.

Відповідальність за порушення авторських та суміжних прав (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
709 5586
Скачать документ

Реферат на тему:

Відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Запорукою сучасного процесу гуманізації законодавства і цивілізованого
прогресу є вільне та ефективне здійснення людиною своїх прав і свобод
[6, с. 16]. Це забезпечується шляхом надання учасникам відносин свободи
у здійсненні своїх прав і державної допомоги особам з боку уповноважених
державних органів. Власне, демократична правова держава існує для того,
щоб допомагати та сприяти людині у здійснені нею прав і законних
інтересів, охороні та захисту їх у разі порушення. Тобто необхідність
встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності за
порушення авторського права і суміжних прав згідно з Конституцією
України права і законні інтереси фізичних осіб становлять основний зміст
діяльності держави в особі її органів [1, с. 10]. Отже, держава
самостійно повинна забезпечувати цей захист на загальному і спеціальному
рівнях. Загальний рівень – охорона правопорядку в державі взагалі,
спеціальний – діяльність спеціалізованих державних органів з
профілактики, виявлення правопорушень та злочинів у сфері
інтелектуальної власності, проведення дізнання по них та притягнення
винних осіб до відповідальності.

Не менш важливим для іміджу України, як країни, де дотримуються права та
свободи громадян, – є прозора економічна діяльність, здатність держави
швидко виявляти правопорушення та злочини і приймати ефективні заходи
щодо попередження і припинення протиправної діяльності осіб, які їх
вчиняють. Якщо у перехідний період поширення набуло порушення авторських
і суміжних прав, що пояснюється об’єктивними і суб’єктивними факторами,
то зусилля держави у даній сфері повинні бути спрямовані на захист саме
цього сектору економіки. Значна частина порушень зумовлена появою на
ринку інтелектуальної власності нових товарів – носіїв об’єктів
авторського і суміжних прав, швидким моральним старінням і наявністю
швидкісних каналів й технологій розповсюдження. З поширенням на
пострадянському просторі індустрії шоу-бізнесу зміщуються й акценти у
праві інтелектуальної власності. Більшої значимості набуває авторське
право і суміжні права.

Як показує практика, значна частина правопорушень і злочинів у сфері
інтелектуальної власності реєструється саме у цій галузі. Тому виникає
питання, чому, а відтак – що робити: якими правовими та організаційними
заходами запобігти порушенням? Тим більше, що внаслідок поширення
порушень прав виробників фонограм зростає тиск на економіку України з
боку розвинених країн світу.

Адміністративну відповідальність в основному пов’язують із
адміністративним правопорушенням. Його легальне визначення міститься у
ст. 9 КУпАП: „Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається
протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка
посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на
встановлений порядок управління і за яку законом передбачено
адміністративну відповідальність” (4, с.5; 5, с.44). Слід зазначити, що
це визначення є морально застарілим і піддається критиці стосовно
об’єкта правової охорони і протиправного діяння.

Не вдаючись у наукову дискусію з цього питання, зазначимо, що ми
поділяємо думки А.С. Васильєва, який зазначає, що не може бути соціально
не шкідливих правопорушень, а тому і немає правопорушень, які б не були
суспільно небезпечні. Тобто діяння, яке завдає шкоду суспільним
відносинам, обов’язково є суспільно небезпечним злочином [9, с. 35–37].

Звідси адміністративним правопорушенням авторських і суміжних прав
визнається передбачене Кодексом України про адміністративні
правопорушення або іншими законами суспільно небезпечне винне діяння,
вчинене суб’єктом адміністративного проступку, і яке посягає на
громадський порядок у сфері авторського і суміжних прав. Це дозволяє при
визначенні контрафакту використовувати формальні визначення, що
містяться у чинному законодавстві. Юридичне закріплення цих відносин
подано у чинному законодавстві України, зокрема у ст. 50 Закону України
„Про авторське право і суміжні права”, інших законах. Так, у ст. 9
Закону України „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2000 р.
зазначено, що: „Положення ст. 6 цього Закону не застосовуються до
договорів про передачу прав інтелектуальної власності або про
використання об’єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в
якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону
договору, якій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі
законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності” [2, 3].

