.

Оцінка біологічних активів сільських господарств (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
678 5211
Скачать документ

Реферат на тему:

Оцінка біологічних активів сільських господарств

Одним із головних положень обліку і контролю матеріальних цінностей на
підприємствах, господарствах АПК та і всього господарського комплексу
країни є їхня оцінка. Від того, наскільки правильно вирішується це
питання, залежить рівень ряду показників, що характеризують діяльність
підприємства, достовірність і реальність формування в обліку і звітності
інформації про майнове і фінансове положення підприємства, результату
його господарської діяльності, складання калькуляції тощо.

Від того, як оцінені активи підприємства, залежить якість, економічна
цінність балансу будь-якого підприємства. Спосіб оцінки господарських
засобів є вирішальним при правильній організації бухгалтерського обліку
на підприємстві. Згідно з П(С)БО 9 „Запаси” [9 ], оцінка є одним із
обов’язкових критеріїв визнання активу. Об’єктивна і економічно
обґрунтована оцінка матеріальних оборотних засобів покликана сприяти
виконанню найбільш важливих завдань їхнього обліку. Під оцінкою зазвичай
розуміють визначення розмірів господарських засобів у грошовому виразі.
За допомогою оцінки переводять натуральні показники у вартісні. В
економічній літературі, зокрема з питань бухгалтерського обліку, часто
вживається термін „таксація”. Під таксацією розуміють теорію і практику
оцінки цінностей у бухгалтерському обліку [20; c. 174 ]. Ще в 1925 році
О.В. Чаянов, визначаючи термін таксації, писав: „Під терміном
сільськогосподарської таксації ми розуємо вчення про методи і способи,
які дозволяють з існуючого в кожний момент чи очікуваного стану ринкової
кон’юнктури визначити в грошових одиницях цінність чи вартість
сільськогосподарської продукції чи предметів, які служать для
сільськогосподарського виробництва, що перебувають на території
сільського господарства” [18; с. 34]. Таксацію не потрібно плутати з
таксуванням (множенням числа однорідних об’єктів на ціну за один об’єкт,
тобто із встановленням їхньої вартості).

В економічній літературі оцінку розглядають як один з елементів методу
бухгалтерського обліку і як технічний засіб. У сьогоднішніх умовах
господарювання через ринкові процеси в економіці нашої країни проблема
оцінки стала не тільки обліковою, а і фінансовою взагалі. В умовах
ринкових перетворень продовжується масове реформування
сільськогосподарських підприємств: утворення і функціонування різних
внутрішньогосподарських формувань, підприємств і господарств різних форм
власності. Крім того, наявність інфляційних процесів в економіці країни
перетворили питання оцінки матеріальних цінностей на актуальне. Більш
того, воно значно ускладнюється і переросло в проблему першочергової
важливості з уведенням у дію П(С)БО 30 „Біологічні активи”.

Проблема оцінки постала не тепер. Реквізити ціни і вартості були введені
в склад первинної документації ще в часи простої системи рахівництва,
коли в бухгалтерських книгах реєструвалася окремо кожна господарська
операція, і традиційно збереглися при переході на подвійну систему
обліку. Питання, як правильно оцінити те чи інше майно, стало класичним.
„Об’єктивно правильною оцінкою слід вважати, – стверджував В.Я.
Чернишов, – лише ту, яка не допускає свавілля і погляду ні зі сторони
господарників, ні зі сторони бухгалтерів,…яка витікає природним порядком
з усієї суми затрат, проведених підприємством на спорудження, покупку чи
виробництво даного роду цінностей” [19; с. 7]. Але в усі часи існувала
полеміка щодо способів і методів оцінки, і погляди спеціалістів
розділилися. „Ні в якому ділі, – писав І. Волкович, – ми не зустрічаємо
подібного розумування і такого мудрування в обліках як у рахівництві
сільського господарства” [14; с. 104]. „Розумування і мудрування
виникають, звичайно, у найбільш вузькому місці – оцінці, бо ж від неї
залежить визначення господарського результату” [14; c. 142].

