.

Деякі аспекти економічного та правового моніторингу щодо можливостей введення страхової медицини в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
232 3463
Скачать документ

Реферат на тему:

Деякі аспекти економічного та правового моніторингу щодо можливостей
введення страхової медицини в Україні

У сучасний момент немає сумніву в тому, що становище щодо надання
медичної допомоги громадянам не задовольняє абсолютну більшість
населення України. Цей факт підтверджується такими даними: значні
показники дитячої та загальної смертності; зростання показників
загальної захворюванності та інвалідності; зростання показників
захворюванності на туберкульоз та СНІД; тривалість кількості років життя
громадян України одна з найнижчих у Європі [7]. Звичайно, таке жалюгідне
становище пов’язано не тільки зі станом медичного обслуговування
населення, а й із рівнем соціального-економічного розвитку та не в
останню чергу – розвитком правової свідомості суспільства.

У період перехідної економіки система охорони здоров’я України відчуває
гострий дефіцит фінансування і структурні диспропорції в розвитку,
стикається з серйозними проблемами в управлінні, економіці і правових
аспектах медичної галузі. Дані проблеми розглядалися в працях учених
Волос Б., (2001), Євсеєва В.І., Ольховського А.Б., (1993), Жаліло Л.,
(2001), Журавля В.І, (2001), Лехан В.М., (2001), Решетнікова А.В.,
(1998), Маньковської Н., Лукашенко О., (2002), Солоненка І., (2004,
2005) та інших науковців.

Криза, нав’язана системі охорони здоров’я шляхом припинення відповідного
фінансування галузі, може „поставити на коліна” будь-яку бюджетну
галузь. Десятирічний фінансовий досвід медичної галузі щодо відрахувань
із державного бюджету на рівні 2,5 % від ВВП при гарантованих 10 %
„Основами законодавства України охорони здоров’я” – вагомий аргумент
економічних труднощів у медицині держави, які відбулися через зовнішні,
а не внутрішні причини, які приводять до подальшої стагнації медичної
сфери, пов’язаної як із залишковим фінансуванням, так із відсутністю
законодавчо-правової бази для врегулювання правових відносин між
пацієнтом і лікарем і загостренням суперечностей в умовах
трансформаційних процесів, притаманних українському суспільству
сьогодні. Відносини між лікарем і пацієнтом набувають особливо важливого
значення набирають рис, характерних для відношення між виробником
послуг і споживачем, коли їх регулятором виступають правові норми і
фінансові відносини [6].

Суспільні витрати на охорону здоров’я в Україні та їх порівняння із
іншими країнами за 1988 і 1998 роки видно із таблиці 1.

Таблиця 1

Витрати на охорону здоров’я в країнах-членах ЄС та в Україні

Загальні витрати на охорону здоров’я, % від ВВП Суспільні витрати на
охорону здоров’я, % від загальних витрат на охорону здоров’я Приватні
витрати на охорону здоров’я, % від загальних витрат на охорону здоров’я
Загальні витрати на охорону здоров’я на душу населення, $

1988 1998 1998 рік

Австрія 7,1 8,0 71,8 28,2 2097

Бельгія 7,5 8,6 71,2 28,8 2110

Велика Британія 5,9 6,8 83,3 16,7 1628

Греція 7,3 8,4 56,3 43,7 960

Данія 8,7 8,3 81,9 18,1 2737

Ірландія 7,0 6,8 76,8 23,2 1567

Іспанія 6,3 7,0 76,8 23,2 1026

Італія 7,6 7,7 71,9 28,1 1603

Люксембург 6,3 6,0 92,4 7,6 2574

Нідерланди 8,5 8,7 68,6 31,4 2166

Німеччина 9,4 10,3 75,8 24,2 2697

Португалія 7,0 7,7 66,9 33,1 859

Фінляндія 7,2 6,9 76,3 23,7 1735

Франція 8,4 9,3 76,1 23,9 2297

Швеція 8,7 7,9 83,8 16,2 2144

ЄС 7,5 7,9 75,3 24,7 1880

Україна … 4,4 … … 42

Мета даної роботи – як оптимально зробити розподіл наявних резервів
медичного обслуговування населення для підвищення якості цього рівня
щодо більшості громадян держави.

Відповідно до статті 49 Конституції України „…у державних та
комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається
безоплатно…” [1].

