Реферат на тему:
Деякі питання адміністративного примусу щодо забезпечення справляння
податків
Своєчасне і повне виконання податкових зобов’язань є конституційним
обов’язком кожної фізичної та юридичної особи. Однак з різних причин
платнику податків не завжди вдається виконати фінансові зобов’язання
перед державою, а деякі суб’єкти і свідомо ухиляються від участі в
формуванні державної казни. У зв’язку з цим держава вимушена гарантувати
надходження податкових платежів, застосовуючи до майна платників
подат-ків передбачені законодавством заходи [1].
При порушенні платником податків своїх зобов’язань держава вживає заходи
щодо відновлення своїх прав шляхом застосування штрафних (каральних), а
в деяких випадках і санкцій правовідновлювального характеру.
Виконання податкового зобов’язання полягає у сплаті податків, зборів та
інших обов’язкових платежів до бюджетів різних рівнів. На жаль, платники
податків не завжди добросовісно відносяться до виконання податкових
зобов’язань, порушуючи норми чинного податкового законодавства, що стає
підставою для притягнення їх до адміністративної, а в деяких випадках,
кримінальної відповідальності.
Для попередження можливих протиправних дій з боку платників податків
органи державної податкової служби традиційно застосовують
адміністративно-примусові заходи, що супроводжуються наглядом,
контролем, перевірками тощо. За рахунок цього створюються надійні умови
для забезпечення наповнення державного та місцевих бюд-жетів,
захищаються та охороняються інтереси держави.
Заходи адміністративного примусу – це зовнішня форма його прояву, що
застосо-вуються уповноваженими органами виконавчої влади,
контрольно-наглядовими органами з метою запобігання та припинення
правопорушень і притягнення винних у їх вчиненні осіб до
адміністративної відповідальності.
Це примусові заходи, що застосовуються до тих, хто не виконує
обов’язків, порушує заборони, тобто здійснює неправомірні діяння [2]. Ці
заходи забезпечують примусове припинення протиправної поведінки,
недопущення та усунення її шкідливих наслідків, утримання самого
правопорушника та інших осіб від подібних дій у майбутньому.
У теорії адміністративного права існує декілька класифікацій заходів
адмі-ністративного примусу. Так, О. Бандурка, Ю. Битяк, С. Гончарук, С.
Ківалов, А. Комзюк підтримують запропоновану М. Єропкіним класифікацію
заходів адміністративного примусу на заходи адміністративного
запобігання, заходи адміністративного припинення та заходи
адміністративного стягнення [3].
І. Галаган відокремлює заходи адміністративної відповідальності,
припинення та запобігання [3]. Ця класифікація, на нашу думку, більш
переконлива, оскільки до заходів адміністративної відповідальності
включені заходи як адміністративних стягнень, так і впливу, що
застосовуються до неповнолітніх.
О. Альохін, С. Гончарук, А. Кармоліцький, Ю. Козлов, Л. Попов виділяють
заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні
правопорушення як окрему групу заходів адміністративного примусу.
І. Голосніченко та Б. Росинський вважає їх різновидом заходів
адміністративного припинення, оскільки вони застосовуються після початку
правопорушення з метою його припинення [3].
На думку В.Е. Севрюгіна, заходи адміністративного припинення
застосовуються у зв’язку з вчиненим правопорушенням і, як усі примусові
заходи, є передбаченою законом реакцією на неправомірні дії. В одному
випадку припиняється конкретна дія – не-правомірна поведінка. В інших –
підставою застосування є конкретний адміністративний проступок. У
третьому – систематичні порушення. Але в будь-якому разі ці заходи є
засобом охорони суспільних відносин від наявних або можливих
протиправних посягань [4]. Проте існує відмінність заходів забезпечення
провадження у справах про адміністративні правопорушення, яка полягає в
тому, що вони повинні застосовуватися за чітко визначеною процесуальною
формою [5]. Заходи адміністративно-процесуального забезпечення
дозволяють встановити факт правопорушення, виявити особу
правопоруш-ника, зібрати всі необхідні дані про проступок і скласти
відповідні процесуальні документи [6]. Правом застосування заходів
адміністративно-процесуального забезпе-чення наділені лише уповноважені
на те органи державного управління, що полегшує нагляд і контроль за їх
застосуванням. Безпідставне присвоєння повноважень щодо застосування
заходів адміністративно-процесуального забезпечення є грубим порушенням
законності.
