Реферат на тему:
Внутрішній контроль як передумова посилення ролі банків у фінансовій
системі України
У всіх розвинених країнах банківські системи є об’єктом посиленого
контролю і нагляду як з боку держави, так і їх власників – акціонерів.
Необхідність такого контролю обумовлена тим, що банківська система
виконує важливу роль посередника, акумулюючи грошові кошти держави,
суб’єктів господарювання різної форми власності та приватних осіб і
надаючи їх учасникам ринку під відсотки.
Банки здатні створювати гроші шляхом перерозподілу кредитів або власної
інвестиційної діяльності, а отже, впливати на обсяг і структуру грошової
маси, а відтак на економічне життя країни.
І нарешті, банки є довірчими організаціями. В основі їх діяльності
лежить довіра з боку суспільства. За відсутності такої довіри в
банківську систему не може поступити достатньо засобів, що негативно
позначиться на розвитку економіки.
З огляду на останнє, для банків життєво важливо мати ефективний
внутрішній контроль для захисту інтересів інвесторів, клієнтів і своїх
власних інтересів.
У зарубіжній термінології для позначення внутрішнього контролю в банках
застосовується спеціальне збірне поняття „комплайнс”. У широкому
значенні слова під комплайнсом розуміється порядок здійснення операцій
відповідно до чинного законодавства; у вузькому значенні комплайнс – це
система заходів, заснованих на солідарній і довірчій взаємодії клієнтів,
банку і його співробітників, що забезпечує захист їх інтересів у межах
прийнятих законів і інших нормативних актів.
Внутрішній контроль банку повинен охоплювати всі сторони його
діяльності. На практиці внутрішній контроль у комерційному банку
починається з наглядової ради, правління, кредитного комітету. Крім
того, в банках формуються управління (відділи, служби) з внутрішнього
контролю, безпосередньо підлеглі керівництву. У невеликих банках, що
відчувають серйозні проблеми з кадрами для такої діяльності, функції
внутрішнього контролю виконують служби внутрішнього аудиту.
Однак на практиці немає єдиного розуміння суті внутрішнього контролю,
чітко не визначено його мету і завдання.
Так, Белоглазова Г.Н. визначає систему внутрішньобанківського контролю
як діяльність зі зменшення банківських ризиків і забезпечення
керівництва банку, акціонерів та клієнтів потоками надійної інформації
про діяльність банку [1].
На відміну від визначення внутрішнього контролю як виду діяльності, в
інших публікаціях [2; 3] внутрішній контроль визначено як систему
організації роботи банку, до якої належать усі заходи, що вживаються
банком для контролю за своїми активами, запобігання шахрайству, зведення
до мінімуму помилок, перевірки точності та достовірності даних
бухгалтерського обліку та звітності, забезпечення ефективності операцій
та додержання внутрішніх положень і вказівок керівництва.
Окремі науковці, які займалися дослідженнями банківського менеджменту
[4; 5; 6], стверджують, що фінансовий контроль комерційного банку
зводиться до перевірки відповідності результатів діяльності заданим
параметрам і включає такий контроль: за дотриманням нормативів
ліквідності банку, за дотриманням лімітів і показників, за виконанням
планових завдань, які відображають необхідні обсяги та ефективність
операцій банку.
Інші українські дослідники [7] дають більш вузьке визначення
внутрішньобанківського контролю – як процесу перевірки правильності
виконання банківських операцій і облікових записів за допомогою
конкретних засобів і способів, водночас, поділяючи такий контроль на
бухгалтерський та адміністративний.
Про потребу використання в практичній банківській діяльності ефективних
методів контролю, оцінки та моніторингу ризиків зазначає Шелудько Н.М.
[8], вказуючи, що вони мають безпосередній вплив на фінансову стійкість
банку з урахуванням масштабів ризику та виміру залежності доходів від
змін окремих індикаторів ринку чи стану ринку в цілому.