В останні роки держава виділяє на медичну допомогу громадян України
близько 2,7 % (3 % – 2005 р.) від ВВП (валового внутрішнього продукту),
тоді як для задовільного функціонування медичної галузі за розрахунками
учених і практиків світової спільноти необхідно виділяти із бюджету не
менше 6,0 % ВВП. За даними фінансово-економічних показників в охороні
здоров’я (далі – ОЗ), за даними ВООЗ, на 1.01.2003 року бюджетні витрати
на медичну допомогу на душу населення складають більше тисячі доларів
США для Великої Британії, Італії і Франції та майже 2 000 доларів для
Німеччини, США і Японії. У той же час в Україні на такі потреби держава
виділяла аж 18 доларів, що навіть у три рази менше Росії ($ 66). Якщо
використовувати офіційний курс гривні, то на одну людину в Україні
припадало трохи більше 100 (ста) гривень на рік, що видно із таблиці
№ 2 [16].

Таблиця 2

Фінансово-економічні показники в охороні здоров’я за даними ВООЗ на
1.01.2003 р.

Країна Загальні витрати на ОЗ, в $ США на душу населення Бюджетні
витрати на ОЗ, в $ США на душу населення Загальні витрати на ОЗ, % від
ВВП Частка державних витрат на ОЗ, в % від бюджетних Частка державних
витрат на ОЗ, в % від загальних Частка власних витрат на медичну
допомогу, % Частка витрат соціальної допомоги від бюджетних

1995 2000 1995 2000 1995 2000 1995 2000 1995 2000 1995 2000 1995 2000

Велика Британія 1357 1747 1138 1415 7,0 7,3 13,1 14,9 83,9 81,0 16,1 19
11,3 11,2

Італія 1415 1498 1022 1103 7,4 8,1 10,0 12,7 72,2 73,7 27,8 26,3 0,4 0,1

Німеччина 3194 2422 2449 1819 10,6 10, 14,5 17,3 76,7 75,1 23,3 24,9
86,3 91,7

Франція 2566 2057 1954 1563 9,6 9,5 13,2 13,5 76,1 76,0 23,9 24,0 96,9
96,8

США 3621 4499 1639 1992 13,3 13 16,8 16,7 45,3 44,3 54,7 55,7 32,1 33,7

Японія 2950 2908 2308 2230 7,0 7,8 15,1 15,4 78,2 76,7 21,8 23,3 84,7
89,1

Польща 198 246 144 177 6,0 6,0 9,1 10,2 72,9 69,7 27,1 30,3 0 0

Росія 126 92 103 66 5,5 5,3 11,7 14,5 81,5 72,5 18,5 27,5 28,1 24,5

Білорусь 58 57 49 47 5,7 5,7 10,9 13,1 84,8 82,8 15,2 17,2 0 0

Україна 42 26 35 18 5,8 4,1 11,4 7,6 84,0 70,1 16,0 29,9 0 0

Зрозуміло, що ця незначна величина коштів, яка виділяється на одного
мешканця в Україні, не відображає загального становища ситуації,
оскільки не враховує кошти громадян, додатково витрачені із власної
кишені за власне надані медичні послуги. Ринкові механізми починають
діяти і частка населення, яка найбільш забезпечена, починає
користуватися платними медичними послугами. Однак інша і звичайно
найбільша частина населення користується послугами державних і
комунальних медичних установ, які повинні виконувати свої обов’язки,
згідно з Конституцією України безкоштовно. Але реально в цьому випадку
якість медичного обслуговування пересічного громадянина підвищується за
рахунок власних коштів пацієнтів, які платять безпосередньо медичному
персоналу. Такій ситуації не в останню чергу сприяють як дії уряду, так
і дії виконавчої влади на місцях, яка за останні роки під виглядом
впровадження соціально спрямованої економічної політики практично
знецінила і знищила різницю в оплаті кваліфікованої та некваліфікованої
праці.

Це означає, що фахівець, як висококваліфікований лікар, який повинен
нести повну відповідальність за стан здоров’я пацієнта, тобто повинен
правильно поставити діагноз, вибрати метод лікування і можливо виконати
його також з допомогою середнього та молодшого медичного персоналу, не
отримує за це відповідної оплати щодо інших категорій, які такої
відповідальності не несуть.

У даному випадку порушується один із базисних принципів ринкової
економіки, який говорить, що прийняття на себе додаткового ризику
повинен компенсуватися ростом прибутку. Ступінь відповідальності
(ризику) за прийняття рішення визначає рівень оплати праці в будь-якій
галузі економіки і додаткова оплата за ризик прийнятих рішень стягується
при формально безкоштовному медичному обслуговуванні прямо з пацієнтів
або їх родичів.

