Реферат на тему:
Процес справляння податкових платежів в Україні та його забезпечення
Загальновідомим є вираз, що податки – це плата за цивілізацію. Це
доводить і досвід передових країн світу, де податкова культура є
складовою загального розвитку суспільства. У нашій країні відсутність
податкової культури стає як проблемою платника, який залишається сам на
сам із відповідальністю за порушення податкового законодавства і в
окремих випадках з непорядними працівниками контролюючих органів, які
вимагають певної (часто завищеної) плати за укриття таких порушень, так
і проблемою всього суспільства через зменшення податкових надходжень до
державної скарбниці. Тому правова обізнаність у сфері справляння
податкових платежів є запорукою успішного бізнесу і спокійного
співіснування з державою.
Питання організаційно-правового забезпечення податкових відносин у своїх
роботах неодноразово підіймали М.Я. Азаров, О.Д. Василик, В.М. Федосов,
М.І. Кучерявенко та інші вітчизняні фахівці. Але, на нашу думку, більшої
уваги потребує детальне висвітлення саме процесу справляння податкових
платежів в аспекті його правового, організаційного та документального
забезпечення. Тому за мету в даній роботі було поставлено обґрунтування
правовідносин, що виникають у процесі нарахування та сплати податків і
зборів між платниками податків і державою, а також розгляд і усунення
можливих правових колізій у сфері оподаткування.
Відносини в сфері оподаткування регулюються Конституцією України,
податковим законодавством і прийнятими відповідно до нього
нормативно-правовими актами з питань оподаткування. Податкове
законодавство регулює відносини між державою і платниками податків,
пов’язані із встановленням, функціонуванням і скасуванням податків. Щодо
взаємовідносин між платниками і державою це відносини, що виникають у
процесі виконання обов’язків щодо сплати податкових платежів та
здійснення контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю
сплати податків, включаючи сферу відповідальності за порушення норм
оподаткування.
Податковим законодавством встановлюються основні елементи системи
оподаткування, а саме:
– перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до
податкової системи країни;
– принципи побудови податкової системи;
– суб’єкти податкових відносин, їх права та обов’язки;
– об’єкти оподаткування та джерела сплати податків;
– податкові ставки та пільги;
– порядок обчислення і сплати податкових платежів;
– порядок ведення податкового обліку;
– порядок застосування штрафних санкцій за порушення податкового
законодавства.
Крім законів України, до нормативно-правових актів з питань
оподаткування належать акти з питань оподаткування, прийняті
центральними органами виконавчої влади, Верховною Радою АРК, органами
місцевого самоврядування, у межах наданих їм повноважень. Безумовно,
пріоритет залишається за законами, але непоодинокі випадки, коли
нормативні акти в сфері оподаткування суперечать один одному. Тому право
платника вирішувати – запросити у компетентних органів роз’яснення у
встановленому порядку або відстоювати свою позицію в суді через
„конфлікт інтересів”, суть якого викладено в Законі України „Про
погашення зобов’язань перед бюджетами і державними цільовими фондами”. У
підпункті 4.4.1 даного закону зазначено, що „у разі, коли норма закону
чи іншого норматив-но-правового акта, виданого на підставі закону, або
коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів
припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків
платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість
прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого
органу, рішення приймається на користь платника податків”.
Суперечності між правовими актами можуть виникати і в міжнародній сфері.
Якщо міжнародним договором України, ратифікованим ВРУ, встановлено
норми, що відрізняються від норм податкового законодавства, то чинними
вважаються норми міжнародного договору.
Законодавчо-нормативні акти в сфері оподаткування встановлюють платників
податків, об’єкт і базу оподаткування, податкові ставки і пільги,
механізм розрахунків і сплати тільки в узагальненому вигляді. Для їх
уточнення ДПАУ розробляє і затверджує методично-інструктивний матеріал у
вигляді інструкцій, методичних вказівок і положень з метою деталізації
норм законодавства.
Методично-інструктивний матеріал повинен відповідати певним вимогам,
зокрема: конкретність, однозначність трактування, доступність для
сприйняття і розуміння.
Базою для виконання поставлених вимог є надання наочних прикладів, що
деталізують усі варіанти обчислення і сплати конкретного податку із
поданням методики розрахунків і джерел необхідних показників. Через те,
що обчислення і сплата податків пов’язані із заповненням і поданням
відповідних документів, методично-інструктивний матеріал повинен
охоплювати питання щодо оформлення податкової звітності. В уніфікованих
формах податкової звітності подається наочний порядок обчислення
податків, тому показники в цих формах розміщуються в такій
послідовності, щоб максимально точно відобразити методику розрахунків.
Методика обчислення податків визначається законодавчими актами і
конкретизується нормативно-інструктивними документами. Методика
обчислення сум податків і зборів – це алгоритм обчислення конкретного
податку або збору, поданий у словесній формі або за допомогою формул.
