населення до послуг охорони здоров’я,
культури, науки призводять до руйнування людського капіталу. І це
відбувається в той час, коли конкурентоспроможність національної
економіки все більше визначається динамікою розвитку цього капіталу,
знань та інновацій. Цим обумовлена подальша необхідність пошуку шляхів
вирішення соціальних проблем безпеки і розвитку особистості.

Соціальна стабільність – це одна із базисних (основних) оцінок
соціальної безпеки держави, показник здатності країни запобігати
виникненню та пом’якшувати наслідки соціальних загроз і ризиків, або
вирішувати конфлікти, які вже з’явилися між суб’єктами соціальних
відносин, створювати надійні механізми соціального захисту від них
різноманітних прошарків населення держави. І однією з перших запорук
соціальної стабільності держави є формування нею середнього класу.

Досліджувана в даній статті проблема формування середнього класу в
Україні отримала загальну оцінку в наукових роботах і дослідженнях
авторів як нашої держави, так і авторів держав СНД. Зокрема, даною
проблемою займалися такі вітчизняні вчені, як Е.І. Головаха, Т.М.
Макєєва, Н.А. Навроцька, Е.А. Якуба та інші. Серед зарубіжних науковців
можна відзначити таких: Е.М. Авраамову, О.А. Александрову, Л. Овчарову,
Д.Е. Сорокіна та інших. Однак, незважаючи на те, що у світовій та
вітчизняній науці нагромаджено певний матеріал з означеної проблеми, в
цілому вона залишається недостатньо вивченою.

В умовах формування ринкової економіки в Україні гостро постають питання
про головні орієнтири соціально-економічних перетворень, їх зміст і
спрямованість. Досвід розвинених країн світу свідчить, таким орієнтиром
повинен стати пріоритетний розвиток людини. Найкращим орієнтиром
розвитку української економіки є така суспільна система, яка забезпечує
високу якість життя, здорове навколишнє середовище і створює умови для
реалізації сутнісних сил людини, забезпечуючи відповідні мотиваційні
механізми.

На нашу думку, це повинна бути така економічна система, у якій
економічні відносини й механізми господарювання забезпечують практичне
підпорядкування відтворювальних процесів завданням розвитку особистості,
подоланню відчуження людини від результатів праці, засобів виробництва,
природи, культури, суспільства і яку, в такому розумінні, можна назвати
соціально-орієнтованою економікою або „економікою для людини”. При цьому
основою формування такої економіки та її метою є могутній і розвинений
середній клас, який у розвинених країнах світу виступає активним
учасником економічних процесів, зосереджує в собі найбільш
високоосвічену частину населення [3].

Середній клас у розвинених суспільствах є сукупністю соціальних
прошарків, які займають проміжне положення між основними класами
(„вищим” та „нижчим”) і концентрують у собі найкваліфікованішу,
дієздатну і активну частину населення. Практично в усіх розвинених
країнах питома вага середнього класу становить 55–60 % суспільно
активних громадян. Переважна більшість середніх прошарків нині
становлять там не приватні власники, як було раніше, а переважно
соціальні категорії, економічною основою існування яких є особиста праця
(або знання) та певні функції управління.

Характерні ознаки віднесення людини до середнього класу, що
кореспондуються з ознаками соціальної безпеки за прийнятими в світовій
практиці стандартами такі:

– обсяги реальних сукупних доходів;

– наявність доходів від власності;

– рівень освіти, професійний рівень;

– соціальний статус;

– можливість розроблення і реалізація довгострокової стратегії зростання
особистого добробуту.

Однак донині залишається дискусійним саме поняття „середній клас”. Одні
вчені визначають належність до середнього класу за рівнем прибутків і
споживання, другі – за рівнем доходів і володіння нерухомістю, треті –
за рівнем заробітної плати, четверті – за рівнем витрат, нагромадження
тощо. Не виключається суб’єктивна ідентифікація себе із середнім класом
кожною людиною [1].

Необхідно зазначити, що підстави для віднесення до середнього класу в
різних країнах різні. До них належать унікальність професійних знань,
рівень прибутку та економічного статусу, спосіб життя та характер
захисту своїх інтересів, роль у суспільному розвитку і доходи від
власності. У Німеччині та Швеції, наприклад, належність до середнього
класу визначається як певним рівнем доходів і заробітної плати, що
забезпечують середній рівень споживання, так і достатньо високим рівнем
доходів від власності. Запорукою розвиненої економіки і основним
джерелом формування середнього класу нині є малий та середній бізнес. За
даними Світового банку, його частка займає у ВВП Франції 62 %, США – 52,
Великобританії – 53, Німеччині – 52, Японії – 55, в Україні – 10 %.
Завдяки розвитку саме таких форм підприємництва ВВП на душу населення
становить у Польщі понад 5 000 євро, в Угорщині – майже 5 000, в Естонії
– 9 500, Литві – 6 000, Росії – 1 200, в Україні – менш як 600 євро.
Середня зарплата в Чехії і Польщі – понад 300 доларів, Угорщині – 326, в
Україні – приблизно 400 грн., тобто 70 доларів.

