Реферат на тему:
Амортизаційна політика як ключовий елемент забезпечення інноваційного
розвитку економіки України
Власні фінансові ресурси суб’єктів господарської діяльності необхідно
розглядати як фундаментальний елемент у системі підтримки динаміки
інноваційних процесів. У структурі таких власних фінансових ресурсів
підприємств амортизаційні відрахування складають стабільне джерело
ресурсів, які підприємство може використовувати як для простого, так і
розширеного відтворення. У зв’язку з цими обставинами в
науково-практичній літературі багато уваги приділяється саме проблемі
формування оптимальної системи амортизаційних відрахувань [1]. Хоча
даній проблемі присвячена значна кількість науково-практичних робіт,
проте ще не існує спільної думки щодо її вирішення. За своє природою
амортизація завжди була тим фінансовим ресурсом, щодо визначення розміру
якого існують майже протилежні думки. З одного боку, існує позиція
фіскальних органів влади щодо мінімізації амортизаційних відрахувань. З
іншого – позиція підприємців, які вважають доцільним поширення на всі
сфери діяльності застосування прискорених методів її обчислення.
Актуальність проблемної ситуації зумовлює необхідність глибокого аналізу
її складових, а також пошуку оптимальних шляхів її вирішення. У даній
роботі не можна висвітлити усі аспекти цієї суперечливої проблематики,
однак навіть короткий аналітичний огляд деяких її складових дозволяє
зробити власні висновки.
В Україні власні кошти підприємств на 80 % формують джерела інвестицій.
При цьому лише 11% таких коштів спрямовується на освоєння нової
продукції, решта – на капітальні вкладення. Поряд з прибутком основним
джерелом фінансового забезпеччення іноваційних процесів на мікрорівні є
амортизаційні відрахування.
Згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби”[2] амортизацією вважається
систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів
протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість, що
амортизується, – це первісна або переоцінена вартість необоротних
активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.
Водночас, згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку
підприємств”, під терміном “амортизація” основних фондів і
нематеріальних активів розуміють поступове віднесення витрат на їх
придбання, виготовлення або покращання, на зменшення скоригованого
прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.
Як бачимо, існує певна юридична колізія між нормами Закону України та
П(С)БО 7. Закон трактує амортизацію як витрати, що нормуються, П(С)Б) 7
– як розподіл уречевленої вартості. Так, статті закону вказують, що
амортизації підлягають витрати на:
– придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного
виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної
худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до
початку плодоношення;
– самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих
потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які
були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
– проведення усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших
видів поліп–шення основних фондів;
– капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом, а саме:
іригація, осушення, збагачення та інші.
З 2004 року основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
– група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні
пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця
загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
– група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього;
меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та
інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та
приладдя до них;
– група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;
– група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для
автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення,
пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші
інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і
рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Хоча нова систематизація основних фондів є позитивним кроком у напрямі
розвитку інноваційної системи економіки України, водночас нормування
амортизаційних відрахувань залишається нормою законодавчої бази України.
Бажання українського законодавця надмірно регулювати процеси визначення
та розподілу амортизаційних відрахувань є однією з причин тінізації
української економіки, знецінення інноваційних приорітетів розвитку
економіки України тощо. Так, не можна вважати позитивною практику
застосування понижуючих коефіцієнтів амортизації за всіма групами
фондів, які були чинними в Україні впродовж декількох років. Вимивання
обігових коштів підприємств та як результат цього недофінансування їх
капітальних, інноваційних вкладень є одним із тих негативних факторів,
наслідки дії якого економіка України відчуває багато років.
У таблиці 1 наведена порівняльна характеристика норм амортизаційних
відрахувань згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку
підприємств” 22.05.97 та від 24.12. 2002.
Таблиця 1
Норми амортизаційних відрахувань в Україні, % річних
При побудові ефективної амортизаційної політики підприємства одним з
основних показників, який повинен стати об’єктом моніторингу, є термін
окупності активів. Це показник, який виступає основним у системі
досягнення компромісу між фіскальними та підприємницькими інтересами.
Консервативні норми амортизації, які стоять на боці фіскальних
інтересів, зменшують стимули до нововведень, що негативно впливають на
процес розвитку інноваційної моделі економіки. Водночас, прагнення
підприємців до встановлення нелімітованих норм амортизаційних
відрахувань також може мати негативні наслідки, зокрема, для
функціонування суспільного сектору економіки, процесів використання
природних ресурсів тощо.