Вона охоплює такі етапи:
1) встановлення інформаційних джерел, на основі яких здійснюється
обчислення;
2) загальна характеристика об’єкта оподаткування;
3) формування системи показників, з яких складається об’єкт
оподаткування;
4) опис послідовності та періодичності дій щодо обчислення об’єкта
оподаткування;
5) застосування податкових ставок і пільг;
6) безпосереднє визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету;
7) оформлення відповідної податкової звітності.
Наочний порядок обчислення податків подається в уніфікованих формах
податкової звітності, тому показники в цих формах розміщуються в такій
послідовності, щоб максимально точно відобразити методику розрахунків.
Згідно з Законом України „Про погашення зобов’язань перед бюджетами і
державними цільовими фондами” податкова звітність (декларація,
розрахунок, звіт) – документи, які подаються платником податків до
податкового органу у строки і за формою, встановленими законодавством,
на підставі якого здійснюється нарахування і сплата податків.
Загальні терміни подання податкової звітності до органів державної
податкової служби України згідно з Законом України № 2181 визначаються
відповідно до звітного (податкового) періоду. Якщо такий період дорівнює
календарному місяцю, то податкові декларації подаються протягом 20
календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного
місяця. Це положення стосується також сплати місячних авансових внесків.
Якщо ж звітний податковий період дорівнює календарному або півріччю (у
т. ч. при сплаті авансових внесків за результатами кварталу або
півріччя), то податкова декларація або розрахунок подається до
податкового органу не пізніше 40 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем звітного кварталу або півріччя. Платники податку з
доходів фізичних осіб подають податкову декларацію до 1 квітня року, що
настає за звітним. В інших випадках, коли податковий звітний період
складає календарний рік, податкова звітність подається протягом 60
календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року.
Якщо податкова звітність складається наростаючим підсумком з початку
року, то податкова декларація або податковий розрахунок за результатами
останнього звітного податкового періоду в році прирівнюється до річної
податкової звітності, причому остання не подається. Якщо останній день
подання податкової звітності припадає на вихідний або святковий день, то
останнім днем такого строку вважається робочий день, наступний за таким
вихідним або святковим днем.
Відповідно до Закону України „Про погашення зобов’язань перед бюджетами
і державними цільовими фондами” податкова звітність приймається
податковим органом без попередньої перевірки зазначених в ній
показників. На практиці з цим положенням виникають певні проблеми. При
поданні до податкового органу обов’язкова податкова звітність
перевіряється працівником податкового органу щодо наявності відповідних
реквізитів (повної назви, ідентифікаційного коду, місцезнаходження,
статистичних кодів, підписів посадових осіб, печаток, одиниць виміру
тощо), а також наявності відповідних додатків і розрахунків. Декларація,
що не відповідає встановленим вимогам щодо оформлення, повертається
платнику. Деякі з останніх заперечують цей факт, спираючись на
вищевказане положення закону щодо відсутності попередньої перевірки при
поданні звітності. Але в законі зазначено, що звітність приймається без
попередньої перевірки зазначених у ній показників. Тобто без перевірки
достовірності задекларованих показників і правильності їх нарахування, а
не вимог щодо оформлення. Питання достовірності та правильності
нарахування податкових зобов’язань платника є завданням камеральної
перевірки.
Згідно з чинним законодавством в Україні податкові зобов’язання платника
можуть визначатися як ним самим самостійно, так і податковим органом. У
першому випадку платники податків несуть відповідальність за
достовірність нарахування та повноту і своєчасність сплати такої суми, а
у другому – тільки за своєчасне і повне погашення нарахованого
податкового зобов’язання. Податковий орган самостійно визначає суму
податкового зобов’язання платника податків у разі, якщо:
1) податкова звітність не подається платником податків у встановлені
строки;
2) на основі результатів документальних перевірок виявлено заниження або
завищення податкових зобов’язань, визначених платником податків у
декларації;
3) податковим органом виявлено методологічні або арифметичні помилки в
поданій податковій звітності, які призвели до заниження або завищення
податкових зобов’язань;
4) податковий орган є особою, яка відповідає за визначення податкового
зобов’язання стосовно окремих податкових платежів, згідно з діючим
податковим законодавством.
Але незалежно від того, хто нараховує податкові зобов’язання платнику,
платник повинен самостійно у повному обсязі та своєчасно сплатити їх до
бюджету. Якщо інше не передбачено законами щодо конкретних податкових
платежів, платник повинен сплатити свої податкові зобов’язання протягом
десяти календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку
подання відповідної податкової звітності. Причому сплатити платник
повинен тільки узгоджену суму податкового зобов’язання. Якщо платник
самостійно визначає своє податкове зобов’язання у податковій декларації,
то воно вважається узгодженим із дня подання такої декларації. Якщо
податкове зобов’язання платника визначається податковим органом, то воно
вважається узгодженим у день отримання платником податкового
повідомлення від податкового органу з відповідними нарахуваннями. У
випадку, коли платник вважає, що податковий орган неправильно нарахував
йому податкові зобов’язання, він розпочинає процедуру оскарження, і
зобов’язання вважається неузгодженим до кінцевого рішення за скаргою.
