Реферат на тему:
Законодавчі передумови залучення іноземних інвестицій через банківську
систему України
Упродовж останніх десяти років в економіку України закладено основи
багатоукладної економіки, створено основні інститути ринку,
продовжується адаптація підприємств до функціонування в нових умовах.
Практика засвідчує, що економічні процеси прискорюються, якщо
випереджувальними темпами збільшуються інвестиції. Тому важливим
завданням ринкової трансформації економіки України була заміна
командно-адміністративної ідеології інвестиційної політики ринковою
ідеологією.
У період кризи основні зусилля у процесі ринкової трансформації
інвестиційної діяльності були спрямовані на пом’якшення кризових явищ.
У післякризовий період необхідною умовою забезпечення незворотності
економічного зростання є створення виробничих потужностей із залученням
передових технологій. Для цього потрібне залучення значних інвестицій з
усіх можливих джерел.
Однак інвестиційна діяльність найбільше була вражена кризою. У 1991–1997
рр. обсяги інвестицій зменшилися у 5 разів, а їх питома вага у ВВП
знизилася з 18,6 % до 13,3 % [15].
Процес зменшення обсягів інвестицій, який розпочався у 1991 році,
вдалося зупинити тільки у 1997 році. З 1998 року обсяги інвестицій
почали зростати, проте вони майже у 4 рази менші за рівень 1990 року
[14].
Важливу роль у забезпеченні ринкової трансформації економіки стали
відігравати прямі іноземні інвестиції, тому що вони мають ринкову суть і
сприяють розвитку приватної власності та приватизації економіки України.
Активна діяльність щодо залучення іноземних інвестиції проводилася з
перших років незалежності України.
Проте до 1994 року залучення прямих іноземних інвестицій було незначне –
100–150 млн. дол. США на рік. Починаючи з 1994 року динаміка значно
поліпшилася. У 1996–1998 рр. прямих іноземних інвестицій щорічно
залучалося по 500–700 млн. дол. США, темпи їх приросту постійно
підвищувались (15).
Однак починаючи з 1999 року динаміка залучення іноземних інвестицій
знизилась, втратила рівномірність і зростання. У 1999 – 2001 рр. приріст
прямих іноземних інвестицій був нижчий, ніж 1996–1998 роках (15).
За обсягом залучених прямих іноземних інвестицій на душу населення
Україна посідає одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної
Європи. Цей показник в Україні на початок 2004 року становить близько 95
дол. США, що в 10 раз менше, ніж Польщі, Чехії та країнах Балтії (15).
Аналіз падіння темпів залучення іноземних інвестицій зумовило суттєво
вдосконалити інвестиційну політику, вивчити інвестиційний клімат та
імідж України. Найважливішим фактором у формуванні інвестиційного
клімату є створення стабільного і сприятливого для економіки України та
іноземних інвесторів законодавства. Початком такої роботи можна вважати
1997 рік, коли Указом Президента України була створена Консультативна
рада з питань іноземних інвестицій при Президентові України.
Основоположним нормативно-правовим актом, що регламентує питання
інвестиційної діяльності на території України, є Закон України „Про
інвестиційну діяльність” від 18 серпня 1991 року № 1560-ХII.
За ініціативою Президента України на законодавчому рівні вжито ряд
заходів, які докорінно поліпшили умови інвестування в економіку. Це
стосується запроваджених у середині 90-х років пільг для іноземних
компаній і підприємств з іноземними інвестиціями. У 1998 році у
сільському господарстві було запроваджено дуже вигідний для інвестування
і розширення виробництва фіксований сільськогосподарський податок.
У 2001 році Президентом України підписано два важливих Укази: „Про
додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку
України” від 22.02.2001 № 108/2001, який визначив залучення інвестицій
пріоритетом діяльності виконавчої влади; від 12.07.2001 № 512/2001 „Про
заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні”, яким визначено
завдання щодо спрощення порядку і усунення фактів бюрократизації у
реєстрації іноземних інвестицій, функціонування інвестиційного процесу.
У грудні 2001 року на виконання Указу Президента України Уряд затвердив
Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002–2010 роки, а згодом
був підготовлений план заходів щодо її реалізації.
Завдяки вищезазначеним нормативним актам поліпшився інвестиційний клімат
та імідж України, що дає позитивні результати. У першому кварталі 2004
року була залучена найбільша квартальна сума інвестицій за роки
незалежності. Загальний обсяг залучених в економіку України іноземних
інвестицій за 2003 рік становив 9 млрд. дол. США [15].
