Реферат на тему:
Державне регулювання суспільних відносин в мережі Інтернет
Чи необхідно контролювати Інтернет? Хто повинен контролювати Інтернет і
в яких межах? Сьогодення ставить багато питань щодо необхідності
контролю за розповсюдженням різноманітної інформації за допомогою
Інтернет, але в той же час демократичний підхід до самоорганізації та
вільного доступу кожного до інформації дозволив із такою швидкістю
зростати даній мережі.
Де повинна пройти межа між вседозволеністю та державним регулюванням
суспільних відносин, пов’язаних із Інтернет? Говорячи про Інтернет,
доцільно зазначити, що на сьогодні є багато описових визначень самої
мережі, проте в різних країнах світу вони дещо відрізня-ються.
Однозначного поняття, загальноприйнятого в міжнародній правовій
практиці, донині немає. Саме міжнародне поняття повинно визначити ті
правові пріоритети, які дозволять національному законодавству чітко
визначити коло питань, які необхідно врегулювати та законодавчо
закріпити регулюючі, контролюючі елементи державного управління.
У доповіді робочої групи з управління Інтернет (Шато де Боссі, 2005 рік)
[1] дається визначення поняття управління Інтернет: „Управління
Інтернетом являє собою розробку та застосування урядами, приватним
сектором і громадянським суспільством, під час виконання ними своєї
відповідної ролі, загальних принципів, норм, правил, процедур ухвалення
рішень і програм, що регулюють еволюцію і застосування Інтернету”.
Тобто із визначення поняття „управління Інтернетом” чітко можна виділити
дві складові, що передбачають управлінський процес у сфері суспільних
відносин, пов’язаних із Інтернетом. По-перше, це розробка та
застосування загальних принципів, норм, правил і процедур прийняття
рішень, що регулюють еволюцію та використання Інтернету урядами держав,
громадянським суспільством і приватним сектором при виконанні ними своїх
функцій, а по-друге, розробка та запровадження програмного забезпечення
для виконання функцій управління Інтернетом.
Дане визначення передбачає державний контроль за суспільними відносинами
в мережі Інтернет. Багато противників виступають саме за здійснення
контролю з боку державних органів, мотивуючи це свободою та таємністю
листування, захистом конфіденційності учас-ників Інтернет та іншими
особистими правами громадян. Кожна сторона наводить багато аргументів за
і проти державного контролю в Інтернет, проте, мабуть, потрібно говорити
не про державне регулювання тих чи інших суспільних відносин в Інтернет,
а саме про межі втручання та глибину моніторингу особистого контенту
інформації державними органами.
Ми підтримуємо позицію застосування державного контролю щодо суспільних
відносин у мережі Інтернет. Більше того, даний контроль, тією чи іншою
мірою, в різних державах світу вже здійснюється. Особливо це
проявляється при деліктних відносинах в Інтернет і за допомогою цієї
мережі.
Проблеми боротьби із злочинами у сфері високих технологій, у мережі та
із застосуванням Інтернет все більше привертають увагу вітчизняних
науковців: В.М. Брижка, Р.А. Калюжного, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця, та
зарубіжних: Ю.М. Батуріна, В.Б. Вехова, А.Н. Караханьяна, В.В. Крилова,
В.А. Мінаєва, І.А. Наумова, А.З. Овчинського, А.Р. Серго,
Б.X. Толеубекова, В.Н. Черкасова та ін. Проте ще не визначено загальних
підходів до цієї проблеми, а опитування співробітників правоохоронних
органів показують, що відчувається недостатність наукових досліджень,
методичних розробок і практики застосування, що відображають досвід (у
тому числі й міжнародний) боротьби із злочинами у вказаній сфері.
Розглянемо міжнародний досвід організаційно-правового державного
регулювання деліктних відносин у мережі Інтернет.
В Англії створено Національний підрозділ по боротьбі з злочинами в сфері
високих технологій NHTCU (National Hi-Tech Crime Unit). Даний підрозділ
складається із спеціально підготовлених сорока агентів, які перебувають
у основному офісі в Лондоні, та сорока шести територіальних слідчих [2].
