.

До питання правового статусу державної виконавчої служби (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
313 4211
Скачать документ

Реферат на тему:

До питання правового статусу державної виконавчої служби

Перш ніж аналізувати Державну виконавчу службу як орган виконавчої
влади та здійснювану ним діяльність, необхідно розкрити більш загальне
поняття – “орган держави”. Це пов`язано з тим, що органи виконавчої
влади є одним з різновидів органів держави. Тому лише після розкриття
загальних рис, які притаманні всім без винятку державним органам, можна
аналізувати органи виконавчої влади, і зокрема органи Державної
виконавчої служби.

В навчальній та науковій літературі були викладені різні думки з приводу
змісту поняття органу держави [1, c. 15-16], [2, с. 20-21]. На думку
А.І. Денисова, державним органом називається певним чином організована
група людей, яка діє у відповідній сфері, в межах своєї компетенції і
бере участь у реалізації певних державних функцій [3, с. 215]. В.В.
Копєйчиков визначив державний орган як такий, що має свою структуру і
організований державою чи безпосередньо народом колектив державних
службовців, який (орган) наділений державними владними повноваженнями,
має притаманну йому структуру і здійснює державно-організаторські,
розпорядчі, судові та інші функції, відповідно до свого призначення [4,
с. 79].

Більш широке трактування цієї категорії дає М.І. Байтін, який зазначив,
що державний орган – це юридично оформлена, організаційно і господарсько
відокремлена частина державного механізму, яка складається з державних
службовців, наділена державно-владними повноваженнями і необхідними
матеріальними засобами для здійснення в межах своєї компетенції певних
завдань та функцій держави [5, с. 97].

Існують інші підходи до визначення поняття органу держави. При цьому або
наголошується на тісному зв`язку даного поняття з поняттям державного
апарату [6, с. 87], або робиться спроба виявити специфічні ознаки органу
держави [7, с. 25]. Цілком зрозуміло, що визнання органу держави
частиною державного апарату не може викликати заперечень. Дійсно,
будь-які органи держави є складовими елементами державного апарату.
Проте такий підхід до визначення поняття органу держави ще не дає
можливості виявити його специфічні ознаки. Тому найбільш вірним, на наш
погляд, вбачається інший підхід до вирішення питання щодо визначення
поняття органу держави, коли увага акцентується на специфічних ознаках
останнього.

В юридичній літературі диференціюють такі специфічні риси органу держави
[8, с. 38-45], [9, с. 8-23]:

а) він є частиною державного апарату;

б) здійснює від імені держави її завдання і функції;

в) має владні повноваження;

г) має певну компетенцію;

д) має відповідну структуру;

е) має територіальний масштаб діяльності;

є) утворюється в порядку, встановленому законом;

ж) для нього є характерним наявність правових зв`язків його особистого
складу.

Державний апарат являє собою систему органів держави, тобто органів, за
допомогою яких здійснюється державна влада, функції відповідної держави
[10, с. 67]. Іншими словами, політичне керівництво суспільством
здійснюється за допомогою державного апарату, а державні органи є
складовими останнього. Тому саме державні органи відіграють вирішальну
роль у виконанні задач та функцій держави, а їх існування є нагально
потрібним.

Важливим моментом є те, що державні органи, виконуючи функції і завдання
держави, покликані виступати від її імені та в її інтересах. Звідси
випливає необхідність надання цим органам повноважень державно-владного
характеру, наявність яких дозволяє їм ефективно здійснювати відповідну
діяльність. Це має важливе значення для розмежування повноважень, які
виконуються органами держави і громадськими організаціями. Звичайно, не
можна стверджувати, що владними повноваженнями в тій чи іншій формі
володіють лише державні органи. Як справедливо зазначав Ю.М. Козлов,
влада є поняттям не тільки державним [11, с. 9]. Вона повинна існувати в
межах будь-якого організованого колективу. Однак її зміст і характер є
різними в залежності від того, де і з якою метою ця влада здійснюється.
Так, на відміну від державних органів, громадські організації виступають
тільки від свого імені і в інтересах об`єднуваного ними колективу [12,
c. 12].

Викладене дає можливість зробити висновок, що державно-владні
повноваження органів держави значно відрізняються від владних
повноважень громадських організацій та інших об’єднань громадян.

Отже, основними, найбільш специфічними ознаками органу держави є його
належність до державного апарату і здійснення від імені держави її
функцій. З цією метою він наділяється державно-владними повноваженнями.

