Реферат на тему:
Державне управління сферою рекреаційного обслуговування в Автономній
Республіці Крим
Відповідно до статусу Автономної Республіки Крим (АРК), визначеного її
Конституцією, вона є невід’ємною складовою частиною України, і в межах
повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені
до її відання. Автономна Республіка Крим здійснює також повноваження,
делеговані законами України відповідно до Конституції України [1].
Період існування Радянського Союзу. За часів СРСР Крим був одним з
найбільш розвинених рекреаційних районів, що спеціалізувався на
організації лікувально-оздоровчого відпочинку, і основним центром
приморського літнього відпочинку. Щороку його відвідувало майже 7,5 млн
людей [2, 3].
Розвиток територіально-рекреаційної системи Криму після Великої
Жовтневої соціалістичної революції здійснювався планомірно. З перших же
днів встановлення радянської влади кримським курортам приділялася
особлива увага. 21 грудня 1920 року було видано декрет РНК „Об
использовании Крыма для лечения трудящихся”. У 1935 році після прийняття
ЦВК і РНК РРФСР постанови „О мероприятиях по укреплению городского
хозяйства и бюджета Ялты, Алупки и Семеиза” під керівництвом професора
М.Я. Гінзбурга була розроблена перша у СРСР схема районного планування
Південного берега Криму [3]. Постанова ХVI з’їзду Рад РРФСР визначила
заходи щодо санітарно-технічної реконструкції (упорядкування
гідромінеральних і бальнеологічних господарств і території)
найважливіших курортів, серед яких був визначений Південний берег Криму,
і удосконалення управління ними [4].
Розвитку рекреаційної інфраструктури і формуванню стійкого рекреаційного
потоку сприяла стабілізація політичної ситуації в Криму (у 1924 р.
постановою ВЦВК вільне переміщення населення в Крим було призупинено).
Подальший рекреаційний розвиток Криму був перерваний війною. Після
Великої Вітчизняної війни розпочалось відновлення курортів, а наприкінці
40-х – з початком 50-х років ХХ століття поновилося активне будівництво
нових санаторіїв і будинків відпочинку, пошук шляхів удосконалення
управління сферою рекреаційного обслуговування. Вийшов ряд постанов,
спрямованих на реалізацію державної політики у питаннях розвитку сфери
рекреаційного обслуговування. Серед них постанова Ради Міністрів СРСР
„Об утверждении Положения о Министерстве здравоохранения РСФСР и его
местных органах” (1948 р.), згідно з якою було створено Головне курортне
управління для керування санаторно-курортними справами та організації
раціональної експлуатації існуючих рекреаційних ресурсів [5]; постанова
Ради Міністрів СРСР „О строительстве санаториев, домов отдыха и летних
курортных городов” (1959 р.), в якій було намічено план будівництва
курортної мережі на 1959–1965 рр. в основному в районах Кавказу, Криму
та європейської території СРСР [6].
У 70-х – 80-х роках приймалися спеціальні постанови Ради Міністрів СРСР,
у тому числі по Криму, у напрямі розвитку масового оздоровчого
відпочинку, туризму і курортно-профілактичного лікування: „О мерах по
упорядочению застройки территории курортов и зон отдыха и строительству
санаторно-курортных учреждений и учреждений отдыха” (1970 р.), „Об
улучшении организации строительства на курортах Черноморского побережья
Крыма” (1973 р.) і „Положение о курортах” (1973 р.) [7–9].
У 1984 році в складі Кримського облвиконкому був створений відділ по
курортах з відповідними структурними підрозділами в курортних містах і
районах області. Поряд з організацією відпочинку так званих „дикунів” до
його обов’язків входила координація зусиль різних відомств з позиції
подальшого розвитку рекреаційного господарства області. Все це стало
початком формування системи територіального управління в Криму, що мало
певні істотні переваги порівняно з відомчо-галузевою структурою
управління.
Одночасно як експертно-рекомендуючий орган при Кримському облвиконкомі
була створена координаційна рада з представників зацікавлених установ і
відомств. Ця рада функціонувала в межах виконання комплексної цільової
програми „Курорт”.
Організаційна структура управління курортними підприємствами радянського
періоду мала такі позитивні сторони: суворий облік і контроль за
фінансовою діяльністю, перспективне планування розширення та будівництва
курортних об’єктів різної відомчої підпорядкованості; залучення значних
засобів на розвиток Криму як всесоюзної здравниці.
Поряд з цим у той період помітні були й недоліки в управлінні, серед
яких можна назвати те, що плани фінансування і матеріально-технічного
забезпечення курортних підприємств приймалися вищими органами без
достатнього врахування реальних потреб як виробника послуг, так і
споживача, що призводило до дефіциту путівок, відсутності квитків на
транспорт, нестачі продуктів харчування під час курортного сезону і
тощо.
