Реферат на тему:
Деякі особливості контрольної діяльності органів ДПС України
Діяльність Української держави базується на принципах законності,
плановості, гласності, закріплених Конституцією України. Важливою
контролюючою структурою, що здійснює державний фінансовий контроль, є
державна податкова служба, функціонування якої – невід’ємна складова
правової природи державного контролю.
Правова природа державного фінансового контролю проявляється у тому, що
органи державної влади, їх посадові особи при здійсненні контролю діють
у межах, визначених правовими нормами, на підставі норм права і
відповідно до них. Таким чином, державний контроль здійснюється у чітких
межах, визначається чинними нормами права і завжди викликає певні
юридичні наслідки. Це свідчить про те, що в основі його виникнення і в
процесі здійснення лежать правові засади [1, 13].
Органи державної влади як колективні суб’єкти фінансового права, і
відповідно податкового права, виступають як уповноважені державних
органів [9, 93]. У зв’язку з тим, що ці органи наділяються компетенцією
у сфері її фінансової діяльності, вони знаходяться в постійно триваючих
відносинах з нею і уповноважені виражати державну волю у встановлених
державою межах.
Доцільно зазначити, що слово „компетенція” походить від латинського
„competentia” (відповідність, узгодженість), та „competere” (взаємно
прагнути, відповідати, підходити) [24, 196]. Компетенція – коло
повноважень будь-якої організації, установи або особи [4, 445].
У правовій науці не існує загального визначення компетенції: її
тлумачать більш або менш широко, включаючи до її складу більше або менше
елементів. Серед них називають права й обов’язки, функції, предмет
відання та ін. або називають лише права й обов’язки, підкреслюючи їх
обов’язковий зв’язок з функціями та предметом відання [21, 52].
Наділення компетенцією таких суб’єктів права, як держава і державні
органи, обумовлює обов’язковість певної їх діяльності.
С.С. Алєксєєв [2, 152] ототожнює компетенцію з активною
правосуб’єктністю державного органу у сфері відносин, заснованих на
владі і підпорядкуванні сторін.
На нашу думку, існує нерозривний зв’язок прав і обов’язків, що входять
до компетенції державних органів взагалі. І справедливо зазначають
дослідники, що компетенція державного органу окреслюється шляхом
вказівки на функції, покладені на нього в тій чи іншій сфері діяльності
[12, 45].
Д.В. Вінницький [5, 127–131] застосовує таке поняття, як „податкова
компетенція”, особливістю якої є наступні ознаки: по-перше, податкова
компетенція державного органу не передбачає, як правило, широкої
оперативної самостійності і наявності можливості діяти на власний
розсуд, як це характерно, наприклад, для конституційно-правового
регулювання; по-друге, податкова компетенція виступає як цілісне явище і
її носіями є винятково державні органи і суспільно-територіальні
утворення. Вчений визначає податкову компетенцію як здатність державного
органу виступати у податкових правовідносинах.
Чинне законодавство України не містить визначення терміна „податкові
правовідносини”. У теорії фінансового права не існує єдності щодо
визначення як поняття, так і особливостей податкових правовідносин. Але
оскільки система норм права виділяє податкові правовідносини із
суспільних відносин, то вони відповідно мають певні особливості.
Метою даної роботи є спроба охарактеризувати різні підходи розуміння
податкового та фінансового контролю.
На нашу думку, для вивчення сутності фінансового контролю органів
державної податкової служби необхідно звернутися до основоположних явищ:
до феномену контролю та аналізу податкових правовідносин.
Як зазначає Р.О. Халфіна [20, 81], цінність правовідносин полягає у
тому, що вони означають конкретні, реальні відносини, які мають певну
правову форму і є результатом реалізації норми.
С.Д. Ципкін [22, 28] визначив податкові правовідносини як такі, що
виникають при сплаті податків підприємствами, організаціями і
громадянами, у яких сторони беруть участь як носії прав і обов’язків,
встановлених законом.
Т.Є. Кушнарьова і М.П. Кучерявенко [11, 9–10] виділяють три особливості,
притаманні податковим правовідносинам, а саме: цільову системність
податкових правовідносин, підпорядковану певній меті – встановленню і
стягненню податків; формальну визначеність, яка полягає в тому, що
правовідносини регулюють чітко визначені зв’язки, що складаються між
суб’єктами (завжди одним із суб’єктів податкових правовідносин є
держава, при цьому визначене також коло інших суб’єктів податкових
правовідносин і перелік їх прав і обов’язків); податкові надходження, що
складають основу грошового фонду держави і забезпечуються державним
примусом.