Існує ще одна, на нашу думку, важлива ознака органу держави, яка не була
вказана вище. Вперше на неї звернув увагу Г.І. Петров, який зазначав, що
для з`ясування поняття органу держави суттєве значення має ознака, яка
полягає в тому, що державні органи, на відміну від громадських
організацій, здійснюють завдання і функції держави шляхом виконання
певного виду державної діяльності [13, с. 83].

Враховуючи всі перелічені специфічні ознаки державного органу, можна
зауважити, що він є частиною державного апарату, яка безпосередньо і від
імені держави здійснює її завдання і функції шляхом виконання
державно-владних повноважень у відповідній сфері державної діяльності.

Конституція України (ст.6) закріплює за органами держави відповідні
сфери, а це значить, і певні різновиди державної влади, в межах яких
дані органи здійснюють функції законодавчої, виконавчої та судової
діяльності [14]. В зв`язку з цим виділяються такі види державних органів
– законодавчий (Верховна Рада України), виконавчі та судові.

При цьому, як слушно відзначає В.Б.Авер’янов, поділяється не сама влада,
а функціонально-структурний механізм її здійснення. На його думку, поділ
влади означає в одному випадку виділення основних функціональних видів
діяльності держави – законотворення, правозастосування і правосуддя, а в
іншому – організаційний устрій держави як сукупність різних державних
органів – законодавчих, виконавчих і судових – з притаманною їм
компетенцією – сукупністю державно-владних повноважень [15, с.17].
Подібну точку зору висловлює російський дослідник Ю.М.Козлов, який
охарактеризував як “чисто арифметичний, а тому формальний підхід, коли
влада подрібнюється на елементи, що відповідають системі державних
органів, яка складається з тих чи інших (нерідко суб’єктивних) причин”
[16, с.6]. Взагалі, виходячи з класичного розуміння концепції поділу
влади, виконавча влада може розглядатися як “правозастосовна влада, на
яку покладається функція виконання законів і яка діє на підставі
принципів пріоритету прав і свобод громадян, законності, демократизму”
[17, с.72]. Аналогічне визначення виконавчої влади пропонує В.Є.Чиркин,
розглядаючи її як “владу щодо виконання законів та їх реалізації
будь-яким законним чином” [18, с.303].

У наведених визначеннях привертає до себе увагу наявність діалектичної
єдності виконавчої та адміністративної (управлінської) функцій
виконавчої влади, які важко чітко відокремити одну від одної.

Як зазначалось, органи виконавчої влади є, перш за все, державними
органами, а тому їм притаманні всі ознаки останніх. Однак специфіка
здійснюваної ними діяльності передбачає наявність у них певних особливих
рис, які допомагають відрізняти їх від інших видів державних органів.
Тому, на наш погляд, для забезпечення повноти аналізу поняття органу
виконавчої влади його необхідно розглянути і як державний орган, і як
орган, що належить до виконавчої влади.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, орган виконавчої влади, в якості
державного органу, можна охарактеризувати як елемент державного апарату,
який практично здійснює функції держави у формі виконавчо-розпорядчої
діяльності.

Осмислення проблеми функціонування органу державної виконавчої влади
передбачає з’ясування сутності його правового статусу. Так, С.Ківалов,
висвітлюючи адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади,
проводить їх класифікацію, зазначає функції, завдання, компетенцію [19,
С.82-94], однак підходи до визначення сутності категорії правового
статусу цих органів не наведено. Наявність адміністративної
правоздатності державних органів, державних і недержавних організацій
зазначає Ф.Фіночко [20, С.44]. Їх адміністративна правоздатність
виникає, як правило, з моменту видання акту про їх заснування, а
припиняється із ліквідацією або реорганізацією.

Проаналізувавши загальнотеоретичні положення функціонування державних
органів виконавчої влади вважаю за можливе і доцільне перейти до аналізу
специфіки діяльності Державної виконавчої служби, яка безумовно є
органом виконавчої влади і на яку Законом України “Про виконавче
провадження”[21] покладено примусове виконання рішень суду та інших
юрисдикційних органів.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про Державну виконавчу службу”[22]
вона входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює
виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України.

Органами Державної виконавчої служби згідно зі ст. 3 Закону ”Про
Державну виконавчу службу“ є:

– Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

– відділи ДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України
в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського
міських управлінь юстиції;

– районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи
ДВС відповідних управлінь юстиції.

Аналізуючи численні зв’язки, що виникають між органами Міністерства
юстиції України та органами ДВС, слід зауважити, що організаційно
відділи ДВС виступають структурними підрозділами управлінь юстиції на
місцях, але функціонально вони підпорядковані Департаменту ДВС
Міністерства юстиції України.