Нині деякі з порушень прав інтелектуальної власності і зокрема
авторських і суміжних прав набули суспільно небезпечного характеру, що
потребує активного втручання у ці процеси, у тому числі встановлення
кримінальної відповідальності за такі правопорушення. Так, особливої
проблеми набуло виробництво в Україні і розповсюдження неліцензійних
СD-ROM. Як у 2001 р., так і в квітні 2002 року спеціальна комісія уряду
США знов звинуватила Україну в порушеннях прав інтелектуальної
власності. Це означає посилення економічних санкцій проти українських
товаровиробників і втрату завойованих позицій на світових ринках.
Аналізуючи ці обставини зрозуміло, що або на нашій території діють
підпільні виробництва, або через територію України спрямовано потік
контрафактних СD-ROM, або хтось спеціально „роздуває” проблему там, де
її нема. Наприклад, за даними США з України щороку на західні ринки
надходить більше 70 000 000 СD-ROM. Тож можливо ми змінили напрями
експортного потенціалу? Схоже що ні. Проте проблема існує і її треба
вирішувати. Для цього повинні бути задіяні всі можливості права і
державного апарату.

В Україні право інтелектуальної власності відносно нове правове явище,
яке хоча й побудоване на тих же засадах, що і в інших країнах, але ще не
забезпечене належним чином ні матеріально, ні організаційно, ні кадрово.
Не потрібно забувати і реалії перехідного періоду: значна криміналізація
економіки, корупція, низька законослухняність населення, низький рівень
достатку основної частини населення, зокрема молоді і проблеми її
працевлаштування, що призводить до вимушеного придбання контрафактного
товару. Здебільшого, як свідчить практика, порушниками авторських і
суміжних прав є молоді люди, які обізнані у технічних особливостях
копіювання носіїв. Крім того, ослабли публічно правові способи охорони
прав інтелектуальної власності. Ми погоджуємося з тим, що „сучасне
адміністративне право має розглядатися переважно як засіб забезпечення
належного дотримання та дієвого захисту прав і свобод людини і
громадянина у сфері функціонування держави” [6, с. 16]. Але воно не
повинно бути осторонь тих злочинів, що вчиняються у приватній сфері і
впливають на державні та економічні інтереси. Якщо адміністративні
методи державного регулювання економіки базуються на державній владі і
включають у себе заборони, дозволи і примус [11, с. 22], то їх необхідно
використовувати для превенції порушень, у тому числі, й у сфері
інтелектуальної власності. На етапі правової реформи йдеться про якісно
нову систему регулювання відносин між суб’єктами інтелектуальної
власності і державою, суть якої зводиться до того, що юридична або
фізична особа має бути рівноправним учасником цих відносин [7, с. 9] і
може вимагати від держави у особі її органів здійснення ними своїх
повноважень.

Розглядаючи питання про захист виробників фонограм, яке в першу чергу
полягає у відповідальності за порушення авторських і суміжних прав,
зазначимо її дискусійний характер у науці. Слід підкреслити, що саме
визначення поняття відповідальності є досі актуальним. Так, одні вчені
виходять з того, що кримінальна відповідальність – це реакція на злочин,
отже, без злочину немає і відповідальності [12, с. 13]. В основному з
цим можна погодитись, але в той же час не кожен злочин закінчується
притягненням винного до кримінальної відповідальності. Це може статися
внаслідок його малозначності, латентності тощо.

Інші вчені висловлюють думку, що кримінальна відповідальність виходить
від держави і накладається нею за порушення правових норм [13, с. 42].
Деякі із учених притримуються конструкції відповідальності, що заснована
на її загальносоціологічному тлумаченні. Вони виходять з того, що
юридичній відповідальності необхідно надати більш широке значення. До
неї повинна входити не тільки ретроспективна (негативна, пасивна)
відповідальність, як наслідок правопорушення, але і відповідальність у
позитивному сенсі. Позитивною (перспективною, активною) відповідальністю
пропонується вважати певний внутрішній стан порушника [14, с. 75, 12, с.
7]. Іншими словами, злочинець повинен переживати щодо вчиненого ним
злочину, усвідомлювати свою провину в ньому.

