.

Детермінанти вчинення ухилень від сплати податків як елемент предмета доказування в кримінальній справі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
259 2977
Скачать документ

Реферат на тему:

Детермінанти вчинення ухилень від сплати податків як елемент предмета
доказування в кримінальній справі

У кожному конкретному випадку необхідно чітко розрізняти юридичну
природу обставин, які сприяли вчиненню злочину, для того, щоб виключити,
наприклад, винесення окремого подання щодо їх усунення, коли дані
обставини дають підставу для порушення кримінальної справи, і, навпаки,
не зробити поспішний висновок про наявність складу злочину в діяннях,
які є тільки умовами, що сприяли вчиненню злочину.

Причинам і умовам вчинення злочинів у сфері оподаткування приділялась
значна увага в кримінологічному аспекті (Голосніченко Д.П., Гега П.П.,
Гутник А. Є.), але з процесуального погляду (як елемента предмета
доказування), дана проблема висвітлюється вперше.

За наявності злочину виникає можливість з’ясувати детермінанти його
вчинення. Усі явища в житті, всі зміни, процеси обов’язково виникають в
результаті дії певних причин. У світі немає безпричинних явищ. Очевидно,
що причини й умови – це однозначне поняття, яке органічно пов’язане з
поняттям злочину. Ст. 64 КПК України в діючій редакції не включає
причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, в предмет доказування.
Як зазначає В.М. Тертишник, “… це не випадково. Ст. 23 КПК України
досить виправдано говорить про те, що при провадженні розслідування і
судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор
і суд зобов’язані виявляти причини та умови, які сприяли вчиненню
злочину”. Предмет доказування будь-якої кримінальної справи включає в
себе сукупність передбачених КПК обставин, установлення яких необхідно і
для вжиття процесуальних профілактичних заходів. Таким чином, зміст
предмета доказування охоплений двома нормами в одній загальній частині
КПК України. Питання про місце даної норми в системі процесуального
законодавства є важливим не лише з погляду законодавчої техніки, а й
практики.

Ми погоджуємось з позицією В.О. Попелюшко, що вимога встановлювати
причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, поширюється на всі
категорії справ – як на ті, що закінчуються винесенням обвинувального
вироку, так і ті, що закриваються у різних стадіях процесу з
нереабілітуючих підстав .

У юридичній літературі щодо питання про коло та юридичну значимість
детермінантів вчинення злочину немає розходжень, хіба що лише відносно
того, що це причини й умови вчинення конкретного злочину, що
розслідується. Тобто, відповідно до ст.ст. 23, 64, 433 КПК України у
кримінальній справі слід виявляти й усувати саме ті причини й умови, які
сприяли вчиненню даного конкретного злочину. Якщо ж при провадженні у
справі виявляються фактичні дані, які свідчать про наявність обставин,
що можуть сприяти вчиненню будь-яких інших правопорушень, не пов’язаних
із розслідуваною справою, то орган дізнання, слідчий, прокурор і суд
повинні повідомити про ці факти компетентні органи для перевірки й
прийняття відповідних заходів.

На думку В.Т. Томіна, на слідчого і суддю взагалі недоцільно покладати
обов’язок виявляти й усувати причини та умови, які сприяли вчиненню
злочину. Свою позицію він аргументує таким чином: “Кримінальний процес
спрямований на досягнення конкретної мети – виявлення і покарання особи,
яка вчинила злочин; розширюючи предмет доказування у кожній кримінальній
справі включенням до нього вказаних причин і умов, ми тим самим
розширюємо сферу застосування слідчих і судових дій, які забезпечуються
примусовою силою держави й коло осіб, що залучаються до сфери
кримінального провадження; економічно недоцільно користуватись
процесуальними заходами для досягнення мети, яка може бути досягнута
іншим шляхом”. П.Ф. Пашкевич також вважає, що причини й умови, які
сприяли вчиненню злочину, не потрібно включати в предмет доказування у
справі, оскільки їх не можна ставити в один ряд з обставинами, без яких
неможливо вирішити жодну кримінальну справу.