Варто погодитись із твердженням Кочеткова В.М., що „системи і методи
контролю забезпечують ефективне дотримання основних напрямків політики
банку” [9]. Науковець процеси оцінки систем контролю відносить до
складової аналізу методів управління банком (у т. ч. політик та інших
систем).
Водночас, на думку автора, визначення суті контролю, яке полягає в тому,
що суб’єкт управління здійснює облік і перевірку того, наскільки об’єкт
управління виконує його настанови і основною метою якого є блокування
відхилень діяльності суб’єкта управління від заданої програми, а у
випадку виявлення аномалій – приведення керованої системи в стійке
положення за допомогою всіх важелів, які можуть бути задіяні у
відповідній системі управління, не забезпечує належної організації
внутрішнього контролю з огляду на його стратегічні цілі [10; 11].
Згідно з Положенням НБУ [12], внутрішній контроль у банку – це
сукупність процедур, які забезпечують достовірність і повноту
інформації, що передається керівництву, дотримання внутрішніх і
зовнішніх нормативних актів під час здійснення операцій, збереження
активів банку і його клієнтів, оптимальне використання ресурсів банку,
управління ризиками, забезпечення чіткого виконання розпоряджень органів
управління в досягненні мети, яка поставлена в стратегічних та інших
планах банку. Водночас НБУ визначено організацію та функціонування
систем управління ризиками (ризик-менеджменту) [13].
У інших нормативно-правових актах, які регулюють діяльність банків в
Україні, не піднімається питання визначення системи внутрішнього
контролю та оцінки її ефективності.
Базельський комітет наполегливо підкреслює, що адекватна система
внутрішнього контролю є засобом зміцнення корпоративного управління в
банках [14]. Вона не просто дисциплінує банки в тому, що стосується
їхньої повсякденної діяльності, забезпечуючи дотримання внутрішніх і
зовнішніх нормативних документів, але й допомагає Спостережній раді та
Правлінню ефективно оцінювати ризики банку та, врешті-решт, його
майбутню стратегію. Нова Базельська угода про достатність капіталу
(Базель-ІІ) підкреслює потребу в наявності міцної та незалежної системи
внутрішнього контролю, що надавав би вищим органам управління (зокрема,
Спостережній раді) своєчасні та цілісні дані, які дозволяли б їй
здійснювати необхідні наглядові та контрольні дії.
На практиці часто складно розмежувати елементи процесів, що відбуваються
в банку, на контрольні й інші. Часто контрольні процеси переплетені з
основними і допоміжними або є частиною операційного середовища. Проте
змістовне розмежування необхідне як для вироблення самих оптимальних
процедур внутрішнього контролю, так для їх оцінки з боку зовнішнього
суб’єкта (наприклад, зовнішнього аудиту або НБУ) і для самооцінки. Тому
найбільш оптимальним критерієм, що дозволяє відмежувати контрольні
елементи від інших внутрішньобанківських процесів, є мета того чи іншого
процесу.
Правильна постановка мети вкрай важлива як для ідентифікації
досліджуваного об’єкта, так і для ефективної побудови виробничих
процесів. Недостатня чіткість формулювання здатна призвести до того, що
досліджуваний елемент належатиме одночасно до декількох сукупностей, або
не потрапить ні в одну з множин. Це може призвести до дублювання деяких
функцій або до функціонального вакууму у відповідальних областях.
Іноді в публікаціях як одну з цілей внутрішнього контролю приймають його
ефективність. На думку автора, власне сама ефективність без зазначення
її критеріїв не може бути метою. Крім того, виникає питання, якщо
ефективність є властивістю виключно внутрішнього контролю, які цілі
повинні бути, наприклад, у служби, що створює прибуток? Якщо ж ця ознака
властива всім без винятку, то до цього можна додати ще кілька:
адекватність, транспарентність, чіткість тощо. На нашу думку, це дуже
ефективно. Швидше ж за все ефективність – не мета, а необхідна умова
здійснення будь-якої діяльності, без дотримання якого вона втрачає
будь-який зміст.
