Реферат на тему:
Генезис правового забезпечення діяльності митних органів у сучасних
умовах
Наявність національної системи митної служби є невід’ємною ознакою
суверенітету держави, одним із найвагоміших факторів її політичної та,
насамперед, економічної незалежності, обов’язковим чинником існування
цілісного самодостатнього державно-територіального утворення. Для
України, як і для будь-якої суверенної держави, питання формування та
безпосередньої реалізації митної політики, функціонування системи митної
служби, ефективного та дієвого митно-правового регулювання на власній
території завжди було й буде досить актуальним і вагомим.
Питанням правового регулювання діяльності митних органів часів здобуття
Україною незалежності присвячено роботи Л. Деркача, А. Кольбенка,
О. Морозова, А. Павлова, Й. Рисіча, які переважно розкривали його
історичний аспект. Разом з тим майже поза увагою дослідників залишилися
питання генезису правового забезпечення діяльності митних органів з
огляду на процеси формування української держави як правової.
Завданням пропонованої роботи є аналіз норм національного законодавства,
що регламентують суспільні відносини в сфері митної справи з метою
з’ясування їх ролі та значення для процесу утвердження засад правової
держави в Україні.
Ще до офіційного проголошення незалежності нашої держави проблеми
захисту економічних інтересів України, налагодження зовнішньоекономічних
зв’язків, визначення правового статусу державного і митного кордону
України, питання організації і становлення національної митної служби
зайняли одне з провідних місць у механізмі державотворення. Так, у
Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою
Української РСР 16 липня 1990 р. № 55-ХІІ [1], проголошувалося право
України на „державний суверенітет України як верховенство,
самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її
території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”.
Декларація також містила і конкретну норму, в якій йшлося про те, що
Українська РСР самостійно створює власну митну систему, що фактично
слугувало підґрунтям для подальшого процесу її розбудови та розвитку.
Продовженням процесу правової регламентації здійснення курсу на
створення самостійної митної системи можна вважати прийняття законів
„Про економічну самостійність Української РСР” [2], „Про бюджетну
систему Української РСР” [3], „Про зовнішньоекономічну діяльність” [4]
та ряду інших нормативних актів. Суттєвого впливу на створення
національної системи митної служби мало прийняття 3 серпня 1990 р. саме
Закону Української РСР „Про економічну самостійність Української РСР”, в
якому були сформульовані основні принципи економічної незалежності нашої
держави, а в ст. 12 Закону зокрема, визначалося, що Українська РСР
самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю і
створює власну митну систему.
Особливого значення для формування національної системи митної служби
набуло прийняття 25 червня 1991 р. Закону Української РСР „Про митну
справу в Україні” [5], який створив мінімально необхідні умови для
подальшої розбудови митної системи в державі. Прийняття цього
законодавчого акта засвідчило, що Україна надає серйозного значення
загальноприйнятій міжнародною спільнотою практиці – без власної
національної митної системи немає й не може бути суверенної держави. Ст.
1 цього закону, зокрема, проголошувала: „Українська РСР як суверенна
держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.
Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР”. Ключу роль у процесі
державотворення відіграли і такі норми закону, в яких йшлося про те, що
Українська РСР самостійно вживає заходи щодо реалізації митної політики
на своїй території, визнає міжнародні норми й стандарти у сфері
митно-правового регулювання, приєднується до них та бере безпосередню
участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи. Одним із
визначальних атрибутів суверенної держави є наявність власної території,
яка відповідно до ст. 2 цього законодавчого акта становить єдину митну
територію, в межах якої Українська РСР має виключну юрисдикцію щодо
митної справи та державних кордонів, з якими співпадає і митний кордон.
У законі закріплювалася система митних органів, визначалася їх
компетенція та функції, права та відповідальність їх посадових осіб
митних органів, окреслювалося законодавство, що регламентує їх
діяльність. Оцінюючи наслідки прийняття Закону „Про митну справу в
Україні” щодо його впливу на процеси становлення і розвитку національної
системи митної служби, варто визнати факт його беззаперечної
актуальності, своєчасності та корисності.