Ф.А. Лопушанський, посилаючись на те, що ст. 23 КПК України не
регламентує обставин, які підлягають доказуванню, стверджує, що
процесуальна діяльність з встановлення причин й умов, які сприяли
вчиненню злочину, також не входить до предмета доказування у справі.
В.В. Назаров наголошує на необхідності виявлення обставин, які можуть
сприяти вчиненню злочину, але не були використані обвинуваченим.
“Оскільки такі обставини не мають прямого відношення до справи, доцільно
використовувати і непроцесуальні форми їх закріплення”, – зазначає
автор. Деякі процесуалісти взагалі заперечують юридичну значимість
причин й умов, що сприяли вчиненню злочину і відносять виявлення цих
обставин на розгляд суду (І.М. Лузгін); інші вважають, що всі обставини,
які підлягають доказуванню, мають суто матеріально-правове значення
(С.В. Курильов); треті визнають за обставинами, які сприяли вчиненню
злочину, винятково кримінально-процесуальне значення (А.А. Хмиров, В.А.
Попелюшко, М.М. Михеєнко); на думку четвертих, деякі з них мають поряд з
цим ще й кримінально-правовий характер (О.М. Ларін). Оскільки вимога
встановлювати причини вчинення злочину й умови, які сприяли цьому, є
правовою і розміщена саме в процесуальному законі, то найбільш
прийнятним здається твердження щодо винятково кримінально-процесуального
характеру обставин, які сприяли вчиненню злочину. Розглядаючи основні
ознаки, які має кримінально-процесуальне право, можна зробити висновок,
що діяльність із з’ясування і дослідження обставин, які сприяли вчиненню
злочину, є кримінально-процесуальною. Вона має офіційний характер,
ґрунтується на фактичних даних і складається з дій та відносин, вказаних
у законі.

Метою цієї діяльності є усунення причин злочину та умов, які йому
сприяли. У ній використовуються лише засоби, передбачені
кримінально-процесуальним законом. Тобто вся відповідна діяльність
повинна відбуватись у процесуальній формі. А обов’язок органів
розслідування й суду виявити причини й умови є їх правовим,
процесуальним обов’язком. У правовій літературі є багато спроб визначити
сукупність взаємопов’язаних обставин, які охоплюються поняттям “причини
й умови вчинення злочину”. Вперше це спробував зробити В.І. Курляндський
ще в 1957 році. З філософського погляду, причина – це явища, які при
певних умовах виключають, обумовлюють інші явища або визначають у них
зміни. Наслідком цього є явище, яке породжується або змінюється під
впливом відповідних причин. Причина і наслідок діалектично
взаємопов’язані. Однією з їх особливостей є те, що причина, яка за часом
виникає раніше, ніж наслідок, може проявляти свою дію лише за наявності
конкретних умов. Інша особливість полягає в тому, що зв’язки, які
виникають між причинами й умовами, мають складний характер, оскільки
кінцевий результат (наслідок), як правило, викликається не однією, а
декількома різними за своєю значимістю причинами при наявності багатьох
умов.

Водночас, слід враховувати, що навіть взаємопов’язані причини й умови
мають значення лише стосовно окремого конкретного випадку, так як явища,
які виключаються дією різних причин, в інших зв’язках, за наявності
певних умов, самі можуть виступати як причини, які породжують нові
наслідки.

Умова сама по собі не викликає наслідок, а лише забезпечує дію
проявлення певної причини. Крім цього, при відсутності необхідних умов
причина бездіяльності виступає як нереалізована можливість.

