Реферат на тему:
Міжнародне співробітництво в боротьбі із злочинами в сфері
зовнішньоекономічної діяльності
Зовнішньоекономічна діяльність відповідно до норм Закону України „Про
зовнішньо-економічну діяльність” являє собою діяльність суб’єктів
господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської
діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на
території України, так і за її межами [1]. Об’єктивно
зовнішньоекономічна діяльність (далі – ЗЕД) включає іноземних
контрагентів або здійснення операцій на території іноземних держав, що
створює труднощі за їхнім контролем і додаткові можливості для
правопорушень. Ці обставини зумовлюють криміналізацію цього виду
господарської діяльності, появу нових видів злочинів транснаціонального
характеру. Українські підприємства, використовуючи прогалини в
законодавстві, ухиляються від сплати податків за допомогою різноманітних
схем, легалізують незаконно отримані прибутки, отримують незаконне
відшкодування податку на додану вартість із бюджету держави. Водночас
зовнішньоекономічна діяльність є одним з найважливіших сегментів
української економіки, що активно розвивається, це зумовлено
інтенсифікацією зовнішньоекономічних зв’язків між підприємствами
України, Східної та Західної Європи.
Як зазначають спеціалісти, основними чинниками, що знижують ефективність
роботи правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю є:
– суперечності та прогалини в нормативній базі, що регулює економічні,
фінансові та інші відносини, у тому числі відсутність будь-яких
обов’язків щодо боротьби із „відмиванням грошей” у недержавних
підприємствах, установах та організаціях;
– неузгодженість дій правоохоронних і контролюючих органів в економічній
сфері (зокрема відсутність чіткого механізму передачі відповідних
відомостей правоохоронним органам) та, як наслідок цього, мало ефективна
діяльність правоохоронних органів щодо виявлення зазначених злочинів;
– транснаціональний характер багатьох злочинів, що вчиняються в сфері
економіки, відсутність належної правової бази, що регулює взаємодію
України з іншими державами та ін. [2, c. 29].
Злочини в сфері зовнішньоекономічної діяльності є порівняно новими для
правоохоронних органів України. Це пов’язано насамперед із історичними
обставинами. До проголошення Україною незалежності та закріплення
рівного статусу приватної власності ЗЕД залишалася пріоритетною
діяльністю державних підприємств. Відповідно правоохоронні органи не
могли накопичувати досвід боротьби із злочинами в цій сфері, не мали
досвідчених фахівців із питань боротьби з „відмиванням коштів”,
ухиленням від оподаткування, фіктивними експортно-імпортними операціями,
порушеннями валютного законодавства під час здійснення
зовнішньоекономічних операцій.
Так, ця проблема вивчалася вченими в таких галузях правничої науки, як
кримінальне право і кримінологія (Ю.В. Баулін, О.О. Дудоров, М.І.
Хавронюк, О.Г. Кальман, В.М. Попович), криміналістика (А.Ф. Волобуєв,
В.А. Журавель, В.В. Лисенко), управління (В.Т. Білоус, Ю.Я. Грошовик) та
ін. Зазначені вчені розробили кримінально-правові, кримінологічні та
криміналістичні основи боротьби із злочинами у сфері ЗЕД. Однак, на нашу
думку, основне місце в системі заходів протидії цьому виду злочинності
належить саме міжнародному співробітництву. У вітчизняній та зарубіжній
науковій літературі проблеми міжнародного співробітництва у боротьбі із
злочинністю вивчалися О.І.Виноградовою, Л.Н. Галенською, В.П. Зиміним,
Є.Г. Ляховим, Ю.А.Решетовим та ін., які розробили загальнотеоретичні
засади міжнародного співробітництва правоохоронних органів.
Спираючись на досягнення вказаних учених, у цій статті буде зроблено
спробу аналізу організаційно-правових засад міжнародного співробітництва
у боротьбі із злочинами в сфері ЗЕД.
Транскордонний характер зовнішньоекономічних операцій позначає
транснаціональний характер злочинів у цій сфері, що відповідно вимагає
співробітництва правоохоронних органів України та інших держав,
координації їхньої діяльності щодо виявлення та попередження злочинів у
сфері ЗЕД. Міжнародне співробітництво правоохоронних органів будується
на правових та організаційних засадах. До першої відносяться міжнародні
договори, як двосторонні так і багатосторонні. Прикладом
багатосторонньої угоди є Конвенція ООН проти транснаціональної
організованної злочинності 2000 р., конвенції про правову допомогу,
укладені в межах Співдружності незалежних держав (далі – СНД). До
двосторонніх конвенцій відносяться міжнародні договори, укладені
Україною з різноманітних питань боротьби із злочинністю із іншими
державами.
