.

Методи обліку, калькулювання та узагальнення собівартості продукції: сучасний стан і шляхи удосконалення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
687 5714
Скачать документ

Реферат на тему:

Методи обліку, калькулювання та узагальнення собівартості продукції:
сучасний стан і шляхи удосконалення tc “Методи обліку, калькулювання та
узагальнення собівартості продукції\: сучасний стан і шляхи
удосконалення”

Матеріальні витрати, тобто затрати сировини, матеріалів, палива тощо, в
системі калькулювання і визначення собівартості продукції відіграють
важливу роль. Для промислових підприємств характерною ознакою є висока
питома вага у загальній структурі запасів сировини, матеріалів і інших
цінностей, призначених для процесу виробництва і зокрема виробництва
продукції.

Від оснащеності підприємства матеріальними ресурсами і ефективного їх
використання значною мірою залежить обсяг виробництва продукції та
пов’язані з ним кінцеві результати діяльності підприємства. Від того, як
на підприємстві здійснюється процес матеріально-технічного постачання і
контроль за дотриманням режиму економії у кожному підрозділі, на кожному
робочому місці, значною мірою залежать найважливіші показники роботи
підприємства, а саме – обсяг виробництва, його рентабельність, а також
фінансовий стан і ліквідність.

При вивченні питань, пов’язаних із затратами сировини, матеріалів,
палива і інших матеріальних запасів, необхідно враховувати, що в ряді
літературних джерел та в Плані рахунків бухгалтерського обліку чогось ці
дійсні затрати цінностей на виробництво продукції розглядаються як
матеріальні витрати. У зв’язку з цим необхідно пам’ятати, що поняття
витрати і затрати – не одне і теж. Вважаємо за доцільне підтримати думку
ряду науковців, і зокрема професора В.В. Сопко, який вважає, що якщо
підприємство закупляє сировину, матеріали, паливо і інше, то це для
підприємства є витрати, а якщо витрачаємо цю сировину, матеріали, паливо
на виробництво продукції, то ці операції необхідно вважати затратами.

Матеріальні затрати у системі формування і визначення собівартості
продукції займають в окремих галузях до 80–85 % усіх затрат на її
виробництво. Тому важливою ділянкою обліку виробничих запасів є їх
матеріальні затрати та процедури, пов’язані з використанням і списанням
сировини та матеріалів на виробництво продукції. По суті, без
забезпечення підприємства необхідними матеріальними запасами неможливий
виробничий процес. На підприємствах промисловості в процесі виробництва
використовується велика кількість різних матеріалів. У зв’язку з цим, з
метою скорочення матеріальних затрат у процесі виробництва і втрат у
відходах, зниження собівартості заготовлення матеріалів, ліквідації
невиробничих затрат необхідно перш за все удосконалювати технологію
виробництва, здійснювати оперативний контроль за використанням
матеріалів у виробництві та обгрунтованістю їх списання і відображення у
первинному виробничому обліку.

Облік матеріальних запасів і їх затрат на виробництво продукції є
центральною і найбільш складною проблемою всієї системи виробничого
обліку на підприємствах. У промисловості облік затрат матеріалів на
виробництво і їх обґрунтоване використання та правильне відображення у
нормативних і звітних калькуляціях тісно пов’язане з виробничим процесом
і виготовленням продукції. Вирішення цих проблем тривалий час привертає
увагу як науковців, так і практичних працівників. Так, відомий
швейцарський вчений у галузі бухгалтерського обліку і балансу проф. І.
Шер зазначав: “Счетоводство и калькуляция, в частности, организация
счетного дела вообще могут оказывать на процветание и доходность
предприятия столь же большое влияние, как и любое нововведение в
техническом обслуживании предприятия, которому тоже надлежит пройти
через испытания огнем калькуляции, чтобы можно было решить –
укладывается ли оно в экономические группы или выходит за них” [1].

Складність виробничого обліку надходження і використання матеріалів
визначається складністю і особливістю виробничих процесів, в яких під
впливом праці здійснюється перетворення одних матеріальних цінностей в
інші. У результаті цього до вартості використаних засобів праці і
предметів праці приєднується знову створена вартість виробленої
продукції. Завдання обліку матеріальних запасів полягає в тому, щоб
визначити всі ці зміни з максимальною точністю.