Ми погоджуємося із твердженням, що „юридическая ответственность – это
правовая обязанность правонарушителя претерпевать меры государственного
принуждения, порицающие его виновно совершенное противоправное деяние и
заключающиеся в лишения личного или имущественного характера” [13, с.
24]. Хоча слід підкреслити, що осудом протиправної поведінки є сам факт
притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Важливо домагатися, щоб і сам правопорушник чи злочинець також засудив
свою протиправну поведінку. Тоді притягнення до відповідальності, так чи
інакше, означатиме не тільки обмеження свободи і покарання, але й
усвідомлення порушником недопустимості порушення у подальшому.

Незважаючи на те, що більшість віддає перевагу першому підходу [12, с.
13], ми схильні притримуватися концепції відповідальності як
„зобов’язання” [10, с. 24]. Застосування заходів державного примусу
(покарання) є зовнішньою стороною відповідальності, об’єктивним
вираженням її виду і міри. Внутрішній бік відповідальності – суб’єктивне
сприйняття злочинцем покарання і переживання, які він відчуває при
накладенні на нього покарання. Якщо порушник його не сприймає, то
ефективність покарання незначна. Деякі з порушників прав інтелектуальної
власності не так бояться самого покарання (майнового), як розголосу:
доведення факту покарання до інших осіб із оточення порушника – колег по
роботі, рідних, друзів тощо. Тому навряд чи можна вважати таку концепцію
однобічною і неповною. Звичайно, відповідальності без стягнення не може
бути. Стягнення є наслідком порушення і мірою адміністративної та
кримінальної відповідальності.

Таким чином, об’єкти авторського права і суміжних прав прямо чи
опосередковано захищаються цілим рядом інститутів адміністративного
права, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону
інтелектуальної власності на загальному рівні. Але правові наслідки
порушення прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності зовсім інші і
потребують кримінально-правового регулювання. Тому ми ще раз наголошуємо
на доцільності диференційованого регулювання адміністративної
відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №
30. – Ст.141.

2. Закон України від 23 грудня 1993 р. „Про авторське право і суміжні
права” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст.62.

3. Закон України від 11 січня 2000 р. „Про захист економічної
конкуренції” // Орієнтир. – 2000. – № 50.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Кодекси України.
– Т. 1. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 1002с.

5. Кодекс Украины об административных правонарушениях:
Научно-практический комментарий. – Харьков: Одиссей, 2002. – 1040 с.

6. Агапов А.Б. Административная ответственность: Учебник. – М.: Статут.,
2000. – 251 с.

7. Бандурка А.М. Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. – Х.:
Изд-во НУВС, 2001. – 352 с.

8. Бахрах Д.Н. Ренов Э.Н. Производство по делам об административных
правонарушениях. – М.: Знание, 1989. – 96 с.

9. Васильев А.С., Мучник А.Г. Законодательная защита социальных
интересов как способ управления экономикой // Ринкова економіка: сучасна
теорія і практика управління. – Одеса, 1999. – С. 210–218.

10. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. –
Л.: Изд. АН СССР, 1948. – 841 с.

11. Еременко В. Содержание и природа исключительных прав
(интеллектуальной собственности) // Интел-лектуальная собственность. –
2000. – № 4. – С.29. Шишка Р.Б. Право інтелектуальної власності: погляд
на проблему // Право України. – 1999. – № 1. – С. 55–58.

12. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и
практика. Том 1. // Право интеллектуаль-ной собственности. – К., 1999.

13. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. – Х.,
2001. – 832 с.

14. Тацій В. Читачам журналу Інтелектуальний капітал // Інтелектуальний
капітал. – 2002. – № 1. – С. 5.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020