Якщо нічого не змінювати в системі охорони здоров’я, то постійно буде
збільшуватися частина населення, яке користується послугами приватної
(комерційної) медицини, із прейскурантами цін за надану медичну послугу,
яка стає товаром. При цьому значна частина населення буде далі
користуватися офіційними, значною мірою корумпованими медичними
закладами, рівень медичного обслуговування яких через відсутність
встановлених правил гри у взаємовідносинах пацієнтів і лікуючого
персоналу не може бути допустимим. Одним з можливих виходів із даної
ситуації є введення страхової медицини, яка може надавати послуги
більшій частині населення на основі попередньо встановлених контрактних
умов. Рівень надання медичної допомоги на засадах страхової медицини
повинен бути вищим, ніж рівень обслуговування в безоплатній сфері
медицини, що залишиться для найменш забезпеченої частини суспільства.

Досвід існування і діяльності медичної галузі в умовах обов’язкового
медичного страхування (далі – ОМС) уже діє в багатьох розвинених країнах
світу. Зупинимося на досвіді Росії, яка мала в 1991 році аналогічні з
нами стартові умови як в економіці, так і в суспільно-політичному житті,
а в 1993 році перейшла на принципи фінансування в діяльності медичної
галузі на засадах обов’язкового медичного страхування. Десятирічний
досвід впровадження ОМС у Росії ставить перед українським суспільством
серйозне питання: чи може українська модель ОМС уникнути ряду системних
помилок, яких припустилися організатори охорони здоров’я Росії?
Необхідно не допустити підміни, що відбулася в російській системі
охорони здоров’я – заміщення частини бюджетних коштів коштами ОМС [6].

Реформування – не ціль, а лише спосіб переходу до нової системи
функціонування охорони здоров’я, але вже в іншому правовому полі, і воно
в першу чергу торкнеться не змісту відомчих інструкцій, а зміни
стереотипів мислення багатьох тисяч медичних і фармацевтичних
працівників, а також десятків мільйонів громадян України [6].

Зрозуміло, що бюджетних коштів недостатньо для суттєвого підвищення
рівня і якості надання медичної допомоги. Шляхи покращання фінансування
медичної галузі передбачалися в проекті Закону від 11.04.2003 р. № 3370,
який був внесений народними депутатами України М.Є. Поліщуком та іншими
„Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування”. У ньому
пропонувалося збільшити фінансування за рахунок роботодавців та органів
місцевого самоврядування на засадах медичного страхування [5 ].

Даний шлях, на нашу думку, неефективний у сучасних умовах, оскільки:

– збільшує тиск на фонд заробітної плати, який і так у сучасних умовах
досить значний [13];

– збільшує витрати місцевих бюджетів, які також на сьогодні надто
обмежені [14];

– такий механізм не передбачає громадського контролю за ефективністю
використання страхового фонду [5].

Другий Закон нардепа України Франчука І.А, „Про загальнообов’язкове
державне соціальне медичне страхування” [4], на нашу думку, також мав
ряд недоліків, зокрема:

1) його норми не відповідають відповідним європейським і міжнародним
нормативно-правовим актам;

2) у ньому не передбачено механізму громадського контролю за діяльністю
фонду загальнообов’язкового медичного страхування та відсутній механізм
відповідальності і гарантій щодо якості надання медичної допомоги [4].

У більшості країн світу спостерігаються серйозні політичні і економічні
кроки в стратегії розвитку і реформування системи охорони здоров’я, що
відповідають вимогам часу [10].

Адаптація традиційних систем охорони здоров’я до умов ринкових відносин,
дослідження лікарської діяльності з погляду виробництва і продажу
медичних послуг, розкриття дії економічних законів при організації і
виконанні лікувально-діагностичного процесу – об’єктивні реалії
сучасного етапу медицини початку ХХІ століття в частині її розвиненої
сутності і пошуку нових організаційних форм щодо збереження і
закріплення здоров’я населення [7].

Як видно на прикладі процесів проведення ринкових реформ нашого
найближчого сусіда Росії, то там суттєво знизився рівень соціальної
захищеності населення. Перехід до ринку видозмінив правове, економічне,
моральне і соціальне середовище суспільства. Виріс соціальний ризик
втрати забезпечення трудящих безоплатною медичною допомогою (Стародубов
В.І., та ін., 1994). Зміна принципів розподілення суспільного продукту і
ролі держави позбавила стару систему соціальних гарантій її основного
джерела – стабільного державного бюджету [12].

