Реферат на тему:
Негрошові чинники інфляційних процесів: передумови та наслідки
Політика переходу економіки України до фази ринкових реформ сприяла
загостренню багатьох проблем, які існували як відкрито, так і у
прихованій формі.
Однією з форм недосконалості української економіки стала проблема
неплатежів, яка за своєю природою за певних умов дуже легко може перейти
до стадії платіжної кризи. Так, у найбільш кризовому стані опинилась
економіка України у 1992–1993 роках, роках відкритої децентралізації
економіки та виходу вітчизняного ринку на принципово новий рівень
розвитку. Саме платіжна криза стала головною перешкодою на шляху
подолання економічної кризи в Україні, що у свою чергу вимагає наукового
дослідження всіх чинників, які негативно впливають на макроекономічну
ситуацію у країні.
Питання щодо визначення особливостей розвитку інфляції в Україні та
можливих шляхів її подолання, особливо в аспекті впливу на неї з боку
негрошових чинників, підіймалося в наукових працях багатьох відомих
українських вчених: Гальчинського А. [1], Гейця В.М. [2], Корабліна С.
[3], Найдьонова В.С. [4], а також у публікаціях багатьох відомих і ще
тільки починаючих економістів і науковців.
Як економічне явище, політична криза – це такий стан економіки, коли
перш за все має місце дисбаланс у напрямах руху виробничого,
торговельного та фінансового капіталів. Інші негативні явища, такі як:
загальний спад виробництва, дефіцит державного бюджету, підвищення рівня
безробіття на фоні високого рівня інфляції, погіршення соціального стану
населення, невиправдане різке коливання грошової маси, що перебуває в
обігу, зростання дебіторської та кредиторської заборгованості
підприємств, інтенсивне падіння рівня купівельної спроможності
населення, тобто попиту, запровадження занадто високих ставок за кредит,
експансія іноземних валют на внутрішньому ринку, падіння загальних
обсягів інвестицій у країну та ще багато інших негативних явищ – все це
є лише зовнішніми проявами глибинних протиріч між формами суспільного
капіталу.
Але головним деструктивним і дестабілізуючим фактором виникнення та
існування протиріч між трьома формами суспільного капіталу, а саме
виробничим, торговельним та фінансовим капіталами, фактором, який
водночас є як причиною, так і наслідком кризового стану економіки
країни, є інфляція. Саме інфляція є найпершим симптомом та найчутливішим
фактором загальної економічної хвороби у країні. Саме інфляція потребує
детального наукового дослідження засобів і напрямів стримування темпів
її зростання.
Історично обумовлена неможливість повного подолання інфляційних процесів
не тільки не повинна стати перешкодою на шляху її стримування, а
навпаки, повинна стимулювати пошук нових форм і напрямів пристосування
до неї за рахунок оптимального її рівня, який не тільки не заважатиме
економічному прогресу, а, можливо, ще й сприятиме подальшому розвитку
економіки взагалі.
Головним серед функцій, які виконує держава, є регулювання розподілу та
перерозподілу валового внутрішнього продукту між підрозділами
виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними
формуваннями та різними верствами населення.
У зв’язку з тим що рух валового внутрішнього продукту від створення до
споживання відбувається за допомогою грошових фондів, особливої уваги
заслуговує процес мобілізації та використання бюджетних коштів та їх
вплив на формування фондів споживання та нагромадження. Саме це
призводить до необхідності постійного удосконалення системи мобілізації
доходів бюджету та їх раціонального використання, досягнення
оптимального співвідношення між різними ланками бюджетної системи, а
також забезпечення економічного та соціального розвитку держави.
Запроваджені реформи в реальному секторі економіки України дозволили вже
у 2000 році подолати негативну тенденцію щодо спаду реальних обсягів ВВП
і досягти їх 6-відсоткового зростання. Це було наслідком підвищення
внутрішнього попиту на продукцію власного виробництва, зростання темпів
експорту товарів та послуг, стримання темпів інфляції, збільшення
обсягів інвестицій в основний капітал та інших дій.
У 2000 році [5] обсяги промислового виробництва зросли на 12,9 % проти
4,3 % у 1999 році і склали 144,4 млрд грн. Високі темпи приросту мали
місце в основних експортно-орієнтованих галузях: чорна (20,7 %) та
кольорова (18,8 %) металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість (5
%).