Податкові правовідносини є різновидом фінансових правовідносин. Сфера
фінансової діяльності держави має свої завдання, на виконання яких
спрямовані фінансово-контрольні правовідносини. Відповідно до ст. 2
Закону України „Про державну податкову службу в Україні” одним із
головних завдань органів державної податкової служби є здійснення
контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до
бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових
платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.
Існують різні думки про місце та значення контролю. У першу чергу
контроль дозволяє суб’єкту отримати інформацію про результати діяльності
об’єкта, про помилки та ситуації, що можуть призвести до невиконання
певних обов’язків, попередити небажані наслідки, скоригувати свою
діяльність.
Для вивчення сутності фінансового контролю мають велике значення роботи
М.Ф. Базась, А.В. Бризгаліна, Л.К. Воронової, О.Ю. Грачової, Н.Д.
Еріашвілі, М.В. Карасевої, М.П. Кучерявенка, Л.А. Савченко, П.С.
Пацурківського, Ю.А. Ровенського, Н.І. Хімічевої, І.П. Устинової, С.Д.
Ципкіна та ін.
Важливість рішучої боротьби зі різноманітними порушеннями державної
фінансової дисципліни обумовлює необхідність систематичної перевірки
виконання всіх її вимог, які становлять одне з основних завдань
фінансового контролю [15, 71].
Фінансовий контроль є складною багатоаспектною категорією. Єдиного
підходу до визначення фінансового контролю у науковій літературі немає.
На думку Е.О. Вознесенського, фінансовий контроль – це діяльність
державних і громадських органів, яка полягає у перевірці обґрунтованості
процесів формування й використання централізованих і децентралізованих
коштів [6, 55].
У реальній дійсності не існує контролю взагалі, а є контроль конкретного
змісту і конкретних форм [3, 23].
З одного боку, фінансовий контроль є функцією державного управління,
щодо якого він виступає засобом, інструментом реалізації політики
держави, з іншого – сам фінансовий контроль можна розглядати як
управлінську діяльність, яка має свої методи, способи, форми реалізації.
Розкриттю сутності контролю допомагає розгляд його в усіх аспектах свого
прояву.
Ураховуючи сучасний стан розвитку держави і ті функції, які виконує
фінансовий контроль, вважаємо, що фінансовий контроль – це все-таки
діяльність, яка має відповідну мету. І такою метою є сприяння реалізації
фінансової політики, своєчасній мобілізації фінансових ресурсів та
ефективному їх використанню [16, 25–26].
І.Б. Стефанюк [18, 4] визначає фінансовий контроль як систему активних
дій, що здійснюються органами державної влади, місцевого самоврядування,
суб’єктами господарювання та громадянами України щодо контролю за
функціонуванням будь-якого об’єкта управління у частині утворення,
розподілу і використання ним фінансових ресурсів із метою оцінки
економічної ефективності господарської діяльності, виявлення і
блокування у ній відхилень, що перешкоджають законному й ефективному
використанню майна і коштів, розширеному відтворенню виробництва,
задоволенню державних та приватних інтересів і потреб, а також
удосконалення управління економікою.
Ряд учених вважає, що оскільки фінансовий контроль реально здійснюється
у конкретних напрямах фінансової діяльності, варто говорити лише про
специфічні його види, які здійснюються різними органами у сфері,
наприклад, оподаткування, бюджету, банківської системи, державного
кредиту, страхування, грошового і валютного обігу та ін. [23].
На нашу думку, правильно організований фінансовий контроль спрямований у
першу чергу на профілактику запобіганню помилок. Об’єктом фінансового
контролю виступають не тільки грошові засоби, але і матеріальні, трудові
та інші ресурси. Формування ринку на сучасному етапі докорінно відбилось
і на фінансовій діяльності, і на проведенні фінансового контролю у
процесі її здійснення. Змінились цілі, завдання фінансового контролю,
його зміст і сфера застосування. І як наслідок – в останні роки були
відмінені органи народного, партійного контролю і сформовані нові
контрольні органи, що дозволяє говорити про зміну суб’єктного складу
фінансового контролю [10].
Завдання фінансового контролю чітко не визначає жоден нормативний акт.