Останнім часом вчені часто звертають увагу на питання, пов’язані із
використанням заходів адміністративного примусу у різних сферах
діяльності органів виконавчої влади. Проте застосування заходів
адміністративного примусу в діяльності органів державної податкової
служби до цього часу комплексно не вивчалося. Тому метою свого
дослідження автор визначив аналіз способів та засобів, що застосовуються
органами державної податкової служби України для запобігання та
припинення правопорушень у сфері оподаткування.
З прийняттям Закону України „Про порядок погашення зобов’язань
платниками подат-ків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
(далі – Закон 2181) органам ДПС України надано право застосовувати до
недобросовісних платників податків такі способи забезпечення справляння
податків, як податкова застава та адміністративний арешт активів.
Податкова застава та адміністративний арешт активів – найжорсткіші
способи бороть-би із правопорушеннями у сфері оподаткування. Податкова
застава – це досить специ-фічний спосіб забезпечення не погашеного у
строк податкового зобов’язання платника податків. На відміну від
звичайної цивільно-правової застави, підставою для виникнення якої є
договір і закон, податкова застава виникає лише на підставі закону, до
того ж вона навіть не потребує письмового оформлення.
Законодавець визначив можливість застосування податкової застави до всіх
недобросовісних платників податків, тобто до юридичних осіб, їх філій,
відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу
юридичної особи, фізичних осіб-підприємців, а також фізичних осіб, які
не мають статусу суб’єктів підприємницької діяльності, але на яких
згідно із законами покладено обов’язок утримувати і/або сплачувати
податки та збори, пеню та штрафні санкції [7].
З зазначеного видно, що податкова застава є процесуальним засобом
справляння податків, а право виникнення податкової застави є
специфічним. Підставами виникнення податкової застави є неподання або
несвоєчасне подання платником податків податкової декларації.
Податкова застава виникає також при несплаті у строки, встановлені
законом, суми податкового зобов’язання, самостійно визначеного платником
податків у податковій декларації. У разі, якщо сума податкового
зобов’язання визначена контролюючим органом, підставою для виникнення
права податкової застави є надіслання першої податкової вимоги.
Виникнення права податкової застави супроводжується штрафними санкціями
та пенею.
Предметом податкової застави може бути майно, яке відповідно до
законодавства України може бути відчужене і на яке може бути звернено
стягнення. Згідно з п.п. 8.2.2 ст. 8 Закону № 2181 предметом податкової
застави можуть бути:
– будь-які види активів платника податків, що перебувають у його
власності (повному господарському віданні) у день виникнення права
податкової застави. При цьому під активами необхідно розуміти кошти,
матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або
фізичній особі на праві власності або повного господарського відання;
– будь-які інші активи, на які платник податків набуде права власності в
майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань чи
податкового боргу. Прикладом можуть бути активи, які платник податків
отримає в майбутньому після виконання будь-яких договірних зобов’язань.
Необхідно зазначити, що платник податків має право безоплатно
зареєструвати податкову заставу у державних реєстрах рухомого чи
нерухомого майна. У свою чергу, на податковий орган покладається
обов’язок безоплатної державної реєстрації такої податкової застави у
відповідному державному реєстрі застав, за умови, якщо строк дії
податкової застави перевищує 10 днів.
Законом передбачено своєрідний механізм припинення податкової застави.
Одним із способів звільнити свої активи від податкової застави є сплата
повної суми податкового боргу і надання податковому органу копії
платіжного документа, що засвідчує цей факт. Основним моментом є те, що
сплатити необхідно всю суму податкового боргу, тому що часткова оплата
не звільняє активи від податкової застави.
Податкова застава припиняється, якщо податковий борг визнається
безнадійним. При цьому день визнання податкового боргу безнадійним є
днем припинення податкової застави. Аналогічна ситуація виникає в тому
випадку, коли податковий орган одержує довідку про смерть фізичної
особи-платника податків. Винятком з цього правила є перехід активів
такої фізичної особи за правом спадщини у власність інших громадян.
Підставою для звільнення активів із-під податкової застави, у разі
смерті фізичної особи, є одержане податковим органом повідомлення
відділу реєстрації актів громадянського стану, складене за встановленою
формою.
Активи платника також звільняються з-під податкової застави, якщо минули
строки позовної давності щодо податкового боргу. Згідно зі ст. 15 Закону
України № 2181 строк позовної давності щодо платежів до бюджету
становить 1095 днів, наступних за останнім днем граничного строку
подання податкової декларації, а якщо таку податкову декларацію було
подано пізніше – за днем її фактичного подання.
Одним із способів припинення або ж уникнення податкової застави є
використання процедури податкової поруки. Підставою для неї є
нотаріально засвідчений договір поруки.