Структура цього підрозділу займається всебічним аналізом та опрацюванням
контенту в національному сегменті Інтернет. До його складу входить
чотири відділи:
– відділ із здійснення збору оперативної та загальної інформації (крім
того, до його функцій входять розвідка та аналітика інформаційних
потоків у національному сегменті та загальній мережі Інтернет);
– відділ із здійснення операцій щодо проведення спеціальних
розслідувань;
– відділ технічного та інформаційного забезпечення;
– відділ застосування спеціальної техніки, що проводить експертні
дослідження та відновлення і вивчення електронних доказів.
Таким чином, основним завданням нової структури – NHTCU є борьба з
організованою кіберзлочинністю, хакерством, яке британським
законодавством прирівняне до тероризму, різноманітних фінансових
правопорушень з використанням високих технологій, світової мережі
Інтернет.
У 1998 році за розпорядженням Президента США Б. Клінтона при ФБР було
створено спеціальний підрозділ по боротьбі з кіберзлочинністю – NIPC
(National Infrastructure Protection Center) [3].
При прокуратурі США був створений спеціальний підрозділ по боротьбі з
злочинами в сфері високих технологій – CHIP (Computer Hacking and
Intellectual Property). Даний підрозділ веде боротьбу зі взломами
комп’ютерів, комп’ютерних систем та мереж, крадіжками інтелектуальної
власності та іншими злочинами, пов’язаними з мережею Інтернет. Підтримку
в їхній роботі забезпечують співробітники правоохоронних органів [4].
Крім того, в 2000 році ФБР разом з іншими правоохоронними органами
створили Центр скарг на шахрайство в Інтернеті. Даний орган був
створений для розгляду скарг громадян та юридичних осіб на шахрайські
дії в мережі Інтернет, він займається аналітичною роботою щодо
шахрайства в мережі, визначає основні тенденції щодо напрямів
кіберправопорушень і допомагає правоохоронним органам у виявленні
правопорушників.
Ідея створення Центру виникла в 1998 році, разом із усвідомленням і
загальним визнанням того факту, що злочинність проникає в Інтернет зразу
ж після розвитку бізнесу. Перед ФБР постала проблема на достатньому
кваліфікаційному рівні відстежувати подібну діяльність і розробити
методи розслідування, специфічні для даного типу злочинів.
Нові суспільні відносини, що виникли разом із розвитком міжнародної
мережі Інтернет, які до цього не регулювались і, відповідно, не було
жодної установи чи спеціалізованого органу, куди споживачі контенту
Інтернет могли б повідомляти про правопорушення в мережі. Метою ФБР було
відділити злочини в Інтернеті від інших правопорушень, про які зазвичай
повідомляють у місцеве поліцейське управління, ФБР та інші федеральні
правоохоронні органи, Федеральна комісія по торгівлі або Поштова
інспекційна служба США (правоохоронний підрозділ Поштової служби США),
для дослідження умов, причин скоєння злочинів, для напрацювання методик
викриття, розслідування злочинів у мережі Інтернет і злочинів, скоєних
за допомогою даної мережі.
Перший офіс був створений у 1999 році в місті Моргантаун, штат Західна
Вірджинія, і називався він Центр розгляду скарг про шахрайство в
Інтернеті. Така некомерційна структура діяла під егідою Міністерства
юстиції США та в партнерстві з ФБР, і головна мета її діяльності
полягала в зміцненні потенціалу правоохоронних органів у виявленні і
припиненні економічних та інших злочинів, пов’язаних із мережею
Інтернет.
У 2002 році, після законодавчо закріпленого визначення поняття
„кіберзлочинність”, що стала охоплювати цілий ряд кримінально означених
протиправних дій, центр був перейме-нований у Центр розгляду скарг на
протизаконні дії в Інтернеті. Для укомплекту-вання відповідними штатами
з метою об’єднання зусиль у боротьбі із новими деліктними
право-відносинами, пов’язаними із Інтернет, ФБР звернулося до інших
федеральних структур: Поштової інспекційної служби США, Федеральної
комісії по торгівлі, Секретної служби.
