Реферат на тему:
Вплив оподаткування на фінансування підприємств у трансформаційній
економіці
Донині продовжує залишатися гострим питання фінансування підприємств
різних форм власності. Фінансування реального сектора економіки є
проблемним питанням внаслідок завищених кредитних ставок, які
зберігаються значними впродовж останніх років, незважаючи на обіцянки
колишнього керівництва НБУ [4]. Це пояснюється тим, що існуючі резерви
кредитування незначні і практично повністю витрачаються на фінансування
високорентабельних секторів економіки (торгівля, газо- та
нафтопостачання та інші). Однак значна частина вітчизняної економіки
залишається недофінансованою. Цілком можливо, що вирішення цього питання
перебуває поза межами монетарного регулювання та може бути вирішено
швидше методами фіскального регулювання. Дослідження питань
корпоративного фінансування починається з відомої теореми
Модільяні-Міллера, яка доводить, що за відсутності оподаткування
вартість фірми не залежить від її фінансової політики [1]. Ця теорема
була доповнена Д. Стігліцем, який ввів фактор оподаткування:
оподаткування власних доходів (доходів від дивідендів), корпоративних
доходів і доходів від приросту капіталу [1]. Д. Майлзом на основі
поняття вартості залученого капіталу та фінансового левериджу було
отримано співвідношення податкових ставок, за якими корпорація обирає
борговий або емісійний спосіб фінансування виробництва [13]. Методи
стимулювання інвестиційних процесів за рахунок податкових пільг
розглянуто в монографії А. Даниленко [7]. Спільний вплив оподаткування
та амортизаційних норм на окупність обладнення розгянуто у монографії А.
Скрипника [10]. До цього часу ще немає досліджень впливу оподаткування
на фінансування підприємств в умовах трансформаційної економіки. Тому
мета пропонованої роботи – розглянути можливі варіанти співвідношення
податкових ставок, які б сприяли фінансуванню підприємницкої діяльності
за рахунок коштів населення. Ця мета є надзвичайно актуальною, оскільки
найближчим часом уряд Ю. Тимошенко планує внести зміни до існуючого
податкового законодавства, які б сприяли детінізації та розвитку
економіки [9].
Питання, що викликає значний інтерес особливо у трансформаційній
економіці, – як оподаткування впливає на фінансовий стан корпорації та
на здійснення її інвестиційних проектів. Для фінансування інвестувань
фірма має три основних джерела: випуск облігацій, емісію акцій або
використання власних прибутків. Кредитування за рахунок банківської
системи нами не розглядається через значні процентні ставки, які суттєво
перевищують рентабельність виробництва [10]. Випуск нових акцій робить
корпорацію відповідальною за виплату дивідендів, але не встановлює
обмежень у сплаті відсотків, коли випуск облігацій визначає своєчасну
виплату фіксованих відсотків та кінцевий викуп цих цінних паперів. У
фірмі, яка бажає максимізувати власні прибутки, звичайно переважає
фінансування мінімальної вартості. Оподаткування також впливає на
вартість капіталу. Більшість положень у цьому випадку пов’язані з
існуванням інформаційної невизначеності у суб’єктів господарювання
стосовно перспектив розвитку підприємств. Різні податкові форми
трактування трансфертів від корпорацій до приватного сектора дозволяють
інтегрувати корпоративне та індивідуальне оподаткування. Опишемо
класичну систему, яка використовується у США та інших країнах. Інша
система використовується в Англії, яка покликана запобігти подвійному
оподаткуванню [13]. Класична система базується на положенні, що
корпоративний податок є податком на прибуток корпорації, і податкова
відповідальність корпорації трактується інакше, ніж податкова
відповідальність власників акцій. Останні частіше оподаткуються за
ставками оподаткування доходів громадян. Інші податкові ставки
використовуються при реалізації прав власності на капітал (реалізація
цінних паперів). У цьому випадку оподатковується величина збільшення
капіталовкладень[12]. Існуючі податкові ставки в США подано в табл.1
[12]. У випадку США ставка корпоративного податку має немонотонний
характер, вона залежить від розміру річного прибутку.