До організаційних засад міжнародного правоохоронного співробітництва
потрібно віднести міжнародні організації (універсальні та регіональні),
учасником яких і є Україна. Чільне місце в системі таких організацій
належить Міжнародній організації кримінальної поліції – Інтерполу.
Зазначимо, що, крім міжнародного рівня організаційно-правових засад
співробітництва правоохоронних органів, існує і національний,
регулятивну основу якого складає внутрішньодержавне законодавство,
наприклад, Кримінально-процесуальний кодекс України, Закон України „Про
запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом”, підзаконні нормативно-правові акти тощо.
Міжнародне співробітництво в сфері боротьби із злочинністю базується на
принципах, які вже сформувалися в науковій літературі (О.І. Виноградова)
[7]:
1) взаємна повага до національного суверенітету і неухильне дотримання
норм національного законодавства та міжнародного права;
2) невтручання в питання політичного, військового, релігійного або
расового характеру;
3) добросовісне виконання зобов’язань щодо міжнародного права;
4) недоторканість кордонів, територіальної цілісності;
5) повага прав людини та ін.
Ці принципи включають як загальні, закріплені Статутом ООН, так і
спеціальні, що закріплюються в міжнародних конвенціях.
До інституційної основи національного рівня співробітництва слід
віднести національні органи, на які покладені обов’язки координації
діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки
України, Державної податкової служби України, Державної митної служби
України, таким органом є Генеральна прокуратура України. Крім того, в
структурі Міністерства внутрішніх справ перебуває Національне центральне
бюро (далі – НЦБ) Інтерполу в Україні.
Аналізу діяльності останнього варто приділити окрему увагу, оскільки
саме співробітництво правоохоронних служб у межах Інтерполу залишається
досить ефективним з огляду на широку кількість учасників даної
організації – близько 180 держав. За кількістю держав-членів Інтерпол
поступається лише Організації Об’єднаних Націй. Крім того, інформація
про конкретні показники діяльності цього підрозділу свідчить про
ефективність міжнародного співробітництва у боротьбі із злочинами у
сфері ЗЕД. Україна вступила до Інтерполу в 1992 р. на 61 сесії
Генеральної асамблеї Інтерполу, 25 березня 1993 р. Кабінет Міністрів
України прийняв постанову № 220, якою було затверджено Положення про
Національне центральне бюро Інтерполу в Україні (Укрбюро Інтерполу) [3].
Крім Положення правову основу діяльності Укрбюро Інтерполу складають
Конституція України, законодавчі акти України щодо боротьби із
злочинністю, міжнародні договори України, Статут Інтерполу та інші
нормативні акти Інтерполу, нормативні акти МВС.
До основних завдань Укрбюро Інтерполу відноситься забезпечення взаємодії
з Генеральним Секретаріатом Інтерполу та відповідними органами
держав-членів організації в боротьбі зі злочинністю; оцінка рівня
поширення в Україні злочинності, що має транснаціональний характер, та
загрози злочинної діяльності громадянам України за кордоном.
Функції НЦБ Інтерполу в Україні є нормативно закріпленими, даний
підрозділ відповідно до покладених на нього завдань:
– забезпечує обмін офіційною та конфіденційною (оперативно-розшуковою)
інформацією у межах Інтерполу та правоохоронних органів України з питань
боротьби із злочинністю;
– надсилає до Генерального Секретаріату і Національних центральних бюро
держав-членів Інтерполу запити та відомості правоохоронних органів
країни, пов’язані із інформацією про злочин і злочинців, розшукуваних
осіб, предмети, документи тощо;
– приймає і контролює реалізацію запитів та інформацій Генерального
Секретаріату і Національних центральних бюро держав-членів Інтерполу;
– сприяє представникам компетентних органів зарубіжних держав, які
прибули в Україну для здійснення оперативно-розшукових та інших заходів,
пов’язаних із боротьбою зі злочинністю;
– терміново інформує національні центральні бюро держав-членів Інтерполу
про випадки безпосереднього звертання до їхніх компетентних
правоохоронних органів країни;
– терміново інформує національні центральні бюро держав-членів Інтерполу
про випадки безпосереднього звертання до їхніх компетентних
правоохоронних органів країни;
– у разі необхідності подає до Генерального Секретаріату і до НЦБ
Інтерполу зведену інформацію про злочини, скоєні іноземними громадянами
на території України, а також іноземних громадян, яких затримано в
Україні за підозрою у вчиненні злочинів, притягнуто до кримінальної
відповідальності або засуджено;
– організовує участь представників України у зустрічах і конференціях,
що проводяться Інтерполом;
– складає на підставі інформації, що надходить до правоохоронних органів
країни звіти, передбачені Інтерполом і надсилає їх до Генерального
Секретаріату;
– готує аналітичні огляди, звіти та узагальнення за матеріалами
Інтерполу з проблем боротьби із злочинністю;
– формує на підставі інформації, одержаній під час своєї діяльності,
банк даних про злочини і злочинців, розшукуваних осіб, предмети і
документи та ін.
