.

Класифікація економічного контролю як передумова його удосконалення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
342 3441
Скачать документ

Реферат на тему:

Класифікація економічного контролю як передумова його удосконалення

Класифікація економічного контролю необхідна для наукової розробки
основ його теорії, подальшого удосконалення практики
контрольно-ревізійної роботи суб’єктів усіх форм господарювання,
підвищення їх ефективності та якості, підготовки і покращання
кваліфікації ревізорських кадрів. У зв’язку з цим виникає необхідність:

– дати оцінку діючої класифікації контролю;

– визначити принципи класифікації економічного контролю стосовно
перехідного періоду до ринкових відносин.

Необхідно зазначити, що нині не спрощуються, а, навпаки, ускладнюються
фінансові аспекти діяльності держави у зв’язку з активним залученням
комерційних структур, використанням банківської інфраструктури й
інфраструктури інших фінансово-кредитних установ для обслуговування
державних зобов’язань внаслідок виходу держави на ринок як власника
майна і виробника товарів і послуг. Незважаючи на те, що проблемі
класифікації контролю в економічній науці приділяється багато уваги,
єдиний підхід до її вирішення і на сьогодні відсутній. У результаті
цього форми, види і методи контролю трактуються по-різному. Донині
зберігаються різні підходи до обґрунтування критеріїв класифікації
контролю, не створено його класифікаційних моделей*. Причиною
нерозв’язання цієї проблеми є її складність, обумовлена переходом
економіки до ринкових відносин, і, як наслідок, роздержавлення контролю,
тобто утворення поряд із державними інших інститутів контролю,
притаманних демократичному суспільству. Крім того, в основу визначення
тих чи інших понять контролю покладено різні критерії.

В економічній літературі для класифікації контролю найчастіше обираються
такі критерії: застосовувані форми і методи, види контролю, час
проведення, джерела інформації. Важливе значення для розкриття проблем
теорії економічного контролю має його класифікація за організаційними
формами, видами й методами.

При класифікації, як зазначає Бутинець Ф.Ф., слід розмежовувати поняття
“види” і “форми” контролю, проте одночасно відповідний вид контролю може
бути організований у різних формах та різними методами [1, с.170].
Критичний аналіз наукових джерел показує, що більшість авторів не
здійснюють класифікацію контролю за організаційними видами, а в багатьох
випадках ця класифікація підмінюється формами контролю або його
системою. У радянський період в основу критерію розподілу контролю на
державний, позавідомчий, відомчий, внутрішньогосподарський і громадський
одні автори покладали організаційні форми (Білуха М.Т., Мурашко В.М.,
Шпіг О.О.), інші – суб’єкти контролю (Вознесенський Е.О., Бєлобжецький
І.А.), треті – характер контрольної діяльності (Журко Б.Ф., Ястребов
В.Б.)**. У зв’язку з роздержавленням контролю відбулося подолання
класового підходу до його сутності та скасування робітничого, народного
та інших різновидів контролю, притаманних радянському суспільству.
Відсутність обґрунтованої класифікації організаційних форм контролю не
дозволяє розкрити сутність господарського контролю, обґрунтувати
стрункість його системи в умовах переходу до ринкової економіки і його
організацію на різних рівнях управління.

На нашу думку, в основу класифікації контролю за організаційними видами
доцільно покласти структуру органів контролю, що виступають його
суб’єктами.

Це, у свою чергу, дозволяє розподілити контроль на зовнішній (державний,
незалежний) і внутрішній (відомчий, внутрішньогосподарський) (рис. 1).
Така класифікація контролю обґрунтовується різним спрямуванням органів
контролю.

Так, зовнішнім доцільно вважати контроль, що здійснюють спеціальні, вищі
щодо об’єкта, що перевіряється, або незалежні від нього контролюючі
органи. Відповідно внутрішнім контролем – у межах однієї організації або
галузі (відомства), вважається контроль, що проводиться силами їх
структурних підрозділів, тобто штатними працівниками. Зовнішній контроль
доцільно поділити на державний і незалежний.

Державний контроль здійснюється усіма суб’єктами державного управління в
межах їх повноважень, наприклад, Рахунковою палатою Верховної Ради
України, Державним казначейством України, Державною податковою
адміністрацією України та іншими органами і відповідно незалежний –
аудиторськими фірмами (незалежними аудиторами і експертними органами).
Державний контроль свою увагу в основному зосереджує на ключових
позиціях економіки, господарської діяльності й збереженні власності в
різноманітних галузях народного господарства, відомствах, міністерствах
і на підприємствах.