Захопившись ідеєю важливості точної постановки цілей, спробуємо
дослідити цілі внутрішнього контролю. Приймемо на віру те, що внутрішній
контроль створюється з метою забезпечення:
1. Ефективності і результативності фінансово-господарської діяльності,
ефективності управління активами і пасивами, управління банківськими
ризиками.
2. Достовірності, повноти, об’єктивності та своєчасності складання і
подання звітності, інформаційної безпеки банку.
3. Дотримання нормативно-правових актів.
4. Уникнення залучення кредитної організації та її участі (працівників)
у здійсненні протиправної діяльності.
При дослідженні цього питання пропонується відштовхуватися від того, що
цілі володіють важливою властивістю: використання їх у дефініціях
дозволяє відмежувати одні види діяльності від інших, бо кожний вид
діяльності здійснюється заради досягнення якого-небудь результату. Разом
з тим цілі неоднорідні і, як правило, мають складну ієрархічну
структуру. Існують цілі більш високого або менш високого рівня логічної
ієрархії. Чим на більш високому рівні розташовуються цілі, тим більшу
кількість явищ вони охоплюють. Мета кожного вищого рівня включає всі
цілі нижчих рівнів. Одночасно з підвищенням ієрархічного рівня
знижується конкретність і чіткість мети.
Наприклад, якщо перед нами стоїть мета збільшення прибутку, і в межах
досягнення цієї мети ми створюємо два підрозділи, одне з яких
відповідатиме за підвищення доходів, а інше – за зниження витрат, тому
збільшення прибутку відноситься до їх загальних цілей. Разом з тим,
взявши вказану мету як підставу до розмежування підрозділів, результату
ми не одержимо. Насправді, формулювання типу: „підрозділ А – такий
підрозділ, метою якого є збільшення прибутку. Підрозділ Б – такий
підрозділ, метою якого також є збільшення прибутку” не виглядають сильно
відмінними. Маючи перед собою одну лише загальну мету, „А” і „Б” в
кращому разі домовляться між собою щодо розділу функцій. Якщо ж ні,
можливі і дублювання функцій і недоліки у функціональності, і, як
наслідок, – адміністративний хаос.
Коли для дефініції використовуються цілі відповідного рівня, результат
може бути якісно іншим. Наприклад, „Підрозділ А – такий підрозділ, метою
якого є збільшення доходів. Підрозділ Б – такий підрозділ, метою якого є
зниження витрат”.
Кожна з цих цілей може бути уточнена використанням підцілей. Наприклад,
зниження витрат може відбуватися за рахунок скорочення адміністративних
витрат або ж шляхом зменшення операційних витрат. Отже, якщо скороченням
витрат займаються два підрозділи, то перед кожним можна поставити одну з
указаних підцілей. Це дозволить встановити підрозділам обсяг
функціональності так, щоб виключити дублювання і прогалини. Маючи
персональні цілі, всі названі підрозділи прагнуть однієї загальної для
них мети – збільшення прибутку, але кожне – по-різному.
Для того щоб мета служила підставою розмежування діяльності, вона має
відповідати умові унікальності, тобто, по-перше, її рівень в ієрархії
повинен бути не вищим і не нижчим, ніж вимагається, а, по-друге, вона не
повинна повторюватися для інших напрямів діяльності. Інакше розмежування
не вийде.
Перша з цілей внутрішнього контролю – забезпечення ефективності і
результативності фінансово-господарської діяльності. Безумовно,
внутрішній контроль прагне ефективності діяльності кредитної
організації. Зворотне твердження, щонайменше, було б дивним. Проте, якщо
визнати цю мету унікальною саме для внутрішнього контролю, ми прийдемо
до невтішного висновку щодо інших напрямів діяльності. Але постановка
такої мети для діяльності інших напрямів, як неефективність і
нерезультативність діяльності, щонайменше є дивною. У запасі залишається
припущення про невідповідність цієї мети умові унікальності. Іншими
словами, відмежувати напрям внутрішнього контролю від інших напрямів
діяльності на цій підставі неможливо. Отже, ця мета або розташовується
на дуже високому ієрархічному рівні, або через інші причини не вказує на
якісь специфічні, відмінні від інших напрямів діяльності шляхи її
досягнення.
