.

Реформування відомчого контролю в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
334 3384
Скачать документ

Реферат на тему:

Реформування відомчого контролю в Україні

Контроль – необхідний і невід’ємний елемент процесу державного
управління, як і планування, організація та координація. Головна мета
контролю – забезпечення системи спостереження та перевірки відповідності
процесу функціонування об’єкта державного управління прийнятим
управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу
на об’єкт виявленням відхилень, допущених у ході виконання цих рішень з
метою реалізації державної політики.

У 5-му розділі Бюджетного кодексу України „Контроль за дотриманням
бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення”
визначені суб’єкти бюджетного контролю: Рахункова палата Верховної Ради,
Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна
контрольно-ревізійна служба (ДКРСУ) [1, ст. 110–113]. Органи ДКРСУ, до
яких належить ГоловКРУ з його регіональним підрозділами, Бюджетним
кодексом визнані єдиним органом, який здійснює контроль за цільовим та
ефективним використанням бюджетних коштів, цільовим використанням і
своєчасним поверненням кредитів, порядком ведення бухгалтерського обліку
та достовірністю фінансової звітності про виконання Державного бюджету
України. У свою чергу, внутрішній контроль за діяльністю
контрольно-ревізійних управлінь визначений п. 7 ст. 8 Закону України
„Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”. З метою посилення
ефективності роботи контрольно-ревізійних підрозділів у міністерствах,
центральних органах виконавчої влади, поліпшення координації їх
діяльності з іншими контролюючими та правоохоронними органами,
підвищення рівня відшкодування заподіяних державі збитків запроваджено
відомчий державний контроль, який організовується міністерствами,
комітетами, відомствами згідно з законами України, постановами Уряду,
відомчими нормативними документами, тобто документами, які є нижчими за
порядком виконання. У той же час очевидно, що відомчий державний
контроль – це форма контролю, яка залишилася від радянської контрольної
системи і, поки що, потрібна, але вимагає відведення йому місця в
класифікації, обґрунтування необхідності існування відомчих
контрольно-ревізійних підрозділів.

Якщо говорити про організаційний аспект, необхідно зрозуміти, чому в
Бюджетному кодексі такий контроль ні як форма, ні як вид не передбачено.
Чому не вирішено це питання на законодавчому рівні, що фактично ставить
під сумнів легітимність роботи цих підрозділів? Як запобігти дублюванню
контрольних дій і забезпечити взаємодію з підрозділами ДКРСУ, де
закінчується компетенція одних і починається інших? Наскільки ефективною
є діяльність відомчих контрольно-ревізійних апаратів?

З наукового погляду важливо визначити: до якого з видів віднести
державний відомчий контроль, в яких формах здійснювати, як це
зафіксовано в щойно прийнятих стандартах контролю? Який ризик не
виявлення помилок та незаконних дій? Які критерії визначення
ефективності діяльності застосовувати?

Є різні класифікації поняття контролю, як економічної категорії, його
предмета, методу, об’єктів, суб’єктів, видів, форм.

Практично всі дослідники розрізняють зовнішній і внутрішній види
контролю. За іншими ознаками М.Т. Білуха [7] визначає державний,
незалежний, аудиторський, муніципальний, відомчий,
внутрішньогосподарський. В.М. Мурашко [4, с. 7] до видів контролю
відносить державний фінансовий контроль, відомчий контроль, аудит. Є.В.
Калюга [6, c. 35–60] внутрішній контроль (внутрішньогосподарський)
розглядає в двох напрямах: відомчий (галузевий) і контроль власника. При
цьому вважається, що відомчий контроль виконують контрольно-ревізійні
апарати міністерств, відомств та інших державних формувань.

І.К. Дрозд [5, с. 79], залежно від суб’єктів здійснення контролю за
сферами економічних систем, виділяє серед інших такий його вид, як
державний. Вона ж наводить визначення, яке дають інші дослідники поняття
„фінансовий контроль”, зокрема, Л.А. Савченко, Е.А. Вознесенський. Якщо
узагальнити, відомчий контроль можна визначити як діяльність державних і
недержавних (суспільних – Е.А. Вознесенський) організацій, наділених
відповідними повноваженнями щодо забезпечення фінансово-кошторисної
дисципліни при формуванні і розподілі державних ресурсів.

Є.В. Калюга наводить досить детальну характеристику, як свою, так і
інших авторів фінансового, господарського і фінансово-господарського
контролю [5, с. 35–60], класифікацію видів і форм його здійснення.

В.О. Шевчук визначає: залежно від суб’єктів здійснення такий різновид
контролю, як державний – контроль у сфері державної влади [9, с. 67].

Б.Ф. Усач [3] виокремлює контроль власника – відомчий – міністерства,
відомства, концерни, асоціації.