У системі бухгалтерського обліку важливе значення має належна
організація виробничого обліку матеріальних запасів. У пошуках більш
удосконаленої системи виробничого обліку матеріалів був розроблений
нормативний метод витрат на виробництво (і, перш за все, матеріальних),
що найбільше відповідає вимогам управління ринковою економікою і
впровадженню вільного (а не регульованого) ціноутворення. Перевага
застосування нормованого (нормативного) обліку матеріальних затрат на
виробництво продукції полягає в тому, що при такому методі ще до початку
виготовлення продукції на підставі заздалегідь розроблених і технічно
обгрунтованих і прогресивних норм затрат матеріалів і (з урахуванням
трудових і інших затрат) можна орієнтовано визначити нормативну
собівартість продукції. Поряд з цим, при такій організації обліку є
можливість ще на стадії виробничого процесу виготовлення продукції
оперативно виявити відхилення затрат матеріалів від встановлених
нормативів. З іншого боку, розроблені при цьому на початку виробничого
процесу прогресивні норми затрат матеріалів дають можливість здійснити
більш реальну оцінку незавершеного виробництва на будь-якій стадії
виробничого процесу, а отже, більш правильно розподілити матеріальні
затрати між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. Разом з тим,
наявність заздалегідь встановлених норм затрат матеріалів дозволяє
здійснювати виписку документів механізованим способом, що пов’язані з
відпуском матеріалів у виробництво і урахуванням обсягу виготовлення
продукції. Це значно підвищує контрольні функції обліку і створює
реальні передумови для автоматизації обліку і управління.

Але, незважаючи на вісутні переваги нормативного методу, цей облік
затрат матеріалів на виробництво покладався тільки на працівників
обліку, в той час як до вирішення цього питання повинні залучатись
працівники виробничо-технічних відділів підприємства. А саме – по цехах,
ділянках та інших підрозділах підприємства доцільно вести оперативний
облік затрат. Витрати окремих підрозділів підприємства повинні бути
співставлені з результатами їх виробничої діяльності. Для цього важливим
є забезпечення всіх ділянок виробництва сучасними технічно
обгрунтованими нормами затрат основних і допоміжних матеріалів, палива і
електроенергії. Саме ці працівники повинні організовувати належну
нормативну базу для впровадження нормативного методу обліку затрат на
виробництво продукції. Незважаючи на переваги нормативного методу обліку
затрат матеріалів, у деяких випадках помилковою була думка, що
нормативний метод можна застосовувати тільки в умовах масового
виробництва продукції і, перш за все, на підприємствах машинобудування,
що певним чином стримувало його широке застосування. У зв’язку з цим, з
запізненням почав впроваджуватись нормативний облік затрат матеріалів на
інших підприємствах і, зокрема, на виробництвах харчової і хлібопекарної
промисловості. Але останнім часом застосування цього обліку призвело до
того, що він почав впроваджуватись не тільки у простих однопередільних
виробництвах, але і у складних виробництвах, де аналітичний облік
ведеться за двома об’єктами затрат – за переділами і виробами. Поряд з
цим з’явився не тільки просто позаказний або попередільний метод
аналітичного обліку затрат матеріалів на виробництво, але й нормативний
позаказний і нормативний попередільний метод обліку цих затрат. Це дало
можливість ведення обліку затрат матеріалів на виробництво продукції не
тільки в розрізі цехів і окремих видів продукції, але і щодо окремих
виробничих процесів (переділів), що сприяло удосконаленню діючої системи
облікової реєстрації з метою оперативного виявлення відхилень від
встановлених норм затрат матеріалів.

Дослідження системи обліку і матеріальних затрат показує, що вони завжди
розглядались і розглядаються в контексті всієї системи виробництва, його
обліку і калькулювання собівартості продукції. Генезис становлення і
розвитку системи обліку затрат на виробництво продукції свідчить про те,
що значний вплив на виробничий облік витрат і особливо матеріальних
затрат справляла система калькулювання продукції, що безпосередньо
пов’язувалося з необхідністю визначення оцінки матеріальних затрат і
рентабельності виробництва продукції. Ці процедури особливо набули
широкого застосування у зв’язку з промисловим переворотом кінця XVIII
століття та розвитком машинного виробництва, що призвело до
усуспільнення виробництва та створення великих промислових підприємств.