Таке формулювання мети служби внутрішнього контролю, як здійснення
внутрішнього контролю, незважаючи на зовні просту форму подання, як
видно, не розкриває змістовні аспекти діяльності служби. На питання, чи
є метою служби внутрішнього контролю сам процес контролю, без
яких-небудь результатів, має бути отримана негативна відповідь. Але що ж
є результатом діяльності служби? Відповідь на це питання міститься у
формулюванні мети служби: сприяння органам управління кредитної
організації в забезпеченні ефективного функціонування кредитної
організації. Міркування щодо „ефективного функціонування” наведено вище.
Крім того, виникає питання, служба сприяє органам управління? Можливо,
вона сама здійснює кредитування і прийом внесків найефективніше?
Оскільки відповідь на останнє питання не може бути позитивною,
міркування приводять до думки про відсутність унікальності даної мети, у
зв’язку з чим вона не може бути встановлена в основу для розмежування
цього напряму діяльності від інших.
Таке формулювання мети внутрішнього контролю, як забезпечення дотримання
нормативних правових актів, також вимагає коментарів. Заперечень щодо
необхідності дотримання нормативних актів немає. Але на скільки
неприйнятним було б наше твердження, все ж таки ризикнемо не погодитися
з таким формулюванням. Як спостереження, беззастережне її ухвалення
породжує ряд питань. Наприклад, чи виходить із неї висновок про те, що
будь-який факт дотримання нормативних актів в обов’язковому порядку є
результатом діяльності внутрішнього контролю? Інакше кажучи, коли
бухгалтерський працівник дотримується правил бухгалтерського обліку або
юрист готує договір відповідно до Цивільного кодексу, або кредитний
працівник класифікує позику згідно з вимогами Положення № 279, все це
винятково досягнення внутрішнього контролю і не інакше? Якщо прийняти
позитивну відповідь як правильну, то у зв’язку з цим доцільно визнати,
що працівники кредитних організацій повинні бути спочатку орієнтовані на
протиправну діяльність, здійсненню якої перешкоджає лише внутрішній
контроль. Але якщо в кредитних організаціях працюють люди з ідеологією
правопорушників, внутрішній контроль навряд чи зможе їм суттєво
протистояти.
Виникає деякий логічний парадокс. Якщо дотримання нормативних актів –
мета, що ставиться винятково перед внутрішнім контролем, то внутрішній
контроль не зможе забезпечити її досягнення. Якщо ж ця мета не є для
нього унікальною, то за якими ознаками можна його відрізнити від інших,
зобов’язаних дотримуватися нормативних актів?
Наступна мета – забезпечення достовірності, повноти, об’єктивності і
своєчасності складання і подання звітності, інформаційної безпеки. Щодо
необхідності звітності бути достовірною, повною, об’єктивною, своєчасною
заперечень бути не може. Проте міркування щодо унікальності даної мети
саме для внутрішнього контролю викликають деякі питання. Якщо допустити,
що будь-яке складання звітності є функцією внутрішнього контролю, то
мета забезпечення її достовірності, повноти, об’єктивності і
своєчасності – безумовно, є для нього унікальною і не повторюється для
інших напрямів діяльності. Але як тоді бути із звітністю для зовнішніх
користувачів? Чи відноситься функція зі складання зовнішньої звітності
також до поля діяльності внутрішнього контролю? По-друге, чи виходить із
цього припущення, що звітність складається винятково в контрольних
цілях? Чи може бути використана звітність для розробки плану подальших
дій, або в рекламних цілях? Вважаємо, що контроль є лише однією, але не
єдиною функцією звітності. У такому разі мета забезпечення
достовірності, повноти, об’єктивності і своєчасності не може бути
унікальною тільки для внутрішнього контролю, оскільки протилежна позиція
призводить до логічного парадоксу, аналогічно викладеного вище. А саме:
складання звітності для інших, крім контрольних, цілей повинно бути
спочатку орієнтовано на невірогідність, неповноту, необ’єктивність і
невчасність. І лише завдяки внутрішньому контролю звітність залишається
якісною. Міркування про перспективи боротьби з явно протиправним
середовищем наведені вище.
