.

Вугільна галузь як особливий сегмент енергетичної безпеки України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
305 2329
Скачать документ

Реферат на тему:

Вугільна галузь як особливий сегмент енергетичної безпеки України

Перед Україною стоїть цілий ряд економічних проблем і проблем,
пов’язаних із національною безпекою держави, які потребують негайного
вирішення. На сучасному етапі становлення нашої держави проблема
енергетичної безпеки є однією з найбільш актуальних, тому система
заходів щодо її забезпечення повинна включати в себе як реалії
сучасності, так і перспективи розвитку не тільки нашої країни, але й
можливі зміни в зовнішньодержавних відносинах, оскільки загальне поняття
енергетичної безпеки України дещо відрізняється від розуміння
енергетичної безпеки західних держав.

У статті висвітлюються проблемні питання нормативно-правового та
управлінсько-організаційного характеру в вугільній галузі, як складовій
частині енергетичної безпеки держави, адже саме ця галузь є базовою
складовою паливно-енергетичного комплексу України, який забезпечує
країну електро- та теплоенергією.

При підготовці даної роботи використовувалися дослідження українських та
російських учених В. Ксьонзенко, В. Сергієнко, А. Чимерис, В. Мунтіян,
Г. Пастернак-Таранушенко, Б. Кваснюк, І. Карп, Н. Воропай, С. Клименко
та інших, які займалися розробкою питань енергетичної безпеки в різних
аспектах.

Рівень розвитку паливно-енергетичного комплексу має визначальний вплив
на стан економіки будь-якої держави світу. На сьогодні Україна належить
до енергодефіцитних держав, оскільки забезпечує потреби в енергоносіях
за рахунок власної сировинної бази лише на 47 % , проте тільки на
10–12 % у нафті та 20–23 % у природному газі, а ядерне паливо – 100 %
купується за кордоном, і лише вугіллям Україна забезпечена повністю.
Залежність економіки України від країн-імпортерів енергетичних ресурсів
очевидна [5].

Природно склалося так, що основна енергетична сировина в надрах України
– це вугілля. Розвиток енергетики України сьогодні значною мірою
визначається розвитком вугільної промисловості. Це твердження базується
на конкретних фактах. Аналіз структури запасів вуглеводнів в Україні
показує, що більше 95,4 % запасів складає саме вугілля. Це при тому, що
баланс у структурі світових запасів органічного палива на вугілля
припадає 67 %. З цього можна зробити висновок про те, що в Україні
вугілля – це єдина енергетична сировина, запасів якої потенційно
достатньо для підтримання енергетичної безпеки держави, а вугільна
промисловість є стратегічною галуззю країни.

Основними напрямами використання вугілля є енергетика (тепло- та
електроенергія) та використання при функціонуванні металургійної
промисловості [1; 2]. Подальший розвиток даної галузі багато в чому
залежить від вибраної стратегії політики держави в енергетичній сфері.

А. Савченко та Г. Оганян стверджують, що „вугілля – пріоритет номер один
в паливно-енергетичному комплексі України”. Вони, зокрема, зазначають,
що для попередження енергетичної кризи в державі необхідне будівництво
щонайменше двадцяти нових вугільних шахт [3].

Говорячи про вугільну промисловість необхідно відмітити складність
структури галузі, адже це могутній багатофункціональний виробничий
комплекс зі значними обсягами виробництва і послуг, багатогранним
проявом діяльності, складними внутрішніми та зовнішніми зв’язками,
специфічними умовами роботи. Визначаючи стратегічну для держави
особливість вугільної галузі у 2005 році Указом Президента було створено
Міністерство вугільної галузі, яке є правонаступником Міністерства
палива та енергетики України в частині прав та обов’язків, що стосуються
реалізації державної політики у вугільній промисловості.

Основними завданнями Мінвуглепрому України є участь у формуванні та
забезпечення реалізації державної політики у вугільній промисловості;
здійснення структурної перебудови вугільної промисловості та підвищення
ефективності управління нею; створення сприятливих умов для приватизації
підприємств вугільної промисловості; формування балансів вугілля та
вугільної продукції; розроблення комплексних наукових програм,
спрямованих на поліпшення стану довкілля у вугільних регіонах України,
забезпечення раціонального використання надр, утилізації відходів
вуглевидобутку та вуглезбагачення, впровадження на підприємствах
вугільної промисловості безвідходних технологій; сприяння розвитку та
вдосконаленню ринку вугільної продукції.

Порівняльний аналіз світового досвіду державного управління у вугільній
промисловості свідчить, що в усіх вугледобувних країнах діє центральний
орган, який виконує від імені держави широкий спектр функцій, пов’язаних
із організаційно-правовими, управлінськими, політичними, економічними,
соціальними та іншими питаннями.

Так, у Німеччині державним управлінням вугільної промисловості
займаються міністерство внутрішніх справ, міністерство економіки,
міністерство з наукових досліджень і технологій.