Вивчення літературних джерел дозволяє висловити думку про те, що головна
заслуга вчення про обсяг витрат і систему калькулювання собівартості
належить вченому французької школи Жану Густав Курсель-Сенель. Він
визначав, що знання собівартості – “знание самое необходимое, оно должно
быть основанием всех расчетов, всех соображений, на которых
предприниматель будет основывать свои действия” [2].

На початку і з середини ХХ століття, у нашій державі, яка входила до
складу колишнього Радянського Союзу, значна увага приділялась нормуванню
затрат, обліку і оцінці матеріальних затрат, що має важливе значення і в
умовах сучасної ринкової економіки. Особливо слід виділити важливість
прийнятих 25 грудня 1953 р. “Основных положений по планированию, учету и
калькулированию продукции” (по суті, вони мало змінились і в умовах
ринкової економіки). Ці положення обґрунтували найбільш раціональні і
досконалі методи обліку затрат на виробництві, у цих положеннях
передбачалось складання щомісячних звітних калькуляцій та впровадження
нормативного методу обліку затрат на виробництво. У зв’язку з
затвердженням у січні 1954 р. “Основных положений по нормативному методу
учета затрат на производство и калькулированию себестоимости продукции”
та прийняттям Мінфіном СРСР і ЦСУ СРСР 18 березня 1955 р. нових
“Основных положений по планированию, учету и калькулированию
себестоимости промышленной продукции”, які діяли аж до 1971р., облік
виробничих затрат (у тому числі матеріальних) повинен здійснюватись
одним із 3-х методів обліку: нормативним, попередільним і позаказним.
Значний внесок у розвиток цієї системи калькулювання собівартості і
обліку виробничих затрат поряд з іншими вченими вніс М.Г. Чумаченко. У
його монографії “Методы учета и калькулирования себестоимости
промышленной продукции” всебічно аналізується діюча практика обліку
виробничих витрат, де автор широко висвітлює класифікацію методів обліку
виробничих затрат і способів калькулювання.

У сучасних умовах ринкової економіки у багатьох країнах розроблялись так
звані нормативи матеріальних затрат, в основу яких була покладена
система стандарт-кост. Ця система особливо широко застосувалися в США на
машинобудівних підприємствах, а потім і в інших галузях промисловості,
що дозволило більш обґрунтовано визначати собівартість продукції.
Система стандарт-кост одержала назву стандартної собівартості, бо давала
можливість визначити стандартні вартості виробничих і зокрема
матеріальних затрат. У ній значне місце займає оцінка матеріальних
затрат на виробництво одиниці продукції, які мають значну питому вагу в
більшості підприємств промисловості.

У багатьох країнах світу в промисловості введені різноманітні стандарти,
побудовані на принципах стандарт-кост, але в них матеріальні затрати
відповідають фактичним витратам. Для цього на підставі технології
виробництва продукції заводять карточки стандартної собівартості, які
складаються із двох блоків: затрат матеріалів і їх оцінки.

У цих стандартах виділені показники відхилення затрат сировини і
матеріалів від нормативів і, зокрема, за рахунок невідповідності їх
якості та за рахунок зміни цін. На підставі карточок стандартної
собівартості встановлюють відхилення затрат матеріалів від норм за
рахунок цін, що визначається як різниця між фактичною і стандартною
ціною помножена на фактичну кількість витрачених матеріалів на
виробництві. Ці стандарти матеріальних затрат, в основному, ґрунтуються
на базі середніх або ринкових цін (незалежно від того, коли ці стандарти
встановлені). Згідно з зазначеними процедурами матеріали на виробництво
продукції можуть списуватись або за станодартною оцінкою, або за
фактичною (ринковою) вартістю на підставі твердого стандарту.

Незважаючи на те, що ряд вітчизняних і зарубіжних авторів в галузі
обліку не пов’язують стандарт-кост з системою політики цін, потрібно
враховувати, що при визначенні обсягу матеріалів для виробництва
загальна сума затрат матеріалів і їх частка в собівартості продукції
багато в чому залежить від зміни цін. У зв’язку з цим більшість
зарубіжних та деякі вітчизняні автори, зокрема М.Г. Чумаченко, віддають
перевагу системі дерект-кост при визначенні і обгрунтуванні цін.

