Реферат на тему:
Адміністративно-правові аспекти здійснення пропускного режиму
підрозділами охорони
Динамічний розвиток ринкових відносин в Україні, що супроводжується
зниженням державного сектора в економіці та створенням нових
підприємницьких структур, зумовив еволюцію відносин власності і типів
суб’єктів господарювання в напрямі забезпечення їхньої різноманітності.
Відповідно власники почали на свій розсуд здійснювати пропускний режим
на об’єктах.
Проблема здійснення заходів пропускного режиму теоретично досліджена
недостатньо, законодавчо не врегульована, що призводить на практиці, з
одного боку, до неефективного захисту власників від протиправних
посягань, з іншого – до порушень прав і свобод громадян, і стає
необґрунтованою перешкодою для виконання своїх службових обов’язків
посадовими особами органів влади. Тому актуальність дослідження даної
проблематики має як теоретичне, так і велике практичне значення.
У широкому розумінні термін „режим” (франц., від лат. Regimen –
управління, керівництво) – встановлений національним законодавством і
нормами міжнародного права порядок у суспільних відносинах
(національний, правовий, прикордонний режим) [1, с. 267].
У найбільш загальній формі поняття „правовий режим” визначається як
порядок регулювання, комплекс правових засобів, що характеризують
особливе поєднання взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних
зобов’язань, який створює особливу спрямованість управління [3, c. 245].
Загальними ознаками режиму є наявність відповідних обмежень, заборон або
пільг, що повною мірою стосується і пропускного режиму. Адже механізм
здійснення пропускного режиму ґрунтується на застосуванні заборон і
обмежень щодо суб’єктів, які перетинають межі об’єктів, що знаходяться
під охороною для забезпечення інтересів власника.
Спочатку розглянемо, яку ж мету має пропускний режим.
Наприклад, російський учений Ю.А. Тарасов вважає, що це: підтримання
порядку внутрішнього управління; захист власності, його раціональне
використання; захист комерційної таємниці та прав інтелектуальної
власності; ріст прибутків; внутрішня стабільність підприємства [3].
Відповідно до його тверджень, пропускний режим як система безпеки
повинна вирішувати такі завдання: забезпечити санкціоноване проходження
співробітників і відвідувачів, вивезення та ввезення
товарно-матеріальних цінностей; запобігання безконтрольного проникнення
сторонніх осіб і транспортних засобів на об’єкт охорони; своєчасне
виявлення небезпеки інтересам підприємства; створення надійних гарантій
організаційної стабільності.
На нашу думку, вчений у цілому правильно сформулював мету і завдання
пропускного режиму. Разом з тим не можна погодитися з таким твердженням,
що самостійним завданням даного заходу може бути своєчасне виявлення
небезпеки інтересам підприємства, так як пропускний режим не спроможний
самостійно, без додаткових заходів, виконати дане завдання. Він виконує
свою запобіжну функцію тоді, коли небезпека вже спланована і запобігти
їй силами одного лише пропускного режиму, як правило, неможливо. Дане
завдання більше стосується служби безпеки підприємства в цілому.
Таким чином, пропускний режим – це система юридичних, організаційних,
технічних заходів з виявлення, попередження і запобігання посягань на
законні права підприємства, його матеріальної та інтелектуальної
власності, як сукупність організаційно-правових обмежень і правил, які
встановлюють порядок перепустки на об’єкт (випуску із об’єкта)
співробітників, відвідувачів, транспорту та матеріальних цінностей.
На законодавчому рівні пропускний режим регламентується деякими
спеціальними нормативними актами. Так, згідно з Законом України „Про
правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення
внаслідок Чорнобильської катастрофи”, встановлені законодавчо визначені
заборони: на постійне проживання населення на цій території; перебування
осіб, які не мають спеціального дозволу; винесення або вивезення за межі
зони без спеціального дозволу землі, машин та устаткування, ведення
сільськогосподарського виробництва, інші заборони [4]. Також
безпосередньо визначена така проблематика в Законі України „Про правовий
режим надзвичайного стану”, згідно з яким на період надзвичайного стану
можуть запроваджуватися такі заходи: встановлення особливого режиму
в’їзду і виїзду, а також обмеження пересування територією; обмеження
руху транспортних засобів та їх огляд; посилення охорони громадського
порядку та інше [5]. Але в більшості випадків пропускний режим
підприємств, організацій та установ законодавчо не визначений.
У даній статті вивчаються деякі аспекти юридичного регулювання
пропускного режиму на підприємствах, організаціях та установах, який
прямо не регламентований законодавчо.
Згідно зі статтею 133 Господарського кодексу України, основу правового
режиму суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська
діяльність, становлять право власності та інші речові права. Згідно з
цим же Кодексом, власник має право на основі належного йому майна на
свій розсуд визначати порядок його використання, інші питання управління
діяльністю суб’єкта господарювання, у тому числі захищати право
власності шляхом: припинення дій, що порушують право або створюють
загрозу його порушення, а також застосуванням оперативно-господарчих,
адміністративно-господарчих санкцій та іншими способами, передбаченими
законом [6].
Таким чином, пропускний режим встановлюється власником об’єкта, що
охороняється, і передбачає порядок проходу осіб і проїзду транспортних
засобів на територію об’єкта, виносу (заносу), вивозу (ввозу)
матеріальних цінностей. Як правило, вхід (вихід) осіб на об’єкти
здійснюється через встановлені й обладнані пости. Контроль за
дотриманням пропускного режиму здійснюється керівним складом охорони та
власником об’єкта.