Виконуючи свої функції, Укрбюро взаємодіє з правоохорнними органами,
центральними і місцевими органами державної влади України, зокрема,
наказом МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки
України, Держкомкордону України, Державної митної служби України,
Державної податкової адміністрації України № 3/1/2/5/2/2 від 9 січня
1997 р. було затверджено Інструкцію про порядок використання
правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро
Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів
[4].
Відповідно до положень Інструкції Бюро надає можливості правоохоронним
органам України для:
– підготовки та надсилання ініціативних запитів за кордон;
– підготовки та надсилання відповідей на запити зарубіжних
правоохоронних органів;
– обміну оперативно-розшуковою, оперативно-довідковою та
криміналістичною інформацією про підготовку та вчинення злочинів і
причетних до них осіб, а також архівною та ,в окремих випадках,
процесуальною інформацією;
– обміну досвідом роботи, законодавчими та іншими нормативними актами,
навчально-методичною літературою з питань діяльності правоохоронних
органів;
– обміну науково-технічною та іншою інформацією з питань боротьби із
злочинністю.
Інструкція також детально регламентує порядок оформлення запитів при
взаємодії правоохоронних органів зарубіжних держав із правоохоронними
органами України з окремих категорій злочинів, у тому числі в сфері
економіки та фінансів.
Серед пріоритетних напрямів діяльності Укрбюро, як було наголошено на
брифінгу в МВС в Києві у грудні 2000 р. начальником НЦБ
генерал-лейтенантом міліції В. Радецьким, на сьогодні є: боротьба зі
злочинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичному
комплексі, на ринку високоліквідної продукції і промислового та
агропромислового комплексу, у кредитно-фінансовій та банківській
системах [5]. За 2002 р. із використанням каналів Інтерполу було
розшукано 192 злочинці, у сфері боротьби із злочинними проявами в
зовнішньоекономічній діяльності, у паливно-енергетичному комплексі,
фінансово-банківських установах каналами Інтерполу протягом 2002 р.
перевірялася інформація за кордоном щодо 210 кримінальних та 178
оперативно-розшукових справ [6, с. 72–73]. Завдяки обміну інформацією,
що надходила каналами Інтерполу, обсяг відшкодованих у 2002 р. збитків,
заподіяних державі, становить близька 5 млн грн (підрозділами МВС),
близько 14 млн грн (Державною податковою адміністрацією), 2,6 млн грн
(Генеральною прокуратурою) та 8,8 млн грн (Державною митною службою) [6,
с. 74].
Наведені показники свідчать про досить ефективну співпрацю
правоохоронних органів України та іноземних держав у сфері боротьби із
злочинами в сфері ЗЕД, однак залишаються невирішеними гострі проблеми
вдосконалення законодавства, організаційної діяльності правоохоронних
органів, створення економічних передумов детінізації економіки України.
Лише за наявності комплексного підходу до вирішення вказаних проблем
можна говорити про створення ефективної системи боротьби із злочинністю
в сфері ЗЕД, чільне місце в якій займає міжнародне правоохоронне
співробітництво.
Література:
1. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 із
змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 29. –
С. 377.
2. Білоус В.Т. Координація боротьби із економічною злочинністю:
Монографія. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України,
2002.
3. Положення про НЦБ Інтерполу України, затверджене постановою КМУ від
25.03.93 № 220.
4. Інструкція про порядок використання правоохоронними органами
можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та
розслідуванні злочинів. Затверджена наказом МВС України, Генеральної
прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону України,
Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації
України від 9 січня 1997 року № 3/1/2/5/2/2.
5. Hечипоренко Л.. Понад 130 країн світу – діапазон співпраці Інтерполу
// Іменем Закону. – 2000. – № 50. – С. 1–2.
6. Бандурка О.М. Інтерпол: Міжнародна організація кримінальної поліції:
Наук.-практ. посібник. – Х.: Основа, 2003.
7. Виноградова О. Принципи міжнародного співробітництва у боротьбі зі
злочинністю // Право України. – 1999. – № 4. – С. 90–93.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