Таблиця
Ставки оподаткування залежно від річних доходів у США [12]
Податок на збільшення капіталовкладень
дохід, $
0-50000
50000-75000
75000-100000
100000-335000
335000-10000000
10000000-15000000
15000000-18333333
18333333- ставка, %
15
25
34
39
34
35
38
35 дохід, $
0-27000
27000-65550
65550-136750
136750-297350
297350- ставка, %
15
27,5
30,5
35,5
39,1 Короткострокове
Збільшення вартості (термін менше ніж 1 рік)
Довгострокове збільшення вартості (термін – більше ніж 1 рік) 10%-38,6 %
оподатко-вується аналогічно звичайно-му доходу 8%-28 %
Із зростанням річного прибутку від нуля до $ 100000 ставка зростає від
15 % до 39 %. Потім вона зменшуватись до 34 %, щоб зрости до 38 % та
зменшитись до 35 %. Цій складній поведінці важко знайти пояснення,
оскільки, наприклад, прибутковий податок, аналог податку на доходи
фізичних осіб, має стандартний прогресивний характер ( маргінальні
ставки зростають від 15 % до 39 %). Ставки податку на збільшення
вартості капіталовкладень (інвестиційного прибутку) залежать від терміну
змін і знаходяться у проміжку від 8 % до 39 %. У країнах же Євросоюзу
останніми роками спостерігалося зменшення максимальних податкових ставок
корпоративного податку [7].
У випадку акціонування підприємства власники акцій є також власниками
підприємства, тому оподаткування прибутку підприємства є випадком
подвійного оподаткування, оскільки власники підприємства сплачують
податки двічі. Звичайно, виникає питання керівництва підприємства
(менеджменту), яке загалом не тотожне його власникам. У випадку
тотожності власника та менеджменту цілком природно вирішення
оптимізаційної задачі максимізації прибутку. В іншому випадку
оптимізаційна задача може вирішуватись іншим шляхом (вважається, що
менеджмент компанії максімізує ії вартість). Для України, де існує
значна кількість підприємств державної форми власності, має сенс підхід,
коли підприємство вважається окремим суб’єктом господарювання. Такі
підприємства користуються підтримкою держави, тому повинні нести
відповідну фіскальну відповідальність. У випадку оподаткування
підприємств доцільно поділити податки на вхідні та вихідні [11]. У
першому випадку оподаткуються вхідні фактори виробництва, до яких
відносяться праця та капітал, у другому – кінцевий результат
виробництва. В Україні податком на фонд заробітної плати фактично є
соціальні платежі. До податків на капітал (вхідний) також відноситься
корпоративний податок (податок на прибуток підприємств). У цьому
контексті податок на додану вартість, вперше впроваджений у країнах
Євросоюзу, також є вхідним. Альтернативний податок – податок з продажів
або з обороту є вихідним, оскільки ним оподатковується кінцевий
результат виробництва. Будь-які зміни податкового законодавства
впливають на рівноважний стан економіки, тобто наслідки цих змін важко
передбачити. Сферу розповсюдження податку можна розглядати в двох
аспектах – економічному та юридичному. Ці сфери не завжди є тотожними.
До юридичної сфери належать ті, хто сплачують той або інший податок, до
економічної – ті, хто несе витрати від впровадження податку, які
зменшуватимуть рівень добробуту. Звичайно, у цьому випадку не
враховується суспільна корисність від збільшення бюджетних витрат за
рахунок впровадження податків. Вперше порівняльний аналіз оподаткування
вхідних параметрів виробництва було проведено А. Харбергером [11]. Ним
було досліджено оподаткування двосекторної економіки з двома факторами
виробництва – працею та капіталом. Крім того, досліджувалися наслідки
оподаткування споживання. Досліджувався ефект субституції між цими двома
факторами в умовах оподаткування. Доведено, що збільшення рівня
оподаткування обох факторів збільшувало ціну виробництва і не приводило
до заміни факторів. У результаті аналізу було показано еквівалентність
оподаткування вхідних (праці, капіталу) та вихідних факторів. У свою
чергу, податок на споживання можна подати у вигляді еквівалентного
прибуткового податку (податок на доходи фізичних осіб) [1]. На основі
емпіричних (на прикладі США) та модельних досліджень робляться висновки,
що звичайно капітал несе загальну податкову відповідальність. На нашу
думку, таке твердження в умовах трансформаційної економіки України має
право на існування, а це у свою чергу означає, що податковий тиск на
підприємство слід розраховувати з урахуванням податку на прибуток
фізичних осіб та ПДВ [10].
Розглянемо детальніше вплив оподаткування на стратегію фінансування
підприємства.
Спочатку проаналізуємо фінансування за відсутності оподаткування.
Нехай валовий прибуток Пt – на час t від продажу обсягу продукції за
ціною – це є вартість продукції і Рt Ft за відрахуванням витрат на
виробництво Зt:
Пt = Pt – Ft – Зt,
(1)
де затрати визначаються як витрати на оплату праці (WL) та інші (З):
. (2)
Фінансування підприємства здійснюється за рахунок облігацій під відсоток
r:
, (3)
де Вt – вартість надрукованих облігацій на час t.
Крім того, фінансування може бути здійснено за рахунок емісії акцій:
, (4)
– вартість загальної емісії на час t.
Серед відрахувань слід врахувати такі:
1) сплата дивідендів Дt (не зменшують базу оподаткування);
2) сплата відсотків власникам акцій іВt (зменшують базу оподаткування);
3) інвестиції (І).