Метою державного управління є досягнення у суспільстві правового порядку
діяльності, яка будується у суворій відповідності до вимог закону і
закріплюється у нормативно-правових актах. Для досягнення зазначеної
мети держава забезпечує проведення контролю в усіх сферах суспільного
життя, зокрема у сфері фінансів, у процесі здійснення фінансової
діяльності. Отже, фінансовий контроль виступає засобом досягнення
поставленої перед державою мети – встановлення правопорядку. Подібний
підхід не відображає всіх аспектів фінансового контролю, обмежує його
соціальне призначення. Оскільки забезпечення законності – це не кінцева
мета правового регулювання, є умова досягнення стабільності та
врегульованості правом різноманітних суспільних відносин, то відповідно
і фінансовий контроль не зводиться лише до того, як суб’єкти фінансових
відносин дотримуються законодавства країни.
Основні питання державного фінансового контролю з метою створення
ефективної його системи, на нашу думку, повинні бути відрегульовані на
двох рівнях: у Конституції України та її законах. З метою підвищення
ефективності діяльності державної податкової служби України доцільно до
Конституції внести відповідні зміни, чітко зазначивши, що „контроль за
дотриманням податкового законодавства України здійснює державна
податкова служба.” Сьогодні існує невідповідність між функціями,
повноваженнями і завданнями окремих урядових органів контролю (Мінфіну,
ДПА, Головного КРУ, Держказначейства, Фонду держмайна та ін.). Їх
діяльність регламентується рядом спеціальних законів „Про державну
податкову службу в Україні”, „Про Рахункову палату”, „Про
контрольно-ревізійну службу в Україні” та ін. На жаль, має місце
невизначеність їх правового поля діяльності.
Формування контрольної діяльності органів ДПС України відбувається в
умовах радикальних економічних змін і становлення принципово нового
податкового законодавства. Головне завдання податкової системи України –
створити умови для розвитку підприємництва і на цих засадах забезпечити
наповнення державних і соціальних потреб. Держава без достатніх коштів
стає безпорадною у справі захисту своїх громадян.
Питання здійснення контролю органами ДПС в юридичній літературі не були
самостійним дослідженням, у той час як актуальність їх постійно зростає.
На сьогодні практика діяльності органів ДПС вказує на необхідність
вивчення цього питання, передумовою якого є виявлення суті, змісту,
порядку і механізму проведення фінансового контролю. Він є сукупністю
дій податкових органів, спрямованих на контроль за сплатою встановленого
законом податку, збору (обов’язкового платежу) до бюджету чи до
державних цільових фондів.
Розглядаючи контрольну діяльність органів ДПС та її правове
забезпечення, слід зупинитися на відмінностях, які існують між поняттями
„податковий контроль” і „фінансовий контроль”, адже друге поняття
набагато ширше за перше.
Податковий контроль зумовлений необхідністю перевірки виконання
платниками своїх обов’язків, що безпосередньо встановлені ст. 9 Закону
України „Про систему оподаткування” і полягають у тому, щоб:
– вести бухгалтерський облік, складати звітність про
фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у
терміни, встановлені законами;
– подавати до державних податкових та інших державних органів,
відповідно до законів, податкові декларації, бухгалтерську звітність та
інші документи, відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і
зборів (обов’язкових платежів);
– сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у
встановлені законами терміни;
– допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження
приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з
утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань
обчислення і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Єдиного підходу щодо визначення податкового контролю немає.
Б.Ф. Усач [19, 16] стверджує, що Державна податкова адміністрація
України та її органи на місцях контролюють дотримання законодавства про
податки, правильність обчислення і своєчасність внесення до бюджету
податків, інших платежів.
Податковий контроль як елемент керування процесом оподаткування є
необхідною умовою існування ефективної податкової системи. Він
покликаний забезпечити зв’язок платників податків з органами державного
управління, наділених особливими правами і повноваженнями з усіх питань
оподаткування. Податковий контроль – це завершальна стадія процесу
оподаткування, і одночасно – один з елементів планування податкових
доходів бюджету. Його двоїста природа зумовлена тим, що, з одного боку,
він є формою реалізації контролюючої функції податків, а з іншого – це
примусові грошові відносини [13, 10].
Дослідники розглядають податковий контроль як функцію або елемент
державного управління економікою та як особливу діяльність щодо
виконання податкового законодавства України [8, 43; 14, 6].