Активи звільняються з-під податкової застави при адміністративному чи
судовому оскарженні, якщо справа вирішена на користь платника податків.
Підставою для звільнення буде рішення відповідного органу про скасування
раніше прийнятих рішень щодо нарахування податкових зобов’язань або їх
частини.
Активи платника податків звільняються з податкової застави у випадку
прийняття відповідного рішення судом (арбітражним судом) у межах
процедур, визначених законодавством щодо питань банкрутства.
Право податкової застави призупиняється на строк дії арешту активів
платника податків. Підставою є прийняте керівником податкового органу
рішення про застосування арешту активів платника податків.
Ще одним видом адміністративно-процесуального забезпечення справляння
податків є адміністративний арешт. На думку А. Селіванова, це винятковий
захід застосування державного примусу. Якщо за Законом платник податків
не забезпечений гарантованим грошовим резервом, що дає підстави брати на
себе відповідальність за погашення податкового зобов’язання або
податкового боргу, застосовується адміністративний арешт активів [7].
Його застосування можливе і у випадку невиконання платником податків
зобов’язання зі сплати податків та за наявності у органів достатніх
підстав вважати, що ця особа має намір і робить спроби зникнути або ж
приховати своє майно. Арешт майна може бути застосований до будь-яких
активів юридичної особи. Щодо фізичної особи, арешт можна застосувати до
будь-яких її активів, крім тих, що не підлягають арешту згідно із
додатком до Закону України „Про виконавче провадження” від 21.04.99 №
606-ХІV [9].
Закон передбачає винятковий перелік обставин, при з’ясуванні яких може
бути застосовано адміністративний арешт, зокрема, якщо платник податків
має податковий борг і виїжджає за кордон. Закон не розрізняє понять
тимчасового виїзду або виїзду на постійне місце проживання, тому за
наявності податкового боргу фізичні особи можуть не планувати відпочинок
за кордон. Відсутність у платника податків свідоцтва про державну
реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, необхідних ліцензій,
патентів тощо також може призвести до застосування адміністративного
арешту активів. Особливий порядок арешту активів передбачений при
порушенні правил виготовлення, зберігання, переміщення або реалізації
товарів, перелік яких встановлено митним законодавством. Строк
адміністративного арешту активів не повинен перевищувати 96 годин з
моменту винесення рішення, не враховуючи години вихідних та святкових
днів. Для продовження строку адміністративного арешту активів керівник
податкового органу повинен звернутися до суду.
Випадки, коли активи звільняються з-під адміністративного арешту,
передбачені у п. 9.5 ст. 9 такі:
– скасування рішення керівника органу про такий арешт;
– погашення податкового боргу платника податків;
– ліквідація платника податків, у тому числі внаслідок проведення
процедури бан-крутства;
– закінчення граничного строку накладання адміністративного арешту;
– прийняття рішення судом призупинити адміністративний арешт згідно з
вимогами законодавства з питань банкрутства тощо [7].
Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що податкова застава
та адміністративний арешт застосовуються у примусовому порядку незалежно
від волі платника податків, з метою припинення протиправної поведінки
платника податків та усунення шкідливих наслідків шляхом примусового
стягнення податкового боргу.
Крім того, на нашу думку, в законодавстві необхідно обговорити строки
продовження адміністративного арешту в судовому порядку.
Література:
1. Щербакова О.Е. Государственно-власное принуждение за совершение
налогового правонарушения: постановка проблемы // Приложение к журналу
„ЮРИСТ”. – 2003. – № 4.
2. Бахрах Д.Н. Административная ответственность: Учебное пособие. – М.,
1999. – С. 8.
3. Коломієць Т. Класифікація заходів адміністративно-правового примусу
// Право України. – 2003. – № 2. – С. 105–111.
4. Севрюгин В. Проблеми административного права: Уч. пособие. – Тюмень:
ТВШ МВД РФ, ТГУ, 1994. – 90 с.
5. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і
поняття): По-сібник. – Ірпінь, 1998. – 432 с. – С .40.
6. Жуковський А.Г. Административная ответственность в сфере
предпринимательских отношений. Вопросы теории и практики. – Харьков: ООО
“Одиссей”, 2000. – 224 с. – С. 28.
7. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та дер-жавними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 р. №
2181 // Відомості ВРУ. – 2001. – №10. – ст. 44.
8. Селиванов А. Адміністрування податків: нові проблеми в
адміністративному та фінансовому праві України // Право України. – 2002.
– № 2. – С. 34–38.
9. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. №
606-ХІ // Відомості ВРУ. – 1999. – № 24. – ст. 207.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