Зростання обсягів інвестицій забезпечило приріст виробництва в галузях,
які задовольняють інвестиційний попит, а саме машинобудування та
металообробки – на 16,8 %. Збільшення випуску продукції спостерігалось
в автомобільній (на 61,4 %), авіаційній (на 51,9 %) та судобудівельній
(на 42 %) промисловості.
Позитивну роль в економічному розвитку відіграло також скорочення частки
бартеру та збільшення грошових надходжень за відвантажену продукцію, яка
спостерігалась в усіх основних галузях промисловості.
Ці результати позитивно вплинули також на фінансовий стан держави.
Тільки за січень–листопад 2000 року доходи зведеного бюджету становили
42,6 млрд грн. (27,7 % до ВВП), що склало 100,6 % від річних призначень.
Це дозволило витратити на підтримку галузей економіки 5,8 млрд грн., або
14,4 % загального обсягу видатків.
Видатки на обслуговування державного боргу становили 4 млрд грн. (2,6 %
до ВВП), або 9,9 % від суми видатків. На обслуговування зовнішнього
державного боргу було витрачено 2,5 млрд грн. (1,6 % до ВВП), або 6,3 %
від суми видатків.
Державний бюджет по доходах було виконано у сумі 31,4 млрд грн. (92,5 %
річних призначень), або 20,4 % до ВВП. На 56,4 % дохідну частину
державного бюджету було сформовано за рахунок податкових надходжень, з
яких тільки податок на додану вартість склав 48,1 % (8,5 млрд грн.).
Державний бюджет України було зведено з профіцитом у 1,7 млрд грн. (1,2
% ВВП).
Саме детальний аналіз економічного розвитку України дозволяє дослідити
вплив деяких негрошових факторів, які безпосередньо впливають на рівень
інфляції.
Розглянемо деякі економічні показники України протягом 1991–2001 років.
Таблиця 1
Деякі показники економічного розвитку України, 1991–2003 рр. [ 5, 6]
IСЦ – рівень інфляції (індекс цін споживчого ринку) / грудень до грудня
попереднього року, %;
F 1 – темпи зростання ВВП до відповідного періоду попереднього року (у
порівняних цінах), %;
F 1.1 – темпи зростання ВВП до відповідного періоду попереднього року (у
фактичних цінах), %;
F 2 – темпи зростання інвестицій в основний капітал (капітальні
вкладення) до відповідного періоду попереднього року (у порівняних
цінах), %;
F 3 – рівень безробіття (на кінець періоду), %;
F 4 – темпи зростання експорту товарів та послуг до відповідного періоду
попереднього року, %;
F 5 – темпи зростання імпорту товарів та послуг до відповідного періоду
попереднього року, %;
F 6 – доходи зведеного бюджету (у % до ВВП);
F 7 – видатки зведеного бюджету (у % до ВВП);
F 8 – дефіцит зведеного бюджету (у % до ВВП);
F 9* – коефіцієнт обслуговування довгострокового зовнішнього боргу
(витрати на обслуговування зовнішнього боргу за графіком, відносно
обсягів експорту товарів та послуг), %.
Скористаємось методом кореляційного аналізу [7] та встановимо рівень
зв’язків між інфляцією та факторами економічного розвитку України,
розглянутими в табл.1. Побудуємо матрицю парних кореляцій між
розглянутими показниками з метою встановлення існування або відсутності
між ними певних зв’язків.
Таблиця 2
Матриця парних кореляцій між зазначеними вище показниками, 1991–2001рр.
Якщо проаналізувати рядок коефіцієнтів кореляції між рівнем інфляції та
темпами росту експорту та імпорту товарів і послуг, бюджетних показників
і коефіцієнтами обслуговування зовнішнього боргу, то перш за все
необхідно зазначити, що безпосереднього кореляційного зв’язку між ними
практично не існує. Але це ще не означає, що такий зв’язок, а саме
опосередкований, не існує взагалі.
Справа в тім, що деякі економічні показники, у даному випадку в першу
чергу це стосується бюджетного дефіциту, безпосередньо на рівень
інфляції дійсно не впливають, а лише створюють для цього сприятливі
умови.
Так, для покриття бюджетного дефіциту найзручнішим засобом є грошова
емісія, яка, у свою чергу, перебуваючи у досить високому
прямопропорційному кореляційному зв’язку, безпосередньо впливає на
рівень інфляції, особливо коли темпи росту агрегатів грошової маси
перевищують реальні обсяги, яких потребує економіка країни [8].