Основними загальновизнаними оцінками є собівартість і ціна. Собівартість
виступає як частина вартості, виражена в грошовій формі. Поняття
„виробничі затрати” має двояке значення і розглядається як суспільні
затрати праці, тотожні з вартістю (в господарській практиці вони
проявляються в конкретній формі ціни), і суспільні затрати у вигляді
засобів виробництва, що споживаються в процесі праці, і грошових затрат
на заробітну плату, що характеризують собівартість. Повна собівартість
на відміну від суспільних виробничих затрат відображає не тільки умови
виробництва, але й умови обертання та розподілу суспільного продукту у
вартісній формі. Категорія собівартості продукції за своєю економічною
суттю – грошова форма частини вартості, яка може виражатися системою
показників і вимірюватися в конкретних умовах залежно від вимог
управління господарства. Собівартість можна формувати за різними
критеріями: за об’єктом діяльності, до якої вона відноситься
(собівартість товарної, реалізованої продукції); техніці розрахунку
(середня собівартість, галузева); за джерелами даних і часовому аспекті
(планова, нормативна, фактична собівартість); щодо інших величин.

Ціна в економічній теорії розглядається як грошовий вираз вартості. Таке
визначення ціни є загальним, воно правильне для будь-якого товарного
виробництва. У практиці обліку застосовують фактичні і передбачувані
ціни (планові, нормативні, розрахункові тощо). Специфіка різних
господарських засобів вимагає використання номінальних (гроші, цінні
папери, талони, марки тощо) і поточних цін (ціни придбання, ціни
продажу). З погляду державної політики, розрізняють ціни тверді,
лімітовані і вільні. Спеціальну ціну складає залишкова вартість деяких
видів матеріальних цінностей. Використання в бухгалтерському обліку того
чи іншого виду цін визначається вимогами відповідного підприємства,
характером використання для виготовлення продукції господарських
засобів, стану економіки в цілому. У кожному конкретному випадку
структура ціни повинна в грошовій формі виражати відповідні, але не
обов’язково всі складові змісту вартості.

Встановлення цін визначається трьома варіантами їхньої появи (цінова
вимога, пропозиція ціни, переговори про ціну) і спеціальними мірами
захисту ціни. В інформації про ціну можуть переслідуватись дві основні
стратегії: відкриття ціни чи її приховування.

Виходячи з основних постулатів (ціна і собівартість) в основному
розгоралась, пригасала і знову розгоралася полеміка щодо оцінки
товарно-матеріальних цінностей. Ще на початку ХХ століття відомі вченні
і спеціаліси того часу, такі як: професор Ф. Дитякін [3; с. 63–64],
професор Смиреномудренський [13; с. 170], професор Гольц [2; с. 66],
М.Є. Харитоненко [17; с. 10], М. Утєхін [16; с. 125], Д.Г. Лупарєв [6;
с. 5–8] пропонували оцінювати за існуючими місцевими ринковими цінами. З
багатьма обмовками і уточненнями цю думку відстоювали також О.І.Скворцов
[5; т. 2, с. 238], І. Волкович [5; с.7]. Навпаки представники Інститутут
державних бухгалтерів- експертів (Н.І. Циганова, І.А. Кленова і А.Д.
Горностаєв) пропонували оцінку за собівартістю. Деякі (наприклад, А.Г.
Шаллер [1; с. 57]) відстоювали змішаний спосіб – частину оцінювати за
ринковими цінами, а частину – за собівартістю. Оцінка продукції за
ринковими цінами пропонувалася не як тимчасовий захід до вияснення
собівартості, а як тверда, назавжди, з відображенням на балансі (зразу ж
після виходу продукції) результату – прибутку чи збитку – не чекаючи
продажу, використання чи відпуску. Головними мотивами оцінки за
ринковими цінами В.Я. Чернишев називав бажання вияснити рентабельність
кожної галузі сільськогосподарського виробництва і легкість одержання
ціни для негайного відображення на балансі надходження продукції з
виробництва [19; с. 11]. Але і такий підхід не задовільняв багатьох.

На практиці на цій ділянці обліку стали широко практикувати умовні
(облікові) ціни. Вони дозволяли виводити щомісячні результати,
забезпечувати порявніння даних і значно полегшували практику веденння
обліку. Одним із основоположних принципів облікової практики тих часів
був принцип консерватизму – „обережної оцінки активу”. Основна ідея
його, яка сходить до заповітів Луки Пачолі, полягає в тому, що оцінку
активу краще знизити, ніж завищити [15; с. 40–43].

