.

Актуальні проблеми адміністративної відповідальності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
416 4539
Скачать документ

Реферат на тему:

Актуальні проблеми адміністративної відповідальності

У науці адміністративного права існує кілька думок щодо визначення
адміністративної відповідальності. Так, М.С. Студенікіна зазначає, що
„під адміністративною відповідальністю найчастіше розуміється
застосування … частини заходів адміністративного примусу, а саме –
адміністративних стягнень” [1]. На думку І.О Ґалаґана, „під
адміністративною відповідальністю слід розуміти застосування у
встановленому порядку уповноваженими на це органами і службовими особами
адміністративних стягнень, сформульованих у санкціях
адміністративно-правових норм, до винних у вчиненні адміністративних
проступків, що містять державний і громадський осуд, засудження їх особи
і протиправного діяння, що виявляється у негативних для них наслідках,
які вони зобов’язані виконати, і переслідують цілі їх покарання,
виправлення і перевиховання, а також охорони суспільних відносин у сфері
радянського державного управління” [2].

Г.П. Бондаренко вважає, що „адміністративна відповідальність – це форма
реагування держави на правопорушення, яке виявляється в застосуванні
уповноваженими державними органами, службовими особами, громадськістю до
винної особи адміністративних санкцій у межах і порядку, встановлених
законодавством; це обов’язок правопорушника звітувати за свою
протиправну поведінку і зазнавати за неї несприятливих наслідків,
передбачених санкцією правової норми” [3]. С.Т. Гончарук зазначає, що
„адміністративна відповідальність як різновид правової відповідальності
– це специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її
компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів
(передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, які скоїли
ці правопорушення, повинні дати відповідь перед уповноваженими
державними органами за свої неправомірні дії і понести за це
адміністративні стягнення в установленому законом порядку” [4].

У багатьох роботах, що певним чином стосуються питань адміністративної
відповідальності, автори (Ю.М. Козлов [5], Л.В. Коваль [6] та ін.)
взагалі не наводять поняття адміністративної відповідальності,
констатуючи той факт, що адміністративна відповідальність є різновидом
юридичної, виділяючи тільки характерні ознаки цього виду
відповідальності. Але на противагу кримінальній або дисциплінарній
відповідальності, для практики, наприклад, важливою є розробка і
запровадження саме законодавчого визначення адміністративної
відповідальності. Це обумовлено насамперед тим, що у статті 2 Кодексу
України про адміністративні правопорушення зазначено, що положення цього
Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення,
відповідальність за які передбачена законодавством, ще не включеним до
Кодексу. У свою чергу, однією з ознак адміністративного правопорушення
(проступку), що випливає з положень статті 9 КУАП, є передбаченість за
нього адміністративної відповідальності. Отже, для того щоб застосувати
положення КУАП за межами цього Кодексу, необхідно мати законодавче
визначення адміністративної відповідальності, яке повинно відображати
сутність цього правового явища і містити в собі необхідні та достатні
класифікаційні ознаки такого виду юридичної відповідальності.

У статті 9 КУАП України вказано, що адміністративним правопорушенням
(проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія
чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок,
соціалістичну власність, права і свободу громадян, на встановлений
порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну
відповідальність. Тобто визначення самої підстави класифікації дано
через вид відповідальності. Виникає замкнене коло. Крім того, з цього
положення КУАП можна зробити висновок, що адміністративна
відповідальність може наставати не лише за адміністративні
правопорушення, а й на основі інших підстав.

Отже, визначення адміністративної відповідальності як відповідальності,
яка застосовується за вчинення адміністративних правопорушень, не може
бути визнано правильним, і взагалі, є очевидним, що виділяти
адміністративну відповідальність серед інших видів юридичної
відповідальності за однією ознакою (галузь права чи підстава
відповідальності) неможливо.

Необхідно зазначити, що в чинному законодавстві відсутнє визначення
поняття „адміністративна відповідальність”, хоча воно дуже часто
використовується. Сьогодні майже єдиним нормативно-правовим актом, зміст
якого дозволяє виділити класифікаційні ознаки адміністративної
відповідальності з метою відмежування цього виду юридичної
відповідальності від інших, є Кодекс України про адміністративні
правопорушення (КУАП).