Саме це стало передумовою в межах ЄС виділення та відокремлення
банківської системи від інших економічних і фінансових інститутів та
покладанню на Європейський Центральний Банк відповідальності за темпи
росту цін з метою утримування їх на рівні 2 –2,5 % річних, що є основною
метою його діяльності.
Тоді у контексті розглядання проблеми обмеження бюджетного дефіциту
необхідно звернути увагу на темпи росту реального ВВП та на економічні
фактори, які на нього впливають. Дійсно, зростання темпів росту
реального ВВП (F1) сприяє зменшенню обсягів бюджетного дефіциту (F8),
про що свідчить отриманий досить суттєвий коефіцієнт кореляції:
r (F1, F8)1991–2001 = – 0,7142 (р = 0,020).
Встановлена тенденція зберігається і навіть посилюється, враховуючи
наступні два роки:
r (F 1, F 8)1991–2003 = – 0,9136 (р = 0,000).
Тобто, обернено пропорційний зв’язок, високий рівень тісноти зв’язку та
практично нульова імовірність помилки в отриманих розрахунках
підтверджують теоретичну концепцію зменшення обсягів бюджетного дефіциту
за рахунок зростання темпів росту реального ВВП.
Очевидним є той факт, що цей процес у свою чергу повинен відбуватися
через збільшення дохідної частини зведеного бюджету.
Але у той же час маємо зовсім несподіваний результат:
r (F 1, F 6)1991–2001 = – 0,7500 (р = 0,012).
Виходить, що протягом 1991–2001 років в Україні зростання реального ВВП
(F1) супроводжувалось суттєвим зменшенням обсягів дохідної частини
зведеного бюджету (F6), про що свідчить високий рівень обернено
пропорційного зв’язку, тим більше за умов практично нульової імовірності
помилки в отриманих розрахунках.
Наступні два роки навіть за умов покращання соціально-економічного стану
в Україні (принаймні відповідно до офіційних статистичних даних) не
тільки не виправили означену ситуацію, а й ще більше її поглибили:
r (F 1, F 6)1991–2003 = – 0,8808 (р = 0,000).
Не поспішатимемо з висновками і знову звинувачуватимемо у таких
результатах тіньову економіку. Припустимо, що у зв’язку з гіперінфляцією
1993 року в Україні дійсно в період 1991–2001 років могла мати місце
досить значна розбіжність між реальними та фактичними показниками, у
даному випадку це стосується ВВП.
Тоді розглянемо зв’язок між дохідною частиною зведеного бюджету (F6) та
темпами росту фактичного ВВП (F1.1):
r (F 1,1, F 6)1991–2001 = 0,0902 (р = 0,804).
Цей результат вражає ще більше. Виходить, що навіть у фактичному виразі
темпи росту ВВП не сприяли зростанню дохідної частини бюджету, бо
зв’язок практично взагалі відсутній. Тоді дійсно не зрозуміло, куди
надходили кошти, принаймні, в межах фактичних показників.
Відповідно до отриманих даних (коефіцієнт коеляції в абсолютному виразі
наб-лижується до 1) збільшення обсягів реального ВВП (F1) не
супроводжувалось збільшен-ням витрат зведеного бюджету (F7):
r (F 1, F 7)1991–2001 = – 0,9225 (р = 0,000).
Не змінили ситуацію і наступні два роки:
r (F 1, F 7)1991–2003 = – 0,9256 (р = 0,000).
Розглянемо у графічному виразі, як змінювалися обсяги реального ВВП
(F1), дохідна (F 6) і витратна (F 7) частини зведеного бюджету.
Як видно з графіка, починаючи з 1994 року в Україні з кожним роком все
більше посилюється розбіжність між постійно зростаючими обсягами
реального ВВП та обсягами дохідної та витратної частин зведеного бюджету
України, що постійно зменшуються. Що ж стосується останніх двох років,
то привертає увагу той факт, що темпи росту дохідної частини бюджету
значно відстають від темпів росту ВВП.
У даному випадку мимоволі напрошується висновок, що така ситуація є
досить вагомим доказом розширення сфери та збільшення обсягів тіньової
економіки. Такий стан економіки – це поле діяльності не економістів, а
представників влади та права. Будь-які теоретичні, практичні і навіть
математичні дослідження за таких умов безсилі і потребують допомоги з
боку відповідних владних структур.
Графік 1. Темпи росту реального ВВП, дохідна і витратна частини
Зведеного бюджету України, 1991–2003 рр.