Взагалі реквізити ціни і вартості були введені до складу первинної
документації ще в часи простої системи рахівництва, коли в
бухгалтерських книгах реєструвалась окремо кожна господарська операція,
і традиційно збереглись при переході на подвійну систему обліку.

Оцінка господарських засобів проводиться на основі певних правил,
принципів і з допомогою визначених методів оцінки. Основними правилами
оцінки є цілеспрямованість, єдність і взаємозв’язок [4; с. 51]. Найбільш
характерними правилами, що стосується суб’єкта оцінки (особа чи
організація, що оцінює засоби за визначеними в даний час діючими
розпорядженнями) визначено правило реальності оцінки даних і
відповідальності за її проведення, а також правило обережності. Спосіб
оцінки вимагає дотримання правила порівнюваності. Проводячи оцінку
необхідно:

– точно встановити місце і час оцінки;

– точну кількість у прийнятих одиницях міри чи ваги;

– розмір додаткових витрат, необхідних для наближення цих цінностей до
споживача;

– кондинційні і ринкові вимоги, що ставлять до цих продуктів.

Крім того, потрібно приділяти значну увагу при виборі і встановленні
одиниці оцінки: на стадії матеріально-технічного постачання –
транспортної одиниці, і надалі – облікової одиниці. У багатьох випадках
це є вирішальним фактором. Тому з практичного досвіду і теорії
бухгалтерського обліку видно, що найбільш оптимальною транспортною і
обліковою одиницею є одиниця тієї чи іншої продукції. Відхилення в бік
укрупнення призводить до неточностей в обліку, пересортиці і зловживань.
Оскільки додаткові витрати до наближення продукту від виробника до
споживача (від продавця до покупця) являють собою в основному
транспортно-заготівельні витрати, їхня роль в оцінці надзвичайно велика.
Їхній розмір значною мірою впливає на фактичну собівартість придбання
сировини і матеріалів, у подальшому – на собівартість готової продукції
і її ціну.

Що стосується стандартів в оцінці, то їхнє значення непотрібно і
доводити, особливо, якщо вони мають міжнародний характер. Вони
полегшують роботу (разом з тим зменшують додаткові витрати) по
закупівлі, полегшують процес укладання угод, так як є можливість
здійснення останніх без особистого огляду продукту.

Крім того, проводячи оцінку, перш за все необхідно врахувати економічні
умови, в яких перебуває підприємство, тобто стан економіки підприємства,
регіону і країни взагалі.

З уведенням у дію П(С)БО 30 „Біологічні активи” [12], крім поняття
„сільськогосподарська продукція, продукція сільського господарства,
тварини, рослини тощо обліковим працівникам”, потрібно буде оперувати
такими поняттями, як „біологічні активи”, додаткові біологічні активи,
„поточні та довгострокові біологічні активи”, „группа біологічних
активів”, „біологічні перетворення” тощо. Це нові для нас поняття, але
проблема не у їхній новизні, а в нових (не звичних для нас) правилах
їхньої оцінки.

Придбані або одержані біологічні активи, залежно від їхньої
приналежності до поточних чи довгострокових, будуть зараховувати на
баланс підприємства за первісною вартістю, яка визначена П(С)БО 9
„Запаси” [9] та П(С)БО 7 „Основні засоби” [8]. Згідно з П(С)БО 9
„Запаси” [9] первісною вартістю запасів, що виготовляються власними
силами підприємства, є їхня виробнича собівартість, яка визначається
згідно з П(С)БО 16 „Витрати” [10]. Відповідно до П(С)БО 7 „Основні
засоби” [8] первісна вартість об’єкта основних (у т. ч. і біологічного
активу, який має ознаки основних засобів) складається з витрат на
придбання або створення основного засобу, сум податків, зборів та інших
платежів у зв’язку з придбанням та інших витрат, пов’язаних із
доведенням їх до стану, у якому вони придатні до використання за
призначенням і запланованою метою.

Біологічні активи, одержані як внесок до статутного капіталу
підприємства, при їхньому первісному визнанні оцінюються за погодженою
із засновниками або учасниками підприємства справедливою вартістю з
урахуванням витрат, безпосередньо пов’язаних із їхнім доведенням до
стану, придатного до використання за призначенням.

Первісною вартістю, безоплатно одержаних біологічних активів, є їхня
справедлива вартість з урахуванням витрат на доведення їх до стану, в
якому вони придатні для викорис-тання із запланованою метою.