Як останню з запропонованих цілей, розглянемо забезпечення уникнення
залучення кредитної організації та її службовців у здійсненні
протиправної діяльності. Дана мета багато в чому нагадує іншу –
„забезпечення дотримання нормативно-правових актів”. По суті – це заходи
з іншого боку, оскільки недотримання нормативних актів є ні чим іншим,
як здійснення протиправної діяльності. Проте за своєю формою ці
дефініції значно відрізняються. Порівняймо:
„забезпечення дотримання нормативних актів” „забезпечення уникнення
залучення кредитної організації і участі її і її службовців в здійсненні
протиправної діяльності”
Фраза побудована в утверджуючій (позитивній) формі. Вона вказує на дію,
що вимагається, схвалюється Фраза побудована в заперечливій (негативній)
формі. Вказує на неприпустиму, засуджувану дію
Чи може форма дефініції бути тим ключовим чинником, який забезпечує
унікальність мети і служить межею, що розділяє різні напрями діяльності?
На нашу думку, може. Дотримання нормативних актів є обов’язковою умовою
здійснення діяльності. Тому будь-яка діяльність повинна незалежно від
наявності або відсутності контрольних процедур відповідати нормативним
вимогам.
Проте навряд чи хто може гарантувати, що це відбуватиметься в
обов’язковому порядку. Для того, щоб попередити подібні випадки, а якщо
вони все ж таки відбудуться, – то для своєчасного їх виявлення,
локалізації і мінімізації, необхідним є внутрішній контроль. З цього
погляду внутрішній контроль також робить свій внесок у забезпечення
дотримання нормативних актів. Проте якщо інші напрями діяльності
забезпечують реалізацію мети безпосереднім виконанням вимог нормативних
актів, то внутрішній контроль досягає того ж самого шляхом виключення
дій, що не відповідають цій меті. Фактично його дії, методи і форми
роботи спрямовані на захист кредитної організації від дій, що не
відповідають поставленим перед нею цілям. Саме тому негативна
(заперечлива) форма побудови дефініції мети внутрішнього контролю
найбільш точно відповідає суті його діяльності. Як видається, мета,
вказана в правому стовпчику таблиці, є унікальною саме для внутрішнього
контролю і дозволяє відмежувати його від інших напрямів діяльності. Якщо
яка-небудь процедура, суб’єкт внутрішньогосподарчого процесу,
інформаційний потік і так далі направлені саме на уникнення залучення і
участі в протиправній діяльності, цей елемент можна віднести до
внутрішнього контролю.
Але недотримання нормативних актів, участь у протиправній діяльності –
лише один і далеко не єдиний об’єкт внутрішнього контролю. Базельським
комітетом із банківського нагляду були проаналізовані проблеми, що
виникали в банках останнім часом. Аналіз проблем, що викликали серйозні
збитки кредитних організацій, показав, що їх можна б було уникнути, якби
банки мали ефективні системи внутрішнього контролю [15]. Такі системи
допомогли б запобігти або своєчасно виявити проблеми, які привели до
збитків, зменшуючи тим самим збиток, понесений кредитними організаціями.
Отже, недопущення значних збитків також відноситься до цілей
внутрішнього контролю. Сюди також можна віднести ризик втрати репутації,
а також інші проблеми, небажані для кредитних організацій. Загальним для
таких проблем терміном може служити поняття „несприятлива подія”.
Звідси, з урахуванням наведених вище міркувань, можна вивести формулу
мети внутрішнього контролю: „захист кредитної організації від
несприятливих подій”.
