Реферат на тему:
Міжнародний досвід легалізації активів, з яких не сплачено податки
Відтік капіталів за кордон завжди вважався негативним явищем як у
економіці, так і в суспільстві. Ч. Кіндлебергер називав його „нормальним
рухом капіталу з країни” або ж, як інтерпретує це визначення інший
американський економіст У. Клайн, – „акумулювання приватним сектором
іноземних нетто-активів у той час, як держава вважає необхідним
накопичувати нетто-зобов’язання та скорочувати свої нетто-активи” [1].
Саме тому питання повернення активів у країну їхнього походження є
досить актуальним.
Метою даної статті є вивчення міжнародного досвіду щодо легалізації
коштів, з яких не сплачено податки, та визначення ризиків і необхідних
передумов проведення аналогічної акції в Україні.
Легалізація капіталу і майна – визнана світова практика, покликана
наповнити бюджети додатковими коштами, повернути валютні цінності з-за
кордону, легалізувати активи, що в свій час були нагромаджені та
перебувають поза юрисдикцією держави. Крім того, можливі й інші мотиви
проведення таких акцій. Ряд провідних країн Західної Європи та більше
двадцяти штатів Америки проводять легалізацію активів по кілька разів у
десятиріччя.
Якщо аналізувати географію держав, які застосовували легалізацію чи
репатріацію активів, то можна зробити висновок, що дана практика
поширена майже по всьому світу.
Легалізація активів проводиться не тільки в тих країнах, де існує
практика непрозорості приватизаційних процесів, упущень адміністративної
та правової системи під час становлен-ня ринкових відносин, де були
акумульовані нелегальні активи, а і в економічно стабільних,
високорозвинених країнах Європи та Америки. Доречно зазначити, що рівень
тіньової економіки в Україні за різними оцінками становить до 50 %. На
думку академіка В. Тація, легалізація активів, з яких не сплачено
податки, – це один із правових засобів детінізації економіки [2].
В Європі найбільшу кількість акцій щодо легалізації активів і проведення
податкових амністій було здійснено в Італії. Це пояснюється перш за все
їхньою результативністю. Більше дванадцяти мільйонів платників податків
скористались умовами повної податкової амністії 1982 року. Після цього в
1984 році проводилася податкова амністія капіталу і майна підприємців та
індивідуальних підприємців, а в період з листопада 2001 до лютого 2002
року – спеціальна програма з легалізації прихованого майна, коли за
шістдесят днів, під час яких проводилася дана акція, було легалізовано
шістдесят один мільярд євро. Крім того, спеціаль-но встановлений
занижений одноразовий податок з майна і капіталу, що амністується, у
розмірі 2,5 % від вартості майна принесли до бюджету додатково 1,4 млрд
євро.
Під легалізацією активів, що проводилась в Італії, розумілася
легалізація фінансових активів, капіталу, рухомого і нерухомого майна,
земельних наділів і творів мистецтва. Заявникам пропонувалося два
способи – репатріація або легалізація. Кожен міг самостійно обрати
спосіб або скомбінувати їх (відносно частин майна) за власним розсудом.
Волевияв-лення відображалося в декларації спеціально встановленої форми
з вказівкою методу: без переміщення засобів під італійську юрисдикцію,
або з переміщенням.
Репатріація могла бути застосована до капіталу або фінансових активів,
що перебувають за кордоном, з обов’язковим їхнім поверненням під
юрисдикцію Італії. Заявник був зобов’я-заний сплатити 2,5 % від
задекларованої вартості майна (незалежно від методу) або придбати
державні цінні папери на суму, рівну 12 % від вартості майна.
Після подачі декларації та сплати належних коштів, заявник отримував
сертифікат встановленого зразка, що засвідчував легалізацію активів і
забезпечував гарантії, надані державою.