Згідно з проектом Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку
біологічних активів [7; с. 10] первісною вартістю біологічного активу,
отриманого в обмін на подібний біологічний актив, є справедлива вартість
переданного біологічного активу. Подібними вважаються біологічні активи
одного виду та функціонального призначення. При обміні на неподібний
біологічний актив первісною вартістю буде справедлива вартість
переданого біологічного активу, збільшена або зменшена на суму грошових
коштів чи їхніх еквівалентів, що належить до сплати чи отримання за
обмінною операцією.

Відображення біологічних активів на дату проміжного чи річного балансу
здійснюється за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на
місці продажу. При цьому справедливо виникає питання щодо визначеності
поняття „місце продажу”: це передбачувана місцевість чи фактично
місцевість приймання передачі активу; це місце укладання договору,
юридична адреса продавця чи покупця, місце складання документів про
передачу такого активу чи безпосередньо місце приймання передачі самого
активу. Зауважимо, що в П(С)БО 30 „Біологічні активи” [12] та в інших
стандартах, а також методичних рекомендаціях суть, визначення чи
обґрунтування такого поняття не подано. Вважаємо за доцільне подати
обґрунтування даного поняття в Методичних рекомендаціях з
бухгалтерського обліку біологічних активів.

Крім того, існує проблема щодо визначеності поняття „очікувані витрати”.
Знову маємо ту ж картину: ні в П(С)БО 30 „Біологічні активи” [12], ні в
інших стандартах, ні в методичних рекомендаціях немає трактування даного
поняття. Але в П(С)БО 30 „Біологічні активи” [12] подано визначення
поняття „витрати на місці продажу”. Витрати на місці продажу це і є
очікувані витрати, чи це різні поняття? На нашу думку, невизначеність
поняття „місце продажу” потягнула за собою невизначеність у
рівноцінності понять „очікувані витрати” та „витрати на місці продажу”.
З логічного погляду поняття „очікувані витрати” є більш ширше, ніж
поняття „витрати за місцем продажу”, оскільки до очікуваних витрат можна
віднести всі передбачувані витрати, а до витрат на місці продажу –
фактично здійснені витрати.

Згідно з Методичними рекомендаціями з обліку біологічних активів [7]
витрати за місцем продажу є витратами зі збуту. Правда, це лише частина
витрат зі збуту, які безпосередньо пов’язані з продажем біологічних
активів на ринку, зокрема комісійні винагороди продавцям, брокерам, а
також непрямі податки, що сплачуються при реалізації цих активів.
Транспортні та інші витрати на збут до витрат на місці продажу не
відносяться. Така постановка питання призведе до того, що різні статті
витрат зі збуту будуть покриватися з різних джерел. Ці зміни неминуче
вплинуть на організацію обліку витрат зі збуту з метою їхнього розподілу
на витрати за місцем продажу, які зменшуватимуть справедливу вартість на
дату балансу та інші витрати зі збуту, які будуть компенсуватися за
рахунок прибутку.

Крім того, в практичній діяльності, тим більше в ринкових умовах,
прогнози дуже часто не співпадають з фактом. Що ж тоді робити з сумою
врахованих очікуваних витрат, але не виправданих (не здійснених) при
продажу біологічних активів, або, навпаки, коли вони фактично значно
перевищують суму враховану? Таких запитань можна ставити багато і вони
потребують негайно вирішення. На нашу думку, всі ці моменти потрібно
врахувати при підготовці та затвердженні Методичних рекомендацій з
обліку біологічних активів.

За умов, коли справедливу вартість біологічних активів на дату балансу
достовірно визначити не можна, вони визнаються в періоді, коли це стає
можливим, за первісною вартістю. При цьому довгострокові активи – за
первісною вартістю з урахуванням суми їхнього зносу і втрат від
зменшення корисності відповідно до П(С)БО 7 „Основні засоби” [8] і 28
„Зменшення корисності активів” [11], а поточні біологічні активи –
відповідно до П(С)БО 9 „Запаси” [9].