На становлення середнього класу впливає існуюча соціальна модель.
Наприклад, згідно зі шведською моделлю-рівністю доходи вирівнюються за
прогресивною системою оподаткування, страхування тощо. В економічно
розвинених країнах до середнього класу відносять представників
середнього бізнесу. Високооплачувані прошарки творчої інтелігенції,
державних службовців високого рангу, менеджерів великих і середніх
компаній, а також робітників-професіоналів найвищої кваліфікації,
зайнятих переважно в галузях із інвестиційними технологіями.

Наявність середнього класу в будь-якій державі є показником її
загального економічного розвитку. Одним з головних індикаторів, що
впливає на рівень соціальних стандартів, є обсяг ВВП у розрахунку на
одну особу. Об’єктивна статистика засвідчує, що майже всі країни
Європейського союзу – це високо розвинені країни, де середній розмір ВВП
становить від 11,9 тис. євро до 49,3 тис. євро. В Україні, за
прогнозними розрахунками, цей показник становить 4,1 тис. грн. Це
свідчить про те, що вибір стандартів щодо ідентифікації середнього класу
в Україні за стандартами європейських країн є проблематичним [1].

Якщо говорити про залежність появи середнього класу від рівня життя
населення, необхідно нагадати, що для його оцінки Статистичною комісією
ООН рекомендовано такі групи показників:

– демографічні характеристики населення;

– показники доходів населення;

– показники споживання населенням матеріальних благ і послуг;

– показники забезпечення населення житлом і предметами довготривалого
користування;

– показники умов праці населення;

– показники вільного часу;

– показники освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, туризму,
відпочинку.

Для середнього класу характерною ознакою є перевищення одержаного
мінімального грошового доходу над величиною прожиткового мінімуму, що
призводить до накопичення грошей. Нагромадження – один із найважливіших
показників добробуту населення. Наприклад, у Німеччині для середнього
класу він становить 14 % доходів. Як інвестиційний ресурс нагромадження,
він займає проміжне місце між сукупним доходом та витратами.

На сьогодні в Україні ще не сформувалися відповідні економічні умови для
становлення середнього класу, тобто для появи людей, які мають особисту
свободу і не лише володіють, а мають можливість легально нагромаджувати
власність, вести економічну діяльність та одержувати пристойні доходи.