Був також відсутній цілісний підхід до управління сферою рекреаційного
обслуговування, оскільки сукупність економічних суб’єктів, що
забезпечували створення комплексної рекреаційної послуги, не
розглядалася як єдиний рекреаційно-економічний комплекс у системі
народного господарства Кримської області, і діюча організаційна
структура управління була сформована лише для управління курортними
підприємствами.
Сучасний період. Дослідження організації державного управління станом і
розвитком сфери рекреаційного обслуговування в АРК на сучасному етапі
проведемо на прикладі змін, що відбулися з моменту проголошення
незалежності України, для забезпечення об’єктивності в одержанні
результатів.
У спадщину від СРСР Автономна Республіка Крим отримала потужний
рекреаційний потенціал. Цей потенціал – порівняно з минулим періодом і
сьогоденням – залишився колишнім. Справа в тому, що значна його частина
була орієнтована на радянські форми відпочинку, на суворо встановлене
співвідношення особистості – трудового колективу – суспільства –
держави. Винятково важливо і те, що держава брала на себе значну частину
витрат з підтримки цього потенціалу, а також забезпечувало виконання
всього комплексу робіт, пов’язаних з маркетингом і реалізацією
рекреаційних послуг, заповненням кримських санаторно-курортних установ
клієнтами.
Після розпаду СРСР умови змінилися. Економіка АРК потрапила в тяжку
кризову ситуацію. Внаслідок чого після 1991 року промислова продукція
кримських підприємств стала фактично не потрібною. Це у повному обсязі
проявилося і в сільському господарстві. Сфера рекреаційного
обслуговування зазнала такої ж участі, що і все господарство регіону. За
своїми соціокультурними функціями вона мало чим відрізняється в Криму
від промисловості і сільського господарства [2, 10, 11].
Поступово зростаюче безробіття не визвало масових переміщень населення з
півострова. Фактично сформувалася така модель поведінки: проживання і
прописка в Криму – періодичні і реальні заробітки за межами Криму, у
тому числі у Росії. Попередні центри „всесоюзної здравниці” стають
найбільш депресивними районами півострова. Розвиток сфери рекреаційного
обслуговування допоміг зробити ці райони поліфункціональними. Після
цього досягнутий рівень освоювання території Криму погубив його
рекреаційну спеціалізацію.
У цей період активізувалося повернення раніше депортованого населення
з-поміж кримських татар і вірмен. Це призвело до змін у соціокультурній
системі, яка склалася перед розпадом СРСР. Почали змінюватися її колишні
радянські соціокультурні стандарти.
Крим став місцем літнього відпочинку перших осіб України. Для цього
використовується існуюча інфраструктура. Він залишається місцем
міжнародних зустріч державних діячів.
Крим, орієнтований на рекреаційне обслуговування населення СРСР, став
обслуговувати, в основному, тільки населення України. З лібералізацією
цін кількість відпочиваючих на курортах Криму стала скорочуватися.
Відповідно скоротилася і частка бажаючих відпочивати з-поміж населення
країн СНД, що було пов’язано з розширенням рекреаційних можливостей за
рахунок зарубіжних країн (Болгарія, Туреччина, Греція, Румунія, Іспанія,
Італія та ін.). Зросли вимоги до рівня рекреаційних послуг. При цьому
рівень кримського, раніше елітного, сервісу залишився на рівні часів
Радянського Союзу.
Наслідком кризової ситуації в рекреаційній сфері в Криму стало те, що
життєдіяльність регіону почала носити яскраво виражений сезонний
характер. Кількість відпочиваючих уже у 1996 році скоротилася майже в
три рази порівняно з середнім показником за часів Радянського Союзу. Це
негативно позначилося, у першу чергу, на бюджеті АРК і життєвому рівні
населення.
Деградаційні процеси в сфері рекреаційного обслуговування призвели до
стану, коли для його відновлення і подальшого розвитку сфери стали
потрібні колосальні інвестиції, на які Україна сама фактично
неспроможна.
Ще одною предметною стороною ситуації, що склалася, стала наявність у
курортній зоні Криму не тільки міжвідомчої власності, але і де-факто
власності інших країн СНГ.
На початку ХХІ століття поряд з частковим покращанням економічної
ситуації відбулися позитивні зміни і в сфері рекреаційного
обслуговування АРК: поступово збільшується кількість відпочиваючих,
зростає коефіцієнт заповнення установ санаторно-курортного і
туристського комплексу, зростає обсяг рекреаційних і додаткових послуг
на одного відпочиваючого.
Зміна соціально-політичної ситуації і економічних умов в Україні у 1991
році визначили необхідність створення нової організаційної структури
управління сферою рекреаційного обслуговування, враховуючи різні форми
власності і розподіл загальносоюзної матеріально-технічної бази
рекреації на власність СНД, різних відомств і громадських організацій.
У зв’язку з цим управління майном курортних підприємств перейшло до
окремих лінійних структур з суворою вертикальною ієрархією, що призвело
ще до більшого відокремлювання рекреаційних об’єктів. Так, курортні
підприємства, що знаходилися на балансі Міністерства охорони здоров’я
України, підпорядковувалися і управлялися його підрозділами. Здравниці
профспілок України увійшли до складу акціонерного товариства
„Укрпрофздравниця” і управлялися через курортні об’єднання у
містах-курортах. Міністерства і відомства управляли безпосередньо майном
тих підприємств, що стали їх власністю. Відповідно здравниці, будинки
відпочинку стали належати де-факто країнам СНД.