Біологічні активи на дату балансу оцінюються, виходячи з цін, що
склалися на звітну дату на відповідні біологічні активи на активному
ринку. Визначення справедливої вартості додаткових біологічних активів
базується також на цінах активного ринку. Встановлення цін активного
ринку для сільськогосподарських підприємств на сьогодні є ще однією
проблемою оцінки. Знову постає питання невизначеності: чи можна місцеві
ринкові ціни вважати цінами активного ринку? На нашу думку, більш
доцільним було б використання місцевих ринкових цін.

Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку біологічних активів
[7] рекомендовано для визначення цін аналізувати цінові пропозиції
постійних контрагентів (покупців і заготівельних організацій) на
біологічні активи, які оцінюються, та ціни підприємств регіону, які
продають подібні біологічні активи. Але, на нашу думку, оцінка за
ринковими цінами – „слизький” шлях, бо вони можуть часто змінюватися і
навіть остаточний баланс у результаті стає нестійким і умовним. Це пряме
спотворення балансу, поскільки при такій оцінці в баланс може вводитися
прибуток, що дійсно не був одержаний, чи збитки, яких не потерпіли.
Разом з тим не можна робити революцію, нічого не змінюючи. Такою
„революцією” в обліку біологічних активів буде їхня оцінка за
справедливою вартістю.

Застосування такої методики оцінки біологічних активів і додаткових
біологічних активів за справедливою вартістю дозволить ще на один крок
максимально наблизити національну методологію та методику
бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів фінансової звітності.

Бухгалтерія та облікова інформація існує не сама по собі і створюється
не сама для себе, а для управління. Тому оцінка біологічних активів за
справедливою вартістю – в фінансовому обліку та фактичною собівартістю –
в управлінському дозволить проводити ефективний аналіз і приймати
керівництву дієві управлінські рішення.

Література:

1. Баранцев М.С. Краткое руководство по счетоводству мелких
сельськохозяйственных производств. – М.: Всероссийское кооп.
издательство „Союз”, 1927. – 108 с.

2. Гольц. Сельскохозяйсвенное счетоводство. – 2-е рус. издание. – М.:
Вся Россия, 1923. – 48 с.

3. Дитякин Ф.Т. Основы сельскохозяйственного счетоводства. – М.:
Экономическая жизнь, 1926. – 270 с.

4. Лаучек З., Краличек В., Стракова Л. и др. Бухгалтерский учет. – М.:
Финансы и статистика, 1984. – 262 с.

5. Линник В.Г. Особливості побудови обліку і контролю за умови оренди в
сільськогоспо-дарському виробництві. – К.: НМКВО, 1990. – 70 с.

6. Лупарев Д.Г. Балансовая оценка продукции сельского хозяйства //
Счетоводство. – 1926. – С. 5–6.

7. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів
(проект) // Облік і фінанси АПК. – 2006. – № 6. – С. 9–23.

8. П(С)БО 7 „Основні засоби” // Бухгалтерія. – 2001. – № 52/2 (467). –
С. 42–46.

9. П(С)БО 9 „Запаси” // Бухгалтерія. – 2001. – № 52/2 (467). – С. 51–54.

10. П(С)БО 16 „Витрати” // Бухгалтерія. – 2001. – № 52/2 (467). – С.
72–77.

11. П(С)БО 28 „Зменшення корисності активів” // www.visnuk.com.ua.

12. П(С)БО 30 „Біологічні активи” // www.visnuk.com.ua.

13. Смиренномудренский. Организация хозяйства и сельскохозяйственного
счетоводства. – М.: Вся Россия, 1923. – 70 с.

14. Соколов Я.В. Очерки по истории бухгалтерского учета. – М.: Финансы и
статистика, 1991. – 400 с.

15. Соколов Я.В., Ковалев В.В. Отчетность в России конца XIX начала ХХ
вв. // Бухгал-терский учет. – 1993. – № 9. – С. 40–43.

16. Утехин Н. Сельскохозяйственное счетоводство. – М., 1913. – 47 с.

17. Харитоненко М.Е. Учебная двойная сельскохозяйственная и торговая
промышленная бухгалтерия. – 1908. – 10 с.

18. Чаянов А.В. Сільськогосподарська таксація. – М., 1925. – 187 с.

19. Чернышев В.Я. Оценка и учет продукции производства колхозов и
совхозов. – М.: Книгосоюз, 1929. – 52 с.

20. Яругова А. Управленческий учет: опыт экономически развитых стран. –
М.: Финансы и статистика, 1991. – 240 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020