Реферат на тему:
Кластерний підхід до реалізації транснаціональних проектів як фактор
збільшення бюджетних надходжень
Реформування бюджетно-податкової системи України збіглося у часі з
необхідністю розробки нової моделі міжнародної взаємодії регіонів,
побудованої на принципах економічного лібералізму. Розвиток національної
економіки забезпечується стабільними надходженнями до державного
бюджету, що передбачає скасування невиправданого перерозподілу коштів
для підтримки відсталих регіонів, отже, загострюється проблема найбільш
повної реалізації потенціалу окремих територій.
Сучасна наука трактує економічний процес не як стійку рівновагу, що
автоматично встановлюється, а як виникнення і укріплення асиметричної
залежності між різнобічними комбінаціями внутрішніх і зовнішніх факторів
економічного зростання. З початку 80-х рр. минулого століття
актуалізований територіальний аспект економічних досліджень, що
викликано поглибленням міжнародного поділу праці, зростанням ролі
транснаціональних корпорацій та переходом виробничих систем промислово
розвинених країн світу до п’ятого технологічного укладу. Будь-яка країна
характеризується нерівномірністю розвитку окремих регіонів. Рівень
розвитку територій визначається рядом економічних, політичних,
історичних і соціально-культурних факторів. З посиленням процесів
глобалізації принципово змінено підхід до визначення ролі регіональних
чинників економічного зростання. Чітко виокремлюються дві невід’ємні
компоненти завдань регіональної політики: мобілізація ендогенних
факторів розвитку та пошуки нових шляхів використання переваг
міжрегіональної і міжнародної взаємодії. Особливе значення при цьому має
врахування об’єктивних чинників економічного зростання на основі
виявлення передумов мікроінтеграції виробничих або виробничо-фінансових
систем, здатних ініціювати процес генерації, розповсюдження і реалізації
інноваційних ідей (як технологічних, так і організаційних), а також
ситуативне використання переваг суб’єктивного аспекту, насамперед
використання сприятливого збігу політичних подій і законодавчих
перетворень.
На нашу думку, корисно звернути увагу на сучасні теорії досягнення
національної, регіональної і місцевої конкурентоспроможності, що є ядром
на основі впровадження кластерної моделі розвитку економічної системи.
Проблеми кластеризації економічних систем розглянуто у працях численних
зарубіжних і вітчизняних науковців (М. Портера, І. Левіна, Р. Нельсона,
Н. Вонортаса, С. Соколенка та ін.). Проте питання формування
кластерів як форми реалізації потенціалу міжнародного співробітництва
регіонів потребують конкретизації. Напрям дослідження схематично
підпорядкований такій логіці: поповнення бюджетних надходжень
досягається результативним та ефективним функціонуванням національної
економіки, що, в свою чергу, забезпечується збалансованим розвитком її
вертикальної (галузевої) та горизонтальної (територіальної) складової.
Отже, у площину вирішення проблеми поповнення державного бюджету повинні
входити завдання активізації економічного розвитку окремих регіонів, у
тому числі – за рахунок формування кластерів.
Кластер, або сітьова виробнича група є сукупністю близьких, географічно
взаємопов’язаних компаній та взаємодіючих з ними установ, які спільно
функціонують у певній сфері бізнесу. Саме кластери є фундаментом
інноваційної економіки. Тісні контакти взаємопов’язаних фірм у межах
кластерів становлять основу для інтенсифікації інформаційних потоків і
генерації інноваційних ідей.
У 1990-х рр. ситуація на світових ринках значно загострилася. Зі
зростанням інформації про витоки ризиків глобальної економіки значення
міжнародних кластерів значно підвищується, оскільки їх формування сприяє
стабілізації ділового партнерства та дозволяє накопичувати необхідну
”критичну масу” соціально-економічних та організаційно-технічних
перетворень в окремих секторах господарських систем.
Загальна філософія утворення кластерів як локального, так і міжнародного
масштабу може бути визначена як намагання перетворити слабкі сторони на
сильні. Все більш чітко наступає усвідомлення того, що в сучасних умовах
успіх окремих компаній залежить не стільки від внутрішніх факторів
розвитку, скільки від вдалого використання зовнішніх. Тобто йдеться про
оптимізацію сполучення факторів місцерозташування окремих виробництв.