Перехід від централізованого планування в умовах існування відомчого
принципу формування рекреаційного комплексу Криму до функціонування
цього комплексу в умовах переходу до ринку і появи різних форм власності
відбувся без будь-якого обгрунтування (як теоретичного, так і
практичного), а також урахування того, що сфера рекреаційного
обслуговування є комплексною за створенням такого товару, як рекреаційні
послуги, до яких належать не тільки відпочинок або лікування, а також і
додаткові послуги, які надаються підприємствами структурних складових
цієї сфери (транспорт, зв’язок, торгівля, громадське харчування,
культурно-видовищні заходи та ін.)
Ця ситуація призвела до створення умов щодо поглиблення роз’єднаності
дій виробників рекреаційних послуг за відсутності координуючого органу
управління з боку держави (хоча для цього у 1993 році було створено
Міністерство курортів і туризму АРК), який би міг здійснювати ефективну
політику з розвитку складових сфери рекреаційного обслуговування АРК. До
сфери рекреаційного обслуговування належали лише об’єкти курортного
призначення – санаторії, пансіонати, будинки відпочинку, піонерські
табори, туристичні бази, санаторії-профілакторії, діяльність яких
розглядалася в галузі охорони здоров’я, і тому діяла організаційна
структура управління тільки курортними підприємствами.
Як наслідок, це негативно вплинуло на розвиток сфери рекреаційного
обслуговування і призвело до ситуації, яку можна охарактеризувати так:
відсутність системності в управлінні і комплексності в розвитку всіх
учасників сфери рекреаційного обслуговування; нераціональне використання
рекреаційних ресурсів; надмірне забруднення навколишнього середовища;
невідповідність розвитку рекреаційних підприємств як основного елемента
сфери рекреаційного обслуговування та інфраструктури рекреації;
централізоване планування обсягів рекреаційних послуг без урахування
реальних потреб як виробників послуг, так і їх споживачів; відсутність
економічних стимулів подальшого розширення обсягів послуг, їх видів і
якості; жорстке адміністрування і втручання у внутрігосподарську
діяльність рекреаційних підприємств.
Як показує аналіз, Міністерство курортів і туризму АРК фактично не має
можливості реалізовувати функцію координації діяльності економічних
об’єктів, що беруть участь у створенні рекреаційних послуг різного виду,
тому що відсутній механізм координації в умовах існування різних видів
власності рекреаційних підприємств, а також підприємств, що забезпечують
різні аспекти процесу рекреаційного обслуговування.
Виходячи з результатів проведеного аналізу державного управління станом
і розвитком сфери рекреаційного обслуговування в АРК, можна зробити
такий висновок: для забезпечення ефективного функціонування
рекреаційно-туристичного комплексу як соціально-економічної системи
необхідно виходити з того, що для управління цим комплексом або його
складовими необхідно, у першу чергу, створити організаційну структуру,
яка б забезпечила розвиток сфери рекреаційного обслуговування на
підставі врахування інтересів усіх учасників виробництва рекреаційних
послуг і з урахуванням вимог об’єктивних економічних законів.
Література:
1. Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим: Закон
України від 23.12.98 // Законодавство України. – КБД: Юрист-плюс, 2002.
2. Николаенко Д.В. Рекреационная география: Учебное пособие для студ.
высш. учебн. заведений. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 288 с.
3. Рекреационные ресурсы СССР: Проблемы рационального использования /
В.Н. Козлов, Л.С. Филиппович, И.П. Чалая и др. – М.: Наука, 1990. – 168
с.
4. Съезды Советов в документах. 1917–1937. – Т.4. – М.: Юрид. лит.,
1962. – С. 221–222.
5. Собрание постановлений правительства СССР. – 1948. – № 6. – ст. 32. –
С. 133–159.
6. Собрание постановлений правительства СССР. – 1959. – № 12. – ст. 74.
– С. 293–294.
7. Собрание постановлений правительства СССР. – 1970. – № 16. – ст. 126.
– С. 314–319.
8. Собрание постановлений правительства СССР. – 1973. – № 22. – ст. 124.
– С. 525–529.
9. Собрание постановлений правительства СССР. – 1973. – № 20. – ст.112.
– С. 475–485.
10. Про комплексу програму стабілізації соціально-економічного становища
м. Севастополя на 1997–2000 роки: Постанова КМ України від 31.12.96 №
1599 // Законодавство України, КБД. – К.: Юрист-плюс, 2002.
11. Про Комплексу програму соціально-економічного розвитку Великої Ялти
як курорту загальнодержавного значення: Постанова КМ України від
05.01.98 № 9 // Законодавство України, КБД. – К.: Юрист-плюс, 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