У Франції питаннями вугільної галузі займається комісія „Шарбонат де
Франс”. До її компетенції входить планування дохідної та затратної
частин галузі, кредитування окремих суб’єктів вугільної галузі, розвиток
науки та техніки, переоснащення шахт і впровадження новітніх технологій.

У США відсутні централізовані державні структури, які проводять
регулювання діяльності у вугільній галузі. У цій країні всі шахти
приватні, проте існують дві громадські організації, яким надані
повноваження бути координатором і посередником у відношеннях з
державними структурами: Горним бюро США, Міністерством енергетики,
Управлінням по охороні праці та безпеки на горних підприємствах США [5].

Аналізуючи стан вугільної галузі в Україні, можна виділити дві основні
групи проблем. Перша – дефіцит коштів на реорганізацію та подальший
розвиток виробничого потенціалу галузі з метою забезпечення нормального
функціонування діючих, прибуткових підприємств; друга – недостатня
підготовленість галузі до роботи в ринкових умовах.

Для вирішення нагальних питань щодо покращання та стабілізації роботи
галузі у 2005 році було прийнято рішення про створення Міністерства
вугільної промисловості. Крім того, було прийнято постанову Кабінету
Міністрів України „Про затвердження Порядку надання і визначення обсягів
державної підтримки вугледобувних підприємств на часткове покриття
витрат із собівартості продукції, а також будівництва та технічного
переоснащення підприємств з видобутку кам’яного вугілля, лігніту (бурого
вугілля) і торфу” від 21 серпня 2003 р. № 1311, постанову Кабінету
Міністрів України „Про заходи щодо стабілізації роботи підприємств
вугільної промисловості“ від 5 червня 2000 року № 892 та ряд інших
документів, з метою подолання кризи у вугільній галузі. На державному
рівні передбачалося посилення роботи щодо роздержавлення об’єктів даної
галузі, пошуку шляхів фінансування закриття збиткових шахт і
реструктуризації галузі.

Одним із питань реструктуризації галузі було проведення приватизації
об’єктів вугільної промисловості. Але внаслідок великої соціальної
заборгованості, низького технічного рівня, збитковості більшості дрібних
і середніх шахт, значну кредиторську заборгованість, знос основних
засобів такі підприємства є непривабливими об’єктами для приватизації.

Більш привабливими є підприємства, які здійснюють обслуговування
діяльності шахт і збагачувальних підприємств окремо від шахт. Проте у
майбутньому такого не можна допустити, тому що в цьому випадку шахти
можуть перетворитися лише на державний сировинний придаток, який
повністю буде залежати від комерційного сектора вуглепереробної галузі.
Враховуючи особливості галузі, приватизація вугільної промисловості
повинна проходити комплексно, й ні в якому разі не шкодити енергетичній
безпеці держави.

Перспектива розвитку вугільної галузі знайшла відображення у
національній програмі „Українське вугілля”, затвердженій постановою
Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2001 року №1205, що
розрахована на термін до 2010 року.

У даній програмі зазначається, що вугільна промисловість України за
економічними, фінансовими, технічними та соціальними показниками
перебуває в кризі. Основними причинами цього є:

а) макроекономічні причини: неповні розрахунки між постачальниками та
споживачами, міжгалузеві цінові диспропорції, недосконалість
податково-бюджетних відносин, недостатній розвиток фінансово-кредитної
системи;

б) причини на рівні відносин власності: відставання вугільної
промисловості від загальних темпів реформування відносин власності у
державі;

в) внутрішньогалузеві причини: збитковість, кредиторська заборгованість,
заборгованість із заробітної плати та інших соціальних виплат
працівникам галузі, низький рівень заробітної плати та пенсій шахтарів,
дефіцит коштів на відновлення виробництва, незавершеність реформування
системи управління первинною ланкою виробництва;

г) регіональні причини: незадовільна демографічна ситуація, занедбаність
соціальної сфери, екологічні аспекти тощо.

Значний борг, який склався в галузі внаслідок несвоєчасної оплати за
відвантажену продукцію та кредиторська заборгованість не дають
можливості стабільно розвиватися галузі. Щоб покращити ситуацію, яка
склалась у галузі, була підписана Угода про надання позики на
реструктуризацію вугільної галузі між Україною та Міжнародним банком
реконструкції та розвитку, яка була ратифікована Законом України „Про
ратифікацію Угоди між Україною і Міжнародним банком реконструкції та
розвитку про надання позики на реструктуризацію вугільної галузі” від 25
грудня 1996 року № 638/96-ВР.