Головним завданням даного Центру є прийняття від громадянина скарги, в
якій йдеться про правопорушення із визначеною сумою збитків, і
порівнянні даної інформації з іншими, для визначення аналогічних
правопорушень, системності в діях правопорушників, встановленні
потерпілих у різних частинах світу, що зазнали також шкоди. Після чого
складаються відповідні пропозиції та надаються матеріали до відповідних
правоохоронних органів.
Європейський Союз у своїй діяльності приділяє увагу і контролю за
протиправною поведінкою в Інтернет. Єврокомісія підтримала пропозицію
щодо створення Загальноєвро-пейського підрозділу по боротьбі з
кіберзлочинністю, що координує та об’єднує зусилля поліції
країн-учасників ЄС – Європейського Агентства по інформаційній безпеці
(ENISA). Агентство було засноване в Брюсселі та створене після того, як
Єврокомісія усвідомила необхідність синхронізувати зусилля щодо
забезпечення безпеки в Інтернет і інших мережах у всій Європі.
Планується, що ця міждержавна інституція (ENISA) буде працювати чотири
роки з бюджетом у 24,3 мільйони євро. Якщо роботу даного Агентства
визнають успішною, то така інституція може стати постійною організацією
при ЄС.
Створюючи таку організацію члени ЄС зазначали, що Агентство створюється
не для того, щоб бути єдиним підрозділом по боротьбі з кіберзлочинністю
у всій Європі, а як загальний дослідницько-аналітичний і освітній центр,
де регіональні підрозділи визначених національних правоохоронних органів
будуть централізовано зберігати матеріали і дані для більш ефективного
їхнього використання. Одне з завдань створення ENISA – підвищення
обізнаності держави, бізнес-сектора і суспільства в цілому щодо загроз
безпеки, що поширюють віруси і ворожі коди. До завдань Агентства входить
розв’язання всіх проблем, пов’язаних із інформаційною безпекою як для
урядових організацій, так і для потужних ділових структур [5].
Асоціація країн Південно-східної Азії оголосила про намір створити єдину
структуру по боротьбі з піратством і комп’ютерними вірусами – ASEAN.
Основними завданнями нового відомства є виявлення проблемних місць у
системі комп’ютерної безпеки і попередження вірусних і хакерських
загроз.
У структурі ASEAN створені спеціальні підрозділи швидкого реагування
Computer Emergency Response Teams (CERT). На них покладаються обов’язки
з протидії хакерським атакам і вірусним епідеміям, а також ліквідації
наслідків цих подій.
При Міністерстві державної безпеки Китаю створено „Центр контролю за
шкідливою інформацією”, який відповідає за контроль над Інтернетом у
Китаї. Даний державний орган презентував нове програмне забезпечення –
Internet Police 110 – яке фільтрує контент в Інтернеті.
Державна політика Австралії щодо Інтернету визначається Австралійським
урядовим комітетом із телекомунікацій (Australian Broadcasting
Authority, або ABA) [6]. На офіційному сайті даного державного
регулюючого органу радіо, телебачення і Інтернету Австралії розміщена
інформація щодо норм і правила національного сегменту Інтернет. Крім
того, подана інформація про основні показники роботи провайдерів та
інших великих суб’єктів, задіяних в Інтернеті.
У розділі „Безпека в Інтернеті” подаються основні правила та інструкції
щодо забезпе-чення безпечного доступу дітей до Інтернету. Подані
пропозиції та поради батькам щодо обмеження перегляду інформації в
мережі дітьми. На цьому ж сайті розміщено он-лайн розділ „гарячої лінії”
з прийому скарг громадян на правопорушення в мережі Інтернет.