Основна тотожність полягає в рівновазі прибутків та відрахувань на час t
(причому головним компенсаційним інструментом є виплата дивідендів, які
зменшуються в році, коли зменшуються валові прибутки):
, (5)
– вартість інвестувань.
:
, (6)
то це є частка власного прибутку підприємства, яка використовується для
інвестувань. Тоді загальна сума інвестувань визначатиметься за формулою:
. (7)
Тобто інвестування здійснюється за рахунок нерозподіленого прибутку,
займів та емісії акцій.
За відсутності податків чистий потік фінансів від корпоративного сектора
до приватного складає:
. (8)
.
Вважаючи, що звичайно цей потік коштів на довготривалому проміжку
становить ринкову вартість коштів, можна зробити висновок, що за
відсутності оподаткування вартість фірми не залежить від джерела
фінансування (теорема Модільяні–Міллера [12]).
Розглянемо, як змінюється ситуація за наявності оподаткування.
Введемо такі податки:
(виплати відсотків за дивідендами, не зменшуючи бази оподаткування).
.
).
з послідовним зменшенням податкової бази податку на прибуток
підприємств.
У цьому випадку вважається, що податок на додану вартість сплачується
споживачем. Крім того, існує спрощена система оподаткування „Єдиний
податок”, який сплачували юридичні особи у випадку, коли річна виручка
не перевищує 1 млн. грн. для юридичних осіб та 0,5 млн. для фізичних
осіб. Внаслідок цього сплачується 3 % при сплаті ПДВ, або 5 % з обороту,
за умови сплати соціальних платежів [3].
Величина прибутку фірми, яка потім використовується для інвестування та
виплат дивідендів:
, (9)
де Р – ринкова вартість продукції виробництва;
F(K., L) – двофакторна виробнича функція (К – капітал, L – праця);
– витрати на капітал, які вважаються рівними амортизаційним витратам.
Умова першого порядку максимізації прибутку підприємства має вигляд:
(10)
На основі формули (10) вважається, що корпоративне оподаткування не
впливає на співвідношення ефективності праці та капіталу, однак у
випадку існування соціальних платежів це не виконується, і відповідне
співвідношення має вигляд:
(11)
В інших сталих умовах можна вважати, що введення податку на фонд оплати
праці зменшує середню погодинну оплату праці.
Вважається, що цільовою функцією, яка визначає фінансову стратегію
підприємства, є вартість фірми, яка дорівнює дисконтованому потоку
дивідендів з вирахуванням додаткової емісії [12]:
, (12)
– фактор дисконтування власників акцій своїх майбутніх доходів. За
базисний показник фактора дисконтування можна прийняти існуючу величину
депозитної процентної ставки, яка знаходиться в межах 15 %–20 %.
З останнього виразу слідує, що одиничне збільшення дивідендів, отримане
за рахунок одиничної емісії (вартості одиниці) акції, не змінює вартості
фірми.
дорівнює 0,03.
Крім того, враховуючи стан фондового ринку та практичну відсутність
виплат дивідендів, підхід (12) поки що не можна здійснювати.
Коли дивіденди та збільшення капітальної вартості підприємства
оподатковуються за різними ставками, чистий потік коштів
домогосподарствам дорівнює:
. (13)
Позначимо величину фінансового левериджу (відношення займаних коштів до
загальної вартості підприємства):
. (14)
Вважаємо вартістю капіталу зважену вартість запозичень та акціонування:
(15)
.
Загальний капітал власників акцій може бути подано:
, (16)
. (17)
:
. (18)
підприємство обирає метод фінансування за рахунок цінних паперів
(акцій), якщо навпаки – за рахунок боргового фінансування.
. У випадку оподаткування за різними ставками положення ускладнюється.
.
.
.
Розглянемо, як реалізуються ці співвідношення в умовах України. Виплата
дивідендів не є підставою для зменшення бази оподаткування, крім того, у
випадку збитковості підприємства їх виплата тягне за собою сплату з суми
дивідентів податку на прибуток підприємства. Існуюча ставка цього
податку 25 % з 01.01.2004 р. [6]. Дивіденди оподаткуються за ставкою,
яка властива всім іншим доходам фізичних осіб-13% до 01.01.2007 р. та 15
% – після. Винятком є тільки доходи від депозитів, які оподатковуються
за ставкою 5 %. Збільшення капітальної вартості (інвестиційного
прибутку) оподатковується також за ставками доходів фізичних осіб [8].
Останнє вже негативно впливає на функціонування ринку нерухомості в
Україні [5].
. Останній вираз дозволяє отримати співвідношення між ставкою
кредитування економіки та ставкою дисконтування, яку можна вважати
рівною депозитній ставці.