Інвестиції в українську економіку надійшли із 113 країн світу. Серед
найбільших інвесторів: США, Кіпр, Великобританія, Нідерланди, Російська
Федерація, Німеччина, Корея, на ці країни припадає 76,1% загального
обсягу прямих інвестицій. На сьогодні загальний обсяг прямих іноземних
інвестицій в Україну ще незначний (на 1 січня 2004 року він становив 4
406,9 млн. дол. США), хоч ці інвестиції вкладені у 8 165 об’єктів [15].
Протягом трьох останніх років завдяки діяльності Президента України в
питаннях удосконалення правової бази, створення ефективних механізмів
стимулювання інвесторів та усунення адміністративних перешкод у їх
діяльності в державі створено 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) та 9
територій пріоритетного розвитку (ТПР) у Луганській, Закарпатській,
Чернігівській, Волинській, Сумській областях, містах Харкові, Миколаєві,
Одесі, Славутичі та АР Крим.
У цих зонах для інвесторів створені надзвичайно сприятливі умови
діяльності. Запровадження протягом такого стислого терміну пільгових
умов для інвесторів більш ніж на 10 % території країни не має аналогів у
світі. За короткий період питома вага залучених у СЕЗ і ТПР іноземних
інвестицій досягла більш як 7 % їх загального обсягу в Україні [16].
У період функціонування зон і територій у межах реалізації інвестиційних
проектів суб’єктами господарювання сплачені податки у 2000 році
перевищували одержані ними податкові пільги лише на 1 %, то у 2001 році
– на 8 %, у 2002 році – на 17,3 %, 2003 році – 21,2 %.
У Закарпатській області, яка має одні з найкращих показників розвитку
ТПР, її суб’єкти сплатили у 2002 році на 36 % більше податків, ніж
використали пільг [16].
Так, сьогодні у СЕЗ і ТПР затверджено близько 500 інвестиційних проектів
на суму понад 2,1 млрд. доларів США та залучено більше 500 млн. дол. США
[16].
Однією з форм інвестування є вкладення капіталу на концесії згідно з
прийнятим Верховною Радою України у липні 1999 р. Закону України „Про
концесії”. Цей Закон передбачає для іноземних та вітчизняних інвесторів
можливості отримання та використання на умовах концесії об’єктів
державної та комунальної власності. Законом визначено, що зазначені
об’єкти можуть надаватися у концесію інвесторам на термін до 50 років.
Найбільшим інтересом для концесіонерів викликає житлово-комунальне
господарство міст України, зокрема надання послуг з водопостачання,
тепло- та газопостачання, утилізація сміття, громадський транспорт.
Так, у житлово-комунальне господарство України згідно з проектом буде
вкладено інвестицій Світовим банком та ЄБРР понад 220 млн дол. США та 32
млн євро. Сьогодні ці проекти вже реалізуються у Києві та Запоріжжі
[16].
Законом України „Про концесії на будівництво та експлуатацію
автомобільних доріг” від 14 грудня 1999 року створені умови для
залучення інвестицій на концесійних засадах. Так, на сьогодні на умовах
концесії споруджуються автомобільна дорога „Львів-Краковець” у
Львівській області, автомагістралі Західний кордон – м. Київ,
Київ-Одеса, в результаті чого на будівництво залучено іноземних
інвестицій близько 4 млрд. дол. США та створено додатково 3200 робочих
місць [11].
Ще однією можливістю вкладання капіталу іноземними підприємцями є
укладення угод про розподіл продукції відповідно до прийнятого у вересні
1999 року Закону України „Про угоди про розподіл продукції”. Метою
Закону є створення сприятливих умов для інвестування у пошук, розвідку
та видобуток корисних копалин у межах території України, її
континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони.
З метою узгодження положень чинного законодавства із згаданим Законом у
червні 2000 року був прийнятий Закон України „Про внесення змін до
деяких законодавчих актів”. А у березні 2000 року Кабінет Міністрів
України створив Міжвідомчу комісію з організації та виконання угод про
розподіл продукції. Основним завданням Міжвідомчої комісії є визначення
переліку ділянок надр, які можуть надаватися у користування згідно із
Законом України.
У діяльності іноземних інвесторів на умовах угод про розподіл продукції
органами державної виконавчої влади буде проведено широку презентацію
інвестиційних можливостей розробки родовищ корисних копалин. Згідно з
оцінкою українських фахівців буде залучено додаткових іноземних
інвестицій у цю сферу близько 150–200 млн. дол. США тільки за 2003–2005
роки [13].