Таким чином, строк окупності активів є основнивим інформаційним
елементом у системі прийняття рішень щодо нововведень, форм і методів їх
фінансового забезпечення.
З таблиці 1 видно, що термін окупності основних фондів, які відносяться
до першої групи, на думку українського законодавця, повинен становити 20
років, для основних фондів другої групи – 4 роки, третьої – 6,6 рока.
Основні нововведення стосуються активів четвертої групи. Граничний строк
їх окупності 1,6 рока.
Доцільно порівняти, наскільки вікова структура виробничих активів у
цілому по Україні відповідає вимогам інноваційного розвитку.
Оскільки існує брак публічної статистичної інформації щодо необхідних
показників структури основних фондів по економіці України по роках або в
середньому за певний середньостроковий період, у статті пропонуються
власні оцінки часток кожної групи основних фондів у їх загальному
обсязі. Розрахунки проведено методом від зворотного і отримано певні
оціночні середні показники, які характеризують структуру основних фондів
по групах за 1998–2001 рр. Апріорі можна припустити, що у
короткостроковому періоді структура основних фондів залишається
незмінною, тому отримані середні оцінки можна вважати валідними.
Для розрахунків використувались такі дані:
– питома вага амортизації в структурі витрат по економіці з 1993 по
2001 рр. [3];
– відомі норми амортизації (у % річних).
Нехай X1, X2, X3 – це питома вага відповідно 1,2 та 3 груп основних
фондів у їх загальному обсязі, тоді X1 + X2 + X3 = 1.
За останнім рівнянням складаємо систему рівнянь загального виду:
а Ч X1+b Ч X2+c Ч X3 = d,
де a, b, c – це норми амортизації 1, 2, 3 груп ОФ (у % річних);
d – частка амортизаційних відрахувань у структурі витрат по економіці.
Розв’язуючи систему рівнянь методом Крамера маємо:
X1 = 50 %; X2 = 30 %, X3 = 20 %.
Отримані цифри узгоджуються з експертними оцінками структури основних
фондів, які визначили виходячи з аналізу наявних у статистиці балансів
галузей промисловості України за 1995–2000 роки.
На нашу думку, грубою є отримана пропорція структури основних фондів по
економіці України, оскільки розрахунки на всіх етапах зроблено за
макроекономічними показниками, які обчислювалися на різних часових
інтервалах не за однаковою методикою. Це, зокрема, стосується норм
амортизаційних відрахувань, до яких застосовувалися понижуючі
коефіцієнти. Водночас, отримані оцінки структури основних фондів по
економіці України в цілому можуть бути використані для розрахунку
середньозваженого віку основних фондів за їх нормативним терміном
експлуатації. Нормативний термін експлуатації ОФ становить 20 років для
першої групи, для основних фондів другої групи – 4 роки, третьої – 6,6
рока. Відповідно середньозважений за структурою вік основних фондів у
Україні становить 12,5 років.
Для порівняння, за оцінками фахівців Інституту економічного
прогнозування НАН України середній вік основних фондів матеріальної
сфери станом на 01.01.2001 року становив 18,7 років [4]. Оцінки
експертів Інституту економічного прогнозування НАН України, як видно,
істотно відрізняються від поданих у статті, більш ніж на 6 років.
Пояснює подібні відмінності той факт, що середній вік основних фондів
оцінювався по всій економіці, тобто включаючи нематеріальну сферу –
сферу послуг. Невиробнича сфера економіки України є її новим сегментом,
де середній вік основних фондів значно менший. При розрахунку середніх
величин урахування цього факту повинно призвести до зменшення середнього
віку основних фондів по економіці України. На відміну від оцінок
середнього віку основних фондів українських експертів, отримане значення
близьке до оцінок російських економістів, визначених при соціологічному
опитуванні керівників російських підприємств протягом 1999–2000 років.
За даними російських дослідників, середній вік основних фондів в
економіці Росії становив 13,2 рока [5]. Враховуючи наведені обставини
достовірність отриманих оцінок середнього віку основних фондів по
економіці України можна вважати задовільною.
Таким чином, отримана величина середнього віку основних фондів по
економіці України опосередкувано характеризує тип економічного укладу,
який домінує в народному господарстві та технології, які
використовуються в економіці. Показник середнього віку основних фондів
дозволяє зробити висновок, що підприємства функціонують на застарілій
технологічній базі. Цілком очевидно, що в економіці інноваційного типу
термін функціонування основних фондів повинен бути зворотною величиною
до масштабу інноваційних процесів. Зростання обсягів нововведень
скорочує термін експлуатації засобів виробництва.