Залежно від того, як і ким нараховується податкове зобов’язання,
обирається спосіб утримання сум податків. Утримання податкових платежів
може відбуватися у джерела отримання доходів, на основі декларації, на
підставі податкового повідомлення і податкової вимоги.
Під час утримання податків у джерела доходів за нарахування і погашення
податкових зобов’язань платника до бюджету відповідає особа, яка
виплачує такому платнику доходи. У цьому випадку платник отримує на руки
уже чистий дохід, тобто дохід за вирахуванням відповідних податкових
платежів.
Утримання податків на підставі декларації базується на фактичних даних
про розміри об’єкта оподаткування, коли платник самостійно декларує свої
податкові зобов’язання і відповідає за правильність їхнього нарахування
та повноту і своєчасність сплати.
Згідно з Законом України „Про погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкові платежі можуть
утримуватися також на підставі податкового повідомлення і податкової
вимоги. У разі, коли сума податкового зобов’язання розраховується
податковим органом, такий орган надсилає платнику податків податкове
повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування,
посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений
розрахунок або перерахунок податкових зобов’язань, сума податку чи збору
(обов’язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх
наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про
наслідки їх несплати в установлений строк і граничні строки, передбачені
законом для оскарження нарахованого податкового зобов’язання (штрафних
санкцій за їх наявності).
У разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов’язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому
платнику податків податкові вимоги. Податкові вимоги також надсилаються
платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не
погасили суму податкових зобов’язань у встановлені законом строки, без
попереднього направлення податкового повідомлення.
Податкові вимоги надсилаються:
а) перша податкова вимога – не раніше першого робочого дня після
закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового
зобов’язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт
узгодження податкового зобов’язання та виникнення права податкової
застави на активи платника податків, обов’язок погасити суму податкового
боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;
б) друга податкова вимога – не раніше тридцятого календарного дня від
дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення
платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга
податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій
вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису
активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також
про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Податкові вимоги мають містити, крім указаних вище відомостей, посилання
на підстави їх виставлення; суму податкового боргу, належного до сплати,
пені та штрафних санкцій; перелік запропонованих заходів із забезпечення
сплати суми податкового боргу.
Податкове повідомлення і податкові вимоги надсилаються платнику поштою
із повідомленням про вручення або передаються особисто в руки під
підпис. Окремі платники намагаються уникнути отримання таких документів
різноманітними способами, але в аспекті діючого законодавства це просто
недоцільно. У випадку, коли податковий орган або пошта не можуть вручити
платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв’язку
з тим, що не можуть знайти посадових осіб, їх відмовою прийняти
податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного
місцезнаходження платника податків, податковий орган розміщує податкове
повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень,
встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення
податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги
вважається днем її вручення. А це означає, що з наступного дня
розпочинається термін погашення податкових зобов’язань або податкового
боргу, недотримання якого тягне за собою юридичну відповідальність. Тому
якщо ви вважаєте неправомірними нарахування вам податковим органом
податкових зобов’язань або певні дії посадових осіб податкових органів,
пам’ятайте, що ви маєте право їх оскаржувати як в адміністративному, так
і судовому порядку. Законом України „Про погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” чітко
встановлені терміни та порядок процедури адміністративного оскарження і
термін позовної давності для судових справ щодо оподаткування.
Зрозуміло, що недотримання цих термінів позбавить вас права на
оскарження.
Зважаючи на 15-річний податковий досвід незалежної України, можна із
упевненістю сказати, що маємо власну податкову систему із певним
організаційно-правовим і методичним забезпеченням. Основною проблемою
оподаткування в нашій державі треба вважати низький рівень податкової
культури, який насамперед пояснюється незнанням податкового
законодавства, і недосконалий механізм функціонування податкової
системи, що розуміє під собою недотримання основних принципів
оподаткування. Як бачимо, і перший, і другий випадок не на користь
платника. Тому пошук напрямів удосконалення організаційно-правового
забезпечення процесу справляння податкових платежів і, насамперед,
оптимізації податкового законодавства є перспективним.
Література:
1. Конституція України. – Київ, 1996.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984
р. № 8073-X.
4. Про державну податкову службу в Україні: Закон України (із змінами і
доповненнями). – Київ, 1990.
5. Про систему оподаткування: Закон України (із змінами і доповненнями).
– Київ, 1991.
6. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 р. №
2181-ІІІ.
7. Ісаншина Г.Ю. Податковий менеджмент: Навч. посіб. – Київ: ЦУЛ, 2003.
– 260 с.
8. Юткина Т.Ф. Налоги и налогообложение: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 1999. –
429 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