Це дозволить Україні вирішити ряд питань економічного та соціального
розвитку держави як на центральному, так і на регіональному рівні,
найбільш важливими з яких є питання енергетичної безпеки держави та
впровадження сучасних видобувних технологій.
Дія банків, які беруть участь в інвестуванні економіки, продиктована
намаганням вигідного вкладання капіталу та успішного розвитку у новому
конкурентному середовищі.
У даний час інвестори Заходу використовують два основні способи
вкладання коштів в українську економіку:
– за допомогою іноземних інвестиційних фондів, представлених на
українському ринку;
– за допомогою українських банків (в основному комерційних), які
формують для інвесторів необхідні пакети акцій.
Другий із цих способів практикується частіше, оскільки українські
комерційні банки краще орієнтуються у вітчизняній стихії, краще уявляють
собі перепони і шляхи їх подолання. Єдиними посередниками на ринку, які
сьогодні можуть і здійснюють інвестиційні вкладення, є банки. Банківська
система вже відіграла свою пріоритетну роль як засіб оперативного
обслуговування грошових потоків у формуванні ринкової економіки України.
Нині її роль має бути іншою, вона повинна стати головним активним
фактором розвитку, основним внутрішнім інвестором ринкової економіки.
За способом вкладання грошових коштів банками інвестиції поділяють на
реальні та фінансові (або портфельні):
1. Реальні банківські інвестиції – це вкладання банками коштів
безпосередньо у матеріальні та нематеріальні активи через механізми
інвестиційного кредитування.
2. Фінансові (портфельні) банківські інвестиції – це вкладання банками
коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання
прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.
Банківські інвестиції мають постійну тенденцію щодо зростання, так за
останні 5 років вони збільшились у 2,5 рази з 887 млн. грн. до 1865.
Банківське кредитування має значно більші можливості фінансування
інвестиційних проектів порівняно з фінансуванням у формі портфельних
інвестицій. Згідно з нормативами НБУ, щодо діяльності комерційних
банків, передбачено, що обсяг прямих і портфельних інвестицій не має
перевищувати 60 %, а інвестиції й цінні папери однієї установи не мають
перевищувати 15 % капіталу банку.
Кредити в інвестиційну діяльність збільшились за 2003 рік на 9,7 % і
дорівнюють 3 786,5 млн. грн.
Найбільші обсяги кредитних вкладень в інвестиційну діяльність
забезпечують комерційні банки:
– 1998 рік – 887 млн. грн;
– 2000 рік – 1073 млн. грн;
– 2002 рік – 1790 млн. грн [9].
Однак недосконалість банківського законодавства – одна з основних
причин, що стримує процес становлення вітчизняної банківської системи в
галузі інвестування.
Особливої уваги заслуговує питання про законодавче визначення механізму
здійснення інвестицій в економіку.
Такий механізм міг би включати:
– види інвестицій і визначення сфери їх правового регулювання;
– порядок придбання прав власності інвестором;
– порядок державного регулювання інвестиційної діяльності.
Портфельні (фінансові) банківські інвестиції на сьогодні розвинені
недостатньо через відсутність ринку цінних паперів.
За прогнозами вітчизняних економістів у найближчі роки ситуація на ринку
цінних паперів має покращитись і тоді фінансове інвестування має
відіграти суттєву роль в інвестиційному процесі. У країнах з розвиненою
економікою за допомогою боргових цінних паперів підприємства залучають
найбільше коштів для інвестицій. Зокрема, за даними Міжнародної
організації фондових бірж питома вага облігацій у фінансуванні
інвестицій в США становить 72 %, у Німеччині – 40,4 %, у Великобританії
– 81,2 %.
Однією з найбільших проблем для банків у сфері інвестування є
недостатність залучених довгострокових коштів для здійснення інвестицій.
Подолати цю проблему можна шляхом:
– капіталізації банків. Національний банк встановив мінімальний розмір
статутного капіталу на рівні 1 млн євро, З млн євро, 5 млн євро, залежно
від масштабів діяльності банку. Збільшення розміру статутного капіталу
банків – необхідна умова зростання рівня інвестування реального сектору
економіки;
– створення механізмів захисту вкладів людей у банках, що є основою
довіри людей до банківської системи та економічних процесів у державі
загалом.