Ф.Ф. Бутинець [8, с. 125] – „контроль влаcника може бути
внутрішньосистемним та внутрішньогосподарським. Внутрішньосистемний
контроль здійснюють міністерства, відомства, державні комітети,
концерни, асоціації, акціонерні виробничі об’єднання”.

Аналогічна інтерпретація цих термінів у М.Т. Білухи [7, с. 10, 18]. Він
же визначає зміст, мету, предмет, метод, об’єкти і суб’єкти
фінансово-господарського контролю [7, с. 46]. По-перше, це економічний
контроль, який є функцією управління продуктивними силами і виробничими
відносинами, а, виходячи з концепції науки, економічний контроль є
динамічною системою економічних знань, спрямованих на виявлення та
усунення негативних явищ у розвитку продуктивних сил і виробничих
відносин з метою планового регулювання їх у розширеному відтворенні
суспільно необхідного продукту для життєдіяльності людей [7, с. 8].
По-друге, в системі економічного контролю сформулювався
фінансово-господарський контроль, змістом якого є виробничі відносини і
продуктивні сили у сфері господарської діяльності, а метою – сприяння
раціональному використанню засобів і предметів праці і самої праці у
підприємницькій діяльності для отримання найбільшого прибутку. Основними
завданнями фінансово-господарського контролю є виявлення та профілактика
порушень [7, с. 46]. У цілому, на нашу думку, з цим можна погодитися.

Постановою Кабінету Міністрів України № 685 від 22.05.2002 р.
затверджено Положення про здійснення міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю [2], де
зокрема зазначено, що:

– основними завданнями відомчого контролю є здійснення контролю за
фінансово-гос-подарською діяльністю, цільовим та ефективним
використанням бюджетних коштів, збереженням державного майна, економним
використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за виконанням планових
завдань, правильністю ведення бухгалтерського обліку, а також виявлення
та усунення фактів порушення фінансової дисципліни, нанесення збитків,
безгосподарності і марнотратства, перекручення звітності на
підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери
управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

– організація та здійснення відомчого контролю за
фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій
покладається на міністерства, інші центральні органи виконавчої влади,
до сфери управління яких вони належать;

– ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності здійснюються
контрольно-ревізійними підрозділами в підпорядкованих їм державних
(казенних) підприємствах, установах і організаціях;

– ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності проводяться на
підприємствах, в установах і в організаціях комплексно на підставі
річних планів, які погоджуються з ГоловКРУ (його підрозділами на місцях)
і призначаються в кожному окремому випадку керівником відповідного
міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади.

За наказом керівника міністерства, іншого центрального органу виконавчої
влади в окремих випадках можуть проводитися заплановані ревізії та
перевірки.

Для запобігання дублювання перевірок органи відомчого контролю
координують свою роботу з органами державної контрольно-ревізійної
служби, які надають їм організаційно-методичну допомогу, і, в разі
потреби, організовують з ними та іншими контролюючими органами спільні
ревізії та перевірки.

Контрольно-ревізійні органи перевіряють:

1. Дотримання фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни, ефективність
та цільове використання бюджетних коштів.

2. Збереження коштів і матеріальних цінностей.

3. Ефективність використання матеріальних, фінансових і трудових
ресурсів, своєчасність документального оформлення господарських
операцій, повноту виявлення та мобілізації внутрішньгосподарських
резервів, причини непродуктивних витрат і втрат.

4. Економічний стан підприємств, установ і організацій, виконання
виробничих і фінансових планів, законність здійснених операцій.

5. Правильність і достовірність ведення бухгалтерського обліку та
звітності, фінансових, кредитних і розрахункових операцій, повноту і
своєчасність виконання зобов’язань перед бюджетом.

6. Дотримання порядку встановлення та застосування цін і тарифів.

На Головне контрольно-ревізійне управління України покладені функції
організаційного і методичного забезпечення нормативами (стандартами)
діючих контрольних органів. Стандарти державного фінансового контролю за
використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна
розроблені і запроваджені Державною контрольно-ревізійною службою
України. Розроблено Стандарти з метою приведення контрольно-ревізійної
роботи в міністерствах, відомствах, інших центральних органах виконавчої
влади до єдиних норм і правил контролю використання бюджетних коштів,
державного і комунального майна. Зокрема, в 1-му стандарті серед
ініціаторів контрольних заходів зазначені і керівники міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади щодо контрольного заходу, який
здійснюється самостійним контрольно-ревізійним підрозділом або іншим їх
підрозділом (особою) [4, с. 277–303].

У п. 3 третього стандарту зазначено: „Кожним міністерством, іншим
центральним органом виконавчої влади самостійно розробляються внутрішні
нормативно-правові документи з організації та виконання суб’єктами
державного фінансового контролю контрольних заходів, які затверджуються
керівником відповідного міністерства, іншого центрального органу
виконавчої влади” [4, с. 280].