Рис. 1. Класифікація видів економічного контролю

Функції державного контролю від імені Верховної Ради України виконує
Рахункова палата. Згідно з Законом України “Про Рахункову палату”[7],
сфера її діяльності, як незалежного контролюючого органу, поширюється на
Верховну Раду України, органи виконавчої влади, в тому числі і їх
апарати, Національний банк України, Антимонопольний комітет України,
Фонд державного майна України та інші державні органи і установи. Крім
контрольних функцій, Рахункова палата України визначає і ефективність
управління державними коштами, проводить попередній аналіз отриманих
результатів, готує та надає висновки і відповіді на звернення органів
виконавчої влади, органів прокуратури і суду з питань, що належать до її
компетенції.

На сьогодні в Україні частково ліквідовано внутрішній контроль, не
приділяється належна увага організації внутрішньогосподарського контролю
в державних установах, ліквідовано таку форму контролю за раціональністю
використання переданих державою фінансових і матеріальних ресурсів, як
народний контроль. Водночас на сучасному етапі органи державного
контролю значний час витрачають на перевірку правильності використання
трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, попередження
безгосподарності і марнотратства, забезпечення збереження цінностей,
законності і доцільності управлінських рішень.

Під час здійснення своїх функцій, як свідчить практичний досвід,
контролюючі органи постійно стикаються з труднощами правового характеру.
Відсутність цілісної нормативно-правової бази їх функціонування призвела
до того, що на сьогодні форми державного контролю за діяльністю
підприємницьких і комерційних структур, банків, акціонерних товариств не
визначені на законодавчому рівні, а це в свою чергу створює умови для
зловживань і ставить контролюючі органи в безправне становище. У чинному
законодавстві є прогалини, які дають можливість окремим особам
безконтрольно і безкарно використовувати державні кошти у власних
інтересах. Перш за все, відсутня законодавчо встановлена обов’язковість
використовувати державні кошти тільки за цільовим призначенням, не
встановлена будь-яка відповідальність за їх нецільове використання.

Безконтрольною є діяльність комерційних банків у тих випадках, коли їм
доручається довести до отримувачів грошові кошти. Під прикриттям
банківської таємниці “прокручуються” значні грошові кошти, приносячи
величезні прибутки аж ніяк не державі. А тому потрібно встановити
відповідальність за кінцевий результат, і вона повинна мати конкретну,
особисту адресу, бути не тільки адміністративною, але в окремих випадках
і кримінальною.

Необхідно виділити і таку проблему державних органів, як контроль за
надходженням коштів до бюджету. Відповідно до Закону України “Про
державну податкову службу” [4] його покладено на податкові органи.

Для удосконалення господарського механізму важливе значення має
розкриття форм і методів (прийомів і способів) економічного контролю. В
основу класифікації форм (методів) проведення економічного контролю
покладено способи його здійснення. Така класифікація контролю дозволяє
чітко визначити контрольні функції різних контролюючих органів, показати
їх взаємний зв’язок при здійсненні контрольно-ревізійної роботи з метою
її координації та усунення дублювання. Оволодіння формами контролю
сприяє глибшому пізнанню його змісту, а прийомами і способами –
забезпеченню ефективності контролю в системі управління на
підприємствах.

В економічній літературі теоретичне обґрунтування форм і методів
(прийомів, способів) контролю або відсутнє, або висвітлюється
непослідовно і по-різному. У ряді джерел методи контролю змішуються з
його формами. За основу класифікації контролю за формами автори беруть
різні критерії.

З метою удосконалення економічного контролю вважаємо за доцільне
здійснювати його класифікацію за такими ознаками (рис. 2): час
здійснення (постійно діючий і періодичний); повнота охоплення (повний і
неповний); обсяг операцій (суцільний і вибірковий); зміст і призначення
(комплексний, наскрізний і тематичний); форма проведення (ревізія,
тематична перевірка, камеральна перевірка, рахункова перевірка,
рахунково-аналітична перевірка, аудиторська перевірка).

Особливої уваги в класифікації (рис.2) заслуговує запропонована форма
проведення економічного контролю. Зміст її відображає внутрішній зв’язок
і спосіб організації контролю, взаємодію елементів, процесів і явищ як
між собою, так і з зовнішнім середовищем.

На жаль, діючим нормативним документом “Про деякі заходи з дерегування
підприємницької діяльності” [6] передбачено проведення тільки
“перевірок” планових і позапланових, тобто за організаційними ознаками і
часом здійснення. Безпосередньо будь-які форми проведення контролю
повністю відсутні.