Аналіз положень КУАП, зокрема статей, що містяться в главах 17
„Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення” та 19 „Протокол
про адміністративне правопорушення”, дає підстави стверджувати, що
притягнення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, до
адміністративної відповідальності здійснюється найчастіше органами
виконавчої влади, які здійснюють функції державного управління у
відповідній сфері суспільних відносин. Адміністративна відповідальність
виступає, з одного боку, як необхідний елемент механізму державного
управління і є фактично різновидом державно-управлінських відносин, а з
іншого – засобом охорони всіх суспільних відносин, що потрапляють до
сфери державного управління. При цьому притягнення до адміністративної
відповідальності завершує собою процес реалізації органом державного
управління такої функції державного управління, як контроль.

Можна стверджувати, що однією з особливостей адміністративної
відповідальності є те, що вона застосовується органами державного
управління (переважно органами виконавчої влади) в процесі реалізації
ними функцій державного управління. Власне, саме тому ця
відповідальність і має назву „адміністративна”, тобто вона реалізується
в адміністративному порядку.

Як вважає Д.М. Лук’янець, видоутворюючими ознаками для розподілу
публічної штрафної відповідальності на кримінальну і адміністративну
буде суб’єкт притягнення до відповідальності і характерний для кожного
виду відповідальності порядок притягнення [7]. Для адміністративної
відповідальності ключовим моментом є те, що вона застосовується органами
виконавчої влади і реалізується в процесі здійснення ними функцій
державного управління, причому порядок її реалізації встановлюється
нормами адміністративного права та закріплюється у відповідних
нормативно-правових актах. На аналогічних характерних ознаках
адміністративної відповідальності зосереджують увагу Д.Н. Бахрах [8],
Л.Л. Попов [9] та деякі інші автори. За наявності таких ознак можна
впевнено стверджувати, що тут має місце саме адміністративна
відповідальність.

Наведена вище думка може викликати заперечення стосовно того, що згідно
з КУАП частина справ про адміністративні правопорушення підвідомча
районним (міським) судам, тобто суб’єктом притягнення до
адміністративної відповідальності тут виступає не орган виконавчої
влади. Проте така підвідомчість має досить обмежений характер.

Загальновизнаним є той факт, що одним із ключових моментів юридичної
відповідальності є державний примус. У випадках застосування штрафної
(каральної) відповідальності примус має прояв або в обмеженні прав
особи, яка притягується до відповідальності (позбавлення права займати
певні посади, позбавлення права керувати автомобілем тощо), або в
накладенні додаткових обов’язків (сплатити штраф тощо). Правильним, на
нашу думку, є твердження, що цей аспект адміністративної
відповідальності необхідно відобразити у її визначенні.

Здавалося б, ще одним важливим елементом визначення адміністративної
відповідальності повинна бути вказівка на юридичні факти, з якими
пов’язано виникнення відносин адміністративної відповідальності. Але при
визначенні кола таких фактів є певні труднощі. Традиційно вважається, що
головною підставою адміністративної відповідальності є адміністративне
правопорушення (проступок), однак, як буде показано нижче,
адміністративне правопорушення (проступок) є лише однією з можливих
підстав адміністративної відповідальності. Крім того, в деяких випадках,
наприклад, за вчинення адміністративних правопорушень (проступків)
військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов’язаними,
працівниками органів внутрішніх справ, податкової міліції встановлюється
дисциплінарна відповідальність.

Отже, ознаками, що дозволяють виділити адміністративну відповідальність
серед інших видів юридичної відповідальності, є такі:

– суб’єктом притягнення до відповідальності є орган адміністративної
юрисдикції (орган виконавчої влади, а в передбачених законом випадках –
суд);

– притягнення до відповідальності здійснюється в адміністративному
порядку і регламентується нормами адміністративного права, що містяться
у відповідних нормативно-правових актах;

– між суб’єктом притягнення до відповідальності і особою, яка
притягується до відповідальності, відсутні відносини службового
підпорядкування.

Оскільки норми про адміністративну відповідальність адресуються не
тільки правопорушникам, а всім суб’єктам відносин, які охороняються за
допомогою цього виду відповідальності, вважаємо, що її законодавче
визначення повинно відображати зміст адміністративної відповідальності в
об’єктивному розумінні, тобто охоплювати не тільки права та обов’язки
тієї чи іншої сторони, до того ж законодавче визначення цього правового
явища повинно бути доступним розумінню всіх суб’єктів правовідносин і
водночас відображати його суттєві риси. Поняття адміністративної
відповідальності з метою використання його в законодавчій практиці можна
розкрити, наприклад, так: „Адміністративна відповідальність –
відповідальність фізичних або юридичних осіб (за умов відсутності між
ними відносин службового підпорядкування) через застосування до них
органами виконавчої влади щодо вчинення першими адміністративного
проступку передбачених законом стягнень. У передбачених законом випадках
розгляд і вирішення справи про адміністративне правопорушення
здійснюється судом.”