Як несприятлива подія, можуть розглядатися різні явища, які
перешкоджають реалізації головних цілей банку. Серед таких явищ,
наприклад, можна відзначити значні збитки, підрив репутації банку,
проведення операцій у збиток кредитної організації (розкрадання, в
результаті конфлікту інтересів тощо), порушення нормативних правових
актів, регулюючих банківську діяльність і інше. Накопичення незначних
недоліків, яке може приводити до серйозних проблем, тобто можливість
трансформації кількості в якість, також може розглядатися як
несприятлива подія.
Зміст поняття „несприятлива подія” визначає обсяг функцій і об’єкт дії з
боку внутрішнього контролю. Чим ширше поняття несприятливої події, тим
більший обсяг завдань вирішує внутрішній контроль. Найширше значення
припускає, що під несприятливою подією розуміється будь-яка подія, яка
погіршує положення кредитної організації, незалежно від масштабів такої
негативної події. Проте ухвалення такої концепції неминуче приведе до
значного зростання витрат на організацію і проведення всіх необхідних
заходів. Загальне зростання витрат може виявитися значно більш високим
порівняно з потенційними вигодами від упровадження подібної системи.
Чинник надмірно високих витрат на організацію і впровадження системи
внутрішнього контролю сам по собі може розглядатися як несприятлива
подія, оскільки знижує конкурентні можливості кредитної організації.
Кредитна організація, здійснюючи підприємницьку діяльність, вимушена
приймати певні ризики. Ризик припускає можливість негативних явищ.
Зусилля ж системи внутрішнього контролю направлені на виключення
несприятливої події, отже, і ризику. У свою чергу повне виключення з
практики можливості прийняття ризику означає неможливість отримання
прибутку, що призводить до неефективності виробничої системи і до
неможливості подальшого функціонування кредитної організації. Тому в
питанні прийняття ризику між виробничою і контрольною системами існує
природне здорове протиборство. Підсумок протиборства – це результат
роботи системи заборон і противаг у загальній системі управління банку.
Система заборон і противаг може бути налаштована на більший або менший
ризик, що залежить від стратегії банку, зайнятої ним ринкової ніші і
інших внутрішніх і зовнішніх умов. Конкретні параметри і обсяги дії
внутрішнього контролю кредитна організація повинна визначити самостійно,
при цьому, умови, що всі види реальних і потенційних ризиків, здатних
привести до різних небажаних для кредитної організації подій, повинні
бути ідентифіковані, і по них повинні бути ухвалені відповідні рішення.
Захист від несприятливих подій може здійснюватися різними способами.
Проте, як зазначалося вище, основним значенням контролю служить
завчасне, до виникнення кризових явищ, усунення недоліків. Це можливо
тільки шляхом виключення спонукальних джерел несприятливої події.
Ефективну систему корпоративного управління банком необхідно пов’язувати
з організаційною побудовою системи внутрішнього контролю, яка
вважатиметься ефективною за наявності та належного функціонування
чотирьох форм контролю (нагляду), таких як:
– нагляд з боку ради та вищого керівництва;
– нагляд з боку осіб, не залучених до повсякденного керівництва різними
напрямами діяльності банку;
– безпосередній нагляд за різними сферами діяльності;
– належне управління ризиками, функція забезпечення дотримання законів і
функція аудиту.
Відштовхуючись від мети внутрішнього контролю, прийнятої стратегії банку
та існуючої системи заборон і противаг, можна дати визначення
ефективності системи внутрішнього контролю. Воно необхідне як для
формування в банку такої системи, так і при її оцінці. Ефективною є така
система внутрішнього контролю, яка у встановлених межах захищає кредитну
організацію від несприятливих подій та в результаті забезпечує
рентабельність діяльності банку на достатньому рівні (виваженому вищим
менеджментом банку).
Як повинен відбуватися захист від несприятливих подій? Які його основні
форми і методи? Видається, що, незважаючи на все різноманіття конкретних
контрольних процедур, їх можна певним чином систематизувати.