Не призводить, як виявилося, до збільшення реальних обсягів ВВП і до
зростання коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу:
r (F 1, F 9)1991–2001 = 0,5584 (р = 0,150).
Прямо пропорційна залежність за умов такої значної імовірності помилки
не є показовою.
І тільки обернено-пропорційна залежність між темпами росту реального ВВП
(F 1) та темпами росту імпорту (F5) в Україну, навіть за умов досить
високої імовірності помилки в отриманих розрахунках, свідчить про досить
позитивну тенденцію:
r (F 1, F 5)1991–2001 = – 0,6360 (р = 0,066),
що додатково доводить необхідність зосередження всіх зусиль у напрямі
економічного зростання в Україні.
Не відрізняються суттєво від розглянутих результатів і коефіцієнти
кореляції між темпами росту інвестицій в основний капітал (F 2) та
розглянутими показниками.
Збільшення інвестицій в основний капітал не тільки не призводить до
збільшення дохідної частини зведеного бюджету (F 6), а, навпаки,
простежується тенденція до зменшення таких надходжень:
r (F 2, F 6)1991–2001 = – 0,4435 (р = 0,199).
Ще менше із збільшенням інвестицій в основний капітал зростає витратна
частина зведеного бюджету (F 7):
r (F 2, F 7)1991–2001 = – 0,7904 (р = 0,007).
І тільки бюджетний дефіцит (F8) дійсно скорочується із збільшенням
інвестицій в основний капітал:
r (F 2, F 8)1991–2001 = – 0,9039 (р = 0,000).
Позитивна тенденція зберігається і щодо збільшення коефіцієнта
обслуговування зовнішнього боргу (F 9):
r (F 2, F 9)1991–2001 = 0,7675 (р = 0,026).
Досить логічними відповідно до отриманих розрахунків є зміни у рівні
безробіття протягом періоду, що аналізується. Спостерігається тенденція
до його падіння із зростанням обсягів імпорту в Україну та збільшенням
дохідної частини зведеного бюджету, хоча отримані коефіцієнти кореляції
між ними супроводжуються дещо завищеними рівнями імовірності помилки в
розрахунках.
Але найбільш чутливим за умов обернено пропорційного зв’язку виявився
показник рівня безробіття до видаткової частини зведеного бюджету.
Збільшення бюджетних витрат (F 7) призводить до зменшення рівня
безробіття (F 3), і навпаки, що безпосередньо і відбувається за останні
роки:
r (F 3, F 7)1991–2001 = – 0,8732 (р = 0,001).
Встановлена позитивна тенденція продовжилась і протягом 2002 та 2003
років:
r (F 3, F 7)1991–2003 = – 0,9254 (р = 0,000).
Навіть зростання бюджетного дефіциту (F 8), особливо за рахунок
збільшення видаткової частини, сприяє зменшенню рівня безробіття (F 3):
r (F 3, F 8)1991–2001 = – 0 ,8307 (р = 0,003).
Відповідно:
r (F 3, F 8)1991–2003 = – 0,8701 (р = 0,000).
А ось збільшення коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу (F 9), яке
певною мірою передбачає зменшення витрат на розширення виробництва
товарів та послуг, а також і на соціальну сферу, призводить до значного
збільшення рівня безробіття:
r (F 3, F 9)1991–2001 = 0,7663 (р = 0,027).
Проаналізуємо між зазначеними економічними показниками коефіцієнти
кореляції у короткостроковому періоді.
Таблиця 3
Матриця парних кореляцій між зазначеними вище показниками, 1996–2003рр.
Отримані результати дещо відрізняються від відповідних у довгостроковому
періоді. За умов досить високої імовірності помилки спостерігається
тенденція щодо прямо пропорційного зв’язку між рівнем інфляції та
дохідною і витратною частинами зведеного бюджету. В Україні протягом
1996–2003 років відбувалося одночасне зменшення як рівня інфляції, так і
обсягів дохідної та витратної частин зведеного бюджету.
Така залежність може бути зрозумілою лише в контексті класичної
економічної теорії. Зростання дохідної і відповідно витратної частин
бюджету, яке теоретично відбувається на базі зростання обсягів ВВП,
повинно супроводжуватися зростанням темпів інфляції, і навпаки.
Але в умовах української економіки спостерігається дещо інша ситуація.