Разом з тим, незважаючи на прогресивний характер згаданого законодавчого
акта, він мав певні недоліки. Так, поза сферою його регулювання
залишилися важливі питання, пов’язані з структурною побудовою та
функціонуванням митних органів, управлінням системою митної служби,
організацією взаємовідносин митних органів України з іншими державними
органами, громадянами та суб’єктами господарювання. Крім того, не
потрібно забувати, що на той час ще діяло законодавство СРСР, у тому
числі й Митний кодекс СРСР [6] та Закон СРСР „Про митний тариф” [7], що
спричинило колізійність правового регулювання суспільних відносин у
митній сфері. Ця ситуація, в сукупності з відвертим спротивом з боку
вищого керівництва СРСР щодо розгортання в Україні державотворчих
процесів, не тільки не сприяла розбудові національної митної системи, а
й, навпаки, всіляко перешкоджала цьому. Наприклад, Митний комітет СРСР,
утворений у результаті реорганізації митної галузі, продовжував
здійснювати керівництво митними органами, розташованими, в тому числі, й
на території України. Про інтенсивність роботи Митного комітету СРСР
свідчить хоча б той факт, що за півроку своєї діяльності (з 15 червня
1991 р. по 2 січня 1992 р. [8; 9]) ним було видано понад 2 тисячі
наказів, інструкцій, положень та інших нормативних актів, пов’язаних з
організацією митного контролю, здійсненням боротьби з митними
правопорушеннями, стягненням митних платежів, підвищенням кваліфікації
особового складу митниць тощо. Аналіз тих нормативних актів свідчить, що
існування жорсткої управлінської вертикалі та підпорядкованості в
діяльності митних органів радянських республік центру було збережено. А
про участь республік у формуванні та втіленні в життя митної політики,
розширення компетенції регіональних митних управлінь СРСР, митниць, про
що йшлося в преамбулі, ст. 1–4 Митного кодексу СРСР [6], прийнятого 1
березня 1991 р., про надходження митних платежів до республіканських
бюджетів уже й не йшлося.
Та унікальна та складна соціально-політична ситуація, що склалася в СРСР
у другій половині 1991 р., значно прискорила процес формування
незалежної Української держави, в тому числі й її митної галузі. 24
серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР прийняла „Акт проголошення
незалежності України” [10], яким визначався її новий політико-правовий
статус як самостійної незалежної демократичної держави, на території
якої мають чинність виключно Конституція і Закони України.
Виходячи з життєвих потреб незалежної Української держави, Верховна Рада
України приступила до підготовки ряду фундаментальних законодавчих
актів, які мали стати однією з гарантій вільного розвитку країни. Одним
із них став перший в історії нашої держави Митний кодекс України (далі –
МК України), схвалений ВР України 12 грудня 1991 р. (набув чинності з 1
січня 1992 р.) [11], який визначав принципи організації митної справи в
Україні з метою створення умов для формування ринкової економіки та
зростання активності зовнішньоекономічної діяльності на основі єдності
митної території, встановлював різновиди мита та митних зборів та був
спрямований на забезпечення додержання митними, іншими державними
органами, суб’єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а
також громадянами прав та обов’язків у галузі митної справи. Крім МК
України, також було прийнято Закон України „Про єдиний митний тариф”
[12], інші законодавчі та підзаконні правові акти. Ці перші нормативні
акти в галузі митно-правового регулювання суспільних відносин заклали
підвалини для подальшої розбудови національної системи митної служби, як
однієї з найважливіших інституцій держави, що забезпечує захист
економічного суверенітету, економічної безпеки держави, прав і законних
інтересів її громадян.
Зміна політичної, соціально-економічної ситуації в державі, розвиток
митно-правових відносин спричинили зміни у митному законодавстві,
головна з яких полягала в прийнятті 11 липня 2002 р. нової редакції МК
України (набув чинності з 1 січня 2004 р.) [13]. Потреба в оновленні МК
України була нагальною, адже практика діяльності митних органів,
суб’єктів господарювання засвідчила, що окремі норми МК України,
прийнятого в 1991 р., містили прогалини, допускали неоднозначність у
тлумаченні та інші недоліки, що в підсумку породжувало спірні ситуації,
пов’язані з виконанням митними органами своїх завдань і функцій та
реалізацією громадянами та суб’єктами господарювання своїх прав у цій
сфері. Крім того, за час, що пройшов з моменту прийняття першого МК
України, багато його положень не відповідали як нормам інших
законодавчих актів, так і міжнародним стандартам і вимогам. Розробники
нової редакції МК України мали на меті закласти нову ідеологію
формування та реалізації митної політики держави, врахувати недоліки,
пов’язані з економічними, організаційними, правовими, кадровими та
соціальними аспектами діяльності митної служби України, вивести рівень
правової регламентації суспільних відносин у митній сфері на новий
рівень, який би відповідав стандартам, прийнятим у світовій практиці.