У стандарті 6 „Оцінка стану внутрішнього фінансового контролю”
зазначено, що під внутрішнім фінансовим контролем розуміється система
організації і здійснення контрольних заходів, спрямованих на власну
фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання, діяльність
інших суб’єктів господарювання, що перебувають у його власності або
належать до сфери його управління, які б забезпечували цільове та
ефективне використання бюджетних коштів, державного та комунального
майна [4, с. 291].

Там же пропонуються такі критерії оцінки ефективності внутрішнього
фінансового контролю:

– наявність контрольного підрозділу в структурі суб’єкта господарювання
або відповідної посади в штатному розписі, внутрішніх нормативних
документів, які регулюють здійснення внутрішнього фінансового контролю,
закріплення відповідальних за його здійснення осіб і визначення для них
кола обов’язків, які повинні передбачати повноту і комплексність
контрольних заходів;

– дієвість внутрішнього фінансового контролю, у т. ч. в аспекті
недопущення, вчасного виявлення і виправлення відхилень від встановлених
правових норм або перешкоджання виникненню таких відхилень, визначення
резервів для підвищення ефективності функціонування досліджених процесів
діяльності;

– стан практичного впровадження результатів внутрішнього фінансового
контролю [4, с. 292].

Як бачимо, і в працях теоретиків, і в документах практичної
спрямованості спостерігається різний, інколи досить вільний, підхід до
визначення понять, які є основними щодо предмета нашого дослідження.

На нашу думку, потрібно виділити як окремий підвид державний відомчий
фінансово-господарський контроль. Змістом цього контролю є фінансова і
господарська діяльність міністерств і відомств. Метою – сприяння
раціональному використанню засобів і предметів праці та самої праці для
забезпечення ефективної фінансово-господарської діяльності міністерств і
відомств. Завданнями визначено, як зазначено в постанові № 685 [2],
здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю, цільовим та
ефективним використанням бюджетних коштів, збереженням державного майна,
економним використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за
виконанням планових завдань, правильністю ведення бухгалтерського
обліку, а також виявлення та усунення фактів порушення фінансової
дисципліни, нанесення збитків, безгосподарності і марнотратства,
перекручення звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що
належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади.

Виходячи із головного завдання відомчого контролю, підлягають визначенню
його принципи у фінансовому контролі, які до цього часу не визначені у
його теорії та практиці. Закріплення таких принципів, як організація,
методологія, об’єктивність, комплексність, компетентність,
обґрунтованість, неупередженість, сприятиме виконанню функцій та завдань
органами відомчого контролю і забезпечить дотримання
кошторисно-фінансової дисципліни.

Організація відомчого контролю – сукупність методичних прийомів та їх
процедур, спрямованих на раціональне виконання контрольного процесу. До
них належить комплектування контрольної бригади з-поміж спеціалістів
контрольно-ревізійної служби та інших контролюючих органів, залежно від
завдань, поставлених для вирішення контролю. Контрольна бригада
складається з осіб, які мають спеціальну фахову освіту, насамперед з
обліку і аудиту, фінансів у кількості не менше двох осіб; передбачається
відповідне забезпечення фактографічною інформацією про діяльність
об’єкта перевірки, до якої належать первинні документи, облікові
регістри, баланси і фінансові звіти. Забезпечення законодавчою,
нормативною інформацією – це доступ до бази даних при комп’ютерних
технологіях.

Методологія відомчого контролю – сукупність методичних прийомів обліку і
фінансового контролю, прийомів технічного контролю програмних засобів
обробки інформації за допомогою сучасних комп’ютерних технологій,
забезпечення науково обґрунтованими методиками, положеннями відомчого
контролю.

Об’єктивність – неупередженість при проведенні відомчого контролю
суб’єктів господарювання, результати контролю та причини їх утворення
повинні бути обґрунтовані системою інформаційних доказів.

Комплектність – контроль повинна бути комплексним дослідженням
операційної, фінансової та іншої діяльності суб’єкта господарювання, що
належить до сфери управління відповідних міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади з метою отримання достовірної інформації про
використання об’єктами контролю фінансових ресурсів, оцінки ефективності
господарювання, виявлення і запобігання порушень, що перешкоджають
законному та ефективному використанню майна та коштів.

Компетентність – висока професійність проведення відомчого контролю із
застосуванням наукових методів економічного дослідження. Зокрема,
застосування у контролі інтегрованої бази даних з діяльності
підконтрольного об’єкта, володіння діалоговим спілкуванням з ПЕОМ з
питань, які досліджуються контролем.

Обґрунтування – результати проведеного відомчого контролю, що
оформляються актами, де зазначається про участь у його проведенні
керівника міністерства та головного бухгалтера, вказуються члени
ревізійної бригади, робляться посилання на первинні документи, кошториси
доходів і видатків, програми роботи ПЕОМ, акти інвентаризації, інші
документи. У випадках, коли керівництво об’акта контролю, що
перевірялося, не погоджується з висновками ревізійної бригади, подається
письмове пояснення і протягом 5-ти днів подаються свої письмові
зауваження або пояснення.