Необхідний багатоаспектний поглиблений аналіз правових та економічних
відносин поза матеріальним виробництвом, які складаються і в системі
охорони здоров’я як у методологічному, так і в практичному аспекті, як
на галузевому, так і на міжгалузевому рівнях [15].

Особливе місце серед видів діяльності, які перебувають за межами
матеріального виробництва, як за змістом соціально-економічних функцій,
так і за формою її реалізації займає система охорони здоров’я
(Решетников А.В.,1998). Ця галузь виступає суттєвою частиною сфери
нематеріального виробництва і відображає сутність взаємозалежностей і
взаємозв’язків суспільно-економічної формації, системи зв’язків між
економічною і соціальною сферою суспільства [12].

Необхідно підкреслити, що на рівень здоров’я населення мають вплив
багаточисленні зовнішні фактори: економічні і екологічні (40–50 %);
геофізичні особливості місцевості (15–20 %); біологічні фактори –
генетичні і конституційні особливості (15–20 %); ефективність
функціонування системи охорони здоров’я (8–10 %) (Лисицин Ю.П., 1993;
Калашников И.А., Казарин Б.В., 1993). У цій парадоксальній ситуації
претензії на рівень здоров’я населення застосовуються до тієї системи
охорони здоров’я, яка найменше може на це вплинути. Господарюючі
суб’єкти, які можуть реально вплинути на стан економіки, екології,
матеріального благополуччя і через них на здоров’я населення,
залишаються поза полем зору виконавчої влади на всіх рівнях управління
держави. Перш за все це підприємства, в результаті діяльності яких
значно погіршується екологічна ситуація, забруднюється навколишнє
середовище, що вкрай негативно відображається на здоров’ї населення.

Тому зрозуміло бажання багатьох учених, організаторів охорони здоров’я
змінити ситуацію, що склалася, створити єдине замкнене коло в реалізації
програм охорони здоров’я населення, інтегрувати діяльність структур, які
володіють даними про стан здоров’я населення і навколишнього середовища,
про умови праці і інших факторів, які впливають на здоров’я громадян
України [7].

Медицина – це високотехнологічна, науко-, ресурсомістка галузь, яка
потребує державного регулювання, і тому сьогодні в Україні необхідно
визначити джерела фінансування системи охорони здоров’я на засадах
страхового принципу, фінансування медичної допомоги як працюючого, так і
непрацюючого населення та економічно обгрунтувати механізм реалізації
цього принципу. Медико-соціальні гарантії держави в умовах обов’язкового
медичного страхування повинні бути не тільки законодавчо закріплені, а й
фінансово забезпечені [11].

Вирішити це завдання якоюсь мірою дозволить введення сьогодні в Україні
обов’язкового медичного страхування.

Вивчення правових, історичних, економічних і медико-соціальних
передумов впровадження системи обов’язкового медичного страхування, а
також проведений аналіз введення Закону „Про медичне страхування” в
Україні дозволяє зробити висновок про необхідність переходу до
обов’язкового медичного страхування.

Під час соціологічного аналізу заходів, що здійснюються сьогодні в
Україні, в деяких регіонах, областях та містах (Житомирська лікарняна
каса, Одеса, Кременчуг, Переяслав-Хмельницький, Комсомольск тощо) щодо
введення елементів медичного страхування з використанням принципів і
методів соціального маркетингу, вивчаються проблемні ланки в системі
зв’язків правової, економічної і соціальної сфер суспільства,
виявляються основні дисфункції, дається оцінка економічній і соціальній
ефективності введення системи ОМС, а це відповіді на питання: „Для чого
необхідний соціальний маркетинг обов’язкового медичного страхування?”.
Це також потрібно для того, щоб:

– зробити необхідною, соціально корисною саму ідею введення ОМС на
сучасному етапі розвитку суспільства;

– не винаходити непотрібних „особливих форм” нововведень з введення і
функціонування системи ОМС, обгрунтовуючи це лише нашою виключною
національно-історичною ситуацією, а, навпаки, використовувати матеріали
поглибленого дослідження правових, історичних, економічних,
медико-демографічних і організаційних аспектів обов’язкового медичного
страхування;

– ввести в практику організації охорони здоров’я найбільш ефективні і
передові форми фінансового менеджменту; системи забезпечення і контролю
якості медичної допомоги; захисту прав головних суб’єктів ОМС –
пацієнтів;