Рис. 2. Класифікація економічного контролю

Проведені дослідження свідчать про те, що, як це не парадоксально, але
навіть поняття “ревізія”, не кажучи вже про “перевірку”, не пояснюється
в жодному правовому документі, за винятком Закону України “Про державну
контрольно-ревізійну службу України” (ст. 2) [5].Через це поняття
“ревізія” і “перевірка” не мають правового обґрунтування, тобто їх
призначення, зміст, порядок проведення, оформлення матеріалів,
реалізація результатів, права і обов’язки учасників сторін не закріплені
законом. То ж і вимоги ревізора, і підготовлений ним акт як документ, у
якому фіксуються результати ревізії, є, можна сказати, незаконними,
тобто довільними. Крім того, Цивільний кодекс, чинний в Україні, не
передбачає можливості заперечувати результати ревізії і перевірки у тому
разі, якщо порушено цивільні права тих, кого перевіряють і чиї інтереси
охороняються законом. Це явно не в інтересах держави і більшості її
громадян. Відсутність законодавчого визначення ревізії і перевірки надає
простір непотрібної в даному випадку відомчої самодіяльності, що межує,
по суті, зі свавіллям, нерідко зачіпає інтереси юридичних осіб і права
громадян. Але ж держава, яка хоче будувати ринкову економіку,
орієнтуючись на сучасні основи, безперечно повинна мати чітке, юридично
обґрунтоване визначення ревізії і перевірки. Уже тільки через це
прийняття Закону “Про фінансовий контроль в Україні” потрібно
прискорити. Крім того, настав час закріпити в законодавчому порядку не
тільки ревізію і тематичну перевірку, а й усі форми здійснення контролю
за певними органами чи службами: скажімо, за органами казначейства й
ГоловКРУ, а також контрольно-ревізійними органами виконавчої влади –
ревізію та тематичну перевірку; за державними органами податкової,
митної служб, служб валютного й експертного контролю – камеральну і
рахункову перевірку; за рахунковою палатою – рахунково-аналітичну; за
аудиторськими службами – аудиторську.

Останнім часом спостерігається тенденція до приниження ролі ревізії,
обмеження можливостей її проведення. Зрозуміло, що через необхідність
вивчення великого обсягу матеріалу та звичайну нестачу часу ревізії в
основному призначаються для перевірки окремих питань. Зауважимо, що
ревізія була і залишається найбільш ефективною і достовірною формою
наступного контролю. За наявності на об’єкті, що перевіряється, усіх
необхідних документів ревізія може дати вичерпну відповідь про
використання коштів у даному періоді. Саме тому, коли розслідуються
економічні злочини, призначається ревізія фінансово-господарської
діяльності об’єктів, які цікавлять слідство в цілому, або окремих
аспектів цієї діяльності.

Недостатність, а в основному відсутність необхідної нормативно-правової
бази (зокрема у зв’язку з запізненням процедури розробки й прийняття
Закону “Про фінансовий контроль в Україні”) не дозволяє ефективно
вирішувати завдання щодо боротьби з фінансовими порушеннями, корупцією,
створює проблеми для правоохоронних органів під час проведення
документальних ревізій.

Тематичні перевірки призначені для вивчення окремих напрямів діяльності
в основному підпорядкованих підприємств. Під час їх проведення
виявляються невикористані резерви, недоліки і прорахунки в роботі та
вживаються заходи – за результатами перевірки, щодо їх виправлення.

Під час проведення ревізій і перевірок, наприклад банківських операцій
та їх стану, часто потрібні документальні підтвердження об’єктів, що
перевіряються. Зокрема, Законом України “Про банки і банківську
діяльність” (ст. 62) [3, с. 23] визначено перелік органів, яким банки
надають відомості за рахунками й операціями юридичних осіб, але
фінансові контролюючі органи (крім органів державної податкової служби
України) до цього переліку не увійшли. Отже, ці обставини ускладнюють
проведення перевірок і призводять до будь-якого роду зловживань.

Крім таких форм здійснення економічного контролю, як ревізія й тематична
перевірка, доцільно виділити і камеральну перевірку. Камеральні
перевірки повинні проводитися міністерствами, відомствами, комітетами на
стадії прийняття від підпорядкованих підприємств фінансової звітності
(без виїзду на підприємства). Мета камеральної перевірки – здійснення
контролю за дотриманням чинного законодавства, а також підготовка
інформації для проведення тематичної перевірки або ревізії
фінансово-господарської діяльності підприємств.