У структурі МВС Російської Федерації у 1998 році створено Управління по
боротьбі зі злочинами у сфері високих технологій, на яке було покладено
принципово нові завдання та функції, визначені російським кримінальним
законодавством і міжнародними зобов’я-заннями Російської Федерації.
Серед основних завдань управління – виявлення та розкриття злочинів у
сфері комп’ютерної інформації та телекомунікацій (до яких віднесено і
злочини у сфері електронних платежів). Управління має повноваження
здійснювати оперативно-розшукову діяльність у повному обсязі. Практично
у всіх регіонах країни створені управлін-ня, відділи (республіканські,
крайові, обласні), які вирішують на місцях завдання, поставлені перед
службою.
У 2000 році Управління було перейменовано на Управління по боротьбі з
кіберзлочин-ністю або Управління „К” МВС РФ. Аналогічне Управління „Р”
було створене у структурі ГУВС м. Москви.
У Республіці Білорусь у лютому 2001 року до складу кримінальної міліції
МВС Республіки Білорусь увійшло новостворене управління
оперативно-організаційної роботи, структура якого складалася з таких
відділів:
– оперативно-контрольне;
– інформаційно-аналітичного супроводження розкриття злочинів;
– з розкриття злочинів у сфері високих технологій.
Оперативно-розшукова діяльність з виявлення, припинення і розкриття
правопорушень у сфері телекомунікаційної та комп’ютерної інформації
здійснюється зазначеним Управлінням МВС Республіки Білорусь та
аналогічними регіональними структурними підрозділами у кримінальній
міліції ГУВС Мінміськвиконкому, УВС облвиконкомів і на транспорті, яким
воно надає організаційну та методичну допомогу. Робота Управління
здійснюється у тісній взаємодії з іншими підрозділами кримінальної
міліції та Управлінням інформаційних технологій МВС Республіки Білорусь.
В Україні у 2001 році з метою підвищення ефективності розкриття та
попередження органами внутрішніх справ правопорушень у сфері
інтелектуальної власності й високих технологій у структурі Державної
служби боротьби з економічною злочинністю було створено підрозділ по
боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих
технологій [7], діяльність якого була зосереджена на виявленні
правопорушень у сфері високих технологій та інтелектуальної власності.
Крім центрального апарату, на регіональному – на рівні обласних УМВС,
було створено відповідні підрозділи.
Серед основних напрямів діяльності цих підрозділів:
– боротьба з правопорушеннями у сферах комп’ютерної інформації,
електронних платежів і телекомунікацій, з незаконним обігом
радіоелектронних і спеціальних технічних засобів;
– запобігання легалізації („відмиванню”) грошових коштів та іншого
майна, здобутих злочинним шляхом, що здійснюються за допомогою високих
інформаційних технологій [8].
Основними завданнями даного підрозділу є:
– розробка та проведення конкретних заходів щодо запобігання та
розкриття фактів незаконних дій з платіжними картками;
– реалізація заходів із розшуку та затримання осіб, які займаються
підробкою та незаконним використанням платіжних карток;
– організація взаємодії з іншими оперативними підрозділами органів
внутрішніх справ, СБУ, Департаменту виконання покарань у вирішенні
питань боротьби з незаконними діями з платіжними картками, а також – з
банківськими установами, державними та громадськими організаціями;
– узагальнення відомостей про факти незаконного використання платіжних
карток, інформування про це вищих і зацікавлених органів внутрішніх
справ, інших правоохоронних органів, а також установ Національного банку
України, комерційних банків;
– використання наявних сил і засобів, а також залучення фахівців інших
державних органів та підприємств, громадських організацій [9].
Основним координуючим органом щодо реалізації державної політики
інформаційної безпеки є Державна служба спеціального зв’язку та захисту
інформації України, створена на базі та за рахунок чисельності
Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації
і відповідних підрозділів Служби безпеки України.
Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України є
державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і
розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи
конфіденційного зв’язку, захисту державних інформаційних ресурсів у
інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного
захисту інформації. Державна служба підконтрольна Верховній Раді
України, а з питань, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки
України – Президентові України. Основними завданнями Державної служби
спеціального зв’язку та захисту інформації України є:
– участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері захисту
державних інформаційних ресурсів у інформаційно-телекомунікаційних
системах, криптографічного та технічного захисту інформації;
– забезпечення в установленому порядку урядовим зв’язком Президента
України, Голову Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, інших
посадових осіб органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, органів військового управління, керівників підприємств,
установ і організацій у мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного
стану, а також у разі виникнення надзвичайної ситуації;
– забезпечення функціонування, безпеки та розвитку державної системи
урядового зв’язку і Національної системи конфіденційного зв’язку;
– визначення вимог і порядку створення та розвитку систем технічного та
криптографіч-ного захисту інформації, яка є власністю держави або
інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена
законом;
– здійснення державного контролю за станом криптографічного та
технічного захисту інформації, яка є власністю держави або інформації з
обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, а
також за додержанням вимог законодавства у сфері надання послуг
електронного цифрового підпису;
– охорона об’єктів, приміщень, систем, мереж, комплексів, засобів
урядового і спеціаль-ного зв’язку, ключових документів до засобів
криптографічного захисту інформації Державної служби спеціального
зв’язку та захисту інформації України.
Таким чином, можна зробити висновок, що вплив управління суспільними
відносинами, пов’язаними з Інтернетом, з боку державних органів у світі
постійно зростає. Чим більше різноманітних функцій звичайних суспільних
відносин переноситься в мережу (електронна комерція, електронні
розважальні заходи, ЗМІ та ін.), тим сильніше відчувається необхідність
правового регулювання цих відносин і перш за все спеціалізованими
органами держави. Найяскравіше це простежується на прикладі деліктних
правовідносин у мережі Інтернет і необхідністю контролювати таку
поведінку спеціалізованими правоохоронними підрозділами.
Як окрема пропозиція може бути визначена необхідність створення
спеціалізованого підрозділу щодо виявлення та розкриття злочинів у сфері
оподаткування в мережі Інтернет у структурі державної податкової служби,
зокрема в структурі податкової міліції. Поряд із постійно зростаючим
сегментом економіки – електронною торгівлею, виникає необхідність і
контролю з боку держави за дотриманням законності такої електронної
комерції, за встановленням фактів правопорушень і притягнення винних до
відповідальності.
Крім того, даний підрозділ, повинен розробити методологію протидії
правопорушенням у мережі Інтернет, вивчити основні причини та негативні
фактори деліктної поведінки особи, при здійсненні правопорушення, та на
основі цих знань створити відповідну систему протидії тіньовим проявам у
сфері високих технологій.
Література:
1. Доклад рабочей группы по управлению Интернетом. Шато де Босси, 2005/
www.isu.org.ua
2. Британские спецслужбы задержали интернет-мошенников из Украины
/http://www.korrespondent.net/main/93952
3. Роговский Е., Шариков П. О безопасности в киберпространстве/
www.pcweek.ru/Year2002/N40/CP1251/Strategy/chapt3.htm
4. В США создаются 10 новых подразделений для борьбы с
киберпреступностью /http://www.korrespondent.net/main/9395
5. ENISA: новый координатор борьбы с киберпреступностью в Европе
/www.crime-research.ru
6. Офіційний сайт Australian Broadcasting Authority/ www.aba.gov.au.
7. Про створення у структурі ДСБЕЗ підрозділів по боротьбі з
правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих
технологій: наказ МВС України від 31 травня 2001 р. № 429.
8. Про затвердження Типового положення про підрозділи ДСБЕЗ по боротьбі
з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих
технологій: наказ МВС України від 19 серпня 2001 р. № 737.
9. Шеломенцев В.П. Боротьба з організованими злочинними угрупованнями у
сфері використання банківських платіжних карток / Боротьба з
організованою злочинністю і корупцією(теорія і практика). – 2004. – № 4:
http://mndc.naiau.kiev.ua/Gurnal/10text/g10_24.htm
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