Науково-практичний інтерес являє собою ситуація, що нині склалася у
Чернігівській області. Необхідно зазначити, що у наукових розвідках
соціально-економічний стан регіону нерідко оцінюють як депресивний,
тобто такий, що розраховує на отримання додаткових бюджетних надходжень.
Разом з тим, згідно з європейськими критеріями регіональної
стратифікації, Чернігівську область не можна віднести до депресивних
територій на підставі нинішніх низьких показників соціально-економічного
розвитку порівняно з іншими регіонами України. Параметри рівня розвитку
регіону невигідно відрізнялися від аналогічних показників у
індустріальних регіонах протягом тривалого періоду часу. Існує чимало
об’єктивних чинників такого становища: вузькопрофільность ключових
промислових об’єктів, їх залежність від монопольних постачальників
сировини та критичного імпорту, зорієнтованість на традиційні ринки
збуту, превалювання аграрного сектора регіональної економіки, загострена
демографічна ситуація, близькість столиці, що дозволяє численній
кількості незайнятого населення вирішувати проблеми самозайнятості без
провокування соціально-політичного напруження в регіоні тощо. Оцінюючи
нинішній класифікаційний статус Чернігівської області, на нашу думку, її
можна справедливо віднести до проблемних або ”апатичних територій”.
З погляду кластерного підходу до регіональних проблем, вирішення яких, в
свою чергу, повинно призвести до збільшення потоків бюджетних
надходжень, у Чернігівській області протягом останніх років склався
сприятливий набір факторів економічного зростання.
По-перше, це надання ряду мікрорайонів Чернігівської області статусу
територій пріоритетного розвитку (ТПР). У зв’язку з нерівномірністю
ділової активності локальних ринків, яка характеризується чітко
вираженою тенденцією затухання саме у прикордонних мікрорайонах, видано
Указ Президента України ”Про спеціальний режим інвестиційної діяльності
на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області”, згідно з
яким з 1 січня 2000 р. у мікрорайонах, безпосередньо прилеглих до
кордонів – Городнянському, Корюківському, Новгород-Сіверському,
Ріпкінському, Семенівському та Щорському – строком на 30 років
виголошені пільгові умови розміщення капіталів. Мета дії спеціального
режиму – соціально-економічне відновлення північних районів Чернігівщини
за рахунок залучення іноземних і активізації внутрішніх інвестицій.
Стратегічні напрями залучення інвестицій: розробка родовищ корисних
копалин; поновлення технічної бази промислових підприємств; наукові
розробки у сфері АПК; реалізація інноваційних проектів.
По-друге, це організаційне оформлення Єврорегіону ”Дніпро” за участю
суміжних регіонів сусідніх держав – України, Росії та Білорусі –
Чернігівської, Брянської та Гомельської областей. Підписання уставних
документів відбулося 29 квітня 2003 р. у Гомелі (Республіка Білорусь).
Звернення губернаторів трьох областей з клопотанням про реєстрацію
нового трансрегіонального об’єднання позитивно розглянуто Асоціацією
Європейських прикордонних регіонів у травні 2004 р.
Проведені організаційні заходи відкривають перспективи реалізації ряду
транснаціональних проектів, здатних сприяти формуванню і розвитку ряду
кластерів у взаємозалежних секторах господарських комплексів
прикордонних регіонів. Уже сьогодні ініційовані такі проекти, як
”Розвиток “зеленого” туризму: три країни – один маршрут”, ”Спорудження
Інтерпорту Нові Ярило вічі”, ”Розбудова транспортного кільця
Гомель-Чернігів-Брянськ” та ін. У перспективі очікується утворення
кластерів високо-технологічних виробництв у сфері точного
машинобудування на основі встановлення коопераційних схем
приладобудівних підприємств Гомеля (Білорусь), сконцентрованих у межах
Вільної економічної зони (ВЕЗ) “Гомель-Ротон” та Чернігівського
підприємства космічної галузі ВАТ “ЧеЗаРа”.