Необхідність проведення економічних реформ підштовхнуло керівництво
держави до вжиття необхідних заходів впливу на розвиток галузі.
Розпочата, відповідно до Указу Президента України „Про структурну
перебудову вугільної промисловості” № 116 від 7 лютого 1996 року
реструктуризація потягла за собою закриття цілого ряду шахт і
підприємств вугільної галузі. За період дії даного Указу було вже
закрито, або в даний час ведеться ліквідаційна процедура цілого ряду
шахт. Проблема полягає не тільки в закритті, а і в складному процесі
відновлення функціонування всього комплексу життєзабезпечення
працівників, тобто виникає безліч соціальних проблем, пов’язаних із
працевлаштуванням [6], перенавчанням, достатнє фінансування самого
закриття шахт, адже середня вартість закриття однієї шахти становить
близько 60 млн грн. Постановою Кабінету Міністрів „Про заходи щодо
поліпшення роботи підприємств вугільної та торфодобувної галузей” від 6
липня 2002 р. № 938 введено в дію Порядок ліквідації збиткових
вугледобувних та вуглепереробних підприємств, у якому передбачено
особливості ліквідації збиткових вугледобувних і вуглепереробних
підприємств, сам порядок ліквідації та шляхи подолання негативних
соціально-економічних наслідків ліквідації гірничого підприємства.

За період 1991–2005 рр. виробнича потужність вугледобувних підприємств
зменшилася майже в 2,1 раза, а кількість вугледобувних підприємств з 283
скоротилося до 167.

Недостатнє фінансування цих реформ у галузі зумовлює збільшення часу на
фізичне закриття шахт, що автоматично збільшує вартість даного процесу.
Виникає проблема – чим повільніше фінансується програма закриття
підприємств галузі, тим більше коштів необхідно.

Утримання дрібних і збиткових підприємств також виливається для держави
великими збитками. Для прискорення виходу з кризового становища
вугільної галузі необхідно забезпечити своєчасне та повне фінансування
процесу реформування галузі. Цей процес переважно пов’язаний з
ліквідацією збиткових підприємств і вирішенням соціальних проблем
шахтарів.

Однією із складових частин програми „Українське вугілля” є програма
розвитку буровугільного комплексу України. Враховуючи досвід ряду
європейських країн, перспектива використання бурого вугілля, як
основного палива для виробництва електроенергії, досить приваблива.
Наприклад, у Німеччині електрична енергія, вироблена з бурого вугілля,
стала найдешевшою, і вся енергетична політика даної країни базується на
використанні саме вугілля, зводячи на сучасному етапі до мінімуму
використання атомної енергії, а в майбутньому до повної відмови від неї.

Здешевлення виробництва електроенергії шляхом використання
низькокалорійного вугілля, проходить завдяки досить дешевому способу
його добування – відкритому. У цілому ряді країн буре вугілля
добувається саме відкритим способом: Німеччина, Австралія, Польща,
Канада, Індія, Греція, Індонезія.

Для України, враховуючи розвідані родовища бурого вугілля, є досить
перспективним розробка та використання його для потреб виробництва
електроенергії, а також для забезпечення населення брикетами для
опалення житла в сільській місцевості, де відсутня газифікація.

Реорганізація вугільної галузі та плановий поступовий розвиток можливі
за умови:

– перегляду ролі вугільної промисловості у підтриманні енергетичної
безпеки України;

– проведення приватизаційних процесів галузі, з дотриманням умов
збереження національної безпеки та з дотриманням балансу інтересів
галузі в цілому;

– розвитку та удосконалення оптового ринку вугілля в державі;

– розв’язання соціальних проблем вугільних регіонів, що пов’язані з
значними заборгованостями із заробітної плати, великими боргами по
платежах до бюджетів всіх рівнів;

– розв’язання екологічних проблем;

– підвищення вимог безпечної роботи шахтарів.

Таким чином, вбачається необхідність більш якісної визначеності
державної політики щодо управління та використання науково-технічного
потенціалу з метою впровадження результатів досліджень на основі високих
технологій, ноу-хау та науково-технічних розробок [7]. Для забезпечення
енергетичної безпеки в цілому в державі необхідно створити єдину
енергетичну законодавчу базу країни, визначивши при цьому основні
перспективи розвитку енергетики, шляхи подолання кризи та моделі
управління галуззю.

Література:

1. Корзун А.В., Янко С.В. Некоторые аспекты состояния и перспектив
угольных предприятий Украины // Уголь Украины. – 2002. – № 6. – С. 3–6.

2. Паливно-енергетичний комплекс України на порозі третього тисячоліття
// За заг. ред. А.К. Шидловського, МП. Ковалка. – Київ :УЕЗ, 2001. – 400
с.

3. Савченко А., Оганян Г. Перспективы металлургической и
топливно-энергетической индустрии Украины // Экономика Украины. – 1994.
– № 10 – С. 18–26.

4. Рішення Колегії Міністерства палива та енергетики „Підсумки роботи
паливно-енергетичного комплексу України за 2003 рік та завдання на 2004
рік” від 26 лютого 2004 року № 2.1 2 www/liga.net.

5. Некоторые вопросы организации рыночных отношений в угольной
промышленности европейских угледобывающих стран // Научно-технические
достижения и передовой опыт в угольной промышленности. – 1991. – № 1. –
С. 3.

6. Лепихов А.Г. Роль угля в формировании энергетической базы Украины и
занятость шахтеров // Уголь Украины. – 1994. – № 6. – С. 4–7.

7. Шидловський А. Внесок науки у вирішення проблеми української
енергетики //Національна безпека і оборона. – 2001. – № 2. – ст. 70.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020