– зробити існуючі медичні заклади, які надають медичні послуги, дійсно
самостійними господарюючими суб’єктами, щоб з’явилася реальна можливість
створення ринку виробників і ринку самих медичних послуг;

– з найменшими труднощами і затратами провести адаптацію медичної галузі
до роботи в умовах ринкової економіки;

– ефективно і раціонально розпоряджитися інвестиціями, які можуть бути
залучені в медичну галузь, в тому числі і позиками іноземних інвесторів
Всесвітнього банку реконструкції і розвитку, благодійних та інших
фондів;

– визначити обсяги фінансування медицини за рахунок власних коштів
одержувачів медичних послуг;

– встановити легальний соціальний контракт між медичними працівниками та
суспільством взагалі на заміну існуючих взаємовідносин, побудованих на
принципах корумпованого суспільства.

Виходячи із викладеного можна із упевненістю констатувати, що медичне
страхування є однією із форм соціальної послуги, яка надається державою
в системі соціального захисту населення в умовах становлення ринкових
відносин, а це означає, що для більш ефективного введення і
функціонування системи медичного страхування необхідно всесторонньо
використовувати методологічні, методичні і технічні прийоми соціального
маркетингу [12].

Для вироблення наукових аспектів соціологічного дослідження громадян
України різних вікових груп і соціального положення щодо їх відношення
до реформ у медичній галузі, захисту прав пацієнтів, можливих джерел її
фінансування та необхідності введення медичного страхування були
проведені вибіркові соціологічні опитування громадян України в
Ірпінському регіоні, враховуючи питання стратегії розвитку регіону у
світлі Закону України „Про державно-правовий експеримент розвитку
місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель,
Гостомель, Коцюбинське Київської області” [3]. У Національній академії
державної податкової служби України було розроблено анкети щодо проекту
реформування системи охорони здоров’я в регіоні на засадах медичного
страхування та проведено моніторинг. Опитування проводилося в період з
09.09.2004 по 29.09.2004 р. із залученням провідних фахівців Академії
ДПС України та Інституту фінансового права.

У моніторингу взяли активну участь начальник медичної служби, завідувачі
відділень і медичні працівники військового госпіталю Міністерства
оборони України в місті Ірпені (В/ч А2925), головні лікарі, їх
заступники та лікарі Ірпінської центральної міської лікарні, пологового
будинку, міських поліклінік, селищних медамбулаторій, головні лікарі і
лікарі санаторно-курортних закладів в місті Ірпені та селищах Ворзель і
Буча, як відомчого підпорядкування так і підпорядкування МОЗ України,
які проводили анкетування серед пацієнтів різних категорій. В
анкетуванні брали участь також директори, завучі і вчителі шкіл регіону,
що проводили анкетування серед батьків учнів, які навчалися в цих
закладах. Директори промислових підприємств і закладів різних форм
власності, що проводили моніторинг серед своїх співробітників.

У процесі наукового дослідження були виконані такі види робіт:

– розроблена методика за програмою дослідження;

– визначені бази дослідження;

– визначено і обгрунтовано обсяг вибіркової сукупності;

– розроблено рекомендації щодо організації збору інформації;

– розроблено інструментарій для вивчення думки респондентів;

– використані система комп’ютерних програм, інформаційних технологій для
обробки і аналізу зібраної інформації.

Схемою програмного дослідження передбачалося виконання наступних етапів:

1) визначення кола і специфіки питань, які вивчатимуться, і що можна
очікувати на виході;

2) розробка програми дослідження:

– визначення учасників дослідження та їх участь у дослідженні;

– визначення матеріальних та інших затрат для проведення дослідження;

3) визначення генеральної сукупності та вибірки. Виходячи з визначення,
що генеральна сукупність – це та частина об’єкта дослідження, до якої з
певним припущенням можна застосовувати висновки, одержані під час
дослідження.

Була розроблена анкета для користувачів медичних послуг (пацієнтів) на
26 запитань, для якої було складено ряд специфічних для кожної групи
підзапитань:

1) збір інформації, який передбачав визначення людських ресурсів для
проведення соціологічного опитування, інструктаж інтерв’юерів;

2) розробка програми або вибір готової програми для обробки й аналізу
даних соціологічного моніторингу, методів статистичної обробки та форм
їх подання (табличний і графічний);

3) оформлення, аналіз та інтерпретація результатів соціологічного
дослідження, написання звіту.