Причини злочину – це такі обставини, явища, які в результаті свого
впливу породили антисуспільні погляди даної особи, що виразились у
вчиненні нею злочину. Під умовами ж слід розуміти конкретні недоліки в
діяльності державних установ, господарських та суспільних організацій,
підприємств; окремих посадових осіб і громадян, які об’єктивно полегшили
вчинення злочину і сприяли виникненню злочинного результату. Відповідно
до статті 23 КПК України, такими обставинами є несприятливі умови
формування особистості підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які
призвели до виникнення у нього антигромадських поглядів, навичок,
звичок; обставини його життя перед вчиненням злочину, під впливом яких у
нього виникла рішучість вчинити злочин; конкретні недоліки в діяльності
підприємств, установ, організацій, посадових осіб, інших громадян, які
(недоліки) полегшили вчинення злочину і настання шкоди. Таким чином, всі
причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, умовно можна поділити на
дві групи: 1) обставини, що пов’язані безпосередньо з особою, яка
вчинила злочин (несприятливі умови формування особистості, обстановка в
сім’ї тощо); і 2) обставини, що існують незалежно від особи, яка вчинила
злочин (неналежний облік товарно-матеріальних цінностей, неналежний
контроль за виконанням розпоряджень тощо). Обставини першої групи можуть
бути з’ясовані лише після виявлення особи, яка вчинила злочин; обставини
ж другої групи встановлюються вже за наявності події злочину. Завдяки
обставинам другої групи навіть можна встановити особу, яка вчинила
злочин.

Розслідуючи конкретний злочин, слідчий встановлює різні обставини, що
сприяли його вчиненню і які відрізняються за своїм правовим значенням.
Так, умовою вчинення злочину може бути збіг тяжких сімейних обставин
(пом’якшуючі відповідальність обставини – ст. 66 КК України). Умовою
вчинення, наприклад, ухилення від оподаткування може бути провокація
працівником податкової інспекції хабара або погроза чи матеріальна
залежність особи тощо. Дані обставини мають кримінально-правове
значення. Вони є структурними елементами предмета доказування (ст. 64
КПК України) і служать підставою для прийняття певного рішення щодо
справи.

Стаття ж 23 КПК України говорить про обставини, які набувають правового
значення саме завдяки тому, що обумовлюють злочин, сприяють його
вчиненню і внаслідок цього служать підставою для винесення окремої
ухвали (постанови), вирішення питання про заходи профілактики. Це різні
порушення моральних, правових, технічних норм, недоліки в діяльності
організацій, посадових осіб і громадян, які можуть бути усунуті
внаслідок внесення окремих подань і ухвал. Тобто, у статті 23 КПК
України йдеться про обставини, які існують незалежно від самого злочину
і створюють окрему групу не передбачених кримінальним законом причин й
умов злочину.

Правове значення вони набувають саме через їхній об’єктивний зв’язок із
вчиненням злочину. Їх юридичне значення спрямоване на вирішення питання
про заходи профілактичного характеру.

У статті 23 КПК України щодо причин і умов вчинення злочину вжито термін
“виявлення”. Михеєнко М.М. вважає це суттєвим недоліком формулюванні
даної статті. Він наголошує, що терміни “виявлення”, “з’ясування” за
своїм юридичним змістом прирівнюються до терміна “доказування”. Деякі
вчені стверджують, що за своїм змістом термін “виявлення” ширше за
термін “доказування”  і тому встановлювати дані обставини, можна, крім
доказування, “… й іншими шляхами, наприклад, спостереженням або розмовою
слідчого з батьками обвинуваченого, безпосереднім вивченням обстановки,
умов життя і виховання обвинуваченого слідчим або за його дорученням,
представником громадськості”. Але, як уже зазначалось, діяльність із
встановлення причин й умов вчинення злочину має певну процесуальну форму
і процесуальний характер. Практика виходить з того, що дана процесуальна
діяльність здійснюється методами і засобами, передбаченими КПК України,
з належним оформленням і приєднанням до справи відповідних процесуальних
документів, зокрема, подання, яке, поряд з окремою ухвалою, виступає
процесуальною формою реагування органів розслідування і суду на
встановлені причини й умови, які сприяли вчиненню конкретного злочину.

Не можна не погодитись з тим, що між поняттями “виявити” і “доказати”
існує певна відмінність.

Виявити – означає викрити, показати, знайти, зробити явним. Доказати –
це підтвердить дійсність будь-якого явища, події відповідними фактами,
беззаперечними доводами.