Пріоритетним напрямом розвитку інвестиційної діяльності є реалізація
механізмів залучення іноземного капіталу через лізингові операції.
У державі на сьогодні сформовано належну нормативну базу для широкого
використання лізингу, основою якої є Закон України „Про лізинг” від 16
грудня 1997 року. Цей Закон не встановлює обмежень для суб’єктів
підприємницької діяльності щодо права займатися лізинговими операціями,
що сприяло зростанню обсягу лізингових операцій, який у 2003 році
збільшився на 12 % і становив понад 400 млн дол. США.
Зараз в Україні працює 172 суб’єкти підприємницької діяльності, які
займаються лізинговими операціями [12].
Умовою здійснення лізингових операцій є доступ до джерел середньо- та
довгострокового капіталу, значний потенціал роботи на ринку лізингових
послуг в Україні мають комерційні банки та небанківські кредитні
установи. Право комерційних банків займатися лізинговою діяльністю
передбачено статтею 47 Закону України від 7 грудня 2000 року „Про банки
і банківську діяльність”.
Збільшенню участі комерційних банків у лізингових операціях сприяє і
зростаюча конкуренція на ринку банківських послуг. Активно
запроваджуються механізми лізингу у транспорті, суднобудуванні та
агропромисловому комплексі.
З метою створення найбільш сприятливих умов для діяльності лізингових
компаній Уряд України продовжує роботу з удосконалення відповідної
нормативно-правової бази.
Значний вплив на залучення іноземних інвестицій у галузях економіки мало
прийняття Закону України „Про режим іноземного інвестування”. Статтями
18 і 24 цього Закону передбачено, що внесок іноземного інвестора до
статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, а також за
договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність,
звільняється від обкладення митом.
Відповідно до статті 19 Закону України „Про режим іноземного
інвестування” підприємства з іноземними інвестиціями самостійно
визначають умови реалізації своєї продукції (робіт або послуг).
Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню
і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва
відповідно до порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів
України від 5 вересня 1996 року „Про затвердження Порядку визначення
продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями”.
Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до
законодавства України.
Тепер розглянемо, як вищезгаданий Закон України „Про режим іноземного
інвестування” вплинув на стан залучення іноземних інвестицій у галузі
економіки.
Так, станом на 1 січня 2004 року іноземними інвесторами було вкладено у
промисловість України 2,3 млрд дол. США, що становить 51,9 % загального
обсягу іноземних інвестицій у нашу країну. Іноземні інвестиції залучені
у 786 спільних підприємств.
Найбільш успішно іноземні інвестиції у промисловість залучали м. Київ,
на який припадає 15 % іноземних інвестицій у галузь, Київська область –
13 %, Донецька та Запорізька області по – 11 % (15).
У машинобудівну галузь України станом на 1 січня 2004 року залучено
іноземних інвестицій близько 350,0 млн дол. США.
Лідером із залучення іноземних інвестицій у машинобудуванні у 1993–2003
роках є Запорізька область, яка акумулювала близько половини всіх
іноземних інвестицій у галузь, друге місце по залученню іноземних
інвестицій у цей період посідає м. Київ [15].
Незначну суму інвестицій вкладено іноземними інвесторами в
агропромисловий комплекс України, станом на 1 січня 2004 року понад 85
млн дол. США, що становить близько 2 % загального обсягу іноземних
інвестицій в українську економіку [15].
Найбільш успішними регіонами у залученні іноземних інвестицій у сільське
господарство є Донецька (12,4 %), Київська (11 %), Дніпропетровська (9
%), Харківська (5 %), Херсонська (5 %) області [15].
Понад 630 підприємств харчової та переробної промисловості залучили
прямих іноземних інвестицій на суму понад 800 млн дол. США, з них більше
як 31 % припадає на Київську область [15].
Слід зазначити, що існує нормативний правовий акт, який регулює питання
захисту іноземних інвестицій – Закон України „Про захист іноземних
інвестицій на Україні” від 10 вересня 1991 року № 1540а-ХІІ, яким
регулюються питання реквізиції іноземних інвестицій, гарантується
перерахування іноземним інвесторам прибутків, отриманих на законних
підставах, закріплюється право на реінвестування прибутку.
Законом України „Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів
підприємницької діяльності, створеної з використанням майна і коштів
вітчизняного походження” від 17 лютого 2000 року № 1457 встановлено, що
на території України до суб’єктів підприємницької діяльності включаючи
постійні представництва нерезидентів, створених за участю іноземних
інвестицій незалежно від форм і часу їх внесення, застосовується
національний режим валютного регулювання і справляння податків,
встановлений законами України для підприємств, створений без участі
іноземних інвестицій.