Одним із суттєвих питань анкети було питання про рівень оплати праці
пацієнтів, а також оплату послуг медичних працівників, який буде їх
задовільняти щодо пацієнтів та який можна буде здійснювати за рахунок
усіх джерел фінансування, а також думка громадян щодо захисту прав
пацієнтів в Україні.

Кількість опитуваних становила 1 025 осіб. Вибірку з деякими
припущеннями можна вважати репрезентативною і перенести виявлені
співвідношення на генеральну сукупність досліджуваних об’єктів, тобто на
все населення України. Звичайно, в цьому випадку повинна бути врахована
надзвичайна нерівномірність рівня економічного розвитку окремих
регіонів, а це у свою чергу веде до нерівномірності рівня доходів
населення.

У даній роботі розглянемо тільки питання, пов’язані з можливістю
фінансування медичного обслуговування за рахунок власних коштів
користувачів медичних послуг. Тобто серед 26 факторів для аналізу були
вибрані наступні: щомісячний дохід; щомісячні витрати на своє здоров’я;
потенційні витрати на медичне страхування, на які спроможний опитуваний;
потенційна заробітна платня пацієнтів і лікаря, яка в змозі забезпечити
достатній рівень медичного обслуговування населення. Крім фінансових,
були використані інші показники, які є пояснюючими щодо головних: вік,
стать та освіта опитуваних.

Середній статистичний опитуваний має 38 років, 55 % мають вищу освіту,
що значно перевищує аналогічний показник в Україні взагалі, з них 37 %
складають чоловіки, а 63 % – жінки. Щомісячний дохід опитуваного 546
гривнів при середньо-квадратичному відхиленні 278 гривнів, тобто
коефіцієнт варіації становить приблизно 51 %, а це свідчить про значну
неоднорідність розподілу доходів.

Дані спостереження були попередньо цензуровані, тобто були відкинуті
спостереження, для яких порушувалися наступні умови: існуючі витрати на
здоров’я (на лікування) не перевищують 50 % від рівня доходів, або
подібна умова для медичних страхових внесків (кількості цензурованих
спостережень зменшилась до 300) .

Для кількісних розрахунків була використана система (програма)
STATGRAPHICS [8].

Середня величина витрат на здоров’я дорівнює 43 гривні та суттєво
перевищує середню потенційну величину витрат на страхову медицину (ВСМ)
~ 23 гривні.

Якщо зробити перевірку гіпотези рівності середніх на основі розподілу
Стьюдента: [8].

,

Відповідне критичне значення t = 3,29, а це визначає, що гіпотеза
рівності середніх витрат на здоров’я та страхову медицину повинно бути
відкинуто і середні витрати на здоров’я суттєво перевищують потенційні
витрати на страхову медицину.

На нашу думку, це пов’язано з тим, що більшість опитаних не вважає
доречним включення ліків до переліку послуг страхової медицини.

Аналіз кореляційної матриці таблиці № 3 досліджуваних змінних дозволяє
зробити декілька цікавих висновків.

Таблиця 3

Кореляційна матриця

_

_

_

По-перше, знайдемо критичне значення коефіцієнта кореляції, яке дозволяє
вважати існування лінійного взаємозв’язку.

[13];

Гіпотезу щодо існування лінійного взаємозв’язку можна прийняти, якщо

Чотирма зірками позначені випадки існування лінійного взаємозв’язку на
рівні значущості ймовірності похибки ; трьома – на рівні 0,01; двома –
на рівні 0,05; однією – на рівні 0,1.

Найбільш щільний лінійний взаємозв’язок присутній у показників статті та
доходу. Оскільки стать позначалась одиницею (1) у чоловіків та 0 (нулем)
у жінок це свідчить про значні переваги доходів, які отримують чоловіки
від доходів жінок. На доходи також впливає рівень освіти, тобто
респонденти, які мають вищий рівень освіти, мають також і вищий рівень
доходів.

Респонденти з вищою освітою погоджується сплачувати більше за послуги
страхової медицини, подібна залежність спостерігається і у міру
зростання доходів. Витрати на здоров’я жінок суттєво перевищують витрати
чоловіків. Можливо, це є однією з причин наявності суттєвої різниці у
тривалості життя чоловіків і жінок сучасної України. Що стосується
витрат на впровадження страхової медицини, то тут практично немає
різниці між чоловіками та жінками.