Вивчення системи директ-костинг показує, що впровадження його окремих
елементів для калькулювання собівартості продукції на підприємствах
промисловості (зокрема на підприємствах харчової і хлібопекарної
промисловості) дозволяє посилити аналітичність обліку матеріальних
затрат, забезпечити систему управління виробництвом інформацією для
повсякденного контролю за використанням матеріалів з метою оперативного
регулювання виробництвом. Для цього потрібна обґрунтована нормативна
база матеріальних затрат, яка дає можливість перш за все порівняти темпи
їх зростання або зниження з темпами приросту валової продукції, що
дозволить покращити систему планування і прогнозування цих затрат,
визначити залежність між матеріальними затратами і обсягом випущеної
продукції, використанням виробничих потужностей і матеріальних резервів,
обгрунтувати вирішення оптимальних варіантів впровадження нової
технології в процесі виробництва. Для цього потрібно ширше
використовувати ЕОМ для обробки обліково-аналітичних даних. Це дозволить
більш точно визначити рівень матеріальних затрат у собівартості
продукції та обгрунтувати систему її калькулювання. Особливо це важливо
в умовах інтегрованої системи обробки даних, належної організації
нормативного забезпечення з обліку матеріалів і створення функціональної
підсистеми управління матеріальними ресурсами.

Незважаючи на важливість визначення при калькулюванні собівартості
продукції матеріальних затрат, по суті, вони як елемент обліку і
калькулювання собівартості окремо не виділялись. Тривалий час затрати
матеріалів на виробництво продукції в обліку визначались тільки за
місцем їх виникнення з їх виділенням тільки під час калькулювання
собівартості продукції. У результаті показники затрат за їх елементами
(в тому числі матеріальні затрати) не визначались і, по суті, облік
затрат за їх елементами був відсутній, що призводило до того, що
показники затрат у розрізі їх елементів одержували позасистемним обліком
за допомогою додаткових виборок і розрахунків. У зв’язку з цим постали
питання організації і побудови обліку матеріальних затрат, які б давали
можливість мати необхідні облікові і звітні дані про ці затрати без
будь-яких додаткових вибірок і розрахунків. Для цього і відповідно до
вимог раціональної організації управління матеріальними запасами виникла
необхідність відокремлення в обліку матеріальних затрат, що знайшло
відображення в системі реформування бухгалтерського обліку згідно з
Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність”
(затверджено 19 липня 1999 р.) та положень (стандартів) бухгалтерського
обліку (П(С)БО 9 “Запаси” та П(С)БО 16 “Витрати”). Це знайшло втілення
при розробці Плану рахунків бухгалтерського обліку, затвердженого
Мінфіном України, в якому поряд з іншими елементами затрат у 8 класі
рахунків виділено матеріальні витрати (Клас 8-й “Витрати за елементами”
виділяється за власним рішенням суб’єктів малого підприємництва).
Виділення матеріальних затрат у системі рахунків бухгалтерського обліку
дає можливість одержувати необхідні дані про затрати сировини,
матеріалів на виробництво продукції, визначати місце їх виникнення,
тобто використання матеріалів у розрізі цехів, виробничих ділянок або
окремих поточних і автоматизованих ліній, а також визначати направлення
матеріальних затрат за окремими видами продукції або окремими
замовленнями.

Дослідження діючої практики обліку матеріальних затрат дає підставу
визначити ці затрати щодо їх економічної сутності, тобто в
калькуляційному розрізі і деталізувати затрати в розрізі окремих назв
матеріальних цінностей з наступним виділенням затрат на такі, що
вписуються в систему нормативів затрат і відхилення їх від встановлених
норм. Практика показує, що виділення в обліку матеріальних затрат
забезпечує не тільки економічну їх доцільність, але й дає можливість
одержання необхідних даних для складання нормативної калькуляції. У свою
чергу, облік матеріальних затрат за місцями їх виникнення забезпечує
поточний контроль за діяльністю цехів і інших підрозділів підприємств (з
виділенням затрат на обслуговування і управління виробництвом). Нарешті,
виділення в обліку матеріальних затрат забезпечує визначення їх питомої
ваги у фактичній собівартості продукції, а відповідно і рівня облікових
(середньооблікових) цін за кожним видом випущеної продукції чи певному
замовленні, що дає можливість забезпечувати контроль за додержанням норм
затрат на виробництво.