$N$x$6%*(A0e4?9 ;f;¤; //////eeeeeeeeeeeeeeeeeeee gdYU  йний статус, потенціал соціальної мобільності, стиль життя, політична активність, самоідентифікація. Середній клас, по своїй суті, несе в собі два різних значення. Одне з них соціологічне чи ідеологічне, друге – економічне, де зарахування до середнього класу означає стандарти життя середнього класу з доходом, який міститься десь посередині розподілу доходів. Якщо говорити точніше, то існують дві моделі соціальної структури суспільства. Одна модель, коли суспільство складається з двох основних соціальних груп (багатих і бідних) та постійна динаміка їхньої поляризації. Інша модель – крім багатих і бідних формується середній клас суспільства як стабілізуючий чинник суперечності між багатими і бідними. Актуальність соціальних проблем в Україні є тривалим і сталим явищем. Урядом нашої держави приймається багато соціально спрямованих програм, значна кількість стратегій, концепцій, державних і регіональних програм, але очікуваних результатів підвищення рівня життя та соціальної захищеності населення в країні не відчувається. Низька народжуваність, високі показники захворюваності і смертності, незадоволеність широких верств суспільства загальною економічною ситуацією та власним матеріальним становищем свідчать про те, що населення України загалом є бідним. Формуються передумови так званої хронічної бідності – дітей з бідних сімей приречено на таке саме бідування в дорослому житті: не одержавши необхідної професійно-освітньої підготовки, вони, ставши дорослими, не будуть конкурентоспроможними на ринку праці, де не зможуть забезпечити найпотрібнішим своїх нащадків, відповідно останні також будуть бідними. Отже, нинішня бідність загрожує перетворитися і на проблему майбутнього [2]. Економічне пожвавлення і зростання реальних доходів населення впродовж останніх років мало неоднозначний вплив на нерівність населення. Спостерігалось висвітлення частини незареєстрованих прибутків, зростання легальної зарплати і пенсії, але середні показники зросли передусім за рахунок збільшення доходів соціальних „верхів”: найбільшу вигоду від економічного зростання одержали приблизно 20 % заможніших верств населення – їхнє споживання зросло на 12,4 %, тоді як споживання найбідніших – лише на 4,7 %. Ця проблема не обмежується масштабами бідності, хоча це, безумовно, дуже важливо. Необхідно визначити, наскільки ці люди є бідними, що можуть вони придбати за свої доходи та якою мірою захищені їхні діти, чи мають вони змогу здобувати належну освіту, що вирве їх зі стану бідності, зробивши їх конкурентоспроможними на ринку праці. Нині діти з бідних родин ще не отримують належної професійної підготовки і тому мають мало шансів згодом знайти високооплачувану роботу. В Україні поширене висловлювання щодо зубожіння інтелігенції, але в дійсності спостерігається прямо пропорційний зв’язок між рівнем освіти та матеріальним становищем. Нинішня ситуація показує, що наявність у сім’ї хоча б однієї особи з вищою освітою знижує ризик бідності вдвічі. У той же час в Україні бідними часто стають особи, не просто достатньо освічені і кваліфіковані, але й працюючі. Так, близько 65 % бідних сімей – це ті з них, в яких хоча б одна особа працює. Ця ситуація віддзеркалює типову для бідного суспільства низьку ціну послуг робочої сили. Надзвичайно сильним чинником ризику бідності є безробіття. Безробіття неминуче знижує рівень життя всієї родини. Особливо небезпечне поширення так званого родинного безробіття, що спостерігається в малих і монофункціональних містах. Найгострішими ж є проблеми бідності сімей з дітьми. Низький рівень оплати праці не завжди дає змогу навіть обом працюючим батькам забезпечити прийнятний рівень життя своїм неповнолітнім дітям. Не вдається значно поліпшити становище сімей з дітьми, чимало з яких не можуть навіть нормально харчуватися, незважаючи на зростання реальної заробітної плати і реальних доходів населення в поєднанні із збільшенням розмірів адресної соціальної допомоги. Щодо суб’єктивної бідності, то в Україні її визначають за самооцінкою, тобто людина визнається бідною, якщо сама себе так ідентифікує. Цей прояв бідності має надзвичайно важливе значення під час аналізу суспільної свідомості та суспільної поведінки. Саме суб’єктивна бідність, що формує пасивну поведінку, сприяє зниженню економічної активності, ініціативи, прагнення додаткових заробітків, підприємництва або самозайнятості. Масштаби бідності за самооцінкою, зазвичай, значно перевищують масштаби об’єктивної бідності. За даними обстежень, проведених протягом 1993–2003 років Українським інститутом соціальних досліджень, нижчим, ніж у середньої української родини, вважають свій рівень життя 60 % населення України. Основними причинами того, що значна частина населення України вважає себе бідним, є загальний низький рівень життя населення України [2]. За об’єктивними та суб’єктивними критеріями в Україні можна виокремити чотири чітко окреслені групи населення: бідні – приблизно 27 %; потенційно середньодохідні – їхні доходи перевищують межу бідності, але є недостатніми для віднесення до середнього прошарку; саме ця група має бути головним об’єктом дій держави щодо створення середнього класу; середньодохідні – можуть розглядатися як соціальна база майбутнього середнього класу; заможні – лише 3,0 %. Аналіз стану бідності в Україні показує, що до засобів державної боротьби з бідністю потрібно віднести ті заходи соціально-економічної політики, які направлені на створення рівних можливостей для своїх громадян у розвитку здібностей, в доступі їх до освіти тощо. І однією з найефективніших форм боротьби з бідністю можна назвати цілеспрямовану діяльність держави щодо створення середнього класу. Доцільність удосконалення державного механізму, який сприяв би нарощуванню потенціалу середнього класу в Україні, обумовлено його значенням у зміцненні економіки, підвищенні рівня життя населення, зменшенні майнового розшарування. Ми вважаємо, що нині дуже важливо подолати диспропорції, що склалися в політиці доходів, але не обмеженням верхнього розміру доходів заможних верств населення, а їх легалізацією та виведенням з тіньового сектору економіки, розширенням прошарку приватних власників, які займаються підприємництвом і одержують від цього доходи. Одним з пріоритетів політики доходів з метою формування середнього класу повинно стати стимулювання людей до володіння приватною власністю та її відповідний захист. Політика доходів повинна бути спрямована на виділення пріоритетів з метою підтягування доходів працівників, яких можна віднести до „середнього класу”. Ця категорія може включати працівників, які мають високий кваліфікаційний рівень, але низькі чи середні показники з оплати праці. Визначити мотиви становлення середнього класу, а також прогнозні оцінки щодо майбутнього соціально-економічного статусу людини можна за допомогою статистичних даних і результатів вибіркових обстежень. Наукове вирішення проблем, пов’язано із зростанням прошарку населення, яке найбільше відповідає загальновизнаним критеріям визначення середнього класу в розвинених країнах, має не лише теоретико-методологічне значення, а й практичне. Саме це сприятиме конкретизації практичних заходів та елементів державного механізму стимулювання різних верств населення до підприємницької діяльності, накопичення власності, активізації прагнення молоді до входження в середній клас завдяки високому рівню професійно-освітньої підготовки, що, в свою чергу, забезпечить високий рівень соціальної безпеки нашої держави. tc "" Література: 1. Бондар І., Бугаєнко Є., Ярошенко Г. Середній клас і рівень доходів // Праця і зарплата. – 2004. – № 16. 2. Лібанова Е. Подолання бідності: погляд науковця. // Праця і зарплата. – 2004. – № 15. 3. Навроцька Н.А. Економічні закономірності розвитку середнього класу: Автореферат дис... к.е.н. – Донецьк, 2004.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020