Дані вимоги до пропускного режиму власник встановлює в Інструкції про
пропускний режим.
Відповідно до вимог адміністративного законодавства може здійснюватися
огляд речей та особистий огляд відвідувачів.
Всі працівники охорони, будь-якої форми власності, мають право
застосовувати такий запобіжний захід, як заборону входу і перебування на
об’єкті охорони, якщо особи порушують вищеназвану Інструкцію,
затверджену власником.
Закон України „Про власність” не забороняє власнику вносити обмеження в
здійсненні пропуску і пересування його територією, але тільки ті, які
відповідають вимогам чинного законодавства.
Як видно з Конституції України, ці обмеження повинні відповідати вимогам
статті 3, в якій сказано, що „права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності держави”, а також статті 13,
– Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству”
[7].
Також власник не може заборонити прохід на режимну територію працівникам
міліції, прокуратури, Служби безпеки України іншим посадовим особам
державної влади при виконанні ними службових обов’язків, оскільки таке
право їм прямо надано в законах, які регламентують їхню діяльність: „Про
міліцію”; „Про Службу безпеки України”; „Про прокуратуру”; „Про державну
податкову службу України” тощо.
Так, згідно з пунктом 15 статті 11 Закону України „Про міліцію” міліції
при виконанні покладених на неї обов’язків надається право „входити
безперешкодно в будь-який час доби: на територію і приміщення
підприємств, організацій, в тому числі митниці, та оглядати їх з метою
припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні
злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах; … у
разі опору, вчинення протидії працівник міліції може вжити заходів до їх
подолання…”
Разом з тим, на практиці інколи виникають конфліктні ситуації між
посадовими особами цих органів і службами безпеки підприємств. З метою
недопущення таких ситуацій необхідно надати відповіді на такі запитання:
– як трактувати слово „безперешкодно”, у спрощеному розумінні цього
слова чи до перепустки на об’єкт служба охорони вимагатиме від посадових
осіб цих служб реєстрації або оформлення перепустки встановленого
зразка;
– чи треба посадовій особі надавати докази, що вона в даний час виконує
покладені на неї обов’язки, чи достатньо усного пояснення і документа,
що засвідчує посадову особу.
На нашу думку, дане питання доцільно більш детально деталізувати на
законодавчому рівні шляхом внесення доповнень до вищеназваних законів.
Така проблематика найбільш детально регламентована для працівників
Державної податкової адміністрації. Так, згідно зі статтею 11 Закону
України „Про Державну податкову службу в Україні” працівники цієї служби
мають право обстежувати будь-які виробничі приміщення підприємств,
установ і організацій незалежно від форм власності, а в разі відмови
керівників підприємств, установ, організацій і громадян пропустити
посадових осіб для обстеження приміщень; органи державної податкової
служби мають право визначати оподаткований дохід на підставі документів,
що свідчать про одержані ними доходи. Крім того, в таких випадках вони
мають право зупиняти платежі на рахунках і установах банку. Також
детально регламентована відомчими документами цієї служби процедура
здійснення перевірки, а саме: обов’язкове попередження про початок
перевірки та іменний припис встановленого зразка про повноваження
посадової особи, яка прибула на перевірку [8]. Такий ґрунтовний юридично
визначений підхід до цієї проблематики практично зводить до мінімуму
конфліктні ситуації, і його, на нашу думку, можна взяти за основу при
розробці і внесення змін до законодавчих актів, які регламентують
діяльність інших державних органів.
Так, у Законі України „Про міліцію”, на нашу думку, доцільно було б
деталізувати такі положення:
– детально назвати, коли працівник міліції виконує покладені на нього
обов’язки, а також визначити процедуру безперешкодного входження на
об’єкт;
– встановити відповідальність працівників міліції за безпідставне (для
вирішення осо-бистих питань) проникнення на об’єкт під виглядом
виконання службових обов’язків.
Також у проекті Закону „Про охоронну діяльність” необхідно передбачити
відповідальність, до охоронного підприємства будь-якої форми власності,
у випадку безпідставного недопущення працівників державних органів до
перевірки.
Адміністративно-правові засади здійснення пропускного режиму
підрозділами охорони теоретично недостатньо досліджені і законодавчо
прямо не визначені. Разом з тим власники об’єктів, взявши за основу
Господарський кодекс України, Закон України „Про власність”, спираючись
на інші законодавчі та підзаконні акти, мають можливість розробити
Інструкцію про пропускний режим, яка після затвердження дозволить деякою
мірою виконати мету і завдання пропускного режиму, не порушуючи діючого
законодавства.
Література:
1. Юридична енциклопедія / Гол. колегії Шемшученко Ю.С. – К.:
Видавництво „Укра-їнська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 2003. – Том 5.
– 733 с.
2. Битяк Ю.П., Фіночко Ф.Д. Адміністративне право України. – Х.: Право,
2001. – 665 с.
3. Тарасов Ю. Контрольно-пропускной режим на предприятии // Защита
информации. Конфідент. – 2002. – № 1.
4. Про правовий режим надзвичайного стану Закон України від 16 вересня
2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
5. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення
внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 27 лютого 1991 р
// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 16. – Ст. 198.
6. Господарський кодекс України // Нормативні акти України. Комп’ютерна
правова система. (січень, 2004).
7. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. – К., 1997. – 80 с.
8. Про державну податкову службу в Україні: Закон України // Відомості
Верховної Ради України. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