О.Ю. Грачова [7, 60] вважає, що податковий контроль – це діяльність, яка
здійснюється уповноваженими органами чи їх посадовими особами шляхом
проведення податкових перевірок, отримання пояснень платників податків,
перевірки даних обліку і звітності, а також в інших формах з метою
дотримання податкового законодавства і правильності нарахування, повноти
й своєчасності внесення податків і зборів до бюджету та позабюджетних
фондів.
На нашу думку, це одне з більш повних визначень податкового контролю.
Податковий кодекс повинен наповнити податковий контроль новим
змістом, чітко дати визначення самого терміна „контроль за дотриманням
податкового законодавства”. У проекті Податкового кодексу [17]
податковий контроль визначається як система заходів, що вживається
контролюючими органами з метою перевірки правильності нарахування,
повноти і своєчасності сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів до бюджетів і державних цільових фондів (глава 107, ст. 16086).
У той же час на податкові органи ДПС покладено інші контрольні функції
щодо інших галузей законодавства – перевірка свідоцтв про державну
реєстрацію, ліцензій, крім тих, що визначені у ст. 2 Закону України „Про
державну податкову службу в Україні”. Їх перелік доповнюється і
конкретизується у таких нормативних актах:
у ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від
21.01.93 (з наступними змінами і доповненнями) – контроль за
правильністю сплати державного мита;
ст. 4 Закону України „Про порядок здійснення розрахунку в іноземній
валюті” від 23.09.94 (з наступними змінами та доповненнями) – деякі види
контролю (документальні перевірки) за експортно-імпортними операціями і
валютними розрахунками;
п. 1 ст. 8 Закону України „Про операції з давальницькою сировиною у
зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.95 – здійснення обліку
поточних операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах;
ст. 9 Закону України „Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові
вироби” від 15.09.95 (з наступними змінами і доповненнями) п. 2 –
організація роботи з виготовлення, зберігання і продажу марок акцизного
збору; реєстрація імпортерів і видача їм посвідчень на право ввезення в
Україну алкогольних напоїв і тютюнових виробів; п. 3 – здійснення
контролю за наявністю марок на пляшках алкогольних напоїв та пачках
(упаковках) тютюнових виробів під час їх реалізації;
ст. 5 Закону України „Про застосування електронних контрольно-касових
апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері
торгівлі, громадського харчування і послуг” від 06.07.95 (з наступними
змінами і доповненнями) – контроль за проведенням суб’єктами
підприємницької діяльності розрахунків із споживачами з використанням
електронних контрольно-касових книг;
Закон України „Про податок на додану вартість” від 03.04.97 (з
наступними змінами і доповненнями): ст. 7.7.4 – право надавати
розпорядження про нарахування податку в разі, якщо розмір податку на
додану вартість, зазначений у декларації, є меншим за розмір, що
випливає з поданих платником ПДВ розрахунків; 5.2.1 – встановлення
порядку податкової звітності підприємств, заснованих всеукраїнськими
громадськими організаціями інвалідів; ст. 9.1 – ведення реєстру
платників ПДВ; ст. 9.3 – встановлення форми заяви про реєстрацію
платника ПДВ; ст. 10.2 – встановлення порядку контролю за справлянням і
перерахуванням ПДВ до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на
митну територію України – спільно з митними органами; 10.3 –
встановлення правил податкового обліку для платників ПДВ.
Закон „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції від 22.05.97
з наступними змінами і доповненнями): ст. 7.11.10 – ведення реєстру всіх
неприбуткових організацій, звільнених від оподаткування; ст. 7.11.12 –
встановлення порядку обліку і надання податкової звітності про
використання коштів неприбуткових організацій, а також вирішення питання
про виключення організацій з реєстру неприбуткових організацій і про
оподаткування їх доходів у разі порушення вимог чинного законодавства;
ст. 12 – встановлення правил повідомлення платником податку про
зменшення валового доходу на вартість відвантажених, але неоплачених
покупцем товарів за умови звернення платника податку до арбітражного
суду; ст. 16.11 – встановлення форми розрахунку прибутку постійних
представництв нерезидентів України; ст. 16.15 – встановлення порядку
ведення і складання податкової звітності, декларацій про прибуток
підприємств і розрахунків податку для всіх платників податку; ст. 20.5 –
право приймати рішення про незастосування фінансових санкцій за
результатами перевірок, які виявили випадки арифметичних помилок, що
призвели до заниження сум податку на прибуток, але не більше 5 % від
суми загальних зобов’язань платника зі сплати цього податку за період,
що перевіряється;
Закон „Про банки і банківську діяльність” від 16.12.97 ст. 31 –
встановлення форми і змісту повідомлення про відкриття або закриття
рахунків юридичних і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності;
Указ Президента України „Про заходи щодо підвищення відповідальності за
розрахунки з бюджетом та державними цільовими фондами” від 4.03.98 –
обов’язки з вилучення, оформлення та реалізації податкової застави;
Кодекс про адміністративні правопорушення (ст. 2342) – розгляд справ про
адміністративні правопорушення;
виконання функцій, передбачених Порядком подання реєстраційних
(облікових) номерів платниками податків, затвердженим наказом ДПАУ від
3.08.98 № 380;
Положення про порядок застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності спеціальних санкцій, затверджене наказом Міністерства
зовнішньоекономічних зв’язків України і торгівлі від 5.06.95, (п. 1) –
тимчасове припинення ЗЕД та застосування індивідуального режиму
ліцензування за порушення чинного законодавства України у сфері
зовнішньоекономічних відносин і валютного регулювання.