Оскільки головна мета роботи полягає в аналізі можливостей фінансування
страхової медицини за рахунок власних коштів громадян, то необхідно
більш ретельніше розглянути основне джерело цих витрат – власні доходи
населення. Гістограму доходів респондентів подано на рис. 1. Там же
побудовано графік щільностей, гамма розподілу яких, на нашу думку,
наближається до досліджуваного розподілу.

Рис. 1. Гістограма та функція щільності гамма-розподілу доходів
респондентів

Функція щільності гамма розподілу має вигляд:

дозволяють оцінити медіану та моду досліджуваного розподілу.

грн.

Це означає, що найбільш розповсюджені доходи наближаються до 400
гривень, а 50 % респондентів мали щомісячні доходи, які не перевищували
500 гривнів.

Гістограми медичних витрат респондентів (існуючих і потенціальних)
подано на рис. 2.

Рис. 2. Гістограма розподілу витрат на власне здоров’я респондентів

Як було показано раніше, величина існуючих медичних витрат суттєво
перевищує відповідно середнє значення потенційних витрат на страхову
медицину.

Крім того, слід підкреслити, що витрати на здоров’я мають двохмодальний
характер, існування якого можна пояснити тільки значною неоднорідністю
умов користування медичними послугами.

Проаналізуємо отримані емпіричні залежності існуючих витрат на здоров’я
та потенційних на страхову медицину від визначених факторів.

Використовуючи позначення таблиці 3, методами регресійного аналізу
отримана така залежність витрат на здоров’я від інших досліджуваних:

;

.

Отриману залежність можна трактувати так:

– жінка без вищої освіти, незалежно від віку, витрачає щомісячно 36,8
грн на власне здоров’я, чоловік – приблизно на 11,42 грн менше. Десять
надлишкових років життя додає додаткових 2,4 грн, як чоловіку так і
жінці. Респонденти, які мають вищу освіту, витрачають щомісячно на 3
гривні менше, ніж ті, хто її не мають.

). Це вказує на існування інших факторів, які впливають на стан здоров’я
громадян, і опосередковано на рівень витрат. Частково ці фактори були
вказані раніше. Крім того, слід додати відношення людини до стану
власного здоров’я (відношення до вживання алкоголю, тютюнопаління,
незбалансованого харчування, а також заняття спортом і здоровий спосіб
життя та інші особисті фактори, що впливають на стан здоров’я).

Тепер розглянемо залежність потенційних витрат на страхову медицину від
пояснюючих факторів:

,

,

.

У цьому випадку будь-яка людина, незалежно від інших факторів, згодна
витрачати щомісячно 7 гривень, це менше ніж у попередньому випадку,
однак цьому існує ряд пояснень:

– по-перше, в медичне страхування швидше не включена вартість ліків;

– по-друге, існує низький ступінь довіри або мала поінформованість щодо
цієї нової форми надання медичних послуг населенню.

Фактор освіти впливає позитивно, тобто освічена людина згодна витрачати
на власне здоров’я на 2,5 гривні щомісячно більше, ніж неосвічена. Крім
того, в цьому випадку суттєво збільшилася частка оплати за рахунок
власних доходів (до 1,5 %). Громадяни з медіанним рівнем доходів
погоджуються сплачувати додатково 7,5 гривень, з модальним рівнем
доходів – 6 гривень, з середнім – 8 гривень.

Знайдемо рівень потенційних оплат для медіанного рівня за рівнем доходів
громадянина віком 40 років, з вищою освітою:

грн.

Тобто на рік потенційна величина сплати буде складати грн/рік.

Ця величина суттєво перевищує існуючий рівень витрат на охорону здоров’я
в нашій країні.

Гістограма потенційних витрат на страхову медицину згідно з даними
подана на рис. 3.

Рис. 3. Гістограма потенційних витрат на медичне страхування

Необхідно також зазначити, що респонденти погоджуються сплачувати цю
суму практично на осліп (“в темну”), оскільки ні стратегічно, ні
тактично на практиці не розроблені, а тому не обумовлені юридичні норми
щодо умов користування страховою медициною, а також не розроблений
перелік стандартних медичних послуг, які повинні бути передбачені
законодавством.

При розгляді питання прав пацієнтів видно, що більшість респондентів
(71,5 %) вважає, що юридичне забезпечення їх прав не відповідає
бажаному.