Лише тоді, коли слідчий зібрав докази, що встановлюють всі чинники (як
ті, які сприяли формуванню антисуспільних поглядів у особи, так і ті,
які полегшили реалізацію таких поглядів у конкретному суспільно
небезпечному діянні), він може вважати виконаним свій обов’язок у
виявленні причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. Дослідження ж
визначається достовірністю зібраних матеріалів і переконанням слідчого в
тому, що саме ці встановленні ним фактичні дані виступають причинами й
умовами, що сприяли вчиненню даного злочину. Не можна погодитись із
вказівкою В.І. Михайлова на чинники, які антисуспільну поведінку у
свідомості обвинуваченого перетворюють у злочинний умисел і намір
вчинити злочин та які полегшують реалізувати злочинний умисел у
конкретному діянні.

Вказівка лише на такі чинники виключає дослідження причин й умов
вчинення злочинів через необережність, а також встановлення обставин,
які сприяють не тільки вчиненню злочину, а й іншим подіям та діянням, що
становлять суспільну небезпеку (наприклад, причини й умови, що сприяють
вчиненню суспільно небезпечних дій неосудною особою або самогубству чи
нещасним випадкам, які потягли тяжкі наслідки, але не містять складу
злочину).

Очевидно, що в предмет доказування у кожній кримінальній справі не можна
включати категоричну вимогу саме доказувати (беззаперечно доводити)
причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Так, якщо умови, які
сприяли підозрюваному (обвинуваченому, підсудному) реалізувати свій
намір у конкретному суспільно небезпечному діянні цілком можливо
доказати, підтвердити певними факторами, то причини, які сприяли
формуванню антисуспільної установки у свідомості особи, обставини її
життя перед вчиненням злочину, під впливом яких у неї виникла думка
вчинити злочин, не завжди можна встановити із беззаперечною точністю
(наприклад, коли обвинувачений відмовляється давати показання). Так, чи
можна беззаперечними доказами підтвердити негативне відношення платника
податку до існуючої податкової системи (як однієї із
соціально-психологічних причин вчинення злочинів у сфері оподаткування),
що потягли за собою виникнення антисуспільних поглядів, звичок, коли
особа запевняє, що податкова система держави її цілком задовольняє, що
вона не мала наміру взагалі ухилятися від сплати податку тощо. Дійсно,
наукою кримінологією причини вчинення злочинів у сфері оподаткування
згруповані у такі блоки: економічні, нормативно-правові,
соціально-психологічні та організаційні. Це досягнуто шляхом відповідних
досліджень, перш за все при опитуванні суб’єктів підприємницької
діяльності. Але окремий злочин у сфері оподаткування завжди
індивідуальний. Він має специфічні, лише йому притаманні особливості. І
його дослідженням займається наука кримінального процесу. Особа, яка
проводить розслідування, не може визначати як причину ухилення від
сплати податків, непомірний тягар високих ставок та великої кількості
податків на господарську діяльність або відсутність традицій у
суспільстві щодо різних чинників оподаткування чи недоліки нормативної
бази податкового законодавства і законодавства, що регулює відносини
підприємницької діяльності. Взагалі, слідчий з точністю може встановити
лише обставини, які існують незалежно від особи, яка вчинила злочин,
тобто конкретні недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій,
посадових осіб, інших громадян, які (недоліки) полегшили вчинення
злочину і настання шкоди. Про усунення таких обставин слідчі органи і
прокурор виносять подання, а суддя – постанову (суд – ухвалу). Що
стосується обставин, які пов’язані з особою, яка вчинила злочин, то
вони, на нашу думку, лише обумовлюють прийняття слідчим певного рішення
у справі. Тобто вони допомагають встановити винність особи у вчиненні
злочину (форму вини), мотив, мету злочину, пом’якшуючі, обтяжуючі
обставини та обставини, які виключають провадження у справі чи
кримінальну відповідальність і застосування покарання. В окремому
процесуальному документі такі обставини як причини вчинення злочину, не
називаються. Як уже зазначалось, умотивоване подання слідчих органів і
прокурора, як і окрема ухвала (постанова) суду (судді), є основним
процесуальним документом, в якому фіксуються і доводяться до відома
належних осіб та організацій висновки про причини й умови, що сприяли
вчиненню розслідуваного злочину і про заходи, яких необхідно вжити для
усунення чи нейтралізації цих причин та умов.