У системі матеріальних затрат особливе місце займають затрати матеріалів
на освоєння нової техніки, що обумовлюється необхідністю впровадження
нової технології виробництва. Дослідження діючої практики обліку затрат
матеріалів зі створення і опанування нової техніки на ряді підприємств
показує, що організація його ще не відповідає сучасним вимогам.
Обґрунтованість цих затрат матеріалів не передбачена також і діючими
положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. З метою підвищення
функції обліку в системі управління науково-технічним прогресом
доцільно, з одного боку, суму затрат матеріалів оцінювати за кількістю і
вартістю в розрізі кожного виду нових виробів на всіх циклах (стадіях)
виробничого процесу, а з іншого – посилювати контроль за раціональним
використанням матеріальних запасів.

Дослідження діючої практики показує, що на об’єктах виробництва не
ведеться відокремлений облік затрат матеріалів за видами освоюваних
виробів, нормативи затрат матеріалів на їх виробництво не розроблені. У
бухгалтерському обліку не передбачається відображення затрат зі
створення і освоєння нової техніки і технології щодо виробництва нових
виробів на окремих рахунках. У зв’язку з цим ці всі витрати на практиці
відображаються на рахунку 23 “Витрати виробництва” (за видами витрат)
або на рахунку 39 “Витрати майбутніх періодів”. З метою посилення
контролю за витрачанням матеріалів на освоєння нової техніки необхідно
виділити в бухгалтерському обліку окремий субрахунок до рахунка 23
“Витрати виробництва” з обов’язковим веденням аналітичного обліку, який
повинен вестись за видами виробів нової техніки і за стадіями
виробничого процесу. Облік затрат зі створення і опанування нових видів
виробів необхідно організувати відповідно до вимог нормативного методу
аналітичного обліку затрат матеріалів на освоєння нових виробів. Для
цього за кожним видом цих виробів доцільно розробити нормативи затрат
матеріалів та обгрунтовано скласти нормативні калькуляції. Доцільно
також ввести облік змін нормативів затрат матеріалів, що потребує
оформлення цих змін сигнальними документами.

Згідно з Наказом Мінфіну України від 29.12.2000 № 356 затверджено
Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку.
Методичними рекомендаціями передбачено ведення журналів, відомостей,
Головної книги, таблиць аналітичних даних бухгалтерських довідок (при
умові здійснення відповідної операції, в тому числі і про використання
матеріалів на виробництві). У зв’язку з цим журнали, по суті, є
основними регістрами, а в деяких випадках при невеликому обсязі
облікової інформації з рухом і використанням матеріалів на виробництві –
і регістрами аналітичного обліку. Так, облік затрат виробничої
діяльності (у тому числі операцій, пов’язаних з використанням матеріалів
на виробництві) ведеться у журналах 5 і 5А. Але застосування для обліку
замість журналів-ордерів журналів потребує деяких змін у загальній
системі аналітичного обліку і перш за все порядку ведення облікових
регістрів бухгалтерського обліку, де відображається інформація про
матеріальні затрати. Незважаючи на те, що підприємства самостійно
вибирають методи реєстрації і узагальнення облікової інформації взагалі
і зокрема інформації про матеріальні затрати, вони повинні дотримуватись
єдиних принципів бухгалтерського обліку з урахуванням особливостей
діяльності і технології обробки облікових даних. Зокрема, для
відображення кредитових оборотів по рахунку 20 “Виробничі запаси”
доцільно вести журнал 5 або 5А і відомості 5.1 обліку руху запасів. У
журналі 5 або 5А відображається узагальнення всіх витрат за елементами і
статтями затрат з окремим виділенням матеріальних витрат.

У журналі 5А в розділі ІІІ Б “Витрати за елементами” першим елементом
витрат відображаються матеріальні затрати з кредиту рахунка 20
“Виробничі запаси” в дебет рахунка 23 “Виробництво” з виділенням затрат
сировини і матеріалів.

Дані журналу 5 (розділ ІІІ Б) щодо матеріальних затрат переносять у
розділ ІІІ А цього журналу з кредитуванням рахунка 80 “Матеріальні
витрати”. Аналіз діючої системи обліку витрат сировини і матеріалів на
виробництві в журналі-ордері № 10 “Витрати виробництва” і порівняння
цієї системи з рекомендованим для обліку затрат журналами 5 або 5А
показує, що зазначені облікові журнали 5 або 5А не дають можливості
контролювати використання сировини і матеріалів у розрізі цехів або
виробничих дільниць і центрів відповідальності
(матеріальновідповідальних осіб).