По-третє, вдалий збіг обставин, оскільки з утворенням Єврорегіону
“Дніпро” перспективними партнерами по бізнесу стають суб’єкти
міжнародної підприємницької діяльності, які складають передбачуване та
прогнозоване коло ділового середовища. Це обумовлено тим, що схема
виробничо-коопераційних зв’язків між нинішніми прикордонними регіонами
України, Росії та Білорусі складалася протягом сторіч під впливом дії
об’єктивного закону територіального поділу праці.
На сьогодні засновники Єврорегіону ”Дніпро” опинилися перед вибором
альтернативної моделі розвитку локальної транскордонної взаємодії:
1) конструювати довгострокову стратегію багатогранного економічного,
екологічного та гуманітарного співробітництва прикордонних областей,
централізовано гармонізуючи при цьому різні напрями взаємин, що
передбачає формування жорсткої організаційної структури;
2) використовувати метод ”голкової терапії” – тобто реалізовувати
розрізнені транснаціональні проекти при виявленні сфер пересічення
інтересів прикордонних областей. Очікується, що вирішення ряду спільних
для суміжних територій трьох країн соціально-економічних та екологічних
проблем може пожвавити господарське середовище транскордонного
територіального утворення в цілому. Саме ця модель зорієнтована на
використання кластерного підходу у реалізації транснаціональних
проектів.
Серед перерахованих вище факторів першочергове значення має своєчасне
використання пільгового податкового режиму в межах ТПР. Розглядаючи
позитивні перспективи, пов’язані з дією спеціального режиму
інвестиційної діяльності, необхідно зауважити, що у політичних і
урядових колах існує гостра критика самого факту існування ВЕЗ та ТПР.
Так, за даними Мінекономіки, сума наданих пільг ВЕЗ і ТПР, які у
сукупності займають 10 % території України, з 2002 р. стала перевищувати
надходження від них у бюджет. Тільки за підсумками першого півріччя 2002
р. господарювання підприємств в умовах спеціальних режимів економічної
діяльності позбавило державний бюджет надходжень у сумі 156,4 млн грн.
Представник інституту реформ П. Вдович вважає, що хоча переважна
більшість ВЕЗ та ТПР розташована в межах проблемних і депресивних
територій, проте ”їх створення значною мірою зумовлене не регіональними
економічними апетитами та політичними можливостями. Географічне
розташування територій з пільговим інвестиційним режимом … підтверджує
тезу про те, що їх задумували насамперед як канали пільгової репатріації
доходів для фінансування бізнесу в Україні” [3]. Обсяги та види пільг у
межах ТПР, які є майже аналогічними пільгам на території ВЕЗ, подано в
таблиціі 1.
Таблиця 1
Основні пільги, що надаються інвесторам на територіях зі спеціальним
режимом інвестиційної діяльності
Проте, незважаючи на суперечливий політичний клімат, який склався
навколо доцільності існування в Україні ВЕЗ і ТПР, вважаємо, що потрібно
повною мірою використати законодавчо закріплений пільговий режим
господарювання. При цьому важливо враховувати, що зміни податкового
законодавства для суб’єктів ВЕЗ та ТПР у бік погіршення не допускаються
протягом визначеного терміну (30 років) навіть у разі їх ліквідації.
Окремого дослідження потребує здатність окремих регіонів до “поглинання
інвестицій”. Наприклад, у Чернігівській області, на відміну від інших
регіонів, потенціал спеціального режиму практично не реалізується. Так,
якщо у Донецькій області станом на 2002 р. проектами передбачено 92
4747,5 тис. дол. інвестицій, причому 57,6 % з них освоєно в цьому ж
році, то по Чернігівській області проектами передбачено лише 39 944,4
тис. дол. капіталовкладень, причому тільки 29,1 % від загального їх
обсягу реально інвестовано. Звичайно, порівнювати потужний
індустріальний район з аграрно-індустріальним не зовсім коректно, проте
за територіальним обсягом дією спеціального режиму інвестиційної
діяльності у Чернігівській області охоплена значно більша площа.
Якісний аналіз проектів, реалізація яких запропонована на ТПР
Чернігівської області, прояснює ситуацію. Здебільшого проектується
інвестування об’єктів, функціонування яких не здатне активізувати
господарське середовище прикордонних мікрорайонів у цілому. Наприклад,
запропоновано декілька проектів з вирощування та первинної переробки
льону-довгунцю (важливий напрям для піднесення економіки області, проте
реалізується він вкрай повільно), проекти з організації виробництва
насіннєвої картоплі та крохмалю, модернізація цеху з виготовлення
твердих сирів, створення дільниць з переробки деревини тощо.