Вважається правильною практика винесення слідчим подання про причини й
умови, які сприяли вчиненню злочину лише після складання обвинувального
висновку або постанови про закриття справи, оскільки в цих документах
підводяться підсумки всієї кримінально-процесуальної діяльності щодо
встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування у
справі. Правильним, на наш погляд, є твердження М.М. Михеєнка щодо
закріплення в законі такої практики .

У виявленні та усуненні обставин, що сприяли вчиненню злочину, беруть
участь різні органи та особи. Органи досудового слідства, прокурор та
суд за допомогою передбачених законом засобів встановлюють причини й
умови; вживають заходів щодо їх усунення. Фактичне ж усунення причин
злочину та умов, які сприяли його вчиненню, є обов’язком відповідних
підприємств, організацій, установ. Тому, крім встановлення безпосередніх
причин й умов злочину, необхідно встановлювати й ті організації,
підприємства і установи, які зобов’язані усунути дані причини та умови.

Діяльність же з фактичного усунення причин й умов, які сприяли вчиненню
злочину, кримінально-процесуальним законом не регламентована і тому за
своїм характером не є процесуальною.

Виносячи подання у конкретній кримінальній справі слідчий повинен чітко
відобразити всі обставини, які обумовили вчинення злочину, а також
заходи, які, на його думку, слід виконати для усунення причин й умов, що
сприяли його вчиненню. Пропозиції щодо запобігання правопорушенням
повинні випливати із проведеного дослідження, бути науково
обґрунтованими, конкретними та аргументованими. При розслідуванні справ
про злочини у сфері оподаткування і реагуванні на причини й умови, що
сприяли їхньому вчиненню, заходи, які пропонуються слідчим, повинні:

– ґрунтуватись тільки на встановлених фактах, підтверджених доказами;

– не повторювати вимог діючих нормативних актів, інструкцій, правил або
технічних умов;

– бути процесуально допустимими;

– бути доцільними з економічного погляду;

– бути виконуваними та діючими.

Якщо причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, повинні
досліджуватись у кожній кримінальній справі (як в тій, що надходить з
обвинувальним висновком до суду, так і тій, що закривається в стадії
попереднього розслідування), то і подання слідчий повинен виносити у
кожній кримінальній справі. Розглядаючи справи про ухилення від сплати
обов’язкових внесків державі, ми бачимо, що найчастіше виникає
необхідність у поданні слідчого про усунення причин й умов, які сприяли
вчиненню даного виду злочину, оскільки вони (причини) завжди конкретні й
очевидні. Наприклад, підрозділом податкової міліції в м. Біла Церква
Київської області в 1999 році розслідувано 62 кримінальні справи, 53 – з
них містять вищевказані подання; у 2000 – розслідувано 64 кримінальні
справи, подання слідчого містяться в 52 кримінальних справах. Податковою
міліцією м. Черкаси було розслідувано в 1999 році 225 кримінальних справ
про ухилення від оподаткування, 224 справи з них містять подання
слідчого; у 2000 – розслідувано 230 кримінальних справ, у 226 з них є
реагування на умови, що сприяли вчиненню злочину.

Коли злочин вчинено керівником суб’єкта господарювання або службовою
особою-суб’єктом підприємницької діяльності, свої подання слідчий
відправляє найчастіше на адресу ДПІ за місцем знаходження суб’єкта. Якщо
ж ухилення від оподаткування здійснили інші суб’єкти, то подання
надсилається посадовим особам підприємств, установ,
організацій-суб’єктів господарської діяльності. Тобто подання слідчий
направляє залежно від того, хто скоїв правопорушення; адресатом може
бути і фонд Держмайна, і митні органи, і асоціації фермерів, і
безпосередньо директор підприємства, якщо, наприклад, злочин вчинено
бухгалтером або іншою посадовою особою цього підприємства.