По суті, журнал 5 або 5А не можна пристосувати для матеріальних затрат,
дані яких використовуються для складання відомості 5.1 аналітичного
обліку запасів. Що стосується обліку матеріальних затрат за центрами
відповідальності, то ці дані взагалі відсутні в журналі 5 або 5А. Таким
чином, введення нових журналів (5 або 5А) для обліку матеріальних затрат
більше підходить до котлового, знеособленого обліку матеріальних затрат,
що неминуче призводить до спотворення показників цінової собівартості
випущеної продукції. Поряд з цим, у журналі 5 або 5А та відомості 5.1
аналітичного обліку запасів відсутні дані про затрати матеріалів за
видами продукції. Для того, щоб відобразити затрати сировини і
матеріалів на виробництво конкретних видів (сортів) продукції, потрібно
здійснювати додаткові розрахунки, що значно ускладнює систему обліку
матеріальних затрат. Практика відображення матеріальних витрат у
журналі-ордері

№ 10 журналі 5 або 5А обліку затрат, яку пропонує Мінфін, та відомісті
5.1 аналітичного обліку матеріальних запасів є досить складною, а самі
реєстри досить громіздкі. Для їх складання в практиці використовується
цілий ряд додаткових вибірок і розрахунків для заповнення аналітичного
обліку запасів у відомості 5.1. Це стосується також складання
розрахунків про затрати цехів основного і допоміжного виробництва,
затрат з утримання і експлуатації обладнання, втрат у виробництві. У
зв’язку з необхідністю посилення контрольних функцій обліку за
використанням і витрачанням матеріальних запасів доцільно в журналі 5
або 5А та відомості 5.1 виділити окремі позиції для відображення затрат
сировини і матеріалів в аналітичному розрізі цехів (виробничих об’єктів)
та центрів відповідальності. Крім того, необхідно також виділити в
журналах 5 або 5А та відомості 5.1 в аналітичному розрізі: затрати
сировини і матеріалів на виправлення браку у виробництві; транспортно-
заготівельні витрати цих цінностей та відхилення первинної вартості
сировини і матеріалів при їх надходженні від оцінки запасів, за якими
вони списуються на виробництво (за ідентифікованою, середньозваженою
собівартістю або методів ФІФО і ЛІФО), чи за нормативними затратами.

З метою удосконалення обліку матеріальних затрат, що відображаються в
обліковій первинній документації доцільно для її обробки і відображення
інформації в обліку застосувати ЕОМ. Особливо це стосується ведення
первинного аналітичного обліку матеріальних затрат, який забезпечує збір
і реєстрацію первинної інформації про формування затрат на виробництві.
Поряд з цим, комп’ютеризація і механізація обліку полегшує отримання
необхідних підсумків затрат матеріалів та відображення їх у відповідних
накопичувальних відомостях, в яких відображаються окремо як надходження,
так і затрати матеріалів щодо їх видів і номенклатурних номерів. Ведення
цієї відомості щодо витрачання матеріалів дозволяє відображати затрати
за кожним реєстром і всього за місяць. Але це потребує однакової оцінки
вартості матеріалів під час їх надходження і вибуття. Поряд з цим
доцільно, щоб дані цієї відомості витрачання матеріалів відображались у
відомості руху матеріальних запасів, що служить підставою для
розрахунків транспортно-заготівельних витрат.

Таким чином, проблеми комп’ютеризації обліку матеріальних затрат, їх
достовірності потребують подальшого вирішення, що має особливе значення
для підвищення оперативності обліку і всієї системи калькулювання
собівартості продукції. Але система комп’ютеризації обліку і особливо
обліку матеріальних затрат і калькулювання собівартості продукції
потребують окремого висвітлення. Рамки статті не дозволяють досконало
розкрити всі питання комп’ютеризації обліку матеріальних запасів.

Література: tc “Література”

1. Шерр Иоганн. Бухгалтерия и баланс. – М.: Экономическая жизнь, 1925. –
444 с.

2. Соколов Я.В. Очерки истории бухгалтерского учета. – М.: Финансы и
статистика, 1991. – 400 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020