Зростання обсягів реального ВВП та інвестицій в основний капітал
супроводжуються зменшенням темпів інфляції. Тобто зменшення обсягів
дохідної та витратної частин Зведеного бюджету України, яке відбувається
на фоні інфляційної стабілізації та зростаючих темпів росту реального
ВВП та інвестицій в основний капітал, є не протиріччям, а ще одним
доказом поступового розширення обсягів тіньової економіки.
Аналогічна ситуація спостерігається і щодо коефіцієнтів кореляції між
темпами росту реального ВВП (F1) та дохідною (F 6) і витратною (F 7)
частинами Зведеного бюджету України у короткостроковому періоді:
r (F 1, F 6)1996–2001 = – 0,7338 (р = 0,097);
r (F 1, F 7)1996–2001 = – 0,8348 (р = 0,039).
Звернемось знову до таблиці 1, яка досить наочно демонструє, що
починаючи з 1994 року в Україні відбувається щорічне зростання обсягів
реального ВВП (відносно попереднього року) та зменшення обсягів дохідної
та витратної частин зведеного бюджету. Тобто економічна стабілізація у
сфері виробництва, як виявилося, не має нічого спільного з наповненням
державного бюджету.
Досить складно пояснити таке явище чимось іншим, тільки як тіньовою
економікою.
Водночас поступові позитивні зміни, які спостерігаються протягом 2002 та
2003 років, призвели також і до відповідної корекції стосовно
статистичних показників. Відповідно:
r (F 1, F 6)1996–2003 = – 0,6858 (р = 0,060);
r (F 1, F 7)1996–2003 = – 0,8215 (р = 0,012).
Що ж стосується коефіцієнтів кореляції щодо темпів росту фактичного ВВП,
а також обсягів експорту та імпорту, вони настільки непоказові, що немає
сенсу у даному випадку на них зупинятися.
Привертають також увагу отримані коефіцієнти кореляції між темпами росту
інвестицій в основний капітал (F 2) і дохідною (F 6) та витратною (F 7)
частинами Зведеного бюджету України протягом 1996–2001 років:
r (F 2, F 6)1996–2001 = – 0 ,7743 (р = 0,071);
r (F 2, F 7)1996–2001 = – 0 ,8941 (р = 0,016).
Це ще один доказ того, що інвестиції в основний капітал, які у свою
чергу безпосередньо мають призводити до збільшення обсягів реального
ВВП, особливо у короткостроковому періоді:
r (F 2, F 1)1996–2001 = 0 ,9494 (р = 0,004),
на жаль, не сприяють наповненню Державного бюджету України. І знову це
сфера діяльності не економістів, а в першу чергу представників влади та
права.
Аналогічно до темпів росту реального ВВП зростання темпів росту
інвестицій в основний капітал (F 2) супроводжується суттєвим зменшенням
обсягів бюджетного дефіциту (F 8) та збільшенням коефіцієнта
обслуговування зовнішнього боргу (F 9):
r (F 2, F 8)1996–2001 = – 0,8401 (р = 0,036);
r (F 2, F 9)1996–2001 = 0,8215 (р = 0,045).
Досить чутливим до аналізованих економічних показників у
короткостроковому періоді виявився показник рівня безробіття. Обернено
пропорційний зв’язок між рівнем безробіття (F 3) та дохідною (F 6) і
витратною (F 7) частинами зведеного бюджету за умов практично нульової
імовірності помилки свідчить про суттєвий вплив зменшення обсягів
бюджетних доходів і витрат на процес збільшення рівня безробіття:
r (F 3, F 6)1996–2001 = – 0,9018 (р = 0,014);
r (F 3, F 7)1996–2001 = – 0,9792 (р = 0,001).
Щодо кореляційної залежності між рівнем безробіття і показниками
бюджетного дефіциту та коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу, то
у короткостроковому періоді вона практично не відрізняється від
аналогічного у довгостроковому.
Незважаючи на деякі негативні елементи, які спостерігаються в
українській економіці, у короткостроковому періоді чітко простежуються
реальні напрями стримування інфляційних процесів ринковими засобами, а
саме, в контексті даного аналізу, шляхом мобілізації зусиль щодо
збільшення темпів росту реального ВВП (F1) та інвестицій в основний
капітал (F 2):
r (ІСЦ, F 1)1996–2003 = – 0,6930 (р = 0,057);
r (ІСЦ, F 2)1996–2003 = – 0,5864 (р = 0,127).
Навіть за умов не досить високої щільності зв’язку, встановлені
залежності певною мірою визначають першочергові напрями розвитку
української економіки.