Досить великий середній вік основних фондів по економіці України,
структура розподілу основних фондів по групах зумовлюють менші темпи
зростання амортизаційних відрахувань у провідних галузях економіки
України (металургія, машинобудування, транспорт) порівняно з менш
фондомісткими виробництвами. Таким чином, структуру основних фондів в
економіці України не можна вважати на сьогодні задовільною, оскільки
обтяженість економіки “старими” фондами стримує інноваційні процеси. У
зв’язку з цим можна зробити висновок, що встановлення або, більш точно
сказати, збереження існуючих норм амортизаційних відрахувань у новій
редакції Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не
можна вважати позитивною нормою українського нормативно-правового поля,
яка б стимулювала розвиток інноваційних процесів в економіці нашої
держави. Очевидно, що у цьому випадку українському законодавцю потрібно
було діяти більш радикально. На жаль, амортизаційна політика в Україні
носить ознаки політики консервативного типу. Так, у новій редакції
Закону України “Про оподаткувння прибутку підприємтсв” доцільно було
хоча б зберегти можливість застосування методу прискореної амортизації
до третьої групи основних фондів за формулою: 1-й рік – 15 %, 2-й – 30
%, 3-й – 20 %, 4-й – 15 %, 5-й – 10, 6-й та 7-й – по 5 %.
Більш широкомасштабне використання амортизаційних джерел для фінансового
забезпечення переходу економіки до інноваційного шляху розвитку
зумовлено імманентними властивостями амортизації. Тут можна погодитись з
тією думкою щодо амортизаційних відрахувань, яка полягає в тому, що в
умовах розвитку ринкових відносин зростає значення внутрішніх інвестицій
в економіку, а серед них основну роль відіграють амортизаційні
відрахування. Останні, порівняно з прибутком, характеризуються більшою
стабільністю і менше залежать від результатів роботи підприємства.
Фінансовий результат в економіці ринкового типу, як відомо, є наслідком
дії багатьох факторів й, зокрема, кон’юнктурного характеру, які дуже
рідко можна передбачити. Це означає, що амортизаційні відрахування, що
спрямовуються на фінансування виробничого процесу, накопичуються навіть
на збиткових підприємствах, де фінансовий результат є негативним. За
таких обставин амортизаційні відрахування залишаються фактично єдиним
джерелом відтворення виробничого процесу. У зв’язку з цим актуалізується
проблема застосування в фінансовому механізмі країни прискорених методів
амортизації.
Економічній теорії відомий цілий ряд методів прискореної амортизації,
кожен з яких має переваги та вади порівняно з іншими. Серед найбільш
відомих методів прискореної амортизації можна виділити наступні:
– метод зменшення залишкової вартості;
– метод суми чисел (кумулятивний);
– метод подвоєного зниження залишку.
Доцільність застосування того чи іншого методу обчислення амортизаційних
нарахувань є елементом облікової політики підприємства, тобто відповідні
управлінські рішення приймаються тільки на мікрорівні.
Кожен з названих методів амортизації має свої переваги та недоліки.
Зокрема, метод подвійного зниження залишку в короткостроковій
перспективі є найбільш привабливим для підприємства, оскільки дозволяє
протягом перших років списати на собівартість продукції більшу частку
вартості введених у виробництво основних фондів. Враховуючи те, що
амортизаційні відрахування для підприємств, які функціонують у ринковому
середовищі, що зазнає трансформційних змін, є головним джерелом
капітальних вкладень, то цінність цього методу зростає. Водночас, уже у
середньостроковій перспективі метод суми чисел (кумулятивний) дозволяє
максимізувати термін “окупність нововведень на виробництві”. Отже,
зважаючи на ці обставини, не можна однозначно рекомендувати застосування
лише того чи іншого методу. Головний висновок, виходячи з аналізу
переваг та недоліків методів прискореної амортизації, повинен полягати в
тому, що лише менеджмент підприємства повинен визначати методи
обчислення амортизаційних нарахувань відповідно до обраної облікової
політики. Як відомо, зміни в обліковій політиці підприємства не можуть
відбуватися частіше, ніж раз на рік, однак незважаючи на це варіювання
методами обчислення амортизаціних відрахувань може бути тим
інструментом, який дозволяє максимально корисно і раціонально
використовувати для цілей інноваційного розвитку підприємства таке
потужне джерело ресурсів, як амортизація.