Так, подання у кримінальній справі з обвинувачення директора приватного
підприємства “РИБ” Ричкова Л.А. за ч. 3 ст. 148-2 КК України слідчий
направив начальнику Стаханівського МВ ПМ Луганської області, де
зазначив, що “… дане правопорушення (несплата податку на прибуток і
податку на добавлену вартість – сума 19 328 грн.) стало можливим завдяки
слабкій профілактичній роботі складу податкової міліції, спрямованій на
виявлення підприємств, які протягом тривалого часу здавали звітність з
внесеними даними про податок на добавлену вартість і які не відповідають
дійсності.

Прошу провести оперативну нараду серед особового складу податкової
міліції, прийняти всіх заходів до усунення подібних порушень з боку
керівних осіб підприємств”.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст. 231 КПК
України) контроль за виконанням подання здійснюється тим органом, який
його вніс, тобто в справах про ухилення від сплати податків, найчастіше
– податковою міліцією. Виконання полягає в тому, що службова особа чи
орган, які одержали копію подання, зобов’язані не пізніше як у місячний
термін розглянути останнє, вжити необхідних заходів і повідомити про них
податкову міліцію. У випадку залишення подання без розгляду, посадова
особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності за ст.
1856 КПаП України.

Отже, встановлення та вжиття заходів до усунення причин й умов, що
сприяли вчиненню злочину, є органічною частиною досудового слідства, яку
не потрібно відривати чи протиставляти діяльності органів кримінального
судочинства з швидкого та повного розкриття злочинів, викриття винних і
забезпечення правильного застосування закону.

Вивчення практики виконання приписів закону про усунення причин й умов,
що сприяють вчиненню ухилень від оподаткування, приводить до висновку,
що ця практика повинна бути кращою. Аналіз причин та умов вчинення
злочинів у деяких справах поверховий, а рекомендації щодо їх усунення є
формальними та неконкретними. Контроль за вжиттям заходів неефективний.
Вимоги слідчого не завжди виконуються, не надходять відповіді на
подання, а деякі з них мають характер відписок. Так, із 60 вивчених нами
кримінальних справ про ухилення від сплати обов’язкових внесків державі
за 2000 р. у Житомирській області, тільки 42 мають відповіді на подання
або окремі ухвали суду.

Як відомо, можливостям та ефективності встановлення, дослідження причин
й умов, які сприяють вчиненню злочину, так само як і вжиття заходів,
щодо їх усунення, приділяється належна увага в науці кримінології. Крім
того, знаннями у сфері причинності правопорушень повинні володіти і
слідчі. Але, на наш погляд, недоцільно створювати в системі ОВС
спеціальний орган чи підрозділ з єдиним завданням – встановлення причин
й умов, що сприяли вчиненню злочину ( В.Т. Томін, О.М. Жуков та інші).

Сьогодні кримінологами визначені певні групи чинників, які впливають на
стан злочинності у сфері нарахування і сплати податків. Про ці фактори
часто зазначається в пресі, по телебаченню і більшість громадян
більш-менш мають уяву про те, чому саме в державі відбувся процес
“тінізації”. Слідчого при розслідуванні конкретної кримінальної справи
цікавить питання причин і умов, які сприяли вчиненню саме даного
конкретного злочину. Із 150 слідчих та оперуповноважених податкової
міліції в Київській, Житомирській, Черкаській та Ровенській областях,
які опитувались нами на предмет загальних причин і умов вчинення
злочинів у сфері оподаткування, 97 % з них назвали основні фактори що
детермінують індивідуальну злочинну поведінку, як зазначають і
кримінологи: високі ставки податків, нестабільність, суперечливість
законодавства, наявність тіньової економіки, спад виробництва,
корумпованість державних службовців, податкові пільги, корислива
зацікавленість, недоліки в діяльності органів податкової служби тощо.
Причому думки щодо причин й умов вчинення злочинів у сфері оподаткування
представників влади збігаються з думками і суб’єктів підприємницької
діяльності – платників податків (96 % опитуваних громадян назвали
вищевказані причини й умови). Створивши спеціальний підрозділ, який буде
лише виявляти і досліджувати причини й умови вчинення злочинів, йому
слід надати можливість здійснювати свої функції і процесуальним шляхом.
Фактично ж тоді роль цього органу прирівняється до слідчого, але з більш
вузькими повноваженнями щодо кримінального процесу і з більш широкими в
плані кримінологічного дослідження. Сьогодні слідчі податкової міліції
досить обізнані з твердженнями кримінології для того, щоб визначити
безпосередні причини й умови скоєння конкретного злочину. Займатися ж
масштабними дослідженнями причин злочинності у сфері оподаткування та
пропозиціями щодо їх усунення необхідно іншій, непроцесуальній науці –
кримінології в особі відповідних органів.