Запропоновані проекти набули б іншого забарвлення та економічної ваги у
випадку їх транснаціоналізації. Так, у межах єдиного господарського
комплексу СРСР існував замкнутий технологічний ланцюг глибинної
переробки льону, який замикався на суміжних регіонах прикордоння
України, Росії та Білорусі. До недавнього часу реанімація втрачених
коопераційних зв’язків не була можлива через відсутність пільгового
режиму перетинання кордонів факторами та результатами виробництва. У
даному випадку ми свідомо залишаємо поза увагою діючу Ашгабатську Угоду
країн СНД 1994 р., оскільки прямі поставки по кооперації, які
здійснюються за умовами вказаної угоди, у кінцевому підсумку мають дуже
високі трансакційні витрати і під силу тільки дуже потужним проектам.
До позитивних прикладів доцільно віднести швидку реакцію ВАТ
”Корюківська фабрика технічних паперів”, яка успішно скористалася дією
спеціального режиму і реалізує два інвестиційних проекта (загальний
обсяг капіталовкладень 20,4 млн дол.). Вказане підприємство кілька років
тому увійшло до транснаціональної фінансово-промислової групи
“Слов’янські шпалери”, структурно організованої як холдинг з
материнською компанією у Росії.
Використання кластерного підходу дозволяє більш масштабно підходити до
вирішення складних проблем інфраструктурного забезпечення державних
кордонів. Так, використовуючи ті обставини, що сформовано Єврорегіон
”Дніпро”, а ТПР у Чернігівський області проголошені, як зазначалося,
саме прикордонні мікрорайони, що є перспективною концентрацією зусиль
України, Росії та Білорусі у напрямі розробки спільних проектів з
розбудови прикордонної інфраструктури та консолідованого фінансування
комплексу заходів щодо захисту державних кордонів від нелегальної
міграції, контрабанди, перевозу зброї. Щодо останнього, доречно
підкреслити, що нині всі міжнародні канали нелегальної міграції та
контрабанди центральної та північної України проходять через територію
Чернігівської області. За даними Державної прикордонної служби України,
тільки за 10 місяців 2003 р. на кордонних переходах Чернігівської
області затримано більше 600 осіб нелегальних мігрантів (в основному –
це мешканці Азії); конфісковано контрабандних товарів більш ніж на 1 млн
грн., 150 кг наркотичної сировини, 235 кг вибухівки, 20 одиниць зброї.
Потрібно враховувати, що кордони суверенних держав виконують бар’єрні,
контактні, розподільчі і контрольні функції. Отже, основна мета
взаємодії прикордонних регіонів у сфері формування прикордонної
інфраструктури – сприяння найбільш повній реалізації означених функцій.
Однією з пріоритетних сфер утворення кластерів на основі реалізації
транснаціональних проектів у межах Єврорегіону “Дніпро” є транспортна
система Чернігівської, Брянської та Гомельської областей, з урахуванням
її включення до мережі міжнародних транспортних коридорів. За рішеннями
Другої та Третьої пан-європейських конференцій, територію України
перетинають 4 із 9 транспортних магістралей європейського значення. У
зв’язку з необхідністю виконання рішень зазначених конференцій,
прикордонні регіони знаходяться в зоні особливої уваги держави. Державна
інвестиційна політика на прикордонних територіях повинна бути спрямована
на комплексний розвиток об’єктів, що обслуговують товарні,
інформаційно-фінансові та пасажирські потоки міжнародних транспортних
коридорів.