Систематизація, на нашу думку, може бути здійснена шляхом використання
структури ієрархії цілей. Розглядаючи захист кредитної організації від
несприятливих подій як головну мету внутрішнього контролю, можна
виділити і певні підцілі. До них можна віднести: попередження
несприятливих подій, їх запобігання і виявлення.
Оскільки, як неодноразово вказувалося, основною функцією внутрішнього
контролю є завчасне, до появи несприятливих подій, усунення їх причин і
умов, базовою (але не головною) ціллю (або завданням) внутрішнього
контролю ми бачимо попередження несприятливих подій або, іншими словами,
виявлення потенційних і реалізованих сфер ризику.
Попередження негативних явищ реалізується за допомогою проведення
заходів, покликаних виключити ще не виниклі, але потенційно можливі
несприятливі події. Такі несприятливі події розглядаються як родова
категорія. Тобто йдеться про всю сукупність близьких за характером
несприятливих подій, які можуть виникнути при здійсненні будь-якої
діяльності. Заходи направлені на те, щоб виключити не одиничні випадки,
а всю родову сукупність несприятливих подій. Вказані заходи захисту
спрямовані в першу чергу на усунення передумов і умов, які можуть
привести до несприятливих подій. Реалізація цієї цілі контролю
досягається встановленням внутрішніх правил проведення операцій.
Регламентація дій співробітників під час здійснення операцій перешкоджає
діям, які можуть приводити до несприятливих подій. До цих контрольних
процедур відносяться: розподіл повноважень і відповідальності, утворення
органів і підрозділів кредитної організації, необхідних для здійснення
контролю і інші заходи, здатні виключити несприятливі події до їх
зародження.
Як правило, ці заходи можуть бути ефективними для попередження таких
несприятливих подій: а) передумови або умови яких за своїми зовнішніми
характеристиками помітно відрізняються від прийнятих стандартів; б)
передумови або умови яких не допускаються до їх появи шляхом усунення
самого середовища їх виникнення. До ситуації першого роду належать
випадки, коли дії співробітників і інші параметри угоди, що укладається,
відрізняються від прийнятих стандартів. Наприклад, баланс позичальника
не відповідає встановленим банком вимогам. У цьому випадку механізм
внутрішнього контролю повинен запобігти поганій операції. До ситуації
другого роду може бути віднесено, наприклад, попередження конфлікту
інтересів шляхом оптимального розподілу повноважень. Цей захід присікає
середовище зародження потенційно можливих несприятливих подій
(наприклад, пов’язаних із можливими шахрайськими операціями). Таким
чином, запобіжний засіб контролю спрямований на гіпотетичні несприятливі
умови, які можуть відбутися, а можуть і не відбутися.
Проте не всі можливі умови і причини виникнення несприятливих подій
можуть бути відсіяні за допомогою заходів попередження. У деяких
випадках складно оцінити ступінь відповідності параметрів операції
(операції) стандартам і еталонам. В інших випадках самі стандарти і
еталони недостатньо конкретні (наприклад, через складність ризиків, що
приймаються). Іноді предмет контролю може за зовнішніми ознаками
відповідати прийнятим стандартам і еталонам, тоді як його зміст, по
суті, є негативним. Тому зберігається завдання запобігання негативним
явищам. Це завдання контролю реалізується шляхом здійснення фактичних
контрольних дій конкретними учасниками. Сюди входить розпізнавання і
запобігання явищ негативних як за формою, так і за змістом. Крім того,
тестуються встановлені практикою застережливої форми механізми, і за
наслідками такого тестування в регламентуючі норми можуть вноситися
корективи.
Незважаючи на наявність механізмів попередження і запобігання,
стовідсоткової гарантії відсіву всіх негативних явищ добитися складно.