Державні гарантії відносно власника такого сертифікату передбачували,
перш за все, конфіденційність відносин між заявником і державою,
звільнення особи від державного переслідування за несвоєчасну
легалізацію чи репатріацію активів, та інші гарантії спрямо-вані на
стимулювання громадян до участі в даній акції. Крім того, сертифікат
закріплював право заявника на оскарження можливих претензій та
розслідувань відносно заявленого майна за фактами, що мали місце до
легалізації.
Водночас легалізація та репатріація активів супроводжувалася посиленням
запобіжних заходів щодо порушення податкового законодавства.
Італійський досвід є одним із найбільш яскравих прикладів ефективності
легалізації активів, як засобу зменшення тіньової економіки і збільшення
податкової складової в бюджеті країни.
Успіхи щодо проведення акцій з легалізації активів і податкових амністій
призвели до того, що стали частими випадки зловживання в даній сфері.
Тому Організація економічного співробітництва і розвитку в 2004 році
настійно рекомендувала уряду Італії відмовитися від цієї практики, щоб
не підірвати саму систему оподаткування.
У Бельгії 16 січня 2003 року набув чинності закон про амністію
капіталів, яким передба-чалося протягом 2004 року проведення легалізації
активів, отриманих від інвестицій за межами країни, фізичними особами.
Легалізація передбачала декларування доходів без повернення (податок – 9
%) або інвестування в економіку ЄС не менше, ніж на три роки (податок –
6 %). Державною гарантією при цій акції було не порушення кримінальної
справи про ухилення від сплати податків після легалізації (гарантія –
відповідна розписка). Держава сподівалася на приплив капіталу в розмірі
до 28 млрд доларів (що, за оцінками аналітиків, становить сьому частину
вивезених капіталів).
У Бельгії протягом 2004 року приватні особи, які отримали доходи від
таких інвестицій, мали нагоду задекларувати їх, не повертаючи до країни,
проте необхідно було сплатити дев’ятивідсотковий податок, або заплатити
податок 6 % при інвестуванні активів до країн ЄС не менше ніж на три
роки.
Практика легалізації активів, що була проведена в 1997 році в Індії, є
досить специфіч-ною, враховуючи особливості країни та умов її
проведення. Масштаби тіньової економіки в країні були досить значними,
існують серйозні проблеми з бюрократією та корупцією. Специфікою даної
акції є те, що громадяни Індії, враховуючи національні традиції та
устої, вкладали кошти в придбання золотих злитків, золотих і срібних
виробів, інших специфічних товарів.
Широка рекламна компанія, що проводилася в даній державі та гарантії,
надані урядом щодо недопущення кримінальної та адміністративної
відповідальності за легалізовані активи, дозволили легалізувати активів
на суму близько 8,7 мільярдів доларів.
В Іспанії легалізацію активів було проведено на початку 80-х років.
Платники податків звільнялися від сплати податків за укриті свого часу
доходи.
Однією з умов безкоштовної легалізації активів була необхідність вкладу
даних грошових активів до спеціального державного фонду на п’ять років.
У цей час грошима розпоряджа-лася держава. Після п’яти років платникам
повертали їхні капітали з відсотками, і вони могли розпоряджатися
активами вільно. Дана акція була проведена в період політичної та
економічної стабільності, тому люди не побоялися амністувати значні
суми. Одночасно припинився вивіз грошей за межі держави.
Згідно з даними Федерального Податкового Управління США з 1982 до 1997
року близько 40 штатів провели 62 податкові амністії. Загальні збори від
даних акцій складали від 0,008 % (Луїзіана) до 2,6 % (Нью Джерсі) від
суми всіх податкових зборів. Тривалість амністії складала від 3 днів
(Північна Кароліна, 1989 рік ) до 6 місяців (Оклахома, 1984 рік).
Середня тривалість – 2–3 місяці. Більшість штатів проводили повну
податкову амністію. Винятком стали штати Арізона (1982 рік), Каліфорнія
(1984 рік), Айдахо (1983 рік), Оклахома (1984 рік) і Техас (1984 рік),
де амністії підлягав тільки прибутковий податок із громадян.