Отже, оскільки фактично органи податкової служби контролюють більше
питань, ніж обумовлено податковим законодавством у понятті „податковий
контроль”, то, на нашу думку, помилково говорити про те, що контрольна
діяльність органів ДПС повністю охоплюється поняттям „податковий
контроль”. Органи ДПС України відповідно до чинного законодавства
здійснюють саме фінансовий контроль. Механізм контролю починає діяти ще
до виконання конкретним платником податку обов’язку щодо його сплати, і
виникає це через процедуру взяття на облік платника податків у
податковому органі.
У межах фінансового контролю день у день проходить реалізація державних
інтересів у податковій сфері, чим і пояснюється інтерес до його
вивчення.
Література:
Алексеев С.С. Общая теория права.– Т. 2. – М., 1982. – 359 с.
Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері
виконавчої влади: Автореф. дис. … доктора юрид. наук: 12.00.07/НАН
України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 1999. – 38
с.
Белобжецкий И.А. Финансовый контроль и новый хозяйственный механизм. –
М.: Финансы и статистика, 1989. – С. 23.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов.
ред. В.Т. Бусел. – К. – Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с
Винницкий Д.В. Субъекты налогового права. – М., 2000. – 192 с.
Вознесенский Э.А. Финансовый контроль В СССР. – М.: Юрид. лит., 1973. –
134 с.
Грачева Е.Ю. Финансовый контроль – подотрасль финансового права //
Финансовый контроль. – 2002. – № 2. – С. 60.
Завгородний В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине. – К.:
Издательство А.С.К., 2003. – 639 с.
Карасёва М.В. Финансовое право. Общая часть. – М., 1999. – 256 с.
Коростелев Ю.В. Государственный финансовый контроль: проблемы и
решения. – Финансы. – 1997. – № 8. – С. 3–5; Белолипецкий В.Г.
Осовершенствование государственного финансового контроля в России. –
Финансы. – 1998. – № 4. – С. 47–50.
Кушнарьова Т.Є., Кучерявенко М.П. Система податкових органів України. –
Харків, 2000.
Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М., 1972.
Онищенко В.А. Податковий контроль (основи організації): – К.: Ред.
журн. „Вісник податкової служби України”, 2002. – 432 с.
Поролло Е.В. Налоговый контроль: принципы и методы проведения. Рн/Д:
Экспертное бюро; М.: Гардарика, 1996.
Ровинский Н.Н. Финансовый контроль в СССР. – М., 1947.
Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні:
Монографія. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 407 с.
Сайт Верховної Ради України: http//www.rada.kiev.ua.
Стефанюк І. Фінансовий контроль: визначення поняття і системи //
Економіка. Фінанси. Право. – 2001. – № 7. – С. 4.
Усач Б.Ф. Контроль і ревізія: Підручник. – 4-те вид. стер. – К.:
Знання-Прес, 2002. – 253 с.
Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974.
Химичёва Н.И. Субъекты советского бюджетного права. – Саратов, 1979. –
336 с.
Цыпкин С.Д. Правовое регулирование налоговых отношений в СССР. – М.,
1955.
Цыпкин С.Д. Финансово-правовые институты, их роль в совершенствовании
финансовой деятельности Советского государства. – М.: Изд-во МГУ, 1983;
Савин А.Ю. Финансовое право. – М.: Финстатинформ, 1997.
Юридична енциклопедія / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова редколегії)
та ін. – Т. 3. – К.: Українська енциклопедія, 2001. – 792 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