Оскільки для більшості акціонерних підприємств виплата дивідендів не
здійснюється, на перший погляд акціонування має перевагу над методом
боргового фінансування, однак саме це є перешкодою на шляху залучення
коштів.
Тепер звернемося до податків, які безпосередньо не враховані в поданій
роботі, але мають також суттєвий вплив на фінансування підприємств.
Це податок на фонд заробітної плати (соціальні платежі) та податок на
додану вартість (ПДВ). Як видно з виразу (11), соціальні платежі є
природними факторами, які обмежують зростання фонду заробітної плати на
підприємствах, які не використовують легальні схеми оплати праці.
В умовах обмеженості та значної вартості фінансових ресурсів вплив
податку на додану вартість полягає у додатковому фінансуванні державного
бюджету за рахунок коштів підприємств.
. тоді щорічно підприємства за рахунок існування часового терміну між
податковим кредитом та реалізацією продукції:
, (19)
– ставка податку на додану вартість.
. При кредитних ставках 30 %–40 %, тривалості виробничого циклу 2
місяці, ставці ПДВ 20 % вартість витрат на сировину може збільшуватись
щорічно на 1 %–2 %. При купівлі обладнання термін повернення
збільшується, і потрібно декілька виробничих циклів, щоб повернути ПДВ,
сплачений при його купівлі. Тоді відповідна формула для розрахунку втрат
через існування ПДВ на купівлю обладнання, якщо виручка за один
виробничій цикл дорівнює V:
. (20)
Якщо витрати на купівлю обладнання дорівнюють 6-и виручкам, тоді вони за
рік збільшуються за існуючих ставок оподаткування та тривалості
виробничого циклу 2 місяці на 17 %.
Зміни системи оподаткування повинні базуватися на інтегрованому підході
до визначення податкових ставок. Насамперед, до внесення змін в існуючу
систему оподаткування треба визначитися з цільовою функцією, яку повинні
максимізувати або мінімізувати ці зміни.
Якщо йдеться про залучення коштів населення безпосередньо на розвиток
економіки (акціонування підприємств), то державне регулювання
здійснюється за допомогою змін ставок податку на прибуток підприємств і
податку на доходи фізичних осіб. Відсутність диференціації оподаткування
доходів і приросту капітальних активів зменшує можливість використання
податкових важелів для створення сприятливого інвестиційного клімату.
Якщо вважати, що ПДВ цілком перекладається на споживача, існуючий
порядок сплати веде до значних додаткових фінансових втрат.
При вирішенні питання впливу оподаткування на фінансування підприємств
повинен використовуватися комплексний підхід, тобто необхідно
враховувати не тільки оподаткування доходів підприємств та оподаткування
доходів фізичних осіб, але і оподаткування приросту вартості
інвестиційного активу. На нашу думку, оподаткування приросту капітальної
вартості (інвестиційного доходу) повинно здійснюватися за ставками,
меншими ніж ставка податку на доходи фізичних осіб. Це дозволить
частково запобігти подвійному оподаткуванню, яке властиве класичній
системі.
Література:
1. Аткинсон Є.Б., Стиглиц Д.Є. Лекции по экономической теории
государственного сектора. – М.: Аспект Пресс, 1995. – С. 177–180.
2. Азаров М.Я., Кольга В.Д., Онищенко В.А. Все про податки: Довідник –
К.:ЕкспертПро, 2000. – 484 с.
3. Проект бюджету 2005 року. Київ, 2004. – 148 с.
4. Бюлетень НБУ. – 2004. № 12. С. 43–45.
5. Веремко В., Швальгуляк–Шостак О. Недвижимость на приколе // Галицькі
контракти. – 2001. – № 34. – С. 30–32.
6. Закон Украины “О налогообложении прибыли предприятий” // Налоги и
бухгалтерский облик. – 2004. – № 64. – С. 29–46;
7. Занадворов В.С. Теория налогообложения// Экономический журнал ВШЭ. –
2004. – № 1. – С. 97–123.
8. Даниленко А.І. Фінансово-кредитні методи державного регулювання
економіки. – К.: Ін-т економіки НАНУ, 2003. – С. 76–80.
9. Податок з доходів фізичних осіб// Податки та бухгалтерський облік.
№2. – 2004. – С.45-48.
10. Програма діяльності Кабінету Міністрів „Назустріч людям” -www.
rada.gov.ua.
11. Скрипник А.В. Державне регулювання трансформаційної економіки //
Ірпінь, 2002. – С. 101–107.
12. Harberger A.C. The incidence of corporation income tax// Journal of
Political Economy. – 1962. – № 70, – pp. 215–240.
13. Koffan W., Roable M. West Federal Taxation, South-Western USA. –
2003. 2Н – 21–40
14. Myles G. D. Public economics Cambridge University Press. – 1995. –
pp. 231–245.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