Аргентина проводила репатріацію капіталу в 1987 році. Внаслідок цієї
акції бюджет країни не отримав практично нічого. Однією з причин було
проведення численних амністій раніше, що стосується акції щодо
репатріації активів 1997 року, то вона не супроводжувалася змінами до
податкового кодексу і посиленням запобіжних заходів за порушення
податкового законодавства. Багато західних аналітиків характерною
помилкою Аргентини вважають одну з умов репатріації, що полягав у
обов’язковому внеску репатрійованого капіталу до інвестиційних фондів
для придбання устаткування і спорудження виробничих площ.
Найпомітніша спроба проведення податкової амністії в Росії в перші роки
реформ пов’язана з Указом Президента Російської Федерації від 27 жовтня
1993 року № 1773 „Про проведення податкової амністії в 1993 році”.
Метою проведення даної акції було наповнення бюджету з метою виконання
соціальних програм уряду. Відповідно до Указу, час проведення акції був
чітко лімітований – до 30 листопада 1993 р.
Даним нормативним актом було встановлено, що підприємства, установи і
організації, а також фізичні особи, які задекларували свої несплачені
податки і податкові платежі та внесли їх до республіканського бюджету,
звільнялися від фінансових санкцій, передбачених податковим
законодавством Російської Федерації.
Серед основних причин, що зумовили незадовільне проведення легалізації
активів у Росії 1993 року, необхідно виділити, перш за все те, що
держава фактично визнавала свою нездатність стягнути податки. Платникам
податків пропонувалося заплатити належні платежі в повному обсязі без
застосування фінансових і штрафних санкцій, тобто платникам
пропонувалося легалізувати активи, сплативши всі належні податки.
Після невдачі 1993 року в Російській Федерації було ще декілька спроб
щодо проведення легалізації активів та запропоновано цілий ряд
законопроектів, які передбачали різні умови проведення даної акції.
Проте жоден із запропонованих законопроектів не був прийнятий
законодавчою владою. Лише в 2006 році Президентом Росії був підписаний
Федеральний Закон „Про спрощений порядок декларування доходів фізичними
особами”. Даний Закон набуває чинності з 1 березня 2007 року та діє до 1
січня 2008 року. Він передбачає можливість легалізації фізичними особами
активів, з яких не було сплачено належні податки.
Федеральний Закон „Про спрощений порядок декларування доходів фізичними
особами” передбачає сплату незалежно від виду легалізованих активів
13-відсоткового деклараційного платежу.
З метою залучення до національної економіки додаткових фінансових
коштів, що були раніше виведені з економічного обороту і не
задекларовані в установленому порядку в 2001 році був прийнятий Закон
Республіки Казахстан від 2 квітня 2001 року № 173-П „Про амністію
громадян Республіки Казахстан у зв’язку з легалізацією ними грошей”.
Умови амністії розповсюджувалися на громадян, що зарахували кошти,
раніше виведені з легального економічного обороту, на спеціальні рахунки
в банки другого рівня, які входять до системи колективного гарантування
(страхування) внесків (депозитів), шляхом внесення готівки в
національній або в іноземній валюті, а також переказу власних коштів із
персональ-них рахунків у іноземних банках.
Попередньо передбачалося проведення даної акції протягом двадцяти днів,
проте пізніше даний термін було подовжено на десять днів, таким чином
фактична тривалість акції з легалізації активів громадян Республіки
Казахстан становила тридцять днів.
Громадянам, які вирішили легалізувати свої активи, надавалися державні
гарантії недоторканності. Зокрема, відповідно до Закону, інформація про
наявність спеціальних рахунків і кількість коштів на них не підлягала
розголошенню, а наявність спеціального рахунку сама по собі не могла
бути підставою для проведення будь-яких процесуальних дій, у тому числі
для здійснення кримінального переслідування або застосування
адміністра-тивного стягнення. Важливою рисою підходу, що був
застосований в Республіці Казахстан, є те, що відповідно до Закону,
суми, внесені на спеціальні рахунки для подальшої легалізації, не були
включені до оподатковуваного доходу, тобто з сум, що легалізувалися, не
сплачу-валися податки.