З викладеного можна зробити висновки:
1. Значний кореляційний обернено пропорційний зв’язок спостерігається у
коротко-строковому періоді між рівнем інфляції та темпами росту
реального ВВП. Класична формула посилення інфляційних процесів в умовах
економічного пожвавлення для української економіки не зберігається. У
довгостроковому періоді цей зв’язок стає на- багато слабкіший, але
тенденція щодо його характеру зберігається. У будь-якому разі, навіть
якщо з перебігом часу цей зв’язок змінить свій характер, неприпустимо
обмеження інфляційного росту за рахунок зменшення обсягів реального ВВП.
Тим більше, що у даному випадку можна послатися на висновок, зроблений
економістами Дж. Тобіном і Р. Манделлом та відомий під назвою „ефекту
Манделла-Тобіна”, відповідно до якого переваги від росту економічної
активності, навіть якщо він призводить до посилення інфляційних
процесів, виправдовують та перевищують спричинені інфляцією збитки.
2. Обернено пропорційний зв’язок у короткостроковому періоді виникає між
рівнем інфляції та темпами росту інвестицій в основний капітал у
порівняних цінах. Незважаючи на те що тіснота зв’язку не дуже значна, а
також досить велика імовірність помилки, можливість обмеження темпів
інфляції за рахунок збільшення обсягів інвестицій в основний капітал
робить інвестиційні процеси в економіку ще більш привабливими, тим
більше, що вони сприяють зростанню обсягів реального ВВП як у
довгостроковому, так і ще більшою мірою у короткостроковому періоді.
3. Існують економічні показники, які, не перебуваючи з рівнем інфляції у
безпосередньому кореляційному зв’язку, не втрачають своєї актуальності
щодо проблеми стримування інфляційних процесів, бо саме вони створюють
умови для їх посилення. У першу чергу це стосується бюджетного дефіциту,
особливо враховуючи те, що для його покриття найлегшим шляхом
залишається надлишкова грошова емісія. Остання у свою чергу перебуває у
максимально високому прямопропорційному кореляційному зв’язку з рівнем
інфляції. Тобто бюджетний дефіцит як негрошовий чинник інфляційних
процесів залучає до дії грошові чинники, а саме грошову емісію.
Безперечно, вирішення проблеми бюджетного дефіциту не обмежується сферою
бюджетної політики. Не менш важливим питанням є удосконалення податкової
політики та поступове обмеження обсягів тіньової економіки. Але досить
актуальним аспектом щодо подолання бюджетного дефіциту є економічне
зростання.
Таким чином, отримані розрахунки ще раз доводять, що існує досить багато
економічних факторів, які, якщо безпосередньо і не впливають на темпи
інфляції, то, принаймні, створюють необхідні умови для такого впливу
через інші економічні показники. І саме вони, внаслідок своєї прихованої
природи впливу на інфляційні процеси, потребують подальшого, більш
досконалого дослідження. Тим більше, що метод кореляційного аналізу
тільки накреслює певні тенденції розвитку у тому чи іншому напрямі, не
враховуючи (так само, як практично будь-який математичний метод)
психологію поведінки населення щодо очікування інфляції (що впливає
певною мірою на сукупний попит), політичні рішення (які так чи інакше
випереджають економічні реформи) і, нарешті, фактор часу.
Література:
1. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Основи, 1998. –
415 с.
2. Геєць В. Про політику економічного зростання в Україні // Банківська
справа. – 1999. – № 2. – С. 3–8.
3. Кораблин С. Инфляция и экономический рост // Зеркало недели. – 2003.
– № 10 (435). 15–21 марта.
4. Найденов В.С. Инфляция и антиинфляционная политика в Украине. – К.:
Эксперт–Про, 2000. – 60 с.
5. Соціально-економічне становище України за 2001–2003 роки //
www.me.gov.ua
6. www.bank.gov.ua
7. Боровиков. В. STATISTICA: искусство анализа данных на компьютере. Для
профессионалов. – СПб.: Питер, 2001. – С. 115–120.
8. Шикіна Н.А. Грошово-кредитна політики та економічне зростання /
Розвиток фінансово-кредитної системи України в умовах ринкових
трансформацій: Збірник матеріалів першої Всеукраїнської
науково-практичної конференції вчених, викладачів та практичних
працівників, 26–27 лютого 2003 р. – Вінниця: Універсум – Ландо Лтд,
2003. – С. 124–129.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