Неупередженість – це об’єктивне відношення до виявлення оцінки та вжиття
заходів до порушення фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни,
збереження і використання державного майна працівниками контрольних
служб. При цьому відомчий контроль повинен ставити завдання не тільки
визначення відповідальності конкретних осіб порушників законодавства, а
головне – створення сприятливих умов для об’єктів контролю у подальшому
поліпшенні діяльності, попередженні недоліків. Неупередженість лежить в
основі перевірки накладених фінансових штрафних санкцій контролем вищими
органами ДКРУ, що стверджуються чисельними факторами відміни штрафних
санкцій або їх зменшення.

У той же час, на нашу думку, необхідне певне реформування відомчих
контрольно-ревізійних апаратів міністерств і комітетів. На даному етапі
більшість із них створено за централізованою та децентралізованою
формами (за класифікацією Білухи М.Т.). Усі ці форми мають свої
недоліки, притаманні відомчому контролю, а саме:

1. Контрольно-ревізійні апарати в своїй більшості є не самостійними, а
структурними підрозділами бухгалтерських чи фінансових управлінь,
міністерств, відомств, комітетів, регіональних представництв. Цим самим
вони підлеглі і керівникові, і головному бухгалтеру (начфіну), тобто
службовим особам, які зараз є розпорядниками кредитів, відповідальними
за фінансово-господарську діяльність, у тому числі можливі недоліки та
порушення; і завдяки цьому вони не зацікавлені в результатах ревізій та
перевірок.

2. Вони практично є непідзвітними територіальним підрозділам ДКРСУ.

Про це засвідчує Є.В. Калюга: „Одним з недоліків практики відомчого
контролю є прояв місництва, коли намагаються „не виносити сміття з
хати”. Пояснюється це невідповідністю поглядів працівників
контрольно-ревізійних органів і керівників господарських підрозділів на
те, що виявлені порушення і недоліки заносяться в „актив” ревізором і в
„пасив” керівником підприємства. Тому для підвищення зацікавленості
керівників і фахівців підприємств вчасно виявляти прорахунки в
господарській діяльності й збереженні майна, варто звільнити ревізорів
від відомчої залежності” [5, с. 60].

М.Т. Білуха [7, с.104]: стверджує, що „…діяльність відомчих
контрольно-ревізійних підрозділів організовується за централізованою та
децентралізованою формами:

1) контрольно-ревізійний апарат в ланці управління власника, що
забезпечує більшу об’єктивність;

2) контрольно-ревізійний апарат у вищій організації за належністю до
власника, за цих умов виникає дрібне опікунство за діяльністю
підприємств, знижуються об’єктивність і дієвість контролю”.

На нашу думку, відомчі контрольно-ревізійні апарати необхідні, але в
міністерствах, відомствах, комітетах, тобто створених за централізованою
формою, підлеглих першим особам цих структур і підзвітних територіально
ДКРСУ.

У той же час роль ДКРСУ як центрального відомства з питань ревізії та
контролю не тільки не повинна зменшуватися, а навпаки, збільшуватися та
впливати на розвиток контролю в міністерствах і відомствах.

Потрібно забезпечити законодавчо легітимність створення і функціонування
таких підрозділів.

Відповідно до зазначених у стандарті шести критеріїв, доцільно
рекомендувати ДКРСУ розробку таблиць визначення ефективності діяльності
відомчих контрольно-ревізійних підрозділів.

Література:

1. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001. – К.: Атіка, 2001. – 80 с.

2. Про здійснення міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю”: постанова Кабінету
Міністрів України від 22.05.2002 № 685 // Фінансовий контроль. – № 4. –
2002. – С. 36.

3. Усач Б.Ф. Контроль і ревізія. – К.: Знання-Прес, 2002.

4. Мурашко В.М. Контроль і ревізія діяльності підприємств промисловості
України: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003.

5. Дрозд І.К. Контроль економічних систем: Монографія. – К.: Імекс-ЛТД,
2004. – 312 с.

6. Калюга Є.В. Фінансового-господарський контроль у системі управління.
– К.: Ельга Ніка-Центр, 2002.

7. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. – К.:
Манускрипт ПП „Влад і Влада”, 1996.

8. Бутинець Ф.Ф., Бардаш С.В та ін. Контроль і ревізія: Підручник. –
Житомир: ПП „Рута”, 2000.

9. Шевчук В.О. Контроль господарських систем в суспільстві з перехідною
економікою (Проблеми теорії, організації, методології): Монографія. –
К.: Київський держ. торг.-екон. ун-т, 1998. – 371 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020