Встановлення факторів, які обумовлюють прагнення правопорушників до
заниження чи приховування об’єктів оподаткування, визначає розробку
відповідних рекомендацій з організації профілактичної діяльності органів
ДПС, і зокрема, податкової міліції. Виходячи з таких загальних
рекомендацій (кримінологів), слідчі податкової міліції вносять свої
рекомендації (подання) про усунення причин й умов, які сприяли вчиненню
конкретного злочину. Протягом розслідування і розгляду справи слідчий,
прокурор, відповідно до ст. 23 КПК України, опрацьовують такі заходи:
організаційні (питання добору кадрів, забезпечення охорони та збереження
товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів); економічні
(відносяться до сфер обліку, контролю); технічні (до захисту документів
тощо); ідеологічно-виховні (спрямовані на усунення обставин, які
породжують негативні погляди); правові (до удосконалення правових норм).
Певну допомогу в розробці і реалізації комплексу цих заходів може надати
використання спеціальних економічних знань у непроцесуальній формі, яка
є дещо ширшою порівняно з процесуальною.

Протидія ухиленню від сплати податків для будь-якої держави є однією з
найголовніших її функцій. Ця протидія виражається і у діяльності з
виявлення, дослідження та усунення причин й умов, що сприяють вчиненню
ухилення від оподаткування. Такі обставини встановлюються у кожній
кримінальній справі (зокрема й такій, що закривається у визначеному
законом порядку), виступаючи одним з елементів предмета доказування.
Діяльність з виявлення і дослідження причин й умов, що сприяли вчиненню
злочину є процесуальною. ЇЇ результати відображаються в різних
процесуальних формах залежно від групи обставин, які сприяли вчиненню
злочину. Так, обставини, пов’язані з особою, яка вчинила злочин,
впливають на з’ясування інших елементів предмета доказування та на
вирішення справи по суті, і знаходять своє відображення в постанові про
притягнення особи, як обвинуваченого, обвинувальному висновку та інших
документах досудового розслідування. Обставини, що існують незалежно від
особи, яка вчинила злочин, допомагають визначити умови вчинення злочину,
особу, яка його вчинила, сприяють застосуванню профілактичних засобів і
відображаються у спеціальному процесуальному документі – поданні
слідчого. Фактичним усуненням причин й умов, що сприяли вчиненню злочину
займаються відповідні підприємства, організації, установи. Така
діяльність не є процесуальною.

Подання слідчого повинно мати визначену законом форму і зміст, а також
виконання його необхідно належним чином контролювати. За неналежний
контроль щодо виконання подання (окремої постанови чи ухвали) з боку
органу чи особи, які його винесли, пропонуємо застосовувати до вказаних
осіб адміністративну відповідальність у вигляді штрафу.

Життя не стоїть на місці. З’являються нові, змінюються причини й умови
сьогодення, що сприяють вчиненню ухилень від оподаткування.
Правопорушення ж є індивідуальним. І вперше обставини, які уособлюють у
собі причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, виявляються і
досліджуються саме при розкритті такого конкретного правопорушення
(злочину). Потім вже робляться висновки про їх систему, класифікацію на
певні групи, заходи профілактики тощо.

Таким чином, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню
злочинів у сфері оподаткування є необхідним як для економіки держави,
так і для її цілісної правової системи.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020