Зважаючи на важливість питань обладнання кордонів, на урядовому рівні
затверджена Програма розвитку національної транспортної мережі. Проте
нині північні кордонні переходи України знаходяться у значно гіршому
матеріально-технічному стані, ніж західні. Це пов’язано, насамперед, з
часовим періодом існування кордонів, інфраструктура яких почала
створюватися тільки з 1993 р. на тлі загальної економічної кризи, що
обумовлює критичну нестачу коштів на її формування. Для порівняння, на
західних кордонах України нині реалізуються проекти створення автопортів
та інтерпортів “Чоп”, “Ковель”, “Яготин”, які відповідають європейським
вимогам. Такі проекти містять нову схему митного оформлення вантажів, за
якою на кордонну смугу виходять транспортні засоби з “митним очищенням”,
що скорочує час контролю та збільшує пропускну спроможність переходів. У
той же час, на північних кордонах, зокрема в Чернігівській області, лише
вирішено питання про будівництво опалювальних приміщень для митних
служб. Кордонні переходи регіону обслуговують значну частину зовнішніх
товаропотоків держави, оскільки вагомими торговельними партнерами
України залишаються Росія та Білорусь.
Формування Єврорегіону ”Дніпро” дозволяє організаційно здійснювати
спільні дії прикордонних областей у сфері реалізації транснаціональних
проектів із широким залученням коштів ЄС. Так, доцільною є робота над
проектом створення на межі Чернігівської і Гомельської областей
транспортно-складського центру європейського зразка ”Інтерпорт Нові
Ярило вічі”. Сам термін ”інтерпорт” вказує на належність певного центру
до міжнародної транспортної системи. З погляду кластерного підходу,
реалізація проекту “Інтерпорт Нові Ярило вічі” повинна позитивно
вплинути на економічний розвиток суміжних держав у цілому, оскільки
дозволить використати високий коефіцієнт транзитності їх територій та
забезпечити підвищення якості національних транспортних комунікацій.
Існує вдалий збіг зовнішніх факторів: саме через цей пункт пропуску
проходить міжнародний транспортний коридор № 9 (Е-95), на території
якого діє спеціальний режим інвестиційної діяльності. Загальний обсяг
технічної допомоги ЄС, передбачений для укріплення державних кордонів
України і модернізації митниць у 2001–2003 рр., складає 47,5 млн євро.
Крім того, з 2001 року Програмою ТАСІС фінансується новий напрям
співробітництва – ”Прикордонний менеджмент”, у межах якого діють
програми Євромитниці.
Суміжні регіони сусідніх держав мають спільні завдання з модернізації
транспортних шляхів і обслуговуючої їх інфраструктури, у першу чергу –
формування матеріальної бази митниць і технічного обладнання митних
переходів. Враховуючи, що зв’язок між рівнем розвитку економіки і
транспортно-комунікаційної структури носить синхронний характер, а
модернізація транспортної системи є спільною проблемою для сусідніх
країн, успішна реалізація транснаціональних проектів у цій сфері є
важливою не тільки для господарства прикордонних регіонів, але й
національних економік України, Росії і Білорусі.
Отже, сутність застосування кластерного підходу до реалізації
транснаціональних проектів полягає у врахуванні впливу ситуативних
комбінацій факторів зовнішнього середовища на вирішення внутрішніх
проблем окремих регіонів. Формування кластерів у межах транскордонних
регіональних утворень надає особливого динамізму розвитку національної
економіки в цілому за рахунок локалізованого використання переваг
міжнародного поділу праці та консолідації науково-технічних потенціалів
прикордонних областей у напрямах вирішення спільних завдань
соціально-економічного розвитку, що, в свою чергу, забезпечує збільшення
бюджетних надходжень країн-учасниць.
Література:
1. Michael E. Porter. The Competitive Advantage of national, Macmillan
Press Ltd. – london, 1990. – P. 398.
2. Соколенко С.И. Производственные системы: Сети. Альянсы. Партнёрство.
Кластеры: Укр. контекст. – К.: Логос, 2002. – 645 с.
3. Вдович П. Як і для кого запроваджували пільги // Контракти. – № 16. –
2003. – С. 6.
4. Гонта О.І. Гетеродоксія теорії ”нової економіки”: синергетика та
неоінституціоналізм // Вісник Тернопільської академії народного
господарства. – Вип. 5–1. – 2003. – С. 97–101.
5. Гонта О.І. Методологічні підходи до процесів транснаціоналізації
економіки прикор-донного регіону// Вісник соціально-економічних
досліджень: Зб. наук. праць Одеського державний економічного ун-ту. –
Одеса: ОДНЕУ, 2002. – № 13. – С. 413–418.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