Формування та розвиток економічних відносин в Україні на основі
інноваційної моделі потребує широкомасштабного застосування прискорених
методів амортизації. Зокрема, не можна погодитися з тією тезою, що
“суцільне примусове застосування прискореної амортизації поширює
практику нецільового використання амортизаційних відрахувань (за даними
Державної податкової адміністрації, приблизно 40 % нарахованих сум
спрямовується на поповнення обігових коштів). Таким чином, йдуть видатки
з бюджету в формі податкової пільги (прискорена амортизація), а ефекту у
вигляді інвестицій немає. Прискорена амортизація має практичну цінність
лише для рентабельних підприємств, а на сьогодні більшість із них
залишаються низькорентабельними або збитковими” [6].
Можна погодитися з тим, що частина амортизаційних відрахувань
підприємствами використовується не за цільовим призначенням. Однак
причина такого стану справ навряд чи криється тільки в амортизаційній
політиці, що реалізується в Україні. Очевидно, що тут існує комплексна
дія негативних чинників різного походження: від соціальних до суто
економічних. Зокрема, суб’єкти господарювання спрямовують амортизаційні
відрахування на поповнення обігових коштів внаслідок неефективної
податкової політики. Крім того, проблема рентабельності виробництва в
Україні залежить безпосередньо від нормативно-законодавчої бази (тут і
до цього часу відсутній ефективний механізм банкрутства),
приватизаційних процесів тощо. Державна власність все ще залишається
тягарем для вітчизняної економіки. У підприємницькій сфері діє політика
подвійних стандартів. Приватні структури часто є об’єктами
дискримінаційних дій, а нерентабельні державні підприємства отримують
всіляку підтримку. Отже, для остаточного твердження про неефективність
застосування прискорених методів амортизації, на нашу думку, немає
підстав.
Проаналізуємо далі статистичні дані щодо якості основних фондів для
того, щоб мати можливість оцінити вплив їхного стану і структури на
виробничі та інноваційні процеси в Україні. Динаміку зносу основних
фондів за галузями економіки України подано в таблиці 2.
З таблиці 2 простежується загальна тенденція зростання коефіцієнта
зносу, який обчислюється як відношення суми зносу до первинної
балансової вартості основних фондів, в цілому по економіці України, що
не можна вважати позитивною тенденцією.
Так, у 2000 рік найбільша зношеність основних фондів була у сфері
заготівель та в транспортній галузі відповідно 56,6 та 50,1. За даними
Держкомстату України, у 2002 році найбільш критичне становище з
дієздатністю основних фондів зафіксоване щодо водного (знос 62,9 %)та
авіаційного транспорту (60,1%). Найкраща ситуація з якістю основних
фондів за віковим критерієм станом на 2002 рік у фінансовій сфері (18,8
%) та в секторі державного управління (19 %).
У невиробничій сфері коефіцієнт зносу основних фондів на порядок менший.
Станом на 2000 рік середнє значення коефіцієнта зносу становить 34,4 %.
Водночас тут також простежується тенденція зростання ступеня зношеності
основних фондів з 24,2 % у 1990 році до зазначеного рівня.
Як бачимо, виробничий сектор, в якому, з економічного погляду, у першу
чергу повинні відбуватися процеси покращання якості основних фондів,
істотно поступається позиціями невиробничій сфері. Цей факт, навіть
зважаючи на те, що в передових економіках світу роль сфери послуг
зростає, не можна вважати позитивним, якщо враховувати місце економіки
України в світовому розподілі виробництва.
Більш наочно та узагальнено динаміку якості основних фондів по економіці
України характеризує рисунок 1, на якому наведено зміни коефіцієнта
придатності (КП) фондів. Коефіцієнт придатності розраховується за
формулою: КП = 1 – КЗ, де КЗ – коефіцієнт зносу основних фондів [7].