Отже, відносини між органами Міністерства юстиції України і органами
Державної виконавчої служби можна охарактеризувати як відносини
підпорядкованості. Але, крім системи підпорядкування відділів ДВС
відповідним управлінням юстиції, існує внутрішня система підпорядкування
в самій ДВС, що полягає в особливому порядку призначення на посаду та
звільнення з посади державних виконавців. Так, державні виконавці
призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками районних,
міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС
відповідних управлінь юстиції. Начальники районних, міських (міст
обласного значення), районних у містах відділів ДВС призначаються на
посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за
поданням начальників ДВС відповідних управлінь юстиції. Директор
Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, начальники відділів ДВС
Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та
Севастополі призначаються Міністром юстиції України.

Крім того, згідно зі ст.5 Закону “Про Державну виконавчу службу”
Міністерство юстиції України через Департамент ДВС Міністерства юстиції
України здійснює(

– добір кадрів;

– методичне керівництво діяльністю державних виконавців;

– підвищення їх професійного рівня;

– фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів ДВС;

– розглядає скарги на дії державних виконавців.

На Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та
Севастополі (ст. 5 Закону “Про державну виконавчу службу”) покладені
наступні функції(

– організація виконання законів;

– здійснення керівництва відділами ДВС Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних,
міських (міст обласного значення), районних у містах відділами ДВС;

– координація і контроль за їх діяльністю;

– організація професійної підготовки державних виконавців;

– атестація державних виконавців;

– розгляд скарг на дії державних виконавців;

– заохочення за успіхи в роботі;

– накладання стягнень за порушення трудової дисципліни;

– здійснення матеріально-технічного забезпечення ДВС.

Крім того, на Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські
управління юстиції, покладено виконання наступних завдань(

– спрямування діяльності органів ДВС;

– організація в порядку, встановленому законодавством України,
своєчасного, повного і неупередженого примусового виконання рішень судів
та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державних
виконавців;

– вивчення і узагальнення роботи з виконання рішень судів та інших
органів;

– вжиття заходів щодо усунення причин порушення законів при виконанні
рішень судів та інших органів.

Стосовно Департамента ДВС, то він є структурним підрозділом Міністерства
юстиції України і включає в себе відділи ДВС Головного управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції та
районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи ДВС
відповідних управлінь юстиції.

Що ж стосується функцій Департаменту ДВС, то на нього покладається:

– організація своєчасного, повного і неупередженого примусового
виконання рішень, ухвал, постанов судів у цивільних справах, у справах
про адміністративні правопорушення, вироків, ухвал та постанов судів у
кримінальних справах щодо майнових стягнень, а також постанов і рішень
органів, виконання яких покладено на державних виконавців у порядку,
встановленому законодавством України;

– спільно з Департаментом кадрового забезпечення центрального апарату,
територіальних органів системи юстиції та судів України організовує
добір кадрів до органів ДВС;

– методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх
професійного рівня;

– розгляд скарг на дії державних виконавців;

– підготовка необхідних розрахунків щодо фінансового і
матеріально-технічного забезпечення органів ДВС;

– в межах компетенції – організація та забезпечення виконання
міжнародних договорів України з питань надання правової допомоги в
цивільних, сімейних та кримінальних справах;

– узагальнення роботи з питань виконання судових рішень;

– організація навчання державних виконавців і поширення позитивного
досвіду з питань виконання рішень;

– ведення статистики.

До повноважень районного, міського (міст обласного значення), районного
в містах відділу ДВС віднесено:

– здійснення передбачених законодавством України заходів щодо
своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень судів та інших
юрисдикційних органів, передбачених ст.3 Закону України “Про виконавче
провадження”;

– вивчення та узагальнення практики застосування чинного законодавства
про виконавче провадження та в установленому порядку внесення пропозицій
щодо його вдосконалення;

– узагальнення, аналіз результатів роботи з виконання рішень та ведення
обліково-статистичної звітності;

– розгляд звернень громадян з питань, що належать до повноважень
відділу;

– здійснення інших, передбачених законодавством функцій.

Примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів, перелік
яких встановлено законом, покладається на державних виконавців районних,
міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС.
Районні, міські, районні в містах (міст обласного значення) відділи ДВС
є юридичними особами, мають рахунки в установах банків, гербову печатку
(ч.4 ст.3 Закону України ”Про Державну виконавчу службу“).

Структура та склад відділу ДВС затверджуються в межах своїх повноважень
Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими
управліннями юстиції, в межах лімітів штатної чисельності, затверджених
Міністерством юстиції України.

Начальник відділу ДВС є одночасно заступником начальника районного,
міського (міст обласного значення), районних у містах управлінь юстиції.
Начальник відділу несе персональну відповідальність за організацію
роботи та виконання завдань і функцій, покладених на відділ.