Указом Президента України від 7 липня 1998 року „Про деякі питання
іноземного інвестування” врегульовані питання здійснення іноземних
інвестицій у формі придбання державних боргових зобов’язань.
Законом України „Про внесення змін до деяких законів України” від 15
липня 1999 року № 977 з метою стимулювання інвестиційної діяльності
внесені зміни до Закону України „Про податок на додану вартість”, згідно
з якими не обкладаються податком на додану вартість операції з передачі
основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для
формування його цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею
корпоративні права.
З метою захисту іноземних інвестицій 3 квітня 1998 року від імені
України підписана Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів.
Проведений у статті аналіз, показує, що головним фактором у формуванні
інвестиційного клімату в державі є прийняття в 1997–2002 роках ряду
законодавчих актів, сприятливих для економіки України та іноземних
інвесторів.
Існують інші фактори, також позитивно впливають на зростання інвестицій
в Україні: стабільна політична система; зростання ВВП; зростання
золотовалютних резервів; зростання прямих іноземних інвестицій; реформа
банківської сфери (основні положення бюджету 2004 року спрямовані саме
на реформування цієї сфери); стабільна ситуація в економіці держави;
проведення прозорої приватизації; відновлення співробітництва з
міжнародними фінансовими організаціями (МВФ та Світовим Банком).
На нашу думку, економічному зростанню України сприятиме підвищення ролі
банків в інвестиційній діяльності. Для цього необхідно:
1) створити національне рейтингове агентство, яке дозволить прозоро
висвітлювати ситуацію в політичному та
економічному житті держави, надаючи правдиву та об’єктивну інформацію
потенційним інвесторам;
2) провадити подальший розвиток вітчизняної банківської системи, яка
потребує державного сприяння, тобто:
– підвищити роль Нацбанку, як емісійного центру та кредитора;
– вжити заходів, які б відновили довіру і спонукали населення
заощадження зберігати в банку;
– активізувати розбудову триланкової банківської системи „Національний
банк – комерційні банки – інвестиційні банки”, причому останні, які нині
тільки формуються, можуть бути державними;
– постійно працювати над удосконаленням нормативно-правової бази
функціонування банківських установ;
– реструктуризувати банківську систему в напрямі підвищення її
капіталізації;
– стимулювати розміщення коштів банків у виробництва, що дають прибуток;
– протистояти розповсюдженню помилкових чуток про комерційні банки;
– скасувати селективну підтримку НБУ комерційних банків;
– провадити широкомасштабні програми інформування населення про
діяльність банків;
– створити єдині та загальноприйняті норми щодо класифікації внутрішніх
банківських ризиків, у тому числі і фінансових ризиків, оскільки на
сьогодні в Україні вони відсутні;
– для підвищення ролі банків в активізації внутрішніх інвестицій
необхідно посилити вимоги НБУ до банків щодо постійного збільшення їх
статутного капіталу.
Література:
1. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991.
2. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.1996.
3. Про лізинг: Закон України від 16.12.1997.
4. Про концесії: Закон України від 16.07.1999.
5. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000.
6. Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в
економіку України: Указ Президента України від 22.02.2001 № 108/2001.
7. Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні: Указ
Президента України від 12.07.2001 № 512/2001 р. № 80.
8. Варфоломєєв С. Ринок українських євробондів // Банківська справа. –
2001. – № 2. – С. 61.
9. Вісник Національного банку України. – 2004. – № 2, 3. – С. 6–35; № 5.
– С. 13.
10. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.:
Наук.думка, 1998. – С. 276–392.
11. Затьковський І.В. Фінансове забезпечення діяльності підприємств. –
Тернопіль: Економічна думка, 2000.
12. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Видавництво
„Лібра”, 1998. – С. 370–392.
13. Шарп У. Александер Г., Бейли Дж. Инвестиция: Пер. с англ. – М.:
ИНФРА, 1997 – XII. – С. 1022–1024.
14. Статистика України. – 2003. – № 3; 2004. – № 2, 3. – С. 9–21.
15. Статистичний бюлетень Держкомстату України за лютий 2002, січень
2003, лютий 2003, січень 2004, лютий-березень 2004.
16. Спеціальні економічні зони України – К.: Наукова думка, 2002. – С.
23–51.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