Рис. 1. Динаміка коефіцієнта придатності основних фондів по економіці
України
Як бачимо з наведеного рисунка, за роки економічних реформ коефіцієнт
придатності основних фондів зменшився. Хоча упродовж останніх трьох
років темпи падіння значення цього коефіцієнта стабілізувалися, проте
стверджувати, що ця тенденція обов’язково зміниться на позитивну
динаміку поки що не можна. У даному випадку багато залежить від
послідовної та зваженої економічної політики держави й, зокрема, в
частині, яка стосується амортизаційних нарахувань. За подібних обставин
з якістю фондів і незадовільним станом фінансування капітальних вкладень
амортизаційна політика уряду набуває особливого значення. Тут слід чітко
усвідомлювати, що перехід від адміністративно-командної системи
економіки до ринкової не можна було здійснити без матеріальних і
фінансових втрат. Вітчизняна економічна система тільки починає працювати
на принципово нових засадах. Відповідно до цього вона, напевно, ще не
відповідає своїм оптимальним кондиціям. Процес накопичення та
перерозподілу первинного капіталу в економічній системі України
наближається до свого логічного завершення. У посттрансформаційних
умовах відтворення капіталу здебільшого має простий, а не розширений
характер. Під простим відтворенням капіталу тут ми розуміємо заміну або
ремонт активів у міру накопичення їх фізичного та морального зносу. Під
розширеним – додаткове формування основних фондів не лише за рахунок
амортизації, а й інших джерел, зокрема, прибутку.
Отже, для простого відтворення капіталу вкрай важливим інструментом є
амортизація. Її механізм необхідно створити та налагодити так, щоб
якомога більшими темпами стабілізувати економічну систему та перейти до
розширеного відтворення капіталу. Цей процес сам по собі є необхідною
умовою довготривалого економічного зростання. За умови розширеного
відтворення капіталу головна роль, на нашу думку, належить прибутку,
який забезпечує ефективний розподіл первинного доходу в ринковій
економіці.
Література:
1. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання /
За ред. академіка НАН України В.М. Гейця. – Х.: Форт, 2000. – 432 с.;
Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / За ред. д. е. н.
Б.Є. Кваснюка. – К.: Ін-т екон. прогнозув.; Х.:Форт, 2003. – 424 с.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” :
Наказ Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92.
3. Статистичний щорічник України за 2001 рік. – С.100.
4. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / За ред.
д.е.н. Б.Є. Кваснюка. – К.:Ін-т екон. прогнозув.: Х.: Форт, 2003. – С.
370.
5. Гурков И.Б. Инновационное развитие и конкурентоспособность. Очерки
развития российских предприятий. – М.:ТЕИС, 2003. – С. 82.
6. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання /
За ред. академіка НАН України В.М. Гейця. – Х.:Форт, 2000. – С. 216.
7. Смирницкий Е.К. Экономические показатели промышленности. Справочник.
– М.: Экономика, 1974. – С.134.
1990
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
Усього
(включаючи худобу)
36,5
22,9
37,1
40,0
38,0
40,4
42,3
43,7
Виробничі основні фонди
42,6
23,7
40,9
46,8
44,4
46,0
47,2
47,5
з них:
промисловості
49,7
28,3
43,6
47,5
47,8
48,4
49,0
48,8
с
ільського господарства
26,1
19,9
33,2
37,5
36,7
39,2
42,4
48,3
транспорту
45,5
19,0
44,4
55,1
46,0
49,7
50,5
50,1
зв’язку
50,0
16,3
37,6
48,1
42,2
43,3
44,1
40,8
будівництва
58,3
23,8
44,8
52,0
50,4
47,5
48,4
49,2
торгівлі та громадського харчування
40
,0
19,1
38,3
48,6
35,8
34,2
33,6
34,6
матеріально
–
технічного постачання
50,0
21,1
48,6
59,9
43,5
44,4
45,8
46,1
заготівель
50,0
34,1
46,1
51,9
50,9
53,6
54,8
56,6
інших галузей матеріального
виробництва
40,2
20,8
37,3
49,2
38,9
44,3
37,1
35,1
Невиробничі основні фонди
24,2
20,7
30,4
29,4
28,1
32,4
33,9
34,4
з них:
житлового господарства
21,6
6,7
25,9
27,9
23,5
24,6
27,0
29,4
комунального господарства і побутового обслуго
–
дуван
ня
30,4
24,8
34,3
44,4
40,4
42,1
43,8
46,6
ох
орони здоров’я, фізичної культури та соціального
забезпечення
27,3
29,3
54,8
33,2
28,7
31,7
34,7
37,8
освіти
15,8
25,0
22,3
22,3
28,5
34,6
33,9
40,5
культури та мистецтва
40,0
20,0
28,5
28,1
39,3
40,7
45,0
45,8
науки та наукового обслуговування
40,0
30,6
38,8
46,3
43,9
47,7
46,2
47,4
інших невиробничих галу
зей
35,8
21,5
33,6
38,2
30,0
43,6
47,6
46,9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