Прийняття нової редакції МК України дало позитивний імпульс для
підвищення ефективності здійснення митними органами діяльності,
пов’язаної з реалізацією ними державної митної політики. Незважаючи на
те, що цей кодекс є вже другим кодифікованим актом, що регулює
економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти
діяльності митної служби України, він не вирішив повною мірою питання,
пов’язані з визначенням правового статусу митних органів. Ця
невизначеність негативно впливає на ефективність діяльності митних
органів, що в підсумку ускладнює, а інколи й унеможливлює виконання
митними органами своїх завдань та функцій [14, с. 3; 15, с. 7].
Зауважимо, що підготовка нової редакції МК України тривала понад шість
років, проте його розробникам не вдалося підготувати такий проект
кодексу, який би задовольняв потреби усіх зацікавлених осіб: ні
учасників зовнішньоекономічних зв’язків, ні митні органи.
Безумовно, чинний МК України виводить на новий, більш якісний рівень
правового регулювання діяльність митних органів, сприяє зміцненню
законності в їх діяльності. Так, з огляду на те, що відповідно до
Конституції України органи державної влади, їх посадові особи, в тому
числі й посадові особи митних органів, повинні діяти лише на підставі, у
межах повноважень і в спосіб, що передбачені законами, компетенція
митних органів та їх посадових осіб повинна визначатися винятково
законодавчими актами. Проте в умовах стрімкого розвитку національного
законодавства та покладання на митні органи нових завдань відповідні
зміни до МК України своєчасно не вносилися. Внаслідок цього широке коло
таких важливих питань, як здійснення верифікації сертифікатів про
походження товару з України, захист прав інтелектуальної власності при
переміщені товарів через митний кордон України, ведення УКТЗЕД тощо
регулювалися не законами, а постановами КМ України та нормативними
актами Держмитслужби України. З прийняттям МК України ці питання
регламентуються саме ним.
Чинна редакція МК України повною мірою відповідає міжнародним
стандартам, оскільки її розроблення здійснювалося з урахуванням положень
Митного кодексу Європейського Співтовариства [16] та основних
міжнародних конвенцій і угод, до яких приєдналася або має намір
приєднатися України, як-от: Міжнародної конвенції про спрощення та
гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція), Угоди Уругвайського
раунду переговорів країн – членів ГАТТ/СОТ, Угоди з торговельних
аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS), Конвенції про
узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах, Міжнародної
конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні,
розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства.
Оцінюючи, в свій час, структуру й основні положення тоді ще проекту нині
чинної редакції МК України, заступник Генерального секретаря ВМО пан
П’єр Бене у своєму офіційному висновку зазначив: „Безперечним є те, що
для успішної роботи митної службинеобхідно створити такі умови, які б
дали можливість товарам вільно переміщуватися при збереженні відповідних
напрямів здійснення належного контролю. Виходячи з цього, на мою думку,
у Вашому кодексі наголоси відповідних його розділів відповідають
вимогами національного та міжнародного законодавства, яких дотримуються
сучасні митні служби” [17, с. 20].
Схвальний відзив на МК України був отриманий і від ХХІ Генерального
Директорату Європейської комісії. Характеризуючи загальне спрямування та
правові засади кодексу, тодішній керівник цього Директорату пан Джеймс
Кур’є зазначив зокрема: „Розроблення сучасного митного кодексу, який
базується на принципах, прийнятих у міжнародній практиці, є кроком
вперед у Ваших зусиллях зі створення сучасної митної системи, спроможної
забезпечити необхідні надходження до Державного бюджету, захистити
суспільство та сприяти розвиткові економіки. За нашою попередньою
оцінкою, Ваш кодекс охоплює основні аспекти, що відповідають сучасному
митному законодавству” [17, с. 20–21].