Якщо звернутися до питання встановлення соціального контракту між
населенням і медичними закладами на засадах ще слабо розвиненої і певним
чином деформованої сьогодні в Україні сімейної медицини, то виникає
досить багато невирішених аспектів стосовно рівня оплати праці медиків.

Що стосується аналізу кількісних показників щодо можливості введення
медичного страхування, то слід відмітити:

– безкоштовної медичної допомоги на сьогодні фактично не існує, так як
більшість громадян України додатково оплачує медичні послуги;

– навіть при недостатній поінформованості громадян щодо можливостей
страхової медицини та відсутності юридичної бази громадяни України
погоджуються і реально сьогодні платять суми коштів за медичні послуги,
які перевищують державний бюджет медичної галузі;

– існує значна відмінність у потенційному рівні оплати щодо страхової
медицини залежно від рівня доходів;

– на сьогодні населення погоджується сплачувати близько 1,5 % від
власних доходів на страхову медицину, що суттєво набагато менше, ніж
сплачує за аналогічні послуги населення високорозвинених країн;

– люди з вищим рівнем освіти погоджуються сплачувати більше коштів на
страхування;

– жінки на даний момент на оплату медичних послуг витрачають значно
більше коштів, ніж чоловіки, що, можливо, впливає на суттєву різницю в
тривалості життя в Україні чоловіків і жінок;

– проведення пропаганди медичного страхування серед усіх верств
населення з одночасним запровадженням Медичного кодексу України, в якому
будуть захищені як права пацієнтів, так і права медичних
працівників [10].

Теоретичне значення одержаних результатів полягатиме в тому, що на
основі математичного моделювання можна буде визначити кількість людей,
які потенційно зможуть бути учасниками державних або приватних форм
страхування, а звідси зробити вірогідний прогноз щодо введення і
розвитку на перспективу системи медичного страхування серед різних груп
населення, і реальне фінансування медичної галузі на засадах як
добровільного, так і обов’язкового державного медичного страхування.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від
19 листопада 1992 р. // Голос України. – 1992. – № 238. – С. 9–13.

3. Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в
місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської
області: Закон України //Голос України. – 2001. – 22 травня. –
№ 88(2588).

4. Проект Закону України на заміну реєстр. № 3370 від 11.04.2003 р. „Про
фінансування охорони здоров’я та медичне страхування”.

5. Проект Закону України № 6152-1 від 06.03.2001 р. „Про
загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.

6. Бірюков В.С. Системні питання реформування охорони здоров’я України
на основі вимог міжнародних стандартів якості 9000: Матеріали
конференції. Обговорення законопроекту „Про фінансування охорони
здоров’я та медичне страхування”. – Київ, 2004. – С. 227–230.

7. Державна політика та економіка охорони здоров’я: Практикум /
Зілинська М., Григорович В., Жаліло Л. та ін.; За заг. ред.
І. Розпутенка, І. Солоненка. – К.: Вид-во “К.І.С.”, 2002. – 216 с.

8. Дудко В.С., Погорєловська І.Д., Скрипник А.В., Данілов О.Д.
Застосування системи „STATGRAPHICS” при прийнятті іноваційних рішень у
фінансах і податках: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2001. – 94 с.

9. Закс Л. Статистическое оценивание. – М: Статистика, 1976. – 598 с.

10. Лівак П.Є. Законодавче забезпечення фінансування реформ охорони
здоров’я зарубіжних країн та в Україні: умови інтеграції до ЄС //
Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2004. – № 3(15). – С. 5–10.

11. Лехан В.М., Лакіза-Сачук Н.М., та ін. Стратегічні напрямки розвитку
охорони здоров’я в Україні / За заг. ред. В.М. Лехан. – К.: Сфера, 2001.
–176 с.

12. Решетников А.В. Социальный маркетинг и обязательное медицинское
страхование. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 336 с.

13. Скрипник А., Беляев В. Ожидаемые последствия перехода к плоской
шкале налогообложения доходов граждан Украины //Економіст. – №10. –
2003. – С. 40–43.

14. Скрипник А.В., Бєляєв В.В. Трансферти, субсидії та питання
оптимальності розподілу коштів між державним і місцевими бюджетами на
прикладі формування бюджету АР Крим // Фінансовий контроль. – № 2. –
2004. – С. 39–44.

15. Тогунов И.А. Маркетинговые исследования „рынка здоровья” // Главный
врач. – № 9. – 2001. – С. 227–230.

16. Тhe World Health Report 2002 Reducing Risks, Promoting Healthy
Life.World Health Organization – 248 p.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020