За період проведення акції до економіки Республіки Казахстан було
повернено близько 480,2 млн дол., що є досить значним внеском.
Результати проведення акції з легалізації активів у Республіці Казахстан
показують, що фактично 90 відсотків усіх легалізованих активів були
внутрішні кошти, і лише близько 10 відсотків – надходження із-за
кордону. Таким чином, питання репатріації активів не було вирішено.
Вдала легалізація внутрішніх активів пройшла завдяки комплексу
економічних і політичних реформ, що відбулися в державі, внаслідок чого
відновилася довіра бізнесу до уряду. Проведення акції з легалізації
активів у Республіці Казахстан було присвячено також і ухваленню
Податкового кодексу держави.
5 липня 2006 року був прийнятий Закон Республіки Казахстан „Про амністію
у зв’язку з легалізацією майна”, із змінами та доповненнями від
16 листопада 2006 року. Закон регулює суспільні відносини, пов’язані з
проведенням державою виключно разової акції з легалізації майна за
допомогою звільнення громадян і юридичних осіб, що легалізували майно,
від відповідальності, передбаченої законами Республіки Казахстан, за
здійснення окремих злочинів і адміністративних правопорушень.
Термін дії акції щодо легалізації активів, з яких не сплачено податки,
передбачено з 3 липня 2006 року до 1 квітня 2007 року. Законом
передбачається звільнення від кримінальної та адміністративної
відповідальності за несплату податків осіб, які самостійно легалізували
свої активи та сплатили легалізаційний збір.
Світовий досвід показує, що ефективність проведення легалізації
(репатріації) активів залежить від часу і термінів її проведення, виду
податків, що „прощаються”, і сум податкової заборгованості, ступеня
залучення платників податків, а також інших супутніх
організацій-но-адміністративних і законодавчих заходів.
У деяких країнах легалізація активів застосовується досить часто, що
говорить про недосконалість податкового законодавства. Результати
легалізації активів у таких країнах як Ірландія, Німеччина, Італія,
Бельгія, Індія, свідчать про неоднозначність цього заходу. Існує
вірогідність того, що додаткові надходження до бюджету, в період
проведення акцій з легалізації активів не перекриють подальші загальні
втрати податкових доходів через зниження податкової дисципліни.
Світовий досвід проведення легалізації активів, з яких не сплачено
податки, показує, що для успішної реалізації даної акції необхідно
виконати декілька обов’язкових умов. Перш за все, це короткостроковість
проведення даної акції. По-друге, не рекомендується проводити податкові
амністії, легалізації чи репатріації активів частіше, ніж один раз у
десять років, щоб не знизити податкову правосвідомість і дисципліну
платників податків. Однією з необхідних мотивацій під час проведення
легалізації коштів, з яких не сплачено податки, є це посилення
відповідальності за приховування таких активів. Як пропозиція для
України, можливість введення разом із Законом про легалізацію активів, з
яких не сплачено податки, Закону про податок на нерухомість. При чому,
якщо об’єкт нерухомості за результатами звітного періоду не
задекларовано, тобто приховано від оподаткування, він може бути визнаним
безгосподарним і за принципом „окупації” перейти у власність держави.
Обов’язковою умовою проведення акції з легалізації активів, з яких не
сплачено податки, повинна бути проведена широка рекламна,
пропагандистська компанія, яка повинна забезпечити довіру потенційних
легалізаторів до даної акції, при цьому повинні бути забезпечені належні
державні гарантії.
Література:
1. Capital Flight and Third World debt. / D.R. Lessard and J.
Williamson. – Wash.: Institute for International Economics, 1987. – 258
p. – C. 81, 83.
2. Тацій В. Правові засоби детінізації економіки // Вісник НАН України.
– 2004. – № 1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