Відповідно до “Словника іноземних слів” [8, с. 209], камеральна
перевірка є однією з форм простого рахунковедення (без застосування
подвійного запису). Проводити її доцільно за місцем знаходження
контролюючого органу (без виїзду на підприємство) на підставі
підтверджених первинних документів (податкових, митних декларацій тощо),
які надані суб’єктом контролю і є підставою для розрахунку і сплати
відповідних платежів. Рахункова перевірка проводиться, як правило,
безпосередньо у суб’єкта контролю. Метою рахункової і камеральної
перевірки – є здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства,
а також підготовка інформації для проведення тематичної перевірки або
ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств.

Чинним Законом “Про Рахункову палату” [7] передбачені форми проведення
контролю у вигляді комплексних ревізій і тематичних перевірок.
Проведений детальний аналіз змісту вищезазначеного Закону (ст. 2
“Завдання”, ст. 6 “Функції” ст. 7 “Повноваження”, ст.16 “Сфера
застосування”) свідчить про те, що предметом перевірки рахункових палат
є не тільки дані фінансового, але й управлінського обліку. Саме ці
обставини визначають і застосування особливих форм економічного
контролю, які передбачають не тільки перевірку вірогідності звітних
даних, але і оцінку ефективності діяльності суб’єкта контролю, тобто
раціонального використання ними фінансових ресурсів. У зв’язку з цим,
найбільш доцільною формою економічного контролю для Рахункової палати є
рахунково-аналітична перевірка. За економічним змістом вона має ряд
принципових відмінностей від відомих форм контролю і визначається
статусом органу, який її проводе. Маючи статус нейтральної та незалежної
інстанції Рахункова палата повинна дотримуватись його під час проведення
оцінки фінансово-економічних рішень усіх структур державної влади і
управління.

Аудиторська перевірка передбачає перевірку фінансово-господарської
діяльності підприємства щодо достовірності фінансової звітності, повноти
відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій і
відповідності їх чинному законодавству.

Завершальним етапом застосування будь-якої форми економічного контролю є
статус акта. При проведенні ревізії отримані результати потрібно
оформляти актом: тематичної перевірки – довідкою (доповідною запискою);
камеральної та рахунково-аналітичної перевірки – актом; аудиторської
перевірки – аудиторським висновком. Щодо акта ревізії, необхідно
враховувати, що якщо він є підставою для ведення слідчої діяльності, то
це повинно бути чітко сформулювано і відображено у відповідному
законодавчому акті (наприклад, у Цивільному кодексі чинному в Україні,
Законі “Про фінансовий контроль в Україні”). Акт рахунково-аналітичної
перевірки за змістом повинен відображати неефективне та нераціональне
використання державного майна.

Таким чином, в основу класифікації контролю доцільно покласти структуру
контролюючих органів. Відповідно це дозволяє розподілити його за видами
– на зовнішній (державний, незалежний) і внутрішній (відомчий,
внутрішньогосподарський); за часом здійснення (попередній, поточний,
наступний) та його формами (ревізія, тематична перевірка, камеральна
перевірка, рахункова перевірка, рахунково-аналітична перевірка,
аудиторська перевірка); джерелами інформації (документальний і
фактичний).

Література:

1. Бутинець Ф.Ф., Бардаш С.В., Малюга Н.М., Петренко Н.І. Контроль і
ревізія. – Житомир, ЖІТІ, 2000. – 512 с.

2. Бутинець Ф.Ф. Предмет и объекты контроля в сельскохозяйственных
предприятиях. – К.: УСХА,1976. – 108 с.

3. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 №
2121 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 12. – С.
3–4.

4. Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 04.12.90.
№ 509-ХІІ // Довідник працівника державної контрольно-ревізійної служби.
– Т. 1. – К.: ДІЯ, 2001. – С. 17–18.

5. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від
26.01.93 № 2939 – ХІІ //Довідник працівника державної
контрольно-ревізійної служби. – Т. 1. – К.:ДІЯ, 2001. – С. 7–15.

6. Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності: Указ
Президента України, затв. 23.07.98 № 817/98 //Довідник працівника
державної контрольно-ревізійної служби. – Т. 1. – К.: ДІЯ, 2001. –
С.153–156.

7. Про Рахункову палату: Закон України від 11.07.96 № 315/96-ВР //
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 7. – С. 3–15.

8. Словарь иностранных слов. – 9-е изд., испр. – М.: Русский язык, 1982.
– 608 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020