До повноважень начальника відділу віднесено:

– керування діяльністю відділу, видання наказів відповідно до своїх
повноважень;

– розподіл обов’язків між працівниками відділу;

– здійснення контролю за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання
рішень державним виконавцем, проведення перевірки їх роботи;

– забезпечення дотримання працівниками відділу виконавської та трудової
дисципліни, накладання дисциплінарних стягнень на працівників відділу;

– внесення подання начальнику Головного управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції про заохочення за успіхи в
роботі з виконання рішень державних виконавців;

– у встановленому порядку координація роботи відділу з іншими
підрозділами управління юстиції та правоохоронними органами;

– розгляд звернень громадян та забезпечення їх перевірки, проведення
особистого прийому громадян;

– виконання рішень і здійснення інших дій відповідно до Закону України
“Про виконавче провадження”;

– призначення на посаду та звільнення з посади державних виконавців;

– розгляд скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців;

– вирішення питання про відвід державного виконавця;

– організація навчання та підвищення кваліфікації державних виконавців;

– здійснення добору кадрів на посади державних виконавців;

– організація роботи з резервом кадрів на заміщення вакантних посад
державних виконавців.

Згідно зі статтею 10 Закону “Про Державну виконавчу службу” контроль за
діяльністю ДВС здійснюється Міністерством юстиції України через його
органи на місцях, тобто, як записано в Законі, через Департамент ДВС
Міністерства юстиції України та Головним управлінням юстиції
Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, а також управліннями
юстиції в областях, містах Києві та Севастополі – через відповідні
відділи ДВС.

Стаття 8 Закону “Про виконавче провадження” встановлює, що контроль за
своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним
виконавцем здійснюють начальник відділу ДВС, якому безпосередньо
підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу.

Таким чином, в системі органів ДВС державний контроль здійснюють як
начальник районного та прирівняних до нього відділів ДВС, так і два
рівні вищестоящих органів ДВС.

Нами були проаналізовані лише основні, визначальні риси Державної
виконавчої служби як органу державної виконавчої влади, з’ясовано
повноваження та структуру, розкрито зміст взаємозв’язків, що існують між
структурними підрозділами цього державого органу.

Література:

1. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права:
Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2001. – 236 с.

2. Основи правознавства: Навчальний посібник / Ківалов С.В., Баймуратов
М.О., Біла Л.Р., Полянський Ю.Є., Додін Є.В. – К. : Знання, 2001. – 364
с.

3. Денисов А.И. Теория государства и права. – М.: Юрид. лит., 1980. –
215 с.

4. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави і права. – К.: Юрінформ,
1995. – 185 с.

5. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и
А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.

6. Советское административное право / Под ред. Р.С. Павловского. – К.:
Вища школа, 1986. – 415 с.

7. Ямпольская Ц.А. Органы советского государственного управления в
современный период. – М.: Юрид. лит., 1954. – 165 с.

8. Василенков П.Т. Органы советского государства и их система на
современном этапе. – М.: Юрид. лит., 1967. – 230 с.

9. Манохин В.М. Органы советского государственного управления. –
Саратов, 1962. – 138 с.

10. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева. –
М.: Советская энциклопедия, 1984. – 415 с.

11. Козлов Ю.М. Органы советского государственного управления (понятие и
конституционная система). – М.: Юрид. лит., 1960. – С. 189 с.

12. Сиренко В.Ф. Интересы – власть – управление. – К.: Наук. думка,
1991. – 154 с.

13. Петров Г.И. О понятии органа государственной власти в СССР //
Вестник Ленингр. ун-та. – 1956. – №5. – С. 81-86.

14. Конституція України. – К.: Інститут законодавства ВРУ, 1996.

15. Виконавча влада і адміністративне право / За ред. В.Б. Авер’янова. –
К.: ІнЮре, 2002. – 668 с.

16. Козлов Ю.М. Исполнительная власть: сущность, функции // Весник МГУ.
Серия: Право. – 1992. – №4. – с. 6.

17. Правознавство. – К.: МП Леся, 2001. – 310 с.

18. Адміністративне право України: Підручник / За загальною редакцією
академіка С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.

19. Административное право Украины. – 2-е изд., перероб. и доп. [Учебник
для студентов высш. Учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк, В.В.
Богуцький, В.П. Гаращук и др./ Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – Харьков:
Право, 2003. – 576 с.

20. Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. №
606- ХIV. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 24, ст.207

21. Закон України “Про державну виконавчу службу” від 24 березня 1998 р.
// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998. – N 36-37. – ст. 243.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020