Спираючись на визначення адміністративної відповідальності необхідно
зазначити, що своєї мети вона досягне лише при гнучкості в законодавчому
регулюванні санкцій.

Адміністративна відповідальність регулюється багатьма нормативними
актами різної юридичної сили, які в сукупності складають законодавство
про адміністративні правопорушення. Це законодавство визначає своїм
завданням, відповідно до ст. 1 КУАП, охорону суспільного ладу,
власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод
громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і
організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського
порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання
громадян у дусі точного і неухильного дотримання Конституції і законів
України, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, до правил
співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед
суспільством.

У ст. 92 Конституції України передбачена за діяння, які є
адміністративними правопорушеннями, відповідальність, що визначається
винятково законами України. Систему законодавства про адміністративні
правопорушення в наш час складають Кодекс України про адміністративні
правопорушення і окремі законодавчі акти. З окремих питань рішення, за
порушення яких передбачається адміністративна відповідальність, можуть
приймати органи місцевого самоврядування.

Основним нормативним актом, який регулює адміністративну
відповідальність, є Кодекс про адміністративні правопорушення. КУАП
складається з п’яти розділів, 33 глав і майже 350 статей. У розділі І
встановлено загальні положення законодавства про адміністративні
правопорушення: його завдання, систему, порядок чинності, окремі
принципи.

Розділ ІІ „Адміністративне правопорушення і адміністративна
відповідальність” складається із загальної і особливої частин. У
загальній частині закріплено поняття адміністративного правопорушення,
форми вини, особливості адміністративної відповідальності окремих осіб,
обставини, що виключають протиправність та шкідливість діяння, систему і
види адміністративних стягнень, загальні правила і строки їх накладення.
В особливій – наводиться перелік діянь, що визнаються адміністративними
правопорушеннями, і дається їх опис, іншими словами, сформульовано
склади адміністративних проступків. Кожна стаття особливої частини
закріплює не тільки склад, але і санкцію за вчинене правопорушення.

Інші три розділи, по суті, становлять процесуальну частину КУАП. У
розділі ІІІ наведено перелік органів і посадових осіб, уповноважених
розглядати справи про адміністративні правопорушення, врегульовано деякі
питання утворення та функціонування цих органів, а також визначено, які
види справ має право розглядати той чи інший орган або посадова особа,
тобто вирішено питання про підвідомчість справ.

Правила провадження в справах про адміністративні правопорушення
закріплено в розділі ІV КУАП. У ньому визначено завдання та принципи
цього провадження, порядок складення протоколу про адміністративне
правопорушення, заходи забезпечення провадження, правовий стан
учасників, порядок розгляду справ і винесення постанов, оскарження та
опротестування постанов і перегляду справ.

Останній, V розділ КУАП присвячено виконавчому провадженню. У ньому
детально врегульовано порядок виконання постанов про накладення кожного
із 7 видів адміністративних стягнень, а також постанов у частині
відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним
правопорушенням.

Окремі законодавчі акти, які регулюють питання адміністративної
відповідальності, повинні включатися до КУАП, що сприяє послідовній
кодифікації законодавства про адміністративні правопорушення. Разом з
тим, норми деяких законодавчих актів, що передбачають адміністративну
відповідальність, до КУАП не включено, що не можна визнати нормальним,
оскільки вже кодифіковане законодавство потребує ніби додаткової
кодифікації. Тому потрібно передбачити механізм, який би забезпечував
концентрацію всіх норм, що встановлюють адміністративну
відповідальність, саме в цьому Кодексі. Інші нормативні акти можуть
лише встановлювати її певні особливості в тих чи інших сферах. До
згаданих норм належать приписи Митного кодексу України [10], який
регулює відповідальність за порушення митних правил, законів „Про
боротьбу з корупцією” [11], „Про державну податкову службу в Україні”
[12], „Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та
організацій за правопорушення у сфері містобудування” [13] та деяких
інших.