Завжди залишається вірогідність реалізації несприятливих подій унаслідок
складності умов або причин, або їх невірної оцінки. Тому необхідно або
упевнитися у відсутності несприятливих наслідків виконаних операцій або,
якщо несприятливих подій уникнути все ж таки не вдалося, то хоча б
мінімізувати ступінь їх негативності для банку. Це завдання вирішується
шляхом виявлення відхилень. Наприклад, виявляти відхилення можна шляхом
моніторингу виданих кредитів. Виявляючи негативні явища, яким не
запобігли, кредитна організація попутно удосконалює дві інші форми
контролю шляхом виявлення для подальшого усунення причин і умов, що
привели до несприятливих подій.
Система внутрішнього контролю також потребує постійного моніторингу і
оцінки ззовні з метою виявлення та усунення наявних недоліків і
підвищення ефективності діяльності. Оцінювання здійснюється, наприклад,
службою внутрішнього аудиту або зовнішнім аудитором. При цьому
оцінювання не входить у систему внутрішнього контролю, оскільки це
призводило б до конфлікту інтересів оцінюючого суб’єкта.
Усі зазначені процедури контролю переслідують одну і ту ж головну мету:
захист кредитної організації від несприятливих подій. При цьому кожна
служить своїй підцілі: попередженню, запобіганню, виявленню
несприятливих подій і оцінці системи. Тому відсутність якої-небудь з них
знижує загальну ефективність системи внутрішнього контролю.
Отже, можна зробити висновок, що з метою подальшого розвитку складових
банківської системи необхідним є створення ефективної системи
внутрішнього контролю, першим кроком до побудови якої є чітке визначення
його мети і цілей.
Література:
1. Аудит банков: Учеб. пособие / Под ред. Г.Н. Белоглазовой,
Л.П. Кроливецкой, Е.А. Лебедева. – М.:Финансы и статистика, 2002. – 352
с. – С. 54.
2. Губенко С.М., Мозгова О.П. Посібник для внутрішніх аудиторів
банківських установ України / За редакцією О.І. Кіреєва. – Харків:
Видавництво „Штріх”, 2000. – 360 с. – С. 7.
3. Управління активами і пасивами та менеджмент фінансових ризиків у
комерційному банку // Український інвестиційний журнал „Welcome”. –
2001. – № 7–8. – С. 24–32.
4. Колодізєв Д.М., Чмутова І.М., Губарева І.О. Фінансовий менеджмент у
банках: концептуальні засади, методологія прийняття рішень у банківській
сфері: Навч. посіб. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2004. – 408 с. – С. 37.
5. Банківський менеджмент: Навч. посіб. / Кириченко О.А., Гіленко І.В.,
Роголь С.Л. та ін.; За ред. О.А. Кириченка. – 3-тє вид., – К.:
Знання-Прес, 2002. – 438 с. – С. 147.
6. Банківський менеджмент: Підручник / За ред. О.А. Кириченка,
В.І. Міщенка. – К.: Знання, 2005. – 831 с. – Вища освіта ХХІ століття. –
С. 596.
7. Спяк Г.І., Фаріон Т.I. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник. –
К.: Атіка, 2004. – 328 с. – С. 28.
8. Шелудько Н.М. Управління фінансовою стійкістю комерційних банків.
Монографія – К.: Ін-т економіки НАНУ, 2002. – 228 с. – С. 157.
9. Кочетков В.М. Забезпечення фінансової стійкості сучасного
комерційного банку: теоретико-методологічні аспекти. Монографія. – К.:
КНЕУ, 2002. – 238 с. – С. 53.
10. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д.е.н.,
проф. Ф.Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004 – 461 с. – С. 408.
11. Тим, хто нехтує законом. Контроль, ревізія та аудит у комерційних
банках України / За ред. Г.Г. Мумінової-Савінової. – К.: Факт, 2001. –
С. 8.
12. Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках
України, затверджено Постановою НБУ від 20.03.98 № 114.
13. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем
ризик-менеджменту в банках України, затверджено Постановою НБУ від
02.08.2004 № 361.
14. Basel Committee on Banking Supervision. Consultative Document. The
New Basel Capital Accord. – 2003. April.
15. Система внутрішнього контролю в банках: основи організації
(Базельський комітет із банківського нагляду, вересень 1998 року).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