Однак і цей кодекс не позбавлений деяких недоліків про що вже
неодноразово зазначалося науковцями та практичними працівниками митної
служби України [18, с. 6-18; 19, с. 34–38; 20, с. 3–8; 21, с. 39–43]. У
свою чергу, законодавець вніс вже до десяти змін та доповнень у чинну
редакцію кодексу. Більш того, до Верховної Ради України вже через два
роки після прийняття МК України було подано законопроект, в якому
пропонується внести зміни більш ніж у сто статей кодексу, а це становить
четверту його частину. Значна частина змін стосується компетенції митних
органів. Ця ситуація ще раз свідчить про існування суттєвих недоліків
правотворчого характеру у сфері митно-правового регулювання суспільних
відносин.
Таким чином, можемо констатувати той факт, що прийняті в свій час
нормативні акти стали тим підґрунтям, на якому спочатку була утворена,
розбудована, а зараз успішно функціонує та розвивається національна
митна система. Вони відіграли суттєву роль у правовому забезпеченні
діяльності митних органів як суб’єктів, що безпосередньо покликані
реалізовувати національну митну політику. З огляду на те, що митна
політика як складова єдиної загальнодержавної політики є обов’язковим,
невід’ємним атрибутом суверенної, правової, демократичної держави, стан
та ефективність правового забезпечення діяльності системи митних органів
має ключове значення в процесі її реалізації. Саме тому система
нормативних актів і, в першу чергу, законодавча її частина, які
регламентують організацію і діяльність митних органів, їх статус,
потребує свого постійного розвитку та удосконалення.
Література:
1. Декларація про державний суверенітет України: прийнята ВР Української
РСР 16 липня 1990 р. № 55-ХІІ // ВВР УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
2. Про економічну самостійність Української РСР: Закон УРСР від 3 серпня
1990 р. № 142-ХІІ // ВВР УРСР. – 1990. – № 34. – Ст. 499.
3. Про бюджетну систему УРСР: Закон УРСР від 5 грудня 1990 р. – №
512-ХІІ // http://zakon.rada.gov.ua
4. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991
р. № 959-ХІІ // ВВР України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
5. Про митну справу в Україні: Закон України від 25 червня 1991 р. //
ВВР України. – 1990. – № 31. – Ст. 575.
6. Таможенный кодекс Союза // ВВС СССР – 1991. – № 17. – Ст. 484.
7. О таможенном тарифе: Закон СССР от 1 июня 1991. // ВВС СССР – 1991. –
№ 17. – Ст. 485.
8. Про організацію діяльності Митного комітету СРСР: указ Президента
СРСР від 15 червня 1991 р.
9. Про заходи, пов’язані з ліквідацією Митного комітету СРСР: наказ МК
СРСР від 2 січня 1992 р.
10. Акт проголошення незалежності України: прийнято постановою ВР УРСР
від 24 серпня 1991 р. № 1427-ХІІ // ВВР УРСР. – 1991. – № 38 – Ст. 502.
11. Митний кодекс України // ВВР України. – 1992. – № 16. – Ст. 203.
12. Про Єдиний митний тариф: Закон України // ВВР України. – 1992. – №
19. – Ст. 259.
13. Митний кодекс України // ВВР України. – 2002. – № 38–39. – Ст. 288.
14. Каленський М. Митниця має сприяти зовнішній торгівлі та має бути
прозорою і прогнозованою // Урядовий кур’єр. – 4 лютого. – 2003. – С. 3.
15. Пашко П.В. Головне завдання митної служби – це захист економічних
інтересів держави // Юридичний журнал. – 2003. – № 1. – С. 7–8.
16. Митний кодекс Європейського Співтовариства: запроваджений постановою
Ради ЄС 12 жовтня 1992 р. № 2913/92.
17. Презентація Держмитслужби України в Європейській комісії. Довідкова
інформація. – К.: ІАМУ Держмитслужби України, 2002. – 64 с.
18. Додін Є.В. Правові основи митної справи в Україні // Митна справа. –
2004. – № 5. – С. 6–18.
19. Приймаченко Д.В. Провадження у справах про порушення митних правил у
новому Митному кодексі потребує удосконалення // Митна справа. – 2003. –
№ 1. – С. 34–38.
20. Суворкін В.А. Ефективність законотворчої діяльності в боротьбі з
митними правопорушеннями // Митна справа. – 2005. – № 4. – С. 3–8.
21. Мазур А.В. До проблеми регламентації митного контролю в новому
Митному кодексі України // Митна справа. – 2003. – № 1. – С. 39–43.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