Закріплення за органами місцевого самоврядування повноважень щодо
прийняття рішень з адміністративною санкцією обумовлено тим, що на
місцях виникає необхідність врегулювання загальнообов’язковими правилами
певних відносин, які мають тимчасовий або місцевий характер, із
застосуванням до їх порушників заходів адміністративного впливу.

Зокрема, органам місцевого самоврядування надано право приймати
загальнообов’язкові рішення з питань боротьби зі стихійним лихом та
епідеміями. Разом з тим, незрозуміло, де передбачається така
відповідальність? Адже в самих рішеннях не можна, це суперечить
Конституції. А в КУАП відповідальність за це відсутня. Зазначені органи
можуть також встановлювати правила боротьби з епізоотіями,
відповідальність за порушення яких передбачено ст. 107 КУАП.

Крім цього, сільські, селищні та міські ради мають право встановлювати
правила благоустрою територій міст та інших населених пунктів,
забезпечення в них чистоти і порядку, правила торгівлі на ринках, а
також забезпечення тиші в громадських місцях, за порушення яких
адміністративну відповідальність передбачено відповідно до ст.ст.152,
159 і 182 КУАП (ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в
Україні”) [14]. Викликає заперечення питання доцільності надання таких
повноважень сільським і селищним радам. До того ж, зазначені правила
можна було б уніфікувати в межах усієї України. Наприклад, чи потрібно в
кожному місті, селищі або селі визначати свій час, протягом якого
забороняється порушувати тишу в громадських місцях? Краще в КУАП
визначити цей час централізовано. Це має бути нічний час – з 24.00 до
6.00.

Органи місцевого самоврядування повинні інформувати населення про
прийняті ними рішення з адміністративною санкцією. Зазначені рішення
набирають чинності через 10 днів із дня їх опублікування, а видані у
зв’язку із надзвичайними обставинами (стихійним лихом, епідеміями,
епізоотіями) – з дня опублікування.

Порядок чинності законодавства про адміністративні правопорушення
закріплено в ст. 8 КУАП. Основний принцип чинності цього законодавства
полягає в тому, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення,
підлягає відповідальності на підставі актів, що діють під час і за
місцем вчинення правопорушення. Єдиний виняток із зазначеного правила
становлять норми, які пом’якшують або скасовують адміністративну
відповідальність.

Такі норми мають зворотну силу, тобто вони поширюються і на
правопорушення, вчинені до видання цих норм. Акти ж, які встановлюють
або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають, а вони можуть
застосовуватися лише щодо діянь, вчинених після набрання цими актами
чинності. По-іншому вирішено питання щодо чинності процесуальних норм:
провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на
підставі законодавства, яке діє не під час вчинення проступку, а під час
розгляду справи.

На нашу думку, необхідно припинити засновувати
адміністративно-юрисдикційні органи, про які не зазначено в КУАП,
створювати нові механізми реалізації адміністративної відповідальності.
Відповідальність за адміністративні проступки повинна мати єдиний підхід
до правових підстав адміністративної відповідальності. Правове
регулювання адміністративної відповідальності повинно здійснюватись
тільки відповідно до принципів, закладених у п. 22 ст. 92 Конституції
України.

Література:

1. Советское административное право / Под ред. В.И. Поповой и М.С.
Студеникиной. – М.: Юрид. лит., 1988. – С. 88.

2. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. – Воронеж: ВГУ,
1970. – С. 41.

3. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. – Львів:
ЛДУ, 1975. – С. 84.

4. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством
України: Навчальний посібник. – К., 1995. – С. 19.

5. Козлов Ю.М. Основы советского административногоправа. – М.:
Знание,1975. – С. 133.

6. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996.
– ст. 122–129.

7. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми
розвитку: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН
України, 2001.– С. 30.

8. Советское административное право / Под ред. В.М. Манохина. – М.:
Юрид. лит., 1977. – С. 228.

9. Административное право: Учебник / Под. ред. Ю.М. Козлова, Л.Л.
Попова. – М.: Юристъ, 1999. – С. 338–339.

10. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 16 (із змінами та
доповненнями). – Ст. 203.

11. Відомості Верховної Ради України. – 1995.– № 25. – ст. 256.

12. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 29. – ст. 190.

13. Відомості Верховної Ради України. – 1994.– № 46. – ст. 411.

14. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – ст. 232.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020